Перейти до змісту

Артемий Троицкий: Путин фундаментально проиграл

Gorbatii

Автор Gorbatii,
в Загальні обговорення

 Share

Recommended Posts

Gorbatii Юзер

Gorbatii

Опубліковано
Опубліковано

Мир его отверг и уже никогда не примет.



 



Об этом пишет журналист и музыкант Артемий Троицкийв своем блоге на сайте радиостанции «Эхо Москвы».


- Итак, в этом году 70 лет исполняется не только славной победе над гитлеризмом (фашизм, к сожалению, ещё далеко не побеждён), но и ядерной бомбардировке Хиросимы и Нагасаки, - отмечает он. - И к этому юбилею Россия тоже грозит всему миру подарком: «реставрационными играми» в духе августа 1945-го.


Сначала из телеящика зловещий Киселев пригрозил «радиоактивным пеплом»; нормальные люди слегка возмутились, но, скорее, сквозь смех — мало ли чего этот бесноватый наплетёт! Потом пошли бесконечные учения с боеголовками, заявления о модернизации ядерных сил, провокационные пролёты бомбардировщиков, размещение чего-то устрашающего в Калининградской области, воинственные речи чиновников и даже дипломатов (посла РФ в Дании, в частности). И, как венец раскрутки атомного хита, откровения президента Путина о, якобы, приведении в готовность ядерных сил во время проведения операции по мирному демократическому присоединению Крыма.


Тут мир заволновался — Путина, в отличие от Киселева или даже вице-премьера Рогозина, за совсем уж безответственного фрика не держат… Запахло уничтожением населения планеты Земля. А умирать не хочется.


Журналист подчеркивает, что у современной России остался единственный козырь — ядерное оружие.


- Естественно, в ход пошло слово «шантаж» (не знают на Западе нашего выражения «брать на понт») и совершенно предсказуемая аналитика, суть которой вкратце сводится к следующему: Россия окончательно откатилась на научно-технологическом фронте; практически лишилась союзников во внешней политике; явно проигрывает в экономике и финансах; сильно отстаёт в плане «обычных вооружений», - пишет Артемий Троицкий. - Нефть и газ дешевеют. И на фоне этого тотального пролёта остаётся у обкусанной бывшей сверхдержавы единственный неубиваемый козырь — атомные и водородные бомбы и боеголовки. Не без ржавчины, но ещё на ходу. Применять их, самоубийственных, Россия, конечно, не будет — но на эффект типа «напугать и уважать себя заставить» рассчитывает.


Логично, скучно, но это не конец истории. Во-первых, почему обязательно «самоубийство»? Имеется же такая милая вещь, как «тактическое ядерное оружие»! На полшишечки, на четверть хиросимочки, на Чернобыль с плюсом. Типа, чёрт с ней, с Полтавой — а Москву и Сочи, авось, не заденет! Опять же, пиндосы сдрейфят глобальную войну устраивать — они-то вообще за океаном, чего им париться? Зуб даю: идут такие разговоры — и среди бравого генералитета, и, вполне возможно, в Кремле. Может, и в телевизор уже нечто подобное просочилось — я за камланиями шаманов войны не слежу. Реально?? Мы рождены, чтоб сказку сделать пылью, радиоактивной? Страшно подумать, но я бы не исключил.


Вся эта хоррор-фантастика, в которую даже во время холодной войны и реального противостояния военно-политических систем и сверхдержав никто не верил, встаёт на горизонте по прихоти одного человека — Владимира Путина. Поскольку, что бы ни говорили про вертикали и горизонтали, важные решения в России принимает он, и вектор движения государства задаёт он. И у этого человека, сдаётся мне, серьёзные проблемы. Которыми он не прочь поделиться со всеми.


Да, и это во-вторых: для каждого ли самоубийство — обязательно плохо? Да нет, вероятно — уж явно не для тех, кому «на миру и смерть красна». Помните, Путин произнёс эту загадочную фольклорную фразу на слёте согнанных? А уж что может быть «краснее» (в смысле красивее), чем разделить эту «смерть на миру» со всем миром?.. Ведь Путин проиграл — фундаментально проиграл — и он это знает. Большой мир его отверг и уже никогда не примет. Обожание беспонтовых сограждан, купленное телеэфирами — слабое утешение. Остапу Бендеру оставалось смахнуть все фигуры с доски; второму пилоту Любицу — направить самолёт в пике; здесь масштабы иные… Боже, что может твориться в голове маленького человека, наделённого гигантской властью?


И смерть окажется не краснее кнопки.


Link to comment
Share on other sites
Бондар Роман /Tracker/ Серйозний

Бондар Роман /Tracker/

Опубліковано
Опубліковано (змінено)

скоріш за все це казка для відмазки

 

Великий +1

... може його хтось почує. Буде добре.

 

P.S.

Всі слова з Рашки - казки, або далека вічність до втілення.

Бо велика Росія тільки у словах письменників, філософія простору російських територій, і людина, яка у цьому просторі може побачити цю гордість тільки на вилазці на безлюдну природу.

Ось і вся любов до Росії. Все інше - претензії на простори інших людей і держав. То ехай читають свого Лермонтова, Пушкіна, Толстого, Єсєніна - ... але не політично (не імперським мега-територіальним поглядом), і тільки на вилазках на природу, нехай там ловлять свій "Дзен". А якщо хочуть пізнання себе у великому світі - нехай рахують зірки, і спробують осягати величезність всесвіту.

 

Так ні їм треба всіх хаяти, і казати як їм тісно живеться. Зовсім філософії в голові не мають.

Оцінюють банани не спробувавши їх. (с) Жванецький.

Змінено користувачем Бондар Роман /Tracker/
Link to comment
Share on other sites
zero Юзер

zero

Опубліковано
Опубліковано (змінено)

Занадто примітивно - що хтось виграв чи програв, в періоди розвитку на проблеми заплющюють очі, а коли починається депресія то проблеми починають вилізати на передній план, та їх ще роздувають у своїх інтересах,,, на жаль на перетині цих проблем розмістили Україну

------------

Час прокидатися

«Ціла, вільна і мирна» Європа – так звучала ця мантра в золоті дні євроатлантизму, коли Росія була слухняною, а історія «закінчувалася». Але гасло не відображало дійсності

Європа не була цілою (країни на зразок Молдови були, поза сумнівом, європейськими, але явно не там, де хотіли). Вільною теж (Білорусь). І мирною так само (напівзаморожені конфлікти жевріли від Кіпру до Азербайджану).
Нині задеклароване прагнення розтрощене. Європа не крокує до процвітання і свободи. Вона задкує в жорсткий світ силової політики, де хто сильніший, той і правий, де правда в’яне перед натиском пропаганди, а етнічна належність (за старими уявленнями про спільну кров, мову й територію) значить більше, ніж сучасні правила демократії та міжнародного співробітництва.

Із першого погляду дивує, що Росія (країна зі 140-мільйонним населенням і $2 трлн ВВП) може погрожувати Європі (де 600 млн осіб і $20 трлн ВВП), не кажучи вже про НАТО (950 млн і $40 трлн). Але РФ має три переваги: вона готова на економічні жертви; готова лякати силою (і застосувати її); готова брехати скільки завгодно і як завгодно вигадливо про свої дії.
Нова дуга нестабільності

Вона тягнеться від Кавказу (Вірменія, Азербайджан і Грузія) через Україну та Молдову до Південно-Східної Європи (Боснія, Болгарія, Хорватія, Македонія, Чорногорія, Румунія, Сербія, Словенія), далі через Центральну Європу (Австрія, Чехія, Угорщина і Словаччина) до берегів Балтики (Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Латвія, Литва, Польща і Швеція). Усім цим країнам загрожують дії Кремля: від підкилимного лобіювання до прямого військового тиску з Росії. Елементи цієї проблеми давно вже були очевидними, але ми не бачили, як саме вони поєднуються. Ми нарікали на силову, репресивну поведінку деяких гаданих союзників (режиму Алієва в Азербайджані й запального, суворого Міхеїла Саакашвілі в Грузії), безпорадність болгарської влади перед мафією, неповагу Вік­тора Орбана в Угорщині, а Роберта Фіцо у Словаччині до верховенства права, слабку реакцію чехів на корупцію і неспроможність президента Польщі подолати всюдисущу й некомпетентну бюрократію.

Читайте також: Архітектура поразки

Але ми вважали – помилково, – що воюємо із привидами минулого, а не з демонами майбутнього. І не побачили, як Росія розпалює і використовує ці слабкості. Після видовищного розвалу радянської імперії наприкінці 1980-х та хаосу 1990-х важко було уявити, що Кремль коли-небудь диктуватиме свою волю на колишніх «кривавих землях» – смузі від естонського Таллінна до грузинського Тбілісі, де тоталітарні ідеології сіяли спустошення і смерть десятки років тому. Але холодна війна не скінчилася. Вона просто завмерла на кілька років. Росія залишається геополітичним претендентом і супротивником. У кожній країні ситуація своя, але загальна картина така: Захід відступає, а Москва перемагає. Найгостріший конфлікт – через Україну. Росія розчленувала свою найближчу та найважливішу сусідку без жодного пострілу.

Найбільше в новій холодній війні важать гроші. Але жоден державний діяч Європи ще не поплатився за підтримку з Кремля

Україна не розіграла свої дипломатичні карти. Вона могла б здійняти бучу на міжнародному рівні через дії Росії, але не зробила цього. Понад те, українські сили в Криму могли б чинити опір. Заблокувати аеропорти й морський порт, яким користувалися росіяни, паралізувати їхні комунікації, взяти під контроль транспортні вузли й закрити російськомовні ЗМІ. Була можливість перешкодити Росії захопити територію, не починаючи повномасштабної війни. Але цього не зробили. Українське військове командування не мало ні наказів, ні запасних планів, ні надійного постачання, ні безпечних каналів зв’язку. Один командир навіть зв’язався зі мною через Facebook і питав поради. Відступали з бойовим духом нижче плінтуса.

Це підготувало ґрунт для нового наступу Росії – в Луганській і Донецькій областях. Тут вона підняла ставки, застосувавши регулярні війська (з незначним маскуванням або й зовсім відкрито) у традиційних бойових діях. Конфлікт на Сході України точиться й далі за цілковитого ігнорування західними медіа, які тримаються думки, що проголошене в Мінську в лютому «перемир’я» означає його кінець.

Наразі Росія досягла своїх головних цілей в Україні. Вона показала, що може знищити систему європейської безпеки, започатковану Гельсінськими угодами 1975 року. Знехтувала Будапештським меморандумом 1994 року, в межах якого разом із Британією та Сполученими Штатами урочисто обіцяла поважати територіальну цілісність України й утримуватися від будь-якого примусу у відповідь на згоду Києва відмовитися від своєї частки радянського ядерного арсеналу.
Тепер ці обіцянки – нічого не вартий папірець. Це відкриває широку й заманливу перспективу для російського наступу на Естонію, Латвію і Литву. Термінові навчання, часто із симуляцією застосування ядерної зброї, на Заході зустріли дуже кволу відсіч. Якщо Америка будь-що не бажає іти на ризик третьої світової з Росією через провокації в Балтії, від НАТО на завтра вже нічого не залишиться. Для Кремля це величезний спокусливий приз.

Читайте також: Світ про Україну: Європа не робитиме за Київ важку роботу

Владімір Путін це знає, як і європейські союзники США. Питання не в тому, чи Росія загрожує Балтії, а в тому, як і коли реалізується ця загроза. Естонія вже пережила приниження від викрадення на своїй території та вивезення до Москви високопоставленого офіцера спецслужб лише через кілька днів після сказаних Бараком Обамою у Таллінні слів про те, що «напад на одного означає напад на всіх». Але на захоплення в полон цього офіцера – Естона Кохвера, який має високий ранг у службі внутрішньої безпеки Естонії, Захід ніяк не відреагував.

Російські літаки регулярно порушують повітряний простір держав Балтії. Один із них нещодавно переслідував американський літак-розвідник над Балтійським морем. У відповідь на протест США Москва погрозливо заявила: «Росія – держава прибалтійська, а Америка – ні», заклавши цим риторичний ґрунт під закриту для польотів зону, якби раптом США захотіли терміново підтримати своїх союзників із НАТО.

Військова безпека Північно-Східної Європи висить на волосині. Росія провела тренувальні ядерні атаки на Швецію і Данію. Обидві країни, що було поскорочували свої оборонні можливості до мінімуму, зараз намагаються відновити сили флоту, авіації, бронетехніку й розвідку, якими так необачно знехтували. Естонія, єдина європейська країна, яка витрачає на оборону хоча б 2% ВВП, похмуро чекає, коли нарешті союзники підуть за її прикладом. Польща, Литва й навіть завжди некваплива Латвія відчайдушно збільшують оборонний бюджет. Польща, єдиний економічний великоваговик у регіоні, слідом за Фінляндією купує протикорабельні ракети Tomahawk – найбільше, що може дозволити собі неядерна країна як засіб ядерного залякування. Купує вона й американські ракетні протиповітряні комплекси Patriot.

запобігти дешевше, ніж оборонятися

Проте в цьому Варшава майже самотня. НАТО планує, що вона візьме на себе тягар зміцнення Балтії і розмістить там третину польської армії, аби почекати, поки «підтягнуться» інші союзники. Але з чим вони підтягнуться? Після 20 років урізання оборонних бюджетів жодна європейська держава не має достатньо готових до бою мобільних сил підвищеної готовності, які взяли б на себе цю роль. Тепер в Альянсі відкинули всі свої табу щодо Росії, багато й гарно говорять про сили швидкого реагування, але їхня реальна спроможність, на жаль, значно ослабла. Для безпеки Балтії життєво необхідні Сполучені Штати. Та чи конче потрібна балтійська безпека самим США?

Читайте також: Роберт Ортунг: «Російська пропаганда слугує тому, щоб морочити людей»

Попри всю свою слабкість, НАТО все ще має символічну силу, якої може вистачити для стримування Росії. Але останній не потрібно задавлювати Захід вій­ною. Їй достатньо просто обігнати його за видатками на інших фронтах. Це справжня перемога Кремля. Гроші, а не гартована сталь і вибухівка – ось що важить найбільше в новій холодній війні. Російський капітал купує політиків, партії, аналітичні інститути, ЗМІ, науковців, чиновників – і не лише в прифронтових країнах, а й в опорних державах. Дещо стає здобутком громадськості, як-от позика €15 млн для «Національного фронту» Марін Ле Пен у Франції або високі оклади колишнього канцлера Німеччини Ґергарда Шредера, який на цій посаді підписував угоди з Газпромом, а після відставки дістав роботу в структурі російського монополіста. У США стандарти вищі: в атмосфері бурхливих суперечок ФБР розслідувало діяльність і зв’язки з РФ колишнього конгресмена Курта Велдона; він програв виборчу кампанію і не зміг знову потрапити до Конгресу. Але жоден державний діяч Європи ще не поплатився за фінансову підтримку з Кремля.

Навіть найвпливовішому політикові Європи Анґелі Меркель важко зберігати солідарність європейських держав, коли йдеться про санкції проти Росії. Політики Кіпру відкрито заявляють, що діляться з Росією конфіденційними документами ЄС: до Брюсселя далеко, а Москва – друг. Угорщина порушила солідарну політику ЄС у галузі енергетики й підписала угоду з Росією про будівництво нових атомних енергоблоків.

Читайте також: П’ять хвилин для євреїв, п’ять хвилин для Гітлера

Але поволі ситуація розвертається в інший бік. Німеччина, наприклад, змінює повоєнні пацифістські позиції, розконсервовує 100 танків і вносить корективи в оборонні плани. Дублін, який не має власних військово-повіт­ряних сил, стурбовано усвідомив залежність від дещо вже застарілих літаків Королівських ВПС Британії, котрі повинні перехоплювати російські бомбардувальники, коли ті вторгаються в ірландський повітряний простір. Схоже, Росію не обходить факт, що Ірландія не є членом НАТО. Позаальянсовий статус Швеції і Фінляндії також не заважає їй порушувати їхні кордони. Ці країни разом із сусідніми Данією, Ісландією та Норвегією оприлюднили безпрецедентну спільну заяву із засудженням воєнних ігор РФ, нарощення військової потуги й небезпечних повітряних трюків. Це викликало обурення МЗС Росії. Вона ображається, коли за кордоном її серйозно не сприймають. І ще більше ображається, коли навпаки.
Гірка правда полягає в тому, що Європа не хоче платити за необхідний їй захист або йти заради нього на ризик. І так буде, доки європейців не налякають чи не розізлять дужче, ніж зараз. Але тоді може бути вже запізно

.

Змінено користувачем zero
Link to comment
Share on other sites
 Share
Go to topic listing
×
×
  • Створити...