Search the Community

Якісь зовсім сумні дні настали... До нас приходить інфо про загиблих і полоненених. Якось коло наших далеких знайомих і родичів,навіть незнайомих, у яких чоловіки, або сини воюють,а бо в яких сталося нещастя, звужується... Якщо з ними трапляється горе, то холод цього почуття все ближче і ближче підходить до нас. І вже їх горе, стає нашим горем. Ми жінки просто починаємо плакати і потім нам стає трошки легше... Кілька тижнів тому дізналась, що дуже дорога моєму серцю людина збірається до війська. Я так ще ніколи не плакала, хоча і були втрати близьких людей у моєму житті. Весь вечір і ніч сльози текли і ніщо не могло мене заспокоїти. Вперше в житті я відчула біль очей від сліз. Так довго безперестанку я ще ніколи не плакала. Я і зараз плачу, коли подумаю про це. На якийсь час стає легше..., а потім знов. Чоловіки соромляться своїх сліз. Не соромтесь, не треба. Хіба вас хто за це осудить? Сльози дав людині Господь, щоб зменшити страждання... Плачте, як вам плачеться. Це набаго краще, ніж глушити біль алкоголем. Хміль пройде, а біль залишиться і стане сильнішою. Не вчіть своїх синів ковтати біль і не сміти плакати. Той біль залишиться і з часом розріватиме душу у скрутних ситуаціях і людина буде використовувати інші штучні засоби для вгамування душевного болю. Не треба щоб алкоголь або наркотики стали таким штучним засобом "поліпшення" душевного стану. Від цього легше не стане ніколи, лише навпаки... Хай краще плаче у батьків на плечі, а мож щоб ніхто не бачив... то є тоже варіант. Але нехай виплачеться. І ви, дорослі мужики, як вам хочеться плакати, то плачте. Чоловіки теж мають право на сльози.