Для тих,хто думає що ми повторимо Китай. Хріна вам лисого !

[A.W.]

https://www.facebook.com/ashnar.lynx/posts/900496983418293   Вячеслав Ільченко

57 mins · 

 

Рідна наша Китайщина або Великий Китайський Морок
(дзю куміте в стилі школи Сіми Кулаків)

Я уже неодноразово звертав увагу на те, що наші "рехворматори" дуже люблять байку про повторення успіху. От зробимо, як в країні "такій-то", і у нас одразу стане такий самий рівень життя. Найчастіше в ролі "такої-то" держави у нас чомусь виступає Китай, причому в ходульному образі "всесвітньої майстерні". Ніхто не хоче розбиратись в тонкощах китайського економічного дива, затвердила сорока Якова - твердить про всякого. Якщо опустити рівень життя українців до однієї миски рису на добу, то у нас відкриє виробництво вся Европа, і ми швидесенько із країни-клієнта, яка уже не може вижити без щорічного мільярда від МВФ, перетворимось мало не на супердержаву.

По-перше, на Землі уже є один Китай, і світ поняття не має що із ним робити. З одного боку, Китай залежний від західних технологій, а з іншого це типова гібридна економіка пізнього СРСР, із пануючою ЦК Компартії Китаю, лише із значно меншою кількістю можновладних злодіїв (бо їх там періодично вистрілюють, а експорт приватного капіталу в Китаї заборонений, і всі гроші в підсумку лишаються в країні). Мало-мальськи серйозна економічна криза, подібна, наприклад, обвалу нерухомості в США в 2008 році - і Китай посипеться, а услід за ним посипляться всі фондові ринки світу. Адже на "світову майстерню" зав'язана логістика практично всього масового високотехнологічного виробництва. І на стабільність Китаю тепер мусить працювати весь світ, поки не буде вирішена проблема швидкого автоконструювання. Ось і причина, в тому числі, бурхливого розвитку технологій 3D-друку. Тривимірні багатоцільові принтери і виробництво on-demand - єдине, що може звільнити світ від "китайської залежності".

Тому другу "світову майстерню" ніхто не буде створювати. Світ уже вивчив істину, яку знає кожен китаєць - завжди наступає момент, коли господар стає залежним від слуги, і тоді слуга починає керувати господарем.

Та й не буде ніхто в Україні робити жодних "майстерень", поки при владі залишатиметься наша номенклатура. Вона занадто багато краде, і ставиться до власності як до чогось тимчасового, що не належить "правлячим родинам" тільки через маленьку "нідаработачьку".

По-друге, у нас ніколи не дивляться в суть економічних процесів, а копіюють лише те, що здається вигідним для себе улюблених. В даному випадку це низька вартість робочої сили в Китаї часів індустріального стрибка. А ми, як завжди, мухоморів не їмо, а намагаємось розібратись в суті.

Перш за все давайте розберемо чисто теоретично модель "наддешевої робочої сили". Дешевизна буває різна. Одна справа, коли низької заробітної плати вистачає на прожиток робочої сили (так, наприклад, в Бангладеш та країнах Індокитаю, де на 5 доларів в день можна дуже навіть пристойно жити), і зовсім інша справа, коли така платня не покриває навіть фізичного виживання. В Україні має місце саме другий варіант, коли грошей, зароблених на одній роботі, НЕ вистачає на фізичне виживання, і людина змушена шукати собі другу і третю роботу лише для самозабезпечення.

Ви ніколи не замислювались, навіщо існує така, здавалось би, не економічна штука як споживчий кошик? Навіщо в ліберальній економіці підбивати підсумки, скільки треба витратити людині грошей на рік. А виявляється, деякі речі "невидимій руці ринку" не по силам. Класична економічна теорія минулого століття оперувала людиною як статистичною одиницею, таким собі уявним автоматом, який має всього два атрибути: вартість і продуктивність. А після війни виявилось, що є іще третій фактор: відтворення продуктивності. Споживчий кошик саме це і показує: це оцінка того, що потрібно людині для того, щоб повноцінно відтворювати свою економічну продуктивність. Скільки коштує цей кошик - стільки треба платити людині мінімально, щоб вона могла повноцінно працювати і виробляти якісний товар. Ось і джерело "лінощів українців", про які нам часто розповідають. То не українці ліниві, а наші бізнес-правителі жадібні - вони прагнуть платити українцям так, щоб ті лишень не померли з голоду. В результаті люди не можуть повноцінно відновити свої сили, і їх економічна продуктивність дедалі падає. Більше того, у нас уже знову з'явилось явище "надексплуатації", коли людина змушена працювати більше 12 годин на добу.

Нездатність відновлювати продуктивність означає більшу втомлюваність, більшу уразливість перед хворобами, особливо інсультом та інфарктом. Ви не помічали, що вони у нас сильно "помолоділи"? Уже 25% жертв цих хворіб - люди до 60 років, тобто, працездатного віку. Причому лише 10% із них НЕ закінчуються інвалідністю. А інсульт - це "хвороба стреса". Українці поставлені перед необхідністю працювати на двох і більше роботах, і життя у них - суцільний стрес, оскільки наші уряди постійно "покращують життя" громадян, так що вони уже не знають, як виживати, і чого чекати від завтра... Ось чому середній вік українця уже наближається до позначки в 57 років. А це, в свою чергу, значить, що ефективний термін економічної продуктивності українця становить 20-30 років. Порівняйте це із гарантованими 50 роками економічної ефективності західного працівника, який має всі необхідні умови для відновлення своєї продуктивності.

Тепер ви розумієте, чому на Заході піднімають пенсійний вік? А ви думали, що там теж дефіцит Пенсійного Фонду? Дзуськи. Просто завдяки високим зарплатам і повному забезпеченні відновлення продуктивності у людей подовжився термін економічної ефективності майже вдвічі. Вони можуть працювати і приносити профіт економіці навіть після 60-ти. У нас же людина "за 50" в кращому випадку уже прочно сидить на ліках, і підвищення пенсійного віку у нас просто означає дефолт держави по відношенню до власних громадян. Що вона відмовляється утримувати людей після того, як вони завдяки її ж політиці провели 25 років в режимі перенапруження лише задля виживання, і більше уже не можуть генерувати профіт.

Це приблизно як деякі африканські племена своїх старих і хворих викидають на годівлю гієнам. Що цікаво, дехто із поборників "китайського шляху" на повному серйозі вірить, що "легенда про Нарайяму" - японська легенда епохи Хейан про те, як старих залишали помирати на високій горі - зовсім не легенда, а реальність Японії XIX ст. І що саме тому Японія так швидко догнала Захід, бо знищувала хворих і непродуктивних.

А тепер перейдемо до аналізу "китайського шляху". Індустріальних стрибків в Китаї було два.

Так от, перший "Великий стрибок" в Китаї відбувся за Мао Цзедуна, і нічим не відрізнявся від сталінської індустріалізації. Вся нація була перетворена на величезну трудармію, де робоча сила коштувала буквально копійки. Ціна такого стрибка склала від 20 до 40 мільйонів чоловік. Це найбільша соціальна катастрофа за всю історію людства. Можливо, жертв більше - так само, як значно більше було жертв ГУЛАГу, ніж значилось в радянській статистиці. На секундочку - це населення ВСІЄЇ України. Це і є ціна індустріалізації із катастрофічним опусканням рівня життя населення до рівня "миски рису". Питання, чи готова Україна заплатити таку ціну, є риторичним. А Китай таку ціну переніс легко, станом на 1975 рік (це кінець епохи "стрибка") там проживало 916 мільйонів чоловік. Тобто, за "великий стрибок" і перше місце по виробництву металу в світі Китай заплатив всього лише 4% населення. Дрібничка.

Другий такий стрибок був в 80-х роках (починаючи з 1979 р.). Постмаоїстський уряд КПК вирішив, що "мала металургія" більше країні непотрібна. Правда, насправді це вирішив західний ринок, якому більше непотрібен був низькоякісний чавун і метал в таких шалених кількостях. І Китай "перекваліфікували" на виробництво ширвжитку. Саме це і вивело Китай на перші позиції в світу. У 80-х роках стала складатись культура миттєвого споживання, спрямована на створення одноразової продукції, яка не вимагає ремонту. І цю культуру повністю забезпечив Китай, який за часи "великого стрибка" напрацював методи масово-кустарного виробництва (саме так - як із численних міні-плавилен в кожному селі складався вал експорту металургії Китаю, точно так само складався і експорт ширвжитку). Але "масова кустарність на експорт" призвела до страшного перекосу економіки. Материковий Китай в результаті зубожів до межі, зате в Прибережному Китаї заробітні плати уже навіть вищі за європейські. Цей перекос Китаю іще належить виправляти, і не факт, що йому це вдасться. Період індустріального росту, куплений таким чином, склав 30 років.

Зауважимо, що весь цей час Китай свідомо грав на зниження кількості населення, тому йому було навіть вигідно, що люди мають низький період ефективності і відповідно, малий середній вік китайців. Там навіть законодавчо було обмежено кількість дітей в родині. Тільки в 2015 році було скасовано правило "одна родина - одна дитина". Якщо Україна при збереженні нинішнього тренду зниження кількості населення буде 30 років працювати "світовою майстернею" - то через 30 років Україну населятиме всього 30 мільйонів чоловік. Із яких економічно продуктивними буде тільки третина (і це в кращому випадку).

Крім того, весь цей час Китай купував, вимінював, навіть нагло крав на Заході всі можливі перспективні технології, і вбухував в їх аналіз всі вільні кошти. Бо аналізуючи всі ці технології, китайці отримували можливість клепати дешеві копії, і завойовувати нові ринки.

А ми купуємо на Заході тільки "колишніх рехворматорів", які хочуть доказати, що свого часу "робили все правильно", і тільки якісь кляті комуняки чи іще якісь "діти сотони" не дали їх рехворматорському таланту розвернутись в повну силу. Технології же ми гробимо і продаємо наліво.

І тут нас очікує контрольний постріл в голову. Бо якщо ми дедалі більше втрачаємо технології, то що ж ми зібрались "всесвітньо майструвати"? Низькоякісний чавун, як в епоху "Великого стрибка"? Так він нікому непотрібен уже. Як і дешевий низькотехнологічний ширвжиток, на якому піднявся Китай у 80-ті. Світу уже потрібно щось таке, чого нема ні у кого. Уже достатньо і плейєрів, і магнітофонів, і комп'ютерів, і навіть светрів та шкарпеток.

В цьому вся наша проблема. Замість того, щоб шукати шлях в Европу 2010-х і 2020-х, ми шукаємо спосіб "переграти минулі роки", і досягти успіху так, як його досягали в 70-х, 80-х, 90-х роках, причому не цікавлячись ціною.

А так не буває.

 

[Euro]

Цікавий ракурс. Хоча китайський шлях це в нас улюблена іграшка не всіх, а комуняк, ригобанди та їм співчуваючих приолігархічних верств. Альтернатива західному вектору і псевдоальтернатива коцапському.

Змінено 19 жовтня, 2016 користувачем Euro

[A.W.]

Цікавий ракурс. Хоча китайський шлях це в нас улюблена іграшка не всіх, а комуняк, ригобанди та їм співчуваючих приолігархічних верств. Альтернатива західному вектору і псевдоальтернатива коцапському.

 

Это любимый конек кияши и прочего пецькиного говна - "работать за шакалатку"

[shurken]

Это любимый конек кияши и прочего пецькиного говна - "работать за шакалатку"

Скоро так и будет. Малый бизнес косят под корень экскаваторами. 

[Euro]

Это любимый конек кияши и прочего пецькиного говна - "работать за шакалатку"

Я трохи ширше - спочатку "куди" (нах від всякіх там європідарів з їх несприйняттям олігархічного ладу), а потім "як" - за четвертинку хлібушка, а-ля європейський Китай. Хоча насправді замислюють не більше, ніж надання прокоцапському ідеологічно олігархічному болоту другого дихання збереження фактичної ізоляції від цивілізованого світу.

[Andreas]

Честно говоря, нам бы если не Польшу, то хоть Румынию повторить...

[Euro]

Єдине, що заважає припливу сюди шалених інвестицій для отримання таких же шалених і швидких прибутків, це олігархічний лад з його монополізмом, протекціонизмом і корупцією. Викоренемо - за пару десятиліть Польша нам заздрити буде.

Чому шалених і швидкодіючих інвестицій? Тому що тут море запущених і конаючих речей, ефективність і віддачу яких можна радикально, недорого і прибутково підвищити. Хоча б взяти тепломодернізацію старих будинків. Обсяг неміряний, віддача гарантована за кілька років. В ЄС такого ринку немає зовсім - все модернізоване. Разом з заміною котелень і теплотрас це десятки мільярдів доларів швидких інвестицій. Сюди будуть стояти черги інвесторів з сумами, про які тут ніхто і не мріяв. Але ніхто не дасть і копійки в злодійський общак наших реформаторів.

[shurken]

Викоренемо - за пару десятиліть

Не уверен. 

[Миклован]

Навіть не сподівайтесь когось там догнати, або обігнати.

Тут навіть не нікіти-сєргєїчі. Тут гірше. І набагато. Тут безпросвіт. Остаточний.

[Euro]

Не уверен. 

Мав на увазі "якщо викоренимо". Для цього мусить статися лише одна ключова подія - наіпнутися олігархічний лад. Решта необхідних процесів відбудеться майже автоматично.

[Euro]

Навіть не сподівайтесь когось там догнати, або обігнати.

Тут навіть не нікіти-сєргєїчі. Тут гірше. І набагато. Тут безпросвіт. Остаточний.

Безпросвіт мусить мати ресурс для свого існування. А його нема.

[Гість parus32]

Безпросвіт мусить мати ресурс для свого існування. А його нема.

А раби,які на виборах підтримують  рабовласників?

[shurken]

Мав на увазі "якщо викоренимо". Для цього мусить статися лише одна ключова подія - наіпнутися олігархічний лад. Решта необхідних процесів відбудеться майже автоматично.

Это каким образом?

[Миклован]

Безпросвіт мусить мати ресурс для свого існування. А його нема.

 

Ми всі тому свідками, як той ресурс країни скукожується як шагренева шікіра.

Залишилась фактично лише земля...