Сучасне лібертаріанство

[S.Brant]

На цих виборах президента США кандидат від лібертарійської партії Джо Йоргенсен взяла більше 1% голосів виборців і відчутно випередила представників інших "третіх" політичних сил- зелених і незалежних. Крім того, в лавах принаймні однієї з двох головних партій США- республіканської є течія "республіканських лібертаріанців" ( "лібертаріанців Саут-Парку"). Так що тема є як ніколи досить актуальною

 

Приводжу поки що без коментів уривок книги Айн Ренд "Атлант розправляє плечі", де головний ідеолог бунту лібертарійців проти антиутопічного, з їхньої точки зору, суспільства, Джон Ґолт, звертається до аудиторії, захопивши мережу радіо:

 

 — Протягом дванадцяти років ви запитуєте: «Хто такий Джон Ґолт?». Говорить Джон Ґолт. Я — чоловік, який любить своє життя. Я — чоловік, який не жертвує своєю любов’ю і своїми цінностями. Я — чоловік, який зруйнував ваш світ, і якщо хочете довідатися, чому ви гинете — хоча ви й боїтеся знань, — то я саме та людина, яка про це зараз розповість.

   Лише головний інженер зміг поворухнутися. Він кинувся до апаратури і відчайдушно почав смикати регулятори. Але екран був порожній. Мовець вирішив залишатися невидимим. Тільки голос його заполонив усю країну — навіть увесь світ, подумав головний інженер, — і звучав він так, ніби чоловік той перебував тут, у цій кімнаті, й ніби звертався не до групи людей, а до когось одного. Це була інтонація, якою звертаються не до натовпу, а до конкретного інтелекту.
   — Вам не раз випадало чути, що зараз настала доба занепаду моралі. Ви самі це повторюєте — перелякано, але водночас сподіваючись, що слова не мають значення.
   Ви кричали, що людські гріхи знищують світ, ви проклинали людське єство за його небажання виявляти чесноти, що ви їх від нього вимагаєте. Оскільки, на вашу думку, чесноти полягають у самопожертві, то після кожної катастрофи вимагали дедалі більшої кількості самопожертв. Заради того, щоб повернутися до моралі, ви віддали у жертву все зло, яке вважали причиною свого становища. Пожертвували справедливістю заради милосердя. Пожертвували незалежністю заради єдності. Пожертвували логікою заради віри. Пожертвували багатством заради потреби. Пожертвували самооцінкою заради самозаперечення. Пожертвували щастям заради обов’язку.
   Ви зруйнували все, що вважали злом, і досягли того, що вважали добром. То чому ж ви нажахано стискаєтеся від вигляду того світу, який постав навколо вас? Цей світ не є результатом ваших гріхів, він є результатом і подобою ваших чеснот. Це ж ваш моральний ідеал, реалізований у повній та остаточній досконалості. Ви боролися за нього, ви про нього мріяли, ви його прагнули, а я — людина, яка здійснила ваше бажання.
   Ваш ідеал мав непримиренного ворога, знищити якого був покликаний ваш моральний кодекс. Я забрав у вас цього ворога. Забрав його з вашого шляху і з вашого радіусу дії. Я усунув всі джерела зла, які ви одне по одному віддавали в жертву. Я закінчив вашу боротьбу. Зупинив ваш двигун. Позбавив ваш світ людського інтелекту.
   Ви кажете: люди, не слухайте голосу розуму? Я забрав тих, хто робить навпаки. Розум безсилий, кажете? Я забрав тих, чий розум не безсилий. Існують цінності вищі за розум, кажете ви? Я забрав тих, для кого розум — найвища цінність.
   Поки ви тягнули до жертовних вівтарів справедливих, незалежних людей, мислителів, людей багатства і високої самооцінки, — я вас обігнав, діставшись до них першим. Я відкрив їм суть вашої гри, розповів про ваш моральний кодекс, якого вони не могли збагнути через свою невинну великодушність. Я показав їм спосіб жити згідно з іншою мораллю — моєю. І вони обрали для себе мою мораль.
   Усіх тих людей, які зникли, людей, яких ви ненавиділи, і яких так боялися втратити, забрав від вас я. Не намагайтеся нас розшукати. Ми не хочемо, щоб нас знайшли. Не кричіть, що наш обов’язок — служити вам. Ми не визнаємо такого обов’язку. Не кричіть, що ви нас потребуєте. Ми не розглядаємо потребу як підставу. Не кричіть, що ви нами володієте. Це не так. Не благайте нас повернутися. Ми страйкуємо — ми, люди розуму.
   Ми страйкуємо проти того, щоб приносити себе в жертву. Ми страйкуємо проти вірування у незаслужену винагороду та обов’язки без відплати. Ми страйкуємо проти тієї догми, що прагнення стати щасливим — це зло. Ми страйкуємо проти доктрини, що життя — це провина.
   Існує різниця між нашим страйком та страйками, що ви їх практикували протягом століть: наш страйк полягає не в тому, щоб виголошувати вимоги, а в тому, щоб самим задовольняти власні потреби. Згідно з вашою мораллю, ми — лихі. Тож ми вирішили більше не завдавати вам шкоди. Згідно з вашою економікою, від нас немає користі. Тож ми вирішили більше вас не експлуатувати. Згідно з вашою політикою, ми небезпечні, нас треба закувати в кайдани. Ми вирішили не наражати вас на небезпеку, але не збираємось надівати на себе кайдани. Згідно з вашою філософією, ми — лише ілюзія. Тож ми вирішили більше не робити вас сліпими і дозволити самостійно зіткнутись із реальністю — з тією реальністю, що ви її прагнули, з тим світом, що ви його тепер бачите: зі світом без інтелекту.
   Ми дали вам усе, чого ви від нас вимагали. Ми завжди були тими, хто дає, але тільки щойно це зрозуміли. Ми не висуваємо вам жодних вимог, не ставимо жодних умов, не вимагаємо досягти жодних компромісів. Ви не маєте нічого, що могли б нам запропонувати. Ви нам не потрібні.
   Невже ви тепер кричите, що не цього хотіли? Бездумний світ руїн не був вашою метою? Ви не хотіли, щоб ми вас покидали? Ви — моральні канібали. Я знаю, що вам завжди було відомо, чого ви прагнете. Але ваша гра закінчилася, і нам тепер це відомо.
   Упродовж століть лиха і катастроф, до яких призвів ваш кодекс моралі, ви кричали, що цей кодекс порушено і що катастрофи — це покарання за недотримання його, що люди виявилися надто слабкі й занадто егоїстичні, щоб пролити всю необхідну кров. Ви прокляли людину, прокляли існування, прокляли цю землю, але жодного разу не засумнівалися у своєму кодексі. Ваші жертви брали на себе провину і продовжували боротись, отримуючи натомість прокляття за їхнє мучеництво. Тимчасом ви волали, що ваш кодекс — втілення шляхетності, просто людська природа недостатньо досконала для того, щоб його практикувати. І ніхто не запитав: досконала? Згідно з якими критеріями?
   Ви хотіли знати, яким же насправді є Джон Ґолт. Я — людина, яка ставить запитання.
   Так, зараз триває доба занепаду моралі. Так, ви відбуваєте покарання за власне зло. Але суд триває не над людиною, і обвинувачувати слід не людську сутність. Цього разу настав кінець вашому кодексу моралі. Ваш кодекс моралі сягнув кульмінації, дістався глухого кута наприкінці свого шляху. І якщо ви бажаєте жити далі, вам слід не повертатися до моральності — ви ніколи її не знали, — а знайти її, виявити.
   Ви чули винятково містичні та соціальні концепції моралі. Вас навчали, що мораль — це кодекс поведінки, нав’язаний згідно з чиєюсь забаганкою, примхою надприродної сили чи капризом суспільства для того, щоб служити цілям Бога або добробуту вашого сусіда, щоб вдовольняти владу, яка існує за порогом смерті або за дверима навпроти, — тільки не працювати заради власного життя і задоволення. Вас учили, що ваше задоволення — неморальне, що ваші інтереси найкраще служать злу, і моральний кодекс повинен бути створений не для вас, а проти вас, не для того, щоб поглиблювати ваше життя, а щоб його висушувати.
   Битва за мораль тривала століттями — між тими, хто проголошував, що ваше життя належить Богові, і тими, хто заявляв, що воно належить вашим ближнім; тими, хто проповідував, що добро — це самопожертва заради духів на небесах, і тими, хто проповідував, що добро є самопожертвою заради нездатних давати собі раду на землі. І ніхто не сказав, що ваше життя належить вам і що добро — це жити своїм життям.
   Обидві сторони зійшлись на тому, що мораль вимагає пожертвувати собою і своїми інтересами, своїм розумом, що моральність і практичність — антиподи, що моральність не належить до царини інтелекту, а є частиною віри та сили. Обидві сторони погодилися, що раціональна мораль неможлива, що логіка не передбачає правильного і неправильного, що розум не має причин бути моральним.
   Хоч би про що сперечалися ваші моралісти, хоч би навколо чого об’єднувалися, все це суперечило людському розуму. Всі їхні комбінації та системи покликані були підважити і знищити людський розум. Тепер обирайте: гинути — чи усвідомити, що відсутність розуму — це відсутність життя.
   Розум людини — це її основний механізм виживання. Життя було подаровано людині, виживання — ні. Тіло подаровано людині, засоби для існування — ні. Розум було подаровано людині, його вміст — ні. Щоб жити, людина повинна діяти, а перш ніж діяти, вона мусить пізнати походження і причину своїх дій. Людина не може здобути їжі, не маючи знання про їжу. Не може викопати яму чи сконструювати циклотрон, не розуміючи своєї мети та засобів, за допомогою яких цієї мети можна досягнути. Щоб залишатися живою, людина повинна думати.

 

[S.Brant]

 Але мислення — це акт вибору. Ключ до того, що ви так необачно називаєте «людською природою», відкрита таємниця, з якою ви існуєте і яку боїтеся називати, полягає в тому, що людина — істота вольової свідомості. Логіка не працює автоматично. Мислення — не механічний процес. Логічні зв’язки не створюються завдяки інстинктам. Робота ваших шлунків, легень, серця — автоматична. Функціонування вашого розуму — ні. У будь-який момент, за кожної життєвої ситуації ви маєте можливість думати — або уникати цього зусилля. Але ви не можете втекти від своєї природи, від того факту, що розум — це ваш засіб виживання, тому для тих із вас, хто є людськими істотами, запитання звучить не як «бути чи не бути», а — «думати чи не думати».
   Для істоти вольової свідомості нехарактерна автоматична поведінка. Людина потребує кодексу цінностей, який би скеровував її дії. «Цінність» — це те, що людина намагається надбати і що прагне утримати, «чеснота» — дія, завдяки якій людина здобуває та утримує цінності. «Цінність» передбачає відповідь на запитання: для кого вона є цінна і чому? «Цінність» передбачає критерій, причину та необхідність діяти, маючи альтернативу. Там, де немає альтернативи, цінності неможливі.
   У всесвіті існує лише один фундаментальний вибір: існування чи неіснування, і цей вибір притаманний єдиному виду живих організмів. Існування неживої матерії — безумовне, існування життя — ні: воно залежить від особливих напрямків учинків. Матерія незнищенна, вона змінює свої форми, але не може припинити існування. Лише живий організм стоїть перед постійною альтернативою: життям і смертю. Життя — це процес самопідтримки, самоствореного чину. Якщо організм зазнає невдачі, діючи, він гине. Його хімічні складові залишаються, але життя закінчується. Лише концепція «Життя» робить можливою концепцію «Цінності». Тільки для живої сутності речі можуть бути хороші чи погані.
   Рослина повинна отримувати поживні речовини, щоб жити. Сонячне світло, вода, хімічні елементи — цінності для її природи: її сформовано так, щоб їх споживати. Її життя — це критерій цінності, спрямований на дії. Але рослина не має вибору дії. Існують альтернативи за умов, з якими вона стикається, однак не існує альтернативи в її функціонуванні: вона функціонує автоматично, щоб продовжити собі життя, рослина не може діяти для власного знищення.
   Тварина влаштована підтримувати своє життя. Чуття наділяють її автоматичним кодексом дії, автоматичним знанням про те, де добро, а де — зло. Тварина не здатна розширювати свої знання або уникати їх. В умовах, де її знання виявляється неадекватним, тварина помирає. Але поки вона живе, діє згідно з власним знанням, автоматично дотримуючись безпеки і не маючи можливості вибирати, вона нездатна ігнорувати власну користь, нездатна вибирати зло і діяти заради самознищення.
   Людина не володіє автоматичним кодексом виживання. Її особлива відмінність від усіх видів живих істот — необхідність діяти, маючи альтернативи і здійснюючи власний вольовий вибір. Людина не має автоматичного знання про те, що для неї добро, а що — зло, від яких цінностей залежить її життя, якого напрямку дій воно вимагає. Ви щось варнякаєте про інстинкт самозбереження? Інстинкт самозбереження — це саме те, чого людина позбавлена. «Інстинкт» — це безпомилкова й автоматична форма знання. Бажання — це не інстинкт. Бажання жити не дає вам знання, необхідного для життя. І все ж навіть бажання жити не є автоматичним: ваше зло — про яке ви навіть самі не знаєте — сьогодні полягає в тому, що у вас немає цього бажання. Ваш страх смерті — це не любов до життя, він не дасть вам знання, необхідного, щоб бути живими. Людина повинна накопичувати свої знання, визначати свої дії через мислення, до якого нездатна змусити її природа. Людина має можливість діяти собі на шкоду, руйнувати себе — і саме це вона й робила впродовж майже всієї історії.
   Жива істота, яка вважає свій засіб виживання злом, не зможе вижити. Рослина, яка намагається знищити власне коріння, і пташка, яка ламає собі крила, недовго будуть присутні в реальності, з якою увійшли в суперечність. Але історія людини — це історія заперечення і знищення розуму.
   Людину називають раціональною істотою, але раціональність — це вибір. Людська сутність пропонує їй вибір — бути раціональною істотою чи суїцидальною твариною. Людина має бути людиною за власним вибором. Людина має ставитися до свого життя, як до цінності, — за власним вибором. Людина повинна навчитися своє життя підтримувати — за власним вибором. Людина повинна виявити цінності, яких вимагає життя, і практикувати власні чесноти — за власним вибором.
   Кодекс цінностей, прийнятий за власним вибором, є кодексом моралі.
   Хоч би хто мене зараз слухав — я звертаюся до тих незіпсованих живих частин, які ще у вас залишилися, до залишків людського, до вашого розуму, і кажу: існує мораль розуму, мораль, властива людині, і Людське Життя — критерій цієї цінності.
   Все, що властиве для життя раціональної істоти — добро. Все, що його знищує, — зло.
   Людське життя згідно з його природою — це не життя бездумної тварини, грабіжника чи містика-нероби, це життя істоти, яка мислить. Життя, підтримуване не силою чи обманом, а досягненнями. Життя — це не виживання за будь-яку ціну, бо існує лише одна ціна, якою людина може розплатитися за власне виживання: її розум.
   Людське життя — критерій моралі, але метою вашого життя є саме життя. Якщо ваша мета — існувати на світі, ви повинні вибирати дії та цінності згідно з критеріями, що властиві людині — заради збереження, сповнення та насолоди тієї незамінної цінності, якою є життя.
   Оскільки життя вимагає виняткового напрямку дій, будь-який хибний напрямок його зруйнує. Істота, для якої її власне життя не є мотивацією та метою її дій, поводиться згідно з мотивацією і критеріями смерті. Така істота є метафізичним монстром і робить усе, щоб протистояти, заперечити факт власного існування чи суперечити йому; сліпо й несамовито несучись стежкою деструкції, вона ні на що не здатна, крім болю.
   Щастя — показник успішного життя. Біль — провісник смерті.
   Щастя — це стан свідомості, що виникає внаслідок реалізації власних цінностей. Мораль, яка насмілюється стверджувати, начебто щастя слід шукати у зреченні від нього і цінувати крах власних цінностей — це нахабне заперечення моралі. Смерть — критерій доктрини, яка за ідеал подає роль жертовної тварини, готової загинути на вівтарі заради інших. З благословення дійсності та суті життя сенсом людини — кожної людини — є вона сама. Людина існує заради себе самої, і досягнення власного щастя — найвища моральна мета.
   Але неможливо ні жити, ні досягти щастя, потураючи нераціональним примхам. Людина вільна у своєму прагненні вижити за будь-яку ціну, одначе зникне, якщо не житиме згідно з вимогами природи. Людина вільна шукати свого щастя у будь-якій бездумній фальші, але все, що таким чином вона знайде, призведе лише до страждання і краху. Цього не станеться, якщо вона шукатиме щастя, відповідного до неї самої. Мета моралі — вчити вас не страждати і помирати, а насолоджуватися собою і власним життям.
   Відкиньте геть тих підкуплених паразитів, які позасідали в класних кімнатах і живуть на прибутки від розумової діяльності інших, проголошуючи, що людині непотрібна жодна мораль, жодні цінності, жоден кодекс поведінки. Ті, хто позиціонують себе як науковці та заявляють, що людина — це просто тварина, відбирають у людини можливість жити за законами існування, хоча така можливість є навіть у найнижчих комах. Вони визнають, що кожен вид істот виживає у власний спосіб, накладений на нього природою. Ці «науковці» не стверджують, що риба може жити на суходолі, а собака — без здатності відчувати запахи. Натомість людина, стверджують вони, найскладніша істота серед усіх живих організмів, може вижити як завгодно і де завгодно, бо не має власної ідентичності, власної природи, а тому не існує практичних підстав, які б пояснювали, чому людина не може існувати, якщо її засоби виживання знищено, мисленнєву діяльність притлумлено, а сам розум спрямовано на виконання чужих наказів
   Відкиньте геть тих сповнених ненависті містиків, які позиціонують себе як найвищі гуманісти і проповідують, що найбільша чеснота, яку здатна практикувати людина — це не вважати власне життя цінністю. Чи говорять вони вам, що мета моралі — приборкати людський інстинкт самозбереження? Саме заради самозбереження людина потребує морального кодексу. Єдина людина, яка прагне бути моральною — це людина, яка прагне жити.
   Ні, ви не зобов’язані жити. Вирішувати це — ваше особисте право. Але якщо все ж обираєте життя, то мусите й існувати, як людина, — згідно з роботою і судженнями свого розуму.
   Але жити, як людина, ви теж не зобов’язані. Вирішувати — це значить здійснити моральний вибір. Але ви не можете жити. Альтернатива такого життя — це смерть за життя, яку ви бачите в собі й навколо себе, стан об’єкта, непристосованого до існування, об’єкта, який більше не є людиною і є чимось меншим, ніж тварина, об’єкта, який потерпає від болю і тягне себе крізь роки агонії, занурений у бездумне саморуйнування.
   Ні, ви не змушені думати. Мислення — це акт морального вибору. Але хтось повинен думати, щоб ви могли існувати. Якщо ваш вибір — не виконувати своїх зобов’язань, то ви відмовляєте самому існуванню, і тоді іншим людям, які живуть згідно з моральним кодексом, доводиться жертвувати власним добром заради того, щоб ви могли виживати у своєму злі.
   Ні, ви не змушені бути людьми. Але ті, хто людьми залишився, більше не живуть серед вас. Я усунув ваші засоби виживання, забрав від вас ваших жертв.
   Якщо бажаєте знати, яким чином я це зробив і як переконав їх усе тут покинути, то знайте, що саме зараз чуєте ці слова. Я переказав їм суть заяви, яку зараз виголошую. Ті люди жили згідно з моїм кодексом, не підозрюючи, наскільки видатні чесноти вони представляють. Я допоміг їм це побачити. Допоміг не так переосмислити, як окреслити їхні цінності.
   Ми, люди розуму, страйкуємо проти вас в ім’я єдиної аксіоми, яка є коренем нашого морального кодексу так, як коренем вашого кодексу є бажання цієї аксіоми уникнути: вона полягає в тому, що життя існує насправді.
   Життя існує — і розуміння цього твердження веде до двох наступних аксіом: перша — «існує те, що людина сприймає», друга — «людина існує завдяки тому, що має свідомість». Свідомість — це здатність сприймати те, що існує.
   Якщо не існує нічого, то не може бути й свідомості: свідомість у ситуації, в якій немає що усвідомлювати — це суперечність. Вища форма відображення дійсності, яка нічого не відображає, крім себе самої — теж суперечність: перед тим, як себе означити, вона має щось осягнути. Якщо того, що ви сприймаєте, не існує, тоді те, що ви вважаєте за свідомість, насправді не є нею.
   Незалежно від вашого рівня знань, ця пара — життя і свідомість — є тими аксіомами, яких ви не можете уникнути, мотиваційними засадами, що становлять підґрунтя будь-якої вашої дії, будь-якого знання чи суми ваших знань, від першого променя світла, сприйнятого вами ще на початку життя, — і до найширшої ерудиції, яку тільки можна протягом нього здобути. Байдуже, чи ваші знання стосуються форми камінчика, чи структури сонячної системи, аксіоми залишаються одні й ті ж: те, що ви знаєте, — існує, і ви про це знаєте.

[S.Brant]

Існувати — це бути чимсь відмінним від порожнечі небуття, бути сутністю особливої природи з особливими атрибутами. Багато століть тому чоловік (Аристотель- S.B.), який був — попри всі його помилки — найбільшим серед ваших філософів, вивів формулу, що визначила концепцію існування і правило всіх знань: А є А.
   А — це річ у собі. Вам ніколи не вдавалось осягнути значення цієї формули. Я з’явився, щоб її доповнити: Існування — це Ідентичність, Свідомість — це Ідентифікація.
   Хоч би що ви взялись обмірковувати — об’єкт, атрибут чи дію — закон ідентичності залишається незмінним. Листок не може бути одночасно каменем, він не може бути цілком червоний і цілком зелений одночасно, не може водночас горіти і замерзати. А є А. Можна сказати ще простіше: ви не можете одночасно зберегти свій торт і з’їсти його.
   Ви намагаєтеся з’ясувати, що з цим світом не так? Усі катастрофи, що спали на нього, спричинили ваші лідери, які намагались уникнути факту, що А є А. Всі таємниці зла, з яким ви так боїтеся зіткнутись у собі, весь біль, якого вам випадало зазнавати, походили від ваших спроб уникати факту, що А є А. Мета тих, хто вчив вас цього факту уникати — змусити вас забути, що Людина — це Людина.
   Людина не здатна вижити, якщо не накопичує знань. Розум — єдиний засіб ці знання здобувати; це — дар, що сприймає, ідентифікує та інтегрує матеріал, отриманий чуттями. Завдання чуттів — надати докази існування, але завдання ідентифікації виконує розум. Чуття лише повідомляють про існування чогось, але розум допомагає довідатись, чого саме.
   Мислення — це процес ідентифікації та осягнення цілісності. Людина сприймає кольорову пляму. Інтегруючи свідчення зору та дотику, вона вчиться сприймати об’єкт цілісно. Наприклад: стіл, зроблений з дерева, що складається з клітин, а клітини — з молекул, а молекули — з атомів. Упродовж усього цього процесу робота мозку полягає у відповіді на єдине запитання: що це таке? Засіб, який допомагає встановити правду, — це логіка, а логіка спирається на аксіому, що життя існує. Логіка — це мистецтво несуперечливої ідентифікації.
   Суперечність існувати не може. Атом є атомом, Всесвіт — Всесвітом. Жодне з цих явищ не може суперечити власній ідентичності. Так само, як частина явища не суперечить цілості. Жодна концепція, сформована людиною, не може бути дійсною, якщо її не інтегровано без жодної суперечності в загальний об’єм знань. Дійти до суперечності — значить визнати помилку мислення. Зберігати суперечність — значить відмовитися від розуму й усунути себе з царини реальності.
   Реальність — це те, що існує. Нереальне не існує. Нереальне — це звичайне заперечення життя, яке є змістом людської свідомості, коли та намагається відмовитись від розуму. Правда — це визнання реальності. Розум, єдиний засіб людини здобути знання, — це єдине підґрунтя правди.
   Найгірше запитання, яке ви можете зараз поставити: «Кому належить цей розум?» Відповідь — вам. Незалежно від глибини чи обмеженості ваших знань, ви повинні здобувати їх винятково за допомогою власної голови. Ви можете мати справу тільки з власним знанням. Ваш розум — єдиний визначник правди. І якщо інші не погоджуються з вашим вердиктом, то реальність — це суд вищої інстанції. Винятково людський розум здатен оперувати такими складними, делікатними, вирішальними процесами ідентифікації. Це і є мисленням. Ніщо, крім власного судження, не здатне скеровувати цей процес. Ніщо не може скеровувати судження, крім моральної цілісності.
   Ви говорите про «моральні інстинкти», ніби це якесь відокремлене обдарування, протилежне розумові, — насправді ж людський розум є моральним даром. Процес міркування — це процес постійного вибору, пошуки відповідей на запитання: правда чи брехня? Правильно чи неправильно? Насінину посаджено в ґрунт, щоб виросла рослина, — правильно чи неправильно? Чи треба дезінфікувати рану людини, щоб порятувати їй життя, — правильно чи неправильно? Чи природа атмосферної електрики дозволяє їй бути перетвореною на кінетичну енергію — правильно чи неправильно? Саме відповіді на такі запитання дають все, що ви маєте. А відповіді походять із людського розуму, цілком відданого тому, що правильно.
   Раціональний процес — це моральний процес. Ви можете помилятися на кожному кроці цього процесу, але ніщо, крім власної суворості, не може вас захистити. Ви можете когось ошукати, сфальшувати докази чи, шукаючи, уникати зусиль, але якщо відданість правді є критерієм моральності, то не існує більшої, шляхетнішої, героїчнішої форми відданості, ніж коли людина бере на себе відповідальність мислити.
   Те, що ви називаєте «душею» чи «духом» — це ваша свідомість. Те, що називаєте «вільним бажанням», — це свобода вашого розуму, який може думати чи не думати, і це єдина воля, яку ви маєте, ваша єдина свобода, це той вибір, який контролює всі здійснені вами акти вибору і визначає ваше життя і ваш характер.
   Мислення — це єдина засаднича чеснота людини, від якої походять усі решта. І базисний недолік людини, джерело всього присутнього в ній зла, — той безіменний акт, що ви всі його практикуєте, але якого ніколи не визнаєте: акт забуття, умисне уникання свідомості, відмова думати — не сліпота, а небажання бачити, не відсутність знань, а відмова від них. Це акт розфокусування вашого розуму, внутрішній туман, що дозволяє уникнути відповідальності судити на неписаних засадах, згідно з якими предмет чи явище не існує, якщо ви відмовляєтесь його окреслити; якщо А не буде А, поки ви не вимовите вердикт: «Таки є».
   Бездумність — це акт знищення, бажання заперечити існування, спроба позбутися реальності. Але життя існує. Реальність неможливо витерти, бо вона витре того, хто намагається витирати її. Відмовляючись казати: «Це є», ви відмовляєтесь казати: «Я є». Відкладаючи свої міркування, ви заперечуєте власну особу. Коли людина заявляє: «Хто я такий, щоб знати?» — це рівнозначно тезі: «Хто я такий, щоб жити?»
   Щогодини і у кожній справі таким є ваш основний моральний вибір: думати чи ні, існувати чи ні, А чи не А, сутність чи нуль.
   До тієї міри, до якої людина є раціональною, життя є підставою, щоб визначати її дії. До тієї міри, до якої людина — нераціональна, підстава, що визначає її дії, — це смерть.
   Ті з вас, хто верзе, начебто мораль є соціальною, що людина не потребує моралі на безлюдному острові, нехай знають: саме на безлюдному острові людина найбільше потребує моралі. Нехай тепер спробують стверджувати (коли немає більше жертв, готових за це розплатитися), що камінь — це будинок, пісок — це одяг, їжа падає в рот сама без причини та зусилля, що завтра можна зібрати урожай, з’ївши сьогодні всі запаси. Реальність знищить таких, бо саме на це вони і заслуговують. Реальність покаже їм, що життя — це цінність, яку доводиться купувати, а мислення — єдина монета, достатньо для цього шляхетна.
   Якби я розмовляв вашою мовою, то сказав би, що єдина моральна заповідь людини — «ти повинен думати». Але «моральна заповідь» — це суперечність. Мораль — явище вибору, а не примусу. Її розуміють, їй не підкоряються. Мораль — раціональна, розум не приймає наказів.
   Моя мораль, мораль розуму, складається з єдиної аксіоми: життя існує. І з єдиного вибору: жити. Все решта — похідне від цих істин. Щоб жити, людина повинна керуватися трьома пунктами, найвищими наріжними життєвими цінностями: Розумом — Метою — Самоповагою. Розум — єдиний інструмент знання. Мета — вибір бути щасливим, якого слід досягнути за допомогою попереднього інструменту. Самоповага — непорушна певність, що мозок людини здатен думати, а сама людина варта щастя, тобто варта життя. Ці три цінності передбачають і вимагають від людини всіх її чеснот, а чесноти залежать від співвідношення життя й свідомості: раціональність, незалежність, цілісність, чесність, справедливість, продуктивність, гордість.
   Раціональність — це визнання того факту, що життя існує, що ніщо не може змінити правди і ніщо не може бути важливішим за акт сприйняття, тобто мислення; що розум — єдиний суддя цінностей і єдине, що може керувати діями; що мислення — це абсолют, який не дозволяє компромісів; що поступатися нераціональному — це анулювати свідомість і перемикати її від завдання сприймати до завдання фальшувати реальність; що так званий «коротший шлях» до знання, себто віра — це всього лише коротке замикання, яке руйнує розум; що прийняття містичного втручання — це бажання знищити життя, а отже — знищити свідомість.
   Незалежність — це визнання того факту, що ви відповідаєте за судження і ніщо не допоможе цієї відповідальності уникнути; що ніхто інший не може думати за вас, жоден запасний гравець не проживе за вас ваше життя; що найлихіша форма самоприниження та саморуйнування — це підкорення вашого розуму іншому, прийняття чужої влади над вашим мозком, прийняття його тверджень, як фактів, його припущень — як істини, його наказів — як посередника між вашою свідомістю і життям.
   Цілісність — це визнання того, що ви не можете сфальшувати власної свідомості, так само, як чесність — це визнання факту, що неможливо сфальшувати життя. Людина — неподільна сутність, цілісна єдність двох атрибутів: матерії та свідомості, тому не може бути розколу між тілом і розумом, між дією і думкою, між життям і переконаннями. Як суддя, нечутливий до суспільної думки, людина не може приносити в жертву своїх переконань бажанням інших, нехай навіть усе людство благає чи погрожує їй. Хоробрість і впевненість — явища, необхідні з практичної точки зору. Хоробрість — практична форма чесного ставлення до життя, до правди. Впевненість — практична форма чесного ставлення до власної свідомості.
   Чесність — це визнання того факту, що нереальне є нереальним, тому не може мати цінності; що ні любов, ні слава, ні гроші не є цінністю, якщо їх здобуто шахрайством; що спроба отримати цінності, вводячи в оману інших, — це акт піднесення ваших жертв до позиції вищої за реальність, де ви стаєте заручником їхньої сліпоти, рабом їхньої бездумності, їхніх вивертів, натомість їхній розум, раціональність, проникливість стають тими ворогами, яких ви боїтесь, від яких утікаєте; що ви не бажаєте жити залежними, не бажаєте підпорядковуватися глупоті інших, не бажаєте бути дурнем, джерелом цінностей якого є телепні, яких йому вдається дурити; що чесність — це не соціальний обов’язок, не самопожертва заради інших, а найегоїстичніша чеснота, притаманна людині, бо вона відмовляється приносити реальність власного існування в жертву затуманеної свідомості інших.
   Справедливість — це визнання того факту, що характер людини неможливо сфальшувати, так само, як неможливо сфальшувати характер природи; що всіх слід судити так сумлінно, наче неживі предмети, з однаковою повагою до правди, непідкупним баченням, шляхом чистої та раціональної ідентифікації; що кожну людину слід судити за тим, якою вона є, і відповідно до неї ставитися; що так само, як ви не платите однаково за купу іржавого брухту і шматок лискучого металу, не слід цінувати негідника вище за героя; що ваша моральна оцінка — це монета, якою слід платити людям за їхні чесноти й недоліки, і ця платня вимагає від вас такої достеменної чесності, як при здійсненні фінансових операцій; що стримувати презирство до людських недоліків — це моральна фальсифікація, а стримувати захоплення чеснотами — моральна крадіжка; що ставити всі інші інтереси вище від справедливості — значить знецінювати свою моральну валюту і обдурювати добро на користь зла, оскільки тільки добро може програти, коли мовчить правосуддя, а зло може тільки виграти; щонайглибшим дном ями в кінці дороги, моральним банкрутством є покарання людей за їхні чесноти та винагородження за недоліки, бо саме це і є падінням до повної аморальності, Чорною Месою поклоніння смерті, присвятою власної свідомості руйнуванню життя.

[S.Brant]

Бачу, тема не йде. Тож підсумовую- сучасне лібертаріанство- це ідеологія самоусвідомлення продуктивної меншини, або таких, хто вважає себе такими, або молоді, що сподівається бути такими. Принаймні, як варіант

Не факт, що краще представники такої меншини не очолюють інші партії зовсім з іншою ідеологією- наприклад, соціальний лібералізм, що є ідеологією більшості... не завжди продуктивної. І що в середовищі самих лібераріанців теж не є розшарування, за якого на чолі партії стануть рівні, що рівніші за інших ( розумніші за інших розумних, продуктивніші за інших продуктивних)

Тому такий малий відсоток  в порівнянні з традиційними партіями є закономірним. Як і явна перевага над іншими "третіми" партіями- класичним партіям вони програють у масовості електорату, а інші немасові партії вони випереджують за рахунок більшої актуальності та сучасності проблематики

[S.Brant]

В Україні тему лібертаріанства розкручують три партії...

Заважаючи одна одній. І це при тому, що серед самого населення тема голого лібертаріанства сама по собі не актуальна,- лише для критики існуючих мегапроектів

Оскільки найбільш актуальним для України є геополітика- з ким бути. Тут три течії- євроінтеграційна, ЄС; проросійська, ОПЗЖ; пофігістська, вона ж помірковано євроінтеграційна- СН і Батьківщина. Відповідно євромайданівською частиною лібертаріанців є Балашов, проросійською- шарики, пофігістською- сама СН, тобто її частина, що увійшла туди свідомо на таких же принципах (Стефанчук, сам Зе, частина молодняка слуг ) .

[S.Brant]

Чи можлива лібертаріанська диктатура, як диктатура пролетаріату в Росії 1917-1937 років?

Зрозуміло, що демократичним їм нічого не світить, бо соціальної бази немає, як не світила більшовиками на виборах 1917 року перемога на виборах

Тому більшовики спершу захопили владу військовим переворотом, а вже потім створили пролетаріат і колгоспників як соціальну базу для своєї підтримки на виборах

Змінено 17 листопада, 2020 користувачем S.Brant

[Ali(UA)]

чувак, реально, времени нет читать эти простыни. скажи попроще, чего хотел?

[Вуйко_З_Онтарио]

[Dilbert]

нема ніякого лібертаріанства - це сімулякр 

 

Айн Ренд: не філософ

книжки її  - лайно

 

це вже давно вже обговорили і забули

 

давайте щось нове