Françoise Опубліковано 27 лютого, 2018 Report Share Опубліковано 27 лютого, 2018 Я подумала, слід мати гілочку про наші цікавинки. На Україну невдовзі очікує бум внутрішнього туризму. Він власне вже почався. Але про Київ, Львів, Одесу, Кам'янець, Ужгород, Чернівці, Луцьк вже всім набридло все відомо та мільон разів переговорено, в нас є дуже багато усіляких цікавих місць, куди можна поїхати на уік-енд або й у відпустку. І ці місця реально гарні.Почну. Буцнів. Загублені шедеври під Тернополем Цей Буцнів, якесь особливе місце, думалось мені під час перших відвідин села. Тут такі бомбезні пам’ятки, а в Інтернеті інфи зовсім немає. І це був 2007 рік. Тоді ми випадково потрапили у Буцнів під час експедиції – це називалося інженерно-екологічні вишукування по трасі газопроводу «Київ-Західна Україна». Ми, фактично пішки, човгали вздовж коридору газопроводів, від Кам’янки-Бузької майже до Тернополя, і десь тут, в районі Буцнева, було закінчення маршруту. Місяць важкої праці й нарешті кінець… Спочатку ми побачили вражаючий, ніби із «Гаррі Поттера», храм, а потім, вже з вікна маршрутки, яка несла у «файне місто», велетенський арковий міст. Що то було? Вже в Києві почав колупати мережу – інформації нема. Але ж це всього за 13 км від Тернополя… http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_kost1.jpghttp://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_via3.jpgГоловні пам'ятки Буцнева: костьол-усипальня Серватовських та арковий залізничний міст через СеретПройшло дев’ять років, а ситуація не змінилася – в мережі кілька скупеньких світлин. Статей немає навіть на шанованих сайтах найзапекліших фанатів Тернопілля – Ірини Пустиннікової та Андрія Бондаренка, більше того – цей населений пункт навіть не згадується на «Дорога.уа» і у найбільшого агрегатора igotoworld. Оце так! Якби то був просто якийсь загублений костьольчик, але ж тут шедевр одного з найвідоміших львівських архітекторів Юліана Захаревича, а поряд один з найунікальніших та найефектніших аркових залізничних мостів країни. Добре, нехай ми будемо першими.В Буцнів потрапити досить легко – варто із траси Тернопіль-Чернівці (точніше Тернопіль-Дружба) звернути за Великою Березовицею праворуч, на село Острів. Відразу за Островом ви побачите великий арковий міст – віадук, який прокладений над річкою Серет. Фактурні, складені із пісковику, величезні опори, граційно здіймають над річкою та берегами залізничне полотно. Цей віадук – творіння інженерів двоєдиною імперії Габсбургів.http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_via2.jpghttp://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_via5.jpghttp://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_via1.jpgНаприкінці 19 століття Австро-Угорщина хотіла з’єднати залізницею Адріатичне море із Чорним, щоправда для цього їй ще варто було б добратись до того Чорного моря, адже Румунія була незалежною державою. Можливо у Габсбургів була якась домовленість із румунським королем – хто зна, я заглиблюватись у деталі не хочу... У місцях, де колія мала проходити через глибокі ущелини, яри, або над річковими долинами, щоб не сипати величезні насипи, вирішено було звести кам’яні аркові мости на високих опорах – віадуки. Рішення про будівництво прийняли у 1870-му, а почали зводити перші споруди у 1894-му році.У Буцневі віадук постав у 1895-1897 роках. Звели його із каменю, який добували тут же із місцевої скелі. Щоб возити брили пісковику, спорудили кінну вузькоколійку, на яку наймали усіх охочих власників коней – за перевезення однієї брили платили крейцер. Будівництву аркового мосту передувала титанічна робота – проектування, будівництво та тестування залізниці. Після перших спроб, через сповзання залізничного насипу, потяг постійно сходив із рейок – доводилося перебудовувати і закріплювати. Але збудували…Під час Першої світової війни, відступаючі російські війська замінували й випустили в повітря дві третини віадука. Відбудували його поляки у 1928-30 рр. Автором проекту відбудови був інженер на прізвище Балабан, фірма, яка проводила роботи, дала гарантію на міст на 80 років, відповідно у 2010 році гарантія скінчилася, але міст і нині працює.http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_old.jpgКостьол-усипальня Серватовських у 1889 році. Зверніть увагу - храм із дзвіницеюІншою пам’яткою Буцнева, можливо навіть ефектнішою ніж віадук, є костьол зведений на кошти одного з колишніх власників села - промисловця Теодора Серватовського. Храм мав стати родовою усипальницею для родини Серватовських; проект для нього, як вже згадувалося вище, розробив відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Храм зводили в неготичному стилі протягом 1887-1888 років. Будівництвом керував власник відомої львівської будівельної фірми Іван Левинський. Той же Захаревич спроектував вітражі, які виготовила австрійська фірма Tiroler Glassmalerei, а польська школа дерев’яного промислу із Закопане зробила вівтарі. Був у храмі і орган, який виготовила львівська фірма Слівінського.http://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_kost5.jpghttp://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_kost3.jpghttp://ukrainaincognita.com/sites/default/files/butsniv16_kost4.jpgІз фото 1889 року, яке виклав у мережу Serg Leon, ми бачимо що храм мав дзвіницю, якої сьогодні немає. Коли точно було її зруйновано – мені зараз сказати складно. Дві світових війни та період радянських варварів позначились на буцнівському шедеврі, але й без дзвіниці творіння Юліана Захаревича виглядає велично, навіть у похмуру погоду.На останок можна згадати, що колись Буцнів (перша письмова згадка датується 1501 р.) був містом і мав магдебурзьке право. Тут стояв замок, а у 19 столітті ті самі Серватовські звели палац. Замок розібрали ще на початку 19 століття, а палц був зруйнований у Першу світову війну.Джерело: http://ukrainaincognita.com/ternopilska-oblast/ternopilskyi-raion/butsniv/butsniv-zagubleni-shedevry-pid-ternopolem 6 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 27 лютого, 2018 Report Share Опубліковано 27 лютого, 2018 Дякую, цікаво. Чомусь дійсно туди не возять навіть десь "по дорозі". Ще й такі відомі імена: Левинський, Захаревич, Слівінський. Скажу, кому треба, може щось організують. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 27 лютого, 2018 Автор Report Share Опубліковано 27 лютого, 2018 Там цікава сторінка Ukraina Incognita, в них купа цікавих маршрутів.До речі закерзонням також. Мала б час, поїхала б Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 27 лютого, 2018 Report Share Опубліковано 27 лютого, 2018 Там цікава сторінка Ukraina Incognita, в них купа цікавих маршрутів.До речі закерзонням також. Мала б час, поїхала бА я власне тільки що нарила (через Буцнів) київську фірму Орнамент, яка має 4-х денний тур Навколо Лемківщини: Польща і Словаччина. В березні не поїду, але десь пізніше, то можливо. Сама готую тур церквами, занесеними в ЮНЕСКО (власне і Лемківщина). Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 27 лютого, 2018 Автор Report Share Опубліковано 27 лютого, 2018 Я знаю Орнамент, їздила з ними на Херсонщину. Ось вам ще, в цих також дуже класні програми є : https://kraina-ua.com/ua/tours-ukraine 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
kr1810bm86 Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Вот красивое место https://www.google.com.ua/maps/place/Базальтовые+столбы/@50.9194848,26.2377548,3a,75y,90t/data=!3m8!1e2!3m6!1sAF1QipMtczprQDLlHHPqj8RCVFtoLq7IzdLsysfrvykb!2e10!3e12!6shttps:%2F%2Flh5.googleusercontent.com%2Fp%2FAF1QipMtczprQDLlHHPqj8RCVFtoLq7IzdLsysfrvykb%3Dw156-h117-k-no!7i4160!8i3120!4m5!3m4!1s0x472f5019a5e8d88b:0x469f947353fdf809!8m2!3d50.92265!4d26.2343216?hl=ru Свои фото не смог найти, поэтому фото из интернета. http://skorohod.pro/wp-content/uploads/2016/06/bazaltovue-stolbu1.jpg http://skorohod.pro/wp-content/uploads/2016/06/bazaltovue-stolbu5.jpg 3 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Черноморский биосферный заповедникЧерноморский биосферный заповедник находится на северо-западном побережье Черного моря, к востоку от левого берега Днепра.Область: ХерсонскаяНаселенные пункты поблизости: г. Скадовск, с. Железный Порт, с. Ивановка и Геройское.Месторасположение: граница Николаевской и Херсонской областей, между Днепровским лиманом и Тендровской косой. Что посмотреть в черноморском биосферном заповеднике?Черноморский биосферный заповедник – самый большой морской резерват в Украине. В его площадь входят несколько островных и наземных частей, составляя территорию больше 100 тыс. га; из них — 14 148 га занимает суша, а остальное занимают Тендровский и Ягорлыцкий заливы. Главная особенность заповедника — зимующие перелетные и гнездовые пернатые. Их количество достигает около 12 тысяч и все они находятся под защитой егерей. Также ученые насчитали в заповедных водах около 80 видов рыб, среди которых есть три вида дельфинов.Украшением заповедника стала Тендровская коса, протяженностью 80 км, с которой открывается замечательный пейзаж на Черное море и природу заповедника.Дикие лошади и маяк на косеБольшая часть территории закрыта для туристов. Однако на северную часть косы можно попасть на катере из Железного Порта. Одной из достопримечательностей, доступных туристам на Тендровской косе, является маяк, с которого можно запечатлеть на фото уникальный вид. Также, существует легенда, что во времена древних греков на этой косе был возведен храм Ахиллесу.Не уступает по красоте Тендровской и Кинбурнская коса с Волыжиным лесом (Геродотов лес), лечебными грязями и чистым морем. Это место для тех, кто увлекается спокойным, уединенным туризмом.Кинбурн с высотыПо одному из преданий скифы спрятали на Кинбурнской косе свое золото. Еще одна легенда гласит, что здесь была посажена священная роща, принадлежавшая повелительнице Луны, призраков и колдунов – богине Гекате. Недалеко от косы, вблизи села Покровка, в начале мая можно посмотреть на удивительное зрелище – цветущие дикие орхидеи.Также можно отправится в эколого-образовательный центр заповедника, который находится в городе Голая Пристань. В музее природы выставлены различные экспонаты обитателей резервата.Поблизости заповедника, возле с. Бехтеры в 2004 году открылся источник, который бил фонтаном из-под грунта. Круглогодичная температура гейзера 65℃. В бассейне для отдыхающих, на базе источника, температура воды колеблется от 45℃ до 50℃. Врачами доказано полезное влияние живительных теплых источников на организм людей с заболеваниями суставов, эндокринной системы, органов дыхания и ЦНС.к оглавлению ↑ История заповедникаЧерноморский заповедник открыли для охраны птиц и мест их обитания в 1927 году. Однако статус биосферного заповедника зона обрела в 1984 г. Через 14 лет (1998 г.) программа ЮНЕСКО включила заповедник в перечень международных резерватов. А в 2006 году Херсонский областной совет подписал постановление о расширении территории примерно на 20 000 га. Сегодня заповедник ведет активную эколого-образовательную работу и занимается сохранением животных. Природа заповедникаБогатая природа заповедника образуется из нескольких видов ландшафта: зональный пустынно-степной, азональный песчано-степной, азональный лесостепной и приморский солончаковый. Даже редкие нижнеднепровские пески находятся в лесостепной зоне.Здесь также находится место и для маленьких рощ, где растут дубы, березы и груши. Флора заповедной зоны представлена ландышами, тюльпанами Шренка, кукушницей болотной, ковылем Лессинга, короткоголовым васильком и т.д. Суша соленых озер покрыта зарослями прибрежницы береговой, а морские берега – колосняком черноморским.В заповеднике выявили сосудистые растения (больше 700 видов), около 90 разновидностей лишайников, шляпочных грибов, большое количество видовых форм мхов (61), среди которых 16 видов можно увидеть в Европейском красном списке.Рельеф биосферного заповедника равнинный, однако, встречается много снижений по линии моря. Прибрежная территория устлана ракушняком и песчаным грунтом. Можно натолкнуться на бугры из песка высотой от трех до пяти метров. Известняки подстилают пески.Потеевский участок и Ягорлыцкий Кут представляют собой типчаково-полынные приморские степи, где зелень буйствует на песчаной и каштановой почве. Степную часть сменяют солончаки, где можно увидеть кострику бороздчатую, житняк гребенчатый из рода пыреев, полынь, камфоросму монпелейскую. Учитывая уникальность ландшафта и многообразность флоры и фауны, Черноморский заповедник по праву считается жемчужиной Южной Украины. Климат в заповедной зоне преобладает континентальный. Низкая влажность воздушных масс, минимальное количество осадков и порывистый ветер провоцируют формирование пустынь и степных зон. Средняя зимняя температура -2℃, летняя — +24℃. Лето здесь засушливое, а зима мягкая и теплая.Климат ПтицыВ Черноморском заповеднике обитают приблизительно 180 видов птиц. Среди гнездящихся пернатых можно встретить чаек, крачек, уток и других. А среди перелетных – белобоких гусей, воробьиных. В мелководных заливах развивается богатый растительный мир, который является кормом для зимующих лебедей, уток, пастушковых. Здесь можно встретить и редких птиц: орлан-белохвоста, стрепета, дрофа.На озерах огромное количество птицОрлан-белохвост в заповедникеНа островках и возле берега официально зафиксировано 125 разновидностей водно-болотных птиц. В эти угодья слетается 65% общей численности морских птиц южной части Украины. В районе заповедной зоны “Волжин лес”, на Соленоозерном и Потиевском участках, в Ягорлыцком и Тендровском заливах вьют гнезда голенастые птицы.к оглавлению ↑ ЖивотныеВ Красную книгу Украины из животного мира черноморской заповедной зоны внесены 14 видов млекопитающих. Также, интересный факт: в 1957 году в черноморскую заповедную зону был завезен пятнистый олень, который здесь хорошо акклиматизировался.В заповеднике обитает огромное количество позвоночных (около 446 видов) и беспозвоночных (по подсчетам ученых больше 3000 видов) животных. Фауна пресмыкающихся представлена шестью разновидностями, насекомых – 2200 классами, паукообразных – 168 филогенетическими группами. Также в акватории заповедника ученые обнаружили редкие виды морских млекопитающих, таких как тюлень-монах средиземноморский, афалина и белобочка черноморские.В водах заповедной территории обнаружено более 80 разновидностей рыб, что составляет примерно половину видового количества рыб, обитающих в водах Черного моря. Подъехать к резервату можно с разных сторон. Основные направления: с. Геройское, г. Железный Порт и с. Ивановка.Как добраться?Заповедник на картеВ основном туристы добираются к заповеднику на маршрутке, такси или своим транспортом, построив предварительно на карте маршрут. Также, регулярно ходят автобусы из города Херсона. Поездка в Черноморский биосферный заповедник из Херсона займет приблизительно один час.—Роман Куцеконь, спасибо за фото! https://khers-on.com/blog/chernomorskiy-biosferniy-zapovednik/ 3 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Маловідома Україна added 4 new photos.21 February at 09:52 · Унікальна для України споруда: церква-замокФактично сутковецька церква - справжній невеликий оборонний замок. В Україні збереглося кілька інкастелізованих святинь та Сутківці, безперечно, найцікавіші і найофотогенічніші з усіх.Збудовано храм за найпоширенішою версією 1467 року. Так, версій кілька - і вони різняться. Деякі датують храм ХІІІ ст., інші кажуть, що збудували церкву в середині наступного, XVI-го століття.Церква збудована з вапняку на цементі, склепіння складено з широкої цегли з повздовжними жолобками. На одному з дзвонів є напис слов‘янською в‘язью, а в церкві при вході, ліворуч – кам‘яна могильна плита Івана Васильовича Сутківського. Він був останнім представником роду Сутківських - і помер у 1693 р. Після того село в якості весільного посагу Варвари Сутківської відійшло до Івана Балабана. Певний час Сутківці належали цьому знаному українському роду. У кінці XVII ст. маєтність переходить до графів Грабянок.У плані споруда має вигляд рівнораменного хреста з заокругленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестового плану стоять три муровані абсиди, схожі на замкові башти з амбразурами, а на четвертому кінці до 2008 року стояла псевдо-російського стилю дзвіниця, знизу мурована, зверху – дерев‘яна. Храм змінив свій вигляд на псевдо-російський під час реконструкції 1903 р. Саме тоді було втрачено ґонтовий стрімкий середньовічний дах (його видно на старих світлинах храму), замість якого надбудували псевдо-російську баню. Зараз в храму відновлені історичні форми даху.Храм двоповерховий: на першому поверсі міститься власне церква, а верхній поверх мав оборонне значення.В центрі храму знаходиться великий стовп, на який спираються чотири склепіння, по одному на кожному кінці хрестового плану. Кожне склепіння схоже на ковпак з шістьма ребрами. Кожна абсида має по невеликому круглому вікну з гратами, а на західному боці містяться двері. Нижче вікон у кожній абсиді було по три амбразури, але свого часу їх замурували. В січні 2007 під час реставраційних робіт було виявлено сліди старих фресок біля входу до святині.На верхньому поверсі в кожній боковій апсиді міститься по п'ять бійниць, а по верху муру йде широкий гзимс з арками на кам‘яних кронштейнах, в цих арках теж були бійниці, зараз замуровані. Кожна башта церкви-фортеці вкрита конусовим дахом.Стоїть вона на горбку посеред села. Проїхати та не зауважити її неможливо: споруда розмістилася обабіч головної сільської дороги.Сутківці, Ярмолинецький район, Хмельницька обл. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Актівський каньйон. Долина диявола.В Україні багато унікальних місць. Актівський каньйон - один з найбільш незвичайних комплексів лісової та водної екосистем, в обрамленні гранітних валунів, з ансамблем зі скель. Він бере свій початок неподалік від села Петропавлівка і пролягає по вітіюватому руслу річки Мертвовод на території Вознесенського району Миколаївської області. Глибиною, розташуванням, примітною красою каньйон нагадує знамениті ландшафти Північної Америки. Це єдине місце в Європі, будовою скель і часом їх утворення, відповідне відомим на весь світ американським каньйонах.Безліч людей привертає казкова краса скель, скельних груп, обривів, порослих схилів. Описати дику красу природи неможливо, треба таке бачити своїми очима. Тут свій мікроклімат, до кореня відрізняється від того, що всього в кілометрі звідси. У каньйоні можна зустріти маленькі красиві водоспади з кришталево чистою водою. В природних ваннах можна купатися, насолоджуючись прохолодою і тишею. Вода вважається цілющою і прекрасно змиває не тільки втома, а й хвороби, надає силу.Місцевість має іншу назву: Каньйон диявола. Могутні гранітно-базальтові піраміди, небезпечні пороги, безліч що живуть на скелях птахів сприяли ще більшій популярності для туристичних досліджень. Люди чули старовинні легенди і на власні очі хотіли знайти докази. Спускаючись на дно каньйону здається, ніби потрапляєш в інший світ, повний таємниць і обіцяє пригоди.Долина відома, як місце поховання скіфських царів. Тут ростуть майже зниклі рослини, водяться рідкісні тварини. На пологих схилах можна зустріти гірський тюльпан, на лісовій галявині побачити оленя.Любителів екстремального відпочинку приваблюють високі гранітно-базальтові скелі. На них альпіністи відточують свою майстерність. А зайнятися рафтингом можна на річці з мальовничими берегами. Вона відома своїм хитромудрим руслом і порожистими ділянками.У 1994 році тут був створений регіональний парк Гранітно-Степове Побужжя. Це унікальний куточок гірського ландшафту посеред степів. Актівський каньйон входить до його складу. Не можна назвати це місце по-справжньому туристичним об'єктом. Велику популярність він знайшов у товариств екотуризму та любителів скелелазіння. Приємна навколишня чистота і недоступность. Відчуваєш справжнє єднання з природою і свою винятковість. Враження, ніби могутні скелі і місця проживання птахів не змінилися за сотні тисяч років. Ті ж дерева, той же звук вітру і крики диких мешканців. Неначе нога людини ступає по цих каменях вперше.Турист може за кілька годин подорожі не зустріти своїх побратимів. Звідси і складнощі з інфраструктурою. Якщо до місця початку походу ви добираєтеся особистим транспортом, подбайте про все необхідне заздалегідь. Найближчий пункт цивілізації знаходиться в Вознесенську. Особливі враження отримують любителі пейзажних фото. З будь-якої точки каньйону відкриваються нереальні види. Традиційний український степовий ландшафт буквально за пару годин перетворюється в щось зачаровує, простір і каміння, дивне природне розмаїття.Корисна інформація:У місці злиття двох річок, Мертвоводу і Арбузинки, розташовується ще один природний пам'ятник: Арбузинський каньйон. Відвідайте його неодмінно. Незважаючи на близьке сусідство, все відзначають значну різницю в ландшафті і загальних видах гірських утворень. Вам буде, що порівняти. Також поруч знаходиться Трикратський ліс, дивовижний куточок живої природи, який Ви також можете відвідати.Як дістатися:Протяжність Актовський каньйону близько 7 км. Від села Актово до села Петропавлівка. Добираються по трасі Київ-Миколаїв, повернути в сторону Вознесенська. Доїхати слід до села Трикрати. Наступний відмінний орієнтир - стара брущата дорога в самому селі. Вам по ній. Хвилин через 10 буде видно Арбузинський каньйон. Потрібно їхати повз, до наступного села. В'їжджаємо в нього і, по головній дорозі, до поля. Відразу стане видно найпопулярніші скелі. Щоб дістатися до каньйону, треба їхати по грунтовій дорозі. Від тракторної бази - направо, уздовж поля. Орієнтуватися краще на лісок. Дорога проходить між ним і каньйоном. Фотографуватися і насолоджуватися видами можна і у мальовничих скель, і біля озера недалеко від тракторної бази, і у спусків, і у невеликих водоспадів. Всі точки каньйону відкривають такі види, що дух захоплює.Зручності і інфраструктура:Заправитися можна на АЗС в місті Вознесенську. Всі блага цивілізації, магазини, готелі - теж тут. Мінімальні продуктові потреби можна задовольнити і в селі Трикрати. Багато туристів приїжджають з наметами і розташовуються в тихих, укритих від вітру місцях плато. Вода з джерела, продукти з собою.Щодо комфортних доріг, то до села Трикрати практично не відчуваються незручності, доїхати можна цілком пристойно. За бруківці теж можна пересуватися повільно, але вірно. Ну а останню частину дороги доведеться пройти пішки. Як то кажуть, «дикий» туризм по правилам.Справжніх любителів гострих вражень ніколи не зупиняло відсутність звичних благ. Такі пейзажи гідні, щоб заради них приїхати сюди і зазнати деякі незручності. Побачте, оцініть і ніколи не пошкодуєте!+9 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 (змінено) Сутківці, Ярмолинецький район, Хмельницька обл.Я там була, церква дуже сподобалася, але я навіть не уявляла, яка вона така згори.. Фото просто бомбезне. До речі, дуже здивував священник. Молодий хлопець з Житомирщини. Він сам ту церкву намагався врятувати (не знаю, як зараз). Працює з дітьми, особливо хлопцями, щоб вели правильний спосіб життя. На словах і по тому, що він розказував, то просто молодець, але МП. Складалося враження, що забрів туди випадково. ВІддали вчитися на Житомирщині. Змінено 1 березня, 2018 користувачем shpylka Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Для мене досі особливим місцем є вигляд на Заліщики.https://www.google.com.ua/search?q=%D0%B2%D0%B8%D0%B4++%D0%BD%D0%B0++%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%89%D0%B8%D0%BA%D0%B8&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwjazLPy-8rZAhXBBywKHUSxDIIQ_AUICigB&biw=1016&bih=629#imgrc=n3YYre5Bo97LRM: http://ic.pics.livejournal.com/andy_travelua/11986810/3415282/3415282_original.jpg Але фотка так не відображає - то треба дивитися наживо. 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Rost_I Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 супер! Ніде з наведеного не був. Пропоную постити також і посилання на опис маршрутів (як доїхати, де заночувати, пообідати/вечеряти тощо) Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 супер! Ніде з наведеного не був. Пропоную постити також і посилання на опис маршрутів (як доїхати, де заночувати, пообідати/вечеряти тощо)їхали ще в 91-му році із Городенки на Чернівці. Здається, то була траса з І.Франківська. Тоді було дуже важко з готелями, тому ночували у маленьких містах. Але Городенка вартує, щоб туди заїхати і побачити роботи Пінзеля. Ніби вони там ще є. Щоб потрапити в Заліщики, то треба трохи спуститися від траси, можна навіть пішки. Вигляд на місто відкривається просто неймовірний. Мову відняло. Збоку є ще чудове плато з соняхами (ми були в серпні) і монастир.Ми їздили по Поділлю якраз після ГКЧП. Виїхали з Союзу, а приїхали в незалежну Україну. Навіть нічого не знали. 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 (змінено) Це в мене було таке враження коли через певні негаразди з отелем у Кам'янці нас на ніч поселили у туристичному комплексі у селі Врублівці.Ми зайшли на територію і в нас просто впали щелепи від запаморочливо гарної панорами на Дністер. Якщо знайду вдома фотки викладу Змінено 1 березня, 2018 користувачем Françoise Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 1 березня, 2018 Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 (змінено) Це в мене було таке враження коли через певні негаразди з отелем у Кам'янці нас на ніч поселили у туристичному комплексі у селі Врублівці.Ми зайшли на територію і в нас просто впали щелепи від запаморочливо гарної панорами на Дністер. Якщо знайду вдома фотки викладуДністер - то взагалі казка: біля Хотина, Бакота - неможливо надивитися. Є місця, де автом не дуже заїдеш - треба плисти рікою, але там, як мені казали, краса неймовірна. Це район печер, Товтри здається.Оце нагуглила Бакоту - сама здивувалася.бо бачила лише таке:http://rivne1.tv/pics2/1705/i080857.jpg?1495187736 Змінено 1 березня, 2018 користувачем shpylka Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Дністер дуже звивистий. Ваша картинка схожа на панураму з того нашого комплексу.До речі, може кому станеться у пригоді. Це, як виявилося, мережа, то ж ми були у тому, що у Врублівцях (в них і у Кам'янці готель є, як виявилося) xenia.com.ua Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 1 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 1 березня, 2018 Ось трохи знайшла але на фото цього не передатиhttp://picua.org/img/2018-03/02/pwpi989v3pbdofi80pqp9xvek.jpg ну й трохи самого комплексу (ми з негаразду отримали можна сказати джек-пот)http://picua.org/img/2018-03/02/hx4fkgtwp9ul3kf5q7n02jvwc.jpg 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 2 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 2 березня, 2018 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 3 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 3 березня, 2018 Маловідома Україна added 10 new photos.Yesterday at 10:30 · Василіанський монастир БучачаІсторія Бучача, як і кожного містечка або селища, зіткана з десятків маленьких оповідань, захованих у глибині потаємних куточків за кам’яною кладкою його архітектурної спадщини. От тільки без могутньої родини Потоцьких, праці та фінансовій підтримці яких зобов’язана своїм існуванням, мабуть, кожна його видатна будова давнини, бучацька історія була б не настільки яскравою, а може, і зовсім не була написана на пожовклих сторінках архівних документів.+7Show More Reactions 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Ведмедик Опубліковано 3 березня, 2018 Report Share Опубліковано 3 березня, 2018 (змінено) Може збояню, але є такий собі серіал про Україну, його пускали у ефір вночі. Давно. Нормальний фільм https://www.youtube.com/watch?v=9PZ9fUnvXcY&feature=youtu.be&list=PLAD668906F49BD5D3 Змінено 3 березня, 2018 користувачем Ведмедик 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 3 березня, 2018 Report Share Опубліковано 3 березня, 2018 (змінено) Ще в Тернопольській обл - Червоногород. Залишки замку і водоспад. http://www.travelua.com.ua/ternopilshhina/zalishhickij/nirkivchervonogorod.html Змінено 3 березня, 2018 користувачем shpylka Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 3 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 3 березня, 2018 Палац-Садиба Курісів в мавританському стилі на березі сільського ставкаhttp://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok.jpgСело Петрівка, колишнє Курісово-Петровське або просто Покровське, було засновано в 1788, а за іншими даними в 1793 році. У першій частині старої назви укладене прізвище власника і засновника села, підполковника Івана Онуфрійовича Куріса, начальника канцелярії, а потім правителя секретної частини легендарного Суворова.http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_8.jpgДані про те, що Курісово-Покровське засновано в 1788 році базуються на знайденій на початку 1880-х "Статистичній таблиці" за 1851р., в якій вказані дата заснування і хто заснував - дійсний статський радник І.О. Куріс. Ділянка, виділена Курісу, значиться під номером 56 по відомості 1795 року, складеної на основі першої російської карти придбаних новоросійських земель, зробленої в 1791 році інженером де-Воланом.Проживало в Покровському 370 жителів. Першими жителями нового села були 53 переселенця з Харківського маєтку Курісу (Луциківка) і селяни-втікачі з кріпаків. На честь першої православної церкви, яка поставлена на колишній турецькій землі, Іван Куріс назвав новий маєток Покровським. Крім самого Покровського, Іван Онуфрійович заснував ще два сусідні села - Каїри і Олександрівку (Нетребівка).http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_2.jpgСадиба будувалася в два етапи: східна частина (та, що дивиться на дорогу) - в 1810-1820 роках невідомим архітектором (за місцевою легендою, Куріс привозив для цього "якихось французів"), і західна (та, що дивиться на ставок ) - в 1891-1892 роках одеським архітектором Н. К. Толвінським. Але при Івані Онуфрійовичу Курісу тут був збудований великий поміщицький будинок зовсім іншого вигляду, з незначною обробкою і портиком з колонами. Все інше, що сьогодні називають Замком Курісів, було зроблено вже за його онука, Івана Іраклійовича, який затіяв повномасштабну переробку в 1891 році.Спадкоємцем Курісово-Покровського був син Івана Онуфрійовича, Іраклій Іванович Куріс, який також зробив кар'єру військового. У 1837 він залишив військову службу і оселився в своєму маєтку. Він привів його до ладу, оновив палац, побудував новий вітряк і хати для переселенців, змушуючи їх висаджувати дерева навколо ділянок, завів тут конезавод (будівля збереглася до сих пір).Потім маєток перейшов до сина Іраклія Івановича, Івана, іншого видатного представника цієї славної родини. У Покровському стара дідова садиба стала тісна. Іван Іраклійович Куріс значно перебудував палац зробивши його таким, яким ми знаємо його. Микола Костянтинович Толвінський, молодий академік Санкт-Петербурзької Академії Мистецтв, став архітектором нового палацу. Палац зведений з "полірованого" каменя-ракушняка, який видобувався, по всій видимості, тут же неподалік, на власних каменоломнях.http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_3.jpgНайвитонченішим елементом нового палацу безумовно стали чудові округлі сходи, що спускаються до ставків і англійського парку на західному фасаді. Замок вдало поєднує в собі різні архітектурні стилі - тут є і мавританський стиль, і ренесанс, і щось англійське. Внутрішній декор був знищений пожежею на початку 90-х, дещо збереглося, але це мізерно мало. Рідкісні фото свідчать про колишню красу всередині.У новій частині будівлі був розташований великий парадний зал без вікон, з верхнім світлом, прикрашений пілястрами коринфського ордера і розписом. В одному з джерел можна прочитати таке - «Дах замку - акваріум - його наповнювали влітку і було не тільки заманливо дивитися на заморських блискучих рибок, але і на майстерно виконану роботу майстра по мозаїці, на гру променів, що переломлюються ...»За часів Івана Іраклійовича в Курісово була побудована школа на 116 дітей, для аграрних потреб була побудована метеорологічна станція. Була і своя телефонна лінія, земська поштова станція, звідки будь-який бажаючий міг відправити внутрішні і міжнародні телеграми. У Покровському були медична лікарня, побудована Іваном Іраклійовичем в 1872 році, чотири заїжджих двори і дві корчми.http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_5.jpgІван Іраклійович разом з Толвінським перетворив і садово-парковий ансамбль Покровського, розбитий на 30 десятинах - були виправлені алеї, насаджено баго кущів, квітів, були оновлені кам'яні і мармурові скульптури. Крім того, Іван Іраклійович влаштував в південній частині оранжерею з тропічними рослинами - більше 2000 найменувань. Надалі вся його колекція була подарована Ботанічному саду в Одесі, Садом і парком завідував виписаний з Франції досвідчений садівник гюше, який влаштував, крім іншого, новий спосіб вирощування саду - з шпалерних рядів. Крім саду, Іван Іраклійович висадив в Курісово цілий ліс - до 1887 році його досягав вже 85 десятин (щорічно висаджувалось по 14600 штук молодих дерев на кожну десятину, а десятин - три). Пізніше цей ліс, що розрісся до 340 гектарів, був оголошений Регіональним ландшафтним Тилігульським парком.Найцікавішу за своїм багатством частину садів І.І. Куріса становлять, безсумнівно, плодові насадження. У них зібрано 130 сортів яблук, 130 сортів груш, 15 сортів слив, 19 сортів вишень і черешень, 8 сортів персиків і чудовий сортимент винограду. Насадження ці складаються з великого старого саду і меншого, шпалерного. Старий сад, існує вже років 50, займає близько 15 десятин. У ньому розведені переважно літні груші. Шпалерний сад І.І. Куріса, єдиний в своєму роді в нашому краї, робить велику честь знанням і досвідченості вченого садівника Гюше, який заснував і керував ним особисто протягом 14 років. На невеликій площі в 3/4 десятини тут поєднано безліч кращих і новітніх сортів яблук, груш, черешень, персиків і винограду в різноманітних шпалерних формах, культура яких вражає відвідувача мистецтвом і ретельністю догляду ".http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_6.jpgІван Іраклійович стежив і за технічними новинками - наприклад в його маєтку була одна з перших в Херсонській губернії молотильних машин, а в 1878 році там встановили 12-сильну парову машину, яка цілий рік приводила в рух безліч агрегатів, що полегшували працю. У Курісово Іван Іраклійович завів величезне стадо овець, викликавши для розвитку племінного стада австрійського підданого Йосипа Унтерлядштетера. Австрієць влаштував в економії чотири овечі кошари. Найбільша - довжиною в 70 сажнів, була на березі річки Балай біля самого лиману.У 1875 році 5 баранів і 5 маток Куріса отримали золоту медаль Міністерства державного майна. У господарстві у Івана Іраклійовича працювали навіть верблюди, між іншим були тут аж до 40-х років ХХ століття ... Мріючи про подальше розширення маєтку, Іван Іраклійович розумів що для цього необхідні нові комунікації, і задумав провести поруч залізницю. Отримавши Найвищу підтримку, він, разом з іншими представниками одеського ділового світу, заснував товариство "Одесько-Долинської залізниці". Вивченням інженерної частини займався відомий одеський фахівець інженер Брун. Однак затія ця провалилася. За деякими даними, Іван Іраклійович втратив на цьому близько ста тисяч рублів ... Дорога повинна була пройти через Бобринець, Вознесенськ, Березівку.http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_9.jpgДружиною Івана Іраклійовича Курісу була Любов Іванівна Гіжицька, представниця багатого роду землевласників Херсонської та Подільської губерній. Любов Іванівна запам'яталася великою благодійною діяльністю. У 1886 році вона будує в Курісово нову будівлю народного училища. У 1901 р Любов Іванівна організувала в Курісово-Покровському дитячі ясла для дітей, батьки яких зайняті в літню пору на польових роботах. Її досвід зацікавив Одеське повітове земство з метою створення дитячих ясел у всьому Одеському повіті.У 1902 р Любов Іванівна приступила до будівництва на свої кошти школи в Курісово-Покровському для Одеського повітового земства, яку назвала в пам'ять свого чоловіка «Зразковою школою імені таємного радника І. І. Куріса». За свою благодійну діяльність вона була нагороджена золотою медаллю «За старанність» на Анненській стрічці (1902 г.). Школа, побудована за проектом архітектора Н. К. Толвінського, була першим сільським навчальним закладом такого рівня - вона складалася з 4-х класних кімнат розрахованих на 200 учнів, рекреаційного залу, бібліотеки-читальні і т.д.http://bokosmart.com/images/turyzm/10_16/kurisi_zamok_7.jpgОстаннім власником замку був син Івана Іраклійовича, Іван Іванович Куріс. Він покинув назавжди свій рідний дім приблизно в влітку-восени 1917. За розповіддю одного зі свідків цього, Іван Іванович востаннє окинувши поглядом свій будинок віддав останнє розпорядження керуючому маєтком Федороу Фоменко "Федя, спусти вино в підвал, вони все вип'ють ..." Малися на увазі червоні, які насувалися ...http://bokosmart.com/turyzm/podororzi/3361-palac-sadyba-kurisiv Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 4 березня, 2018 Report Share Опубліковано 4 березня, 2018 Супер. Френсі, Ви відкрили дуже поживну гілочку! Якби тільки ті всі пам ятки відреставрували як в Польщі. Думаю, і прості люди підтримали б цю "толоку" і працею, і грошима. Лиш би бачити результат. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 4 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 4 березня, 2018 Ну потроху роботи ведуться. До ренчі Ющенко, тут слід віддати йому належне, таки культурною спадщиною опікувався. Нам у Меджибожі розповідали, саме при ньому почалася реставрація замку Маловідома Україна added 11 new photos.11 February at 20:37 · Палац Румянцева-ЗадунайськогоУ Чернігівській області, в десяти кілометрах від Коропа, на березі річки Десни знаходиться мальовниче село Вишеньки. Цей населений пункт і поруч розташоване село Черешеньки в 18 столітті стали маєтком російського фельдмаршала Петра Румянцева-Задунайського.Після придбання цих земель новий власник почав масштабне будівництво і облагороджування округи. У Черешенках він побудував церкву, канцелярію, казарми, пташник, а також китайську альтанку. Хоча ці споруди не збереглися, село Вишеньки досі дивує туристів своїм прекрасним палацом графа Румянцева-Задунайського. Будівництво апартаментів фельдмаршала почалося в 1872 році і тривало до 1878 року під керівництвом інженера-проектувальника Максима Мосціпанова. Однак ім'я автора проекту залишається невідомим. Існують кілька версій, за однією з яких архітектором будівлі був російський зодчий Василь Бажанов, за іншою - відомий російський архітектор Джакомо Кваренгі.Місцем для будівництва було обрано невеликий пагорб над ставком, на якому білосніжний палац виглядав ефектно. Ви самі зможете в цьому переконатися, прогулявшись навколо будівлі. Форма і стиль палацу були досить незвичайними для споруд, що будувалися в ті роки. Палац Румянцева-Задунайського походив на середньовічний замок, спроектований в класицистичному стилі з елементами романтизму. У ньому проглядаються деталі, властиві готичному стилю, а також східної архітектурі. Однак будівля повністю позбавлена монументальності - відсутні звичні колони і портик. Проте, для стилю, в якому побудований палац, характерна наявність дрібних елементів зовнішнього декору, таких як башточки, зубці, шпилі, а також настінна ліпнина і скульптурне обрамлення. Архітектором було прийнято рішення створити споруду складної форми літерою «Е», в якій виступаючою частиною була б центральна. Вона виділялася за рахунок двох поверхів на тлі одноповерхового палацу і завдяки двом виступаючим башточками з боків. Від центральної частини будівлі в протилежні сторони розходилися два крила, які були з'єднані між собою закругленими галереями.Зайдіть всередину палацу графа Петра Румянцева-Задунайського. У деяких кімнатах ще збереглися унікальні фрагменти розпису та інші прикраси. Замок фельдмаршала будувався спеціально до приїзду російської цариці Катерини II. В гостях у Петра Румянцева-Задунайського побував також полководець Олександр Суворов.Дістатися до села Вишеньки ви зможете на власному транспорті з Чернігова. Спочатку виїжджаєте на трасу у напрямку до Коропу, а звідти в десяти кілометрах на північний схід ви побачите палац у селі Вишеньки. Поїздом або рейсовим автобусом ви також можете виїхати з Чернігова в Короп, а звідти з автовокзалу регулярно ходять маршрутки в село Вишеньки.+8 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 5 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 5 березня, 2018 13 замків та палаців Вінниччини - неймовірні пам'ятки архітектуриЧомусь текст копіюється лише вертикально, воно так нечитабельне. Сходіть за лінком не пошкодуєте Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 15 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 15 березня, 2018 Старосільський замок - велетенська загадка князів ОстрозькихОлексій Бухало Волинський магнат заклав величезну за площею фортецю поруч Львова, яку не добудував ані він, ані його нащадки. ВВС News Україна розповідає про один із найбільших замків України.У 19 столітті пасажири потягу Львів-Чернівці дивувалися споруді, що з'являлася у вікнах невдовзі після початку мандрівки.При під'їзді до станції "Старе Село" їхню увагу привертали "почорнілі мури з бійницями та інші оборонні елементи" великого комплексу. Принаймні таким його побачив галицький історик Антоні Шнайдер."Вигляд цієї давньої пам'ятки не залишить байдужим нікого. Ця старовинна, оборонна та поважна своєю архітектурою будівля вражає величезним розміром, а потужні мури свідчать як про власне чудове минуле, так і про авторитет та положення її колишніх фундаторів, а також спадкоємців", - цими словами дослідник починав свою монографію про Старе Село.Той факт, що Василь-Костянтин Острозький був одним із найзаможніших та найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, не викликає сумнівів.Однак, навіщо вкладати кошти на будівництво гігантського замку, куди він навідався лише двічі - можна тільки здогадуватися.Дерев'яний замок поляка ЯнаЧерепинки - первісна назва Старого Села - існували ще в часи київських князів.Через поселення проходив так званий волоський шлях на Львів, яким користувалися купці. Їх грабували татари, які водночас нищили навколишні села.Ян з люблінського Грабова, що успадкував маєток у 15 столітті добився оборонного статусу для поселення. Тут з'явився дерев'яний замок, але невдовзі його зруйнували.Небезпечне придане католичкиСтаросільський маєток отримували в спадок або як придане дружин. Зокрема, село було частиною приданого Софії Тарновської - дружини Василя-Костянтина Острозького.Коли помер її батько, пізніше старший брат і сама Софія, навколо володінь Тарновських назрів конфлікт, що загрожував перерости у війну. Справу декілька разів розглядали на сеймі.В результаті король задовольнив вимоги Василя-Костянтина Острозького. Православний русин переміг поляків на їхній території, підсумовує сучасний дослідник Василь Ульяновський і припускає: для того, щоб укріпитися на цих землях він міг задумати величезний замок у Старому Селі.Натомість Антоні Шнайдер писав, що князь не цікавився містечком. Лише коли потрапив на спустошені татарами землі та "на власні очі переконався у нещастях його жителів", то звільнив селян від панщини.Хто спорудив замок?Василь-Костянтин Острозький звів лише стіни. Після смерті будівництвом замку опікувався його син Януш.Вчені припускають, що фортецю спроектував Амброзій Прихильний - автор Успенської церкви, Бернардинського костелу та інших львівських споруд.Зрештою, Василь-Костянтин Острозький мав і власних спеціалістів, що працювали над його замками в Острозі, Дубні. Вони могли спроектувати старосільський.Антоні Шнайдер взагалі вважав, що кам'яну фортецю звів внук Януша Острозького - Владислав-Домінік Заславський. Її зруйнували козаки Хмельницького. Попри це, Владислав-Домінік одразу почав нове масштабне будівництво.Він часто приїжджав, контролював хід робіт, а подекуди особисто допомагав, подаючи приклад робітникам. Дослідник стверджував, що тоді в Старому Селі працювало кілька тисяч працівників.Невдовзі під час облоги Львова козаки з турками та московськими військовиками не пішли на Старе Село. Несподівана смерть завадила князеві повністю завершити будівництво.Кількаметрові стіни навколо гектарів подвір'яУ середині 17 століття Старосільський замок набув свого остаточного вигляду. Подальші ремонти, перебудови й споруджена з південного боку парадна брама не вплинули на його архітектурний образ.Отже, це був замок неправильної п'ятикутної форми з шістьма вежами, три з яких вціліли донині. Висота стін та башт подекуди становить 14-16 метрів. Вони огороджують подвір'я площею в два гектари.Двоповерхове східне крило планували як житловий палац. Його верхня частина - аттик - виконана у стилі пізнього Ренесансу й перегукується з подібними деталями інших оборонних споруд князів Острозьких.Старосільський замок вистояв не одну облогу турків. Його тодішній арсенал нараховував вісім великих гармат, 13 мортир (короткоствольних гармат), 114 рушниць, а також багато одиниць вогнепальної та холодної зброї.Від броварні - до смітникаПізніші власники будували для себе сучасні дорогі палаци. Їх не цікавила доля старої фортеці, яка поступово руйнувалася.На початку 19 століття величезний комплекс занепадає остаточно - Потоцькі тут розмістили броварню. Радянська влада пішла далі, перетворивши фортецю на районну овочеву базу.середнього і дального боюВ її підвалах зберігали картоплю, буряки, моркву. Звідси овочі возили до Львова.Більше сотні років замок руйнують потяги, які рухаючись поруч, викликають вібрацію.Наприкінці 80-их років минулого століття Старосільський комплекс задумали реконструювати - розробили план, з південного боку поставили риштування, привезли цеглу.Однак, на тому справа закінчилася - пам'ятка невдовзі перетворилася на смітник.Замок очистили за кошти співачки Руслани, а потім передали в концесію. Умови передбачали реставрувати та здати в експлуатацію до 2015 року.Донині нічого не зроблено. Щороку туристи приїжджають і дивуються розмірам та руйнації пам'ятки.http://www.bbc.com/ukrainian/blogs-43374070 чорт, картинки вставляти не хоче 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 15 березня, 2018 Report Share Опубліковано 15 березня, 2018 (змінено) Був час, я через старе Село їздила на дачу поїздом. Кожен раз прикіпала до вікна, дивлячись на велику споруду. Вона тоді вже була у страшному стані, думаю, що зараз набагато гірше. Змінено 15 березня, 2018 користувачем shpylka Link to comment Share on other sites More sharing options...
Nadin Опубліковано 15 березня, 2018 Report Share Опубліковано 15 березня, 2018 @Françoise, спасибо за веточку. поддержу Село-призрак на юге Одесской области: уникальная мельница и память об утраченном рае мои корни оттуда.... мельницу очень хорошо помню, ее запускали по мере надобности и тогда она мне казалась почтишо иллюстрацией сказок братьев Гримм))). мельница работала с использованием шелковых ремней (не знаю как это технически, пишу что рассказывали), вот мама говорит что им, девченкам, мельники давали эти ленты для вплетания в косы))) бантик от мельника - для меня тоже что-то необычное в этом было))) но мне шелковых лент уже не досталось, потому что совдепия благополучно херила все хорошее... в школе, которая упоминается в статье, начинала учиться моя мама, ее родная тетя, бабушкина родная сестра, работала там. я помню здание школы, еще остатки парт были, книжки какие-то валялись, но уже зарастало кустарниками и травой, мне всегда эта закрытая школа казалась домиком, куда отвели Гензеля и Гретель)))) - вот так отводили туда детей и они там пропадали в этих зарослях))). у мамы моей хранится звонок, который школьников собирал на уроки и отпускал по домам... еще помню дом немцев-колоннистов с основательным подвалом, разительно постройка отличается от всех других местных домиков - основательно так и с использованием камня, тогда как все остальные в основном пользовали глину... кстати, местные краеведы говорят, что единственно немцы-колоннисты строили свои поселения, вот те же болгары, например, спокойно занимали поселения убиенных ранее татар, например... http://dumskaya.net/pics1/c0-1519988868.jpg http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905274840416213801_56050.JPG http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905283788220213803_19345.JPG «Думская» продолжает рубрику «Глубинка» материалом о селе Николаевка, расположенном в Килийском районе области. Его сейчас многие ошибочно называют Старой Николаевкой, хотя правильно – Николаевка, потому как в момент появления этого села никакой другой Николаевки еще не существовало. За свою относительно недолгую историю – немногим более сотни лет – это село успело побывать и Козачьим, и Николаевкой (Никулешт), и Режеле Фердинанд I. По информации килийского краеведа Ивана Гапеева из соседней Новониколаевки, в 2015 году здесь проживало всего восемь семей. Сейчас инфраструктура этого населенного пункта оказалась полностью разрушенной, многие дома развалены, работы никакой нет.Но единственное, что по-прежнему стоит на протяжении более века незыблемо, это кирпичное здание старой мельницы. Хотя, конечно, и оно испытало на себе влияние времени. Но, несмотря на то, что в стенах его изрядно проявились трещины, оконные рамы полусгнили, а металлические украшения козырька над входной дверью деформировались, оно по сей день является одним из самых уникальных исторических объектов юга Бессарабии.Ведь самое интересное – это то, что находится внутри здания, тот чудесный механизм, который позволил работать мельнице на протяжении более 70 лет. Но обо всем по порядку.http://dumskaya.net/pics1/a0-1519988958.jpghttp://dumskaya.net/pics1/a0-1519988868.jpgРазвитие Николаевки Измаильского уезда началось фактически с того самого момента, как почетный житель Измаила землевладелец Павел Феодорович Тульчианов (1825-1889 гг., о часовне его брата Дорофея Тульчианова на Втором христианском кладбище Одессымы недавно рассказывали) организовал здесь конеферму. Лошади были его большой страстью, самым серьезным увлечением. Преобладали на ферме рысаки орловской и американской пород, именитых жеребцов для этого Павел Феодорович приобретал в России.Со временем увлечение отца перенял его сын Федор Павлович (1851-1912 гг.), который занимал пост городского головы Измаила в общей сложности 18 лет (с 1880 по 1892 и с 1900 по 1906 годы), а после и внук Димитрий Федорович (1877-1953 гг.), сын Федора Павловича, также прослуживший городским головой Измаила с 1911 по 1917 год.http://dumskaya.net/pics1/a0-1519988660.jpgФедор Тульчиановhttp://dumskaya.net/pics1/a0-1519988644.jpgДмитрий Тульчианов в супругойИнтересно, что Димитрий Тульчианов не просто занимался коннозаводством, но и лично участвовал в скачках в роли наездника, и надо сказать, очень успешно.На старом практически разрушенном кладбище Николаевки сегодня еще можно отыскать могилу Степана Кузьмина (1885-1974 гг.), работавшего объездчиком лошадей и кучером у Федора Тульчианова и его сына Димитрия.В момент своего правления Федор Павлович, владевший большими площадями земли в Николаевке, построил в этом месте мельницу. Приводила ее в движение паровая машина, работавшая на камыше и соломе.Для освещения мельницы и прилегающей территории использовалась динамо-машина — генератор постоянного тока, мощность которого составляла 6,7 кВт. Не так давно ее унесли из здания в неизвестном направлении. Но щит управления остался. На динамо-машине значилась надпись «Русское общество. Всеобщая компания электричества». Этим оборудованием пользовались на мельнице долгое время, пока в селе не появилось уже полноценное электричество.По рассказам старожилов, вечерами Тульчианов, когда мельница останавливалась, отправлял своего слугу к машинисту со словами «Пусть еще покрутит полтора часа, я почитаю газету».По сей день сохранились на мельнице жернова — те самые, тульчиановские. Возможно, их использовали для каких-то определенных операций.Рядом с мельницей специально для паровой машины обустроили каменный колодец. Старые работники вспоминали, что когда его рыли, то неожиданно наткнулись на водоносную жилу. Вода стала стремительно подниматься, тогда в колодец по распоряжению хозяина стали бросать мешки с шерстью и песком. Вода в этом колодце отличалась особыми вкусовыми качествами. Он сохранился поныне, и вода в нем по-прежнему пригодна для питья.http://dumskaya.net/pics1/a0-1519987737.jpgПрежде чем перейти к последующим хозяевам мельницы – немецким колонистам, еще пару слов скажем о роли, которую купцы Тульчиановы сыграли в истории Николаевки.С их приездом, как мы говорили, село стало развиваться. В поместье был разбит огромный сад, в котором росли груши и яблони, благоухали восхитительные розы, а по дорожкам гуляли павлины. По вечерам его освещали фонари. Измаильчанин Николай Реу, уроженец Николаевки, рассказал нам такую историю:«Моей маме было 4-5 лет, она играла на улице и увидела ехавшую по дороге из Килии тульчиановскую бричку. В ней сидел мальчик (скорее всего, это был Иона, сын Димитрия – прим.), он увидел маму и захотел играть с ней. Взрослые, испросив разрешения у родителей, забрали маму с собой и отвезли в сад. Всю свою жизнь она вспоминала потом об этом и говорила, что тогда видела настоящий рай».По четвергам на протяжении многих лет в селе проводилась богатая ярмарка. Привозили сюда, как правило, промышленные товары, а покупали сельхозпродукцию. Участниками торговли были в том числе жители Измаила, Аккермана и даже Молдавии.В 1907 году купеческой семьей на сельском кладбище была построена небольшая часовня, в которой разрешалось проводить обряды всем желающим. Украшена она была изнутри иконостасом из дорогих икон с серебряными лампадками, снаружи ее оградили каменным забором. Разрушили часовню в 1957 году. Рядом с ней находилась семейная усыпальница (в ней были захоронены шесть человек, по некоторой информации, и супруга Федора Тульчианова Елена Дмитриевна. Представители советской власти уничтожили усыпальницу в 1941 году.На деньги помещиков Тульчиановых в Николаевке была построена и школа-четырехлетка. По воспоминаниям Николая Реу, помещения в ней были очень добротные, была при школе и кухня, где кормили детей.По информации краеведа Ивана Гапеева, в 1977 году в Николаевке проживали 155 взрослых, 63 школьника, из которых 25 занимались в местной начальной школе (той самой, что построили купцы), а 38 учеников ходили учиться в другие села.http://dumskaya.net/pics1/a0-1519987781.jpg Но вернемся к истории главного объекта нашей публикации – мельнице. В 1910 году в Николаевку из Арциза в поисках нового места жительства прибыли немецкие колонисты семейства Шляпс. Федор Тульчианов продал им 1600 га земли, где они впоследствии образовали новое поместье Фридрихсдорф (по имени Федора Тульчианова). Сейчас это Новониколаевка. В 1911 году немцы приобрели знаменитую мельницу, пристроили к ней новый этаж. На оборудование не жалели средств, привозя его из Англии, Германии, Австрии, Швейцарии. Оно сохранилось по сей день, но большей частью в разобранном состоянии.Великолепный дизельный двигатель «Растон» в 1932 году привезли из Англии. Как рассказал Николай Шаргородский, житель села Нерушай Татарбунарского района, проработавший на мельнице с 1948 года до момента ее остановки в 2009 году, двигатель был тихоходным (220 оборотов), очень подходящим для мельницы, долговечным и выносливым. Одна серьезная авария произошла в 50-е годы – сломался коленчатый вал. Пришлось его отливать на машиностроительном заводе в Николаеве, а потом уже в Килии открылся литейный цех, и заменяемые детали изготавливали там.http://dumskaya.net/pics1/a0-1519988033.jpg Николаевская мельница славилась далеко за пределами Килийского района: зерно на переработку привозили сюда издалека. Особенно много клиентов было накануне Рождества и Пасхи. Хоть производительность станков была не очень высокой (полторы тонны зерна в час), но качество муки было отменным. Секрет состоял в том, что на мельнице использовалась не только нарезная система переработки, но и гладкая (когда зерно раздавливается), благодаря чему мука получалась мягкой и шелковистой. Кстати, очень высоко ценилась она в свое время на одесском «Привозе». Весной 2009 года остановился оказавшийся все же не вечным дизельный двигатель «Растон»: с появлением мини-мельниц уникальное производство в Николаевке остановилось. Уже девятый год мельница находится в запустении, лишь один «арендатор» хранит в одном из ее помещений солому.Безусловно, такое положение дел кажется жестокой несправедливостью по отношению к самой мельнице и тем людям, которые создавали ее и трудились здесь, вкладывая в свою работу не только силы, но и душу.… Побывав недавно на мельнице, мы прошлись по всем ее трем ярусам. Огромные механизмы, от которых веет добротной стариной, украшены свисающими гирляндами паутины, слегка припудренной пылью. На полу в некоторых местах еще рассыпана та самая шелковистая мука. Гладя на это, хочется верить, что нынешняя остановка всего лишь временная, что мельница еще тряхнет всей своей сказочной стариной, и зашумят ее механизмы, заскрипят притяжные ремни, встрепенется дизельная громадина «Растон», и польется из текстильных воронок белоснежный поток муки.Интересно, возможно ли такое? Наверное, да, если к этому делу приступят люди, которые умеют ценить достижения предшественников и привыкли делать все на совесть – точно так же, как это было когда-то у купцов Тульчиановых и немцев семейства Шляпс.Автор Снежана Стрепетоваhttp://dumskaya.net/pics/a5/picturepicture_151998750599026335213770_26286.JPG http://dumskaya.net/pics/a7/picturepicture_151998750738679748213773_43851.JPG http://dumskaya.net/pics/a7/picturepicture_151998750775663598213774_79949.JPG http://dumskaya.net/pics/a7/picturepicture_151998750711105581213775_43793.JPG http://dumskaya.net/pics/a7/picturepicture_151998750782949087213777_16481.JPG http://dumskaya.net/pics/a7/picturepicture_151998750799891583213780_18550.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750759885310213781_14690.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750870038637213782_30966.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750883073499213783_96634.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750839179626213784_80074.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750857100058213786_48581.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750830221257213787_59793.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750892581967213788_96168.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750863829019213789_71273.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750833899176213790_29283.JPG http://dumskaya.net/pics/a8/picturepicture_151998750880453555213792_61365.JPG http://dumskaya.net/pics/a1/picturepicture_151998905131091488213797_2653.JPG http://dumskaya.net/pics/a1/picturepicture_15199890513589056213798_13332.JPG http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905148833561213799_9940.JPG http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905274840416213801_56050.JPG http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905290043668213802_22563.JPG http://dumskaya.net/pics/a2/picturepicture_151998905283788220213803_19345.JPG 3 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 22 березня, 2018 Автор Report Share Опубліковано 22 березня, 2018 Ukraina Incognita added 17 new photos.10 hrs · Львівщина. Церква Святого Духа в селі Потелич - об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО. 3 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Гість shpylka Опубліковано 23 березня, 2018 Report Share Опубліковано 23 березня, 2018 Якщо зайшло за церкви ЮНЕСКО, то гарнюня церква в Ужку - перевал Ужоцький, ясна річ у Карпатах. Жаль тільки, що вона опинилася в руках МП. 2 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Recommended Posts