Про Піски.... І взагалі про "контратаку під Херсоном" та "перемоги на фронті".

[tom_cat]

https://www.facebook.com/rehesha.volodymyr/posts/pfbid0PM155qVMCupwuXKgEgyiUnom5BhKLdxodSREgMz8CiMZNXTNzyn3BkZN2PLCCsVel

Rehesha Volodymyr

13 серпня о 19:25  · 

 

Піски…

Більше 20-ти днів ми вигрібаємо безнаказано. У мене вже немає слів, аби описати це пекло, аби передати всю ступінь розпачу, коли в ефірі позиції волають про хоч якусь підтримку.

Коли ворожі танки, САУ, БМки день в день виходять на одні і ті самі позиції, втупу розбирають нас, вкатують в бетон і асфальт не бійців ЗСУ, а ваших синів, батьків, чоловіків, роблять із них фарш, який і винести не можна… А ми не можемо їх дістати.

Сука, як почути в ефірі: ми усі 300-ті, будемо триматися, але дайте хоч на заборону!!! Мужики, хоч якось наваляйте, ми не витримуємо!!!

Хто може організувати зустріч з Залужним? (Хоч позначте його тут, хто може)

Я розумію, що це не панацея - вчора бачив мапу ГШ, де навіть приблизно не співпадають теперішні позиції та сіряки…

Ми будемо триматися, але нам потрібна допомога. Ми навіть розуміємо, що зараз всюди гаряче, але ж один байрактар, який один день попрацює в наших інтересах, дасть нам можливість втримати не цю територію, а шматок нашої вкрай важливої стратегічно землі.

Втримати неймовірною кров‘ю 21-го бату «Сармат», Ведмединого 3-го бату 80-ки, Гонтиними, Грека бійцями, нашими хлопцями.

Скільки разів я чув ці слова: Нам Потрібна Допомога! І кожного разу вони закінчувалися страшними втратами.

В Пісках цього точно можна уникнути, якщо зараз відреагувати на ці прості три слова:

Нам Потрібна Допомога!

Santa

 

[tom_cat]

https://www.facebook.com/rehesha.volodymyr/posts/pfbid02ZvKoSoBVVseojTB4CDsRRcihKWhC355GNYs3pq6wjcSvHe3Gozycr5hR5dBTiSMtl

Rehesha Volodymyr

Вчора о 20:08  · 

 

Сьогодні мав час та натхнення після чергової блокади на хребті (ну, не можу я ходити більше двох тижнів без цієї екзекуції), і вперше передивився новини.

Приємно вражений тим, що ми всюди перемагаємо, щоденно звільняємо міста та села, складуємо тіла ворога кубометрами та тисячами віджимаємо техніку.

Залужні, арєстовичі, маркуси та подібні їм , звертаюся до вас:

Я пишаюся, що живу в один час з такими героями, як ви. Ви всюди перемагаєте, а такі неуки як ми всюди потерпаємо. Наша арта не так точно стріляє як ваша, наша авіація відпрацьовує в «молоко», наші танки не такі стрімкі в атаці, наша піхота не так героїчно вмирає, у нас немає вдалих контрнаступів…

Таке враження, що ми з вами говоримо про різні армії, і навіть про різні війни.

Коли я просив про допомогу для Пісків, відреагували миттєво… почали шукати мене по усьому фронту, аби дати пизди. І це була єдина реакція. Бо у нас такого не може бути. Ми ж непереможні. Ну, вбило в тих Пісках зо п‘ять сотен бійців, і що? На інших напрямках ми ж йдемо вперед!

В який перед? На яких напрямках?

В сухому залишку - проєбали Піски, звітуючи кудись «нагору», що на місці є все і те «все» до всрачки ефективне.

Можливо, у вас, шановні, те «все» ефективне. Хоча, є блядські сумніви, що це звичайний піздьож.

Наша арта щоденно звітує про знищені танки та арту ворога, а я за два місяці побачив найближчий до цілі прихід за 80 метрів, і це було щастя - ворожий танк нарешті зрозумів, що цілять в нього, і припинив стрільбу. До цього «прямого влучання» коректури вимірювалися сотнями метрів.

- Друзі, ви сьогодні стріляли тупо в сусіднє від їх позицій поле, метрів за 800 від цілей.

- Пішов ти. Ми відпрацювали по координатах. Цілі знищено.

- Вам дати відео, де ці цілі не зрозуміли навіть, що стріляють по ним?

- Засунь те відео собі… І взагалі, ти хто такий?

- Дві вертушки щоденно виходять на рубіж, задирають носи, і з критичної дистанції випускають БК в голе поле…

- Закрий рота! Ти хочеш позбутися підтримки авіації?

- Окопи завалені роздутими смердючими тілами наших солдат… Їх сотні тільки тут.

- Ти бачив офіційні цифри? Не розганяй зраду…

У мене була віра, що ми вигрібаємо тут, аби десь відбувалися «контратаки, штурми, звільнення міст та сіл, і т. п…» Говорю з друзями з інших напрямків:

- Друже, у нас все те саме…

Де ж ми перемагаємо?

В фейсбуці, ютубі, інстаграмі. І все.

Це не допис «зрада-зрадная». Я розумію, що «населенню» потрібен позитив. Та, чи такою ціною?

Ми скоро закінчимося, бо попри «контрнаступи», щоденно відходять до ворога кілометри нашої землі, вистелені тисячами тіл наших воїнів. Який «позитив» ви будете вигадувати за місяць-два?

Може, все ж таки, мобілізувати країну, озброїти її, і навчити працювати з цим озброєнням, ніж кидати неуків в пекло? Якщо потрібно, ми теж будемо навчати, чим і займаємося у «вільний від роботи час».

Хоча… кому це все пишеться? І що цей допис змінить? Так, навіяло переглядом переможних новин…

В Пісках повний піздєц. Тут наш останній рубіж, остання вулиця, що втримується надзусиллями. І на «контрнаступ» надії замало.

Santa

[tom_cat]

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02fGNZEAsf8uVyC9hoeJuPXc4bqYrFkZ5J1yMwMJ3XGvpwmeypagS1d98iWnyyPB6al&id=100022041880409

Анна Корницкая разом з Марфою Грозною та 

ще 42

.

10 серпня о 07:21  · 

 

В случае 56 бригады артиллерия скорее проклятие, чем прикрытие....

+/- пару км- офигенный результат оказывается....пехота гибнет пачками - жирное тельце рассказывает что у него нет цели, корректировки, да чего угодно ....

Летуны, многократно контуженные, лезут на остатки этажей, взлетают, дают координаты, танчики ебошат позиции не стесняясь, не прячась, не меняя позиции- а арта наша с пеной у рта: " Если вы не верите, я вам видео покажу, он откатывался". Как я догадалась записать это разговор в радейке- хз.

Как тебе спится, уипень? Не приходят к тебе сгоревшие на Бунгало? Заваленные на Туристе?

Разбитые прямой наводкой танка, который несколько часов фигачил с одного места, с Механика?

А они придут....

 

[tom_cat]

https://www.facebook.com/hnezdilovs/posts/pfbid02axPaZ2eSG7W6LiicbC8v1avtGnP63mWvHsHJLqPgbVpcdvHWXEq2TFk6f55LZnk7l

Сергій Гнезділов

2 серпня о 12:45  · 

 

Що втрачати, що ще можуть забрати в мене на шостий день мого персонального аду, в Пісках, в кілометрі від першої вулиці українського Донецька?

Тіла тих, хто був мені дорожчий за рідню валяються під спекою в розйобаних 152 калібром окопах.

Як я і писав раніше, 6500 снарядів на грьобане село меньше ніж за добу.

Таких діб вже шість, і в голові не укладається, як в цьому шквалі ворожого вогню залишається в живих хоч якась кількість нашої піхоти.

Ні, я не скиглю.

З нашої сторони працює два міномети 82 та 120.

Інколи просинається і «чхає» в бік Донецька два стволи артилерії.

Ми майже не відповідаємо. Контрбатарейний вогонь відсутній, від слова зовсім, ворог без будь-яких проблем для себе кладе артснаряд в наші окопи, розбирає дуже міцні, бетонні позиції за десятки хвилин, без паузи та мінімального відпочинку продавлюючи нашу лінію оборони.

Позавчора вона зламалась, і полились рікою двохсоті/трьохсоті. Я не публікуватиму ніяку статистику, це в нашій країні заборонено, але ви навіть не уявляєте кількості та відсотку втрат.

Це йобана м‘ясорубка, де батальйон просто своїми тілами стримує навалу.

Майже тиждень чекаємо хоч якусь підмогу, яка б вдарила по ворожій арті, нас, повторюся, безпокарно випалюють всім, чим багата російська воєнна система, сьогодні працювала авіація.

Я пишаюсь керівництвом батальйону, яке залишилось тут, з нами. Комбат з нами, всі з нами, контужені, легкі трьохсоті, перев’язавшись повертаються через пару годин на позиції, якщо можна так назвати ці бездонні вирви.

Йде війна.

Але без контрбатарейної боротьби вона перетворюється на безглузду м‘ясорубку, де перемелюється за день шалена кількість нашої піхоти.

Ви точно хотіли правду? Ось вона, гола правда.

Їде резерв на позицію, закривати прорив собою, а через п‘ять хвилин з 15 людей цілим залишається один.

Тіла лежать. Якщо легкий 300, може, повезе, заникаєшся, і пішки вийдеш, дістанешся медиків.

Везли щойно трохсотого. Він всю дорогу кричав: - Де підтримка? Де артилерія? Чому нас кинули? Чому нас ніхто не прикрив?

Я не знаю, друже, чому нас ніхто не прикрив… Він кричить, а мені соромно, що я досі цілий і неушкоджений, лише пару разів добряче глухануло.

Проблювався, просрався, вибачте, і знову в строю.

Всі резерви розйобані, воєнна техніка палає, ворог підходить та без жодних проблем займає наші позиції після чергового шквалу арти.

Прямо зараз ми втрачаємо Піски, всі людські та матеріальні наші можливості майже вичерпано.

Денис, маріупольчанин, який казав мені «ну я арестовічу вірю, ми зовсім скоро все повернемо все обратно» мертвий. Його двічі було поранено, перев‘язували прям в окопі, казали йому, Денчик, іди на евакуацію, але він відповідав «хлопці, я вас не кину».

І поранений вперше, і після другого поранення він продовжував відстрілюватись.

Його тіло ми і досі не забрали. На руїнах Пісків, він лежить, розкинувши руки, і його погляд застиг. Він просить про помсту. Як я можу відмовити в його останньому проханні? Як ми всі можемо покинути Дена?

Я вірю,що все ж таки вижив Дімка. Бо він не міг померти, нещодавно тільки повернувшись зі шпиталю, тільки зробивши пропозицію своїй дівчині. Кажуть, після одного з приходів він просто зник. Засипало землею. Але, я вірю що це помилка, і він живий. Дурацька надія і сподівання.

Знаю, моя держава не любить думки вслух. Але, мені не залишили вибору серед побєдобєсія і арєстовщини. Має лунати правда, а не розмови в кухні пошепки. Звісно ж, за цей допис окремо прилетить, бо як жеш так, невже держава бреше власним громадянам?

Не здивуюсь, якщо вже сьогодні хтось скаже: «- агент Кремля Сірожа розбовкав про геніальний план переможеньки на Донецькому фронті, повісим його на Миротворець».

Я заїбався говорити, що все під контролем. Зараз в Пісках все ніхуя не під контролем, але чомусь ситуацію замовчують.

Бийте в набати розбиті дзвони, поки ми закриваємо тілами Піски.

Нам потрібна артилерія.

Дайте нам сюди хоч щось, щоб ми могли триматись.

[tom_cat]

Діана тоді теж на цю тему висловилася.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/pfbid0eiV2vDPdV5KQQoghszgt44vYZbvBs94FtJFeoEvkXg955DriHArjnnt8HLbSdFFZl

Diana Makarova

10 серпня о 11:45  · 

 

ХІМІЧНИЙ ОЛІВЕЦЬ. СТРАНА СОВЄТОВ.

А от ще я чого не розумію...

(ну, припиніть оргазмувати на Крим, давайте поговоримо про наші бойові дії загалом)

Нам кажуть - не треба вивалювати до фейсбука попадання по цілях, непопадання теж не треба. Це ясно, це конструктивно, дисципліновані чемно затикаються - ті, кому потрібен власний піар, продовжують волати, грець з ними.

Нам кажуть - якщо ви знаєте, яке в нас слабке місце на фронті, і де там артилерії не підвезли, снарядів не відсипали - заткніться і мовчіть, не грайте на руку ворогу. Це ясно, це конструктивно, ми розуміємо, але...

Але ось днями сталось дивне.

Ми всі розуміємо, що Піски от-от здадуть, арта працює слабо чи криворуко, чи взагалі її немає, наші воїни гинуть ні за цапову душу, просто м'ясом - і тут вистрілює пост Гнезділова, де він відкритим ткестом пише про все це. Гнезділову люди вірять, він давно воює в Пісках, він улюбленець фейсбука, тому пост розноситься тисячним тиражем, і вуаля. Генштаб згадує про Піски, Піски отримують підтримку, Піски встояли, і навіть президент помітив це діло й відмітив у своїй щовечірній промові.

Або от ще.

Захлинаються залишки Світлодарської дуги, та яка вже це дуга, це ламана крива, що підповзає до Бахмута. 72 падає м'ясом, арту підвозять в час по чайній ложці, нарешті воїни не витримують і записують відео, де чесно розповідають, що відбувається під Бахмутом, який от-от візьмуть вороги. Ще одні записують розмову з командиром, де той пропонує просто розстрілювати військових, які відмовляються йти під танковий і арт вогонь з самими лише автоматами. Аудіо запис я маю, якщо що, можу представити, не в інтернеті, ясне діло. Так, прямим текстом пропонує розстрілювати своїх.

І вуаля - забігала арта, укріпляють підступи, починають розбиратись зі Слов'яном, накомандувався дядя до чорт зна чого. В результаті Бахмут поки що стоїть.

Виводять батальйон на Сіверськ, зв'язку немає, зброї немає, крім автоматів. Немає також чіткого донесення до батальйону, що ж він мусить робити. Більш того - комбат прямим текстом говорить, що задача батальйону - полягти м'ясом. Не дає транспорту для вивозу поранених. Вдумайтесь - поранені є, транспорт є, але вивозити комбат не дозволяє.

Лягати тупо м'ясом ніхто не хоче, підлеглі ідіота-комбата виходять на рідних, на волонтерів, на журналістів - історія про Сіверськ набуває розголосу. В результаті летить на Сіверськ командувач, тарабанить з собою зв'язок, мчать слідом транспорти для вивезення поранених, працює худо-бідно артилерія, батальйон отримує нарешті чітко поставлену задачу, припиняє істерику, починає воювати. Сіверськ поки що наш.

Тут знову спрацював фейсбук, та що ж таке, мать-мать!

Звичайно, існує ціла когорта, яка кричить:

- Та шо ж ви робите, вас вже тиражують у ворожих пабліках!

- Та нехай тиражують! Але ж Піски стоять. І стоїть Бахмут. І немає істерики під Сіверськом. І забігала арта там, де раніше її дочекатись було марно, отже, працює? - заперечують переможно інші.

А якщо щось працює - то це можна сміливо назвати інструментом. Поганий він чи хороший, але ж працює!

(та почекайте тицяти мені фото з аеродрому в Криму, давайте все ж відволічемось на весь фронт)

Я говорю про суспільну думку, яка працює на фронт.

Я говорю про немислиме - коли репости у фейсбуці діють на Генштаб, і Генштаб такий - йо, так в нас отут дірка, а ми й не знали!

Ви не повірите, але ми ж спостерігаємо напряму, і ми вивели для себе закономірність - репости у фейсбуці працюють на підсилення тієї чи іншої ділянки фронту. Про що це говорить?

Це говорить про те, що Генштаб має час читати фейсбук та телеграм.

Це говорить про те, що Генштаб має час аналізувати дописи в соцмережах.

Це також говорить про те, що звичайна вертикаль донесень знизу догори НЕ ПРАЦЮЄ.

Ну, або працює як в Радянському Союзі, коли нагору докладували лише про хороше, домальовуючи перемоги хімічним олівцем по карті.

Чому не працює звичайна вертикаль донесень знизу догори?

Бо нагорі розмова коротка - ах, в тебе бійці відмовляються виходити на передову? Зняти тебе з посади комбата! І доводь, що ввірений тобі підрозділ не прикрили артою? І доводь, що в тебе одну роту розстрілює один ворожий танк.

Вдумайтесь.

Один ворожий танк, який спокійно виповзає на позиції - і він розстрілює цілу нашу роту. Бо роті і огризатись нічим. Автомати, кілька РПГ. А, ну ок, кулемети. Якось воно малувато проти танка, бо танк, це така звірушка, яка й замислювалась, щоб чавити піхоту.

Тобто - що відбувається? Давайте намалюємо картину отим радянським хімічним олівцем, раз в нас вже пішла аналогія з СРСР. Маємо широку дірку на фронті, відсутність зброї проти танків, відсутність арти на ввіреній нам дірці, доклади нагору не працюють, командир не знає, що сказати і пропонує розстрілювати тих, хто відмовляється бути беззбройним м'ясом.

Люди не хочуть бути м'ясом, записують відео чи аудіо, чи дають пост - і скоро після цього отримують і зв'язок, і підтримку арти, і таке-сяке доозброєння.

Нездорова якась обстановка.

Якось воно непонятно - війна посредством фейсбука.

Але слава богу, ці нинішні наші воєначальники хоча б читають соцмережі і оперативно реагують на них. Ми пам'ятаємо 32 блокпост в 2014 році, коли і соцмережі, і журналісти волали про безглузду смерть, на яку прирекло командування 112 людей в оточенні - і треба було аж десь півтора тижня, щоб доволатись, щоб тих людей все ж вивели з позицій.

А нині все відбувається набагато швидше - одна доба, тисячі репостів, і їдуть наші танчики, і пре наша арта на ті дірки фронта, що просіли. І якось худо-бідно, але затягуються ті діри, і не проламується фронт.

Слухайте, я не проти інструмента, який працює.

Але не тоді, коли цей інструмент (фейсбук) підміняє собою інструмент штатний (командирська вертикаль)

Я хочу. Я дуже хочу. Аби нарешті запрацював штатний інструмент, оця пресловута командирська вертикаль. Щоб командири мали змогу докладати в штаб реальну картину, а не домальовану хімічним олівцем радянського виробництва. Щоб командира, який відкритим текстом пропонує розстрілювати своїх підлеглих - тут же висмикували з вертикалі і заарештовували як посібника ворожої армії.

Щоб кожен солдат чи сержант мав змогу докладати оперативну обстановку, не боячись, що він почує у відповідь:

- Труси! Марш на позицію, бо розстріляю всіх!

І я не хочу, щоб фейсбук керував нашими оперативними обстановками з фронтів. Я дуже цього не хочу. Бо кожен мусить робити те, на що вчився - командири воювати. Блогери писати.

Перші - чесно докладаючи обстановку і чесно вимагаючи принаймні артпідтримки, а не приховуючи реальний склад речей. А другі - тримаючи язики за зубами і не лізучи в оперативні обстановки фронта.

Але поки що так чомусь не виходить, поки що щось нам заважає. Можливо, той самий хімічний олівець, виробництва Страни Совєтов?