Search the Community

Volodymyr Boyko2 hrs · Kyiv, Ukraine · Edited · У результаті аналізу висловлювань офіційних представників Євросоюзу, керівників європейських держав, заяв посольства США в Україні та особистого спілкування з дипломатами я спробував скласти список вимог, які Євросоюз і Сполучені Штати висувають до України: - відновлення постачання електроенергії в Крим і фактичне визнання приналежності Криму Російській Федерації; - закріплення в Конституції України особливого статусу ДНР і ЛНР, прийняття закону про проведення виборів в органи влади ДНР і ЛНР, фінансування ДНР і ЛНР за рахунок державного бюджету України, безумовне звільнення бойовиків ДНР і ЛНР від кримінальної відповідальності; - визнання російської мови державною та переведення діловодства в державних установах Сходу України на російську мову; - ліквідація в Україні нагляду за дотриманням законності суб’єктами публічного права (державні службовці, депутати органів представницької влади, керівники підприємств і організацій, що фінансуються за рахунок державного й місцевого бюджетів); - заборона органам прокуратури здійснювати захист прав і свобод громадян; - пряме підпорядкування суддів адміністрації президента з забороною будь-якого контролю за діяльністю судів з боку інститутів демократії (парламентський контроль і т.д.); - пряме підпорядкування кримінальної юстиції адміністрації президента з забороною будь-якого контролю за діяльністю органів прокуратури з боку інститутів демократії (парламентський контроль і т.д.); - максимальне ускладнення надання громадянам правової допомоги, нівелювання діяльності правозахисних організацій. Перелік є далеко не повним, оскільки «західні друзі» його постійно доповнюють, висуваючи все нові й нові вимоги. Нічого дивного в цих вимогах немає. Росія залишається для Європи стратегічних партнером і найголовнішим завданням зовнішньої політики Євросоюзу є не допустити погіршення відносин з Російською Федерацією на віддалену перспективу. А політика, згідно з європейськими традиціями та європейськими цінностями, – це мистецтво компромісу. Наскільки це мистецтво є ефективним, свідчать усілякі «мінські домовленості» та «нормандські формати», завдяки яким європейські лідери досягають компромісу з Росією, поступаючись інтересами не своїх виборців, а сторонньої держави. Але торгувати чужим суверенітетом можливо лише тоді, коли на чолі держави, яка є полем компромісу, перебуває скомпрометований авторитарний лідер. З одного боку він має підтримувати в країні суто феодальні порядки, не допускаючи розділення влади на незалежні гілки та проведення буржуазно-демократичних реформ (оскільки в такому разі усілякі «мінські домовленості» будуть просто неможливі), а з іншого – бути керованим, тобто достатньо скомпрометованим і залежним від підтримки Заходу. Тому так багато коштів «західні друзі» виділяють на ліквідацію в Україні прокурорського нагляду за дотриманням законності чи внесення змін у процесуальне законодавство, які унеможливлюють захист прав і свобод українських громадян. Благо, в Україні вистачає галасливих і жадібних «громадських активістів», що за кілька тисяч доларів готові прийти під Верховну Ради та жбурляти помідори в членів парламенту, які не хочуть приймати закони, що знищують паростки громадянського суспільства. Або зрання до вечора рекламувати міжнародних аферистів, просуваючи їх на відповідальні посади в правоохоронних органах. От тільки над наслідками такої «громадської діяльності» мало хто замислюється.

думала в "Вату" запостить, но пусть будет отдельной ведкой... Автор, конечно, мудак тот еще, но вот тут я с ним почти во всем согласен

мабуть, херой и в етот раз так и не получит повестку... а было бы неплохо закрыть его наглую шизанутую рожу...