Marser

Вулиця Ґродська, що прямує до замку: Ринок в напрямку Краківської брами:

1785 рік:

Власне, це Ринок і Ратуша. В Ратуші тепер суд: Круто:

Другий будиночок зліва, звичайно, таке Середньовіччя як я пер Франції, але:

Зліва від брами: Люблін лежить на горбах, а такі міста завжди цікаві. Он десь там внизу вулиця Тисячоліття, де автовокзал: А ми заходимо в браму і потрапляємо в середньовічний Люблін:

Кажуть, що в Любліні нема на що дивитися. Ось це кадр навіть не зі Старого Міста, то ми просто десь звернули з Краківського Передмістя: Попри дубак, на самому Краківському готують якийсь забіг: Ну а ми зараз вирушаємо до Старого Міста і Замку:

Першого дня в браму ми не заходили Втім, увечорі ми вже взагалі не знімали. А дарма, мабуть. В неділю на Польщу впав такий дубак, що аж не віриться. Ось ми виходимо з нашого готелю:

Сами удивляемся (с) Це був мій шостий раз у Польщі і щоразу захоплює

Отут роад-муві і закінчується, бо з Радома до Любліна місця стало менше і я вже не фоткав. Коли ви приїжджаєте до автовокзалу в Любліні, вам важко збагнути, що до центру міста 20 хвилин від сили. Вам здається, що ви в якійсь дупі, навколо досить великий вільний простір, переважно сучасна забудова, а через дорогу на горі майоріє якесь одоробло (як виявилося, це замок ). Словом, не дуже хотілося розбиратися, сіли в таксі, приїхали до Краківського Передмістя. Саме так називається не лише район, а й прекрасна вулиця, на початку якої ми і оселилися. В Любліні є дві ратуші. До старої ми ще доберемося, там судова установа, а от нова, де власне сидить міська адміністрація, виглядає так: А навроти неї стара Краківська Брама, вписана в новішу забудову. Звідси й починалася дорога на Краків: А навпроти починається ще пішодна вул. Краківське Передмістя (Кракофскє Пшедмєшьчє):

Хі-хі: Тим часом наш самохуд доїхав до такого вельмизнаного з менших польських міст як Радом (227 тисяч). Там мені треба було дозняти готівки (так вийшло, що та маршрутка вже мала рушати і я домовився проплатити квитки до Радомя, а там на зупинці дозняти і доплатити вже до Любліна). З того що побачив, нічого особливо цікавого:

Я реально хочу зібратися і всі борги повернути. Щоб форум і ФБ трохи відвернути від путініанди, зрадіади і новомодної бєніади

Природа подібна, і навіть забагато для русссскава чілавєка його бірозак. До слова про один народ, кажуть, що для індо-європейців природно вклонятися дубові, зате всі відкриті фіно-угорці (крім угорців може) і криптофіно-угорці росіяни люблють оте біле, з чого сік смачний: І таке в них є: Навіть таке: Типовий мешканець фсі (wsi, села по-їхньому). Теж надзвичайно подібний:

Стильно так: Але буває як у нас: Геть як у нас. Знаєте, чимало поляків стоять на тій позиції, що українці, білоруси і поляки то один народ, розділений релігією. Коли чуєш польську колядку "Niebo i Ziemia" чи бачиш таку от хатЕнку, розумієш, що щось в тому є:

Навіть коли не дуже, все одно чепурно: Багато садиб, подібних до наших. Що реально відрізняється - глухі паркани практично відсутні: Паркану може взагалі не бути, якось так:

І все-таки я люблю Польщу Хотілося фоткати ще і ще, але раптом, замість планованого за півтори години автобуса нарисувалася люблінська маршрутка ВЖЕ і, як кажуть поляки, в скутку, ми сіли на неї і розпочалася не менш пізнавальна подорож польськими дорогами, які я встигав знімати з вікна:

Щоб якнайшвидше добратися з Ченстохови до Любліна, треба було щось вигадувати, бо прямої дороги там немає, а прямий автобус вирушав лише о 15-й в суботу, що нас не дуже влаштовувало. Тому я вирішив під'їхати до такого собі Пьотркува-Трибунальського електричкою, так що далі ми могли б пересісти на автобус до Любліна. В цьому невеликому (70 тисяч населення) місті важко зрозуміти, де це ти все бачив. Може в Білорусі? Це не колишня бабця Австрія, точно. Щодо башти - її збудовано вже в 1920-х роках. Призначення не уточнював. Хоча... Тут щось є :-) Хоча чого-чого, а Австрії там не бувало. Просто можна згадати, що це місто колись навіть було російською губернською столицею: Але то було давно:

Цього разу лише дві фотки з дзвіниці, та й ті з Айфона (більше тут):

Ікона в окладі. Цього разу вийшло не дуже паломницько, бо ми ж не знали, що 20 березня це день, коли польські випускники залюднюють усі куточки святині (Зрештою, ми тих дітей старалися не фоткати), тому і відкриття ікони було якось зміщене в часі: 106-метрова дзвіниця всередині:

Так вийшло, що впродовж майже двох років після моєї поїздки до Польщі і Литви я не викладав у свій ЖЖ жодних звітів, так, ніби я нікуди не їздив. Насправді таки їздили і багато. З квітня 2013 року я встиг покохати і навіть розписатися і, власне, з того часу все більше не їздив сам, а мої фотографії тепер нерідко розбавляються знімками мого Сонечка, яка, за спостереженням одного знайомого фотографа, тримає камеру десь і краще ніж я. Ну, я на це можу відповісти, що хто б не казав, але мої фото мають стиль руху, як рухлива камера у стрічках стилю мокументарі, через що на моїх фотографіях, добре чи погано, але об'єкти виглядають так як я їх побачив, але не так, як хотів їх представити. Отож, за той час я з друзями побував в Ужгороді в травні, потім із дівчиною в Самборі (листопад 2013 року) та Трускавці (на мій день народження, якраз у затишші між боями). Далі в непевній ситуації навколо можливого відкритого нападу Росії ми збиралися до Ізраїлю і таки рушили туди на десять днів у травні. Наступні події не залишали нам шансу розслабитися і певний час я навіть був готовий записатися в нацгвардію (хоча мені це вже було важче в новому статусі), але у вересні ми вирушили до Грузії, до Батумі і Тбілісі. Наступна подорож мала місце за місяць, ми провели чудовий вікенд у Мукачеві. Поміж тим я ще самотужки вирвався до Перемишля, на шопінг і провітрити шенгенську візу. Тут слід зазначити, що замість піврічного данського, з лютого 2014 року я мав річну польську візу, а з цього року вже й дворічну (тобто А на день святого Миколая, владнавши візові питання, ми вже заїхали до Кракова, де відвідали Вавель, присвятили себе знову ж таки і закупам, купивши навіть омріяну карабелю для мене. Далі знову пауза, в лютому ми вже вдвох святкували мій денчик в Ужгороді. З усього цього лишилися фотки, які я і буду поступово викладати, бо ж цілий уанет похворів на путініаду і зрадіаду. Задовбало ;-) Ну а нині я сиджу в автобусі, що везе нас із Любліна додому до Львова і саме про цю поїздку розповім по гарячих слідах (реально ці рядки писав ще тоді) Спершу ми планували просто подивитися Люблін на вихідних, але пізніше побажання дружини відвідати Ясну Ґуру (про яку я чимало розповідав) дістало повну підтримку з мого боку і я вирішив узяти вихідний, аби заїхати ще й туди. На жаль, Ченстохови тут буде мало, бо фотоапарат я зарядити забув, тому першого дня ми мали нечисленні світлини з мобілок. А втім, Ченстохова вже була, на ній все і закінчилося Це було тут http://kelepm.livejournal.com/13709.html Тепер вона ж, але з мобілки дружини. Якщо хто не знає, монастир Паулінів Ясна Гора є найбільшою святинею Польщі, зокрема через образ Матері Божої Ченстоховської, колись, до речі, вивезений, з руської церкви.

Ну це лише остання подорож. Ти ж бачив, скільки їх було Я останній звіт давав на Великдень 2013 року

А пам'ятаєте, я колись робив фотозвіти з подорожей? Зараз так можна? Чи це буде #зрада тотальна, аж сльози на очах?

Лайк за nice try

Извините, но при всём уважении к Вам, Сергей, это полный бред.

Та і яка то йому родіна... Білорус по батькові, єврей по матері...