Перейти до змісту

О чем там можно говорить?


Citizen UA

Recommended Posts

и с кем?

 

Трехсторонняя контактная группа, состоящий из высокопоставленных представителей Украины, Российской Федерации и ОБСЕ, призвала все стороны, подписавшиеся под минскими соглашениями провести встречу не позднее начала следующей недели.

 

Об этом говорится в заявлении по итогам срочного совещания в Киеве, которое состоялось сегодня, 24 января  РБК-Украина.

"Трехсторонняя контактная группа призывает к прекращению продолжающихся боевых действий в восточной Украине и призывает всех, кто подписал соглашения в Минске, встретиться для прямых переговоров как можно скорее, не позднее начала следующей недели", - говорится в заявлении.

Трехсторонняя группа осудила последние события в Мариуполе, где в результате обстрела боевиков погибли мирные жители.

Напомним, сегодня, 24 января, около 9:00 и 13:00 боевики обстреляли из систем залпового огня жилые районы на востоке Мариуполя. Количество пострадавших и убитых мирных граждан постоянно уточняется, по последним данным погибло 30 человек.

 

 

Link to comment
Share on other sites

Трехсторонняя контактная группа, состоящий из высокопоставленных представителей Украины, Российской Федерации и ОБСЕ

Поясніть мені, а при чому тут Росія? 

Росія запевняє, що до війни в Україні відношення не має!

Link to comment
Share on other sites

Поясніть мені, а при чому тут Росія? 

Росія запевняє, що до війни в Україні відношення не має!

Без Рашки эта комедия вообще не имеет смысла. Но, блять, скажите мне, ради бога, для кого этот спектакль вобще затевается? Это после обстрела Мариуполя то?

Link to comment
Share on other sites

Альтернатива   

Ми вступили у дуже важкий період, суть якого ось така.
Росія наближається до кінця, й Україна наближається до кінця.
Росія намагається дотиснути Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію.
Захід намагається дотиснути Росію раніше, ніж Росія дотисне Україну.
Мова і про війну, і про економіку водночас.

 

Якщо Росія дотисне Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію, то Росія скаже: а за що, власне, ми сперечалися? нема вже предмету суперечки. Росії це все одно не допоможе, бо її історичний шлях пройдено до кінця: у ХХІ сторіччі немає місця імперіям. І оскільки російські філософи досі не склали в голові картинку нової реінкарнації своєї країни, то скоріше за все, для Росії ця історія завершиться чорною дірою. Але Україні від того легше не стане, бо ми провалимося в ту чорну діру разом із ними. Фактично, саме це -- контрольована чорна діра замість нашої країни -- і було стратегічною метою Росії в українській війні від самого початку, від грудня 2013 року. Але на Росії повністю справдився Псалом 7: «...Копав яму, вирив її, і сам попав у пастку, що зробив; обернеться беззаконня його на голову його, і на тім'я його злодійство його опуститься».

І тому у нас одне завдання: вистояти і протриматися. Ми маємо встояти аж до того моменту, коли Росія почне провалюватися всередину себе. Іншого кінця у цієї війни не буде. У першому коментарі ви знайдете купу найрізноманітнішіх сценаріїв щодо цього, але для нас вони всі однакові: спрут займеться своїми внутрішніми проблемами і вимушено витягне щупальці з нашої землі, а що зволікатиме, то повідрубуємо.

Захід нікуди не поспішає, бо він міряє час іншими темпами. А ми повинні поспішати, дуже поспішати, поки лавина не накрила. Тим більше мене непокоять очільники нашої держави, які вважають, що часу достатньо. Так, час працює на нас і проти нашого ворога. Але у нас його менше, ніж треба, значно менше. У нас часу менше, ніж у ворога. Ми щоразу марнуємо час і тому можемо не встигнути.

Тому наші завдання на найближчий час дуже прості і водночас дуже складні.

Ми всі любимо давати поради керівникам держави. Це ж так просто. Але, як сказав Єгуда Берґ, «те, що не подобається нам у наших лідерах, лише відображає ті якості, які ми маємо побачити та змінити в собі». Тому хочеться спробувати назвати речі, які потрібні й очільникам України, і кожному з нас.

 

1. Перестати боятися великої війни. Саме відсутність страху і є єдиною силою, яка може відвернути війну. Страх притягує її. Відсутність страху дає можливість думати і планувати, особисто і колективно, не роблячи помилок і не "купуючись" на ходи агресора. Мир неможливий, аж поки Росія не провалиться у свою власну яму. І ще одне. Перестати боятися дефолту. Скоріше за все, його не буде, так само як і великої війни. Так само страх притягує його. Але після дефолту життя продовжується, причому, на відміну від війни -- продовжується для всіх.

 

2. Перейти на режим війни. Для того не треба юридично її оголошувати. Треба поставити війну у фокус уваги кожного дня свого життя, кожному з нас і державі в цілому. Пам'ятати про неї і міряти по ній кожен вчинок, кожен день. Я не закликаю всіх підряд до військкоматів: як колишній армійський сержант, я знаю ціну новобранцям, і вона нуль, а часом мінус. Поки що йде війна невеликих армій, для якої вистачить тих, хто пройшов спеціальну підготовку. Але кожному треба готуватися до війни, і психологічно, і фізично, бо лише тоді її не буде. І допомагати щодня: гроші, речі, кров, час. А до ворогів -- терористів, корупціонерів, проросійських політиків -- ставитися за законами воєнного часу.

 

3. Спільними зусиллями перемогти Гідру -- зламати стару державну машину постколоніальної, пострадянської адміністрації, яка не може не працювати на ворога, хоче вона того чи не хоче, бо така її природа. Мова про міністерства, про інші центральні органи, про місцеві органи влади, про суди, про незаконні практики у парламенті тощо. Кожен може взяти участь у цьому: сотні людей підуть на державну службу, тисячі допомагатимуть реформам як волонтери, десяткі і сотні тисяч тиснутимуть на депутатів і міністрів, мерів і суддів. Це і буде Третій Майдан, і для цього не потрібно ставити намети і видовбувати бруківку. Без перемоги Майдану над Гідрою наша перемога у російсько-українській війні неможлива (читайте статтю "7 рівнів війни", посилання у першому коментарі).

 

4. Працювати. Якщо ми не запустимо маховик економічного відновлення, нам кінець. Перестати очікувати від держави допомоги, пільг чи пенсій. Жодного економічного популізму. Ціни будуть вищими, а зарплати меншими. Кожному з нас доведеться з цим змиритися: така ціна війни, двох війн водночас: Росія проти України, Народ проти Гідри. Про своїх старих нам доведеться піклуватися самим: пенсій не буде, це доконаний економічний факт.

 

5. Пояснювати, пояснювати, пояснювати. Кожен з нас має робити те, чого не роблять очільники держави: пояснювати іншим, що було і що буде. Говорити жорстку правду. Запобігати паніці, збільшувати рівень розуміння, набиратися стійкості. Завдання для кожного: поділитися розумінням і стійкістю з однією людиною щодня. Тоді за 10 днів нас буде вдесятеро більше. Хрін такий народ переможеш.

Такі п'ять простих заповідей війни, для кожного -- від Порошенка до тебе особисто, мій друже. 

Перестати боятися. 
Налаштуватися на війну. 
Перемогти внутрішнього ворога. 
Працювати і надіятися на себе. 
Пояснювати і триматися один одного.

Змінено користувачем Citizen UA
  • Upvote 7
Link to comment
Share on other sites

вроде все правильно. Но как это сделать ?ПЕрвое _ не сеять панику.Вести партизанскую борьбу в тылу террористов.Никакой порошенко этому не помешает и не остановит никакой ахметов.Вот мне ясно , что сейчас война  двойная. С олигархами украинскими против   украинского народа. И с российскими империалистами , мечтающими о возрождении великой и страшной России.Задача у простого люда трудная.И запад с Америкой не помогут ну никак.

Link to comment
Share on other sites

Аффтар поста в ФБ прав - да, в большой войне можно проиграть. Но если не вести войну, не готовиться к ней по полной программе, мы проиграем куда скорее, причем проиграем позорно, что особенно прикро.

Link to comment
Share on other sites

 Но, блять, скажите мне, ради бога, для кого этот спектакль вобще затевается?

Це мені нагадує рекламу футбольного матчу, 

і на рекламі наперед написаний рахунок гри.

Змінено користувачем Бартка
Link to comment
Share on other sites

Юрий Бутусов

Я надеюсь, что пленных российских солдат будут обменивать только после того, как они детально расскажут о своих преступлениях, о том, как их посылали на войну, как они стреляли, насколько масштабно участие России в войне, кто их командиры, ответят на вопросы журналистов - все по полной программе. И только потом обмен. Как бы не поторопиться, не получив все нужные сведения от наемников, правда Markian Lubkivskyi?

2 мин. · Доступно все

-----------

Валентин Гай

А как же тогда "сохранить лицо" Путину по мирному плану Порошенко?

отредактировано · Не нравится · 1 · Пожаловаться · Только что

Link to comment
Share on other sites

Унылым мудакам Климкенду и Петрушке на заметку

   Кілька місяців поспіль Майдан закордонних справ попереджає, що цілі російської політики в російсько-українській війні не досягнуті. При співставленні цього факту з усвідомленням росіянами того, що ресурси Росії зменшуються внаслідок падіння цін на нафту та економічних санкцій, а також того, що Україна нехай і дуже повільно, але нарощує оборонну спроможність, можна прийти до висновку, що означені обставини повинні підштовхнути РФ до більш активних військових дій у найближчій перспективі.

 

   Водночас, ризикну спрогнозувати, що ймовірність повномасштабної війни (з неприкритим використанням РФ усіх видів військ та озброєнь) поступово зменшується, оскільки такий сценарій значно ускладнює досягнення Путіним можливості підкорення України з одночасним вирішенням питань уникнення чи послаблення санкцій та визнання з боку світового співтовариства російських претензій на Крим. Тобто, з моєї точки зору, повномасштабна війна хоча і залишається однією з опцій, що розглядаються Кремлем, все ж таки меншою мірою сприятиме легітимізації перемоги Росії над Україною. Така війна також буде більш затратною та матиме більше негативних політичних та економічних наслідків для РФ. Тому продовження ведення війни з боку РФ гібридними методами видається більш реалістичним.

 

   Активні військові дії РФ в Україні матимуть за мету досягнення вигідного становища для наступного мирного врегулювання на російських умовах.
Тому такі дії повинні мати на увазі досягнення однієї чи кілької тактичних цілей - прорив лінії фронту зі створенням реальної загрози в напрямку Харкова, Дніпропетровська, утворення суходільного коридору для забезпечення Криму з можливою одночасною імітацією ударів чи активного маневрування зі сторони Придністров"я і Білорусі з метою відтягнення ресурсів Збройних сил України. Як засіб додаткового військового та економічного тиску не варто також виключати можливість диверсійних та терористичних атак проти стратегічної інфрастурктури, включно з морськими портами та іншою морською інфраструктурою України.
Загалом Україна також мала би виходити з розуміння, що пасивна позиція звужує простір для маневру, як військового, так і дипломатичного. При цьому слід розуміти, що найближчим часом ні військовими засобами, ні через т.зв. "мирні переговори" Україна не зможе поновити контроль над окупованими територіями та над усією протяжністю українсько-російського кордону.

 

   Як нам вбачається, реалізація такого підходу може у найбільш загальних рисах зводитися до такого: заява про вихід з процесу Мінських домовленостей, прийняття рішення про надання низці районів Луганської і Донецької областей статусу територій, окупованих РФ, значне зміцнення оборони по лінії розмежування з окупованими територіями Донбасу та вздовж розмежувальної лінії з Кримом, створення високомобільних резервів з найбільш боєготових частин, маневрування цими резервами, постійні вогневі ракетно-артилерійські удари на випередження по місцях дислокації та зосередження військ противника, рейди вглиб його території, активізація діяльності ДРГ з метою знищення лідерів ДНР і ЛНР та їх російських радників, стратегічної інфраструктури регіону, в разі можливості - обережне просування вглиб окупованих територій з використанням тактики "малих кроків" та без нанесення шкоди загальній системі оборони вздовж розмежувальної лінії. При цьому за рахунок мобілізації необхідно нарощувати оборону вздовж усього українсько-російського та українсько-білоруського кордонів до того рівня, який унеможливив би прориви ДРГ та різко зменшив би загрозу вторгнення РФ.

 

   При цьому зусилля української дипломатії та зовнішньої розвідки мають бути зосереджені на поновлені переговорів у складі РФ, США, ЄС та Україна з порядком денним "російська окупація Криму, Донбасу і Придністров"я", на отриманні військової допомоги та заключення контрактів на поставку (з наголосом на подальшому спільному виробництві) необхідних систем озброєння включно з протитанковим, протиповітряним та морським компонентами, а також на консолідації друзів та прихильників України в світі навколо ідеї протидії російській агресії.
Суттєвим доповненням до тактики активного спротиву і виснаження наступальних ресурсів РФ може бути також політика санкцій і блокади окупованих територій (Крим та Донбас).

 

   Дипломатичними та торговельно-еконмічними відносинами з РФ, на нашу думку, необхідно пожертвувати, оскільки вони створюють більше можливостей для Росії, ніж для України, а також з огляду на те, що Росія так чи інакше використовує їх як інструмент агресії проти України..
Для мінімізації негативних наслідків російського втручання в Україні невійськовими засобами слід також підкреслити необхідність досягнення суттєвого прогресу у реалізації низки внутрішньополітичних змін та реформ в Україні. Слід чітко уяснити, що боротьба з корупцією, люстрація, покарання винних у масових розстрілах громадян під час Революції Гідності мають не менше, а можливо і більше значення для відбиття росйської агресії, ніж власне оборонні заходи. Суттєву увагу слід приділити питанням цивільного захисту та оборони.
Звичайно, таке бачення охоплює період лише 6-9 місяців, після чого, найбільш вірогідно, в українсько-російському конфлікті сформується принципово нова ситуація.

Змінено користувачем Citizen UA
  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

На жаль, всі ці розумні і доречні пропозиції - не в коня корм. Влада, при чому всі її гілки, повністю себе скомпрометували, результати чого ми всі бачимо. Результати страшні. 

Класика: у заворушеннях, революціях на 99% відсотків винна влада, яка не вирішує нагальних питань, не проводить реформ. Цитат на цю тему безліч. Аж до Паркінсона, який якось зауважив, що до заворушень доводять правителі, всім тим, чого не потурбувались зробити.

Нас затягує вир можливостей, якими ми постійно нехтуємо. Сидимо і чогось чекаємо. Питання стоїть вже просто - що далі? Які легітимні способи зміни влади? Відставка? Ні? Ну тоді...

Link to comment
Share on other sites

...

Мы можем только нашим военным поставить задачу максимально, насколько позволяет рациональное расходование ресурсов (тут техника или патроны не так важны, если что запад подкинет, прежде всего мы хотим меньше терять людей), замедлить военное продвижение врага, сделать его максимально дорогим и сложным. Понятно что в обороне с фортификацией, подвозом припасов, поддержкой артиллерии и отступлении с жестоким боем мы несём меньше потерь чем враг и меньше чем понесли бы в атаке или в защите символов во чтобы то не стало. Похоже, эту задачу военные сейчас выполняют хорошо, критиковать их не за что. Если противники сейчас закрепятся в аэропорту, или там возьмут Пески, они конечно будут выставлять это как супер победу, но реально в контексте широкой игры они проигрывают. Всю свою военную мощь по экономическим и идеологическим причинам противник не может применить, потому долго топчется стараясь завоевать небольшой кусочек территории при этом неся абсолютно несопоставимые экономические и политические потери, и закладывая основу для своего краха, который вернет нам все, что он захватил.

Я не говорю что мы действуем идеально, но мы выигрываем, или другими словами наша позиция становится относительно лучше позиции противника со временем. Потому любое нытье по сути не имеет смысла, во-первых все не так плохо, а во вторых паника и нытье только мешает обществу эффективно делать то, что оно может...

 

https://www.reddit.com/r/ukraina/comments/2t9twl/%D0%BF%D0%BE_%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BC_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D1%81_%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%8C%D1%8F%D0%BC%D0%B8_%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B8

Link to comment
Share on other sites

На жаль, всі ці розумні і доречні пропозиції - не в коня корм. Влада, при чому всі її гілки, повністю себе скомпрометували, результати чого ми всі бачимо. Результати страшні. 

Класика: у заворушеннях, революціях на 99% відсотків винна влада, яка не вирішує нагальних питань, не проводить реформ. Цитат на цю тему безліч. Аж до Паркінсона, який якось зауважив, що до заворушень доводять правителі, всім тим, чого не потурбувались зробити.

Нас затягує вир можливостей, якими ми постійно нехтуємо. Сидимо і чогось чекаємо. Питання стоїть вже просто - що далі? Які легітимні способи зміни влади? Відставка? Ні? Ну тоді...

Третього Майдану Україна не переживе. На владу потрібно постійно тиснути, заставляти працювати  на державу, а не  на якісь кланові інтереси окремих олігархів.

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Чому ж ніхто не тисне? Де активісти? Всі в ВР? А де та ВР? А нових немає? Ну то без очільників може бути лише якась хунта. Майдану вже не буде. Бо давно вже пора б йому бути.

Link to comment
Share on other sites

 

 

Там в коментах не плохой текст.

 

 

1) Мне кажется, что это – именно то, что они хотят, что бы вы думали. Противник не бесконечно сильнее вас. Учитывая огромную территорию России и рассредоточенность, разные роды войск - он, как мне кажется, в 2 или 3 раза сильнее. Но для эффективного нападения с приемлемыми потерями – нужно значительно большее преимущество.
Мне кажется, что они не могут нарастить свои силы до 100-200 тысяч человек, потому что это уже full on, это уже Кувейт - даже если третьей мировой не будет - всё равно это будет уже война совершенно другого уровня (и в первую очередь экономически другого уровня).
Думаю, что сегодняшних 10 тысяч это не то что бы совсем потолок, но даже если будет какая-то массивная провокация и силами пусть 30-50 тысячной группировки (+ местные отморозки и идейные) будет пробиваться проход в Крым - это уже максимум. Конечно отдельной статьёй техника, авиация - но у чеченов вот не было вообще ничего.
Бороться с группировкой такого размера Украина может точно, особенно если понимать, что помощь запада будет расти более-менее пропорционально потерям. Америка потеряла что-то около пяти тысяч убитыми в Ираке - и это даже не защищая свою родину - и ещё пару десятков наверное тысяч раненными. Я думаю, что они будут сравнивать абсолютные цифры. В Украине пока погибло что-то около тысячи солдат. Это циничное сравнение, но мне кажется оно как-то так будет работать у них в головах, типа "not too bad yet".

 

 

2) Мне кажется, вам не надо пытаться бежать быстрее медведя, главное бежать быстрее другого парня. Зачем вам "побеждать" в чём-то? Вам нужно не проиграть, этого вполне достаточно.

 

 

4-5) Большая картинка заключается в том, что Украина в данный момент – буфер между цивилизацией и клептократическим тоталитарным режимом. Для многих это история совсем не про вас, а про долгосрочную опасность получить крайне агрессивных идиотов сидящих на куче оружия.
6) Думаю, что война, в том числе, идёт за умы населения Донбасса - и тут пассивной защиты может быть недостаточно. В этом смысле Россия сейчас действует более правильно - небольшие но постоянные победы дают богатую пищу для внутренней пропаганды и позволяют создавать менее противоречивую картинку у населения.
Вообще, в целом, я думаю что ситуация сейчас умеренно негативная, а основной невоенный инструмент вашего влияния на неё - ярко контрастная прозрачность в управлении. При этом нужно как-то давить на то, что главное - не строгость наказания, а его неотвратимость.
Главное - full disclosure, а не то, посадят очередного вояку или только отстранят.
Этого ваш противник повторить не может никакими силами и средствами. Реалистично в Украине на сегодняшний день тоже очень много элементов клептократии - и для того, что бы выиграть идеологическую войну важно не столько реально менять ситуацию на местах и проводить реформы - сколько делать все ошибки, все решения и их механику (за и против), как можно больше документов – открытыми и видимыми всем.
Возможно этого нельзя сделать в военной сфере, но можно на уровне различных администраций. Возможен даже т.н. grassroots movement - то есть вы просто можете сходить, поговорить и договориться, выделить пару часов времени в неделю, и например, заняться сканированием документов и выкладыванием их в сеть.
Россия может парировать любые ваши военные усилия, может задавить значительно более обеспеченной ресурсами медиа-машиной. Но если в Украине в каждом городе будет по 5 Навальных и по одному фонду борьбы с коррупцией (фотографировать, исследовать, делать видимым) – они ничего не смогут сделать, ничем не смогут на это ответить.
Извините, что-то понесло Остапа.

 

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

×
×
  • Створити...