tom_cat

Західна преса пише, що спробують відправити у відставку цього тижня. Понад 100 членів парламенту (депутатів), що належать до правлячої Консервативної партії, готові висловити недовіру Трасс Грему Брейді, голові комітету Консервативної партії, який організовує конкурс на лідерство, повідомляє таблоїд із посиланням на неназвані джерела.

Кажуть, французька Libération

Бггг... Схоже і до Різдва не дотягне... Хуйло руками індусів лупить квадратно-гніздовим! https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/10/14/7148703/ Група високопоставлених представників Консервативної партії вирішила публічно закликати прем'єр-міністра Ліз Трасс піти у відставку після звільнення Квасі Квартенга з посади міністра фінансів.Як повідомляє "Європейська правда", про це пише BBC з посиланням на джерела в партії.Партійні гранди провели обговорення і прийняли рішення діяти після того, як з'явилися повідомлення про те, що прем'єрка планує звільнити свого міністра, що згодом підтвердилося.Консерватори планують висловитися наступного тижня. "Це серйозні люди. Прем'єр-міністру буде важко вижити", - сказав один з учасників дискусії.Старші торі, включаючи колишніх міністрів, вважають, що позиція прем'єр-міністра неспроможна, оскільки Квартенг проводив її політику."Ліз Трасс агітувала за зниження податків. Ліз Трасс виграла конкурс на посаду лідера торі на основі цієї програми. З її боку абсурдно звинувачувати Квасі", - сказав один зі співрозмовників.Він додав, що Трасс помиляється, якщо вважає, що Квартенг не має політичної бази всередині парламентської партії."Люди люблять Квасі. Він доброзичливий. Він чесний. Можливо, трохи занадто чесний. Можливо, в цьому його проблема", - сказав він.

Хто таке сказав? Зараз дуже багато сімейних не дають свій телефон. Крім того, як я зрозуміла з коментів - раніше воно було або безкоштовне, або частково безкоштовне. А зараз буде за повну ціну.

З листопада знеболюючі (опіоїдні аналгетики (психотропніх) лікарські засоби) за електронним рецептом. З коментарів зрозуміло, що якщо раніше вони видавалися онкохворим безкоштовно, то тепер треба буде купувати. В коментарях медики св'яткують і відкорковують шампанське. опіоїдних аналгетиків(психотропних) лікарських засобів https://www.facebook.com/dr.ChernenkoIvan/posts/pfbid0ZuohYMKvVuFEtZHTyJVSo5veujqikEzU8fLhDwmJ53wte7fZ2HPej2pYuZvxPwewl?__cft__[0]=AZUhvep6S3xcu4hNaeItKN1D6zJy-hI7jI0ihZ2O45NKp8hHJzYo8RUtKaqmAc1mbpKKbQkFfghD8nsm5Bz0hRAPWw0RfLwDSPeL5q2QAUSd6Kak5eNdOCRhZgLrM9wMMoVRhaNFRZXIlJg5xj01ldz-MDwG7oM5EbnVwbyrPjAnug&__tn__=%2CO%2CP-R

Так є ж програма реформ - госпітальні округи, кластеризація... Пишуть - Садовий у Львові продовжує медреформу в тому напрямі. Є такий лікар- анестезіолог - блогер і письменник. Аж з штанів за це вистрибує. А ще закликає не жертвувати хворим і пораненим, "бо в лікарнях все є". Ось його сторінка. https://www.facebook.com/dr.ChernenkoIvan/posts/pfbid02NdCW76uYaeaRdVHSRv2xG1giM4kd7BbzSfnLmtui6WxMrWZ3YqfZfFAHjj6oaaAWl?__cft__[0]=AZVWn_F3u0uW_wxKxb400cbsCyJ_muCsf5Shoc0mOKXglBILDyNbQkVX8aytdWnQtXArzliSu1UF_O-BThyNXocoDzDZVoHuKewElPK-Wcsy-6Mv9818R1r4bLFngN1a78WhonigIWI-apIoYt3X3I-wuyFizj2K3ZeReIQLd1ZVcg&__tn__=%2CO%2CP-R Там коменти від нього цікаві. Наприклад - дитячі відділення не потрібні. І т д. І таких лікарів - маса. Ну, вони надіються, що саме вони залишаться працювати і жирно жерти за рахунок скорочених лікарів.

Так я не перечуся, що пішов добровольцем. Мене цікавить - від чого загинув. Ну і те, що ще з часів АТО всім незручним опонентам влади "з низів" просто вручали повістку - теж не забуваємо. Він же пішов на фронт по мобілізації, а не добровольцем.

Ну так таке і будуть робити. Лікарні і далі будуть закривати. Або смачні куски - на приватизацію. Він же пише - що швидкий доступ до лікаря - то не правильно. Людина має чекати місяцями....

По суті що?

Цікаво, а брат д'Єрмака теж під Бахмутом? Чи де?

Це не стаття. Це некролог від Бутусова. Суть - людину, яка сильно насолимла д'Єрмаку пасло СБУ, посприяло якнайшвидшій мобілізації, прослідкувало, щоб він попав саме на передок і у саме пекло - під Бахмут. Єдине питання - загинув все таки від рук ворога, чи свої доаомогли?

Крім того, в цьому законі є поняття, яке мене дуже непокоїть - це «загальна лікарня». Я підозрюю, що це соломка, підстелена для того, аби зберегти слабкі лікарні в маленьких райцентрах. Це погано.

Ти хочеш відібрати у влади найсолодше - велике будівництво. Я вже просто бачу цей проєкт - відбудова усіх зруйнованих лікарень, усіх поліклінік у райцентрах Сумщини. Це буде катастрофа. Але в мене є надія на те, що грошей буде не так багато, щоб це зробити.

"Після війни, коли в нас буде план Маршалла, коли сюди підуть гроші на будівництво й інвестиції, інвестувати потрібно тільки в ці опорні лікарні. Їх повинно бути десь близько 150 на країну - це загальних багатопрофільних лікарень." Кіко там українців залишилось? 25 мільйонів? Пізда катьонку!

Грунт вже готують. Пізда селянам. https://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Flb.ua%2Fsociety%2F2022%2F10%2F12%2F532302_pavlo_kovtonyuk_ya_bachu_bagato.html Павло Ковтонюк: "Я бачу багато ситуацій, коли через війну руйнується лікарня - і виявляється, що можна обійтися без неї" 12 жовтня 2022, 10:12 Вікторія Ґуерра, журналістка, заступниця головного редактора Минулого тижня ім'я Павла Ковтонюка з'явилося в новинах у геть несподіваному контексті: суд обирав йому запобіжний захід, прокурор просив нічний домашній арешт. Усе це через те, що в кінці 2018 року тоді ще заступник міністра охорони здоров'я Павло Ковтонюк поставив підпис під актом прийому-передачі робіт зі створення доступу до міжнародного реєстру донорів кісткового мозку. Він не опікувався цим проєктом і не вів його, просто перевірив документацію, усі потрібні візи на документах і підписав, заміняючи того дня міністра. "Уся ця бюрократична система спеціально так побудована, щоб було за що зачепитись, - говорить Павло. - Правила настільки придурошні, що неможливо все виконати. Наприклад, міністр підписує платіжки і акти виконаних робіт тупо на все. Як міністр може все проконтролювати? Ніяк. А це означає, що йому точно колись щось підкладуть - або через недбалість, або навмисно. І кожен міністр або заступник міністра ходить із відчуттям, що йому вже щось підклали. Це відчуття просто над тобою висить". У день обрання запобіжного заходу судова зала була повна - люди, які прийшли підтримати Павла, стояли навіть у коридорі, а мітинг під судом не організували лише тому, що у воєнний час масові зібрання заборонені. Суддя, на щастя, не пристала на пропозицію прокурора про арешт, запобіжним заходом обрали особисте зобов'язання. Тож ми мали можливість зустрітися з Павлом і обговорити не тільки справу проти нього і те, як правоохоронна система "доганяє" реформаторів, але й стан справ у системі охорони здоров'я, майбутню відбудову лікарень і навіть наративи, з якими Україна бореться в цій війні. ПРО КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ Почнімо із цієї раптової справи проти тебе. Чи маєш для себе якесь пояснення, чому це відбувається зараз, із чим може бути пов’язано? Почну з того, що це сталося дійсно раптово. Сама справа існує давно, перші рухи в ній відбулися ще кілька років тому. Рік тому відкрили кримінальне провадження, улітку цього року мене викликали як свідка. Я, звичайно ж, пішов, усе розказав. У жовтні мені подзвонила слідча і попросила прийти ще раз. Я запитав: “Щось сталося? Мені більше нема що розповісти”. Вона: “Ви прийдіть, прийдіть”. Добре. Я приходжу - і миттю мені вручають підозру. Причому це відбувається в дуже дивній атмосфері: ми йдемо в кабінет, я отримую підозру, тим часом тихенько ззаду в замкнений кабінет заходить ще хтось, фотографує мене зі спини… Слідчі вдавали, що вони його не бачать, я взагалі не знав, що там хтось є. Ти дізнався, лише коли побачив фотографії в інтернеті? Так, наступного дня. Зранку вже весь інтернет був на вухах, бо ДБР і СБУ виклали релізи з моєю фоткою. Воно реально так виглядало, ніби розкрили страшні оборудки. Вони так і написали в релізах: «Ми розкрили оборудки, та-та-та». При тому що ніхто в оборудках мене не підозрює. Так, “кіберфахівці провели дослідження”. Але я так розумію, усе, що вони дослідили - це твій підпис на платіжках. Так, і це було дуже сюрреалістично. З підписом окрема історія. Вони мене викликали робити експертизу підпису, при тому що я ще на першому допиті сказав, що це мій підпис на акті прийому-передачі. Також кіберекспертиза полягала в тому, що слідчі прийшли, подивилися на сервері МОЗ, чи є та програма, яку ми закуповували, чи її немає. Її немає, окей, все, це експертиза. Кібер. Звідки ростуть ноги цієї історії, я поки що не можу зрозуміти. Є кілька версій. Перша - що це якась доволі стара помста. Чия? Не знаю. Друга версія - це просто way of the life наших правоохоронних органів, які заробляють собі очки таким чином. Підозрюю, що я опинився в ролі підозрюваного саме тому, що дав нормальні покази. Вони це використали. З моїми свідченнями вони, власне, і прийшли на суд з обрання запобіжного заходу. Тобто в них нема нічого, крім того, що я їм розказав. Якщо говорити про стару помсту, то хто мав мотив тобі мстити? Не знаю. Я, чесно кажучи, ніколи не думав, що є люди, які готові мені мстити. Але мої друзі та знайомі кажуть: “Пашо, ну ти що, смієшся, є багато людей, які хочуть тобі помститися. Не переживай, вороги завжди є в таких людей, як ти”. Ти не збирався розвивати політичну активність? Іти в міністри? Ні. Ти говориш про програму, якої не знайшли на сервері МОЗ. Йдеться про програму, яка мала надавати доступ до міжнародного реєстру донорів кісткового мозку? Ця програма - один з компонентів великого набору програмного забезпечення, що називається «Єдина державна інформаційна система трансплантації», ЄДІСТ. Закон про трансплантацію зобов’язував Міністерство охорони здоров’я у 2019 році розгорнути всі компоненти цього програмного забезпечення. Їх дев’ять, із них вісім треба було розробити з нуля, а один купити за кордоном. Це вже готовий компонент, власне, реєстр донорів кісткового мозку. Оце я і підписував. Те, що я підписав – це купівля готової програми, фактично інсталяційного файлика, який розробила закордонна компанія, конкретно чеська, і яким користується більшість країн світу для ведення своїх реєстрів донорів кісткового мозку. Ось і все. Ми її купили. Де вона зараз, я не можу знати, я вже три роки не в міністерстві. ДБР, СБУ, кібер оці всі їхні фахівці не можуть її знайти. Причому вони не можуть довести, що її нема, вони просто її не знайшли. За їхньою логікою, я не мав її купувати, якщо вони її зараз не знайшли, чи як? Дуже дивна історія. Що відбулося у 2019 році, чому цим реєстром не почали користуватися? Я не знаю докладно, бо я цим не займався. Я підписав документи, бо того дня заміняв міністра. Тобто на твоєму місці мала бути Уляна? Так, Уляна мала його підписувати. Що саме по собі дикість, тому що тільки в нашій країні міністр повинен підписувати акти виконаних робіт на програмне забезпечення. ДБР каже: от ви не переконалися, що воно встановлено. Уяви, міністр має піти і переконатися, чи є файлик на комп’ютері? Це просто дичина. Моя роль була в тому, щоб перевірити, чи правильно оформлені документи, чи є всі необхідні візи, чи тендер проведено правильно. І це все було в порядку. Я знаю, що ця програма була. Більше деталей наразі не можу розказати через те, що мушу захищатися в суді. ПРО ДОКУМЕНТУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ РОСІЇ Ваша команда (Українського центру охорони здоров’я) документує воєнні злочини Росії у сфері медицини. Це руйнування лікарень? Ми документуємо воєнні злочини, вчинені проти медицини, проти медичних закладів, проти медичних працівників. Це руйнування лікарень, а також атаки на лікарів і карети швидкої допомоги. Таких атак набагато менше, ніж руйнувань медичних закладів, тому в основному ми документуємо руйнування. Медичні заклади і медичні працівники прямо захищені міжнародним гуманітарним правом. У них є окремий статус. Злочини проти них - це окремий вид воєнних злочинів, який насправді ніколи окремо не розслідувався і не виділявся. Ми зайнялися цим у березні, спочатку просто інтуїтивно. Тоді треба було щось робити. Потім це розрослося до великої діяльності, ми навчилися документувати ці випадки так, що нашу роботу можна використовувати в кримінальних провадженнях, у тому числі в міжнародних. Ми назбирали доволі велику базу, видали звіт, і тепер уже нема куди відступати. Тому ми приєдналися до коаліції світових організацій, які займаються тим самим у різних війнах. І вони дали нам гарну підказку - звернутися до Ради з прав людини ООН. Це така ООН здорової людини, вони викинули Росію ще у квітні зі свого складу. Створили спеціальну слідчу комісію з питань України цього року, і ми в цю слідчу комісію подали свої матеріали. Як ви документуєте? Це ж має бути велика мережа людей по всій Україні? Ми починали дистанційно. У нас були люди, які добровільно допомагали нам на місцях - надсилали фотографії, аудіо, відео, - усе, що в них було. Зараз ми ще отримали доступ через партнера, університет Єля, до супутникових знімків. І хочемо досліджувати заклади на окупованих територіях. Це може бути досить небезпечно для людей, які документують? Фотографувати ж заборонено. У момент, коли там ведуться бойові дії, так, не можна фотографувати. Коли бойові дії не ведуться – нормально. Ми публікуємо дані лише тоді, коли події віддалені в часі. Фотографують здебільшого медики свої ж лікарні. Прийшов на роботу - пофоткав свій кабінет, по відділеннях пройшовся. Але все одно, щоб якісно верифікувати атаку на лікарню, треба більше інформації. І тому ми ще самі об’їздили Київську, Чернігівську, Сумську області. Усе це є в нашому звіті про першу фазу війни. Надалі збираємося в Харків, Миколаїв та інші міста. Під час документування потрібно визначити тип атаки, напрям атаки. Треба врахувати, які бойові дії відбувалися. Але перспектива такої справи в суді складніша. Утім більшість кейсів - це коли росіяни просто невибірково руйнують цивільну інфраструктуру, включно з лікарнями. Таких випадків у нас задокументовано повно. ПРО НАРАТИВИ Оскільки ми вже зачепили цю тему. Тобі не здається дуже дивним, що міжнародне право так всерйоз розглядає окремо те, що стосується військових, і те, що стосується цивільних? Росіяни прийшли до нас з війною, вони вбивають наших людей. Яка різниця, ці люди у формі чи ні? Вони всі були б живі, якби не Росія. Це війна наративів. Питання відповідальності Росії в цій війні буде вирішуватися не тільки через букву закону. Воно буде вирішуватись через дух закону і через наративи. Який традиційний наратив? От є війна, є дві сторони, як любить казати «Amnesty International», “both sides” - ніби вони рівні між собою. І от вони воюють-воюють, і одна з них бахнула по лікарні. Ай-я-яй, як погано, це дуже негарно, давайте ми розслідуємо цей кейс, був там військовий у приміщенні чи не був. Тобто вони виходять з презумпції, що є дві сторони конфлікту, які мають однакову моральну вагу. Для «Amnesty International» так і є. Так. І ми з цим наративом насправді набагато більше боремось, ніж навіть з якістю доказів руйнувань, якщо чесно. Бо багато людей дивляться на нашу війну саме через такий наратив. Тут не потрібно кейс за кейсом доводити, хто що зруйнував. Тобто так, це також можна і потрібно робити, але ми хочемо працювати над іншим наративом. Ми хочемо показати, що Росія цілеспрямовано застосовує політику знищення України і українців. І масове руйнування лікарень – це просто ілюстрація загальної політики. Росіяни не прийшли сюди знищувати лікарні. Вони прийшли знищувати все і всіх. Вони прийшли створити тут такі умови, які призведуть до того, що половина українців просто виїде з країни. Вони прийшли евакуювати звідси людей… Не евакуювати, а як це називається? Красти. Вони прийшли красти наших людей. Вони прийшли красти наших людей, вони прийшли вбивати наших людей, вони прийшли виганяти наших людей з їх домівок, створюючи нестерпні умови для життя. У міжнародній практиці це називається словом «терор». Вони прийшли тероризувати нас. І ми на прикладі руйнувань закладів охорони здоров’я це показуємо. Я всім на зустрічах кажу: ми не будемо розповідати вам про конкретні випадки руйнувань, ми вам просто покажемо їх кількість. І ми показуємо календар першої фази війни. У цей період кожного дня руйнували 5-6 лікарень в Україні. Кожного дня. Я кажу: уявіть своє місто, скільки у вас лікарень у місті? Якщо це велике місто, то 6-8. От уявіть, що у вас за день усі лікарні зруйнували. А наступного дня також у сусідньому місті все зруйнували, а третього дня ще в одному. Досвідчені люди старшого віку все це розуміють. Вони кажуть: це ж було в Чечні. Але Чечню ніхто не помітив, тоді це вважалося внутрішньою справою Росії. Тому вертаючись до питання: це боротьба ідей, боротьба наративів. Це одне з найскладніших завдань у нашій роботі: ламати наратив. От навіть ти питала про мій випадок із судом, одразу про деталі: «А та програма була встановлена чи ні?» А за цим стоїть проблема правоохоронної системи, яка доганяє реформаторів. Усім зручніше обговорювати деталі, а не це. Чекай, що означає «зручніше»? Ти вважаєш, що тебе переслідують через реформу? Що це правоохоронна система доганяє реформаторів? Давай про це поговоримо. Я впевнений. Це ж її стиль. Пояснюю людям, які захочуть іти робити реформи. Щоб вони розуміли, на що йдуть. Отже, як працює правоохоронна система в Україні і як вона переплетена з політикою в Україні. Ти приходиш, обіймаєш державну посаду. У тебе з’являється право підпису і право приймати рішення. З цього моменту ти потрапляєш на радар. За тобою дивляться. За всім, що ти робиш, дивляться різні правоохоронні органи: СБУ, прокуратура, ДБР - і роблять папочки. Це не те, що вони спеціально тебе переслідують, ні. Це просто така їхня робота. Ти помилочку зробив, вони раз – і в папочку, в папочку. Або якісь інші політичні гравці кажуть: “Давайте цю папочку пустимо зараз в хід, бо ми хочемо додатковий аргумент мати в переговорах із цим нашим колегою. Ми йому зробимо таку пропозицію, від якої він відмовитися не зможе”. Це жахлива культура, коли всі переслідують усіх, ніхто не довіряє нікому. Коли я прийшов в уряд, велося багато розмов про те, що як люди приходять робити реформи, то треба їм дати гарантії, що їх потім за це не будуть “доганяти”. Не в тому значенні, що за свідомо зроблений злочин не буде покарання. А в тому, що не будуть доганяти за бюрократичні помилки. Бо ці люди беруть на себе ризики і ламають систему, переступають якісь бюрократичні правила. І має бути суспільний договір, що потім їх за це не будуть переслідувати. Розмов було багато, але так і не домовилися. Бо було зрозуміло, що домовитися можна з чинною владою, а будь-яка наступна суспільний договір виконувати вже не буде. Ніхто не заборонить їй доганяти. А папочки ж лежать. Суспільний договір на те і суспільний, щоб за його виконанням стежило суспільство. От воно і стежило в моєму випадку, і мене це дуже потішило. Я відчув, що суспільство не хоче, щоб люди йшли працювати на державу в страху, що вони десь щось не так підпишуть і потім це буде їх усе життя доганяти. А такий страх є в дуже багатьох політиків і чиновників, і у що він виливається? У повну безініціативність. У недовіру. У те, що люди постійно бояться, що їх підставлять. Вони один за одним перевіряють, роблять собі фотки і скани документів і так далі. І це story of the life більшості політиків. Я переконаний, що тому і нема політичної волі реформувати правоохоронні органи. Бо коли ти приходиш як нова влада, перед тобою стоїть дуже простий вибір: або реформувати цю систему - і тоді не буде папочок, або цими папочками користуватися, щоб доганяти попередню владу. Але нова влада може подумати на крок уперед і зрозуміти, що її також колись доганятимуть за допомогою цих папочок. Так, але вони про це не думають. Коли приходиш на посаду, здається, що це триватиме все життя. Влада трохи позбавляє критичного мислення. Кожен думає лише про те, щоб зараз повирішувати свої політичні проблеми, використавши для цього прокуратуру або ДБР. Зламати цю практику - це питання виживання для нашої країни. Бо так не можна жити, так не можна робити реформи. Бо ця система просто кошмарить людей. Щоб приймати серйозні рішення, щоб ламати корупцію, щоб ламати вже усталені речі, ти мусиш ламати правила, ти мусиш робити щось не так, як усі. І тут одразу ризикуєш своєю свободою. У субкультурі політиків-реформаторів є така фраза: «Та ми вже стільки напідписували, давай просто на це заб’ємо і будемо працювати». Тобто в якийсь момент ти - людина, яка бере участь у реформах - розумієш, що тебе все одно притягнуть до відповідальності, якщо захочуть. Це можна вирішити лише радикальною реформою правоохоронної системи. Щоб кожна людина знала: якщо вона не вчиняла злочинів - її захистять. Чи можемо ми припустити, що ця справа про реєстр донорів, запущена кілька років тому, була справою конкретно проти реформи охорони здоров’я і запущена кимось з її опонентів? Цілком. Тобто хтось міг прийти і сказати: “А що в нас є на ту команду? А подивімося… Ага, ось це інтересне…” А потім прийшли якісь люди з правоохоронних органів і сказали: “Ага, оце погано доводиться, а це добре доводиться, робимо оце”. Уся ця бюрократична система спеціально так побудована, щоб було за що зачепитися. Наведу таку аналогію. Коли я здавав на права, досить давно, там були такі тести, які просто неможливо скласти. Настільки по-дебільному сформульовано питання, що на них неможливо правильно відповісти. І це було зроблено навмисно, це така концепція. Щоб люди не могли скласти і вирішували свою проблему за допомогою корупції: здаєш гроші в автошколі - і там усіх централізовано обілетять. Наприклад, міністр підписує платіжки й акти виконаних робіт тупо на все. Як міністр може все проконтролювати? Ніяк. А це означає, що йому точно колись щось підкладуть - або через недбалість, або навмисно. І кожен міністр або заступник міністра ходить з відчуттям, що йому вже щось підклали. Це відчуття просто над тобою висить. У МОЗі стаціонарно сидять два есбеушники. Вони дуже чемні. Вітаються, питають: «У вас усе добре? А давайте ви мені щось інтересне розкажете”. Вони ходять і дивляться: “Ага, підписав, подивимося, що з цього буде далі”. Це все КДБ. Це досі не вичищена грьобана кадебешна система, коли органи, які мають захищати державу, насправді працюють проти громадян і проти тих, хто будує державу. ПРО РЕФОРМУ Давай до теми реформи. На початку війни уряд скасував принцип “гроші йдуть за пацієнтом”. Усі заклади, навіть первинка, отримують гроші не за послуги, а 1/12 від свого річного бюджету на місяць. Я не буду поспішати це критикувати, якщо чесно. Я вважаю, що є глобальніші, серйозніші проблеми, ніж ця. Я дуже обережно ставився б до оцінки рішень, які були прийняті на початку війни. Так, але ж уже жовтень. А тут я з тобою згоден. Уже час щось із цим робити. І я сподіваюся, що це буде зроблено з початку наступного бюджетного року. Ми будемо воювати довго, триватиме війна на виснаження. Тому країна там, де це можливо, має жити в мирних умовах, наскільки це можливо, жити нормально. Крім того, грошей у країні дуже мало і вони повинні приносити максимум користі й результату. Тому вони повинні йти туди, де є пацієнти, де надаються послуги. Тож так, цей тимчасовий принцип обов’язково треба переглянути. На початку війни, напевно, в рішенні зробити 1/12 був сенс, тому що треба було якось усе тримати купи. Автономію лікарень не обмежували, це дуже добре. Ми їздили по лікарнях, і нам буквально в кожній другій казали, що завдяки управлінській автономії вони вижили і перебудувалися, коли були в облозі або коли навколо були бойові дії. Завдяки тому, що вони самі розпоряджалися своїми коштами? Вони самі розпоряджалися своїми коштами, самі займалися гуманітаркою й іншими питаннями. Місцеві департаменти охорони здоров’я в багатьох випадках не приділяли належної уваги своїм обов’язкам з різних причин, коли була найгарячіша фаза війни. Завдяки автономії українські лікарні могли, так само як і українські військові, не чекати, що їм начальник скаже, а діяти самостійно, брати відповідальність на себе. І це спрацювало. З приводу оплати - так, це створювало багато незручностей. Тому що пацієнти переїхали в західні області, а гроші залишилися на місці. Так, і не тільки в західні - на Полтавщину, Дніпропетровщину, Вінниччину і так далі. Там, куди люди переїхали, лікарі перевантажені, а грошей бракує. До чого це призводить у плані надання послуг? Це не дуже позначилося на послугах, але тільки за рахунок перенапруження сил самих лікарів і лікарень. За рахунок героїзму. Так. Вони просто витягують на жилах, роблять роботу в три рази більшу, ніж повинні були, за ті самі гроші. Що ти мав на увазі, коли говорив, що є глобальніші проблеми? У нас ніби є мораторій на критику рішень влади. Але я вважаю, що цей мораторій є справедливим, якщо влада не приймає ніяких політичних рішень. Але ж вона приймає. Мене дуже турбує те, що зараз відбувається в Національній службі здоров’я. Поки йде війна, НСЗУ не завмерла, вона ще більш активно деградує. Там усередині відбувається багато процесів, приймається багато внутрішніх рішень, які ведуть до того, що ми можемо втратити Національну службу здоров’я як незалежну страхову інституцію і вона просто стане ручним департаментом при МОЗ чи при Мінфіні. Про які процеси йдеться? Керівництво НСЗУ і конкретно голова Наталія Гусак - я буду прямо імена називати - не хоче, щоб служба була незалежною. Навпаки, здається, Гусак подобається бути залежною, вона не бере на себе ніяких ініціатив. Вона робить так, щоб з НСЗУ пішли рештки здібних людей. Міняє їх на типових державних чиновників: дав доручення, виконав доручення, оце все. І взагалі НСЗУ переходить у формат «ждемо доручення – працюємо, нема доручення – не працюємо». Планувалося, що НСЗУ як закупівельник медичних послуг формуватиме ринок. Наприклад, зараз вона могла б будувати нові моделі для залучення приватного сектору в медицину після війни, на тих самих деокупованих територіях. Цього не відбувається, у НСЗУ взагалі не відбувається нічого. Тільки виконання вказівок Міністерства охорони здоров’я, частково Міністерства фінансів. Тобто НСЗУ як НСЗУ зникає. Вона стане звичайною агенцією, яких у нас сотні, і люди навіть не знають їхніх назв. Або? Або щось зміниться. Ми ж уже переконалися, що не можемо мати окремі сфери, як у ЄС, а інші - не як у ЄС. Тобто або вся країна буде в ЄС, або не буде. Скільки реформ не роби, все одно відкотиться до середньої температури по палаті. Якщо в усій країні не відбувається реформ і замість компетентних наймають лояльних, то окрема сфера не зможе працювати інакше. Вона скотиться туди ж, куди котиться все. ПРО КАТАСТРОФУ З ЛІКАМИ Продовжуючи розмову про нагальні проблеми. Як думаєш, з чим ще ми стикнемося найближчим часом? У нас дещо інший набір проблем порівняно з іншими країнами, в яких була війна. І більшість з наших проблем - у довготривалій перспективі або в середньостроковій. Наприклад, у бюджет на наступний рік на медицину заклали плюс-мінус таку саму суму, яка була торік. Це добре. Але за цей час відбулася значна інфляція. Держава поки що забезпечує лише дуже невелику частину потреби в ліках. Майже всі життєво необхідні ліки люди купують самі, і це одна з головних причин збіднення людей у країні. Тепер ліки стануть удвічі дорожчими. Держава виділила на них той самий бюджет, тобто зможе купити вдвічі менше. Тобто людям доведеться купувати ще більше ліків, ніж раніше. Це проблема. Як би ти запропонував її вирішувати? Я пропонував би вирішувати її в кілька способів. Перший – створювати цільові фонди на ліки. Ми отримуємо гроші на медицину від іноземних урядів, і це гроші в доларах. Зараз вони йдуть у загальний фонд бюджету. Я пропонував би робити з них цільові фонди. Заходять долари з Америки - не треба їх міняти на гривні, хай вони в доларах на якомусь рахунку в нас будуть, ми будемо купувати на них ліки. Також створював би на рівні громад, волонтерських і благодійних організацій фонди, які допомагали б людям або отримувати гроші на ліки, або отримувати потрібні ліки. Третє, найголовніше - я розставив би пріоритети в політиці. Неправильно казати: «Давайте збережемо той самий бюджет, який був торік, і використаємо його так само». Ні. Нам треба від чогось відмовитись, а інші пріоритети забезпечити. Я вважаю ліки пріоритетом. Я серйозно збільшив би бюджет на ліки - на державні закупівлі дорогих ліків, які йдуть через ДП «Медзакупівлі», на програму «Доступні ліки», які люди отримують для амбулаторного лікування, і на ті ліки, які передбачені в тарифах НСЗУ для лікування в стаціонарі. Сьогодні далеко не кожна лікарня може забезпечити своїх пацієнтів потрібними ліками. Навіть до війни не могла, а зараз це все буде просто розмазано тонким шаром по всіх закладах. ПРО ВІДБУДОВУ ЛІКАРЕНЬ За рахунок чого можна перенаправити гроші на ліки? За рахунок перегляду принципів утримання лікарень. Я вважаю, що зараз, коли в Україні живе набагато менше людей, ніж до 24 лютого, лікарні треба консолідувати, об’єднувати. Але робити це так, щоб у цих об’єднаних закладах було все необхідне пацієнту. Власне, ми про це говорили ще до війни. Власне, ми про це говорили і до війни. Зараз унікальна можливість це просто взяти і зробити. І ніхто слова не скаже. Натомість обговорюється, як ми класно відбудуємо всі зруйновані лікарні. Будувати треба, але будувати не кількість, а якість. Нам треба збудувати в одному місті одну класну лікарню. Якщо це місто середнього розміру. У містах, де не лишилось лікарень? Не в Києві ж будувати нову лікарню? І в Києві теж. Ми повинні збудувати в Києві кілька нових лікарень, і в кожну з них перевезти п’ять старих. А старі будівлі знести? Віддати під інше призначення. Це вже питання до київської міської влади, що вона там хоче зробити. У Львові - давай зробимо комплімент цьому місту - процес об’єднання лікарень уже відбувається. Там зараз створюються дві потужні лікарні. Одна суперпотужна, а друга трошечки менша, але теж міцна. Вони фактично будуть двома опорними лікарнями для міста замість десятка, які були раніше. Їх об’єднали в одне територіальне медичне об’єднання №1. І потрошку, поступово, нетравматично вони всмоктують у себе інші заклади, так, щоб на пацієнтах це ніяк не позначалося. Вони відкривають нові відділення, туди переходить на роботу персонал з інших лікарень - цілими командами, разом з обладнанням. Це дуже класний і правильний шлях. А що відбувається в тих закладах, звідки переводять ці команди? Перепрофільовують. Наприклад, у соціальні заклади. Або залишають там лише первинну медичну допомогу на першому поверсі, а на інших поверхах потім будуть щось інше робити. Керівництво цих закладів не здіймає скандал? Не налаштовує лікарів, щоб вони налаштовували пацієнтів, а ті зверталися до журналістів і кричали про те, що закривають лікарню? Львів зробив дуже мудру річ, яку я рекомендував би як кращу практику. Він створює територіальні медичні об’єднання, тобто він об’єднує лікарні в одну юридичну особу. Керівником цього об’єднання стає медик, а не політик. Коли цей керівник каже: “Давайте ми отак переструктуруємо цю допомогу”, то це виглядає як внутрішня професійна розмова, а не як політичне рішення. І таке рішення люди всі сприймають набагато краще, медики також. Тому що це не просто: «Ми вас закриємо». Це: “Ми будемо відкривати нове відділення у великому корпусі, а ви всім своїм відділенням до нас переїжджаєте. Там класно, там сучасна лабораторія, там обладнання круте”. Для хороших лікарських команд це плюс. Але уяви, як би це звучало, якби те саме сказав мер. Наскільки це схоже на кластеризацію, яку зараз намагається впровадити МОЗ? Це кластеризація у версії здорової людини. Отак вона має відбуватися. Те, що пропонує МОЗ, це поки що лише рамка, вони ще не перейшли до конкретики. У законі прописані лише терміни, що є лікарня така, є лікарня така і лікарня така. А за якими принципами буде визначатися, яка лікарня яка, це вже складніше. Це має вирішувати Кабмін колись потім. І тоді почнеться сама м’ясорубка. Колись, коли я був у міністерстві, була ідея госпітальних округів. Це аналогічна ідея. Які б не були назви, Україна цими рейками їде - цими рейками їхали всі країни, які реформували свою систему охорони здоров’я. Потрібно визначитися, які лікарні будуть опорними. Після війни, коли в нас буде план Маршалла, коли сюди підуть гроші на будівництво й інвестиції, інвестувати потрібно тільки в ці опорні лікарні. Їх повинно бути десь близько 150 на країну - це загальних багатопрофільних лікарень. Ти хочеш відібрати у влади найсолодше - велике будівництво. Я вже просто бачу цей проєкт - відбудова усіх зруйнованих лікарень, усіх поліклінік у райцентрах Сумщини. Це буде катастрофа. Але в мене є надія на те, що грошей буде не так багато, щоб це зробити. Я не проти будівництва. Нам треба побудувати в Україні 150 крутих лікарень європейського рівня. Це дуже багато грошей, це дофіга грошей. І дай боже, щоб у нас стільки грошей було. Плюс має бути те, що в термінології МОЗ називається «надкластерні» - регіональні й національні високоспеціалізовані заклади. Це не обов’язково окрема будівля. Наприклад, лікарня Святого Пантелеймона у Львові (колишня Лікарня швидкої допомоги) може працювати як кластерна для половини міста і одночасно бути надкластерною - тобто обслуговувати кілька областей, бо там є круте відділення трансплантації. Крім того, в цьому законі є поняття, яке мене дуже непокоїть - це «загальна лікарня». Я підозрюю, що це соломка, підстелена для того, аби зберегти слабкі лікарні в маленьких райцентрах. Це погано. У райцентрах має бути те, чого там зараз дуже бракує і про що війна нам просто кричить. Це не багатопрофільні потужні лікарні, а медичні центри для громади. Це такі послуги, як реабілітація в громаді. Також у них має бути денний догляд, паліативна допомога, там повинна бути сімейна медицина і ментальне здоров’я. Можливо, ще базова діагностика, яку може забезпечити сімейний лікар. Разом це все виглядає вже як повноцінний медичний центр. Це не маленьке щось, це таке величеньке і красиве щось, яке реально забезпечує потреби громади. Зараз же лікарня в маленькій громаді, наприклад, на 30 тисяч населення намагається виглядати як національний інститут. Нафарширувати себе найдорожчим, найскладнішим обладнанням, з яким ніхто там не вміє працювати, і лікувати три людини на рік. Не знаю, чи буде сприйнято адекватно те, що я зараз скажу. Але я бачу багато ситуацій, коли через війну руйнується лікарня - і виявляється, що можна обійтися без неї. Коли прийшла війна, цю лікарню евакуювали. Кількадесят її пацієнтів перевели просто в обласну лікарню, де їм дали відділення і вони прекрасно себе почувають. Питання: нащо був той центр на 800 ліжок? Таких прикладів достатньо. А куди направити пацієнтів з поліклінік, якщо скоротити їх кількість? У лікарні. Там мають бути амбулаторні відділення. Щоб лікар, який має консультувати пацієнта як спеціаліст, практикував свою спеціальність, а не просто говорив про цю спеціальність. Якщо це хірург, він має оперувати. Що це за хірург, який постійно сидить у поліклініці? Це людина, яка знає хірургію тільки теоретично. Ти ж знаєш, українці дуже бояться зменшення доступу до послуг. Якщо закрити поліклініки, в яких сидять не зайняті іншою роботою спеціалісти, уже буде не так просто потрапити до лікаря просто сьогодні або хоча б завтра? Фізичного скорочення доступу не станеться. Надмірна кількість поліклінік - це проблема в основному великих міст, де є багато різних закладів, розташованих поруч. А от “хочу просто зараз” - це проблема. Об яку зараз розбиваються мрії українців, які переїхали в Західну Європу. Спочатку в них шок від того, що треба почекати пару тижнів чи місяць, поки потрапиш до лікаря. А потім вони починають розуміти, як це працює. Знаєш, я дуже багато розмірковував, чому так відбувається. Ця наша потреба в лікарі “вже сьогодні” не від того, що ми якісь розбещені. Я думаю, це тому, що ми боїмося. Ми дуже за себе боїмося. В Україні медицина – це територія небезпеки. Ти заходиш у медицину, і ти не почуваєшся гідно. Ти не почуваєшся безпечно. І тому тривожність дуже висока. А поки очікуєш, ти дуже тривожишся. У Західній Європі в наших людей, яким кажуть “чекайте”, рівень тривоги дуже високий. Але коли вони потрапляють на прийом рівно на призначений час і лікар радий їх бачити, гарно обстежує, призначає операцію - так, лише за два тижні, але за два тижні він її гарно проводить, - люди перестають боятися, перестають очікувати приниження, перестають очікувати, що їх відфутболять. І це, Віко, наш шлях. Нічого кращого ніхто не придумав, і ми через це маємо пройти теж. ПРО МАЙБУТНЄ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ Як ти думаєш, ці люди стануть агентами реформи, коли повернуться? Ті, які повернуться, стануть. Тому що повернуться люди дуже мотивовані. На жаль, люди, які звикли просто шукати життєвого комфорту, повернуться ще не скоро. Бо тут цього комфорту не буде. Років 10, я думаю, точно. Сюди приїдуть підірвані, які захочуть будувати тут своє майбутнє. Які хочуть у свою країну, яка б там вона не була. Це люди з активною позицією, і на цих людей треба буде спиратися. Я на них дуже розраховую. І на деякі інші фактори - наприклад, на економічну кризу, яка змусить популістів трошки прикрутити музику і зайнятися ділом. Роботи маса, неймовірно багато. Роботи не просто на всіх вистачить, у нас буде бракувати людей, аби швидко забезпечити суспільний запит на ці зміни, розумієш? До речі, як там лікарські зарплати по 20 тисяч? Є дані, у скількох лікарнях їх виплачують? Нещодавно бачила новину, що міністр суворо критикує керівників лікарень, які не змогли виплатити зарплати. Неймовірно! (Сарказм. - LB.ua). Тепер це буде вже не 20, а 10 тисяч, бо інфляція. Даних у нас нема, бо ще не встиг ніхто цю прекрасну політику (зарплат. - LB.ua) реалізувати. Політикам, які приймають рішення зараз, потрібно поставити собі просте питання: що я хочу, в якому моменті історії нашої країни я перебуваю? От зараз кожен з них знаходиться в моменті, в якому перебували такі люди, як Вінстон Черчилль або Вільям Беверідж. Ти хотів би зараз бути в МОЗ? Я не можу відповісти, бо є багато гіпотетичних вихідних положень. Я не хотів би там бути до 23 лютого, це точно. Після війни – не знаю, треба буде дивитися. По-перше, я хотів би, щоб в Україні були вибори. Тому що навіть одні й ті самі люди тепер уже зовсім інші люди. І очікування людей, і мандат зовсім інший. Тобто, наприклад, мандат президентові Зеленському 2019 року і сам президент Зеленський 2019 року - це зовсім не той президент Зеленський 2022 року і зовсім не той мандат, який люди, напевно, готові йому давати зараз, у 2022 році. І ті, хто голосував, теж сильно змінилися. Тому треба обов’язково вибори. Якщо нові люди прийдуть до влади з такою метою: з бажанням модернізувати країну і реально використати момент для перезавантаження - я в грі. Якщо вони прийдуть і будуть далі тягнути цю культуру: «Боже, як би нам не образити бабушок, як би нам усім сподобатися, як би нам не обділити великого заслуженого-презаслуженого професора» - тоді все. Нічого не вийде. Але тоді нам і ЄС не потрібно. Питання буде дуже чорно-біле: ми або ідемо в ЄС/НАТО, або ми обираємо шлях лайна в ополонці й чекаємо в такому стані на наступну війну з Росією. Щодо вступу в ЄС. Ти не думаєш, що нас боятимуться? Думаю. Ми вміємо не бути жертвою, ми вміємо назвати чорне чорним, а біле білим, і це створює страшенний дискомфорт у спілкуванні з людьми. Особливо з міжнародними партнерами. Так. Вони люблять дати Нобелівську премію білорусам, росіянам і українцям, наприклад. Обійміться, брати мої. Вони навіть не відстрілюють, що не так. Є окремі країни, які відстрілюють, і є окремі люди, які відстрілюють. Але в цілому ставлення до нас буде змінюватися дуже повільно, тому наша боротьба буде довгою. Зараз ми говоримо з позицій людей, які воюють, і це, в принципі, нам відкриває будь-які двері, дає будь-який мікрофон. Але коли війна закінчиться, нам треба буде мати інші аргументи. Цими аргументами має бути наш прогрес, наша модернізація, наші успіхи, наші реформи. Нам треба буде з цих позицій говорити. І ці позиції треба буде створювати. Україна буде Боснією чи Хорватією? Кореєю чи Афганістаном? Вирішувати будуть політики. Кожен з них зараз повинен поставити собі питання: хто я в історії? Я крутий лідер країни, який ухвалить необхідні рішення в історичний момент, чи я популіст, який буде намагатися всім подобатися?

Цікаво одне - він загинув від осколка чи все таки від кульового?....

https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/pfbid0SJbY96vECxNs3hc2FSTPYURF7f4T6CUe5uZsCeVZcMwebnVPC8skqMtgEgkLz3kMl?__cft__[0]=AZVXAJMY89hoY8RUlBZgHzjQD2vuY9VJsuzalOzZcs8-dO9Ldv6GsNBW69LC7IgSGzrLA2G3nRd5C8BOH0rHgpk9Sr__TxKY4WSgBjRZfUNaAvuzSgBc5o6hkyUgF12jnMeLlVFOagXGDLLHvOhjs7C9q2Wg7mbWMW4vQ66DenJ3rg&__tn__=%2CO%2CP-R Юрій Бутусов 2 год · 5 жовтня в бою Бахмутом загинув піхотинець 93-ї бригади Дмитро Штанько, відомий тим, що записав розмови з братом голови Офісу президента Андрія Єрмака, публікація яких спричинила скандал. По Dmytro Shtanko була відкрита кримінальна справа, по ньому активно працювали правоохоронці, він став особистим ворогом Єрмака. Справу по розмовам його брата, звичайно, зам'яли. У Штанько було троє дітей, але старший син вже став повнолітнім, він не ухилявся від мобілізації і не шукав теплого місця у тилу. Він розповідав, що співробітники військової контррозвідки СБУ постійно контролювали його перебування в армії, нагляд за ним і його контактами в учбовому центрі та під час переїзду на фронт був постійним, співробітник СБУ, з його слів, супроводжував його одного. Штанько потрапив у вересні в одну з наших кращих частин - 93-тю механізовану бригаду в Бахмут. Він отримав найнебезпечнішу роботу на війні - став піхотинцем. Там на передовій ніякого нагляду не було, там складна обстановка і кожного дня йдуть запеклі бої. Ось як написав Штанько 24 вересня на своїй сторінці: "Кожного дня в кожного з нас є можливість померти безліч раз і масою варіантів. Але до цього звикаєш. Захищати Батьківщину стає роботою. Це карусель подій. Людських життів. Емоцій. У багатьох стресу. Емоційного напруження. Для багатьох рутина. Кожного дня по 10 історій, які стали одним днем життя від того, як потрапив сюди і до того, як все скінчиться. Бридко дивитися на майстрів піару, які вішають собі чужі нагороди, не забуваючи при цьому будувати політику і примножувати статки за рахунок життів і здоров'я реальних українських воїнів. Пишаюся тим, що захищаю Батьківщину зараз поруч з моїми побратимами у складі 93 ОМБ "Холодний яр". Ці воїни - люди з великої букви. Ми обов'язково переможемо". Треба віддати належне - Штанько, попри відсутність бойового досвіду, проявив себе як вмотивований та мужній солдат. В перший же день його направили на спостережний пост, оскільки ситуація напружена, і на фронті потрібні вмотивовані бійці. Він потрапив під обстріл, поруч з ним загинув наш боєць, але він виконував усі поставлені завдання. Штанько воював дуже недовго, всього місяць, але кожен день на тій найгарячіший ділянці фронту - це як маленьке прожите життя. За місяць отримав дві контузії, але не став "відмовником", не залишив позиції, а тримався разом з товаришами у строю. 5 жовтня російські війська після кількаденних обстрілів захопили одну з наших позицій, яка була дуже сильно розбита. Ворог переважав абсолютно у боєприпасах та артилерії, а у нас не було снарядів та можливості подавити вогонь російських батарей. Командир роти зробив все що міг - він зібрав групу в 20 бійців та попрохав відновити становище. В контратаку пішли тільки вмотивовані, тільки добровольці. Серед перших пішов Штанько. Ворог відкрив щильний мінометний та артилерийський обстріл, групу накрили. Майже усіх поранило, кілька бійців загинуло, в тому числі Дмитро Штанько. Дмитро Штанько був завзятим опонентом діючої влади, вважав Андрія Єрмака корупціонером та російським агентом, який свідомо провалює підготовку України до війни з РФ. Але якими б не були його політичні погляди, захист своєї країни став для нього найважливішим у житті. Штанько став на захист нашої України, бо свобода - це в тому числі свобода думок та свобода довести свої погляди. Він взяв на себе відповідальність і здобув справжній авторитет серед своїх бойових товаришів. Дмитро Штанько бився за наше майбутнє та загинув у бою гідно та чесно, як український герой. Ми не забудемо його вчинок. Нічого не забудемо.

З самого початку в першому посты я картинку вставляла не через копыювання посилання на ФБ, а через копыювати ЗОБРАЖЕННя - вставити ЗОБРАЖЕННЯ. Коли воно пропало за кылька дныв, я выдкрила тут дискусыю ы Ви порекомендували: " Зантажити на комп'ютер/планшет/смартфон, а тоді скористатись кнопкою "додати файли" Щоб додати прямо в тіло допису - там буде червоним insert". Я поредагувала стартовий пост ы вставила зображення згыдно Ваших рекомендацый. Через якийсь час зображення знову пропало. Втретэ я всьавила його вже не в стартпост, а в кынцы треду, знову згыдно Ваших рекомендацый. Подивимося, скыльки воно проживе тепер.

І шо? Характеризує Амнесті досить точно. Цікаво, чи друга історія - правда. Поки тихо в мережі...

Там Маск чергові перли видав. Ну і Трумп....

Остання інфа гуглиться тільки в ТГ Інтрудера. Вона повністю в парадигмі теперішньої Амнесті, але якщо вони швидко знесли твіт, то може і не гуглитися.

Агнесса Калламард (Agnes Callamard), Генеральный секретарь международной правозащитной организации Эмнести Интернешенал (Amnesty International) призвала Украину и украинских солдат не стрелять в только что мобилизованных и необученных российских военных "поскольку убивать неподготовленных комбатантов было бы очень несправедливо""Эти люди являются заложниками, а не агрессорами. Украинская сторона должна воздержаться от убийства таких принужденных "солдатов", - сказала Агнесса Калламард (@AgnesCallamard) у себя в твиттереПосле шквала критики, она снесла свой пост, но было уже поздно.

І це ще не все. Тут така інфа є...

https://klymenko-time.com/novosti/i-snova-skandal-amnesty-international-vypustila-konverty-s-bratskimi-obyatiyami-rossii/ Лера Максимова 14 сентября 2022 10:00 И снова скандал: Amnesty International выпустила конверты с «братскими объятиями» России и Украины Общественность негодует. Международная правозащитная организация Amnesty International снова попала в скандал, на этот раз – из-за конвертов, на которых изображены два обнимающихся персонажа. Один окрашен в цвета флага Украины, другой – России. Соответствующее фото во вторник, 13 сентября, опубликовал в Twitter Центр стратегических коммуникаций при министерстве культуры и информационной политики Украины. «Amnesty International рассылает официальные письма в конвертах с фотографией обнимающихся украинца и россиянина. Неужели они думают, что украинцы могут обнимать русских, в то время как российская армия совершает геноцид в Украине?», — пишет Центр. Платформа Visegrád 24, вокруг которой в информационной сфере объединились Чехия, Венгрия, Польша и Словакия, призвала генерального секретаря Amnesty International пойти в отставку. «Опять за свое. Amnesty International не может перестать отождествлять агрессора и жертву. Просто возьмите свои вещи и уходите, пришло время для отставки, [генеральный секретарь организации] Агнес Калламард», – говорится в сообщении. Письмо подписано словами: «Какова цена мирного протеста в России?». Позже стало известно, что эти конверты разработаны для поддержки российской художницы Александры Скочиленко, задержанной в Санкт-Петербурге 11 апреля 2022 года за агитацию против войны. В таких конвертах организация рассылает официальные письма. Как сообщает Visegrád 24, международная правозащитная организация объявила сбор средств для россиянки Скочиленко. Amnesty International UK призвало прислать от 15 до 45 фунтов стерлингов, чтобы помочь «оказать давление на российское правительство». Примечательно, что в международной организации заявили, что объявили сбор, чтобы освободить «узников совести в РФ». Напомним, что недавно вышел отчет международной правозащитной организации Amnesty International, в котором правозащитники заявили, что украинская армия размещает военные базы в жилых районах, включая школы и больницы, чем нарушает международное гуманитарное право и приводит к жертвам среди мирного населения и разрушениям гражданской инфраструктуры. Информация имела широкий резонанс и вызвала очень жесткую реакцию со стороны украинской власти. В Офисе президента обвинили Amnesty International в российской пропаганде. В свою очередь руководство Amnesty International назвало критику в адрес организации «военной пропагандой» и «дезинформацией», отметив, что это не повлияет на их беспристрастность и не изменит фактов. Вскоре глава Amnesty International в Украине Оксана Покальчук заявила, что увольняется из украинского филиала международной правозащитной организации на фоне скандала с отчетом. Правозащитница отметила, что до последнего надеялась на то, что мнение украинского филиала будет услышано, а скандальный отчет – удален. Но этого не произошло, а все попытки «разбились о глухую стену бюрократии». Ранее мы писали, что Турция потребовала объяснений у Киева за требование ввести санкции против турецких банков.