Françoise Опубліковано 16 липня, 2015 Report Share Опубліковано 16 липня, 2015 Жесть.Паскуди випробовують на нас свою останню зброю. вони то роблять весь рік Link to comment Share on other sites More sharing options...
bobrdobr Опубліковано 16 липня, 2015 Report Share Опубліковано 16 липня, 2015 Жесть.Паскуди випробовують на нас свою останню зброю."Охоту" ещё при совке придумали. известно несколько случаев кражи установленных НВУ-П в Афганистане и Чечне. Ну что на это можно сказать? Бывают саперы смелые, а бывают – старые Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 19 липня, 2015 Report Share Опубліковано 19 липня, 2015 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 30 липня, 2015 Report Share Опубліковано 30 липня, 2015 Вспоминаем бодрые рапорты командования:"Дебальцеве — уже не стратегічний об'єкт, — Лисенко13:52,19 лютого, четвер34465У штабі АТО заявили, що Дебальцеве уже не вважається стратегічно важливим об'єктом, оскільки повністю знищений.Про це сказав спікер АТО Андрій Лисенко на брифінгу."Після виходу гарнізону в Дебальцеве зайшли терористи. Стратегічний вузол Дебальцеве перестав існувати як такий, що мав значення для місцевого регіону. Весь залізничний вузол перетворився на поверхню Місяця, там все знищено, весь пересувний склад. Це вже не місто — це територія, повністю знищена терористами", — сказав Лисенко.А теперь смотрим на "поверхню Місяця" с дрона Link to comment Share on other sites More sharing options...
кноп Опубліковано 2 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 2 серпня, 2015 Александр Макаренко4 ч · отредактировано ·Очень плохие новости.Под Артемовском взяли нашу разведгруппу в плен , которая шла на помощь бойцам попавшим в окружение. Шли на БМП, бой был около 1,5 часа. Потом у наших закончился БК.Подробности позже Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість paraskaa-W Опубліковано 2 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 2 серпня, 2015 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Нельотчик Опубліковано 2 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 2 серпня, 2015 Александр Макаренко4 ч · отредактировано ·Очень плохие новости... Вроде автор уже удалил эту запись.Надо подождать. Надеюсь фейк. Link to comment Share on other sites More sharing options...
кноп Опубліковано 3 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 3 серпня, 2015 кто что то знает? Link to comment Share on other sites More sharing options...
Vyacheslav Опубліковано 3 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 3 серпня, 2015 1. Наші писали б не "під Артемівськом", а "під Горлівкою"2. Що з тими, хто потрапив в оточення?3. Проривали оточення однією БМП?4. За півтори години не змогли відійти/не отримали допомоги? Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 10 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 10 серпня, 2015 Кіровоградщина провела в останню путь Героя АТО, чемпіона світу з пауерліфтингу (фото) 8 серпня, у місті Новомиргород, що на Кіровоградщині, відбулося прощання з командиром взводу спостереження і технічних засобів спостереження 57-ї мотопіхотної бригади Андрієм Гурічевим. Попрощатися з військовим до його будинку прийшло близько шестисот чоловік, серед яких рідні та близькі Андрія, друзі, бойові побратими, представники місцевої та обласної влади, колеги по роботі та жителі міста. Про це пише місцеве видання Zlatopil, повідомляють Патріоти України. Після чого під звуки духовного оркестру через усе місто мешканці міста вирушили на кладовище, де пролунали останні постріли військових на честь, шану і незабутню пам’ять про славного воїна, героя, захисника. Лейтенант Андрій Гурічев народився у місті Новомиргород на Кіровоградщині. За своє коротке життя боєць встиг зробити дуже багато. Закінчив Златопільску гімназію з золотою медаллю, після чого отримав першу вищу освіту у Севастопольському національному університеті ядерної енергетики та промисловості. Другу здобував на факультеті фізичного виховання Кіровоградського державного університету імені Володимира Винниченка. Андрій дуже любив спорт, професійно займався пауерліфтингом та вже у 2012 році здобув золото на чемпіонаті світу. У вересні минулого року вирушив у зону АТО добровольцем та збирався продовжити службу у Збройних Силах України на контракті. Загинув молодий солдат 5 серпня, під час мінометного обстрілу, захищаючи свою рідну землю від ворога. У батьків Андрія залишився молодший син Олексій. Герої не вмирають! Вони живуть у серцях свого народу! Вічна пам’ять загиблому воїну! Джерело: http://patrioty.org.ua/kirovogradshhina-provela-v-ostannyu-put-geroya-ato-chempiona-svitu-z-pauerliftingu-foto/ Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 10 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 10 серпня, 2015 Сепары пишут, что отбили у наших танк и сожгли БМП с экипажем https://twitter.com/DSHRG_Rycich/status/630845501181698048/photo/1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Вуйко_З_Онтарио Опубліковано 10 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 10 серпня, 2015 Без фоточек и понтов с танцами на сгоревшей броне? Где они танк нашли при полном разграничении сил? Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 11 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 11 серпня, 2015 Katerina Gavrish added 4 new photos.9 hrs · Зависть,жадность и злоба - создатели революции на Донбассе. Ну, и тупость,само собой.Ровно год назад не стало Елены Кулиш и ее мужа Володи. Ночью их забрали вооруженные "герои новороссии". Забрали машины,телефоны, компьютеры, расстреляли стены и пол дома. Без суда и следствия вывезли в поле... Мы верили, надеялись, продолжали искать. Ребята погибли за то, что рискнули отвезти еду голодным солдатам, находящимся в луганском аэропорту. А по факту, за то,что смогли заработать на хороший дом и нормальную жизнь. Алена помогала абсолютно всем! Во время бомбежек она прятала соседскую детвору у себя в подвале, регулярно наведывалась к пожилым соседям, отрезанным от внешнего мира заминированными полями и перекрытыми дорогами, давала им пообщаться по скайпу с родными. А еще она она спасла, наверное, сотни бездомных животных. Многие так и остались жить у нее. Не умела Аленка расставаться)Из дому вынесли все. Сделали там штаб быдло-войска. Всех добродушных и доверчивых Аленкиных барбосов перестреляли.Добрый и светлый человечек. Вечный оптимист с улыбкой на лице. После простого общения с Аленой, казалось, что мир прекрасен и все будет хорошо. И я верю, что там у нее все хорошо. Иначе нет в жизни никакого смысла.Пожалуйста, помяните сегодня чудесную пару, которая верила в свою страну и погибла ни за что...Лерочка,твоя мама лучший человек, из всех, кого я когда-либо встречала 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 11 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 11 серпня, 2015 “Праскою погладили руку, щоб пошкварчало”: зранений кіборг 80-ї бригади пробув у полоні 197 діб (аудіо) Він дивом вижив під завалом, пройшов катівні “Мотороли”, відмовився від обміну на користь тяжкопораненого товариша і досі не отримав статус учасника АТО. 197 днів провів у полоні бойовиків угруповання “ДНР” український десантник Олександр Машонкін із львівської 80-ї аеромобільної бригади. 6 серпня трьох бійців було звільнено шляхом обміну. Олександр вдома вже три дні, однак досі у це не може повірити. Що вдалося пережити за цих півроку “кіборгу”, в яких умовах його і його побратимів утримували сепаратисти, що його не зламало, він розповідає Радіо Свобода. інформують Патріоти України. Олександр Машонкін старається вчитись спати, але сон ще далеко не спокійний. Старається звикнути до думки, що вже вдома, але і це йому наразі складно. Старається не згадувати пережите, але й це не вдається, бо слова тягнуть за собою спогади, а там – жах. «З ліжка ще залишилась звичка вставати як з нарів, з полиці, набік – раз. Мабуть, ще довго так буду підніматись. Відкрию очі – бачу, що вже вдома», – розповідає він. 21 січня Олександр Машонкін потрапив у полон до бойовиків так званої «ДНР». Два тижні він обороняв Донецький аеропорт. Під час бою його накрило бетонними плитами. Від смерті та каліцтва врятував бронежилет і шолом. Пригадує, що саме тоді у нього промайнула думка, що краще покінчити з життям. «Довело до такої думки те, що лежав під завалами, до мене ніхто не міг підлізти і я не міг. 10 годин пролежав затиснутий – голова, торс, руки. Вдалося з-під завалів вибратись дивом. Не знаю як, але виліз», – пригадує «кіборг». «Праскою погладили руку, щоб пошкварчало»Олександр потрапив у полон разом з іншими чотирнадцятьма військовослужбовцями. У нього були поламані ребра, інші бійці теж були у важкому стані. Їх довго возили «Уралом», доставили спершу до командира окремого підрозділу бойовиків «Гіві». «Коли до «Гіві» привели – соком напоїли, щоб показати, які вони добрі. Потім воду пили лише з крану». Далі українських військовополонених привезли до лідера угруповання «ДНР» Олександра Захарченка. Туди вже приїхала швидка допомога, щоб забрати важкопоранених. «Поставили на коліна, знову перепитували: хто є хто. Забрали наші жетони». Потім почалось найжорстокіше, коли українських полонених привезли у підвал приміщення, де розташовувався підрозділ командира бойовиків «Мотороли». З 11 до 20 години військовополонених били і застосовували до них тортури, розповідає Олександр. «Одних заводили і били. Виводили. Заводили других, третіх. І так весь день. Били усім – трубами, табуретками, ніжками від столів. Били скрізь – по голові, по всьому тілу, у пах. Взяли гарячу праску, руку до стіни, попрасували праскою, щоб трішки пошкварчало. Але біль не відчував вже, бо найжорстокіше було – коли поламаного доламували. Падати не давали, коли впав – добивали. Там просто били… Увечері прийшов «Моторола» та їх розігнав», – каже «кіборг». Після десятигодинних знущань українських «кіборгів» перевезли у підвали приміщення колишнього СБУ у Донецьку. Там надали медичну допомогу в санітарній частині, бо у всіх були переломи. Хлопців поселили у камери, в яких колись зберігався архів, замість ліжок були металеві полиці у 6 ярусів. «У санітарній частині нас перевдягнули, бо наша форма згоріла. Кому що дали: комусь жіноче пальто, комусь щось інше, добре, що спідниць не роздавали, – розповідає чоловік. – Ми там у підвалі без вікон провели тиждень чи два. Двічі на день давали нам їсти – кашу чи суп. Далі перевели у загальну камеру, де були інші полонені». Використовували, як рабську силу У загальній камері, вже з вікном, перебували 44 військовослужбовці Збройних сил і цивільні особи. Вже тут на полонених тиснули морально, рідше били чи до когось застосовували тортури. «Коли били, то пропонували переходити на їхній бік. Але це було для приколу, щоб зламати людей, щоб свій стріляв у свого, такий моральний тиск. Там і російські найманці були, чеченці, які були найжорстокіші, і донецькі. Серед нас у камері були «стукачі» («шестьорки»), ми потім зрозуміли і вже нічого не говорили зайвого. Бо слідчі казали, що стукаючи, можна заробити бали, що швидше відпустять. Кілька осіб їх заробили, – продовжує Олександр Машонкін. – Говорили нам бойовики, що ми зомбовані, що пішли проти свого народу. Але у нас було інше завдання, ми не проти донеччан воюємо. Ми пішли воювати, бо було порушено суверенітет України. Але їм цього не доказати. Я розумію, що вони сильно зомбовані. Для них українське радіо – брехня, їхнє – правда. Вони нічого там не будують, думають, що країна буде в країні. Хочуть бути в Росії і в Україні, хтось хоче бути в незалежній державі. Кожен говорить своє». «Нас постійно виводили на роботу – прибирання в місті, в комендатурах. Казали, що ми – раби з України. Перед приїздом журналістів старались, щоб не було на нас синців. Запитували у мене журналісти, як я ставлюсь до того, що влада нас кинула. На що відповів, що не можу нічого про це судити, бо не володію вже стільки часу жодною інформацією». У камері колишнього СБУ військовополоненим дозволяли слухати радіо, але українські станції часто глушили. Десь через місяць перебування у сепаратистів до військовополонених приходили волонтери, які приносили одяг, книжки, воду, медикаменти, передавали пакуночки і від рідних, але не все доходило. Олександр Машонкін кілька разів телефонував дружині та батькам. Телефонувати дозволяли слідчі. Потім телефон був у підвалі і кілька людей у день могли порозмовляти з близькими. Невдовзі, як тільки 21 січня бойовики схопили українських військовослужбовців, відбувся обмін полоненими. Але Олександр Машонкін тоді відмовився від звільнення на користь іншого бійця, молодшого за віком і у важкому стані. Після цього вчинку, про який не шкодує, чекав на своє звільнення п’ять місяців. «Що тримало? Просто пообіцяв рідним, що повернусь. Знав, що про мене не забули». «Сєпар» у рясі»А ще тримала віра. Серед полонених разом з Олександром був український священик, військовий капелан. У камері у кутку бійці зробили капличку – на стіну наклеїли ікони, столик застелили рушником, поставили хрест і свічки. «Разом збирались і молились, ставало легше на душі. Був один момент, коли ми були у «Мотороли», де нас били, прийшов священик, ніби з Московського патріархату, з хрестом. Він бив нас цим хрестом по голові, можливо, думав, що так наші гріхи відійдуть, казав, що ми – не люди. Священик у рясі з хрестом… Цей дерев’яний хрест зламав на голові одного полоненого, потім повернувся з металевим хрестом і бив. Я такого священика хіба у фільмах жаху бачив. З часом я зрозумів, що це – не священик, а «сєпар» в рясі. І все, стало спокійніше. Постійно відчував Божу підтримку». Найперше, що зараз зробить старший сержант Олександр Машонкін – це піде до сповіді. «Багато всього на душі. Але кожному воздасться по заслугах. Прийде момент. Якось воно буде у житті…». А як буде, ще сам не знає. Бо коли рік тому, 13 серпня, був мобілізований у Буську, що на Львівщині, коли залишив родину і роботу, чітко знав: «Пішли служити молоді хлопці по 18-20 років, багато з них не проходили військової служби, то що я мав сидіти і дивитись, як вони помирають?» Позаду в Олександра Машонкіна бої на Донбасі, контузії, 197 днів полону, побиття, катування, важка праця, приниження, страшні переживання, коли бойовики його та інших полонених вивозили на місце Донецького аеропорту, де з-під завалів «кіборг» витягав останки своїх побратимів. Попереду чекає лікування у госпіталі, тому що голова болить постійно, як і ребра, ще він має навчитись жити після всього пережитого. Також на Олександра Машонкіна очікують бюрократичні перепони, щоб демобілізуватись, отримати статус учасника АТО. Витримати це також важко, але вже психологічно. Втім полон його не зламав, подолає і ці труднощі, бо, каже: «У мене завжди була, є і буде своя думка, мене зламати і переконати, що чорне, то є біле, не вийшло і не вийде. Там залишились хлопці у Донецьку. Я вже вийшов, а вони – ще ні». Для Олександра Машонкіна найважливіше, щоб якомога швидше відбувся черговий обмін між полоненими і його друзі також повернулись додому. Джерело: http://patrioty.org.ua/praskoyu-pogladili-ruku-shhob-poshkvarchalo-zraneniy-kiborg-80-yi-brigadi-probuv-u-poloni-197-dib-audio/197днів провів у полоні бойовиків угруповання “ДНР” український десантник Олександр Машонкін із львівської 80-ї аеромобільної бригади. 6 серпня трьох бійців було звільнено шляхом обміну. Олександр вдома вже три дні, однак досі у це не може повірити. Що вдалося пережити за цих півроку “кіборгу”, в яких умовах його і його побратимів утримували сепаратисти, що його не зламало, він розповідає Радіо Свобода. інформують Патріоти України. Олександр Машонкін старається вчитись спати, але сон ще далеко не спокійний. Старається звикнути до думки, що вже вдома, але і це йому наразі складно. Старається не згадувати пережите, але й це не вдається, бо слова тягнуть за собою спогади, а там – жах. «З ліжка ще залишилась звичка вставати як з нарів, з полиці, набік – раз. Мабуть, ще довго так буду підніматись. Відкрию очі – бачу, що вже вдома», – розповідає він. 21 січня Олександр Машонкін потрапив у полон до бойовиків так званої «ДНР». Два тижні він обороняв Донецький аеропорт. Під час бою його накрило бетонними плитами. Від смерті та каліцтва врятував бронежилет і шолом. Пригадує, що саме тоді у нього промайнула думка, що краще покінчити з життям. «Довело до такої думки те, що лежав під завалами, до мене ніхто не міг підлізти і я не міг. 10 годин пролежав затиснутий – голова, торс, руки. Вдалося з-під завалів вибратись дивом. Не знаю як, але виліз», – пригадує «кіборг». «Праскою погладили руку, щоб пошкварчало» Олександр потрапив у полон разом з іншими чотирнадцятьма військовослужбовцями. У нього були поламані ребра, інші бійці теж були у важкому стані. Їх довго возили «Уралом», доставили спершу до командира окремого підрозділу бойовиків «Гіві». «Коли до «Гіві» привели – соком напоїли, щоб показати, які вони добрі. Потім воду пили лише з крану». Далі українських військовополонених привезли до лідера угруповання «ДНР» Олександра Захарченка. Туди вже приїхала швидка допомога, щоб забрати важкопоранених. «Поставили на коліна, знову перепитували: хто є хто. Забрали наші жетони». Потім почалось найжорстокіше, коли українських полонених привезли у підвал приміщення, де розташовувався підрозділ командира бойовиків «Мотороли». З 11 до 20 години військовополонених били і застосовували до них тортури, розповідає Олександр. «Одних заводили і били. Виводили. Заводили других, третіх. І так весь день. Били усім – трубами, табуретками, ніжками від столів. Били скрізь – по голові, по всьому тілу, у пах. Взяли гарячу праску, руку до стіни, попрасували праскою, щоб трішки пошкварчало. Але біль не відчував вже, бо найжорстокіше було – коли поламаного доламували. Падати не давали, коли впав – добивали. Там просто били… Увечері прийшов «Моторола» та їх розігнав», – каже «кіборг». Після десятигодинних знущань українських «кіборгів» перевезли у підвали приміщення колишнього СБУ у Донецьку. Там надали медичну допомогу в санітарній частині, бо у всіх були переломи. Хлопців поселили у камери, в яких колись зберігався архів, замість ліжок були металеві полиці у 6 ярусів. «У санітарній частині нас перевдягнули, бо наша форма згоріла. Кому що дали: комусь жіноче пальто, комусь щось інше, добре, що спідниць не роздавали, – розповідає чоловік. – Ми там у підвалі без вікон провели тиждень чи два. Двічі на день давали нам їсти – кашу чи суп. Далі перевели у загальну камеру, де були інші полонені». Використовували, як рабську силу У загальній камері, вже з вікном, перебували 44 військовослужбовці Збройних сил і цивільні особи. Вже тут на полонених тиснули морально, рідше били чи до когось застосовували тортури. «Коли били, то пропонували переходити на їхній бік. Але це було для приколу, щоб зламати людей, щоб свій стріляв у свого, такий моральний тиск. Там і російські найманці були, чеченці, які були найжорстокіші, і донецькі. Серед нас у камері були «стукачі» («шестьорки»), ми потім зрозуміли і вже нічого не говорили зайвого. Бо слідчі казали, що стукаючи, можна заробити бали, що швидше відпустять. Кілька осіб їх заробили, – продовжує Олександр Машонкін. – Говорили нам бойовики, що ми зомбовані, що пішли проти свого народу. Але у нас було інше завдання, ми не проти донеччан воюємо. Ми пішли воювати, бо було порушено суверенітет України. Але їм цього не доказати. Я розумію, що вони сильно зомбовані. Для них українське радіо – брехня, їхнє – правда. Вони нічого там не будують, думають, що країна буде в країні. Хочуть бути в Росії і в Україні, хтось хоче бути в незалежній державі. Кожен говорить своє». «Нас постійно виводили на роботу – прибирання в місті, в комендатурах. Казали, що ми – раби з України. Перед приїздом журналістів старались, щоб не було на нас синців. Запитували у мене журналісти, як я ставлюсь до того, що влада нас кинула. На що відповів, що не можу нічого про це судити, бо не володію вже стільки часу жодною інформацією». У камері колишнього СБУ військовополоненим дозволяли слухати радіо, але українські станції часто глушили. Десь через місяць перебування у сепаратистів до військовополонених приходили волонтери, які приносили одяг, книжки, воду, медикаменти, передавали пакуночки і від рідних, але не все доходило. Олександр Машонкін кілька разів телефонував дружині та батькам. Телефонувати дозволяли слідчі. Потім телефон був у підвалі і кілька людей у день могли порозмовляти з близькими. Невдовзі, як тільки 21 січня бойовики схопили українських військовослужбовців, відбувся обмін полоненими. Але Олександр Машонкін тоді відмовився від звільнення на користь іншого бійця, молодшого за віком і у важкому стані. Після цього вчинку, про який не шкодує, чекав на своє звільнення п’ять місяців. «Що тримало? Просто пообіцяв рідним, що повернусь. Знав, що про мене не забули». «Сєпар» у рясі» А ще тримала віра. Серед полонених разом з Олександром був український священик, військовий капелан. У камері у кутку бійці зробили капличку – на стіну наклеїли ікони, столик застелили рушником, поставили хрест і свічки. «Разом збирались і молились, ставало легше на душі. Був один момент, коли ми були у «Мотороли», де нас били, прийшов священик, ніби з Московського патріархату, з хрестом. Він бив нас цим хрестом по голові, можливо, думав, що так наші гріхи відійдуть, казав, що ми – не люди. Священик у рясі з хрестом… Цей дерев’яний хрест зламав на голові одного полоненого, потім повернувся з металевим хрестом і бив. Я такого священика хіба у фільмах жаху бачив. З часом я зрозумів, що це – не священик, а «сєпар» в рясі. І все, стало спокійніше. Постійно відчував Божу підтримку». Найперше, що зараз зробить старший сержант Олександр Машонкін – це піде до сповіді. «Багато всього на душі. Але кожному воздасться по заслугах. Прийде момент. Якось воно буде у житті…». А як буде, ще сам не знає. Бо коли рік тому, 13 серпня, був мобілізований у Буську, що на Львівщині, коли залишив родину і роботу, чітко знав: «Пішли служити молоді хлопці по 18-20 років, багато з них не проходили військової служби, то що я мав сидіти і дивитись, як вони помирають?» Позаду в Олександра Машонкіна бої на Донбасі, контузії, 197 днів полону, побиття, катування, важка праця, приниження, страшні переживання, коли бойовики його та інших полонених вивозили на місце Донецького аеропорту, де з-під завалів «кіборг» витягав останки своїх побратимів. Попереду чекає лікування у госпіталі, тому що голова болить постійно, як і ребра, ще він має навчитись жити після всього пережитого. Також на Олександра Машонкіна очікують бюрократичні перепони, щоб демобілізуватись, отримати статус учасника АТО. Витримати це також важко, але вже психологічно. Втім полон його не зламав, подолає і ці труднощі, бо, каже: «У мене завжди була, є і буде своя думка, мене зламати і переконати, що чорне, то є біле, не вийшло і не вийде. Там залишились хлопці у Донецьку. Я вже вийшов, а вони – ще ні». Для Олександра Машонкіна найважливіше, щоб якомога швидше відбувся черговий обмін між полоненими і його друзі також повернулись додому. Джерело: http://patrioty.org.ua/praskoyu-pogladili-ruku-shhob-poshkvarchalo-zraneniy-kiborg-80-yi-brigadi-probuv-u-poloni-197-dib-audio/ Link to comment Share on other sites More sharing options...
ALF Опубліковано 12 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 12 серпня, 2015 Вот такое фото увидел.. Падлы пишут - -что бойцы морской пехоты, взятые в плен под Широкино 11.08.15. Фото от военкора Егора Земцова. 1 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 14 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 14 серпня, 2015 Український військовий вибрав смерть замість полону На Харківщині прощались із бійцем 92 бригади Олегом Чепеленком. Потрапивши до рук ворога хлопець ціною власного життя знищив противника.Загинув герой кілька днів тому на Луганщині. За три тижні до демобілізації.Сьогодні його побратими не стримують сліз. Проводжають Олега в останню путь. Він був настілький правильний, що здавалося, ніби таких вже не буває, і коли знадобилось – вистачило духу у Олежки, щоб не здатися!— розповідає один з чоловіків.28-річний Олег Чепеленко разом із двома побратимами виконував бойове завдання, коли їх захопили у полон. Хлопці потрапили у полон до 45 диверсійно-розвідної бригади російського спецназу.Наші бійці обрали смерть замість полону. Із зав'язаними за спиною руками хлопці штовхнули своїх конвоїрів на поле, всипане протипіхотними осколковими мінами. І загинули разом із ворогом. Максим – бойовий товариш Олега, того дня мав бути поруч, але чергування змінилися. Тепер щодня питає себе, чи зміг би повторити подвиг друга.Побратими згадують, Олег був завжди усміхнений та готовий допомогти. Його поважали за людяність. Між собою бійці кликали хлопця "Наука" – через здобуту професію: хлопець працював учителем інформатики у сільській школі.Він є зараз для нас прикладом для наслідування, є для нас усіх людиною, яка віддала своє життя не просто за якісь слова присяги, а за те, щоб ми ростили своїх дітей під мирним небом, — кажуть побратими загиблого героя. http://24tv.ua/ukrayina/ukrayinskiy_viyskoviy_vibrav_smert_zamist_polonu/n601833 Link to comment Share on other sites More sharing options...
legreen Опубліковано 14 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 14 серпня, 2015 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Kolisian Опубліковано 14 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 14 серпня, 2015 Вот такое фото увидел.. Падлы пишут - -что бойцы морской пехоты, взятые в плен под Широкино 11.08.15. Фото от военкора Егора Земцова. Тварини московитські блять. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Вуйко_З_Онтарио Опубліковано 14 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 14 серпня, 2015 Ублюдков в базу. La vendetta e un piatto che si serve freddo. Своей смертью не умрут. 3 Link to comment Share on other sites More sharing options...
atwater Опубліковано 15 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 15 серпня, 2015 Два ком'яцько-усурійських дебіло-зомбованих русофашикa... Сил немає дивитись на таке 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
honey flower Опубліковано 15 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 15 серпня, 2015 це є той самий червоний терор, який описаний Горліс-Горським і Шклярем...Тільки зараз цей терор називається по-іншому, але методи, брутальність нищення нашого народу ті самі і обличчя тих окупантів не змінились, бо вони є внуки-правнуки тих азіатів... Зараз декого з них називають бурятами, а у 20-х роках минулого сторіччя вони називались китайцями. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 16 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 16 серпня, 2015 Легендарная девушка-волонтер умерла в больнице Вечером 15 августа умерла заместитель руководителя волонтерского проекта "Госпитальеры" Елена Пирковская-Зелинская."Это человек, без которого я уже не смогу представить "Госпитальеров" дальше, человек который более чем полгода опекала и занималась нашими ранеными бойцами. К ней звонили и обращались за помощью все - бойцы ДУК, бойцы ВСУ, добровольцы и нацгвардейцы. Она помогала, всем без исключений", - сообщила начальник Медицинского управления и реабилитации "Правого сектора" Яна Зинкевич.Она сообщила, что все желающие могут присутствовать на похоронах."Все желающие присутствовать на похоронах - связывайтесь со мной напрямую. Детали решатся в течение суток", - добавила она.Как сообщали podrobnosti.,ua, девушке-легенде войны на Донбассеампутировали ноги. http://podrobnosti.ua/2052785-legendarnaja-devushka-volonter-umerla-v-bolnitse.html Link to comment Share on other sites More sharing options...
Андрей_Одесса Опубліковано 16 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 16 серпня, 2015 Как сообщали podrobnosti.,ua, девушке-легенде войны на Донбассеампутировали ноги. Про ноги убери. Это два разных случая с разными людьми. Link to comment Share on other sites More sharing options...
кноп Опубліковано 19 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 19 серпня, 2015 (змінено) Таки подтвердилось.... Рахман попал в плен... Уже Мочанов написал.Самое обидное что он просто захотел медальку заработать а в итоге подставил под пули своих ребят и сам прогорел. ПАП должен был приехать в Дружковку вручать награды. И Рахман решил красиво его встретить - новый героический подвиг осуществить. Поехали в рейд без разведки и подготовки. мало того - без поддержки. Он шёл в головной машине и принял на себя основной огневой контакт. Попадание из гранатомёта. Водитель - 200. По остальным я не знаю. Второй экипаж ушёл из-под огня.===================блин жаль.. Змінено 19 серпня, 2015 користувачем кноп Link to comment Share on other sites More sharing options...
Андрей_Одесса Опубліковано 25 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 25 серпня, 2015 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 25 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 25 серпня, 2015 На Луганщині відкрито пам’ятник прикордонникам, які полягли, захищаючи кордон від російських інтервентів у серпні 2014 року (фото) Присутні на відкритті пам’ятного знаку вшанували загиблих хвилиною мовчання. Загиблі прикордонники відтепер увіковічнені у пам’ятному знаку. Фото: http://dpsu.gov.ua/ua/У Луганській області сьогодні, 25 серпня, був відкритий пам’ятник прикордонникам, які загинули 25 серпня 2014, захищаючи кордони України. Про це повідомляє сайт Держприкордонслужби України, передають Патріоти України. Присутні на відкритті пам’ятника вшанували загиблих хвилиною мовчання. Торік на ділянці “Красна Талівка” прикордонники зупинили диверсійно-розвідувальну групу, яка перетнула державний кордон України з території Російської Федерації. Диверсійна група бойовиків була підтримана мінометним вогнем. Після того був відкритий вогонь з двох БТР і двох БМП. Також українські прикордонники були обстріляні некерованими реактивними снарядами з двох бойових вертольотів Мі-24 Збройних сил Росії. В результаті бою загинули четверо прикордонників – підполковник Євген Пікус, старший прапорщик В’ячеслав Фірсов, старший прапорщик Дмитро Арнаут, молодший сержант Олег Сороченко. Джерело: http://patrioty.org.ua/na-luganshhini-vidkrito-pam-yatnik-prikordonnikam-yaki-polyagli-zahishhayuchi-kordon-vid-rosiyskih-interventiv-u-serpni-2014-roku-foto/ Link to comment Share on other sites More sharing options...
epsilon Опубліковано 25 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 25 серпня, 2015 діти рашендесантників відповідають за батьків http://glavcom.ua/media/o-00332748-a-00032012.jpg http://cargo200.org/kichatkin-leonid-yurevichhttp://glavcom.ua/articles/32012.html Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 29 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 29 серпня, 2015 Таки подтвердилось.... Рахман попал в плен... Уже Мочанов написал. Rodion ShovkoshytnyiПрокручиваем на 1:30 и смотрим до 2:30.http://www.1tv.ru/news/world/291036Остальное - по желанию.Обмен пленными. Рубану предлагают забрать "Рахмана". Но он отказывается: - Это Политика. Скоро выборы. Наши политики захотят совершить какой-то подвиг. Одним из таких подвигов будет ваше освобождение."Рахман", с трудом выходя из состояния ахуя: - а без политики?Рубан рубит: - не получается у нас без политики, к сожалению.Ну, да. Нахуя менять всех на всех под один сюжет, если можно это делать маленькими партиями, по необходимости и к дате. 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 30 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 30 серпня, 2015 Беларус з пазыўным «Тарас», які загінуў ва Ўкраіне, — гэта берасьцейскі актывіст Алесь Чаркашын Стала вядома імя беларуса з пазыўным «Тарас», які быў цяжка паранены 10 жніўня ў баі пад Белакаменкай у Данбасе, знаходзіўся ў коме і памёр. Гэта 33-гадовы берасьцеец Аляксандар Чаркашын, экс-старшыня берасьцейскай гарадзкой арганізацыі БХД. Ён ваяваў у складзе Добраахвотнага ўкраінскага корпусу Правага сэктару. У тым жа баі загінуў украінец Віталь Целяжэнка. Дата і месца пахаваньня Аляксандра Чаркашына будуць абвешчаныя пазьней. Бацькі вырашылі пахаваць сына ў Берасьці.Валянтэрка Добраахвотнага Ўкраінскага корпусу Вольга апекавалася Тарасам у Запарожжы, дзе ён знаходзіўся ў шпіталі. Вольга кажа, што стан хлопца быў вельмі цяжкі. Валянтэрка Вольга: «Тарас у Запарожжа патрапіў 12 жніўня. А бой быў 10-га пад Белакаменкай. Мы адразу адгукнуліся як валянтэры ДУКу тут у Запарожжы і пачалі ім апекавацца. Спачатку стан у яго быў стабільна цяжкі, але былі аптымістычныя спадзевы. Ня буду ўдавацца ў мэдычныя нюансы. На мінулым тыдні яму зрабілі апэрацыю. Да яе былі паказаньні, бо ў яго быў перытаніт, сэпсіс, поліарганічныя зьмены. Ужо на другі дзень, як яго прывезьлі, ён быў у прытомнасьці. Мы да яго заходзілі, размаўлялі. Ён быў на апараце штучнага дыханьня, але вачыма паказваў „так“ ці „не“, трымаліся за руку. Ён паказваў вялікім пальцам, што ўсё добра. Так было, пакуль не пачаўся сэпсіс, бо ў яго было цяжкае раненьне брушной поласьці. Да Тараса два дні таму прыехала ягоная дзяўчына з Івана-Франкоўску, яны ў сакавіку пазнаёміліся. Такія пачуцьці... Учора ўвечары апошнія гадзіны яна зь ім прабыла, літаральна 5 хвілінаў лекар дазволіў зь ім пабыць. З кожным днём пасьля апэрацыі яму рабілася цяжэй. Але надзея заўжды ёсьць, і на Бога спадзяваліся, і лекары ў нас у Запарожжы нармальныя. Дактары яго даглядалі, усё было добра. У яго былі вельмі цяжкія траўмы, вельмі. Усе разумелі, што траўмы такія не сумяшчальныя, але спадзяваліся, што з дапамогай Бога і тых людзей, якія аддавалі сваю энэргію, удасца яго выцягнуць. Але здарылася вось так. Мы ў Запарожжы гатовыя яго пахаваць, як і ягонага паплечніка (Віталя Целяжэнку, які загінуў падчас бою, у якім быў паранены Алесь Чаркашын. — РС)Мы сёньня купілі форму, у якой яго хаваць. Замовілі тут труну, крыж — усё, што трэба для пахаваньня. Мы тут усе намаганьні прыкладзем. Але калі бацькі вырашаць забраць яго, каб пахаваць на Радзіме, то мы таксама ўсё зробім, каб усё было арганізавана як трэба».***Чаркашын вядомы сваім актыўным удзелам у дзейнасьці БХД. Ён удзельнічаў у шэрагу акцыяў дэмакратычных сілаў і неаднаразова затрыманы міліцыяй.У 2013 годзе Чаркашын зладзіў пэрфоманс каля Берасьцейскага аблвыканкаму: http://www.svaboda.org/content/article/27214451.html Link to comment Share on other sites More sharing options...
Soloviev Опубліковано 30 серпня, 2015 Report Share Опубліковано 30 серпня, 2015 (змінено) Дзякуй, Аляксандр, за тваё шчырае сэрца, добрую душу і моцны дух.Дзякуй за ўсё, што ты зрабіў для Беларусі і Украіны. Змінено 30 серпня, 2015 користувачем Soloviev 5 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Recommended Posts