Search the Community

Борис Гуменюк 9 ч. · Коли чистиш зброю Коли щодня чистиш зброю Розтираєш її духмяними оліями Затуляєш її собою а сам мокнеш на дощі Пеленаєш її як малу дитину Хоча досі ти не пеленав дитину Тобі лише 19 і ані дитини ані дружини у тебе немає Ти ріднишся з нею зі своєю зброєю і стаєте ви суть одно. Коли копаєш землю Коли щодня копаєш окоп чи траншею Пригорщами вигрібаєш цю дорогу й ненависну землю Кожна друга пригорща засипається тобі в душу Вона скрипить у тебе на зубах Ти ламаєш до неї нігті Зрештою – у тебе нема і ніколи не буде іншої Ти залазиш у неї як в лоно матері Тобі в ній тепло й затишно Ти раніше ніколи не відчував її так близько як зараз І стаєте ви суть одно. Коли стріляєш Навіть якщо це нічний бій і ти не бачиш обличчя ворога Навіть якщо ніч ховає його від тебе так само як тебе від нього І кожного з вас пригортає як свого Ти пахнеш порохом Твої руки обличчя волосся одяг взуття Скільки не вмивай не пери – пахнуть порохом Вони пахнуть війною Ти пахнеш війною І стаєте ви з війною суть одно. Марійка Її направду звати Марійка Вони разом ходили до школи Коли восени він сказав їй що їде з чоловіками на Майдан А за тиждень повернеться Вона йому повірила бо він її ніколи не обманював А коли за від'їжджаючою автівкою здійнялася курява Зомліла коло воріт. Потім минула вічність А коли почали гинути ті хлопці на Майдані Вона перед іконами синці на колінах простояла І таки відмолила його А потім він сказав - почекай ще одну вічність Ти жінка ти зможеш І записався в батальйон. Минає ще одна вічність Кожної неділі перед тим як йти до церкви Мати заплітає Марійці косу і дивується Що в її 19 у неї так багато сивого волосся А цього разу нащось згадує бабусину сестру тітку Теклю Яка ще на ту війну провела хлопця А він не повернувся На все життя залишилася самою Хоч би дитину була він нього народила А так - що ж. В дорогу Марійку проводжало все село Найняли автівку з водієм за бензину (Чоловік категорично відмовився взяти бодай якісь гроші) І два дні зносили - Сало крупу борошно цукор мед олію Натільні хрестики з Почаєва (щоб кожному) Проскурки із Зарваниці Білизну чай каву І все що Бог послав у селі людям Всього 5 тон. Андрійко Назвемо його Андрійко Хоча бійцю не можна мати імені У нього лише позивний і псевдо Від самого ранку драяв руки І обличчя і волосся і взуття і одяг Від порохових газів від землі яка пов'їдалася в шкіру Від мастил якими чистив зброю І від війни яка в*їлася в серце Особливо від війни. Милом пральним порошком піском шампунем Лимонним соком і бозна-чим. Ви пробували колись в душі відмитися від війни? Найбільше він хвилювався за свої руки. Посічені з обламаними нігтями з болючими занозами з мозолями Які від зброї з*являються не там де це буває зазвичай Від лопати чи граблів. Він був занадто юний щоб розуміти Що його руки мріє виліпити кожен скульптор Його руки мріє оспівати кожен поет В таких руках мріє опинитися кожна жінка Тому що у нього були руки чоловіка воїна Бога війни. Коли Марійка з*явилася в розташуванні батальйону Її зустріли радісними вигуками і свистом Наче олімпійську чемпіонку з гімнастики Яка зібрала все олімпійське золото Наче кінозірку яка отримала Оскар і що там ще? Коли проводжали зніяковілого Андрійка На побачення з Марійкою Кожен намагався доторкнутися до нього поплескати по плечу Мовляв давай мужик ми у тебе віримо покажи себе Будемо тримати за тебе кулаки. Андрійко повернувся рано-вранці Навшпиньках пройшов до свого спальника Щоб нікого не потривожити Склав у кутку зброю Бо бійцю навіть на побачення не можна без зброї А коли побачив що я не сплю Самими губами прошепотів одну-єдину фразу - Вона цілувала мої руки Уявляєте? Блаженно посміхнувся вдихнув на повні груди І за мить пірнув на саме дно глибокого короткого сну.