Перейти до змісту

Минутка истории. Настоящий отморозок, который вызывает искреннее восхищение. (с)


Françoise

Recommended Posts

Оригінальну стилістику збережено, жабка "просто размєстіла об'яву"

 

Очень рекомендую дочитать до конца. 
Минутка истории. Настоящий отморозок, который вызывает искреннее восхищение.

Жил-был Адриан Картон ди Виарт. Родился он в 1880 году в Бельгии, в аристократической семье. Чуть ли не с самого рождения он проявил хуёвый характер: был вспыльчивым до бешенства, несдержанным, и все споры предпочитал разрешать, уебав противника без предупреждения.

Когда Адриану исполнилось 17 лет, аристократический папа спихнул его в Оксфорд, и вздохнул с облегчением. Но в университете блистательный отпрыск не успевал по всем предметам. Кроме спорта. Там он был первым.

— Хуйня какая-то эти ваши науки, — решил Адриан. — Вам не сделать из меня офисного хомячка.

Когда ему стукнуло 19, на его радость началась англо-бурская война. Ди Виарт понятия не имел, кто с кем воюет, и ему было похуй. Он нашел ближайший рекрутерский пункт — это оказался пункт британской армии. Отправился туда, прибавил себе 6 лет, назвался другим именем, и умотал в Африку.

— Ишь ты, как заебись! — обрадовался он, оказавшись впервые в настоящем бою. — Пули свищут, народ мрет — красота ж!

Но тут Адриан был ранен в пах и живот, и его отправили на лечение в Англию. Аристократический папа, счастливый, что сынок наконец нашелся, заявил:

— Ну все, повыёбывался, и хватит. Возвращайся в Оксфорд.

— Да хуй-то там! — захохотал ди Виарт. — Я ж только начал развлекаться!

Папа убедить его не смог, и похлопотал, чтобы отморозка взяли хотя бы в офицерский корпус. Чтоб фамилию не позорил. Адриан в составе корпуса отправился в Индию, где радостно охотился на кабанов. А в 1904 году снова попал на Бурскую войну, адъютантом командующего.

Тут уж он развернулся с неебической силой. Рвался во всякий бой, хуячил противника так, что аж свои боялись, и говорили:

— Держитесь подальше от этого распиздяя, он когда в азарте, кого угодно уебет, и не вспомнит.

Хотели ему вручить медаль, но тут выяснилось, что он 7 лет уж воюет за Англию, а сам гражданин Бельгии.

— Как же так получилось? — спросили Адриана.

— Да не похуй ли, за кого воевать? — рассудительно ответил тот.

Но все же ему дали британское подданство и звание капитана.

В 1908 году ди Виарт вдруг лихо выебнулся, женившись на аристократке, у которой родословная была круче, чем у любого породистого спаниеля. Звали ее Фредерика Мария Каролина Генриетта Роза Сабина Франциска Фуггер фон Бабенхаузен.

— Ну, теперь-то уж он остепенится, — радовался аристократический папа.

У пары родились две дочери, но Адриан заскучал, и собрался на войну.

— Куда ты? — плакала жена, утирая слезы родословной.

— Я старый, блядь, солдат, и не знаю слов любви, — сурово отвечал ди Виарт. — Быть женатым мне не понравилось. Все твои имена пока в койке выговоришь, хуй падает. Я разочарован. Ухожу.

И отбыл на Первую Мировую. Начал он в Сомали, помощником командующего Верблюжьим Корпусом. Во время осады крепости дервишей, ему пулей выбило глаз и оторвало часть уха.

— Врете, суки, не убьете, — орал ди Виарт, и продолжал штурмовать укрепления, хяяча на верблюде. Под его командованием вражеская крепость была взята. Только тогда ди Виарт соизволил обратиться в госпиталь.

Его наградили орденом, и вернули в Британию. Подлечившись, ди Виарт попросился на западный фронт.

— Вы ж калека, у вас глаза нет, — сказали комиссии.

— Все остальное, блядь, есть, — оскалился Адриан. — Отправляйте.

Он для красоты вставил себе стеклянный глаз. И его отправили. Сразу после комиссии ди Виарт выкинул глаз, натянул черную повязку, и сказал:

— Буду как Нельсон. Ну или как Кутузов. Похуй, пляшем.

— Ну все, пиздец, — сказали немцы, узнав об этом. — Можно сразу сдаваться.

И были правы. Ди Виарт херачил их только так. Командовал он пехотной бригадой. Когда убивали командиров других подразделений, принимал командование на себя. И никогда не отступал. Под Соммой его ранили в голову и в плечо, под Пашендалем в бедро. Подлечившись, он отправлялся снова воевать. В бою на Ипре ему размололо левую руку в мясо.

— Давай, отрезай ее к ёбаной матери, — сказал Адриан полевому хирургу. — И я пошел, там еще врагов хуева туча недобитых.

— Но я не справлюсь, — блеял хирург. — Чтобы сохранить руку, вам надо ехать в Лондон.

— Лондон-хуёндон, — разозлился ди Виарт. — Смотри, как надо!

И оторвал себе два пальца, которые висели на коже.

— Давай дальше режь, и я пошел!

Но вернуться в Англию пришлось, потому что у него началась гангрена, и руку ампутировали.

— Рука — не голова, — сказал ди Виарт, и научился завязывать шнурки зубами.

Потом явился к командованию, и потребовал отправить его на фронт.

— К сожалению, война уже закончилась, — сообщили в командовании.

Наградили кучей орденов, дали генеральский чин и отправили в Польшу, членом Британской военной миссии. Чтоб не отсвечивал в Англии, потому что всех заебал требованиями войны.

Вскоре миссию эту он возглавил. В 1919 году он летел на самолете на переговоры. Самолет наебнулся, все погибли, генерал выбрался из-под обломков, и его взяли в плен литовцы.

Но вскоре его вернули англичанам с извинениями, говоря:

— Заберите, ради бога, мы его темперамента не выдерживаем. Заебал он всех уже.

Англичане понимающе усмехнулись, и снова отправили ди Виарта в Польшу.

А в 1920 году началась Советско-польская война, и Варшавская битва. Все послы и члены миссий старались вернуться домой.

— Да щас, блядь, никуда я не поеду, — заржал ди Виарт. — Тут только веселуха начинается.

И отправился на фронт. Но на поезд напали красные.

— Это кто вообще? — уточнил генерал, который в политике не разбирался.

— Это красные, — пояснили ему.

— Красные, черные, какая хуй разница, — махнул единственной рукой ди Виарт. — Стреляйте!

Организовал оборону поезда, сам отстреливался, наебнулся из вагона, залез обратно, как ни в чем не бывало. В итоге красные отступили.

После окончания войны ди Виарт вообще стал польским национальным героем, его страшно полюбили, и подарили поместье в Западной Беларуси. Там был остров, замок, охуенные гектары какие-то. Генерал там и остался, и все думали, что он ушел на покой.

Но началась Вторая Мировая. Де Виарт снова возглавил Британскую военную миссию в Польше.

— Отведите войска дальше от границы и организуйте оборону на Висле, — говорил генерал польским военным.

Но те только гонорово надувались, и говорили:

— Вы кто такой вообще? У вас вон ни руки, ни уха, ни глаза, блядь.

— А у вас, мудаки, мозга нет, — плюнул ди Виарт.

И стал эвакуировать британцев из миссии. Попал под атаку Люфтваффе, но умудрился сам выжить, и вывести колонну, переведя через румынскую границу. Потом выяснилось, что он был прав. Но тут уж ничего не попишешь.

Добравшись до Англии, ди Виарт потребовал, чтоб его отправили на фронт.

— Вам 60 лет, и половины частей тела нету, — сказали ему. — Уймитесь уже.

— Отправляйте, суки, иначе тут воевать начну!

В командовании задумались: куда бы запихнуть бравого ветерана. И отправили на оборону Тронхейма, в Норвегии. Там союзников немцы разбили, потому что союзники забыли лыжи.

— Пиздец какой-то, — огорчился ди Виарт, — Никогда не видел такой тупой, еб@нутой военной компанией.

В Лондоне слегка охуели, что он уцелел, и отправили на военные переговоры в Югославию. По дороге самолет опять пизданулся, де Виарт опять выжил. Но попал на итальянскую территорию.

— Бля, чот ничего нового, — вздохнул он, и его взяли в плен итальянцы.

Генерала поместили в оборудованный под тюрьму замок, как высокопоставленного пленного.

— Думаете, я буду тут сидеть и пиццу жрать, когда все воюют? — возмутился ди Виарт. — Хуй вы угадали, макаронники.

Голыми руками устроил подкоп, рыл 7 месяцев. А вернее, одной голой рукой. Одной, блядь! В итоге свалил, пробыл на свободе 8 дней, но его снова поймали.

В 1943 году итальянцы говорят ему:

— Мы воевать заебались, жопой чуем, не победим.

И отправили на переговоры о капитуляции, в Лиссабон.

Потом ди Виарт вернулся в Англию, командование поняло, что от него не отъебаться, и он будет служить еще лет сто или двести. Его произвели в генерал-лейтенанты, и отправили в Китай, личным представителем Черчилля.

В Китае случилась гражданская война, и ди Виарт очень хотел в ней поучаствовать, чтоб кого-нибудь замочить. Но Англия ему запретила. Тогда ди Виарт познакомился с Мао Дзе Дуном, и говорит:

— А давайте Японию отпиздим? Чо они такие суки?

— Нет, лучше давайте вступайте в Китайскую армию, такие люди нам нужны.

— Ну на хуй, у вас тут скучно, — заявил ди Виарт. — Вы какие-то слишком мирные.

И в 1947 году наконец вышел в отставку. Супруга с труднопроизносимым именем померла. А в 1951 году ди Виарт женился на бабе, которая была на 23 года младше.

— Вы ж старик уже, да еще и отполовиненный, как же вы с молодой женой справитесь? — охуевали знакомые.

— А чего с ней справляться? — браво отвечал ди Виарт. — Хуй мне не оторвало

«Честно говоря, я наслаждался войной, — писал он в своих мемуарах. — Конечно, были плохие моменты, но хороших куда больше, не говоря уже о приятном волнении».

Умер он в 1963 году, в возрасте 83 лет.

Автор: Диана Удовиченко (Diana Udovichenko)

28166978_1570124549735970_36744322056823
 
 

 

Змінено користувачем Françoise
  • Upvote 5
Link to comment
Share on other sites

Чоловік робив свою справу з любов'ю і темпераментом :tu:

ви захоплюєтесь кровожерливими ман"яками?

 

тоді можете і орками свинособаками захоплюватися, які окупували Україну

 

не бачу різниці між ними і бельгійським колонізатором

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

ви захоплюєтесь кровожерливими ман"яками?

 

тоді можете і орками свинособаками захоплюватися, які окупували Україну

 

не бачу різниці між ними і бельгійським колонізатором

 

КОЖНИЙ справжній військовий саме такий. Якщо він інший, то або профнепридатний (помилка вибору), або прапорщик, що прийшов у військо красти ГСМ.

 

Ви хочете, щоб Україна перемогла кацапів? Тоді нам потрібні такі екземпляри - чоловічі шовіністи, агресивні з надлишком тестостерону etc. Метросексуали війни не виграють.

 

Це як сторожовий пес - якщо він ефективний, то не може бути з характером болонки.

Змінено користувачем convex
  • Upvote 4
Link to comment
Share on other sites

опікуйтесь. 

Вона вам дозволила  :gigi:

 

Виправила назву щоб "обдарованим" було зрозуміло, що це цитата

це ваше оціночне судження щодо моїх розумових здібностей, нешановна?  :K  <-- my reply to you

КОЖНИЙ справжній військовий саме такий. Якщо він інший, то або профнепридатний (помилка вибору), або прапорщик, що прийшов у військо красти ГСМ.

 

Ви хочете, щоб Україна перемогла кацапів? Тоді нам потрібні такі екземпляри - чоловічі шовіністи, агресивні з надлишком тестостерону etc. Метросексуали війни не виграють.

 

Це як сторожовий пес - якщо він ефективний, то не може бути з характером болонки.

ви шось поплутали - бельгійці=свинособаки

 

а тих кого він рубав - окуповані українці

Link to comment
Share on other sites

ви шось поплутали - бельгійці=свинособаки

 

а тих кого він рубав - окуповані українці

 

Ні, я нічого не поплутав. По-перше, головний герой за Бельгію не воював, тому Ви могли б хіба казати, що англійці=свинособаки. По-друге, нормальний військовий виходить з того, що right or wrong, that is my country, і вбиває ворогів своєї країни незалежно від того, є вона окупантом чи окупованою. По-третє, почуття моральної правоти є у більшості військових з обох воюючих сторін, і для цього існує патріотичне виховання в дитинстві і неперервно діюча пропаганда у віці ефективної діяльності.

 

Реально сильна армія або її окремий підрозділ тримається на почутті зграї - ти віддаш життя за своїх і розраховуєш, що вони віддадуть життя за себе. Тому для армії придатна меншість популяції - колись такі ставали аристократами, а нині рекрутери цілеспрямовано шукають психопатів, словом, це завжди відхилення від average. Але це не дає права миролюбній більшості стверджувати, що меншість ненормальна.

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

мені так само по- цимбалах 

 

мені просто дивне лицемірство, що ви така патріотка україни, і захоплюєтесь свинособаками у цьому конкретному випадку, бо ви ж це перепостили і створили гілку

 

найманці, які б вони не були, бельгійці вони чи з бурятіі, воюють на стороні колонізаторів і тому найманці за визначенням 

 

 

  convex

 

про "ворогів моєї країни" -

поясніть які вороги США були у В"єтнамі, і чому США просрало війну, і як патріотичне виховання ніхера не допомогло

Link to comment
Share on other sites

О каком "искреннем восхищении" идет речь? Психически нездоровый человек, жаждущий просто убивать. Есть отморозки, готовые убивают за деньги, кого угодно, как российские наемники Вагнера, а есть те, кто это делает ради удовольствия, бесплатно.

Это нормально?

Link to comment
Share on other sites

Мається на увазі що людина вміла і робила те що вибрала по житті.Була солдатом тобто вбивцею ворогів держави якій служила.Робив він роботу не тільки добре а і з вмінням ,енергією і любовю.Якщо любиш робити щось і робити добре то це приносить задоволення.Професія військового завжди мала певну привабливість бо адреналінову залежність ніхто не віднімав а побачити ворога переможеним це досить велика приємність в житті.

Така вже в нас чоловіках токсична маскулинність.Любимо бачити переможеного в соплях і крові противника.

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

Блін навчіть хтось її читати пліз :gigi:

І пояснить що означає слово 'Цитата якщо сама нездатна у тлумачний словник носа встромити.

 

Я люблю коли через просту історичну справку починають робити якісь дибільні висновки про буцім-то 'захоплення' автора посту (у даному разі мої).

Точно розкішна трава росте лесь на канадських теренах

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Повідомлення відредаговано Françoise: Сьогодні, 15:24 

 

не ну якби вам було по цимбалам, хто яку траву смалить у Канаді, навіщо б ви редагували пост

 

https://youtu.be/tQYOC7aCMPI?list=RDtQYOC7aCMPI&t=43

Link to comment
Share on other sites

По сути ноу комментс. Я не историк в отличие от огромных масс трудящихся в пейсбуках дабы давать оценку историческим личностям - не моим современниками, тем более личностям не широко известным. Но зачем столько мата в тексте??? Даже для меня, вставляющего иногда не печатные фразы в разговор, это перебор... Змінено користувачем Silentio
Link to comment
Share on other sites

  convex

 

про "ворогів моєї країни" -

поясніть які вороги США були у В"єтнамі, і чому США просрало війну, і як патріотичне виховання ніхера не допомогло

 

Пояснюю: у В'єтнамі у США були союзники - контрольований американцями уряд, тому американці їх і підтримували. До речі, було б непогано, щоб український уряд був таким союзником США. Альтернативою були в'єтнамські комуняки, підтримувані світовим комунізмом - це і є вороги. Це геополітична конкуренція, невід'ємна частина світової політики, а не вигадки агресивних самців. Те, що США програло війну, не дивно, бо у Азії на фоні бідності і специфіки менталітету тоталітаризм поширюється успішніше. Сам факт, що ситі і багаті американці йшли воювати у ті джунглі (хоч і не всі, бо ліваки і халявщики ховалися) - це вияв ефективного патріотичного виховання. Звичайно, поразка у В'єтнамі на певний час зміцнила пацифізм, але Америка достатньо патріотична, щоб її армії не бракувало кадрів.

  • Upvote 3
Link to comment
Share on other sites

Повідомлення відредаговано Françoise: Сьогодні, 15:24 

 

не ну якби вам було по цимбалам, хто яку траву смалить у Канаді, навіщо б ви редагували пост

 

https://youtu.be/tQYOC7aCMPI?list=RDtQYOC7aCMPI&t=43

 

тому що не помітила як смарт виправив слово без сенсу.

Втім, це ви у те повірите чи ні мені також по цимбалах

По сути ноу комментс. Я не историк в отличие от огромных масс трудящихся в пейсбуках дабы давать оценку историческим личностям - не моим современниками, тем более личностям не широко известным. Но зачем столько мата в тексте??? Даже для меня, вставляющего иногда не печатные фразы в разговор, это перебор...

 

Це автора можна запитати

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

[quote name="Françoise" post="1019705" timestamp="151903

 

Це автора можна запитати

 

Не знаю, ябы такого автора, вкладывающего в уста исторического персонажа, отборный русский мат, уже бы на третий строчке читать перестал...

Змінено користувачем Silentio
Link to comment
Share on other sites

Я не у "клюбі тургєнєвскіх баришень"

Читаю задля сюжету. Якщо вже про виховання йдеться, то це не питання чи ти читаєш матюки. То питання "чи ти їх вживаєш"

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Я не у "клюбі тургєнєвскіх баришень"

Читаю задля сюжету. Якщо вже про виховання йдеться, то це не питання чи ти читаєш матюки. То питання "чи ти їх вживаєш"

Та какое там воспитание... Вопрос о достоверности подобного текста. Тем более, только заметил, шта автор таки коцаб. Потому вопрос о матюках сниматеся B-)

Link to comment
Share on other sites

Та какое там воспитание... Вопрос о достоверности подобного текста. Тем более, только заметил, шта автор таки коцаб. Потому вопрос о матюках сниматеся B-)

та  він  з правильних "  лєнінградських"

Link to comment
Share on other sites

×
×
  • Створити...