Перейти до змісту

Новини Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор".


GSkovoroda

Recommended Posts

10606436_601307959985286_658353546566334

5-й батальйон ДУК "Правого сектору".

 

В понеділок 4.08.2014 р.Б.особовий склад 5-го батальйону ДУК за наказом Д.Яроша вирушив на передову Н. (Донецька обл.). До цього населеного пункту бійці ДУК з боями прорвались аж у четвер 07.08 Для кращого розуміння ситуації уяснимо що прифронтрова зона це територія яка постійно обстрілюється артилерією, при цьому левова частка реактивних снарядів прилітає із території РФ. Також територія роботи ворожих диверсійних груп . Завдяки високій обізнаності та професійності командирів та розвідці, бійці ДУК майже не понесли втрат. Загинув лише наш один наш побратим, що діяв в складі розвідувально-диверсійної групи. Втрати у противника більші.
Частина бійців батальйону була залучена до штурму однієї із контрольованих сепаратистами висот. Після взяття цієї висоти вони разом із численними трофеями передислокувались до населеного пункту Н.

Наразі знову маємо двох загиблих побратимів та 10 поранених. Проте бойовий дух вояків високий. Більш детальна інформація буде надана після повернення групи з фронту.

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

А чому боєць в тапочках?Невже не доукомплектований поїхав на фронт?

 

якраз укомплектований

змінне взуття - при нескладному переході чи у таборі ноги відпочивають

а може й натер, хто зна

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

10543614_335117159988387_824889968631826

Боєць Правого сектору з прапором окупантів, знятим у спортзалі охоронної фірми Крок.

Це не Донбас, не зона АТО, це Дніпропетровськ - надійний тил української армії, оплот патріотичних сил... Симптоматично, що саме озброєні битами та пістолетами головорізи з Кроку відігравали головну роль у нападі на мирних протестувальників під час подій біля Дніпропетровської ОДА 26 січня цього року.

Путінські шакали із керівництва Кроку діяли під кришею колишнього начальника УСБУ в Дніпропетровській області Володимира Воропая і колишнього ж начальника відділу "К" обласної Служби Володимира Ковтуна. Перший ніколи не приховував, що із березня чекає на російські танки, а другий раніше дуже полюбляв хвалькувати своїми зв'язками і фотографіями із Вітею Януковичем-молодшим, викриття яких два місяці тому завадило йому пробратися у радники Арсена Авакова.

Зараз це гніздо тітушні і сепарастів вичищено, проросійське керівництво усунуто, а правоохоронні органи проводять перевірку його діяльності.

А сама структура після добрячої кадрової чистки буде перейменована і працюватиме дійсно в охороні громадян і країни.

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

Добровольчий корпус “Правого сектора” в боях під Савур-могилою

Нинішня ситуація під Савур-могилою – унікальна можливість побачити пекло ще за життя і повернутися звідти. Не для всіх. У боях під Савур-могилою і на близьких до неї територіях ми втратили загиблими чотирьох бійців і дев’ятьох – пораненими.

Я все одно не зможу пояснити, як там. Власне, була під Савур-могилою лише півтори доби, але мені вистачило. На початку мене залишили на армійському блокпості за Амвросіївкою, який був як острівець серед ворожих територій. Щодня навколо нього точилися бої, так що обстановка була неспокійна. Я чергувала з армійцями, перевіряла машини – а наступного дня хлопців, з якими за зміну встигала подружитися, привозили пораненими. І добре, якщо тільки пораненими.

Під Савур-могилою в цей час було пекло. У ніч з 7 на 8 серпня наші війська таки змогли її взяти і увійти всередину. Хлопці з Добровольчого Українського корпусу, наші хлопці з Правого сектора, в цей час отримали завдання утримувати село Степанівку і звільняти від противника навколишні села.

Першій маленькій групі, на чолі з Дмитром Ярошем, вдалося одразу потрапити до Степанівки, і вони залишилися там в оточенні. Решта наших бійців майже без пригод доїхали до села Петрівське і застрягли в оточенні там. Дві доби групи не могли з’єднатися. Я в цей час, майже не маючи від них звісток, стояла на блокпості і в ті короткі моменти, коли не падала мережа, писала фронтові щоденники у Фейсбук.
Врешті-решт основні сили наших під щільним мінометним обстрілом прорвалися у Степанівку і окопалися там. Їм неймовірно пощастило – під час прориву не зачепило нікого. Десь наступного дня з’явився перший поранений – друг Галичанин, йому уламками розтрощило обидві ноги. Сталося це за таких обставин: армійці, відступаючи, залишили велику кількість поранених. Щоб спробувати їх врятувати, було виділено армійську бронегрупу у складі танку та БМП, підрозділ розвідки 5-го окремого батальйону ДУК ПС і підрозділ особистої охорони Дмитра Яроша. І медичний підрозділ, звісно. На жаль, пробитися до поранених під щільним перехресним мінометним, кулеметним і гранатометним вогнем не вдалося.

Медики вирвалися з того пекла на потрощеній уламками машині, відвезли пораненого Галичанина до шпиталю і на зворотньому шляху забрали з блокпоста мене. Їхати, як ви розумієте, було дуже “весело”, бо більша частина дороги прострілювалась супротивником. Але я таки дісталася до Степанівки і зустрілася там з усіма нашими.

Що робили? Тримали населений пункт. Звільнили від значних сил противника сусіднє село – Саурівку. Знищили велику кількість “сепаратистів”. Але значно гіршими за ближній бій були обстріли.
Уявіть собі – наполовину зруйноване село, порожні хати. На все село лишилося чоловік 15 місцевих. Коли трошки стихають обстріли, вони збираються разом, щоб не так страшно було, і ходять по воду. Навколо купа згорілої бронетехніки – нашої і їхньої. Пейзаж нагадує радянські фільми про війну – з оцією згорілою бронетехнікою біля доріг. Валяються снаряди від танків та артилерійських установок, кинуті противником при відступі.

У кількох сусідніх селах – потужні опорники “сепаратистів”. Звідти луплять міномети. У Дмитрівці і Торезі стоять (і не просто стоять) їхні “гради”. Гради постійно працюють і з території Росії – це найстрашніше, бо їх там дуже багато і через велику відстань не чутно, як каже наш командир, “вихідних СМС” – тобто, не чуєш, як стріляє, чуєш лише коли прилітає “вхідна СМС”, а тоді вже може бути пізно ховатися.
Більшу частину часу я знаходилась неподалік від підвалу – щоб, почувши свист міни, миттєво пірнути у нього.
Звичайні підвали у сільських будинках непогано захищають від мінометного обстрілу, але якщо влучить “град” – буде братська могила. Так що трошки неспокійно було. Сміливі хлопці вночі, хто не був задіяний на позиціях в обороні, ночували в хатах і ховалися в підвали тільки тоді, коли міни і снаряди починали падати вже дуже близько. Я ж не ризикувала довіряти своїм нетренованим вухам і ночувала в підвалі. Що цікаво – снилися гарні сни, тільки вони весь час переривалися через чергове “бу-бу-бу-бу-бу-бух”. “Град розрядив касету”, – казав хтось біля мене, і я знову провалювалась у сон.

По “зеленці” навколо села – їхні мінометні розрахунки. Розвідувально-диверсійні групи поночі ходять у зайняті нами села, як додому. Наші групи полюють на них, вони на нас. Вже після мого приїзду був тяжкий бій, дві групи кращих наших бійців зазнали втрат. Першій групі пощастило неймовірно – ВОГ розірвався на лобовому склі їхнього пікапу, також у машину влучило кілька куль. Усі дістали поранення різного ступеню тяжкості, але не було жодного загиблого. Вибираючись звідти фактично без двох коліс, вони ще й примудрилися підхопити і вивезти пораненого солдата і доїхати разом до наших медиків. Усім надали допомогу, усіх змогли вивезти. А от у другій групі був загиблий – командир розвідгрупи корпусного підпорядкування, друг Шершень.

Коли ми надавали допомогу цим пораненим, наші хлопці зупинили для перевірки цивільну автівку, яка невідомо яким чином прорвалася у село. У ній їхала молода сім’я з маленьким хлопчиком – втікачі з Єнакієвого, а віз їх таксист, найнятий за чималенькі гроші. Поки ми з’ясовували, хто вони і звідки, пікап з пораненими від’їхав, а на наше подвір’я прилетіла міна, бо їхній коректувальник побачив, що біля воріт стоїть натовп (авжеж, вибігли, коли приїхали поранені). Ми усі встигли добігти до підвалу, і цих цивільних теж запхали туди. Молода жінка плакала, а хлопчик Нікіта тримався сміливо, мав гарний апетит (ми їх нагодували). Вони розповіли, що їдуть у Ростов до родичів, і все шукали безпечний шлях до кордону. Ми марно намагалися пояснити їм, що такого зараз немає.
Я переконувала їх: оскільки у вас мала дитина, найперше, що вам треба зараз зробити – це потрапити туди, де не стріляють. Тобто, дочекавшись проміжку між обстрілами, прорватися у глиб України, як робить зараз більшість біженців, особливо ті, що мають дітей. За деякий час у Росію можна буде вилетіти з Києва. А навіть якщо застрягнете, кажу – ви молоді-здорові, влаштуєтесь на якийсь час. Є багато добрих людей, які допомагають біженцям. Обіцяла навіть через свої Інтернет-зв’язки у будь-якому великому місті центральної України, куди вони зможуть доїхати, знайти для них тимчасове житло і підтримку.
Але вони не захотіли. Коли трошки стихло, вирішили спробувати проїхати у Росію десь в іншому місці. Дай Боже, щоб доїхали.

А ще на нашому тимчасовому штабі жили двоє полонених бойовиків ДНР. Один дуже непоганий сапер, колишній афганець. Коли дізнався, що потрапив у полон до Правого сектора, ледь не вмер зі страху. Оскільки ж з ними поводились добре – не били, добре годували, щодня давали помитися тощо – у них в голові просто плати горіли :)
Ці полонені поки що залишаться жити у нас. Працюватимуть, а потім будуть або обміняні на когось, або відпущені на волю після закінчення війни.

Їдучи під Савур-могилу, я залишила запис, що надовго зникаю зі зв’язку, і попросила молитися, щоб мені і всім нашим повернутися живими. Але через півтори доби мого перебування у Степанівці у село ввійшла велика колона військових, а нас відправили готуватися до іншого завдання. Їхати знову було дуже “весело” – на найбільш небезпечних ділянках у когось обов’язково глухла машина, і ми, вся колона, зупинялися й чекали, бо не можна ж кинути своїх. І так кілька разів.

Через 12 годин після нашого виходу звідти село Степанівка Донецької області було стерте з лиця землі дивізіоном “градів”, що били з території Росії. Що сталося з тими військовими, що заїхали колоною, і з тими мирними, що полишались, – навіть думати боюсь.

А ще там у кожному дворі жили покинуті коти і пси. (І навіть качки і гуси, які паслися самі). Особливо багато було маленьких кошенят. Своїм життям вони, як не парадоксально, завдячують війні – бо господарі повтікали і не потопили їх. Їх підгодовували військові і наші хлопці, за тиждень, що наші там пробули, кошенята підросли і від’їлися. Одне було чорне, дуже схоже на мого Ватника, з коротким хвостом, відрубаним уламком від снаряду чи міни. Я думала вивезти його і десь прилаштувати, але хлопці сказали: не треба, не пропадуть, військові їх годуватимуть, і їм буде веселіше з малечею. Загинуло, мабуть, тепер…

P.S. Найяскравіший спогад звідти – не обстріли, навіть не вбиті і поранені, а пляшка шампанського, яку знайшли у підвалі наші бійці. Це було “весільне шампанське”, з портретом молодят на етикетці. Молодята побралися восени минулого року. На етикетці було надруковано: “Рекомендується вжити 5 жовтня 2014 року, у річницю весілля”. Друг командир Летун крутив цю пляшку у руках і сумно казав: “І чого їм не жилося спокійно?”…

 

10322681_611328505653562_616102405819621

 

10565174_611328242320255_104640561494953

 

10565002_611328315653581_580775672638230

 

10487336_611328375653575_879970437582598

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

бля... :(

ну что значит "напоролись"?

пьяные они там что ли были, писец :X

да это было ожидаемо. рано или поздно, такое должно было случится. Я смотрел ролик, где Ярош и Семенченко "планировали операцию" по освобождению какого-то села с небольшим укрепрайоном терров.   Нехило планировали: "ты пойдешь туда, а я сюда, обойдешь оттуда, а я епну оттуда" - и все это на пальцах. Понятно, что карты у них есть, а специального образования - нет.  Ни спланировать операцию, ни рассчитать расход боеприпасов, ни организовать вывоз раненых - ни-хе-ра. Поэтому произошедшее неизбежно, пора завязывать с этими типа "добровольческими" частями, потому что пока против них такие же охламоны, то воюют кое как, а, не дай Бог, Хуйло влезет армией - их всех уничтожат на раз. Нужны подготовленные командиры и дисциплина, с махновщиной пора заканчивать. У нас беда  - в армии намного лучше подготовлены, но недостаточно патриотичны и идеологически устойчивы, а добровольцы патриотичны, но слабо подготовлены. Нужно всех в один котел, и будет толк.

Змінено користувачем Faultfinder
  • Upvote 2
  • Downvote 1
Link to comment
Share on other sites

да это было ожидаемо. рано или поздно, такое должно было случится. Я смотрел ролик, где Ярош и Семенченко "планировали операцию" по освобождению какого-то села с небольшим укрепрайоном терров.   Нехило планировали: "ты пойдешь туда, а я сюда, обойдешь оттуда, а я епну оттуда" - и все это на пальцах. Понятно, что карты у них есть, а специального образования - нет.  Ни спланировать операцию, ни рассчитать расход боеприпасов, ни организовать вывоз раненых - ни-хе-ра. Поэтому произошедшее неизбежно, пора завязывать с этими типа "добровольческими" частями, потому что пока против них такие же охламоны, то воюют кое как, а, не дай Бог, Хуйло влезет армией - их всех уничтожат на раз. Нужны подготовленные командиры и дисциплина, с махновщиной пора заканчивать. У нас беда  - в армии намного лучше подготовлены, но недостаточно патриотичны и идеологически устойчивы, а добровольцы патриотичны, но слабо подготовлены. Нужно всех в один котел, и будет толк.

Слухайте, поїдьте до них, допоможіть. Ви якраз людина що їм потрібна, допоможете все розрахувати і втрат буде менше, може зовсім не буде. Поїдьте.

Link to comment
Share on other sites

значить правда. була велика надія, що то фейк, а це гірка правда. :(

Потом поплачем, после войны. А сейчас нужны выводы. чтобы не повторилось. А то аж оторопь берет - на автобусе без охранения не готовы к открытию огня напали врасплох поэтому спасаясь бежали полями как зайцы. ЭТО РЕАЛЬНО ЖОПА. И если немедленно не сделать правильных выводов, подобных жоп и крови будет много.

  • Upvote 1
  • Downvote 1
Link to comment
Share on other sites

Слухайте, поїдьте до них, допоможіть. Ви якраз людина що їм потрібна, допоможете все розрахувати і втрат буде менше, може зовсім не буде. Поїдьте.

Им нужны офицеры, а не я. Я сержант, максимум ком.взвода.

  • Upvote 1
  • Downvote 2
Link to comment
Share on other sites

Я смотрел ролик,... их всех уничтожат на раз.

 

Так, ви маєте надійне джерело для висновків космічного масштабу. Простак цілий ролік в інтернетах бачив - він вже може гарантувати, що хуйло перемогло. Ви колись чули про те, що начштабу у Семенченка - кадровий офіцер, підполковник? А про замісників Яроша щось чули? Космічне глупство - головна причина інтернет-істерик і панікерів.

Змінено користувачем GSkovoroda
  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

Так, ви маєте надійне джерело для висновків космічного масштабу. Простак цілий ролік в інтернетах бачив - він вже може гарантувати, що хуйло перемогло. Ви колись чули про те, що начштабу у Семенченка - кадровий офіцер, підполковник? А про замісників Яроша щось чули? Космічне глупство - головна причина інтернет-істерик і панікерів.

Я слышал про его заместителя, подполковника в отставке. Он как раз погиб вчера при попытке уничтожить группу терров, пытавшихся взорвать мост. Подполковник, нач.штаба, ведущий огневой бой в общем строю батальона, а реально роты. Это эпический пизд...  картина - ну, Вы поняли.

Змінено користувачем Faultfinder
  • Upvote 1
  • Downvote 1
Link to comment
Share on other sites

AqtpQf9WsVc.jpg

ПЕШКОМ, БЛЯДЬ, ХОДИТЬ! Во всяком случае в пределах 5 км от терров.  Я разочаровался в Семенченко. Доблесть - это хорошо, но для командира намного важнее знания и опыт. АТО положит всех подчиненных.

  • Upvote 3
  • Downvote 1
Link to comment
Share on other sites

Я слышал про его заместителя, подполковника в отставке. Он как раз погиб вчера при попытке уничтожить группу терров, пытавшихся взорвать мост. Подполковник, ведущий огневой бой в общем строю. Это эпический пизд...  картина - ну, Вы поняли.

Ви хоч щось про армію чули? Начштаба від зампотеху відрізняєте? Загиблий підполковник Юрій Литвинський був заступником командира батальйону "Донбас" по озброєнню, начальником технічної частини.

 

Отакі диванні експерти нашого форуму тут істерики і катають про перемогу хуйла.

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

ПЕШКОМ, БЛЯДЬ, ХОДИТЬ! Во всяком случае в пределах 5 км от терров.  Я разочаровался в Семенченко. Доблесть - это хорошо, но для командира намного важнее знания и опыт. АТО положит всех подчиненных.

Ви не повірите, наскільки Семенченко, тай й усім нам плювати на розчарування диванного істерика.

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

-


Ви не повірите, наскільки Семенченко, тай й усім нам плювати на розчарування диванного істерика.

а вы то откуда знаете, плевать ему или не плевать? ты злостный диванный демагог, я вижу?


Такі як Ви теж потрібні.

Я старый. Но умный.

Змінено користувачем Faultfinder
  • Downvote 1
Link to comment
Share on other sites

-

а вы то откуда знаете, плевать ему или не плевать? ты злостный диванный демагог, я вижу?

Я старый. Но умный.

От якраз Ви ж умний і поїдьте, навчите своїм умом воювати,не?

Link to comment
Share on other sites

×
×
  • Створити...