Перейти до змісту

Політ (і не тільки) гумор


Agh

Recommended Posts

Из медицинской энциклопедии:

Укроп благотворно влияет на органы дыхания, печень, успокаивает нервную систему, снимает головную боль, снижает давление крови и улучшает зрение.

 

Осталось решить вопрос себестоимости. Чем лучше успокаивать терров? Укропом или свинцом? Последний ничем не уступает по лечебным свойствам  :K

  • Upvote 6
Link to comment
Share on other sites

Громкое обращение, глухого дедушки к продавцу химикатов:
- Девочка, дай мине какой-то сильной отравы, шоб ота нашесть колорадська повыздыхала!

- разделило рынок на два враждующих лагеря, выявило скрытых приверженцев, своих превратило в чужих, чужих сделало братьями, сняло маски, и выявило замаскированное в товаре оружие, а город потом еще долго обсуждал нападение Правого Сектора на городской рынок ... :)

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

Еще Чепинога. Ржачно излагает :gigi:

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797872656924092

 

Vitalii Chepynoga
4 год · Kyiv ·

В прєдвєрії отпусков… І про мертву авєчку…

Напередодні морських відпочинків хочу всіх предупредить про разні можливі опасності з ним сопряжоні. Ну про перепой і пережор ви й так знаєте… Я про екскурсії, які в більшості готелів чисто пляжної орієнтації – нікакії…

Колись давно мій кум поїхав в Камбоджу і поінтересувався у мєсних аборигенів, які форми развлєченій і свецької жизні йому можуть тут предложить. Аборигени предложили за 5-ть доларів пострілять з “Калашнікова”. На шо кум, як особа утончона, сказав, що його це не інтересує. Тоді вони предложили вже VIP-пакет. Тіпа, 20 баксів і вистрєл із пушки в безхмарне кхмерське небо. Але прівірєдлівий і ізбалований кум і тут ушол от предложенних “наслаждєній”… Після цього неожиданного отказа вони запропонували вже повний пакет, тіпа “лакширі ол-інклюзів”, який заключався в тому, щоб за 50 доларів стрельнуть з танка в корову…

Значно пізніше я сам попав в Камбоджу. В якомусь селі я побачив мєсну корову. Вона була горбата, худюща як Анжеліна Джолі, і стояла коло забору та апетітно їла пласмасову бутилку… Тоді я пойняв, шо стрельнуть в неї з танка, - це було б актом гуманізма і мілосєрдія (я про корову, а не про Анжеліну)… Автаназія, так сказать, в отраслі сєльського хазяйства… Думаю, що родствєннікам корови з тих 50 баксів не достається ні копійки. Та й страхованіє жизні среді коров там вряд лі распостранєно в широких масштабах…

А то якось літом поїхав я в Єгипет, в Шарм-ель-Шейх. Чого мене туди понесло посеред літа на температуру плюс піісят в тіні, - я не знаю. Мабуть, знову через кума. Та й вообще, я люблю “не сезон”… Але в Єгипті літом живуть і отдихають такі злобні комарі, що я, будь-моя воля, судив би їх судом Гаазького трибунала без адвоката і даже без послєднього слова… Мало того, що вони страшно кусючі, так вони ще й маже невидимі, як рейтинг Добкіна. За однією з таких лічностєй я по готельному номеру ганявся з готельним тапком з 2-х ночі до 4-х утра… Але комар був мєсний, знав там усі ходи й виходи і ловко мною маніпулірував, як опитний і безстрашний безпілотнік… Зрештою мені це набридло, я вкрився одіялом з головою, і виставив тільки одну ногу. – На, кажу, - їж, сука, заслужив… Комар їв…

Готель був комфортний і дорогий. Але моє тіло і душа жаждали культурних познаній внє отеля. То я записався на бедуїнську вечеринку. На бедуїнській вечеринці, кроме мене, ще були бедуїни. І ще один вонючий і худий верблюд, одягнутий в красний ковьор. Верблюда посадили коло мене. Мабуть, для екзотіки. А може подумали, що ми разом отдихаємо… Верблюд весь час кашляв і чхав (мабуть, десь пересидів під кондиціонером) а ще намагався ласково взять мене за ухо своїми чуственними губами… А може він хотів мені розказать на ухо, шось про незаконне фінансірованіє терорізма на Бліжнєм Востокє, але сцяв мєсті бедуїнів, і тільки беззвучно шось мямлив…

Бедуїни також були одягнуті в ковьор і пили чай. Вони сиділи напроти мене і дивилися мені прямо в глаза… Я пив вино. Бедуїни дивилися на мене з поріцанієм і осуждєнієм. Навколо літали красіві великі мухи синього і красного цвєта. Вони одкушували апетітні куски фалафелю своїми цепкими лапами…

Але й цього мені було мало, то ми ще поїхали на рибалку. Замовили яхту. Лакширі, понятноє, дєло, яку ж іще… По дорозі на рибалку я запідозрив, що щось не так,коли на питання, “що це за яхта?”, потенциальний капітан відповів (він говорив на руському, бо в його жінка з Харькова): “Ето яхта тіпа “Ібн-Осман-Хатаб-огли Четвьортий”… Яхта представляла собою старе іржаве і велике судно на 200 посадочних мєст… Колись такий катір ходив з Черкас у Іркліїв по Дніпру. Він називався “Стрункий”… Хоча назвать цю посуду “струнким” можна було тільки с особой долєй цинізма… Щоб скрить свою нєсостоятєльность в отраслі лакширі- турізма, капітан приказав покласти посеред “яхти” красіву полосату дорожку і поставить вздовж бортов десь, приблизно, восімдесят стіклянних пєпєльніц. Це було дуже удобно…

Капітан достав з-за пазухи моток лєски і прив’язав до неї якусь страшну адську пласмасову хрєнь. Це був муляж кальмара. Крючка на кальмарі не було… “Когда клунєт, я вас позову”, - сказав капітан… Не клунуло. Я б сам на таку хрєнь ніколи не клунув… В общим, з усіх гаджетів рибалки нам в той день понадобився тільки штопор…

Але мене тоді більше цікавили акули, які саме на той час розплодилися навколо Шарм-ель-Шейха, як карасики у колгоспному ставку… Я спитав про ці опасні тенденції у капітана… Але капітан був опитний морський вовк, і понімав, що від напливу турістів залежить його фінансовий статус. То він мені розказав таку поучітєльну історію із жизні риб…

Панімаєш, брат, - сказав він мені. Січас я тібє всьо об’ясню… Плил бальшой карабль. Он перєвазіл авєчка. Много авєчка… Адін авєчка іздох. Что дєлать с мьортвій авєчка? – Ейо бросілі за борт. І вот, пливьот акул. Смотріт: что-то плавает свєрху бєлоє. Акул его с’єдать. Акул запомніл, что ето вкусноє… Потом акул паплил бліже к бєрєгу, к отелю. Просто так поплил, пасматрєть, он нікаго не хатєл кусать… Смотріт акул, опять что-то пливьот… О думаєт, как харашо: апять вкусний мьортвий авєчка… А ето аказалась нємєцкая турістка… Так что акул нє вінават, - закончив капітан свій лідінящий душу рассказ в стилі телеканалу “Анімал планет”…

В общим після цього ми вже нікуди не їздили, а сиділи в готелі і дивилися на риб Красного моря. На пірсі висіла лаконічна і загадочна табличка “Хлєб в труси нє класть! Катєгорічеськи”… Я сначала подумав, що це засторога проти якихсь підступних бєжєнців, що тайно кладуть хліб в труси і проносять їх своїм постраждалим родствєннікам в різні гєтто, обгорожені колючою проволокою, як ото в кіно показують… Але потом оказалось, що ця засторога касається тільки кормлєнія риб. І зовсім не із естетичних переконань. Коли я побачив, як якась велика синя риба запросто одкушує своїм страшним дзьбом половину великої каменюки і радостно її ковтає, то пойняв, що хлєб в труси дійсно краще не ложить. А ще краще і самі труси не стромлять в воду з усім їх содєржимим…

Якось так сталося, що у мене не було прямого авіабілєта… І я летів пізно увечері по якомусь страшно неудобному маршруту тіпа Шарм-Каїр-Франкфурт-Київ… В 9-ть часов утра ми з кумом залізли в басейн, щоб випить по стаканчику розового… Але стаканчиком воно обично рідко обходиться, карма така… То вилізли ми з того басейну тіки в 10-ть вечора… Не самі, понятноє дєло, а с помощью персонала і отого сложного приспособлєнія, з помощью якого в басейн опускають інвалідів першої групи…

Коли я приземлився в Каїрі на пересадку, то був такий п’яний, шо минут двадцять не міг понять, де я вообше нахожуся… В самольоті вже не було жодного пасажира, а екіпаж питався привести мене в чувства… Я пручався і казав їм “Одчепіться, суки, мені треба летіть дальше. Я додому хочу”…

До Франкфурта я вже трохи оклигав і по прильоту ззів сосіську, бублик і випив пива… Але без фанатізма, бо помнив про неприятний інцидєнт з Юрієм Віталієвичем Луценком…

Отакоє… Ну всі ці застороги касаються тіки тих, хто поїде отдихать. А хто не поїде… Ну, що ж, буває й так… Поїдете наступного року, не разстраюйтесь… Я помню, колись купив путьовку на лижі, але тут саме грянула перша Помаранчева 2004-го года… То я нікуди не поїхав, а путьовка пропала… Ну на революції було ше інтересніше чим на лижах…

В общим, це як в отому діалозі:
- Я нікуди отдихать не полечу, бо боюся літать тверезим
- Так, випий…
- А коли я вип’ю, то мені й тут заїбісь…

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Vitalii Chepynoga
1 год · Kyiv ·
https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797973720247319
Історичне

Росія все впевненіше рухається до “первоісточніков”… Зокрема, сьогодні Владімір Путін запропонував відновити на території Кремля Чуднов монастирь… А монастир цей, мєжду прочім, був побудований у 1365-му році на честь раптового одужання від сліпоти Тайдули – дружини хана Золотої Орди Узбека… В общим, родичі як не як…

Тайдула ця була, ще та дєвушка… Узбек любив її за те, стверджують першоджерела, що вона якоби кожну ніч ставала дєвственніцею… Общим, хитра була така “шахарізада”… Як кажуть в тому анекдоті: “Дєвушка, а ви дєвственніца? - … Ну, как вам сказать… С одной сторони – да”… І вообше, в стосунках між Ордою та Московією було якось забагато еротичної озабоченності. Бо цей же хан Узбек невдовзі видав за московського князя Юрія Даниловича свою дочку з промовистим і недвозначним іменем Кончака (не ісключено, що якась дальня родственниця Кончіти Вурс…)… Так і представляється діалог в постєлі після еротічеських услад: “Кончака ти моя, старатєльна…” Я думаю, що якщо добре пориться в ДНК і в генікологіческому древі руських правителів, то неодмінно знайдемо якусь давню связь між Путіним і Кончакою… Бабця Кончака, так сказать, і її прапрапра…внук _ Хуйло…

Ну я не про це. Як часто і у який спосіб древні люди іпали один одного, - то їх давно минувше діло. Справа в іншому. Справа в тому, що Україна (в межах Галицько-Волинського князівства) колись так виснажила Орду, що та була змушена зупинити експансію на Захід (звісно, є нюанси, але загальноприйнята версія – саме така)… Бо всі сказкі про Куликовську битву і романтичний поєдинок Пересвята з Челубєєм – пізні видумки сталінської пропаганди… Сьогодні Україна знову стримує орду на своїх кордонах… У Орди сьогодні вже не луки й стріли, а “буки” і “гради”… Але за своєю суттю – це та сама орда… Злобна і тупа московська, азійська орда… І Україна її стримає. Бо – мусить… Але, блять, - коли цей просвіщонний Захід все це якось по достоїнству – оцінить???

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

Vitalii Chepynoga

 

МІРАВОЙ ЗАГОВОР

ЕПІЛОГ

Сцена представляє собою тотальне, абсолютне, безупрєчне згарище… Куди не кинь оком, аж до самого горизонту і далі – тільки попелище… Тут ще вчора була Москва… Холодне і неприятне російське зимове сонце сідає за обрій, але його пагано видно в диму…
 

 

На случайно уцелєвшому уламку порєбріка сидить свинюка Анжела. На ній вдягнутий плащ з крокоділової кожі, очки од сонця “Рей-Бен” і наушники Beats By Dre… Вона слухає пісню групи “Лєнінград” – “Москва сгорєла вся до тла”…

З диму і туману до неї виходить утконос… В утконоса в лапах чемодан із крокоділової кожі, такої ж рацвєтки, як і у Анжели плащ… Становиться ясно, шо крокоділа вони порішили самостоятєльно. І самі ж ізготовили свої вешчі на дому в кустарних условіях…Бо раскройка плаща в Анжели, єслі чесно, просто ужасна, а на чемодан утконоса даже стидно дивиться… Ну то не важно…

В чемодані в утконоса крем для бриття носа “Nivea” і крем для бриття утки “Красная Масква”, а також опасна бритва “Золінген”… Більше в чемодані ніхуя нема…

Утконос підходить до Анжели і сідає на остаток порєбріка куском жопи (хоча я, чесно говоря, не знаю, чи є в утконосів жопа)…

Якусь хвилину мовчать…

Утконос: Ну і де ж твоя Москва? ВеДееНХа?
Анжела: Ти представляєш, - все, абсолютно все, згоріло к ібеням…
Утконос: Жалко…
Анжела: Та хулі там жалко? Слава Україні!
Утконос: Шо?
Анжела: “Героям слава!”, а не “шо” … село, блять…
Утконос: Чого ти заводишся?
Анжела: Та того, шо ти начинаєш мені надоїдать, єслі чесно… За який хрєн я тібя содіржу?
Утконос: Як це - ти содєржиш? А де ж гроші за мою австралійську хату?
Анжелла: Вкрали в аеропорту, я ж тобі казала… (Анжела явно чогось не договарює)… І вообще піди достань шось пожрать, я сутки нічого не їла… Альфонс, бля…
Утконос: Де? Де тут можна шось достать пожрать, як усе згоріло?
Анжела: Ну не знаю, може хотя би якийсь шашлик…
Утконос: Ага, … свиной…
Анжела: Заткнись…
Утконос (осторожно): В тебе ж вроді була банка тушонки…
Анжела: Тоже вкрали! Разом з дєньгами… І вообше, шо за прідіркі, я не понімаю… Іди за жратвой, бо щас получиш в рило…
Утконос: В дзьоб…
Анжела: Шо?
Утконос: В дзьоб… В мене – дзьоб, я - утконос, рило – у тебе…
Анжела: ой, нє астрі, петросян, бля, іді давай…

Утконос нехотя піднімається і уходить в димку на поіскі їди…

Анжела жде поки він ісчезне в димці, і достає із саквояжа з крокоділовой кожі банку тушонки, на якій написано: “Мельбурн. Тушонка. Порк – фрі”, маленьку фарфорову рюмочку і півбутилки “Мартіні б’янко”…

Вона наливає собі мартіні, одкриває тушонку і закурює тонку коричневу сігарєту “Море”… Потім шось згадує, лізе знову в саквояж, достає з його дна невеличку чорну маслину… Маслина вся обакатана в табаку і хлєбних крошках… Анжела здуває з маслини мусор мощним ну елегантним свинячим вздохом і кидає маслинку в рюмку з мартіні… “Плюх!”- ігріво каже Анжела сама собі…

Вона сидить, п’є мартіні, закушує тушонкою, курить длінну коричневу сігарєту і просто дивиться вдаль…

На задньому фоні ансамбль Надєжди Бабкіної громко і заразітєльно пляше під пєсні групи “Чінгісхан”… З другого боку, на горизонті, по якійсь необ’яснімій прихоті режисьора, Владімір Клічко несамовито, довго і тяжко качає прес…

Завіса…
КОНЄЦ ПЕРШОГО СЕЗОНА!

 

Link to comment
Share on other sites

Громкое обращение, глухого дедушки к продавцу химикатов:
- Девочка, дай мине какой-то сильной отравы, шоб ота нашесть колорадська повыздыхала!- разделило рынок на два враждующих лагеря, выявило скрытых приверженцев, своих превратило в чужих, чужих сделало братьями, сняло маски, и выявило замаскированное в товаре оружие, а город потом еще долго обсуждал нападение Правого Сектора на городской рынок. (Елена Степная)

Link to comment
Share on other sites

я на сайті якомусь новини дивився
і одна ніби молотом вдарила в грудь:
депутатам на шість з половиною тисяч
цілий місяць прийдецця якось протягнуть!
як же можна отак іздівацця з людини?
я вщипнув себе в руку, бо думав, що сплю
я облився слізьми, я ридав півгодини
моє серце стискалося аж від жалю
ну дивись - депутат, в нього жінка і діти
жінка певно в житті не робила ніде
і йому їх потрібно узути й одіти
накормить, напоїть і т.п. і т.д.
над дітьми взагалі тепер будуть сміятись
обзиватимуть всі ніщєбродами їх
скажуть їм: ну який же лошара ваш тато
заробить штуку баксів за місяць не зміг
перспектива хуйова - тут главноє зразу
не вилазить на міст і не пригать в дніпро
а відправить жону в супермаркет на касу
і дєтішек - буклєти носить під метро
потерпіти до осені, там слава богу
перевибори будуть, нехай молоді
в депутати ідуть, їм туда і дорога
а самому на пенсію жити тоді

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Bt4-tb4CQAA25q6.jpg

 

Японская упаковка персиков.

 

Ой японцы оказались китайцами

 

Yao Yuan from Nanjing, east China. Придумал это дело

 

http://www.dailymail.co.uk/news/article-2713005/Nice-peaches-Greengrocer-dresses-fruit-lingerie-boost-sales-ahead-Chinas-version-Valentines-Day.html

 

http://i.dailymail.co.uk/i/pix/2014/08/01/article-2713005-202C6A3300000578-902_634x564.jpg

 

http://i.dailymail.co.uk/i/pix/2014/08/01/article-2713005-202C72AE00000578-411_306x549.jpg

Link to comment
Share on other sites

Интернационал-вата.

Сегодня общался с товарищем из Сирии, дошло и до политики, смеялись с ним долго. Оказывается, сторонники Башара Асада свято верят в то, что против них воюют десятки, а то и сотни тысяч американских наемников, но великий и могучий народ Сирии не станет на колени перед трусливыми пиндосами)))) И главное, что это Америка все затеяла и поссорила "братьев".
Эх, жаль, что сирийские спецслужбы не заметили сотни тысяч польских наемников))

 

гр.вк Свидетели Покращення

Змінено користувачем Sensei
  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

×
×
  • Створити...