Jump to content

Recommended Posts

 
Монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна, ...
 
 
Читачу пропонується комплексне дослідження проблематики війни на Донбасі та анексії Криму. Дослідження здійснене з позицій національної безпеки України. Збройна агресія Росії розглядається як стрес-тест для глобальної та національної безпеки та каталізатор перезавантаження зовнішньої політики України. Аналізуються причини та наслідки тимчасової втрати контролю над окремими територіями України. Обґрунтовується позиція України та висвітлюються підходи ЄС та Росії до врегулювання ситуації на Донбасі в Мінському процесі. Визначені умови реінтеграції та пріоритети відновлення Донбасу. Окреслені шляхи подолання соціальних наслідків збройної агресії Росії проти України. Розроблені прогнози розвитку подій на Донбасі та довкола Криму, а також сценарії майбутнього України в глобалізованому світі.
 

ЗМІСТ:

 

 

 

 

http://f6.s.qip.ru/12ssF4Sbg.jpg

 

http://f6.s.qip.ru/12ssF4Sbh.jpg

 

http://f1.s.qip.ru/12ssF4Sbi.jpg

 

 

 

 

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2015

Link to comment
Share on other sites

А діло каже! ©

 

Переосмислення економічної політики України відносно
анексованого Криму має ґрунтуватися на багаторівневому меха-
нізмі економічного стримування агресії та забезпечення націо-
нальних економічних інтересів. Застосування пакетів санкцій
має здійснюватися залежно від перебігу процесів врегулювання
конфлікту України з РФ та відшкодування Росією збитків, зав-
даних Україні та її громадянам. Пакети санкцій повинні мати різ-
не охоплення та інтенсивність аж до можливості запровадження
економічної блокади Криму з боку України (при збереженні гу-
манітарного складника).
Найбільш екстремальний інструмент економічного стриму-
вання – економічна блокада Криму з боку України – може
вклю чати припинення або суттєве обмеження руху товарів, лю-
дей та капіталу, перегляд цінової політики стосовно постачання
критичних товарів, води та електроенергії тощо.

Менш інтенсивний пакет економічного стримування має
передбачити повноцінне приєднання України до всіх еконо-
мічних санкцій, які вводяться проти Росії у зв’язку з анексією
Криму
(частково це вже було зроблено). Потрібно, проте, зважи-
ти, що оскільки такі обмеження матимуть селективний характер,
вони можуть бути оскаржені в судах (зокрема в міжнародних)
як дискримінаційні. Це потрібно передбачити у спеціальному
законі або як доповнення до Закону «Про основи національної
безпеки».
Зразками відповідного закону можуть бути законодавчі акти
«про торгівлю з ворогом» (Trading with the Enemy Act), прийняті
свого часу в США (1917 рік) та Великій Британії (1914 рік), які
діють дотепер.

 

На початку Першої світової війни актуалізувалася потреба унормування
торгівлі в нових умовах. Тоді, у 1914 році Парламент Великої Британії прийняв
Закон «Про торгівлю з ворогом», яким заборонялися ділові стосунки з іденти-
фікованим ворогом. У чинній редакції цього Закону від вересня 1939 року за
торгівлю з ворогом під час війни передбачено кримінальну відповідальність
у вигляді ув’язнення на 7 років.

 

Для України аналогічний закон може:
• у разі ескалації агресії регламентувати економічні відноси-
ни з РФ як з країною-агресором, а також із незаконно анексова-
ним Кримом;
• уповноважувати Кабінет Міністрів України (на підставі
рішення РНБО України) встановлювати перелік видів еконо-
мічних операцій (торговельних, інвестиційних тощо), а також
товарів і послуг або конкретних проектів, здійснення операцій
щодо реалізації або купівлі/продажу яких у відносинах з РФ та
Кримом вважається доцільним з погляду інтересів національної
безпеки (причому такий перелік може бути закритим) та/або є
таким з гуманітарних міркувань;

Link to comment
Share on other sites

это то, что отрывками ЗН публиковало?

прочесть надо обязательно

 

Сегодня презентация монографии была.

 

 

...

Задля якнайшвидшого завершення бойових дій і подальшого постконфліктного відновлення тимчасово неконтрольованих територій Україна могла б застосувати сценарій поетапної протидії російській агресії, що передбачає 2:
 
• стримування та блокування агресора;
 
• витіснення (а за можливості відкинення) загарбника;
 
• трансформація українського суспільства та пострадянського простору (можливо, і світового порядку);
 
• переутвердження України на пострадянському просторі як захисника-миротворця.
 
 
Реалізація зазначеного сценарію вимагає відповідних тактичних прийомів, що формуються вже сьогодні, зокрема таких:
 
• зворотні тактики (або рикошетні тактики непрямої дії), коли об’єкт нападу переспрямовує енергію агресії на самого нападника, підриваючи та руйнуючи його ізсередини;
 
• тактика «конфліктогенного рикошету» передбачає активізацію всередині країни-агресора тих самих чинників, що спричинюють конфлікти в країнах – об’єктах нападу. Подібний тактичний прийом особливо ефективно спрацьовує, коли загарбник і його жертва є сусідами;
 
• тактика «удушення жертвою», відповідно до якої необхідно будь-якими можливими засобами демонструвати готовність і рішучість повернути окуповані й анексовані території, тоді загарбник буде змушений вдаватися до постійних і зростаючих витрат на їх оборону, виснажуючись морально й матеріально;
 
• тактика «селективної деструкції» передбачає завдання агресору не лише максимальних кількісних, а й якомога більших якісних втрат, тобто з війни до країни-агресора мають повертатися різні асоціальні елементи та кримінальні злочинці, які мають «посприяти» її культурному занепаду й деградації людського капіталу.
 ...
 

...

Edited by sanykrimea
Link to comment
Share on other sites

  • 2 months later...
Guest paraskaa-W

Главной проблемой Минских договоренностей является не столько то, что их невозможно выполнить в полной мере, а то, что даже их выполнение почти ничего не изменит, зафиксировав существующий на сегодняшний день политический статус-кво. Иначе говоря, приложив титанические усилия и пойдя на серьезные уступки, Украина может получить тот же сепаратизм, с которым придется мириться и сосуществовать в течение следующего исторического периода. Имплементируя Минские договоренности, Украина становится на исторический путь, который уже прошли десятки стран мира — путь проблемного и не всегда продуктивного взаимодействия с сепаратистскими регионами, которое будет продолжаться десятилетиями, в конце концов укоренившись в политической системе и политической культуре, окончательно их видоизменив. Возможно, нынешние Минские соглашения и внесут свой вклад в будущее общенациональное примирение. Однако сегодня время общих памятников и погребений и трогательных объятий еще не наступило, и неизвестно, наступит ли вообще. Минские договоренности вряд ли прекратят конфликт и остановят агрессию, однако их выполнение (по крайней мере частичное) может стать существенным вкладом в реализацию главной и единственной на сегодня внешнеполитической стратагемы украинского государства: "выигрывать время и накапливать силы". В этой стратегии нет ничего хитрого и коварного, ведь стратегические намерения всех других сторон переговоров не менее очевидны: кто-то хочет сохранить доминирующие позиции в мире и его перестройке по собственным ценностным стандартам; кто-то — региональной гегемонии и статуса мировой державы; кто-то — сохранения комфортной, обеспеченной и бесконфликтной жизни. Украина всего лишь хочет времени, чтобы сохранить свободу.
Больше читайте здесь: http://gazeta.zn.ua/internal/est-li-zhizn-posle-minska-razmyshleniya-o-neizbezhnosti-neobhodimyh-izmeneniy-_.html

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

Тези до другої річниці російської агресії проти України

18.02.2016

 

Українсько-російські відносини мають довгу і суперечливу історію, яка нараховує сотні років. Основним її змістом є прагнення Московії та її спадкоємців – Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації – унеможливити становлення незалежної держави Українського народу – повноправного члена європейської співдружності націй.

...

 

  • Upvote 2
Link to comment
Share on other sites

Хороший аналіз у Горбуліна

 

Російська культурна політика на українському напрямі була повністю інтегрована в загальну стратегію ліквідації української державності. Для ведення російської пропаганди широко використовуються не тільки засоби масової інформації, але й культурно-розважальна індустрія: кінематограф, шоу-бізнес, начебто неполітичні, «культурні» програми телебачення і радіомовлення, Інтернет тощо. Російська культурна експансія проти України здійснювалась свідомо і наполегливо протягом усіх років незалежності, чому сприяла неефективність державної гуманітарної і культурної політики.

Link to comment
Share on other sites

  • 6 months later...
 Share

×
×
  • Create New...