Хроніки Тимошенко. Таємниця "криз" 2005 року.

[TimmiApostolMS]

Не надійся відбілити косату не вийде.

[DiDUS]

Ющенко, на відміну від Тимошенко, зайнявся кадровою політикою, зокрема, заміною губернаторів. Цікаво, що новим губернатором Донеччини він призначив... Вадима Чупруна [18]. Цей представник штабу Ющенка в Донецькій області був найменш публічним із всіх, і на це були підстави. Справа в тому, що саме він був послом України в Туркменістані протягом цілих дев'яти років, а також... особистим другом Віктора Януковича. Більше того, Вадим Чупрун працював з Януковичем ще в ті часи, коли той очолював обласне автоуправління.

- цим призначенням Віктор Ющенко подавав сигнал Віктору Януковичу, що в принципі згоден на сепаратну угоду і визнання феодального права Партії Регіонів на Схід. Одночасно він подавав сигнал людям Леоніда Кучми про можливість повернення;

[DiDUS]

А 7 лютого 2005 року перший віце-прем'єр Анатолій Кінах зненацька заговорив про відсутність підстав для підвищення цін на паливно-мастильні матеріали. Це була прелюдія до першої із двох широковідомих криз того часу, яка в суспільстві отримала назву "бензинової". Адже після провалу політичних інтриг, спрямованих на торпедування призначення Тимошенко прем'єром, домогтись її відставки можна було тільки шляхом економічної війни.

Перш ніж перейти до власне розгляду цієї кризи, необхідно правильно уявити собі тодішній ринок нафтопродуктів. По-перше, він був цілковито непрозорим. Всі українські нафтові трейдери мали закриту структуру витрат, в якій ховались масові закупівлі нафти в Російській Федерації. Робилось це задля зменшення податків - адже чим вища ціна (а імпорт нафтопродуктів підвищує загальну ціну), тим менше платиться податку на прибуток [19]. 23 травня Юлія Тимошенко частково оприлюднила "секрет" вітчизняних нафтовиків - близько 90% нафти в Україні мало або російське походження, або російську власність (через контроль над українськими НПЗ), з яких 75% поступало з території Росії, а 22% з Казахстану [20].

Тепер проаналізуємо сам початок бензинової кризи. До неї спричинилось різке падіння переробки нафти в квітні 2005 року, на цілих 23.5% у порівнянні із аналогічним періодом 2004 року [21]. А воно, в свою чергу, було продиктоване трьома факторами:

- одночасно були зупинені "на ремонт" Херсонський і Лисичанський НПЗ. Обидва контролювались російськими фірмами - відповідно НК "Альянс" та ТНК-ВР;
- були припинені поставки нафтопродуктів з Росії по уже оплаченим контрактам, причому Росія на голубому оці заявила, що затримка із поставками продиктована... ремонтом НПЗ, рішення про що було прийнято російськими же фірмами;
- були припинені поставки нафтопродуктів і на ті мережі українських АЗС, які прямо належали російським корпораціям Лукойл, ТНК-ВР та "Альянс". Зокрема, тій же ТНК належала мережа із 1280 заправок [22].

Тобто, якщо скласти докупи всі ці фактори, залишається один-єдиний висновок:

- "бензинова криза" цілком і повністю була "состряпана" Російською Федерацією;

До речі, Юлія Тимошенко не побоялась про це заявити одразу після того, як "бензинова криза" почала розкручуватись [21, 25], а Віктор Ющенко... зненацька заявив, що "нафтові" домовленості із Росією необхідно починати із "чистого листа" [23], і це при тому, що Росія де-факто в односторонньому порядку ці самі домовленості і розірвала. Цікава підробиця: критиком дій Юлії Тимошенко під час "бензинової кризи" був також... Петро Порошенко [24], який заговорив про "прорахунки уряду". І той, і інший уникали будь-яких кривих слів на адресу Росії.

[земляк]

А 7 лютого 2005 року перший віце-прем'єр Анатолій Кінах зненацька заговорив про відсутність підстав для підвищення цін на паливно-мастильні матеріали. Це була прелюдія до першої із двох широковідомих криз того часу, яка в суспільстві отримала назву "бензинової". Адже після провалу політичних інтриг, спрямованих на торпедування призначення Тимошенко прем'єром, домогтись її відставки можна було тільки шляхом економічної війни.

 

Перш ніж перейти до власне розгляду цієї кризи, необхідно правильно уявити собі тодішній ринок нафтопродуктів. По-перше, він був цілковито непрозорим. Всі українські нафтові трейдери мали закриту структуру витрат, в якій ховались масові закупівлі нафти в Російській Федерації. Робилось це задля зменшення податків - адже чим вища ціна (а імпорт нафтопродуктів підвищує загальну ціну), тим менше платиться податку на прибуток [19]. 23 травня Юлія Тимошенко частково оприлюднила "секрет" вітчизняних нафтовиків - близько 90% нафти в Україні мало або російське походження, або російську власність (через контроль над українськими НПЗ), з яких 75% поступало з території Росії, а 22% з Казахстану [20].

 

Тепер проаналізуємо сам початок бензинової кризи. До неї спричинилось різке падіння переробки нафти в квітні 2005 року, на цілих 23.5% у порівнянні із аналогічним періодом 2004 року [21]. А воно, в свою чергу, було продиктоване трьома факторами:

 

- одночасно були зупинені "на ремонт" Херсонський і Лисичанський НПЗ. Обидва контролювались російськими фірмами - відповідно НК "Альянс" та ТНК-ВР;

- були припинені поставки нафтопродуктів з Росії по уже оплаченим контрактам, причому Росія на голубому оці заявила, що затримка із поставками продиктована... ремонтом НПЗ, рішення про що було прийнято російськими же фірмами;

- були припинені поставки нафтопродуктів і на ті мережі українських АЗС, які прямо належали російським корпораціям Лукойл, ТНК-ВР та "Альянс". Зокрема, тій же ТНК належала мережа із 1280 заправок [22].

 

Тобто, якщо скласти докупи всі ці фактори, залишається один-єдиний висновок:

 

- "бензинова криза" цілком і повністю була "состряпана" Російською Федерацією;

 

До речі, Юлія Тимошенко не побоялась про це заявити одразу після того, як "бензинова криза" почала розкручуватись [21, 25], а Віктор Ющенко... зненацька заявив, що "нафтові" домовленості із Росією необхідно починати із "чистого листа" [23], і це при тому, що Росія де-факто в односторонньому порядку ці самі домовленості і розірвала. Цікава підробиця: критиком дій Юлії Тимошенко під час "бензинової кризи" був також... Петро Порошенко [24], який заговорив про "прорахунки уряду". І той, і інший уникали будь-яких кривих слів на адресу Росії.

 

 

Ви маєте твердий характер і сталі погляди на особистості .На жаль ,ваші опоненти не доросли до адекватної оцінки матеріалу.

Зате ,щедро наділені зверхністю і хамством. Не переймайтесь,кожному своє.

Змінено 6 квітня, 2017 користувачем земляк

[DiDUS]

Ви маєте твердий характер і сталі погляди на особистості .На жаль ,ваші опоненти не доросли до адекватної оцінки матеріалу.

За те,щедро наділені зверхністю і хамством. Не переймайтесь,кожному своє.

Дякую! 

[cynic]

Ви маєте твердий характер і сталі погляди на особистості .На жаль ,ваші опоненти не доросли до адекватної оцінки матеріалу.

За те,щедро наділені зверхністю і хамством. Не переймайтесь,кожному своє.

хвалили нас мамо,-хто доню-ви мене а я вас....юлькоботи за роботою по підвищенню рейтингу власної особистості....тут такий вже був -асмодей він же дід панас-сам собі лайки вставляв.аж 600 поставив поки не зловили....давайте мурашки,працюйте на імідж  

[ЦеDzip]

Ви маєте твердий характер і сталі погляди на особистості .На жаль ,ваші опоненти не доросли до адекватної оцінки матеріалу.

За те,щедро наділені зверхністю і хамством. Не переймайтесь,кожному своє.

[земляк]

Зате

Змінено 6 квітня, 2017 користувачем земляк

[земляк]

@cynic,

я вас....юлькоботи за роботою

 

А я вас,...паханоїди

Змінено 6 квітня, 2017 користувачем земляк

[земляк]

 

 

я вас....юлькоботи за роботою

Зате

 

За це , дякую.

[ЦеDzip]

Ющенко, на відміну від Тимошенко, зайнявся кадровою політикою, зокрема, заміною губернаторів. Цікаво, що новим губернатором Донеччини він призначив... Вадима Чупруна [18]. Цей представник штабу Ющенка в Донецькій області був найменш публічним із всіх, і на це були підстави. Справа в тому, що саме він був послом України в Туркменістані протягом цілих дев'яти років, а також... особистим другом Віктора Януковича. Більше того, Вадим Чупрун працював з Януковичем ще в ті часи, коли той очолював обласне автоуправління.

 

- цим призначенням Віктор Ющенко подавав сигнал Віктору Януковичу, що в принципі згоден на сепаратну угоду і визнання феодального права Партії Регіонів на Схід. Одночасно він подавав сигнал людям Леоніда Кучми про можливість повернення;

 

 

(Миклован запостив)

 

[DiDUS]

(Миклован запостив)

 

 

 

Дорогий безвіз...

Мінус Крим, півдонбаса, небесні тисячі... 

[земляк]

 

Про кожного депутата виборці повинні знати всю його "підноготну",щоби усвідомлювати хто є хто, за кого ти голосуєш.

Інакше доля України і наша з нею незавидна .  25 літня  наша історія показала ,-совкові "вибори" настільки засіли в наш розум і пам"ять,що країна ніяк не може виплутатись з тенет  бездумного легковір,я і легковажності більшості обираючих до  влади хапуг і бездарів, часто місце яких не у владних кабінетах,а в "місцях не дуже віддалених". 

 

Нікого зараз не звинувачуючи, почнем з Юлії Тимошенко,як з одного з кандидатів на найближчих виборах .

 

Хроніки Тимошенко.

 

Частина перша. Таємниця газових угод

 

 

Останнім часом питання газових контрактів між Україною та Росією часто використовують для спекуляцій і маніпуляцій. Блогер Вячеслав Ільченко не тільки ретельно дослідив, а і систематизував великий масив інформації  

" Газові контракти між Україною та Росією є однією із основних тем мережевих дискусій. Це - те, в чому кожен український громадянин вважає себе експертом, маючи при цьому в "багажі" виключно газетні публікації та політтехнологічні міфи. Тих міфів настільки багато зібралось, що статтю мені довелось поділити на кілька частин, відповідно хронології газових відносин між двома державами.

Довелось винести за дужки початковий період, який тривав з 1991 по 2001 рік - йому я присвячу окрему, не меншу за обсягом, публікацію, і почати розповідь про газові контракти з 2005 року, коли було розірвано угоди між РФ та Україною, і покладено початок щорічним газовим війнам, наслідки яких ми вигрібаємо по сьогодні.

Я виокремив чотири основних постулати, які й становлять базу "міфа про газові контракти 2006 року...".

 

http://uainfo.org/blognews/1432048852-hroniki-timoshenko-chastina-persha-taemnitsya-gazovih-kontraktiv.html

 

 до контракту, який існував до угод "Єханурова-Івченка" необхідно було щороку узгоджувати ціни, які назначались Путіним за лояльність;

- контракти, які існували до угод грудня 2005 року, розірвала Юлія Тимошенко;

- введення на український ринок посередника у вигляді РУЕ дозволило значно знизити ціну для українського споживача;

- Юлія Тимошенко все одно б розірвала договір і завела на ринок свого посередника, "Ітеру".

Розпочнемо з того, які саме угоди діяли на момент перемоги Майдану, а саме - січень 2005 року. А діяли тоді контракти, укладені ще в листопаді 2001 року, із поправками від серпня 2004 року. Це були перші в історії України дійсно довгострокові контракти, які повинні були діяти протягом 12 років. Тобто, закінчитись дія цих контрактів мала аж в 2013 році. І це був єдиний по суті договір, в якому жорстко фіксувалась ціна російського газу для України на рівні 80 дол. за тисячу кубометрів газу [3]. А 9 серпня 2004 року було укладено доповнення до нього, згідно якого ціна на газ знижувалась до 50 доларів, але також залишалась фіксованою, із збереженням решти норм договору.

Відтак можемо зробити перший висновок:

- ніякого щорічного узгодження цін не містилось в контрактах, які діяли на 2005 рік. Відтак нагальної необхідності в його розриванні просто не було.

Однак, як нам відомо, розірвати чи принаймні переглянути цей договір бажали практично всі тодішні гравці на політичному Олімпі. Зупинимось детальніше на цьому контракті, і що саме входило до його складу. Можливо, це підкаже нам, чому він все-таки був розірваний, чим і перетворив Україну на поле бою за "вонючий газ".

Отже, газові угоди 2001 року складались із трьох окремих документів, які було ратифіковано 15 листопада 2001 року:

- угода про умови резервного постачання і оплати російського природнього газу;

- угода про гарантії транзиту російського природнього газу по території України;

- угода про додаткові заходи із забезпечення транзиту російського природнього газу;

В цих угодах чимало корисної інформації. Нас же зацікавить кілька ключових речей, важливих для розуміння того, що відбулось в 2005 році. Перший момент: в цій угоді вперше було розписано баланс українського газового ринку. На 2001 рік (як, втім, і на 2004-й) газ в Україні складався із наступних компонентів:

- 18 млрд. кубометрів газу власного видобутку;

- 30 млрд. кубометрів газу, які постачаються "Газпромом" як оплата за транзит російського природнього газу;

- 30 млрд. кубометрів газу, які постачаються з Туркменії;

Загальний газовий баланс, в такому разі, складав 78 млрд. кубометрів газу. До туркменського контракту (як і до причин його втрати) ми іще повернемось, а поки що зауважимо, що на сьогодні ми купуємо у Росії 32 млрд. кубометрів газу [6]. Тобто, якби контракти 2001 року залишались в силі, ми могли б станом на 2012 рік (кінець дії контрактів):..."- або повністю відмовитись від російського газу ще до 2012 року;

- або повністю забезпечувати себе за рахунок оплати транзиту російського газу.

В обох випадках вірогідність газових війн мінімізована, через прямий контракт між РФ та Україною і більш-менш прозорі розрахунки, які були описані в ст. 4 угоди про умови оплати російського газу. Разом із тим, цей договір закладав немаленьку міну під українську економіку через кілька дуже цікавих норм, на які звернув увагу лише один політик - тоді ще маловідома Юлія Тимошенко [7]...

 

http://uainfo.org/blognews/1432048852-hroniki-timoshenko-chastina-persha-taemnitsya-gazovih-kontraktiv.html

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------

адреса автора -Ільченка В. в фейсбуці.

 

https://www.facebook.com/ashnar.lynx/about?lst=100001116548235%3A100003739989277%3A1491575943

 

Вячеслав Ільченко

 

18 червня 2014 р. · 

 

Хроніки Тимошенко. Таємниця газових контрактів.

 

Частина 1. Прелюдія до газових війн.

 

 

 

 

 

"...В обох випадках вірогідність газових війн мінімізована, через прямий контракт між РФ та Україною і більш-менш прозорі розрахунки, які були описані в ст. 4 угоди про умови оплати російського газу. Разом із тим, цей договір закладав немаленьку міну під українську економіку через кілька дуже цікавих норм, на які звернув увагу лише один політик - тоді ще маловідома Юлія Тимошенко [7].

 

- створювався резервний фонд газу обсягом 5 мільярдів кубометрів для використання в критичних ситуаціях. Ціна цього резервного газу становила 80 дол., але у випадку перевитрат зростала в 1.5-2 рази. При цьому борг міг бути оформленим як єврооблігації;

- нові борги "Нафтогазу" чи бізнес-структур перед "Газпромом" автоматично визнавались державними, і знову ж таки оформлялись як єврооблігації;

- єврооблігації ж, в свою чергу, можуть брати участь в приватизації стратегічного майна, що відкривало дорогу схемам прихованої приватизації Росією стратегічних підприємств України, в тому числі й ГТС та газосховищ;

Подібна позиція і робить Юлію Тимошенко очевидним кандидатом на роль того, хто розірвав договір 2001 року. Мала підстави? Ще й які. Могла розірвати договір? Ще й як могла. Однак, в реальності контракти розірвали зовсім інші люди, зовсім з інших причин, і зовсім з іншими, далеко йдучими цілями, в яких інтереси України не враховувались взагалі.

Давайте подивимось на статтю 5 угоди про гарантії транзиту російського газу [4]. Вона недвозначно забороняє Україні експорт газу шляхом встановлення так званого експортного газового мита в розмірі 140 дол. США за 1 тис. куб. м. (експортований газ стає неконкурентним через високу ціну). Таким чином:

- ліквідується схема реекспорту дешевого українського та туркменського газу в Европу, і заміщення його дорогим "понаднормовим" російським газом.

 

  А тепер згадаємо, що в 2002 році було створено маловідому тоді компанію "Eural Trans Gas", яка наступного ж року стала головним постачальником туркменського газу в Україну. Хоча створена вона була в маленькому угорському селі, а статутний капітал її становив всього 12 тисяч доларів [8]. Сьогодні відомо, що її реальними засновниками були С. Могилевич та Д. Фірташ [9]. Компанія дуже швидко взялась за роботу, і наростила свій обіг до 2 мільярдів доларів на рік. Взагалі, діяльність цієї фірми, як і діяльність її "наступника", "Росукренерго", ще очікує свого журналіста-розслідувача. Ну от наприклад, один тільки епізод - серед її акціонерів була британська фірма JKX Oil&Gas, яка уславилась... конфліктом з ФДМУ за право власності на газове родовище в Полтавській області.

Тобто, ця фірма з 2003 року взяла курс на монополізацію поставок імпортного газу в Україну, а її акціонери взялись за приватизацію українських газових родовищ. Куди подіти "зайвий" газ, плюс видобуте в приватних газових родовищах? Звісно же, погнати на експорт. А його блокує височенне експортне мито. Відповідно, у розриванні угод 2001 року зацікавлена була іще одна сторона - тоді ще невідомий Дмитро Фірташ.

 

    Опосередкованим доказом того, що саме Фірташ стояв за розриванням цього договору в грудні 2005 року, може слугувати ще один маловідомий факт. Виявляється, саме І. Богословська, яка є одним із провідних членів парламентського "газового лоббі", в грудні 2005 р. рекомендувала не підписувати так званий міжурядовий протокол на 2006 рік [10]. Саме непідписання цього договору потім і дало Росії привід говорити про підвищення цін на імпортний газ, що і започаткувало майже десятирічний цикл "газаватів".

Є у цього непідписання іще один наслідок. Як ми уже казали, угоди 2001 року передбачали фіксовану ціну на газ. Однак щороку необхідно було узгоджувати обсяги поставок газу в оплату транзита. Якщо такого узгодження нема, отже, використовуються домовленості, досягнуті на комерційному рівні [11]. А в укладеному в 4 січня 2006 року комерційному договорі між "Нафтогазом" та "Газпромом" поняття взаємозаліку за транзит... відсутнє. Ми іще повернемось до аналізу цього договору пізніше. Поки що зауважимо, що в цьому договорі ціна на газ була обумовлена тільки на I півріччя 2006 р., а ціна за транзит визначена до 2011 року.

Таким чином, прийнята урядом Єханурова рекомендація І. Богословської не тільки послужила спусковим гачком до розривання угод 2001 року, а й є основною причиною розриву зв'язки поставок газу та його транзиту. А отже, основним рушієм процесу переписування договору і ввергання України в послідовність "газових війн" (як і посилання залежності України від Росії) був Дмитро Фірташ.

Давайте тепер поглянемо на ситуацію з іншого боку, і проаналізуємо хронологію газового конфлікту, щоб упевнитись в зробленому нами висновку.

 

  Початком газового конфлікту 2005 року прийнято вважати 29 березня 2005 року, коли тодішній голова НАК "Нафтогаз" О. Івченко запропонував "Газпрому" перейти на прямі грошові розрахунки. А призначений він туди був 3 березня 2005 року... наказом Віктора Ющенка. Більше того, цей самий Івченко був одним із засновників його партії "Наша Україна" [12]. І за дивним збігом, існує досі не освітлений зв'язок між Олексієм Івченком та таким собі СП "Тайстра", яке отримало право на безмитний імпорт нафтопродуктів, і є засновником фірми... "Лівелла", по аналогічній схемі з якою збагатився С. Курченко [14]. А на сьогодні також відомо, що Фірташ і Курченко мали спільний бізнес [15].

За дивним збігом, в тому ж березні 2005 року Юлію Тимошенко було грубо усунуто від будь-якого впливу на політику газових угод із Росією [17]. Згідно ось цієї статті від 16 березня 2005 року, навіть відбувалось пряме нехтування її конституційними правами як прем'єр-міністра. Виявляється, що:

- О. Івченко був призначений головою НАК "Нафтогаз" без узгодження із нею як ПМ. При цьому сама Тимошенко хотіла оголосити відкритий конкурс на цю посаду, і мала як мінімум трьох претендентів на цю посаду. Жоден із них не був афільований із її політичною силою [18].

Тим не менш, Юлія Тимошенко не змирилась із тим, що її усувають від паливно-енергетичного комплексу, і активно цьому опиралась. В червні Анатолій Кінах, як віце-прем'єр, оприлюднив її позицію: існуючі угоди зберігаються і навіть будуть продовжені до 2013 р. Це і обумовило подальше розкручування конфлікту, у якого тепер з'явилась ще одна мета. Про це свідчить інтерв'ю В. Саприкіна (директора програм ПЕК в Центрі Разумкова) того часу, в якому він недвозначно вказує, що газовий конфлікт спрямований безпосередньо проти Юлії Тимошенко, і однією із його цілей є її усунення [19].

 

   В тому ж місяці вона зробила першу спробу піти від газової монополії Газпрома. Тільки так можна розцінювати її візит у Францію, який чомусь запам'ятався тільки візитом в ресторан "Лаперуз". Насправді, цей візит ставив за мету підписання першого в історії України меморандуму про співпрацю з європейською газовою компанією, "Газ де Франс" [20].

А в липні сталась подія, яка так і лишилась непоміченою широким загалом. Почалась вона з того, що Юлія Тимошенко розкритикувала політику "Нафтогаза" (який, як ми знаємо, повів активну кампанію на розрив газових угод) і недвозначно дала зрозуміти, що будуть відставки. 6 липня 2005 року мало відбутись засідання Кабміну, на порядку денному якого стояла діяльність О. Івченка як голови НАК "Нафтогаз" [21]... але воно не відбулось.

Адже на критику "Нафтогазу" неочікувано різко відповів... сам Віктор Ющенко. Він наклав пряме президентське вето на будь-яке втручання Кабінету Міністрів (як ПМ, так і міністрам) в діяльність "Нафтогазу" [22]. Слід зауважити, що рівно напередодні вийшло інтерв'ю Юлії Тимошенко BBC, де вона прямим текстом заявляє, що в Росії існують сили, яким не подобається взятий нею курс на диверсифікацію енергоносіїв [23]. А 8 липня В. Путін на самміті в Шотландії ні сіло ні впало заговорив про те, що розвивати проект поставок російського газу в ЕС він може лише за умови гарантій Києва транзитувати газ [21].

 

   Тобто, саме в липні 2005 року уже було відомо, що взимку цього ж року розпочнеться повномасштабна газова війна, яка призведе до розриву газових контрактів, і завершиться "гарантіями" для Москви. Її розпалювачами виступали:

- Володимир Путін;

- Дмитро Фірташ;

- Віктор Ющенко.

 

 Основними виконавцями з українського боку були:

- О. Івченко;

- І. Богословська;

 

  Фактично вона була прелюдією до операції з взяття під контроль українського газового ринку і перетворення його на велетенську годівницю, яка, за деякими оцінками, продукувала не менше мільйона чистого прибутку за добу [16], попутно перетворюючи Україну на залежну колонію РФ.

Єдиним політиком, який вже тоді реально намагався протистояти цій операції, була Юлія Тимошенко.

 

(далі буде)

 

Використані джерела

 

  [1] http://www.bbc.co.uk/…/130207_ukraine_russia_gas_history_ne…

 

 [2] http://www.pravda.com.ua/news/2001/11/15/2985196/

 [3] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_143

 [4] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_144

 [5] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_221

 [6] http://zn.ua/…/ukraina-v-2013-godu-sokratila-import-rossiys…

 [7] http://www.pravda.com.ua/news/2001/11/20/2985303/

  [8] http://ru.wikipedia.org/wiki/Eural_TransGas

 [9] http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/533e84c298620/

 [10] http://argumentua.com/…/inna-bogoslovskaya-inna-b-ukrainsko…

 [11] http://gazeta.zn.ua/…/ukrainarossiya_evropeyskiy_podhod_k_r…

 [12] http://politrada.com/dossier/persone/id/3310

 [13] http://dosye.com.ua/…/-lesha-mersedes--krazha-iz-evr…/10939/

 

 [14] http://blog.meta.ua/communi…/rejderstvo-v-ukraine/…/livella/

 [15] http://nashigroshi.org/…/ridni-firmy-firtasha-katsub-i-kur…/

 [16] http://atytarenko.livejournal.com/489716.html

 [17] http://www.pravda.com.ua/articles/2005/03/16/3007934/

 [18] http://www.pravda.com.ua/articles/2005/03/2/3007587/

 [19] http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=392

 [20] http://news.liga.net/…/252168-yu-timoshenko-otbyla-s-raboch…

 [21] http://gazeta.zn.ua/POLITICS/ledi_yu,_nyu-nyu-nyu.html

 [22] http://www.pravda.com.ua/news/2005/07/6/3011351/

 [23] http://www.pravda.com.ua/articles/2005/07/5/3011286/

 

 

 

Змінено 8 квітня, 2017 користувачем земляк

[земляк]

 

 

 

ДРУГИЕ НОВОСТИ 

 

 

 

 

Хроніки Тимошенко.

 

Частина друга.

 

Пекельна кухня

28.05.2015, 18:41  • 8071 • 0

http://uainfo.org/static/img/4/_/4___3_500x317.jpg

 

  Продовження дослідження блогера Вячеслава Ільченка щодо питання газових контрактів між Україною та Росією, які часто використовують для спекуляцій.

 

 Початок ТУТ

 

  Перш ніж перейти безпосередньо до розгляду тих процесів, які відбувались протягом другої половини 2005 року, і призвели до розриву контрактів 2001 року, необхідно дати відповідь на кілька запитань, які виникають після уважного прочитання першої частини.

 

 Найважливішим із них буде ціна на газ до 2001 року, чи певніше, контракти із Газпромом до цього часу. Так от, за період з 1992 по 2000 рік не існувало взагалі ніякого постійного контракту між Україною та Росією саме по газу.

  Більше того, з 1998 р. "Газпром" офіційно не продавав Україні жодного кубометра газу, а тільки постачав їй певні обсяги в обмін за транзит.

  Виглядало це приблизно так:

     Україна транзитувала російський газ в Европу, виходячи із ставки 1.09 дол. за тисячу кубометрів. Щороку підбивались підсумки, і отримана сума за транзит ділилась на 50 дол. (це була номінальна ціна 1 тис. кубометра). Так отримувався обсяг "безкоштовного" газу. Він віднімався від загального обсягу газу, відібраного Україною за звітний період, і решта обсягу оцінювалась по 80 дол. за тисячу кубів. Це був так званий "платний" газ. При цьому рівень оплати був дуже низенький, порядка 30-40%, що давало Росії постійні приводи говорити про крадіжку газу.

 

   Тому з 1998 р. Газпром перестав постачати Україні "платний газ", мовляв "хохлы газ воруют" (ось коли з'явилась ця фразочка). Саме в цьому році на ринку з'явилась фірма "Ітера", як оператор, який постачав газ на комерційній основі українському уряду. Та сама "Ітера", в лобіюванні якої звинувачували Юлію Тимошенко.

 

  Взагалі, питання, яким саме чином "Ітера" зайшла на український ринок, ніким не освітлювалось. По замовчанню вважається, що її завела на наш ринок Юлія Тимошенко, адже свого часу ЕЕСУ плідно працювала з цією компанією по поставках туркменського газу.

    Правда виглядає трохи прозаїчніше.

   Офіційно "Ітеру" завів на український ринок безпосередньо "Газпром", коли вчергове постало питання поставки Україні "платного газу" . Причиною значилась систематична відмова Києва платити за "комерційний газ" і нездатність Газпрома "субсидувати" українську економіку. Ця фірма стала постачати Україні власний газ, з Ямало-Ненецького автономного округа (концесія на розробку родовищ там була видана саме в 1998 р.) та Туркменії, і таким чином, "Газпром" офіційно щезав з українського ринку.

 

 При цьому середньоєвропейська ціна за газ на той час становила все ті самі 67 дол. Зауважимо, що саме за цією схемою потім буде формуватись тіньовий прибуток всіх посередників-операторів - як "Ітери", так і "Eural Trans Gas" та "Росукренерго" - протягом всієї історії газових війн.

Неофіційно ж "Ітера" була присутня на українському ринку з 1994 року як оператор... саме туркменського газу. Якщо коротко, то відбулось наступне:

     саме в цьому році РФ скасувала експортну квоту для Туркменістану в 11% від спільного обсягу експорта російського газу, і Сапармурат Ніязов, який до цього жваво торгував із майже усіма країнами СНД, зіткнувся із загрозою зриву всіх контрактів. Тоді й з'явився на ринку Ігор Макаров, засновник фірми "Ітера", яка постачала в Туркменістан продовольчі продукти.

 

  Був заключений бартерний контракт, згідно якого "Ітера" викупала у Туркменістана газ, а навзаєм постачала продукти. В 1994 р. майже синхронно утворюється компанія ITERA International Energy Corporation, і з нею тут же підписує контракт Туркменістан, на поставку в Україну 14 млрд. кубометрів газу [4]. Чому саме Ітера? А тому, що Ігор Макаров із самого початку мав приязні відносини як із самим Ніязовим (казали навіть, що вони далекі родичі), так і з міністром економіки та фінансів Туркменістану Валерієм Отчерцовим, та тодішнім керівником "Газпрома" Ремом Вяхірєвим. Таким чином:

- з 1994 року будь-хто, хто хотів заключити комерційний контракт на поставку туркменського газу в Україну, натикався на "Ітеру", і оминути відносин з цією фірмою не міг ніхто. В тому числі і керівник фірми ЕЕСУ Юлія Тимошенко.

  

 І ось коли ми почнемо простежувати туркменський слід компанії "Ітера", ми і виходимо на істинну причину появи компанії "Ітера" на українському ринку.

   Виявляється, влітку 1997 року Сапармурат Ніязов зненацька ліквідував фірму "Туркменросгаз" і припинив поставки газу в Україну. Формальною причиною була заборгованість Києва за поставлений газ. Невідомо, що саме відбувалось на тому сегменті ринку в той час, але уже в грудні 1998 р. почались нові перемовини між Україною та Туркменією про поставку 20 млрд. кубометрів газу. При цьому "Газпром" згоджувався транзитувати в Україну газ лише за умови, що оператором буде фірма "Ітера".

Контракт було заключено. А вів перемовини... особисто Президент України Леонід Кучма. А безпосередньо заключали контракт "Туркменнефтегаз" та "Нафтогаз України".

     

  Директором Нафтогазу тоді був Ігор Бакай.

Таким чином, виходить, що в Україну фірму "Ітера" завели фактично дві людини:

- Леонід Кучма

- Ігор Бакай.

 

  А є іще більш цікавий факт. За деякими свідченнями фірма "Інтерпайп", яка стала ядром концерну Віктора Пінчука... першопочатково була афільованою структурою фірми "Ітера" [4], і тільки в 1997 р. перетворилась на потужний концерн "Інтерпайп Груп". Достеменно невідомо, чи це дійсно так, але "Інтерпайп" до своєї реорганізації дійсно був всього лише дилером "Ітери" в Україні. Таким чином, в коло людей, які завели Ітеру на український ринок, додається Віктор Пінчук, а фактично - це той-таки Леонід Кучма.

 

 - так і виходить, що справжнім лоббістом інтересів компанії "Ітера" в Україні був саме він, другий президент України. Цілком ймовірно, що саме з його легкої руки газ став президентським бізнесом.

Таким чином, остаточно розбивається міф про те, що Юлія Тимошенко була лоббістом "Ітери". А ось вам іще цікава послідовність подій [4]:

 

   9-11 лютого 2001 р. Путін зустрічається із Леонідом Кучмою, де приймається рішення про об'єднання енергетичних систем двох країн;

13 лютого 2001 року Генеральна Прокуратура України арештовує Юлію Тимошенко;

19 лютого 2001 року Ітера заключає контракт із Туркменістаном на нових умовах, і стає першим газовим монополістом з поставок газу в Україну.

З чого можна зробити тільки один логічний висновок:

 

   - ЕЕСУ була знищена, а Юлія Тимошенко заарештована в 2001 р., тому, що заважали монополізації українського ринку газу.

   ЕЕСУ становила економічну загрозу, адже була єдиною достатньо великою корпорацією, здатною опиратись монополізації (все-таки третина газового ринку і дуже розгалужена система контрактів).

     

   Юлія Тимошенко становила загрозу політичну, адже вже тоді явно обозначила свій курс на демонополізацію української економіки і демонтаж системи Леоніда Кучми. Особисті мотиви президента, який хотів прибрати ключового політичного опонента, були лише приємним бонусом в значно більш глобальній грі.

   

   Опосередкованим доказом цієї тези є маловідома постанова від 22 грудня 1995 року [7].

     З легкої подачі Миколи Обіхода вважається, що цю постанову організував Павло Лазаренко в інтересах саме "Ітери" і "ЕЕСУ".

   На практиці ця постанова підписана Євгеном Марчуком, тодішнім прем'єр-міністром, а згадок поїменованих фірм в тексті постанови взагалі немає.

     Зате в його додатку міститься дуже цікаві п. 2 і 3. Вони визначали, що постачання газу суб'єктам господарської діяльності займаються оптові компанії за територіальним принципом. Ці дві норми провокували жорстоку війну за концесії на регіон (що, власне, потім і зробило таким всевладним Павла Лазаренка, і створило систему відкатів за право постачання газу в той чи інший регіон). Однак ці норми, в той же час, унеможливлювали монополізацію ринку, оскільки п. 3 явно забороняв поставки газа підприємствам поза межі "виділеного" оптовому постачальнику регіона.

 

    Окремо зауважимо, що ця постанова - чи не єдина в історії України, яка регламентує дуже важливу річ (п. 2 постанови):

- комунальним господарствам постачається виключно український газ (через Держнафтогазпром), а комерційним споживачам - виключно імпортний.

Тільки таке розділення газопостачання унеможливлює заганяння України в газову кабалу. Попутно зауважимо, що цей факт розбиває іще один популярний міф про Юлію Тимошенко:

 

    - за постановою від 22 грудня 1995 року Юлія Тимошенко принципово не могла "пиляти" український бюджет з двох причин: а) очолювана нею ЕЕСУ була оптовим імпортером газу, а вони не мали права прямого постачання комунальним господарствам (а відтак отримувати державні гроші); б) за п. 4 цієї постанови газ для потреб населення постачали лише три фірми

   

- "Укргазпром" (це не та фірма, що заснована в 2002 р., а тодішній видобувний монополіст - див. наприклад, ось тут), "Укрнафта" та "Чорноморнафтогаз".

   Цікаво, що ці фірми не мали права закупівель у оптових імпортерів за тим же самим п. 4., а тільки забезпечували його зберігання.

 Це, звісно, не скасовує "сірих бартерних схем", але конкретно схема із   розпилом державних коштів для Юлії Тимошенко була недоступна за будь-яких умов.

 

    Повернімось до теми про монополізацію економіки. В світлі вищенаведених фактів виходить, що для взяття під контроль українську економіку, необхідно було:

- знищити розділення в газопостачанні. Оптовий імпортер повинен був мати можливість продавати газ і комерційним структурам, і комунальним господарствам, а в ідеалі і мати у власності газорозподільчі мережі;

- знищити територіальний принцип газових поставок.

     Оптовий імпортер повинен був мати можливість постачати газ всій Україні, а в ідеалі стати монополістом.

 

   Тепер стає зрозумілим, чому контракт 2001 року містив норми, проти яких тоді так активно протестувала Юлія Тимошенко, і про які я писав раніше. Все це було частиною єдиного плану по економічному завоюванню України.

 

   Маленька пікантна деталь: джерело міфа про лобіювання Юлією Тимошенко компанії "Ітери" простежити надзвичайно складно. Однак його активізація припадає на два роки - 2005 і 2008 роки. За дивним збігом саме в цей час вона була прем'єр-міністром і відстоювала принцип прямого контракту між Україною та Росією про поставки газу, без посередників-монополістів.

    В 2005 році він озвучувався, в основному, маловідомими політологами, а ось в 2008 році в його реанімації засвітився Костянтин Бородін. За іще більш дивним збігом цей політолог в 2007 році був радником Юрія Бойко, а в 2002-2004 р. був прес-секретарем "Нафтогазу" саме в той період, коли там керував все той же Юрій Бойко. А він, в свою чергу, замішаний в засновуванні... "Росукренерго".

  Якщо додати до формули те, що в 2005 році з подачі Єханурова та Івченко газовим монополістом стала саме ця фірма, а в 2008 році Юлія Тимошенко повела активну роботу по прибиранню "РУЕ" з українського ринку,

   висновок очевидний:

 

   - за міфом про лобіювання Юлією Тимошенко "Ітери" стояла саме група "Росукренерго".

Що цікаво, про свою мету прибрати в газових контрактах будь-яке посередництво, Юлія Тимошенко заявила ще в 2007 році. Але широким загалом це не було помічено.

Не менш важливо зрозуміти, чому Юлія Тимошенко, будучи послідовним противником попереднього газового контракту в 2002 році, в 2005-му зненацька вирішила його захищати, і в червні оголосила не просто про його збереження, а й продовження. Відповідь, як завжди, лежить на поверхні. Ось кілька подій за 2005 р.:

 

   - в травні Газпром оголосив про підвищення тарифів на газ для Білорусі, і початок приведення цін на ринку СНД до європейського рівня, а це тоді становило 120-125 дол. за тисячу кубометрів;

- в червні Газпром виставив вимогу Україні підвищити ціну до 160 дол. (помітимо, що це ціна, значно вища за середньоєвропейську)

- в липні Газпром оголосив про підвищення тарифів для прибалтійських держав;

- у вересні Газпром оголосив про підвищення тарифів для Грузії;

- в листопаді Газпром оголосив про підвищення тарифів для Вірменії та Молдови;

- в грудні Газпром оголосив про підвищення тарифів для Азербайджана.

 

   В принципі, вже по першим двом подіям ясно, що будь-яка спроба розірвати договори від 2001 р. призведе до заключення контракту на значно гірших умовах і означатиме значне підвищення ціни на російський газ.

    Юлія Тимошенко це розуміла, саме тому і зробила простенький вибір: якомога довше тримати чинним контракти 2001 року і таким чином виграти час для диверсифікації газових поставок. І цим самим врятувати Україну від монополізації.

 

    На жаль, ця відчайдушна спроба провалилась, і Україна увійшла в період тіньової економічної війни Росії проти України, єдиною видимою частиною якої були газові війни 2005-2009 рр.

 

(далі буде)

 

 

•  

Змінено 8 квітня, 2017 користувачем земляк

[земляк]

 

 

Дорогий безвіз... Мінус Крим, півдонбаса, небесні тисячі... 

 

Ціна платиться не за безвіз ,а за саму державність України і існування народу як нащадка Русі,а не московії, за збереження мови і тисячолітньої культури,(а ,насправді ,культури багатьох тисяч літ розвитку українського народу ).