OldBoy

ногу ламали Атасу а Півас то харківський пролєтарій, який кинув Славіка на гроші і потім поміняв нік на пастор68

та це вже не треба бути оракулом для таких прогнозів

коли щось очевидне не бачать інші, як правило, це галюцинація

нажаль, між героїзмом на війні і успішністю в мирному житті, немає жодного звязку, швидше навпаки. Війна не робить людей кращими, як і всяке страждання.

це суперечка хто краще, Вакарчук чи Зеленський?

щоб включити адмінресурс, потрібна єдність влади. А Порошенка зараз його подєльніки здаватимуть оптом і вроздріб. Його навіть Гройсман уже здав, на кого він покладатись буде? Аваков, Луценко, Парубій, Турчинов? Усі ці хлопці бізнесмени і професійні зрадники, такі самі як і сам Порошенко. нас нє надо жалєть, вєдь і ми нікого нє жалєлі (с)

Diana Makarova12 хв · ОФІЦЕРИ, ОФІЦЕРИ... Оля Решетилова написала пост, де одна з відповідей на питання - так чому ж люди масово йдуть з армії? Чому і як так вийшло, що країна, яка ще чотири роки тому здивувала світ нечуваним підйомом патріотизму, зараз не може набрати людей на контрактні лави для фронту? Люди тікають з армії. Люди, які йшли на кулі і під артобстріли у перший рік війни, ті, що пережили тугу другого року, біль наступних років, і не зламались - зараз ламаються і повертаються до мирного життя? А це саме так, братці. ... "У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху." - пише Решетилова. І ми підтверджуємо. Ми знаємо, що відбулось у 72-й після виходу її з фронту. Бригада розсипалась. ... "- Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет. Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?!" ... Провалена й прогнита наскрізь кадрова політика - ось що вважає головною причиною розвалу армії Решетилова. І це дійсно розвал. Про це знають фронтові волонтери, знають фронтовики. Фронтові журналісти теж в курсі. Про це не знають ті, хто носить рожеві окуляри і досі аплодує бравурним звітам нашого Верховного Головнокомандуючого щодо нашої "найкращої в світі армії, яка вже давно перебуває на рейках стандартів НАТО" Провалена кадрова політика в армії? - мабуть, так це називається. Я ж називаю це ще й по-іншому. Жорстка кастова система. Рано чи пізно ця кастовість вдарить кожного, хто стикається з українською армією сучасності. … ми сидимо за столиком кафе заправки Окко. Ми зупинились тут, під Полтавою, повертаючись з фронту, і я сказала собі й присутнім, що ми нікуди звідси не поїдемо, доки панове офіцери не приймуть рішення. Панове офіцери – три полковника. Якась волонтерка диктує їм умови? Але транспорт наш, волонтерський. І командир нашої маленької колони я. Тому панове офіцери скрегочуть зубами, але сидять за столиком і ведуть безкінечну розмову. Більше відмовчуються. Я вкотре дякую своїй далекоглядності, коли, на пропозицію командуючого відправити зведену офіцерсько-волонтерську комісію до певної бригади, скромно запропонувала: - Хороша ідея. Транспорт ми виділимо, у нас досить зручні автобуси. Сухопутка вирішила зекономити паливо – тому сухопутка тепер мусить сидіти у кафе на заправці і вести безкінечну розмову. Нам усім хочеться додому, до Києва. Ми втомились. Тиждень панове офіцери та виділена частина нашої волонтерської команди літали по Світлодарці, опитуючи солдатів та офіцерів, намагаючись розібратись у поведінці свавільного садиста-капітана. Інша частина волонтерської команди тим часом літала від Світлодарки до Авдіївки. Гаряче було в ту зиму в Авдіївці. Гаряче на Світлодарці. Ми втомились страшенно. Офіцери покривляються, скриплячи радикулітами, я викашлюю двосторонню пневмонію та плеврит, що перенесла на ногах у цьому рейсі. Але ми нікуди не рушаємо. Бо на ранок панове офіцери мусять винести вердикт – винен капітан у свавіллі, садизмі, рукоприкладстві, залякуванні та побиттю підлеглих, чи ні? Усе доведено. Капітан винен. Підтверджень потерпілих та свідків досить, аби комісія визнала його винним. Висока комісія визнає – так, були порушення. Так, капітан скотина. Так, його дії несумісні з високим званням офіцера. Так, не вірити свідченням очевидців та учасників неможливо – були перехресні допити. Усе запротокольовано, записано на диктофони. Купа підписаних рапортів. Панове офіцери тягнуть. Вони не можуть винести вердикт. У мене уривається терпець, я починаю говорити. Я шмагаю офіцерів словами, я нагадую їм про вісімнадцятирічного сопливого контрактника, побитого капітаном аж до зламаних ребер, відправленого на передок спокутувати вину. Я нагадую заляканих жінок-військовослужбовців, які клялись у відданості капітану, а тоді телефонували нам і пропонували зустріч на нейтральній території, де страшенно спокійно розказували, що робив з ними капітан. Я кажу, що оцей пацан, шморгаючий носом на кухні (поберегли на передку хлоп’я, приставили до кухні, в окопи не послали) – оцей безбатченко, безмамкин син, в якого тільки й є рідних, що бабуся - ще їм присниться. Я запевняю, що мати-одиначка, відкликана вночі від малої дитини на муштру до капітана, запам’ятається їм на все життя. А-ну, ви самі батьки, як воно вам, лишати дворічне дитя і бігти на службу, бо капітану раптом захотілось оголосити тривогу для цієї однієї жінки. - Вирішуйте. – кажу. – Далі тягти нікуди. Вирішуйте тут і зараз. Ми мусімо знати ваше рішення. Вони служаки. Але вони самі батьки. Та побита пацанва теж лишила слід у їхній душі. Вони ховають очі. - Та не можу я! – раптом майже кричить голова комісії. – Ну, як ви не розумієте? Я офіцер. І той капітан офіцер. Я не можу засудити свого, офіцера! І я раптом все розумію. - Ясно. – кажу я. – А солдати, виходить, вам не свої… Підводжусь з диванчика і даю команду «по коням!» Ми добились. Капітана врешті-решт було звільнено. Але, побачивши і впевнившись нарешті у тій високій кастовості офіцерів, зрозуміла я, що вона непробивна. Бо корені її глибокі і розгалужені. Тягнуться вони через радянську армію аж до царської армії Росії, сцуко, матушкі. … «У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків. Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді?» - пише Решетилова. https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/1866270206738459 А ми усе це знаємо. Ми знаємо, що комбриги, які вже аж настільки поплутали береги, прикриваючи підлеглого офіцера-садиста – відправляються згодом на елітні навчання. Що комбриг, який занурив руки у контрабанду настільки, що вже навіть сепарська сторона реготала – отримує високу посаду, створену спеціально під нього. Що командирів, у яких розвалюються та розкладаються підрозділи, знімають нарешті і… відправляють на підвищення. І після всього цього ми ще питаємось, чому з армії йдуть найкращі, перевірені лихом 14-го року? І після всього цього ми дивуємось, чому так помолодшала смерть на фронтах, чому гинуть двадцятирічні? – та тому, що йдуть старі, досвідчені та обстріляні. Натомість приходять на їх місце необстріляні пацани. Це називається проваленою кадровою політикою в армії. Я називаю це ще й кастовостю. Запозиченою у матушкі, сцуко, Росії. … «З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність.» - це Ольга пише вже про третю бригаду, про 57-му. 70%, вдумайтесь. Зате офіцери на місці. А хто не на місці – будьте певні, його вже відправлено на підвищення. Офіцери своїх не кидають. Жаль, що солдати та сержанти української армії їм не свої. (при написанні посту жоден нормальний офіцер не постраждав - яка б мінімальна кількість їх не лишилась)

а яка різниця?

видатний аферист у 2005 по ньому міжнародні фінмоніторингові організації подавали запити в Україну, бо викликало підозру аномально великі суми, які він виводив. А він просто із покійною Семенючкою обліпив прокладками Криворіжсталь

і як тепер з полканом? формально папа за доцю не відповідає а по суті ясно, що доця вата, тому що сімя ватна

у нього схожа із Луценком карєра. відсмоктав у Кучми, образився і став опозиціонером

послухав хвилину, дядя просто брехун

чо так мало?

тю, чи й не крамола

поддельный иракский паспорт Нестор накриває поляну

я так і не зрозумів, що не так із Зеленським. не заробляє чи не утримує?

Ольга Решетилова4 год · Зради пост, або Чому люди масово тікають з армії? Я притримуюсь думки, що якщо проблему можна вирішити, не надаючи їй публічного розголосу, то треба вирішувати без розголосу. Але поспілкувавшись днями з одним генералом ЗСУ, остаточно зрозуміла, що в Збройних силах є системна проблема (тобто проблема не одна, але ця, мабуть, ключова) і глибоке нерозуміння елементарних, здавалось би, речей. Тому ми це з вами проговоримо публічно і будемо говорити, поки щось-таки не почне змінюватись. Я зараз не буду про паперову армію, совковий довбойобизм, “армія дає роботу” і т. д. - кожна з цих проблем №1, і про кожну з них вже сказано чимало. Я зараз про інше. Про кадрову політику в ЗСУ. На прикладі нашої коханої Сухопутки. - Оля, ну нет нормальных командиров! Где их брать? - розводить руками генерал. Я злегка округлюю очі, бо особисто знаю (та й кожен волонтер знає) десятки нормальних бойових офіцерів, які псіханули й пішли “на гражданку”, так і не дочекавшись підвищення чи призначення на іншу посаду, переведення чи вирішення якихось службових питань. Хотіли служити і воювати, але пішли, бо їх з’їдало вище командування, бо діймала прокуратура надуманими справами, бо не знаходили спільної мови з новими командирами. Кожного з них можна було втримати кількома простими менеджерськими рішеннями, але з менеджментом, особливо з HR, в наших командуваннях не дуже. Зараз поясню. У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху. - Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет. Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?! У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків. Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді? Будь-який менеджер знає, що людині достатньо трьох місяців, щоб проявити себе як фахівцю. Після такого випробовувального терміну зазвичай керівництво приймає рішення щодо відповідності кандидата займаній посаді. В ЗСУ “випробовувальний термін” розтягується на роки, аж поки некомпетентний і неадекватний кандидат, розваливши один підрозділ, йде на підвищення руйнувати далі… Заради двох-трьох довбойобів ГШ готовий втрачати тисячі досвідченого, обстріляного і мотивованого особового складу. Тільки б не створювати прецедент звільнення старшого офіцера. У Генеральному штабі діє негласне правило: немає такого зальоту, за який може бути звільнений старший офіцер. Основний принцип кругової поруки. Наприкінці лютого я написала лист начальнику Генерального штабу Віктор Муженко про нездорову ситуацію ще в одній бригаді - 57 ОМПБр, пов’язану з нещодавно призначеним командиром Юрієм Головашенком. У листі я описала кілька кричущих випадків. Так, мене чесно вислухали помічники НГШ, попросили зібрати рапорти від військовослужбовців по конкретних ситуаціях і навіть направили в бригаду кілька перевірок. Після чого бійці піддалися ще сильнішим репресіям з боку комбрига. З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність. У першому листі до Муженка (а писала я їх кілька) я написала, що дуже не хочу надавати розголос усім відомим мені фактам, бо розумію, наскільки важливий авторитет ЗСУ. Але зазначила, що якщо не будуть вжиті заходи, мені доведеться вдатися до публічності. Я чесно чекала понад два місяці. В найближчі кілька тижні я публікуватиму серію матеріалів про те, що буває з підрозділами, коли приймаються неправильні кадрові рішення і не робляться відповідні висновки. Як-то кажуть, не перемикайтесь.

Danylo Mokryk "Ми нічо не знаємо про Вакарчука, як політика", - кажуть люди. Да ну? А, може, "ми" просто неуважно дивилися? Вот вам пара моментів (крім нерелевантного короткого нардепства). 1. Вакарчук регулярно починає свої концерти із запізненням на годину+ і запізнюється на прес-конференції. При тому, що фанати для нього - це те саме, що платники податків/електорат для політика або чиновника. Це - люди, які дають йому хліб. В нас вже був один президент, який на пунктуальність клав все, що кладеться - Віктор Ющенко. І то була риса, яка гармонійно впліталася в загальний месіанський портрет. "Я за тебе по цій землі ходжу, чо ти доїбався?!". На одній пресусі, коли журналісти спитали Вакарчука, чому він спізнився на годину, той відповів: "А нічого розумнішого запитати не хочете?". Вот і будь умний після того. 2. Вакарчук в "Океані Ельзи" - це лідер тоталітарного типу. Sic, нах. Пам'ятаєте ісход Гудімова, який захотів паралельно до гурту свій сольний проект запустити? Нізя було. Був ізгнан. Звертали увагу на тих же пресусах "ОЕ", куди з понтом приходить не один тільки Вакарчук, а ще хтось із музикантів або навіть цілий склад? Там все одно є тільки Вакарчук. Та зрештою. "ОЕ" - це в принципі тільки Вакарчук. Пофіг, хто там ще є. З Хусточкою, Шуровим і Гудімовим гурт називається "ОЕ". Без Хусточки, Шурова і Гудімова гурт теж називається "ОЕ". Глибоко переконаний (с), що і без Глініна гурт теж називався би "ОЕ". Бо гурту там нема. Там є Вакарчук. І це теж нагадує одного президента України. Того ж самого. Ющенка. *** Думаю, якщо подумати, то можна знайти і інші зародки політичних характеристик. Припускаю, що вони теж будуть доволі ющеподібними.

якщо у Лєксєіча залишки інстинкту самозбереження лишились, то він зараз має всі сили кинути, щоб Гриценка у другий тур вивести.

даві їх, Лєксєіч!

а ось оригінал. дивимось на динаміку СТАВЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ДО РОСІЇ ТА НАСЕЛЕННЯ РОСІЇ ДО УКРАЇНИ, ВЕРЕСЕНЬ 2017 РОКУ Прес-реліз підготував Володимир Паніотто Кількість позитивно налаштованих до Росії українців з травня 2017 дещо зменшилася і у вересні 2017 складає 37 % (у травні було 44%). В Росії кількість позитивно налаштованих до України трохи зросла і у вересні 2017 складає — 32% (а у травні був 26%). Ставлення населення України до Росії з 2008 року залишається кращим, ніж ставлення населення Росії до України Порівняно з травнем 2017 р. підтримка незалежності України практично не змінилася, майже 90% населення вважають, що Україна має бути незалежною державою. При цьому кількість тих, хто бажає закритих кордонів та митниць з Росією складає 49% (було 43%). В Росії порівняно з травнем 2017 р. майже не змінилася кількість тих, хто бажає закритих кордонів та митниць з Україною (було 35% стало 34%). https://www.kiis.com.ua/?lang=eng&cat=news&id=723&page=2

300 дол закупка, плюс ПДВ, плюс транспортування і т.п. На 400 дол кінцева ціна льохко вийде. А це до 11 тисяч гривасиків десь буде

хіба? 45,9% українців вважають, що Україна має йти інтеграційним напрямком вступу до Європейського Союзу. Вважають, що має йти напрямком вступу до Митного союзу – 8,9%. Ще 31,6% українців вважають, що Україні не слід ані орієнтуватися на вступ до ЄС, ані до Митного союзу. https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=764&page=1

це ж та контора, яка першою почала розкручувати Порошенка у 2014 як лідера рейтингів не може бути щоб Петро Олексійович... я відмовляюсь вірити