Search the Community

Ця мапа показує дорожню смертність в країнах Європейського Союзу (і декількох, які не входять до ЄС) за 2014 рік. Цифра показує кількість смертей на 1 млн населення. Нижче наводимо деякі наші спостереження і висновки з цієї мапи. 1) Швеція, Норвегія, Об'єднане Королівство і Голландія - четвірка лідерів з майже однаковими показником. Зовсім трохи відстають Данія і Швейцарія. 2) Іспанія має напрочуд добрий показник, кращий за Німеччину і Фінляндію. Можна вважати це феноменом для південноєвропейських країн. Варто буде дослідити його причини. Якщо у вас є гіпотези, висловлюйте їх в коментарях. 3) Привертає увагу катастрофічна різниця в показниках сусідніх маленьких країн - Голландії і Бельгії. Це інший феномен, вартий дослідження. За нашою гіпотезою, причиною йому - великі культурні та інституційні відмінності. Особливо вони значні у Валлонії (частина Бельгії). 4) Молоді члени Євросоюзу фактично всі мають найгірші показники безпеки (виділені синім кольром), за винятком Естонії, яка завжди була іншою і яка взагалі вважає себе Скандинавською країною. 5) У Східній Європі високий рівень безпеки демонструє Словаччина. Він значно кращий за сусідню Польщу, а також за Чехію і Угорщину. Будемо вважати це ще одним феноменом, вартим дослідження. 6) Якщо вам цікаво, як з цим порівнюється Україна, то у нас у 2014 році смертність склала приблизно 110 осіб на 1 млн населення. Це не набагато гірше за Латвію, але значно гірше за середньоєвропейський показники. Джерело мапи: http://ec.europa.eu/transport/road_safety/ https://www.facebook.com/VisionZeroUA/?fref=photo

а ВВП як у Гондурасі Кириченко Владислав Хороша новина! Деякі ресурси оцінюють ВВП на душу населення України вище, ніж Гондурасу: https://en.wikipedia.org/w/index.php...

http://gordonua.com/news/society/Zabuzhko-FSB-uzhe-prevratila-Rossiyu-v-naibolshuyu-v-mire-psihushku-gde-TV-i-cerkov-v-promyshlennom-masshtabe-induciruyut-massovoe-sumasshestvie-81328.html http://gordonua.com/img/article/813/28_tn.jpg Забужко: Хочется работать. Вернуться к нормальной жизни, чтобы можно было мечтать, где-то завалиться с компьютером и писать, ощутить забытый вкус книги Люди в книгах ищут опору своей обострившейся гражданской идентичности. Одного желто-синего знамени и "Слава Украине!" для этого недостаточно, нужна "пища" для ума и чувств http://gordonua.com/img/forall/users/58/5854/11155098_1070666309613635_7473694662724248555_o.jpgЗабужко: Всех коллег призываю ехать с выступлениями, книгами, концертами в регионы, которые чувствуют себя прифронтовой зоной. Там сейчас очень востребовано искреннее слово и глоток живого искусства. Сам факт, что россияне сразу взвыли и Лавров тут же отреагировал, говорит о том, что именно доступ к архивам спецслужб – точка боли http://gordonua.com/img/forall/users/58/5854/91d9be2-1_02.jpg Забужко: Россия испугалась, когда в Украине открыли доступ к архивам КГБ. Значит, старые технологии чекистов и далее в ходу. http://gordonua.com/img/forall/users/58/5854/11167954_10204238551703458_9152436318870754741_n_01.jpgЗабужко: Реклама, которую россияне сделали во время этой войны УПА, неожиданно сыграла историко-просветительскую роль. Даже те, кто никогда не интересовался историей, начали искать информацию. И вдруг оказалось, что никого примирять не надо, никто между собой и не воевал. http://gordonua.com/img/forall/users/58/5854/.jpg_39.jpg Забужко: Первый наш Майдан – “революция на граните” 1990 года с палатками – украинское ноу-хау. Тогда Львовское студенческое братство консультировали ветераны УПА

Ролик 2014 года так что если боян звыняйте, но мне понравилось https://www.youtube.com/watch?v=08P7pyHBlq0 и вату зачетно рвет в комментах.

Суд щодо "скіфського золота". Шанси сторін на тлі міжнародного права Окупація Криму та Севастополя гостро поставила питання щодо долі об’єктів культурної спадщини та культурних цінностей, що перебувають на їх території. Але особливого суспільного резонансу набуло питання щодо подальшої долі експонатів з музеїв Криму, які ще до анексії території були відправлені на виставку за кордоном. З легкої руки журналістів суперечка, яка виникла навколо ключового питання – куди мають повернутися після виставки експонати з кримських музеїв – увійшла в інформаційний простір та вже, напевне", і в історію як суперечка за "скіфське золото". http://his.img.pravda.com/images/doc/9/9/992e90a-allard-pierson-museum.jpg

Window decor at the local optometrist shop in Schwabing, Schellingstraße in Munich. Photo by Livia Habenicht Декорація вітрини у Мюнхені

https://www.youtube.com/watch?v=je77YcuQlO0

Вирішив започаткувати гілку про Україну Прекрасну. Гілку позитиву про нашу улюблену Батьківщину та її людей Добровеличківка, Кіровоградська обл. https://twitter.com/euromaidan/statuses/485073938582867968

Спустя 6 лет украинская пара снова побеждает в популярной Рождественской гонке в Германии.. Валя Семеренко и Сергей Семенов 1. http://www.biathlon.com.ua/uploads/53.gif Валя Семеренко и Сергей Семенов (4) 31:03.2 2. http://www.biathlon.com.ua/uploads/20.gif Франциска Хильдебранд и Эрик Лессер (4) +7.7 3. http://www.biathlon.com.ua/uploads/48.gif Яна Романова и Евгений Гараничев (4) +15.1 4. http://www.biathlon.com.ua/uploads/19.gif Габриэла Соукалова и Онджей Моравец (5) +19.4 5. http://www.biathlon.com.ua/uploads/25.gif Анаис Шевалье и Мартен Фуркад (5) +26.3 6. http://www.biathlon.com.ua/uploads/20.gif Лаура Далмайер и Флориан Граф (8) +35.1 7. http://www.biathlon.com.ua/uploads/41.gif Фанни Хурн и Ларс Хельге Биркланд (5) +36.8 8. http://www.biathlon.com.ua/uploads/9.gif Катарина Иннерхофер и Доминик Ландертингер (6) +1:01.2 9. http://www.biathlon.com.ua/uploads/32.gif Доротея Вирер и Лукас Хофер (9) +1:03.5 10. http://www.biathlon.com.ua/uploads/64.gif Элиза Гаспарин и Беньямин Вегер (6) +3:16.9 http://youtu.be/IZIpNLN--Vs

http://mfaua.org/2014/09/09/chomu-ssha-ne-nadaye-zbroyu-ukra%D1%97ni/ Чому США не надають зброю Україні 9 вересня, 2014 Київ неодноразово просив у НАТО в цілому і у США зокрема військову допомогу, починаючи з березня, спочатку вустами Юлії Тимошенко, потім Президента Петра Порошенка в травні, потім Міністра оборони та Міністра закордонних справ. Складено список потреб ВС України, який включає бойові літаки F-16, засоби боротьби з танками, виявлення і приглушення радарів ЗРК ППО, сучасну стрілецьку зброю. Останній раз спроба була зроблена Президентом на саміті НАТО 4-5 вересня, і знову невдало. Адміністрація США зброю нам не дає, розмірковує і вичікує, що викликає неабиякі емоційні закиди українських політиків на адресу наших єдиних друзів в конфлікті з Росією. Але давайте задамо собі питання і спробуємо розібратися, а чи такий насправді боягузливий і недалекоглядний Президент Барак Обама? Може бути саме українським політикам не вистачає широти бачення світу в усьому його різноманітті, здатності поглянути на нашу ситуацію очима наших друзів, політичної волі міняти поки ще несприятливі фактори в нашу користь. «Майдан закордоних справ» вже робив спробу в травні посприяти владі у формуванні нового бачення у військово-політичній сфері і, відповідно, плану дій в нових умовах, однак наштовхнувся на неприйняття самої ідеї партнерського співробітництва влади з громадянським сектором. Що ж, значить, час ще не прийшов… А тим часом, позиція Адміністрації Обами щодо надання військової допомоги Україні, досить чітка – ніяких озброєнь, тільки екіпірування плюс, після вторгнення ВС РФ 24 серпня, спільні навчання з миротворчим сценарієм. Обсяги допомоги поки виключно символічні, хоча Обама обмовився, заявивши, що в разі прямої військової агресії РФ проти України позиція США може змінитися. Америка демонструє, що явно не готова до прямого військового протиборства з Росією на даному етапі. Було б несправедливо говорити, що США взагалі відмовляються допомагати нам у військовій сфері. 4 червня в Варшаві Президент Барак Обама, після надань сухпайків і екіпіровки військовим в березні на суму 23 млн.дол., Заговорив про намір США надати Україні військову екіпіровку на суму 5 млн. длр. На цю суму можна придбати всього лише 600 сучасних приладів нічного бачення. Для порівняння, РФ за перші 2 місяці надала своїм бойовикам на Донбасі військового обладнання на суму, за західними оцінками, 250 млн.дол. В США питання надання військової допомоги Україні продовжує перебувати у вивченні. Наприкінці липня Пентагон зібрався направити в Україну групу військових радників з Каліфорнійської нацгвардії для організації програми навчання в 2015 році. Однак, незважаючи на зростаючі заклики в Конгресі, Пентагон заявляє, що не планує направляти в Україну озброєння чи ділитися розвідінформацією з українськими військовими. Адміністрація США поки дала в цьому питанні задній хід, оскільки це втягує США в пряме протистояння з Росією і до некерованої ескалації конфлікту. Білий Дім вирішив зосередитися на узгодженні з союзниками подальших економічних санкцій проти РФ. Чому так відбувається? Нам слід зрозуміти, що для такої позиції у Адміністрації Барака Обами існують серйозні причини. Умовно їх можна розділити на чотири великі групи: внутрішньополітична ситуація в США; відносини США зі своїми європейськими союзниками по НАТО; інтереси США в діалозі з Росією; інтереси та можливі партнери США в самій Україні. Позиція Адміністрації США Обами, що підтримана ключовими демократами, була викладена ще 6 травня під час слухань в Конгресі, і полягає у відмові надавати Україні озброєння з цілої низки причин, зокрема, через бажання США зберегти існуючий баланс сил між РФ і Україною, щоб не допустити ескалації конфлікту, використовуючи переважно «стримуючі» економічні санкції проти Путіна. Військовий дисбаланс між бойовими можливостями ВС РФ і ВС України не такий значний, тому США схиляються до тактики його збереження, не допускаючи ескалації. Ключем стратегії Білого Дому є економічне знищення режиму Путіна у стратегічній перспективі, що потребує невійськових засобів і часу, якого у України немає. Важливо пам’ятати, що у 2012 році Барак Обама був переобраний тільки тому, що вловив настрої своїх виборців, втомлених від 13-річної війни в Іраку і Афганістані. Навесні цього року Обама оголосив своє кредо щодо конфлікту в Україні: не потрібно робити дурниць!, тобто знову зробив ставку на миролюбність. Не можна сказати, що демократи в Конгресі зовсім байдужі до питання військової допомоги Україні і глибоко впевнені в правильності політики стримування Путіна через санкції. Якраз такої впевненості у них немає, тому зростає число тих, хто підтримує ідею про військову допомогу Україні, включаючи впливового сенатора Карла Левіна, глави Комітету у справах ВС США. Більшість демократів, включаючи голову сенатського Комітету у закордонних справах Роберта Менендез, твердо підтримують позицію Адміністрації як в Сенаті, так і в Нижній палаті, але ескалація агресії Росії на Донбасі поступово розширює табір прихильників надати зброю Україні, включаючи того ж Менендеза (його заяву від 31 серпня). Підтримка ідеї надання озброєнь Україні значно сильніша в середовищі республіканців, таких як сенатори Марко Рубіо, Джон МакКейн, Боб Коркер, Рон Джонсон та інші. У Нижній палаті, яка контролюється республіканцями, також багато прихильників військової допомоги, і їхнє число зростає. Починаючи з березня ними було внесено кілька законопроектів про надання нам прямої військової допомоги на суму 100 млн.дол, засобів боротьби з танками і ППО, стрілецької зброї, обміну розвідданими, а також надання статусу привілейованого союзника, що не є її членом НАТО (major non-NATO ally ). У нижній палаті Конгресу США діє міжпартійна група підтримки України. 24 липня її співголова, республіканець Джим Герлах, демократи Марсі Каптур та Сандер Левін внесли законопроект HR 5190 “Закон про допомогу Україні у сфері безпеки”. 19 сенаторів-республіканців лобіюють цей законопроект в Сенаті, проте зусиль цих політиків поки недостатньо для проведення необхідних рішень в Конгресі. Олексій Куропятник, «Майдан закордоних справ», для УНІАН

Власне, без коментарів. Апдейт очікується : http://i62.tinypic.com/n12vcy.jpg

В Днепропетровске экстренно собирают Совет обороны: планируют ввести план "Б" http://i.obozrevatel.ua/8/1625513/497258.jpg В Днепропетровске в экстренном порядке собирается Совет обороны региона с участием руководства области и силовых органов. Об этом в комментарии "Обозревателю" сообщил глава Днепропетровской облгосадминистрации Игорь Коломойский. ЧИТАЙТЕ:Филатов объяснил, почему Днепропетровск "не рвануло" по примеру Донецка"Будет рассмотрен вопрос о введении в регионе плана "Б", - сказал Коломойский. При этом он отметил, что подробности плана будут разглашены после заседания Совета. ЧИТАЙТЕ:У Коломойского рассказали об освобожденных из плена украинских бойцахПо словам днепропетровского губернатора, на заседание также приглашены руководители Запорожской ОГА и штабы национальной защиты. Как сообщал "Обозреватель", Министерство обороны в Днепропетровской области и Днепропетровская ОГА объявили набор в новую воинскую часть. Контрактники элитного батальона будут получать от 10 до 20 тыс. грн.

Вітаю всіх з Днем Незалежності! До кінця дня тему необхідно заповнити привітаннями, патріотичними картинками, враженнями від святкування Дня Незалежності у вашому місті, копіпастами твітів та фейсбукостатусів про парад, etc.

Багатьох цікавить тема бізнесу президента Непогана стаття http://biz.liga.net/all/all/stati/2802698-kak-pozhivaet-biznes-novogo-rukodstva-ukrainy.htm?utm_source=biz&utm_medium=banner&utm_campaign=pravda

Чудный рассказ прочел сегодня. Вот отсюда https://www.facebook.com/notes/687311624681223/ Борисполь, 10-40 10 серпня 2014 р. о 22:43 За окном послышались крики, грохот, стух входной двери в подъезде, топот ног по лестнице и удаляющийся вой сирены. Она прислушалась. Через 5 минут кто-то громко и нервно постучал в ее дверь (звонок у нее не работал). Она сидела, не шелохнувшись. Кто бы это мог быть в столь поздний час? Она нахмурилась. Алеся Андреевна жила в самом центре Киева, недалеко от Крещатика, в хорошей квартире, совершенно одна. Муж ее, отставной генерал, давно умер, но оставил ей порядочно средств, чтобы она могла не работать. И вот эту квартиру. В дверь снова громко постучали. Потом еще и еще…Она занервничала, твердо решив не открывать в столь поздний час, но в дверь продолжали стучать, и любопытство одолело ее. Она тихо на цыпочках подошла к входной двери и прислушалась. За дверью был какой-то шорох. Она постояла. Звук прекратился. Она уже решила отойти от двери, как услышала за дверью стон. Посмотрев в глазок, и не увидев ничего, она вспомнила рассказы соседок и страшные истории про маньяков, которые ходили периодически по городу. Но она всегда строго пресекала эти досужие россказни, будучи не просто женой генерала, которой не к лицу слушать всякий бред, но и искренне уверенной, что маньяки не ходят по центру города, где всегда полно милиции и хорошее освещение. Тем более в их районе никогда ничего подобного не было. Поэтому, она решилась и осторожно приоткрыла дверь. Там никого не было. Но, опустив глаза, она увидела молодого парня, сидящего на корточках справа в углу за ее дверью. Он тихо застонал. Она неуверенно потопталась на месте, не зная, что делать. Парень снова застонал, и природная доброта взяла верх. Женщина наклонилась над ним и тронула парня за рукав. -Эй, -тихо сказала она. –Что с Вами? Вам плохо? - Парень поднял залитое кровью лицо и простонал: «Помогите! Рука»- он держал безжизненно повисшую руку другой рукой, и его лицо перекосило от боли. Она нерешительно посмотрела на лестничную площадку, перевела взгляд на соседские двери. Потом вдруг нахмурилась и сказала: - Идемте. Я вам помогу. Когда-то давно, еще до знакомства с мужем - тогда еще лейтенантом, она работала медсестрой. Она никогда не могла пройти мимо просьбы о помощи, и пошла в медсестры по призванию. Женщина подхватила его под мышку и помогла встать. Парень морщился и, шатаясь, пошел за ней. Дома она провела его в комнату, усадила на диван, но парень тут же повалился на бок и потерял сознание. Женщина растерялась. Она никогда еще не была в такой дурацкой ситуации. Ночь. Незнакомый окровавленный парень у нее в доме. Ему плохо и, кажется, он без сознания. Что ей делать? Она быстро нашла аптечку, достала нашатырный спирт и вклола ему обезболивающее. Потом смочила салфетку водой и стала протирать ему лицо. Затем подошла к окну и задумалась. Когда парень пришел в себя, она все еще стояла у окна и, нахмурившись, смотрела на улицу. За окном шел снег. Там, в просвете был виден Крещатик, на котором снова шли какие-то митинги и носились машины с мигалками. Ей так уже надоел этот бесконечный шум под окнами, какие-то заварухи в центре. Сегодня с утра опять, как и неделю назад, бушевала молодежь, и Алеся Андреевна снова и снова возмущенно говорила соседкам, согласно кивавшим головой: какой это бред - все эти митинги и эта молодежь, не знающая жизни! Ну и в самом деле, что может быть хорошего в том, чтобы стоять под дождем и снегом сутками с транспарантами, распевая какие-то песни и выкрикивая лозунги, призывающие к свержению правительства. - Мы все это уже проходили,- говорила она.- Революции до добра не доводят! И ничего не изменит. Она помнила рассказы матери о том, как ее деда расстреляли большевики в 1917-м году во время революции, и как потом семья мыкалась, теряя свои корни и родных по белу свету. Поэтому, у Алеси Андреевны был стойкий иммунитет против любых революций и людей с плакатами на улицах. И свой взгляд на мир. - Делать им нечего, -думала она, глядя как мечутся тени за окном. -Учиться не хотят, работать тоже, вот и бушуют! А нет, чтобы взять, поработать, так стоят, поют! - Вакханалия какая-то,- распалив сама себя, обычно возмущенно резюмировала она. Парень на диване застонал, она обернулась и подошла к нему. - Вам лучше? Что с рукой? Давайте, я посмотрю. Или вызвать доктора? - Нет, доктора не надо! Я сам, - попытался улыбнуться и встать парень, но тут же застонал и упал на диван. За окном снова запищала сирена и с воем остановилась у ее подъезда. Послышался шум, топот ног и в ее дверь громко постучали. - Откройте! Милиция! Она беспомощно посмотрела на парня, вжавшегося в диван, встала и пошла к двери. Взглянув в дверной глазок, она увидела за дверью несколько человек в милицейской форме. Испытывая уважение к погонам, которое она приобрела за время жизни с военным человеком, она открыла входную дверь. - Здравствуйте,- сказал стоявший на пороге высокий мужчина в форме. - Капитан милиции Ядилев!- представился он и показал раскрытое удостоверение. - Скажите, вы сегодня ничего не слышали в подъезде? Здесь никто не пробегал? - К..кто пробегал? – она скосила глаза на трюмо, стоявшее в коридоре, и увидела в отражении, как побелел парень, сидевший на диване в комнате. -А, нет, нет, никто не пробегал. Только сирены слышала за окном,- вдруг выпалила она. - Да? Ну, спасибо. Извините за беспокойство!- Милиционер взял под козырек, и он со своими провожатыми направился вверх по лестнице. -Там никого нет, - крикнула она им вслед. – В отпуск уехали. А в 102-й ремонт, хозяева бывают редко. Милиционеры потоптались на месте, и стали спускаться вниз. - Спасибо еще раз, - проходя мимо нее, сказал капитан. - Да…- растерянно сказала она и быстро захлопнула дверь. Сердце ее колотилось. Она стояла в коридоре, и смотрела свои руки. Они дрожали. Войдя в комнату, посмотрела на парня. Тот во все глаза смотрел на нее. Он был бледен, испарина выступила у него на лбу. - Они ушли, сказала она, переведя дыхание. – Это тебя ищут? Тот кивнул. - Там никого нет, в тех квартирах? Правда?- спросил он.- Неправда,- она сама не знала, почему соврала милиционерам. Наверное, ей хотелось, чтобы они поскорее ушли.- Как тебя зовут? - Дима…Дмитрий, - парень дернул плечом от боли.- Зачем Вы им соврали?Она пожала плечами.- Как Вас зовут, спасительница?-Дима слабо улыбнулся. Видимо, подействовало лекарство.- Алеся Андреевна. А что ты натворил?- она вдруг испугалась, что, возможно, она сейчас совершила ошибку, и перед ней сидит преступник, которого следовало выдать властям. Но у парня был такой затравленный вид, и в то же время такие чистые ясные глаза, что она подумала: «Если все маньяки и разбойники такие, то нельзя верить вообще никому». Дима помолчал. И тут она заметила под распахнутой курткой черную майку, на которой была белая надпись с трезубцем: «Воля!» А из-под рукава куртки выглядывала желто-синяя ленточка, обмотанная на запястье. Это ее взбесило. Какая же она дура! Алеся Андреевна поджала губы: - Так ты из тех? Что ходят Там с плакатами?- показала головой в сторону улицы. - И что вам неймется? Не хочется учиться? Делать вам нечего! Она подошла и зло дернула его за ленточку на здоровой руке. Парень усмехнулся: - Спасибо вам большое! Я сейчас уйду! Алеся Андреевна не могла успокоиться: - Ну, вот что вы за люди? Что это за бесчинства? Пока все живут и работают… - А разве это жизнь?- перебил ее парень. - Не гневи бога!- накинулась она на парня. - Ну чего тебе не хватает в жизни? Одет вон ты прилично. Небось, родители тебя поят, кормят, обувают- ботинки не за 100 гривен. – Она показала на его ноги. Алена Андреевна все сильнее раздражалась. И чем дальше, тем больше. Ее душил гнев. - Так, все, парень. Давай-ка я тебя перевяжу и выметайся! Ходите, народ мутите со своими плакатами. Делать вам нечего! Дмитрий покорно дал снять с себя куртку. Она проверила его руку, убедившись, что перелома нет, сделала ему перевязку, вколола еще одно обезболивающее. - Все, иди-ка ты подобру- поздорову! А то я и правда милицию позову. Зря я им соврала, -расстроилась она. Небось, снова пойдешь туда? - Пойду, -Дима усмехнулся и в уголках его глаз сверкнули искорки.- И Вы приходите к нам. 5-я палатка. Как раз недалеко от Вашего дома. Увидите, что мы делаем. Зачем стоим. Послушаете моих друзей. - Да, господи ты боже мой… Ты издеваешься? Уходи отсюда! И чтобы духу твоего здесь не было! Она почти взашей вытолкала парня за дверь и захлопнула ее. На душе у нее было муторно, как-будто она сделала что-то очень плохое. Умом понимала, что права, а на душе так скребли кошки, что она заплакала. Все последующие дни она пыталась занять себя делами, металась с места на место, убирала, яростно переставляла вазоны с цветами, мысленно споря сама с собой и убеждая себя в правоте. Она пересмотрела все новости, чтобы найти оправдание своей точке зрения, в которой она была уверена. Но все-равно что-то не давало ей покоя. Впервые эта ее незыблемая уверенность в своей правоте пошатнулась в тот день, когда она увидела, как под ее окном грубо запихивали студентов в автозаки. Это было так жестоко и так грубо, что душа ее рванулась к тем ребятам с сине-желтыми ленточками на куртках и рюкзаках. … Неделю спустя, она случайно увидела по телевизору ту палатку, о которой говорил ее случайный знакомый. В новостях российских телеканалов, которые она постоянно смотрела, говорилось о бесчинствах в центре Киевской столицы, о фашистах, которые мутят народ, и призывают к свержению правительства. Она прилипла к экрану, и ей показалось, что она мельком увидела Дмитрия. Он что-то кричал в камеру и бросал куда-то бутылки с зажигательной смесью. Но еще больше ее смутило несоответствие текста диктора и отчаянная решимость парня, которая освещала его лицо каким-то внутренним светом. …В городе говорили разное. В магазинах, транспорте, на улице - везде люди спорили, ругались, доказывая друг другу что-то свое. Кто-то пугал фашистами, кто-то ругал власть. Не особо вникая в ситуацию и в эти разборки, и имея свое твердое мнение по этому вопросу, она все же стала вслушиваться в эти разговоры. Но слухи были такими противоречивыми, что понять что-то было очень трудно. И, когда однажды утром ее соседка Леночка, которую она очень любила и уважала за ее оптимизм и какую-то редкую нынче кристальную чистоту души, пробежала мимо нее, она остолбенела. На куртке у девушки она увидела такую же ленточку, как у Димы. Что-то в ее душе рванулось вслед и замерло. А через неделю она снова встретила Лену, несущую тяжелую сумку. - Леночка - что ты такое тяжелое несешь?- улыбнулась Алеся Андреевна. - Да вот хочу отнести лекарства ребятам на Крещатик, - Леночка поставила сумку на скамейку у подъезда.- У них там совсем плохо. Простыли все, у многих раны после избиений милицией. - Какие раны? – она оторопела. -Ну, Алеся Андреевна, их же там менты бьют дубинками. А тут еще мороз. Представляете? У них и вещей толком нет. Один парень лицо обморозил. Вот мы с девчонками собираем, кто что может, и носим. Леночка вздохнула, взяла сумку и попрощалась. Весь день в голове у женщины была такая сумятица, что она не выдержала. На следующий день она решительно пошла в аптеку, купила лекарств от простуды, йод, бинты, потом накупила в соседнем продуктовом ларьке продуктов и пошла в сторону Крещатика. Подойдя к месту, где начинались палатки, она замедлила шаг. Она шла со страхом все медленнее и медленнее, пока не остановилась совсем. Густыми хлопьями валил снег, ее лицо горело от холода, а ноги подгибались от страха. - Что я делаю?-прошептала она, закрыв лицо руками. Оглядевшись по сторонам, она мучительно пыталась найти подтверждение тем страшным новостям, которые видела по телеканалам. А еще больше она боялась увидеть фашистов. Тех страшных фашистов, о которых все время шепотом говорили соседки у подъезда, о которых громко и с пафосом вещали бодрые дикторы с российских телеканалов. Но люди, проходившие мимо нее, были сосредоточенны, с какими-то отрешенно-светлыми лицами, а поток людей, обтекавший ее со всех сторон, становился все больше. Был конец рабочего дня, и людей на Крещатике все прибывало. Она хотела уже повернуть назад, но потом вдруг отняла руки от лица, взяла стоявшие на снегу сумки, и пошла туда, куда нес ее поток людей. Уже подойдя к палаткам, она увидела его – того самого парня. Он стоял возле железной печки, в которой пылал костер, грел над костром руки и что-то оживленно рассказывал стоящим вокруг. Она подошла ближе. Свет костра освещал его лицо, и оно казалось каким-то особенно одухотворенным от отблесков пламени. Парень заметил ее, запнулся на полуслове, бросив: «Извините, я сейчас». Обошел толпу стоявших людей и подошел к ней. Вы пришли?!- Дима радостно улыбнулся, и повернулся к стоявшим позади него людям. - Вот, к нам гости! Моя спасительница! Знакомьтесь!- он взял ее под локоть и слегка подтолкнул к бочке с костром. Алеся Андреевна неловко сунула ему в руки сумки, что-то смущенно пробормотала и посмотрела на лица ребят. Те бросились к ней и стали ее обнимать, пожимать ей руку. И от этого неожиданно у нее на душе стало так тепло и легко, что она растерялась. А как же фашисты, и где те все страшные люди, о которых говорится в новостях? Кто-то сунул ей в руки стаканчик с горячим чаем, кто-то подвинул ее к бочке с костром, приглашая греться. Ей давно не было так хорошо, как в тот вечер. И казалось, что это одна семья, и всех она знает уже много лет. И эту смешную девчушку Вику, которая весело щебетала, разливая чай в стаканчики, и этого парня, и того, и этого пожилого усатого мужчину, который сосредоточенно колол дрова. Каждый что-то делал и никто не говорил им, что делать. Как-будто все знали свои роли наизусть, и в то же время это было такое единение и родство, которого она никогда не испытывала в жизни. …Когда она вернулась домой глубоко за полночь, вошла в свою пустую квартиру, у нее защемило под ложечкой. Она мучительно остро ощутила свое одиночество. Но не то одиночество, о котором пишут в дамских романах, а то, от которого приходит понимание, что ты не жил до этого момента. Что ты не чувствовал, и не любил. И этих людей, и свой город, и эту землю. Что-то перевернулось в ее душе. И все теперь казалось каким-то другим. Даже свет за окном. Она включила телевизор, и вдруг отчетливо ощутила фальшь в их голосах. Как-будто морок спал с ее глаз и души. Она зарыдала так горько, что даже ее старый рыжий кот Васька, обычно невозмутимо лежавший на своей подушке, подошел и сел к ней на колени. …А на следующее утро она услышала страшный шум за окном. Треск, крики, какие-то вопли и грохот несся откуда-то с прилегающих к Крещатику улиц. Ей стало страшно, и она не вышла из дома. А потом в новостях показали страшные кадры… Она не верила своим глазам. Но еще больше она теперь не верила словам в новостях. И не верила тому, что так долго могла жить в этом мраке лжи. … Через неделю все утихло. Соседки по подъезду стали выходить и теперь все так же сидели на лавочке, обсуждая новости. Выйдя вечером из подъезда, она постояла возле женщин, громко судачащих о последних событиях. - Там знаете, какие фашисты?!-рассказывала Анна Ивановна из 102-й квартиры. - А вы самих видели?-оборвала она соседку. - Кого?-Та, опешив, уставилась на нее. Алеся Андреевна поняла, что ей невыносимо их слушать и спорить с ними. Душа рвалась туда, где были те люди с освещенными костром лицами. Пройдя два квартала, она вышла к Крещатику, и остановилась, как вкопанная. На месте знакомой палатки в грязном снегу валялись разодранные в клочья куски ткани, какие –то обломки и полусгоревшие вещи. Она побродила между другими палатками, попыталась узнать что-то о развалинах, но люди рядом стоявших палаток только пожимали плечами. … Спустя пару месяцев она поехала в аэропорт Борисполь встречать свою давнюю знакомую, прилетающую из Голландии. Город изменился. И не только потому, что прошло много печальных событий, но и потому, что сама она теперь стала другой. И на все смотрела другими глазами. Она заново узнавала улицы, людей, слушала и слышала по-другому. А, порой, ловила себя на мысли, что невольно в толпе прохожих постоянно ищет лицо Димы и его друзей. Дорога в аэропорт оказалась длиннее в два раза из-за блок-постов на дорогах. Город и власть ощетинились в попытке защитить себя и свои завоевания от своих же граждан, от тех светлых ребят, лица которых она не могла забыть. Уже в аэропорту, подойдя к табло прилетов, она поняла, что на часах 10-40, а рейс ее сестры задерживается как минимум на час. И направилась в кафе, решив подождать там за чашкой чая. Идя к бару, она почувствовала, как на нее налетел какой-то парень, который куда-то очень спешил. Он быстро и вежливо извинился, хотел бежать дальше, а потом вдруг резко остановился и взял ее за руку. Она испугалась и попыталась отдернуть руку, но, подняв глаза, поняла, что это ее знакомый, Дима, которого она спасла тогда в тот зимний вечер, и которого так долго искала. Парень радостно и искренне улыбнулся ей: «Алеся Андреевна - здравствуйте!» Он что-то достал из кармана и положил ей в руку, зажав ее ладонь своей. - Простите меня! Я должен бежать! Провожаем раненых на лечение. Всего Вам хорошего и берегите себя! Дима побежал по проходу. Она опустила вниз глаза и разжала ладонь. На ее руке лежала желто-синяя ленточка.

Этот ролик стоит отдельной темы.

На "Форумі видавців" у Львові не буде книжок, виданих в Росії Присутність російських видавців визнана небажаною на "Форумі видавців" у Львові, тому їх на ярмарку не буде. Українські книготорговельні компанії будуть попереджені про недоречність продажу книжок російського походження в сьогоднішніх умовах. Якщо вони все-таки вирішать торгувати, то будуть зобов'язані маркувати книжки згідно з ухвалою Львівської міської ради від 10 липня 2014 р. Наліпки для маркування забезпечить ГО "Форум видавців" і слідкуватиме за дотриманням ухвали. Таким чином ГО "Форум видавців" і Економічний бойкотний рух дійшли згоди щодо продажу виданих у Росії книжок на цьогорічному книжковому ярмарку, – повідомляють організатори ярмарку. "Рішення про придбання книжок залишається за відвідувачами ярмарку і ми сподіваємося, що вони чинитимуть по совісті і купуватимуть російські книжки лише у випадку крайньої професійної необхідності. Ми рекомендуватимемо, одночасно з купівлею російської книги, жертвувати кошти для українського війська. Ситуація, коли три чверті українського ринку це книжки, імпортовані з Росії, є нездоровою навіть для мирного часу. А зараз, коли залежність від російського імпорту стає небезпечним тягарем для України, ми повинні поєднати зусилля й допомогти українським видавцям. Ми сподіваємося, що запропоновані заходи сприятимуть, крім послаблення російської казни та зниження ідеологічного впливу, оздоровленню і зміцненню українського книжкового ринку", – зазначається у повідомленні. Президент ГО "Форум видавців" Олександра Коваль зазначила: "Я запрошую на 21-ий Форум видавців у Львові. Ми всі сподіваємося, що ситуація буде настільки стабільною, щоб він відбувся. Але і в цьому випадку його проведення буде найскладнішим з усіх попередніх років. Тому я закликаю прийти і купити українські книжки. Це допоможе українським видавцям і Форумові продовжувати свою діяльність. Одночасно я прошу утриматися від псування російських книжок та агресивності щодо їх продавців. Прошу бути особливо пильними, уникати провокацій і припиняти провокаційні дії, які можуть бути вчиненими з метою дискредитації нашого Форуму і мешканців Львова. Бути чи не бути українській книжці залежить від того, чи ми купуватимемо і читатимемо більше. Бути чи не бути Україні – залежить від нашої солідарності і самовідданості. Ми переможемо". "Ми хочемо, щоб українці зрозуміли: книга – це також товар. Зараз, коли російська зброя вбиває українців та руйнує міста на Донбасі, купувати російські товари означає опосередковано фінансувати терористів", – пояснив позицію бойкотувальників координатор Економічного бойкотного руху Олег Радик. Бойкотний рух закликає українців до завершення збройної агресії та окупації Криму утриматись від купівлі будь-яких російських товарів, натомість купувати українське, підтримуючи вітчизняну економіку. ГО "Форум видавців" і Економічний бойкотний рух висловили жаль та співчуття рідним і близьким людей, загиблих від рук проросійських терористів та російських окупантів, і сподіваються, що злочинні дії Росії та її союзників отримають належну оцінку в Україні і світі. ЗІК

Зразу ж скажу - мова не проте, щоб БІс і Гіркін жили довго і щасливо і вмерли від старості. Ні ,їх безумовно треба знищити АЛЕ лише після того, як на Сході не залишиться інших керівників терористів/колорадів. Справа в тому, що і Біс і Гіркін є якравими представниками якраз терористів. Порошенко/інші представники влади не зможуть з ними вести переговори в мінімально легітимній площині, навіть продажні євростурбованці до цього не зможуть закликати. Але як тільки Безлера і Гіркіна ліквідують, решта Бородаїв / Пушиліних тут же погодяться спрямувати свій сепаратизм в конструктивне русло - автономія, русскій язик, Восток/Оплот в якості правоохоронних органів , короче мир у всьому світі. Тут же до них поїдуть переговорщики Пороха під схвальну стурбованість єврогандонів і камлання російського МЗС. А що - це ж не якісь терористи - це респектабельні сепаратисти, і взагалі, всі трупи це справа рук бєспрєдєльщиків Стрєлка і Бєса, а ЛНР/ДНР намагалось їх зупинити (пам'ятаєте "контртерористичну операцію" проти Біса в Донецьку?) Зрозуміло, що всього цього може і не статись. Але давайте чесно - хто з вас безумовно вірить у сталеву волю Порошенко та української влади? у їх непідкупність та рішучість відстояти українські інтереси до кінця? От поки такої впевненості немає, Гіркін і Безлер є хоч якимись гарантами силового рішення, гарантами, що ніяке падло не піде на переговори із сепаратистами, ліквідувавши найбільш одіозні фігури. І знищити їх треба лише під завісу АТО, ніяк не раніше.

Натрапив на цікаве посилання http://burisma.com/ua/board-of-directors/ . Знайомі прізвища: Кваснєвський, Байден.

Барозу вистрибує з штанів від стурбованості, США знають про російські танки на нашій території, збитий літак - додатковий доказ війни проти України. Думаю, час Порошенку ще раз зателефонувати Путіну і заявити про своє обурення, Обамі треба негайно виступити з застереженням до Росії, щось давно не нагадували про санкції, треба полякати хуйла. Європі зібратися духом і одностайно заявити про намежі розуміння стурбованність, яка майже сягнула божевілля, ситуацією в Україні. Інакше це не зупинити !

потрібно зробити те що мав зробити ще кравчук в 91-му. тим більше нагоди такої більше може і не бути. ситуація зараз буде найсприятливішою, немає ПР яка б могла консолідувати 5-ту колону і активізувати антиукраїнську пропаганду, самі активні взяли зброю в руки відповідно виявили себе і поставили поза-законом, і якщо не будуть знищенні то посадки їм будуть гарантовані решта люмпену після того, як українська армія візьме ситуацію під контроль буде тихо сидіти мінімум кілька років, так як сиділи після проголошення незалежності. починати потрібно в першу чергу із дитсадків і шкіл. все навчання повинне бути переведено на українську мову, нехай нове покоління вчиться на відміну від батьків бути патріотами держави. потрібно відірвати молодь від русского міра, проводити виховання так щоб росія була для них чужою країною, із чужою культурою та ментальністю. якщо ми того не зробимо зараз через 10-15 років отримаємо нову генерацію ватніків вихованих на "ідеалах" ДНР і її захисників і для яких русокультура і русскіймір буде ріднішим і ближчим ніж україна і українська держава.

Я просто оставлю это здесь: Возвращение: страхи и ужасы постреволюционного Киева « previous entry | next entry » Jun. 2nd, 2014 | 10:01 am mood: Но пасаран! music: Rammstein - Mein Herz Brennt Московская родня непробиваема. Заслышав о моем возвращении в Киев, родня вплескивает руками: "Ах, как там сейчас страшно, так страшно..." Сначала я думала сделать простенький репортаж. А потом на меня снизошел дух Киселева. Поэтому не взыщите. Под кат заходить очень аккуратно и на трезвую голову. Во-первых, ужасы гарантирую. Во-вторых, отныне мои посты о Киеве будет охранять самое грозное оружие украинской революции - бронированная визитка Яроша... http://tumannaya-feya.livejournal.com/435275.html