Відкриваємо Україну

[Françoise]

Будемо сподіватися то тимчасово

До речі це й є 1 з взірців справжньої української архітектури а не ті потворні цибулі з Монголії

Змінено 4 квітня, 2018 користувачем Françoise

[Redis]

Френси, ТИ, як завжди, Бомбезна!

[Françoise]

дякую

[Françoise]

 

 

Ivan Bykov is with Віктор Радько and 11 others.

9 hrs · Kyiv, Ukraine · 

 

ПЕРЕМОГА !
Вчора, 28 березня 2018 року експетна рада Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України погодила прийняття до державного реєстру пам'яток культури 34 ( тридцять чотири) пам'ятки архітектури у Полтавській області ! Більша частина з них - 30 шкіл Лохвицького повітового земства та будинок земського лікаря - виконані в стилі УАМ і належать до творчого надбання геніального архітектора та нашого кумира Опанаса Георгійовича Сластіона ! Майже два роки Майстерня архітектора І. Бикова на замовлення проекту Школи Лохвицького земства та , особисто ініціаторки та голови проекту Ольга Герасим'юк, виконувала дослідження унікального комплексу шкіл Лохвицького земства, обміри та розробку облікової документації. До цього були численні дослідницькі поїздки Ольги Герасим'юк та Максима Іванова( Doonsee Leyc). Позаду десятки наших поїздок і обмірів ( діякі виконувались і вночі )), тисячі километрів, місяці дослідницької роботи, декілька засідань консультативної ради під головуванням шановної Валентина Вождаєнко . За цей час ми стигли полюбити Полтавщину, цей благословенний та багатостраждальний край.
І ось - перший вагомий результат - 34 пам'ятки у реєстрі. Переважна більшість з них ( 31 ) - УАМ Сластіона, справжні шедеври української національної архітектури. Крім того - альма-матер Чорнух міністерська школа, церква Різдва Богородиці у селі Васильки та земська школа у Пізниках. І ще - 31 пам'ятка УАМ - це найбільша кількість пам'яток українського архітектурного модерну, які коли-небудь отримували державний охоронний статус одним наказом. Своєрідний рекорд...
Сердечно дякуємо усім, хто раніше чи пізніше долучився до нашої роботи. А ми, разом з проектом крокуємо дали - попереду ще десятки пам'яток УАМу, які потребуєть дослідження та охорони.

 

 

[Françoise]

 

 

Маловідома Україна

5 hrs · 

Невідомі куточки України: Санжійка.

30 км від Одеси, 10 км від Чорноморська, одне з наймальовничіших місць на узбережжі Чорного моря... Санжійка – це невелике село в Овідіопольському районі Одеської області. Постійна кількість жителів – усього близько 800 осіб. Відсутність великої реклами призвела до того, що про Санжійку мало хто знає в Україні. Навіть в Одеській області воно відоме далеко не всім.

Між тим це відмінне місце для любителів тихого, спокійного відпочинку. Сухе чисте повітря, морський бриз, південне сонце, чистий оксамитовий піщаний пляж і найсиніше Чорне море. З високих обривів відкривається вид на чудові морські пейзажі. Це місце, де можна забути про проблеми і просто радіти світанку, ясному небу і теплій морській воді.

Село з мелодійною назвою знаходиться на цікавій території. Між Санжійкою і Овідіополем археологи знайшли поселення часів скіфів, сарматів та ранніх слов’ян. Пізніше в причорноморських степах на території сучасного села та прилеглих районів селилися українські козаки. Історія села почалася у 18 столітті, в 1792 році, коли на цьому місці заснували військове містечко Санджак, побудували сторожову вежу і землянки для солдатів. У 1921 році з’явилася головна визначна пам’ятка села – Санжійський маяк. Його ще називають «втікачем», тому що через руйнування берега морем маяк вже кілька разів переносили, а його будівлю неодноразово оновлювали.

Санжійка вельми приваблива для батьків з дітьми, тому що тут немає галасливих дискотек та інших закладів. Тільки на обривах потрібно бути обережними.

Де зупинитися

Для відпочинку є кілька варіантів. Можна просто поставити намет на березі й відпочивати «дикуном». Без проблем можна зняти і житло у приватному секторі – в Санжійці ви побачите безліч оголошень «здам будинок». Але в розпал літнього сезону (липень–серпень) хороше житло краще бронювати заздалегідь. Останнім часом поступово розвивається інфраструктура. Є бази відпочинку та міні-готелі. Номери – від економ-класу до комфортабельних із супутниковим телебаченням, кондиціонерами, холодильниками, душовими та іншими зручностями. На території міні-готелів можна знайти басейн, сауну, більярд, мангали, ресторан, парковку. У літній сезон постояльцям надається харчування, також у гостей є можливість приготувати їжу самостійно. В селі працює кілька магазинів і невеликий ринок. Найвищі ціни за проживання, як правило, у липні–серпні. Деякі бази відпочинку та готелі працюють весь рік.

 

 

[Françoise]

 

 

Маловідома Україна added 9 new photos.

56 mins · 

Мигія

Відомо це місце перш за все в колах любителів сплавів на байдарках, але навіть якщо слово "рафтинг" викликає у вас страх і практикувати такий вид відпочинку ви не збираєтеся, тут точно буде, чим помилуватися.

Мигія - село з багатою історією, тут існували поселення ще до нашої ери, тому про нього ходить багато легенд. Кажуть, що свою назву село отримала від самого Геродота - побувавши в цьому краю, він назвав його "Емігея", що перекладається як "Моя земля". Зараз тут проживає приблизно 2 тисячі осіб. На околиці села починається територія національного природного парку "Бузький Гард".

Один з найпопулярніших видів активного відпочинку тут - сплави по Південному Бугу. Рафтинг, водний слалом на каяках, байдарки і катамарани, є всі види водних розваг і туризму, і не тільки для спортсменів зі стажем. Тим, хто ніколи не займався рафтингом, можна відправитися в безпечний сплав з інструктором.

У Мигії є навіть свій невеликий Крим - радонове озеро з неймовірно бірюзовою водою, майже як на мисі Фіолент. Крім корисних властивостей, в озері дуже комфортно купатися і стрибати зі скель різної висоти - підводних каменів немає, глибина - до 42 метрів.

Крім того, тут можна зайнятися скелелазінням, риболовлею і верховою їздою. Окремий пункт програми - відвідування парку "Бузький Гард" з красивими каньйонами, скелями, островами, порогами і вирами Південного Бугу. Тут налічується 900 видів рослин, 26 з яких занесені в Червону книгу України, і мешкає 22 види тварин. А ще на Південному Бузі ще в XIX-XX століттях було зведено багато водяних млинів: частина з них збереглася до сих пір. Одна з визначних пам'яток - водяна вальцевая млин Скаржинського.

Як дістатися:
З Києва до Мигії - близько 5 годин їзди на машині, відстань становить 330 кілометрів. Якщо добираєтеся своїм ходом, потрібно буде доїхати до Первомайська. Прямих потягів зі столиці до Первомайська немає, тому зручніше буде поїхати на автобусі. До Миколаєва ходять комфортабельні автобуси, які проїжджають Первомайськ - дорога займе трохи більше 5 годин, квитки - від 320 гривень.

Мигія розташована в 10 кілометрах від Первомайська: можна взяти таксі або відправитися на маршрутці з автовокзалу

Змінено 3 квітня, 2018 користувачем Françoise

[Гість shpylka]

Унікальне  озеро. 

[Françoise]

Як і рожеве на Перекопі. І соляні у Солотвині

[Françoise]

 

Готично. Величні польські костели на Тернопіллі нікому не потрібні і поступово руйнуються (ФОТО)

Автор: Дмитро Полюхович

Під час мандрівок західноукраїнською глибинкою впадають в очі закинуті сільські костели. Їхня доля, зазвичай, стандартна - по тому, як у 1945-1946 роках польське населення, яке й складало основну масу римо-католиків, перебралося до “Народної” Польщі, храми стали нікому не потрібними і, відповідно, закрилися. Як варіант, зустрічаються випадки, коли костели примусово закривалися ще в 1944 році, одразу після приходу “других совітів” - добре, якщо тоді обходилося без розстрілу/ арешту панотця, як “ворожого елемента”.

Повоєнна доля храмів теж однаковісінька - їх переважно використовували як склади. Добре, якщо зернові чи, навіть, овочеві. Гірше, якщо їх пристосовували для зберігання “хімії” - мінеральних добрив, пестицидів та гербіцидів.

З розпадом колгоспів всі ці костели взагалі стоять пусткою та поступово руйнуються.

Ситуація, коли наприкінці 1980-х - на початку 1990-х з відродженням УГКЦ в селі створювалося кілька громад східного обряду — швидше виняток, ніж правило. Подібний випадок, наприклад, бачимо в селі Буцнев, що біля Тернополя.

Основній частині громади, яка перейшла до УГКЦ, тут відійшов грандіозний храм на честь Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії зі знаменитою на Галичині чудотворною іконою Божої Матері Буцневської. Громада УПЦ-КП, натомість, отримала невеличкий, схожий на іграшку, костел Св. Адальберта і Різдва Пресвятої Діви Марії, зведений в 1887-1888 роках за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича коштом інженера Теодора Серватовського — тогочасного дідича (власника) Буцнева. Сьогодні це православна церква на честь Святих апостолів Петра і Павла.

Досить цікаве застосування знайшли невеличкому, зведеному у міжвоєнний період, костелику у сусідньому з Буцневим селі Острів. Тут колишній храм перебудували на житло для місцевого панотця.

Ще раз наголосимо — подібне для віддалених сільських костелів є швидше винятком, ніж правилом.

Закинуті храми різняться розмірами, віком, історичною, художньою та культурною цінністю. Серед них трапляються як шедеври архітектури — так і безликі “стандартні” проекти. Тим не менше, всі вони цікаві й варті того, аби поквапитися на них подивитися, бо процес руйнації йде невпинно, і навряд чи щось зміниться не лише найближчим часом, але й взагалі.

У цьому огляді ми розглянемо деякі, на наш погляд, найцікавіші костели Східного Тернопілля.

 

Личківці, Гусятинський р-н

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії звели у 1708 р. на території колишнього замку та з замкового каміння. В 1728 р. коштом Яна Ґлебоцького, тогочасного дідича Личківців, провели реконструкцію храму, про що сповіщає напис над входом. Є підозра, що згаданий пан був масоном, бо інакше чому б це фасад костелу прикрасила символіка “вільних мулярів”?

Костел у Личківцях та масонські знаки

По війні в костелі зберігали добрива, а в прибудові — отрутохімікати. Там і досі не рекомендується перебувати понад 5 хвилин. Сморід ДДТ, яким просякнуте все навколо, одразу ж викликає страшенний головний біль.

В прибудові (на передньому плані) й досі чути сморід ДДТ

Ще на початку 1990-х тут був дах зі шпилем сигнатури. Сьогодні обвалилося навіть склепіння. Незабаром балки, що впали в залу, вкрилися смарагдовим мохом, лишайниками, папороттю та кущами. Тут можна було б відчути себе як у якомусь загубленому у джунглях місті, якби не сморід дусту.

Майбутнє цього костелу невизначене, бо навіть про якусь консервацію об'єкта годі й мріяти.

 

Постолівка, Гусятинський р-н.

Село Постолівка лежить за кілька кілометрів від Личківців. Тут знаходиться досить симпатична неоготична цвинтарна капличка на честь апостолів Петра та Павла (кінець XIX ст). Її дах давно обвалився, а всередині, довкола заваленого шпиля сигнатурки, розрісся справжнісінький ліс. Зате вцілів декор фасаду з обелісками та фігурами апостолів і дуже красиві різьблені дерев'яні двері.

Апостоли з Постолівки

Янголики серед руїни

Цікаво, що традиційного смітника, характерного для закинутих споруд, тут немає. Очевидно, люди бояться Бога, однак сюди зносять різноманітні сакральні фігурки, якими селяни у поминальні дні оздоблюють могили (ну не викидати ж їх у смітник?). Пухкенькі янголики серед пустки закинутої каплички виглядають дуже зворушливо.

Капличка є пам'яткою місцевого значення, але подальша доля споруди жодного оптимізму не викликає.

 

Сидорів, Гусятинський р-н.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії (1730 р.) зведено коштом кам’янецького каштеляна Марціна Калиновського. Це чи не єдиний у своєму роді християнський храм на планеті. Зводячи новий костел, шляхтич вирішив одночасно увічнити у камені славу Калиновських та забажав, аби храм повторював його родинний герб - “Калинову”.

Із забаганкою аристократа впорався відомий архітектор Ян де Вітте. Вівтарну частину храму він зробив подібною до вістря стріли, пресвітерію з трикутним ґротом у торці – до лука, а першому ярусу дзвіниць Ян де Вітт надав у плані форму зірок.

Костел має нетипову для Галичини історію. У повоєнні роки його хоч і закрили, але не повністю. Сумної долі складу він теж уникнув. Ба! Тут навіть 2-3 рази на рік проводили служби для місцевих стареньких. По тому, як всі вони померли, храм років з двадцять стояв пусткою з відкритими настіж дверима. Тоді ж було знищено та вкрадено чимало елементів оздоблення, та сплюндровано крипту з похованням Калиновських.

В Сидорові немає римо-католиків, але за долю “гербового” храму можна не турбуватися. Ним опікуються вірні РКЦ з Гусятина. Навіть потроху ремонт іде.

Сидорів варто відвідати не лише задля огляду дивовижного костелу, але й заради місцевого замку, який по праву вважається найромантичнішим замком Тернопілля.

 

Турильче, Борщівський р-н.

В більшості путівників та краєзнавчих публікацій місцевий костел помилково називають “Петропавлівським”. Очевидно, на це вплинули фігури апостолів Павла з мечем та Петра з ключем, що прикрашають його фасад.

 

Костел звели 1871 року в еклектичному стилі, що поєднував неоготику з елементами ренесансу. Будівництво храму повністю профінансував граф Ян Старженський. Він же присвятив його своєму небесному патрону Св. Яну Непомуцькому. Зображення цього Святого й досі прикрашає вівтар.

Храм належав парафії, яка, окрім мешканців самого Турильче, об'єднувала ще й сусідні села Вербівку, Пилипче, Слобідку та Трійцю. Напередодні Другої світової війни ця парафія налічувала півтисячі вірних.

Храм св. Яна Непомуцького є пам'яткою місцевого значення, але сподіватися, що держава хоч колись виділить гроші на його порятунок, не виходить.

 

Сороцьке, Теребовлянський р-н.

Окрасою Сороцького є неоготичний костел Матері Божої Неустанної Помочі. Він є найбільшим, найромантичнішим та найвеличнішим з усіх представлених в огляді храмів — недарма його фото представлено на самому початку.

Костел звели в 1902-1907 роках за проектом архітектора Міхала Ковальчука коштом графа Міхала Віктора Баворовського (1860-1933) та його дружини графині Марії Северини Дунін-Борковської (1862-1919). Східну стіну храму досі прикрашають об'єднанні спільною графською короною фамільні герби донаторів — "Пруст" (Баворовських) та "Лебідь" (Дунін-Борковських).

Костел закрили в 1944 р. Одразу після повернення “совітів”.

Сумна складська доля не оминула і цей Божий дім. Спочатку тут було зерносховище, потім - склад мінеральних добрив. Аби вантажівки могли заїздити всередину, господарники розібрали частину східної стіни та поставили там ворота. Десь у вісімдесятих спалахнув його дах. Пожежа, крім покрівлі, знищила приголомшливої краси вітражі роботи знаних французьких майстрів. Від них збереглися лише фрагменти.

 

Рештки вітражів

Сьогодні храм поступово руйнується і будь-якої надії, що ситуація зміниться — немає. Єдине, що поки вдалося зробити — це очистити приміщення від сміття та непотребу.

 

Ілавче, Теребовлянський р-н.

Дорогою до Сороцького мандрівник обов'язково проїздить село Ілавче. Тут через дорогу величного храму на честь Івана Богослова (УГКЦ) притулилася безіменна капличка (1910 р.). Вона маленька та непоказна, але шарму їй додає гніздо лелек на фасаді. Капличка вся в тріщинах, аварійна і, вочевидь, доживає останні роки, хоча ще в середині дев'яностих її стан оцінювався як досить добрий.

Восени 2017 р. ця споруда ще стояла, але от чи пережила вона цю зиму - сказати складно.

 

Млинська, Теребовлянський р-н.

Місцевий костел один з найсимпатичніших в даному огляді, бо зводився не як парафіяльний, а як “палацовий”. Палац, що належав графській родині Лосів, до нашого часу не дожив. Зберігся лише грандіозний та дуже красивий парк. Тут можна побачити навіть надзвичайно рідкісні червонолистяні буки. “Червоних” буків такого віку та розміру в Україні менше десятка!

Храм звели коштом тодішніх власників Млинського Ельжбети Лось та її чоловіка Єжи Севера Дунін-Борковського в 1911-1912 роках. На жаль, невідомо, хто був його архітектором. Є інформація, що то був якийсь представник Львівської політехніки. Не вдалося з'ясувати й назви костелу.

З родзинок цього об’єкту варто відзначити фігурну оковку всіх дверей та частково збережені вітражі.

З усіх закинутих костелів, храм у Млинськах є найбільш збереженим, але подальша доля його теж “у мороці”.

 

Червоногород, Заліщицький р-н.

Червоногород славиться не лише знаменитим замком та водоспадом, але й найбільшою концентрацією закинутих костелів-капличок.

Руїни костелу Внебовзяття (Успіння) Богородиці вражають. Звели його в стилі пізнього ренесансу з елементами готики ще 1615 року коштом родини Лісецьких. Дах костелу завалився десь в 1970-х, але міцне склепіння стоїть і досі. Крім часу та негоди, до руйнації храму долучилися як скарбошукачі, які у пошуках цінностей зруйнували його льохи та крипти, так і різні “Васі”, які спаплюжили його стіни чисельними автографами “Тут були...”

На сусідньому цвинтарі можна побачити одразу дві каплички-гробівці. Почнемо з найбільшої та нетипової (до того ж, вона перша від дороги). Одразу видно, що споруда дійсно “непроста” – про це свідчать розкидані перед входом кам'яні тесані колони, капітелі дорійського ордера та рештки якоїсь обезглавленої фігури. Це родинний мавзолей родини Понінських, яким довгий час належав Червоногород. Звела його 1835 року безутішна княгиня Гелена Понінська, яка пережила обох своїх дітей – сина Каліста та доньку Кароліну. Надгробок із білого мармуру виконав данець Бертель Торвальдсен, наймодніший скульптор тих часів.

Капличку-мавзолей зводили “під” роботу Торвальдсена, який працював у орієнтованому на античні взірці стилі. Відповідно, і гробівець більше нагадував античні храми, а не традиційні католицькі каплички. Слово “нагадував” недарма вжито у минулому часі. Зараз він взагалі ні на що не схожий – напіврозвалена “коробка”, що цілком могла би бути хоч гаражем, хоч сільмагом, хоч автобусною зупинкою. Постаралися як звичайні вандали, так і гробокопачі (діяльність останніх яскраво засвідчують ями в долівці мавзолею).

Надгробок роботи Торвальдсена у 1961 році врятував Борис Возницький. Нині він експонується у Львівській галереї мистецтв. За свідченням місцевих жителів, крім згаданого надгробку тоді вивезли ще кілька барельєфів, фігуру лева та ще кілька предметів декору. Сподіваємось, все воно – десь у музейних фондах.

Традиційна ж капличка, що стоїть на протилежному кінці цвинтарю, теж пов'язана з Понінськими – це мавзолей княгині Йоанни Понінської, яка померла 1810 року. Ця капличка у трохи кращому стані, ніж сусідка, але не набагато. “Чистильники трун” побували й тут, про що свідчить чимала яма по центру споруди.

Невідомо, яка подальша доля капличок, але костел, швидше за все, незабаром відремонтують — останнім часом ведеться чимало розмов про відбудову та реставрацію комплексу споруд червоногородського замку.

 

Післямова

Що робити з закинутими костелами та каплицями — наразі навряд чи хтось знає. Використати європейський досвід, коли храми, які стали непотрібними, перетворюються на музеї, виставкові та кіно-концертні центри, готелі та навіть ресторани — навряд чи можливо. По-перше там йдеться про споруди, що височать посеред великих міст. Наприклад, в Мюнхені один з найелітніших ресторанів розміщено в колишньому католицькому храмі, в колишньому ж костелі знаходиться й місцевий Музей мисливства. Звісно, що до храмів у сільській глибинці цей досвід навряд чи можна застосувати. Тож питання, чи вдасться зберегти закинуті сільські костели, на сьогодні залишається без відповіді...

там купа фотографій але "формат картинки не підтримується" 

клікніть на лінк аби їх побачити

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/84031/Gotychno_Velychni_polski_kostely_na_Ternopilli_nikomu?a_offset=

[Françoise]

Маловідома Україна added 3 new photos.

4 hrs · 

Маєток пана Катеринича у Бобровиці

Про походження назви міста Бобровиця достовірних даних нема. Є лише здогадки, що поселення отримало назву від бобрових промислів, якими займались його жителі того часу у водоймах рік Бистриці, Трубежа та Остра. Річка Бистриця до середини XIX століття мала назву Бобровниця.

На початку XIX ст. містечко було розташоване по обидва боки річки, через яку було перекинуто дерев'яний міст, який пізніше був замінений залізобетонним.

Вдале розташування міста на березі повноводної річки визначило стратегічне значення перед іншими поселеннями. Про стародавнє походження Бобровиці свідчать залишки городища (XI—XIII століття).

В XVI столітті Бобровиця — містечко Остерського староства Київського воєводства Речі Посполитої. У 1654 році Бобровиця була сотенним містечком Київського полку, що відбилося на гербі міста у вигляді двох перехрещених шабель. У тому ж році, в складі Українського гетьманату (Гетьманщини), Бобровиця бере участь в підписанні "мартівських статей" з Московією.

Від 1782 року містечко стає волосним центром Козелецького повіту.

На початку XIX ст. в Бобровиці панівне становище посідали поміщики, які скупчили в своїх руках великі земельні володіння (Кочубей, Плескач, Скляревський, Катеринич, Булах ). Бобровицькі поміщики все більші площі відводять під цукрові буряки. Зважаючи на це, поміщик Кочубей розпочинає у 1807 році спорудження цукрового заводу.

За твердженнями істориків, у 1838 році, Петро Катеринич брав участь у викупі Тараса Шевченка із кріпацтва і тому, на знак подяки, під час другої подорожі до України (1846 рік) Шевченко відвідав маєтки Катеринича в місті Бобровиця та селі Марківці, де намалював 8 портретів членів його родини, 5 з яких збереглися до цього часу. Тоді ж він виконав аквареллю портрет О.А.Афендик, матері Катеринича.

Бобровицький маєток Катеринича вражає своєю неповторною архітектурою та витонченістю. Був споруджений із , так званої, іменної цегли, на якій, навіть сьогодні, можна розгледіти особисте клеймо Катеринича.

У 1890 році — відкрито земську лікарню. У цей же період (кін. XIX — поч. ХХ ст.ст.) діяли три початкові школи (роки відкриття — 1863, 1896, 1910), двокласне училище (1902 рік), сільськогосподарське училище молодших агротехніків (1891 рік), безкоштовна народна бібліотека (1897 рік), лікарня (1915 рік). У 1920 році діяв сільсько-господарський технікум, відкрито сиротинець.

У листопаді 1920 року Бобровиця стала центром Бобровицького повіту. Від 1923 року Бобровиця - центр Бобровицького району.

 

[Françoise]

Мамаївці, Чернівецька область. Тюльпанові поля

 

Це Україна added 3 new photos.

8 April at 20:01 · 

Десь під Чернівцями!

 

Show More Reactions

[Françoise]

 

 

Ukraina Incognita

10 hrs · 

Це точно Україна. Кіровоградщина. Лозуватські скелі.

+9

 

 

[Françoise]

 

 

Маловідома Україна

4 hrs · 

Фортеця Тустань в селі Урич.

Уричські скелі мають давню історію. Залишки фортечних стін, вирубані в камені пази, печери, коридори, колодязь нагадують про те, що раніше тут була фортеця Тустань. Історія Тустані досі вкрита таємницями – замок був зруйнований в Середньовіччі. А серед місцевих жителів побутують легенди про підземні ходи та скарби… Давні русичі мали в цьому місці скельний оборонний комплекс, пограничну фортецю та митний пункт. Історики так й інтерпретують назву: «Ту стань!»

Перші укріплення на скелі зводили ще білі хорвати в IX ст. Пізніше фортецю використовували руські та галицькі князі. Після 1340 року замок був зруйновний монголо-татарами, але знову відбудований польським королем Казимиром Великим для налагодження експорту солі з Дрогобича.

В XVI ст. фортеця зникла з історичних скрижалів. Першим туристом, що ходив цими шляхами був письменник Іван Франко. 1884 року він разом з групою студентів подолав шлях від Борислава через Східницю, Урич, Корчин та далі для дослідження гуцульського побуту. 30 червня 1912 року серед тустанських скель збиралась українська молодь, що відкрила тут меморіальні дошки Т. Шевченку, М. Шашкевичу, І. Франку. А на скелі висікли слова Кобзаря: «Вставайте, кайдани порвіте!»

В західній групі скель, яка має назву Гострий камінь, знайдені залишки колодязя. Ще однією історичною віхою цієї місцевості стала діяльність ОУН – в 1943 – 1945 рр. на горі Ковбурі діяла націоналістична підпільна радіостанція «Афродита». Згодом диктор цього радіо Альберт Газенбрукс, бельгієць за національністю, був засуджений до 8 років таборів.

В 1994 році ту був створений Державний історико-культурний заповідник «Тустань».

Адреса музею: Львівська обл., Сколівський р-н, с. Урич Координати: 49°11’28”N, 23°24’34”E

Графік роботи: з 10.00 до 18.00 (в квітні – жовтні), з 09.30 до 17.00 (в листопаді – березні) Доїхати до Тустані можна автомобілем зі Львова (110 км), автобусом чи потягом зі Стрия, Східниці, Трускавця.

+5

 

 

[Françoise]

Заповідник "Тузлівські Лимани"

Забагато фотографій, не вставлю повністю. Ось лінк :

 

https://www.facebook.com/balinskyy.vladislav/media_set?set=a.1809185342476001.1073742043.100001536574170&type=3

[Françoise]

 

 

Наше Прикарпаття

10 June at 14:19 · 

Озеро Росохан на Прикарпатті, в Рожнятівському районі. 
В ньому повністю прозора вода.

[Гість shpylka]

Апаю  забуту  гілочку,  затесалася  десь  аж  на  сороковій  з  чимось  сторінці.

Оце  розглядала  сьогодні  і  згадала  про  неї.

Взяла  зі  сайту

http://andy-travel.com.ua/pokuttya-opillya-i-trohi-ternopillya

 

Старе  село,  Львівщина. 

П'ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований у 1584-1589 роках за участі Амброзія Прихильного. Був відновлений 1642 і 1654 у стилі східно-європейського пізнього ренесансу. Пізніше замок належав Радзівіллам, Стшалковським, Сенявським, Чорторийським і Потоцьким.

 

http://s001.radikal.ru/i193/1208/b0/c68b7586a891.jpg

 

http://s017.radikal.ru/i441/1208/34/b2708c3b6fd8.jpg

 

Замок  у  Свіржі.  Львівщина.

 

http://s16.radikal.ru/i191/1208/34/087ebaddffb7.jpg

 

Перемишляни.  Львівщина

костел Святих апостолів Петра і Павла. Храм разом з монастирем належав домініканцям-обсервантам і був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких.

 

http://s45.radikal.ru/i107/1208/dd/3f0ebc385575.jpg

 

 

Свято-Успенська Унівська Лавра Студійського уставу поблизу Перемишлян - один із найдавніших монастирських комплексів України, головна духовна святиня Львівщини.

 

http://s50.radikal.ru/i129/1208/68/c8123cc2a3fc.jpg

 

Більшівці.  Франківщина

Костел

http://s004.radikal.ru/i208/1208/29/e999297fd16b.jpg

 

http://sd.uploads.ru/tglAV.jpg

 

 

 

Палац у Большівцях, в якому зараз знаходиться лікарня, був зведений у 1929 році Корнелієм Кшечуновичем:

 

http://s001.radikal.ru/i195/1208/73/6a65b13b702f.jpg

 

В декількох кілометрах на схід від Галича є село Медуха, де помирає ще один костел. Не дуже старий (1913 рік), але величний і дуже гармонійний:

 

http://s50.radikal.ru/i130/1208/36/75f8a693f32c.jpg

 

Ще  трохи  неповторного  Дністра

 

Оце  біля  Маріямполя

 

http://s53.radikal.ru/i140/1208/8e/e4f30a6c1462.jpg

 

 

А  це  поблизу  Коропця

http://s44.radikal.ru/i106/1208/f9/b424e316c96b.jpg

 

Рогатин. Франківщина.

Найціннішою і найцікавішою спорудою Рогатина є церква Святого Духа – справжній шедевр дерев’яного зодчества, один найдовершеніших дерев’яних храмів України. Церква зведена у 1598 році на місці більш давнього дерев’яного храму. Пізніше, у XVII столітті до храму впритул добудували дзвіницю (рідкий випадок). http://s019.radikal.ru/i628/1208/32/19cbfb7bbe70.jpg

 

А  це  вже  Тернопілля.

Палац Бадені у містечку Коропець

http://s017.radikal.ru/i414/1208/ac/bd24ee82a884.jpg

http://s017.radikal.ru/i415/1208/8b/973325dfb117.jpg

 

Устечко

Міст.  Один  з  найвищих  в  Україні.

http://s44.radikal.ru/i105/1208/28/985a79c1e92c.jpg

Змінено 2 листопада, 2018 користувачем shpylka

[Françoise]

Please wait.. Loading

[Rost_I]

 

 

 

Ivan Bykov is with Віктор Радько and 11 others.

9 hrs · Kyiv, Ukraine · 

 

ПЕРЕМОГА !

Вчора, 28 березня 2018 року експетна рада Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України погодила прийняття до державного реєстру пам'яток культури 34 ( тридцять чотири) пам'ятки архітектури у Полтавській області ! Більша частина з них - 30 шкіл Лохвицького повітового земства та будинок земського лікаря - виконані в стилі УАМ і належать до творчого надбання геніального архітектора та нашого кумира Опанаса Георгійовича Сластіона ! Майже два роки Майстерня архітектора І. Бикова на замовлення проекту Школи Лохвицького земства та , особисто ініціаторки та голови проекту Ольга Герасим'юк, виконувала дослідження унікального комплексу шкіл Лохвицького земства, обміри та розробку облікової документації. До цього були численні дослідницькі поїздки Ольги Герасим'юк та Максима Іванова( Doonsee Leyc). Позаду десятки наших поїздок і обмірів ( діякі виконувались і вночі )), тисячі километрів, місяці дослідницької роботи, декілька засідань консультативної ради під головуванням шановної Валентина Вождаєнко . За цей час ми стигли полюбити Полтавщину, цей благословенний та багатостраждальний край.

І ось - перший вагомий результат - 34 пам'ятки у реєстрі. Переважна більшість з них ( 31 ) - УАМ Сластіона, справжні шедеври української національної архітектури. Крім того - альма-матер Чорнух міністерська школа, церква Різдва Богородиці у селі Васильки та земська школа у Пізниках. І ще - 31 пам'ятка УАМ - це найбільша кількість пам'яток українського архітектурного модерну, які коли-небудь отримували державний охоронний статус одним наказом. Своєрідний рекорд...

Сердечно дякуємо усім, хто раніше чи пізніше долучився до нашої роботи. А ми, разом з проектом крокуємо дали - попереду ще десятки пам'яток УАМу, які потребуєть дослідження та охорони.

 

 

 

 

Полтавщина може вражати. Ось, наприклад, старовинне козацьке поселення Келеберда. Нереально мальовниче місце з дуже цікавою історією. Але хто про це знає?

https://www.youtube.com/watch?v=w2SviCm1lhw

[Гість shpylka]

Дякуючи  Вам  і  Френсі (що  таку  гілочку  відкрила)  вже  знаю  про  таке  поселення. Нагуглила  ось  таке.

 

Село Келеберда расположено на левом берегу Днепра, на скалистом мысу к югу от Комсомольска. На поверхность здесь выступает слой светло-розового гранита возрастом 3 млрд. лет. Впервые поселение Короберда упоминается в 1646 г., хотя географическое название Геребердеев Рог встречается и раньше. В 1660 г. Келеберда стала сотенным центром в составе Полтавского полка, защищала Днепровскую переправу от татар. В 1764 г. эти земли вошли в состав Новороссийской губернии. В 1943 г. в районе с. Келеберда войска 92-й гвардейской стрелковой дивизии 37-й армии Степного фронта форсировали Днепр, понеся большие потери (установлен памятник-обелиск). На краю мыса в 2005 г. возведена Преображенская церковь. К 200-летию со дня рождения Н. Гоголя возле храма установили памятник Тарасу Бульбе, герою одноименного произведения писателя.

 

В  цьому  дописі  Горішні  Плавні  ще  іменують  Комсомольськом.

Та  й  про  Келеберду  лише  російськомовна  Вікіпедія  щось  написала,  звісно  мало.

А  який  класний  топонім  Келеберда!  Як  можна  було  в  цьому  мальовничому  краї  підтримувати  назву  Комсомольськ?

 

Той  храм  зовсім  новий.  Я так  зрозуміла,  що  то  МП.

Змінено 4 грудня, 2018 користувачем shpylka

[Гість shpylka]

@Françoise,

На  жаль  мені  не  відкрилося  відео  з  Пінзелем,  але  знайшла  кілька  таких  роликів  у  ют юбі.  Хоч  мені  тема  Пінзеля  добре  відома,  але  ролики  "Від  Бучача  до  Лувру",  в  т.  ч  і  з  самого  Лувру,  бачу  вперше.  Дякую!!!

Ще  рік назад  Пінзелева  св.  Анна  демонструвалася  в  Олеському  замку  і  я  показувала  її  туристам  і  розповідала  про  Майстра.  Майстер  Пінзель - так  його  називали  всі,  поки  не  знайшли  записи  в  Бучачі  про  його  шлюб  і  дізналися,  що  він  звався  Йоган.

Я  завжди  розповідала  туристам,  як  я  ще  студенткою  прочитала  в  газеті  замітку,  що  приїхали  німецькі  студенти,  побачили  роботи  Пінзеля  і  впали  на  коліна.

На  цих  словах  я  оберталася  до  св. Анни  і  казала:  "Можливо  вони  падали  на  коліна  перед  цією  св.  Анною"...

Але  коли  я  востаннє  це  сказала  і  повернувшись  до  скульптури  її  не  побачила,  то  був  облом (даруйте  на  слові).

На  жаль,  нове  керівництво  вирішило,  що  не  треба  тисячам  туристів  бачити  чудову  роботу  Пінзеля  в  Олеському  замку. 

[Françoise]

Приєднуюся до подяки пані Шпильки, тепер і я про Калеберду знаю.

А Полтава і Полтавщина мені дуже сподобалися, до речі. Була там 2 роки тому

[Rost_I]

Дякуючи  Вам  і  Френсі (що  таку  гілочку  відкрила)  вже  знаю  про  таке  поселення. Нагуглила  ось  таке.

 

Село Келеберда расположено на левом берегу Днепра, на скалистом мысу к югу от Комсомольска. На поверхность здесь выступает слой светло-розового гранита возрастом 3 млрд. лет. Впервые поселение Короберда упоминается в 1646 г., хотя географическое название Геребердеев Рог встречается и раньше. В 1660 г. Келеберда стала сотенным центром в составе Полтавского полка, защищала Днепровскую переправу от татар. В 1764 г. эти земли вошли в состав Новороссийской губернии. В 1943 г. в районе с. Келеберда войска 92-й гвардейской стрелковой дивизии 37-й армии Степного фронта форсировали Днепр, понеся большие потери (установлен памятник-обелиск). На краю мыса в 2005 г. возведена Преображенская церковь. К 200-летию со дня рождения Н. Гоголя возле храма установили памятник Тарасу Бульбе, герою одноименного произведения писателя.

 

В  цьому  дописі  Горішні  Плавні  ще  іменують  Комсомольськом.

Та  й  про  Келеберду  лише  російськомовна  Вікіпедія  щось  написала,  звісно  мало.

А  який  класний  топонім  Келеберда!  Як  можна  було  в  цьому  мальовничому  краї  підтримувати  назву  Комсомольськ?

 

Той  храм  зовсім  новий.  Я так  зрозуміла,  що  то  МП.

 

так, храм новий, поки що МП. З огляду на те що Келеберда під впливом Горішніх Плавнів (де майже половина населення завезені колишні комсомольці з Росії) то з під МП вийде не скоро.

Пам'ятник Тарасу Бульбі там симпатичний, але до історії має такий собі стосунок. А от реальна історична постать - легендарний кошовий отаман Іван Сірко має до Келеберди прямий стосунок. Він вклав немало сил увідбудову містечка, і його у той час місцеві вважали осадником поселення. Сірко навіть просив російського царя надати Келеберду йому у володіння. Але не склалося.

Сама Келеберда у козацькі часи входила до Полтавського полку. Виконувала захисні функції від татар. Татари її 3 рази спалювали. Пізніше, за підтримку Мазепи, Келеберду вщент зруйнували вже москалі.

[zero]

Українська спадщина. Науки. Науки до спасу.

 

https://www.youtube.com/watch?v=0NSHwnDk5II

Змінено 3 серпня, 2019 користувачем zero