Search the Community

Про що свідчить активізація російських угруповань на сході України З початку серпня інформація з фронту викликає все більшу стурбованість української влади та суспільства. Загроза масштабного вторгнення Росії знову, після майже трьохмісячної паузи, стала реальністю. І майже синхронно про це почали, звісно, у перекрученому вигляді, казати як російські посадовці (голова Держдуми РФ Сергій Наришкін), так і неурядові експерти (генерал Євген Бужинський). Ситуація усе більше нагадує вулкан, що прокидається. Щоб зрозуміти, наскільки далеко може зайти Путін цього разу, слід усвідомити деякі супутні штрихи його мотивації. Хазяїн Кремля передусім не може не бачити, що тиск економічних лещат не просто суттєво збільшив його особисті ризики, але фактично позначив відлік часу у боротьбі із Заходом. У Путіна обмаль часу – якщо він втратить у сенсі наступу на Захід (йдеться не стільки про військовий наступ, скільки про визнання Заходом геополітичного пере форматування) поточний рік, його знищення стане справою часу. Він це розуміє, але виходити з гри побоюється вже через внутрішні російські зміни – жорна змін можуть перемолоти його незважаючи на те, що навіть сьогодні ніхто із його оточення не наважується відверто заявити йому про помилки. Тепер про момент. Днями відбулися події, які спонукають Кремль розв’язати руки. По-перше, Путін зіткнувся із не абиякою рішучістю створити міжнародний трибунал з питань розслідування збиття лайнеру MH-17. Нині глави МЗС 5 країн закликали зробити такий крок, і за певних умов кількість країн-прихильниць трибуналу може зрости на порядок. А визнання на міжнародному рівні, що роковий пуск ракети здійснив російських розрахунок має для самого Путіна дуже загрозливі перспективи. Крім того, 3 серпня стало відомо, що Євросоюз знімає санкції з іранських нафтових компаній і відмовляється від російського газу (традиційно приблизно 33% всього споживаного в країнах Європейського Союзу природного газу купувалося у Росії). Отже, у Путіна з’явилося відчуття, що зашморг почав поступово затягуватися. Але це – загальний фон російсько-західного протистояння. Для України перспективи менш радісні, оскільки саме територія України може стати полігоном цього протистояння. Технологічно розпочати наступ досить просто, створивши одну з провокацій, які Москва продукує чи не щодня. Питань тут, як і раніше, три: стійкість українських військ, здатність Заходу не обмежитися у такій ситуації традиційними підбадьореннями та зростання свідомості у самій Росії. Усі питання непрості, а для Києва ключовим залишається перше – від нього залежить реакція Заходу і самої РФ. От тепер головне – українське військо і український опір. Воно справді суттєво зміцніло, рівень реагування та загального управління на рівні рот – батальйонів зріс до дуже високого рівню, значно поліпшилася робота контррозвідки, розвідувальні органи почати не тільки давати інформацію, але й проводити активні заходи у зоні бойових дій. Але ми маємо розуміти, що на сьогодні українська армія мала справу з війною третього покоління — те, що нам нав’язала Росія, приховуючи свої можливості застосування авіації та ракетних сил. Тому це ще не є справжня сучасна війна, на яку здатен Путін. Сьогодні Кремль намагається проводити максимальні ураження особового складу ЗСУ, а ми не можемо відповісти, бо військово-політичне керівництво боїться в результаті отримати війну покоління "4+" із застосуванням сучасних літаків, вертольотів та ракетної техніки, бо до неї українське військо поки що не готове. Така ситуація – результат безсистемності реформи. Адже пройшло півтора роки війни. Повинен існувати певний набір документів для реформування армії і інших збройних формувань – нова воєнна доктрина, Держпрограми розвитку ЗСУ, окремо - озброєнь і військової техніки, і окремо - ОПК. Нині Держоборонзамовлення не містить тих стратегічних компонентів, на які армія і суспільство сподіваються. Україна має оперувати зброєю стримування, а досі реалізовувалися принципи "латання дір" у переозброєнні. До того часу (а створення зброї стримування і оснащення нею ЗСУ потребує 3 – 5 років) фактором стримування може стати спецназ. Для цього потрібно, щоб у новій воєнній доктрині було проголошено курс на створення професійної армії, з ядром у вигляді спецназу, і невеликою кількістю підрозділів. На наш погляд, до 15 тис. чоловік вже до кінця поточного року (або упродовж року) сьогодні можуть бути перекладені на "професійні рейси" і стати ядром армії України нового типу. Передусім шляхом залучення демобілізованих досвідчених, "обстріляних" бійців. Прийняття низки законів та відмова від реформування у «ручному режимі» - наступний крок, але до нього можна повернутися пізніше, після реалізації головної ідеї у побудові сучасної оборони. Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння

Минздрав Республики Корея сообщил о 23 новых случаях заражения коронавирусом ближневосточного респираторного синдрома (MERS). Общее число заболевших достигло 87 человек, сообщаетВВС. Жертвами вируса стали уже шесть человек. Более двух тысяч корейцев находятся на карантине. Считается, что коронавирус ближневосточного респираторного синдрома (MERS) в страну завез человек, приехавший с Ближнего Востока в середине апреля. Ранее сообщалось, что выявлено заражение коронавирусом ближневосточного респираторного синдрома среди военнослужащих ВВС на военной базе США в Южной Корее. Также стало известно, что в связи со вспышкой заболевания, туристы массово отменяют запланированные в страну поездки. Южнокорейская вспышка MERS стала самой масштабной за пределами Ближнего Востока. MERS является вирусным респираторным заболеванием, уровень летального исхода при котором в мире достигает 40%. У инфицированного человека появляется жар, кашель и трудности с дыханием. На данный момент нет вакцины против этого заболевания.