Search the Community

Жизнєнна така історія як Стіві зі сектантами нині спілкувався. Значиться, заболів у Стіві на роботі посеред дня мозок голови. Чи може кістка боліла, я не дохтур Ішаков, на цьому не розуміюся, знаю тіко що разів зо два-три на місяць, інколи рідше, інколи частіше, у Стіві трапляються напади мігрені. Довгий час Стіві намагався боротися з мігренню всілякими цитрамонами та седалгінами, але це все було до пизди дверцята, бувало, пачку таблеток за день зжереш, тебе вже нудить від них, а пульсуючий біль в скроні або в оці не припиняється. Але ж у Стівена-Наше-Всьо-Кінга Стіві вичитав назву ліків від мігрені, знайшов аналога, купив- і о диво, допомагає! Так що, якщо хтось мається тією ж бідою, може спробувати ліки з діючою речовиною суматриптан (у нас це здебільшого "Амігрен") або золмітриптан ("Золмігрен"). Щось мене не в той степ повело, отже, почалапав Стіві до аптеки за смачними таблетками. А на путі до аптеки стоїть собі пара адептів бога Єгови з рекламним щитом, чіпляється до перехожих і напарює їм набір диво-ножів всього за 99,99 ілюстрований журнал, чи то "Зірвана башня", чи то "Падйом, бляді, дохтур прийшов", ну щось таке. Поки я йшов до аптеки, вони мляво відбивалися від п'яних базарів якогось калаголіка, бо там неподалік рюмочна розташовується з влучною назвою "реанімація". А ось коли вже Стіві чалапав назад, агітатори-пропагандісти виявилися вільними, і досить-таки обгрунтовано вирішивши, що ошатний Стіві в елегантному костюмі пісочного кольору не буде дмухати на них перегаром, кинулися напереріз. Звичайно Стіві робить морду цеглиною та пиздує мимо подібних зазіхань, але цього разу вірянки виявилися, по-перше, дівчатами, по- друге, юними, а по-третє гарнюніми. Молодша, рочків взагалі 16-17, ще так собі, гарненька в першу чергу своєю молодістю та свіжістю, а ось та, що постарше, років зо 20 на вигляд, та взагалі красуня. Тонкі риси обличчя, здоровенні сірі очі, високе чоло, золотаво-рудувате волосся, висока, струнка, і хоч одягнена у спідницю дло полу та монашеську блузку, досвідчене око Стіві бачило, що фігурка у неї нівроку. Вопщєм, хоч одразу в модний журнал, в Голівуд або навіть на ікону, алеж нізя, бо вона шибко божєствєнна. Як би там не було, Стіві пригальмував, не тому, що йому за Єгову послухаьти цікаво, а тому що дівчатка гарненькі. І ось та красуня мовить таким приємним, чуттєвим грудним контрально: "Маладой чєлавєк, ви не хатєлі би поговоріть с намі о богє"? І шо залишалося? Відповісти "Нєт" і навіть не повиябуватися перед гарними дівчатами? Тому Стіві змвоницьким тоно відповів: - Дівчата, та я б залюбки... Дівчатка нашорошили вуха та поятглися бличже, що краще чути, і Стіві продовжував: - Але батько не велів мені його обговорювати зі сторонніми людьми. Взнає, що я тут йому кістки перемивав з вами- він мене наругає, він дядко суворий, чи то б вам не знати. Десь хвилину до них доходило. Потім у меншої від подиву негарно відвичла щелепа, а старша зблиснула так люто на мене очима, що якби погляд міг вбивати, Стіві б уже тут вам не дописував. Я було вже намірювався піти, регочучі в душі (ну не ізвєрг же ж я щоб дівчатам в очі розсміятися), але дівчина опанувала свою лють, і вирішила спробувати повернути заблудшу душу Стіві на істинну путь: - Як ви можете таке казати? Це ж гріх! - Чому? - щиро здивувався я. -Чи не називають в більшості світових релігій вірян своїх "діти божі"? Ну хіба що православнуті називають паству "Рабами божими", але ж я не схожий на православного хванатіка, чи не так? Навіть у вашій вірі 144000 обраних - це діти Божі, чи не так? Вражена тим, що Стіві знає окремі їхні прогони, дівчина щось промурмотіла, на кшталт: - Та воно-то так, але ж ви до цих 144 000 не входите... - Як знати, як знати, любонько... - зітхнув загадково Стіві. Дівчина пропустила ввічливо-фамільярний підкат повз вуха, і намірялася продовжити дискусію далі, і Стіві міг би її підтримати, а потім ще їй голову поморочити, але ж блядське хвілософське питання: "Anaqui?" зупинило. Ті часи, коли Стіві з приятелям, такими ж студентами-бузувірами як і він сам, напоїли двох молоденьких агітаторш свідків Єгови шампанським, чим схилили тих до зовсім гріховних зайнять на всю ніч, що ніхуйово так похитнуло їх віру, давно минули, і Стіві тепер старий та лінивий. Тому я ввічливо розпростився з дівчатами, побажав їм всякіх гараздів, перепитавшись, однак, з якого саме вони причту чи як там їх кубла йменуються. Вони назвали мені адресу наркопритону з торгівлі опіумом для народу храму, та запросили заходити в гості. Звісна річ, ніяких "в гості" Стіві і не намірявся, а виношував коварний план позловживати щодо цих дівчат службовим становищем. Повернувшись на роботу, Стіві зателефонував дядькові, який у нас в адмінстрації опікується всілякими релігійними справами (ми реєструємо статути релігійних громад, та повертаємо релігійним громадам будівлі, які в них віджала радянська влада), і якого віряни лагідно звуть "Коля-Анчихрист". Оперативно витрусив у нього телефон старшого по тій релігійній громаді свідків, зателефонував йому, і ввічливо попросив прибрати настільки юних дівчат с того рогу біля наливайки, бо підпитих упизднів там щодня сотні толкуться, а тут такі дівчатка молоді та беззахисні, майже діти, до них постійно п'яні "кавалєри" чіпляються, як би чого не вийшло злого. Нехай парні там постоять. Дядько спочатку набурмосився, типа чо тут всілякі лізуть у їхні внутрішні релігійні справи, але Стіві так живо описав, як хтиві виблядки, підігріті сивухою, скачуть навкруги його підлеглих, хвацько вимахуючи прутнями, що дядько визнав правоту моїх доводів і сказав що зараз же дівчат прибере, і на майбутнє експерементувати не буде (зазвичай на тому розі дядьки стояли, як я пам'ятаю) Отакі ось трудо виєбудні торговців опіумом в нашому селі.