Marser

Офіційних підтверджень немає.

Бути сепаратистом не так вже й ганебно. Просто серед них таких насправді практично немає. Немає тих, хто б щиро вірив у донбасянську унікальність та необхідність власного шляху. Зате є ті, хто ненавидить Україну та українців і мріє, щоб Ху*ло їм відслинявив бабла. Таких називають колаборантами та іридентистами.

В принципі, не потрібне. Я йому і так не допомагатиму. Як і всій тій цугівській шоблі, яка відкрилася як вороги України вже не в ситуації тріпотні язиком.

За те вам і респект. Люди в халепі діляться на три групи. Перші вигрібуть самі, вб'ються, але відмовляться від чужої допомогти. Другі від безвиході приймуть чужу допомогу раз-два, і потім будуть за неї довіку вдячні. Треті до неї звикають, і нормально.

Приймав я рік тому у Львові в гості одного свого старшого приятеля, різнобічну людину, письменника, чудового фотографа і поза тим військового підполковника у відставці. Довго з ним філософствували на різні теми типу первородного гріха і спокутування. І от підходить до нас на вокзалі якась бабця і просить грошей на електричку, бо грошей не стало після візиту до лікарів і аптеки. Я дав десятку, а мій супутник зауважив - "не подякувала". Бабця дійсно поводилася так, ніби то я їй винен ту десятку, тому нема за що дякувати. Тому на нього вона накинулася, що він такий-сякий, а їй тут грошей бракує, бо лікарі, п'яте-десяте... Вийшли на свіже повітря і він мені каже - тій бабці поневіряння призначили зверху за її паскудність. А ви, каже, своєю добротою перебили небесну спокуту. Я замислився - а може й дійсно? Звісно, ми не маємо судити інших, і не повинні забувати християнські чесноти (ой, сорі, ви ж язичниця), але іноді все на лобі написано.

Та нема там раціонального зерна. Просто Жад "милий" і "бідолашний", а Абориген може занадто маскулінний. Це як у Хаусі - варто було йому на кілька серій позбутися болей і палички, як він став нецікавий для Кемерон, бо вона його полюбила за "бідолашність".

Я деталей не знаю, але не сумніваюся, що людина такої гнучкої моралі, як жадова, здатна і не на таке.

В мене однокласниця є, збирає на лікування хворої на ДЦП доньки. Сама ні дня не працювала, а чоловік працює будівельником. Постійно, значить, щось зворушливе постить у групу Вконтакте. Чоловік будівельник, сама ні дня в житті не працювала. Останні роки збирає на наступні курси лікування. Збирає й збирає... Торік питаю - а самі як? Ну, відповідає, чоловік будівельник, зима, роботи нема... Але влітку те саме тривало собі й надалі, чергові красиві колажі, що рука сама до гаманця тягнеться. Я кілька місяців по пару сотень гривень слав, міркуючи - ну, треба ж допомагати, а тут знаєш людину. Доки зі мною інший однокласник не поділився думками, що це все шарага і заробляння на власній біді. Сорі, але я буду трохи фашистом - допомоги потребує той, хто прагне звестися на ноги, а не той, хто буде лежати і гази пускати, радий чужому співчуттю.

Дай Боже мені ніколи не потребувати допомоги небайдужих. Але дехто до неї вже просто-таки пристрастився. Якщо з власною гідністю трабли, то чом би й нє, ага...

Українськодєвушатіна, я палаґаю?

Ага... Ми лише до своїх (добре, квазісвоїх) безжальні, до тих же юльків... Зате всяку потолоч завжди готові панять-прастіть. А потолоч і раденька, які ті бендерафци лошпандоси... Гріх не пожити за рахунок таких солодких, нє?

Я не Геббельс, а Левитан [и ниипёт] (с) Соловьёв

Я навіть не думав, що в західних газетах буває таке дешеве пропагандонство...

Причому на рівні нібито "авторитетів". Он, Вершинін про те ж саме пише http://putnik1.livejournal.com/3251594.html

Сам хочу

Навіть при тому що я в тому конфлікті схиляюся в бік дніпропетровських, притягання сюди "Гайдамаків" це "ґлаза Хріста"-light.

Рахманін про нього цікаво розповів http://hromadskeradio.org/2014/05/28/oleg-lyashko-feyk-ta-psevdogeroy-zhurnalist-sergiy-rahmanin/

Та не будуть наші більше щоку підставляти, не бійтеся.

Ніасіліл, знудило.

Сєргєєв з ООН теж росіянин.

Що характерно, Абхазія не визнає. Бо вона хоч здалека схожа на державу і країну, на відміну від цієї фікції з тибілами на чолі.

Мемуар 10 лет назад я жил в Канаде. В семье филиппинских эмигрантов. Настоящие такие филиппинцы. Все метр-сорок, желтые и кривоногие. Типичные, короче, филиппинцы. Жилось нормально. Кормили херово конечно, в основном рисом с редкими вкраплениями крайней свиной плоти, но жить было можно. Хозяева казались мне крайне не контактными людьми. На все вопросы типа «а каков рост ВВП Канады в этом году» или «как вам после Филиппин видоизмененная модель британского парламентаризма» филиппинцы улыбались и просили более тщательно счищать ершиком в унитазе. Унитаз был, кстати, общий, но из пяти проживавших в доме студентов просили только меня. Однажды я спросил у хозяйки, её звали Белена (ударение на второй слог), кто сейчас премьер-министр Канады. Белена улыбаясь пожала плечами, еще больше скосив черепашья глаза. - Вы чё, - говорю, - окончательно уже ёбу дались? Главного человека в стране не знаете как зовут??? - Do not know – на стрёмном английском ответила Белена, - Hi is to far away from us, to know his name. После этих слов она неожиданно громко для полутораметровго существа заржала, закатив к потолку карие очи. Пиздец. Подумал я. Самые тупые в мире люди. Жить в стране и не знать, как зовут премьера! Ну не пиздец ли? После этого диалога я в разговоры с хозяйкой особо не вступал. Ну а хули взять с тупого человека? Что мне у нее, рецепт варки риса спрашивать? Одна неделя сменяла другую, и я стал замечать, что Белена каждую пятницу в 19-00 наряжается в парадное, надевает здоровенный рюкзак и пешком уматывает в неизвестном мне направлении. - А куда это ваша жена ходит каждую пятницу вечером, мистер Ринато? – спросил я у хозяина. - А она наш блок в комьюнити представляет, бесстрастно ответил мне мистер Ринато и продолжил поливать лужайку. Двойной тотальный комбо-пиздец, подумал я. Человек, который не знает как зовут премьера – представляет квартал в райсовете. В тот вечер я дождался Белену дома. - Чё, - говорю, - мадам, хау воз ё митинг, он же петтинг? - Нормально, улыбаясь ответила Белена, и стала раскладывать на столе бумаги из рюкзака. - Смотри, говорит, вот это план по установке новых светофоров в районе. Пару месяцев назад мы запросили в муниципалитете сводку ДТП за год, с районного бюджета наняли контору которая построила оптимизированную модель дорожного движения. Ну тут еще мы планируем где деревьев довкопать, тут вот лавки ставим, а на следующей неделе тендер начинаем на выбор подрядчика по строительству фонтана. Интересные, пироги, думаю. Тупая, но какая инициативная женщина. Прошло 10 лет, я вспоминал всю эту историю, как вдруг позвонил мой товарищ из Донецка. - Ну что, - говорит, - выбрали пидораса? Порох тот еще петух-любый друг! За время правления Януковича ты знаешь, на сколько у него бизнес вырос? Нет? А я знаю (называет какие-то проценты)! А вы майданутые знаете, что он при Юще на пару с Борей Колесниковым на неделю ввел беспошлинный ввоз на бобы, и они в страну несколько сот тонн какао бесплатно запёрли? А про СКДН-сборку Богданов ты тоже не знаешь? Так я тебе щас расскажу, эти пидора… - Стой, тихо – прервал я товарища. – Чувак, ты в каком районе Донецка живешь? - В Калининском, ответил сбитый с толку оратор. - А кто в калининском районе голова районной администрации? - Да хер его знает, в хуй оно мне тарахтело, кто там голова райсовета, я тебе про президента объясняю схемы, а ты мне какую-то ботву про местный совет лепишь. Так вот, про Богданы… - Да погоди, - говорю. - А как у вас с освещением уличным, сейчас например? Или с тротуарами? - Не знаю, мне на машине всегда светло, - обиженно ответил друг, сухо попрощался и бросил трубку. - Бобы, таможня, Богданы и СКДН – повторялось в моей голове. Какие же они все-таки там тупые, эти иностранцы. А мы – умные. https://www.facebook.com/mikhail.guba/posts/10202252520335569

Та, таки він.

А у вас справжній? Бо там фейків розвелося... Добре, що мені його показали ще до того як це стало трендом

В мігрені немає правил, на те вона і мігрень. В когось і взагалі через викиди жовчі в шлунок бувають сильні головні болі...