чому армія втрачає кадри

[OldBoy]

 

 

Ольга Решетилова

4 год · 

 

Зради пост, або Чому люди масово тікають з армії?

Я притримуюсь думки, що якщо проблему можна вирішити, не надаючи їй публічного розголосу, то треба вирішувати без розголосу. Але поспілкувавшись днями з одним генералом ЗСУ, остаточно зрозуміла, що в Збройних силах є системна проблема (тобто проблема не одна, але ця, мабуть, ключова) і глибоке нерозуміння елементарних, здавалось би, речей. Тому ми це з вами проговоримо публічно і будемо говорити, поки щось-таки не почне змінюватись.

Я зараз не буду про паперову армію, совковий довбойобизм, “армія дає роботу” і т. д. - кожна з цих проблем №1, і про кожну з них вже сказано чимало.

Я зараз про інше. Про кадрову політику в ЗСУ. На прикладі нашої коханої Сухопутки.

- Оля, ну нет нормальных командиров! Где их брать? - розводить руками генерал.

Я злегка округлюю очі, бо особисто знаю (та й кожен волонтер знає) десятки нормальних бойових офіцерів, які псіханули й пішли “на гражданку”, так і не дочекавшись підвищення чи призначення на іншу посаду, переведення чи вирішення якихось службових питань. Хотіли служити і воювати, але пішли, бо їх з’їдало вище командування, бо діймала прокуратура надуманими справами, бо не знаходили спільної мови з новими командирами. Кожного з них можна було втримати кількома простими менеджерськими рішеннями, але з менеджментом, особливо з HR, в наших командуваннях не дуже. Зараз поясню.

У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху.

- Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет.

Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?!

У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків.

Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді?

Будь-який менеджер знає, що людині достатньо трьох місяців, щоб проявити себе як фахівцю. Після такого випробовувального терміну зазвичай керівництво приймає рішення щодо відповідності кандидата займаній посаді. В ЗСУ “випробовувальний термін” розтягується на роки, аж поки некомпетентний і неадекватний кандидат, розваливши один підрозділ, йде на підвищення руйнувати далі… Заради двох-трьох довбойобів ГШ готовий втрачати тисячі досвідченого, обстріляного і мотивованого особового складу. Тільки б не створювати прецедент звільнення старшого офіцера.

У Генеральному штабі діє негласне правило: немає такого зальоту, за який може бути звільнений старший офіцер. Основний принцип кругової поруки.

Наприкінці лютого я написала лист начальнику Генерального штабу Віктор Муженко про нездорову ситуацію ще в одній бригаді - 57 ОМПБр, пов’язану з нещодавно призначеним командиром Юрієм Головашенком. У листі я описала кілька кричущих випадків.

Так, мене чесно вислухали помічники НГШ, попросили зібрати рапорти від військовослужбовців по конкретних ситуаціях і навіть направили в бригаду кілька перевірок. Після чого бійці піддалися ще сильнішим репресіям з боку комбрига.

З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність.

У першому листі до Муженка (а писала я їх кілька) я написала, що дуже не хочу надавати розголос усім відомим мені фактам, бо розумію, наскільки важливий авторитет ЗСУ. Але зазначила, що якщо не будуть вжиті заходи, мені доведеться вдатися до публічності.

Я чесно чекала понад два місяці. 
В найближчі кілька тижні я публікуватиму серію матеріалів про те, що буває з підрозділами, коли приймаються неправильні кадрові рішення і не робляться відповідні висновки.

Як-то кажуть, не перемикайтесь.

 

[OldBoy]

 

 

Diana Makarova

12 хв · 

 

ОФІЦЕРИ, ОФІЦЕРИ...

Оля Решетилова написала пост, де одна з відповідей на питання - так чому ж люди масово йдуть з армії?
Чому і як так вийшло, що країна, яка ще чотири роки тому здивувала світ нечуваним підйомом патріотизму, зараз не може набрати людей на контрактні лави для фронту?
Люди тікають з армії.
Люди, які йшли на кулі і під артобстріли у перший рік війни, ті, що пережили тугу другого року, біль наступних років, і не зламались - зараз ламаються і повертаються до мирного життя?
А це саме так, братці.

... "У листопаді минулого року командиром героїчної 72 ОМПБр був призначений Руслан Татусь, колишній начальник штабу 128 бригади. За перші кілька місяців його командування з бригади пішло понад 1000 військовослужбовців. Багато з них при цьому публічно заявляли, що не можуть знайти спільної мови з новим командиром і ніколи не зрозуміють його совкових порядків. Героїчна 72 втратила кращих бойових хлопців з досвідом боїв в Авдіївці, на промці, за Волноваху." - пише Решетилова.
І ми підтверджуємо. Ми знаємо, що відбулось у 72-й після виходу її з фронту. Бригада розсипалась.

... "- Да, мы это все знаем и понимаем, - каже генерал. - Но решили Татусю дать возможность зайти с бригадой в АТО. Может, он там себя найдет.
Що, пробачте?! Ми будемо ризикувати сотнями людей для того, щоб один полковник “себя нашел”?!" ...

Провалена й прогнита наскрізь кадрова політика - ось що вважає головною причиною розвалу армії Решетилова.
І це дійсно розвал. Про це знають фронтові волонтери, знають фронтовики. Фронтові журналісти теж в курсі.
Про це не знають ті, хто носить рожеві окуляри і досі аплодує бравурним звітам нашого Верховного Головнокомандуючого щодо нашої "найкращої в світі армії, яка вже давно перебуває на рейках стандартів НАТО"
Провалена кадрова політика в армії? - мабуть, так це називається. Я ж називаю це ще й по-іншому.
Жорстка кастова система.
Рано чи пізно ця кастовість вдарить кожного, хто стикається з українською армією сучасності.

… ми сидимо за столиком кафе заправки Окко.
Ми зупинились тут, під Полтавою, повертаючись з фронту, і я сказала собі й присутнім, що ми нікуди звідси не поїдемо, доки панове офіцери не приймуть рішення.
Панове офіцери – три полковника. Якась волонтерка диктує їм умови?
Але транспорт наш, волонтерський. І командир нашої маленької колони я. Тому панове офіцери скрегочуть зубами, але сидять за столиком і ведуть безкінечну розмову. Більше відмовчуються.
Я вкотре дякую своїй далекоглядності, коли, на пропозицію командуючого відправити зведену офіцерсько-волонтерську комісію до певної бригади, скромно запропонувала:
- Хороша ідея. Транспорт ми виділимо, у нас досить зручні автобуси.
Сухопутка вирішила зекономити паливо – тому сухопутка тепер мусить сидіти у кафе на заправці і вести безкінечну розмову.
Нам усім хочеться додому, до Києва. Ми втомились. Тиждень панове офіцери та виділена частина нашої волонтерської команди літали по Світлодарці, опитуючи солдатів та офіцерів, намагаючись розібратись у поведінці свавільного садиста-капітана. Інша частина волонтерської команди тим часом літала від Світлодарки до Авдіївки. Гаряче було в ту зиму в Авдіївці. Гаряче на Світлодарці.
Ми втомились страшенно. Офіцери покривляються, скриплячи радикулітами, я викашлюю двосторонню пневмонію та плеврит, що перенесла на ногах у цьому рейсі. Але ми нікуди не рушаємо. Бо на ранок панове офіцери мусять винести вердикт – винен капітан у свавіллі, садизмі, рукоприкладстві, залякуванні та побиттю підлеглих, чи ні?
Усе доведено. Капітан винен. Підтверджень потерпілих та свідків досить, аби комісія визнала його винним.
Висока комісія визнає – так, були порушення. Так, капітан скотина. Так, його дії несумісні з високим званням офіцера. Так, не вірити свідченням очевидців та учасників неможливо – були перехресні допити. Усе запротокольовано, записано на диктофони. Купа підписаних рапортів.
Панове офіцери тягнуть. Вони не можуть винести вердикт. У мене уривається терпець, я починаю говорити. Я шмагаю офіцерів словами, я нагадую їм про вісімнадцятирічного сопливого контрактника, побитого капітаном аж до зламаних ребер, відправленого на передок спокутувати вину.
Я нагадую заляканих жінок-військовослужбовців, які клялись у відданості капітану, а тоді телефонували нам і пропонували зустріч на нейтральній території, де страшенно спокійно розказували, що робив з ними капітан.
Я кажу, що оцей пацан, шморгаючий носом на кухні (поберегли на передку хлоп’я, приставили до кухні, в окопи не послали) – оцей безбатченко, безмамкин син, в якого тільки й є рідних, що бабуся - ще їм присниться. Я запевняю, що мати-одиначка, відкликана вночі від малої дитини на муштру до капітана, запам’ятається їм на все життя. А-ну, ви самі батьки, як воно вам, лишати дворічне дитя і бігти на службу, бо капітану раптом захотілось оголосити тривогу для цієї однієї жінки.
- Вирішуйте. – кажу. – Далі тягти нікуди. Вирішуйте тут і зараз. Ми мусімо знати ваше рішення.

Вони служаки. Але вони самі батьки. Та побита пацанва теж лишила слід у їхній душі.
Вони ховають очі.
- Та не можу я! – раптом майже кричить голова комісії. – Ну, як ви не розумієте? Я офіцер. І той капітан офіцер. Я не можу засудити свого, офіцера!
І я раптом все розумію.
- Ясно. – кажу я. – А солдати, виходить, вам не свої…
Підводжусь з диванчика і даю команду «по коням!»

Ми добились. Капітана врешті-решт було звільнено.
Але, побачивши і впевнившись нарешті у тій високій кастовості офіцерів, зрозуміла я, що вона непробивна. Бо корені її глибокі і розгалужені. Тягнуться вони через радянську армію аж до царської армії Росії, сцуко, матушкі.

… «У нас же є чудовий свіжий приклад того, що буває, коли в боях бригадою командує людина, яку не сприймає особовий склад! Військовослужбовці 92 бригади після призначення нового командира Володимира Кокорєва попереджали і писали рапорти про його некомпетентність і схильність до алкоголізму. Жодної реакції від командування на ці заяви не було, врешті - в результаті бою, через помилки комбрига бригада отримала безповоротні втрати особового складу та залишила важливу позицію під Донецьком. З однієї з наймонолітніших бригад масово почали звільнятися рядові та офіцери. Але цього командуванню виявилося замало для висновків.
Уже в ппд у комбрига Кокорєва стається конфлікт з одним із його замів - Дмитром Бизоничем, який потрапив до лікарні в результаті побоїв і ножового поранення. Поліція кваліфікувала цей факт як замах на вбивство, але потім Бизонич нібито забрав заяву. Ненадовго відсторонений від служби командир Кокорєв повернувся на посаду. Здавалось би, що ще повинно статися, що могло б свідчити про невідповідність офіцера своїй посаді?» - пише Решетилова.
https://www.facebook.com/o.reshetylova/posts/1866270206738459
А ми усе це знаємо.
Ми знаємо, що комбриги, які вже аж настільки поплутали береги, прикриваючи підлеглого офіцера-садиста – відправляються згодом на елітні навчання.
Що комбриг, який занурив руки у контрабанду настільки, що вже навіть сепарська сторона реготала – отримує високу посаду, створену спеціально під нього.
Що командирів, у яких розвалюються та розкладаються підрозділи, знімають нарешті і… відправляють на підвищення.

І після всього цього ми ще питаємось, чому з армії йдуть найкращі, перевірені лихом 14-го року?
І після всього цього ми дивуємось, чому так помолодшала смерть на фронтах, чому гинуть двадцятирічні? – та тому, що йдуть старі, досвідчені та обстріляні. Натомість приходять на їх місце необстріляні пацани.
Це називається проваленою кадровою політикою в армії.
Я називаю це ще й кастовостю. Запозиченою у матушкі, сцуко, Росії.

… «З бригади масово йдуть найкращі люди. За підрахунками офіцерів штабу, після виходу бригади в тил понад 70% особового складу збирається звільнятися саме через “скотське” ставлення командира, корупцію, неадекватність.» - це Ольга пише вже про третю бригаду, про 57-му.

70%, вдумайтесь.
Зате офіцери на місці. А хто не на місці – будьте певні, його вже відправлено на підвищення.
Офіцери своїх не кидають.
Жаль, що солдати та сержанти української армії їм не свої.

(при написанні посту жоден нормальний офіцер не постраждав - яка б мінімальна кількість їх не лишилась)

[OldBoy]

 

 

Ольга Решетилова

5 хв · 

 

Операція ОБ'ЄДНАНИХ сил, кажете?
"Бойовий" комбриг Юрій Головашенко використовує роту розвідки не для бойових задач, а для особистих розборок з Нацгвардією і поліцією. Тільки тому, що його не влаштовує, що його машину зупиняють на блокпосту.

До вашої уваги фрагмент відповіді комбрига розвідникам на прохання дозволити їм працювати на першій лінії або перевести до іншого підрозділу. Вся відповідь ще трешовіша, але повністю її надати не можу, бо там звучать назви населених пунктів і позицій.

18+. 
Насолоджуйтесь.

#врятуватиЗСУ #кримськийполковник

 

Please wait.. Loading

[coolzak]

Мене дивує тільки чому досі когось не пристрілили солдати

[OldBoy]

тому що поки окопна війна

коли гаряча фаза починається, так себе або не поводять, або воно погано для командирів закінчується

тому багато прикладів в історії

а поки війни фактично немає, час для традиційної армійської тупості, самодурства і садизму номенклатурного

[Abamenkov]

Чому люди масово тікають з армії?

И ни одной цифры. Ольгино как оно есть. И ОлдБой тиражирует. 

Змінено 12 травня, 2018 користувачем Abamenkov

[Elguider]

И ни одной цифры. Ольгино как оно есть. И ОлдБой тиражирует. 

  

 

100%  якщо ти  це  пишеш 

[Abamenkov]

100%  якщо ти  це  пишеш 

Цифры давай, зрадоеб.

[Elguider]

Цифры давай, зрадоеб.

 кацапе ,  попустись 

[OldBoy]

 

 

Ольга Решетилова

10 травня о 12:16 · 

 

Ще одна цікава річ, яка для мене стала відкриттям.

В усіх трьох бригадах, про які я писала раніше (72, 92, 57) з моменту приходу нових комбригів кількісно особивий склад виріс на 3-4%. Мене це чесно здивувало.

Статистика вперта. Як і я. 
Тому давайте розбиратися в нюансах.

57 поки що не беремо, подивимося на результати після виходу в тил. Тому по двох інших.

Рядових військовослужбовців у ці бригади справді прийшло більше, ніж з них пішло. На 80-150 чоловік.

А ось офіцерів пішло більше, ніж прийшло. (Це ми говоримо про періоди до і після приходу на посади нових комбригів.)
Пішло 10-12, а прийшло 7-8.

Що таке 3-5 офіцерів для бригади, думаю, пояснювати не треба. Як і про те, скільки зусиль доклає держава на підготовку офіцера.

Думаю, саме звідси наші з вами відчуття масовості. Я зовсім не применшую значення рядового складу, але втрата офіцера, погодьтеся, завжди відчутніша.

Ну і про рядовий особовий склад. 
Так, ротація відбувається, і це природно. 
Але інформаційна кампанія "армія дає роботу" зробила свою справу. Часто в армію йдуть заробити, пересидіти безгрошів'я, проблеми з законом чи просто підзаробити.

А тим часом армія втрачає досвідчених, мотивованих бійців, які просто не витримують бюрократичного тиску, нестатутних відносин, безглуздих команд і маразму командирів.

Розбираємося далі.

#врятуватиЗСУ

[Аквариус]

И ни одной цифры. Ольгино как оно есть. И ОлдБой тиражирует. 

 

Так Тимакака ж с 0 не вылазит, и лично сообщает всяким Решетиловым и Олдбоям все цыфиря и детали в шифровках. 

[Elguider]

 Олдбой  ,  а  де  цифри від Олєшко Волоха  чи  хоча б від  Пономаря  ?  Юльки якісь з  ольгіно на  армію  клєвєщуть .

 

Он  два вояки з  фронтов  пишуть шо брехня .

Змінено 13 травня, 2018 користувачем ElGuider

[OldBoy]

Шокуючу новину озвучив вчора на брифінгу заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Артур Артеменко: до 10 % українських офіцерів подають заяви на звільнення.

"Звільняються до 10% офіцерів. Ми хотіли трохи знизити призовний вік, тому що юнак 18-ти років ще не обтяжений сімейними проблемами. Але у нас всі мотивовані, тому таке рішення не було прийнято", – повідомив він.

І це мова лише про офіцерів. Загальна кількість заяв на звільнення, очевидно, більша. Що цікаво, станом на 2017-й рік, за інформацією Генштабу, приблизно 10% всіхконтрактників відмовлялись переукладати нові контракти і звільнялись, а цього року така ж цифра стосується лише офіцерів.

При цьому, на питання про призовні ресурси Артеменко відмовився давати відповідь, чим ще більше підігрів зраду, яка почала закрадатись у голову після озвученої цифри у 10%. Тому Depo.ua вирішив розібратись у цьому питанні і з'ясувати: 10% – це багато, чи мало? Політ нормальний, чи варто починати панікувати?

Для прикладу, в Німеччині щороку з армії звільняється близько 7% військовослужбовців, але там країна не перебуває у стані війни і на кілька порядків краще забезпечує свою армію (може собі це дозволити), аніж Україна.

Серед причин звільнення контрактників ЗСУ можна виділити закон, який набув чинності у 2017-му році і який дозволяє військовослужбовцям достроково розривати контракт, укладений "до завершення особливого періоду". Власне, варто було очікувати, що отримавши таке право, багато хто захоче ним скористатись – особливо старожили. Адже бійці, підписавши такі контракти у 2014-му році, розраховували, що "особливий період" швидко закінчиться, а разом з ним закінчаться і контракти. Але, як бачимо, цей період затягнувся на роки і багато хто елементарно втомився.

Є й інші причини. Як відомо, за час війни з Росією відбулося 6 хвиль мобілізації, всі бійці з яких вже давно пішли на дембель. При цьому велика кількість добровольців перших хвиль мобілізації взагалі банально не залишилась в ЗСУ з різних причин: від тупості системи, до втоми від війни. А між тим, це досвідчені бійці, які могли б і мали б підсилити армію, у тому числі на офіцерських посадах.

 

 

Тому проблема Збройних сил України не стільки в тому, що звільняються офіцери, скільки в тому, що за чотири роки війни керівництво держави не змогло знайти достатню мотивацію для тих, хто демобілізувався, для укладення контрактів із ЗСУ. Тобто, армія втрачає найкращу частину свого потенційного резерву.

Адже зараз навіть попри солідну фінансову мотивацію з підвищенням зарплати (7000 тисяч солдат в тилу, 10 300 в АТО, 10 500 лейтенант в тилу, 15 000 в АТО і далі в порядку збільшення) багато посад в армії залишаються вільними.

Водночас, керівництво армії намагається вигадати "велосипед" з призовом так званих "піджаків" – колишніх випускників військових кафедр ВУЗів, які ніколи в армії не служили і давно мають цивільні професії "на гражданці". Про мотивацію таких людей, а точніше її майже повну відсутність, навіть говорити не хочеться – будь-який призовник буде рахувати дні до дембеля і тримати в голові свій цивільний бізнес чи роботу, замість того, щоб жити військовою службою і думати про кар'єру в армії.

 

 

Інша справа – молоді люди, які підпадають під призов на строкову військову службу. Зокрема, цієї весни на строкову військову службу призвуть 15 190 громадян України. Власне, їх заради того й призивають – щоб навчити військовій справі і сформувати кадровий резерв для подальшого поповнення дефіцитних посад. У тому числі офіцерських. Однак, все це потребує часу і є перспективою недалекого майбутнього, а проблему "тут і зараз" не вирішує.

Чисельність нашої армії згідно із Законом "Про чисельність ЗСУ" була встановлена і тримається на рівні 250 тисяч бійців. На передовій у нас за неофіційними даними стоїть 70 тисяч воїнів. Однак, станом на 2017-й рік недокомплектація офіцерським складом складала близько 4 000 військовослужбовців, яких намагається перекрити тими самими "піджаками", яким уже масово починають приходити повістки.

 

 

Ось і виходить, що сьогодні в Україні підготовку офіцерів запасу здійснює 50 вищих навчальних закладів, плюс щороку з військових факультетів і кафедр випускають близько 10 тисяч військовозобов'язаних, а укомплектувати армію офіцерами не виходить ніяк.

Наскільки призов офіцерів запасу допоможе вирішити проблему браку фахівців у зоні бойових дій – велике питання. Однак, судячи з усього, іншого способу покриття дефіциту офіцерських кадрів верховне головнокомандування не бачить.

 

https://www.depo.ua/ukr/war/brak-kadriv-v-armiyi-de-zsu-brati-oficeriv-20180323747080

[coolzak]

Піджаки це пародія а не офіцери.

[shurken]

Піджаки це пародія а не офіцери.

Интересно - круговая порука преступлений, это офицеры?

[coolzak]

Якщо екстраполяцію робити з СА то салабон ніхто і офіцери звичайно один одного критимуть до кінця.Крім того система така що боротись з криміналом собі ж дорожче бо любе розлідування то якби казати що я поганий командир бо до такого допустив.Просто не розумію як то все можливе в ситуації коли зброя на руках і народ смерть бачив ну і нема такогь вікового перепаду як коли срочники 18-20 і офіцери 25 +

[Спартак]

Просто не розумію як то все можливе в ситуації коли зброя на руках і народ смерть бачив ну і нема такогь вікового перепаду як коли срочники 18-20 і офіцери 25 +

 

немає можливості. Якщо ти не  в курсі то абсолютна більшість офіцерів (особливо вищих чинів) тупо сцить їхати на передок. І сцить не так осбстрілів, як розплати за свою поведінку. Їдуть ті, кого бійці поважають ,а не шакали.

В 14 році шакали і особливо "перевіряючі" які пробували практикувати типовий армійський довбоєбізм мирного часут в АТО дуже швидко закінчились)) Ну або перефарбувались під нормальних нормальних (тимчасово стримуючи притаманну їм бидлячість і садизм).

Змінено 13 травня, 2018 користувачем Спартак

[Людас]

Абрамєнков, ти отримав цифри ? То чого мовчиш другий день ? За.батєльска в тебе тактика. 

 

 

 

Шокуючу новину озвучив вчора на брифінгу заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Артур Артеменко: до 10 % українських офіцерів подають заяви на звільнення.

"Звільняються до 10% офіцерів. Ми хотіли трохи знизити призовний вік, тому що юнак 18-ти років ще не обтяжений сімейними проблемами. Але у нас всі мотивовані, тому таке рішення не було прийнято", – повідомив він.

І це мова лише про офіцерів. Загальна кількість заяв на звільнення, очевидно, більша. Що цікаво, станом на 2017-й рік, за інформацією Генштабу, приблизно 10% всіхконтрактників відмовлялись переукладати нові контракти і звільнялись, а цього року така ж цифра стосується лише офіцерів.

При цьому, на питання про призовні ресурси Артеменко відмовився давати відповідь, чим ще більше підігрів зраду, яка почала закрадатись у голову після озвученої цифри у 10%. Тому Depo.ua вирішив розібратись у цьому питанні і з'ясувати: 10% – це багато, чи мало? Політ нормальний, чи варто починати панікувати?

Для прикладу, в Німеччині щороку з армії звільняється близько 7% військовослужбовців, але там країна не перебуває у стані війни і на кілька порядків краще забезпечує свою армію (може собі це дозволити), аніж Україна.

Серед причин звільнення контрактників ЗСУ можна виділити закон, який набув чинності у 2017-му році і який дозволяє військовослужбовцям достроково розривати контракт, укладений "до завершення особливого періоду". Власне, варто було очікувати, що отримавши таке право, багато хто захоче ним скористатись – особливо старожили. Адже бійці, підписавши такі контракти у 2014-му році, розраховували, що "особливий період" швидко закінчиться, а разом з ним закінчаться і контракти. Але, як бачимо, цей період затягнувся на роки і багато хто елементарно втомився.

Є й інші причини. Як відомо, за час війни з Росією відбулося 6 хвиль мобілізації, всі бійці з яких вже давно пішли на дембель. При цьому велика кількість добровольців перших хвиль мобілізації взагалі банально не залишилась в ЗСУ з різних причин: від тупості системи, до втоми від війни. А між тим, це досвідчені бійці, які могли б і мали б підсилити армію, у тому числі на офіцерських посадах.

 

 

Тому проблема Збройних сил України не стільки в тому, що звільняються офіцери, скільки в тому, що за чотири роки війни керівництво держави не змогло знайти достатню мотивацію для тих, хто демобілізувався, для укладення контрактів із ЗСУ. Тобто, армія втрачає найкращу частину свого потенційного резерву.

Адже зараз навіть попри солідну фінансову мотивацію з підвищенням зарплати (7000 тисяч солдат в тилу, 10 300 в АТО, 10 500 лейтенант в тилу, 15 000 в АТО і далі в порядку збільшення) багато посад в армії залишаються вільними.

Водночас, керівництво армії намагається вигадати "велосипед" з призовом так званих "піджаків" – колишніх випускників військових кафедр ВУЗів, які ніколи в армії не служили і давно мають цивільні професії "на гражданці". Про мотивацію таких людей, а точніше її майже повну відсутність, навіть говорити не хочеться – будь-який призовник буде рахувати дні до дембеля і тримати в голові свій цивільний бізнес чи роботу, замість того, щоб жити військовою службою і думати про кар'єру в армії.

 

 

Інша справа – молоді люди, які підпадають під призов на строкову військову службу. Зокрема, цієї весни на строкову військову службу призвуть 15 190 громадян України. Власне, їх заради того й призивають – щоб навчити військовій справі і сформувати кадровий резерв для подальшого поповнення дефіцитних посад. У тому числі офіцерських. Однак, все це потребує часу і є перспективою недалекого майбутнього, а проблему "тут і зараз" не вирішує.

Чисельність нашої армії згідно із Законом "Про чисельність ЗСУ" була встановлена і тримається на рівні 250 тисяч бійців. На передовій у нас за неофіційними даними стоїть 70 тисяч воїнів. Однак, станом на 2017-й рік недокомплектація офіцерським складом складала близько 4 000 військовослужбовців, яких намагається перекрити тими самими "піджаками", яким уже масово починають приходити повістки.

 

 

Ось і виходить, що сьогодні в Україні підготовку офіцерів запасу здійснює 50 вищих навчальних закладів, плюс щороку з військових факультетів і кафедр випускають близько 10 тисяч військовозобов'язаних, а укомплектувати армію офіцерами не виходить ніяк.

Наскільки призов офіцерів запасу допоможе вирішити проблему браку фахівців у зоні бойових дій – велике питання. Однак, судячи з усього, іншого способу покриття дефіциту офіцерських кадрів верховне головнокомандування не бачить.

 

https://www.depo.ua/ukr/war/brak-kadriv-v-armiyi-de-zsu-brati-oficeriv-20180323747080

[OldBoy]

Roman Sinicyn

9 год

Прес-офіцерам механізованих бригад та обласних військових комісаріатів в годинний термін з моменту розміщення на сторінці Оперативного Командування публікації в соціальній мережі "Фейсбук" у всесвітній мережі Інтернет зробити поширення публікації без правок та уточнень.

Активізувати розміщення позитивних реакцій ("лайк") під публікаціями користувачів з коментарями: "решетилова - журнашлюшка" і "мещєрякова тупа курка"

‍♂‍♂‍♂‍♂‍♂‍♀‍♀‍♀‍♀‍♀

Про виконання доповісти в письмовому вигляді.

Змінено 16 травня, 2018 користувачем OldBoy

[OldBoy]