Перейти до змісту

У ваших дітей більше старанності й загалом позитивного стосунку до знань

Dilbert

Автор Dilbert,
в Загальні обговорення

 Share

Recommended Posts

Dilbert Ветеран

Dilbert

Опубліковано
Опубліковано

http://nv.ua/img/article/1087/99_main_ukr.jpg

 

Юрій Андрухович: Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть німцями. От тільки на своїй території ми ніхто

 

Кількість українців у Польщі вже просто приголомшує. Я пишу ці рядки з Вроцлава, де це, мабуть, особливо відчутно. Хоч якби я писав їх з Варшави, Кракова, Любліна або Ряшева, то так само міг би вжити це словосполучення. Можливо, у Ґданську, Щеціні чи Познані це відчутно меншою мірою. Але й там це дуже навіть відчутно, - розповідає поет і письменник Юрій Андрухович у колонці для zbruc.eu.

 

Це, безумовно, цілком чіткий індикатор – передусім того, що сотні тисяч українців не вірять у можливість змінювати свою країну і воліють переїхати до такої, де, на їхній погляд, уже нічого змінювати не треба. Слід натомість лише пристосуватися до її обставин і зачепитись у ній по змозі надовше. В ідеалі назавжди.

Залишається сподіватися, що майбутня успішна нація зароджується поза кордонами своєї країни

 

Я написав «сотні тисяч українців не вірять»? Насправді не вірять десятки мільйонів українців. А сотні тисяч із них – це ті, які свою зневіру трансформували у виїзд саме до Польщі. І їх раптово стало так багато, що ви бачите й чуєте їх просто-таки всюди. І якщо хтось буде мені втирати, що то лише «западенцы, которые полякам унитазы моют», то я мушу його розчарувати: української російської мови в польських містах нітрохи не менше, ніж власне української. Так що обидві ті жіночки з мого купе в потязі Львів – Вроцлав, які вдосвіта зійшли у Кракові, а самі з Кривого Рогу, зовсім не були явищем винятковим. І коли я задля підтримування розмови запитав їх, чи надовго, то отримав у відповідь лише знизування плечима: «Та хто его знает…» 

 

Дружина мого друга польського поета змінила місце праці з бібліотеки на школу і стала вчителькою літератури. «Ти можеш повірити, – розповідає вона, – що в нас тепер у кожному класі, але дослівно в кожному класі – по кілька українських дітей? Тобто взагалі немає такого класу на всю школу, де не було б українських дітей!». 

 

(…) Вона страшенно задоволена тим, що у кожному класі тепер навчаються українці. «Наскільки змістовнішими стали мої уроки! – захоплено розповідає вона. – У ваших дітей більше старанності й загалом позитивного стосунку до знань. А ще дуже допомагає те, що вони з  іншомовних родин. Часом ми розглядаємо якесь мовне явище і стає дуже цікаво почути від них, як це буде українською чи російською. Мої уроки перетворюються на захопливі семінари з порівняльного мовознавства». 

 

Старанні й обдаровані учні. Діти успішних і добре освічених батьків. Золотий капітал країни з назвою Україна, який з неї витік і, швидше за все, назавжди. Людський капітал. Значно золотіший від перекинутого в офшори. Значно цінніший. Це все я відзначаю для себе подумки, слухаючи дружину мого польського друга. Слухаючи, до речі, не без гордості за такий талановитий позитивний народ. Який чомусь не бачить собі місця у себе вдома. 

 

І коли я йду до карбідів на репетицію в їхньому підвалі на Руській (вроцлавській Руській, а не львівській), то слухаю, як будівельники на риштованнях масово перегукуються українською. 

 

А потім ми з Грицем їдемо вроцлавською таксівкою – повертаємося з прямого ефіру на міському радіо. Зупиняємося на світлофорі, Гриць показує велетенські літери на одному з вищих поверхів показного офісного центру: «Бачиш цю фірму? Це львів’яни, львівська IT-компанія, одна з найкрутіших в Європі. Тепер це вже не львівська – це вроцлавська IT-компанія».

 

Чому вони виїхали, запитую себе. Що їх витиснуло з рідного міста і країни? Які політичні сили, які бандитські понятія? Можливо, коли Андрій Садовий, міський і партійний голова, вкотре повторює, що «Львів – це ІТ-місто», він, м’яко кажучи, припускається деякої неточності? Бо точніше було би сказати, що «Львів – місто, з якого IT утікає»?     

 

Ех, зробив би нам хто-небудь країну під ключ! Ми ж так чудово вміємо відповідати «їхнім» вимогам і стандартам, коли опиняємось на їхній же території. Ми здатні бути зразковими поляками, канадцями та навіть і німцями. От тільки на своїй території ми ніхто. 

 

Що ж, залишається сподіватися, що майбутня успішна нація зароджується поза кордонами своєї країни. Можливі такі історичні перверсії? Чому б і ні? Екстериторіальна Україна, що складатиметься з мільйонів приватних і сильних Я? Влаштованих у житті, освічених, заможних і – головне – вільних? 

На мій погляд – доволі перспективна тема для оновленого національного проекту.

Повний текст колонки Юрія Андруховича читайте на сайті zbruc.eu

Link to comment
Share on other sites
Гість paraskaa-W

Гість paraskaa-W

Опубліковано
Опубліковано

За підсумками 2015 року обсяг українського IT-ринку скоротився майже вдвічі — на 42%, порівняно з 2014 роком.

Про це заявив регіональний менеджер компанії IDC Володимир Поздняков, інформує "Інтерфакс-Україна".

Так, у 2015 обсяг IT-ринку склав 1,4 мільярдів доларів.

За словами Позднякова, найбільшого розвитку ринок досягав в 2008 році, тоді його обсяг становив 5,1 мільярд доларів.

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites
Dilbert Ветеран

Dilbert

Опубліковано
  • Автор
Опубліковано

ти ба який оперативний 

 

 


Кумедна і водночас символічна історія.

Є львівська ІТ-компанія Softserve – одна з провідних ІТ-компаній України, яка дуже активно розвивається. У Львові має вже 2500 працівників (за останній рік кількість зросла на 10%). В Україні – 4500 осіб. Компанія має представництва у семи країнах світу. У 2014 відкрити філію і в польському Вроцлаві (на фото). Зараз там працює 100 осіб.

Коли шанований мною Юрій Ігорович Андрухович, проїжджаючи вулицями Вроцлава, побачив польський офіс Softserve, то поставив риторичне питання: «Чому вони виїхали, запитую себе. Що їх витиснуло з рідного міста і країни? Які політичні сили, які бандитські понятія?” Андрухович навіть публічно запропонував мені відтепер говорити про Львів, як про «місто, з якого втікає ІТ». 

12891583_1100147250024829_56810192376467

 

12957653_1100147286691492_23524007653467

Попри все загалом дуже цікава і повчальна стаття Андруховича на тему витоку з України кадрового потенціалу:
http://nv.ua/…/r…/chomu-ljudi-tikajut-z-ukrajini-108799.html

З паном Юрієм уже поспілкувались. Він був щиро здивований, але загалом втішений, що його погані відчуття від побаченого обернулись позитивом.

Можу зрозуміти Андруховича. Ми дійсно не звикли до гарних новин. Але вони є!

Тому Львів не лише відкритий для ІТ. Це гарне місце, аби звідси починати експансію на решту світу smile emoticon

фото - Softserve ©, Pawel Lopatka ©

Link to comment
Share on other sites
 Share
Go to topic listing
×
×
  • Створити...