Search the Community

Andriy Andrushkiv Follow April 5, 2015 · Багато мене тут питають, мовляв Андрушків, а де твої щотижневі тексти. Мушу визнати, що останні кілька місяців рубаюся по одній темі. Читаю про Йоана Хрестителя. Герой цей був ще з тих фріків. Навіть засмицьканих жителів Іудеї висаджував своїм зовнішнім виглядом та манерою поведінки: ходив в одязі з верблюжого волосу, харчувався сараною і всячески висажував на ізмєну зустрічних подорожніх. Коли ж прийшов Іван на берег Йордану, то почав проповідувати хрищення покаяння для прощення гріхів і контрольно мокати в річку всіх для того щоб "закрєпіть успєх". В голодних і замучених суспільствах завжди є запит на нові секти і релігійні рухи, тому на берег Йордану потягнувся народ такими чергами як на безкоштовні концерти на день Незалежності. І ось тут настав один момент, який виявив всю крутизну Івана. Підтягнулися фарисеї і запитали його без зайвих реверансів: "Ти хто ващє такий?" На що Іван відповів, падразумєвая падвох: "Я не Христос. Йде ось Потужніший за мене, що Йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний" І в тому вся, для мене крутизна Іванова, щоб не давати людям зайвої надії, щоб розуміти свою короткотривалу місію і не брати на себе зайвого. Проблеми останнього року, які я бачу довкола, дуже часто коріняться в тому, що певні герої не розуміють, що їхня роль короткотривала. Неможливо бути вічним сотником, бо тоді потрібен вічний Майдан. Неможливо бути вічним комбатом, бо тоді війна не має закінчуватися. Неможливо свої уміння та практики, які важливі в конкретний момент на цьому березі ріки Йордан, намагатися проектувати на майбутній період часу. От над цим я і роздумую весь піст. Як виховати в собі Івана, щоб не перетягувати ковдру на себе, щоб знати межу своєї компетенції, щоб кожного разу, коли буде спокуса пришпилити собі зайву медаль на груди вміти сказати "Я не той хто це може. Я не той кого ви чекаєте." І дуже хочу щоб мені частіше зустрічалися люди, які можуть сказати "Я не той, хто може це зробити. Вам потрібен інший. Ось він іде..."