АТО АТО. ПРИЄМНЕ

[Françoise]

Bozhe, nu i harja ...

__________________

Ukraine arrests top militant leader in east Ukraine

 

Individual helped Russian operatives seize Slovyansk in east Ukraine in April 2014

 

Ukrainian law enforcement officers over the weekend detained a Russian-backed militant leader in the city of Slovyansk, Donetsk region. The detainee helped seize the city in April 2014, according to Ukraine's State Security Service (SBU).

 

"An an active member of a terrorist organization under the so-called Donetsk People's Republic, this individual helped the first group of Russian armed mercenaries and local criminals to occupy the Slovyansk city police department and other municipal buildings last April," the SBU's press office said.

 

From April to July 2014, the detainee oversaw activities of the militants. Ukrainian government forces liberated the city in July 2014. He then fled to Donetsk along with militants under Russian citizen Igor Girkin (aka Strelkov) and the self-proclaimed 'Slovyansk people's mayor' Vyacheslav Ponomarev.

 

Photo - screenshot taken from the video published on the SBU's site, www.sbu.gov.ua

 

http://i.piccy.info/i9/5d76eab574daa745686deda9b30d1ec8/1451369554/19655/966540/385172430.jpghttp://i.piccy.info/a3/2015-12-29-06-12/i9-9212962/300x200-r/i.gif

[RadioGaGa]

 

Гео поздравляет

[sanykrimea]

Rodion Shovkoshytnyi
17 ч · 
 
Из рубрики "под елку")
Нашей "мобилки" улов) Один из наших "внезапно" контролей)
Этот идиот ехал к нам в такой кофте под курткой. С собой вез ещё одну - с надписью россия) 
Пока парни ждали конвой, с этим дурачком напилили селфаков все роды войск, кто только там рядом был)

В ‪#‎гестапо‬
Кароч, с праздником

 

[Бандерівець_з_криївки]

donetsk-ukraine

https://playreplay.me/video/0a127.392610462175c86243cb46dd2252

[Françoise]

http://i.piccy.info/i9/ca806a37d2b5cd62b60167c2969ee25c/1451841966/29294/917531/nytree.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-01-03-17-26/i9-9230458/296x394-r/i.gif

[Françoise]

Norsk Ukrainastøtte - Підтримка України з Норвегії added 2 new photos.

6 December 2015 at 18:34 ·

 

We are very happy to inform that our Norwegian volunteer Arnstein Tranøy have received two medals of honor in Ukraine today: One from 3 tank battalion and another one - Ukraine volunteer medal! Congratulations!!! Great job, Arnstein! We are proud of you!

[кноп]

Ух ты 

А за шо там медали норвежцам дали??(я правильно понял?)

[Françoise]

Ух ты 

А за шо там медали норвежцам дали??(я правильно понял?)

Volontery, humanitarka, medicines, etc

Okazyvaetsja celaja grupa jest

[Vyacheslav]

Некуевый Прайс ‏@Price_Oh 1 хв.1 хвилину тому

 

Ааааааа! Зрада!!! На передок привезли бойцам Рошеновских тортов!! Закармливают, чтобы молчали, что у них ничего нет и живут в говне!!

[sanykrimea]

Опубликовано: 14 янв. 2016 г.

Співробітники Служби безпеки України спільно Нацгвардією, поліцією, прикордонниками та військовими провели масштабну спецоперацію у Попасній на Луганщині для попередження диверсійних актів у місті та виявлення бойовиків незаконних збройних формувань. 
За наявною в СБ України інформацією, диверсійні групи "ДНР/ЛНР" планували напередодні святкування Нового року за старим стилем здійснити низку терористичних актів проти підрозділів сил антитерористичної операції, дислокованих у Попасній. 
Учасники спецоперації провели співбесіди майже з п’ятьмастами мешканцями міста, шістдесят з яких пройшли поглиблену перевірку. За її результатами правоохоронці затримали п’ять осіб причетних до незаконних збройних формувань бойовиків. Стосовно них проводяться відповідні слідчі дії. 
Під час перевірки покинутих промислових об’єктів кінологічним підрозділом було виявлено схованку зі зброєю та боєприпасами. Співробітники спецслужби вилучили зі сховища одинадцять тротилових шашок, два протитанкових гранатомети, три ручні гранати та запали до них, дві протипіхотні міни тощо.
Перевіряється оперативна інформація щодо використання схованки диверсійною групою, яка повинна була здійснити теракти у Попасній.

[Françoise]

После боя с ВСУ под Марьинкой террористы около часа собирали остатки своих 'героев'

 

Вечером 14 января боевики активизировали боевые действия в районе населенного пункта Марьинка, где массово применили гранатометы и стрелковое оружие. Однако силы АТО дали им достойный отпор, после которой, по словам волонтеров, террористы почти час собирали раненых с поля боя.

 

«Под вечер обострилась ситуация у Марьинки. Там оккупанты несколько раз применяли стрелковое оружие и гранатометы, вел огонь также вражеский снайпер», — говорится в сообщении пресс-центра штаба АТО.

 

Волонтеры утверждают, что бои носили интенсивный характер. Украинские бойцы из-под Марьинки рассказали, что террористы РФ обстреливали их более 2 часов, начиная с 20:17. При этом, кроме автоматического оружия, применили РПГ и пулеметы.

 

«Наши котики показали им… Слава Украине! и с 22:00 целых 40 (сорок) минут террористам пришлось собирать своих 300-Х. Возможно, и 200-х, но мы пока точно об этом не знаем. На сию минуту у нас настала нежная тишина», — рассказала волонтер Лиля Сова.

 

В штабе АТО рассказали, что террористы после полуночи еще 5 раз совершали вооруженные провокации на этом участке. Также открывали огонь в районе Песков, Опытного и Луганского.

 

Напомним, 60 случаев нарушения режима тишины зафиксировано в течение последних суток в зоне АТО. Боевики совершили мощный обстрел опорного пункта ВСУ в районе Луганского — с применением ПТРК. В общем обстрелы со стороны незаконных вооруженных формирований были непродолжительными и в большинстве случаев — хаотичными. Новость сообщает «Пресса Украины».

 

http://www.technosotnya.com/2016/01/Posle-boja-s-VSU-pod-Marinkoj-terroristy-okolo-chasa-sobirali-ostatki-svoih-geroev.html

[Françoise]

Сергей Козак: "Гипса на пришитой ноге практически не ощущаю. Он не мешает выполнять боевые задачи"

 

Герой публикаций «ФАКТОВ», которому хирурги пришили оторванную ногу через пять часов (!) после ранения, полностью восстановился и вернулся на фронт

В октябре 2014 года «ФАКТЫ» рассказывали невероятную историю старшего сержанта 95-й аэромобильной бригады Сергея Козака, которому в бою оторвало ногу. Через пять часов (!) хирурги смогли бойцу эту ногу пришить. Материал под названием: «Я сложил оторванную снарядом ногу в рюкзак и продолжал отстреливаться» впечатлил многих наших читателей — кто-то из звонивших в редакцию людей хотел помочь Сергею, а кто-то просто познакомиться и поговорить с ним. Когда мы впервые встретились в Киевском центральном военном госпитале, Сергей Козак уже мог передвигаться на костылях. Сообщил, что чувствует пришитую ногу. «Значит, она приживается», — объяснял боец. Врачи в своих прогнозах были осторожны. Говорили, что Сергею Козаку требуется реабилитация, которая может продлиться несколько лет. И не гарантировали, что боец сможет ходить без костылей.

С тех пор прошло больше года. Все это время Сергей восстанавливался. Сначала в госпитале, затем у себя дома в Черновцах. «Выздоравливаем, — сообщал боец каждый раз, когда ему звонили. — Дома даже стены помогают». В канун Нового года стало известно, что Сергей Козак опять уехал в зону АТО. И не как волонтер, а как военнослужащий — в составе второго батальона 95-й аэромобильной бригады.

— Получилось, что я лечился без одного дня полтора года, — говорит Сергей Козак.— Ранение получил 22 июня 2014 года. А 21 декабря 2015-го вернулся в строй. Новый год встречал уже в зоне АТО вместе с побратимами. Может, кто-то посчитает мой поступок безумием, но я знаю точно: нахожусь там, где должен. Помните, еще тогда, в военном госпитале, я говорил, что собираюсь вернуться в зону АТО? Я очень этого хотел. Но не был уверен, что получится. Ногу пришили, я ее чувствовал, и все же хирурги предупреждали: возможно, конечность не приживется. Даже полгода назад, когда приехал на очередное обследование, мне сказали, что не исключена ампутация. Мол, что же вы хотите, такая тяжелая травма!

О том, при каких обстоятельствах старший сержант Козак ее получил, сообщал даже сайт Администрации президента Украины. Петр Порошенко наградил бойца орденом «За мужество» III степени. Ведь Сергей лишился ноги, спасая сослуживцев.

— Я был старшим ведущим колонны, ехал на головном БТРе, — вспоминает Сергей.— В машине находились восемь человек. Моей задачей было обеспечить безопасность колонны и довести ее до места дислокации. Боевики устроили засаду таким образом, что наш БТР должен был упасть в обрыв. После этого боевики планировали атаковать шедший следом за нами танк. Я видел человека, который открыл огонь по БТРу. Снаряд прожег броню и угодил в меня и водителя Юрия Весельского. Нас ослепила вспышка. Я боялся одного: чтобы снаряд не взорвался прямо в БТРе. Тогда погибли бы все ребята. К счастью, этого не случилось — снаряд насквозь пробил машину и вышел наружу.

— В том бою мы остались живы благодаря Сереже, — вспоминал сослуживец Козака Андрей Терепов. — Взрыв не случился только потому, что в машине были открыты все люки. Сделать это прямо перед боем приказал Сережа. Если бы не этот приказ, все ребята погибли бы.

— Как только снаряд вылетел из БТРа, мы открыли ответный огонь, — продолжает Сергей.— Я чувствовал, что у меня печет правая нога, но старался не обращать на это внимания. В нас стреляли снайперы и автоматчики, мы изо всех сил старались отбить атаку. В какой-то момент закончились патроны, я полез за новыми и увидел, что у меня… нет левой ноги. Она висела на тоненьком лоскутке кожи. Из нее торчали разорванные окровавленные сосуды. Жуткое зрелище. Но я должен был продолжить бой. Привстал на правой ноге и начал стрелять. Заметив, что со мной произошло, ребята хотели наложить жгут. Стали по очереди колоть мне буторфанол (сильнодействующее обезболивающее. — Авт.). Потом помогли выбраться на БТР, откуда было удобнее вести стрельбу. Я понимал, что на одном лоскутке оторванная нога долго не продержится. Дальше действовал инстинктивно. Взял рюкзак, в который планировал складывать боеприпасы, и положил туда свою ногу. Делал это спокойно, не паниковал. Наверное, начал действовать буторфанол, потому что левую ногу я вообще не чувствовал. Правая нога пекла — она была сильно обожжена, в нее впились осколки снаряда.

Но я продолжал отстреливаться. Одновременно инструктировал ребят — говорил им, как вытащить водителя Юру из БТРа. Ему, как и мне, снарядом оторвало ногу. Когда Юру вытащили наружу, а сепаратисты наконец отступили, я позвонил командиру. Он сказал, что подмога уже едет. Попросил меня только не терять сознания. Когда приехала помощь, нас с Юрой перенесли в другой БТР. Оторванная нога лежала у меня в рюкзаке. Я уже понимал, что стал инвалидом. Принял это как должное. Без ноги, так без ноги. Главное — живой. Представляете мое удивление, когда, очнувшись в реанимации, я вдруг увидел вместо культи… перебинтованную ногу?

Я даже не понял, что происходит. «Что это?» — спросил у хирурга. «Нога», — ответил врач. «Чья?» — спросил я. Хирург не выдержал и рассмеялся. А я сначала решил, что мне это снится. Ну как такое может быть, если сам положил оторванную ногу в рюкзак?

Дорога от места боя до Изюма, где прооперировали Сергея Козака, заняла не меньше пяти часов. Но врачам удалось невозможное — они пришили офицеру ногу. Это сделал известный хирург Игорь Гангал из Киевского военного госпиталя, который случайно оказался в изюмской больнице в командировке.

— Позже тамошние врачи признались, что без него с таким сложным случаем не справились бы, — говорит Сергей. — «Вашу ногу мы ампутировали бы, — сказали они. — Но Игорь Иванович попробовал ее сохранить». Спасибо большое ему и всем врачам, которые меня спасали. Я, кстати, просил их не звонить жене — не хотел, чтобы Наташа волновалась. Ей и без того переживаний хватало. Ведь я ушел на фронт добровольцем. Сделал это через два дня после того, как у меня родилась дочка Лиза. Жене, маме и семилетнему сынишке соврал, что пришла повестка. А уже будучи в Донецкой области, говорил им, что нахожусь на полигоне в Николаеве.

Признался, что воюю в зоне АТО, только когда на пару дней приехал в отпуск. Наташа целый день проплакала, но все поняла. До того как меня ранили, мы каждый день созванивались. Потом я пропал. Когда Наташин брат все же смог дозвониться на мой телефон, трубку взял врач и все рассказал. Жена сразу ко мне приехала. А вот с сыном Ярославом два месяца общался только по телефону. В свои семь лет он уже стал настоящим мужчиной. «Я помогаю маме, как ты и просил, — говорил мне сынок. — Я же остался за главного. Но, папа, возвращайся скорее! Пусть лучше ты не будешь героем, но всегда будешь со мной».

Выздоровления Сергея Козака ждали и его сослуживцы. Чтобы подбодрить побратима, военнослужащие записали для Сергея видеоприветствие. И попросили корреспондента «ФАКТОВ»: «Если можно, напишите от нас крупными буквами: „СПАСИБО, СЕРГЕЙ. МЫ ТЕБЯ ЖДЕМ“.

— Я тоже хотел вернуться к ребятам. Но в тот момент это желание казалось неосуществимым, — признается Сергей. — Реабилитация — это долго и довольно непросто. Ты вроде бы выполняешь все упражнения, но нога все равно тебя не слушается, болит… В военном госпитале доктор по лечебной физкультуре научил меня специальным упражнениям, которые я, оказавшись дома, постоянно выполнял. Справился без реабилитационных центров. Помогало присутствие любимой жены и детей. Дочке Лизоньке сейчас уже год и восемь месяцев. Она очень на меня похожа (улыбается).Постепенно я шел на поправку. Пришитая нога восстанавливалась. Одним из моих первых серьезных достижений было то, что я сел за руль. Смог водить машину, как раньше. Интересно, что в тот момент без инвалидной коляски я еще не ходил. Нога была в аппарате Илизарова, но нажимать на педали уже получалось.

— Нога уже не болела?

— Болела. Она и сейчас болит. Но я привык к этому состоянию. Бывает, ночью просыпаюсь и не могу понять, почему нога не болит. Даже становится не по себе. Но потом привычная боль возвращается. Для меня главное то, что я могу ходить. Иногда прихрамываю, но это ерунда. Врачи говорят, что чем больше нагрузки, тем лучше. И если я хочу скорее восстановиться, должен много двигаться. Поэтому, оказавшись дома, не сидел без дела.

— Знаю, что вы помогали военнослужащим…

— Да, вместе с другими ребятами-АТОшниками открыли при Черновицком горсовете координационный центр социальной и психологической поддержки участников боевых действий. Еще пытались помочь бойцам получить положенные им по закону участки земли. Я столкнулся с ужасной реальностью — не знаю, как в других регионах, но на Буковине участнику АТО получить землю практически невозможно. Кругом коррупция, все делается по знакомству. А если у тебя нет связей, надеяться не на что. Несколько раз мы с ребятами, пытаясь добиться справедливости, даже срывали сессии горсовета. Но все тщетно.

— Сами хотя бы получили землю?

— Нет, сейчас получаю только под садоводство. Единственное, что нам удавалось, — помогать бойцам психологически. Многим ребятам это необходимо. Мы привлекали к нашей инициативе психологов. Пускай не все, но что-то у нас получилось. А когда я почувствовал себя лучше, понял, что готов вернуться на фронт.

— Что сказали врачи?

— Еще полгода назад этот вопрос даже не обсуждался — хирурги были категорически против. Не давали никаких прогнозов. Да и сам понимал, что рано. Но результаты последнего обследования оказались более утешительными. Я прошел медкомиссию, и врачи признали: к выполнению боевых задач готов. Хирурги удивлялись: „Как вам удалось так быстро восстановиться?“ Я старался. И теперь уже хожу, даже бегаю. Правда, нога по-прежнему в специальном гипсе, похожем на чулок. Но он мне не мешает. Это пластиковый турбокаст. Я его практически не ощущаю. Гипс не мешает мне выполнять боевые задания. А ходить в нем предстоит еще долго. Чтобы кость полностью восстановилась, потребуется несколько лет. Не могу же я все это время сидеть дома, зная, что ребятам в зоне АТО нужна помощь.

Сослуживцы устроили Сергею теплый прием. О бойце, который вернулся на фронт после того, как ему пришили ногу, теперь ходят легенды во многих батальонах. Сергея Козака назначили главным сержантом роты.

*"Для меня главное, что я могу ходить, — утверждает Сергей Козак. — Врачи говорят, что чем больше нагрузки, тем лучше»

— Там, где мы сейчас находимся, относительно спокойно, — говорит Сергей.— Я постоянно говорю об этом жене, чтобы она не волновалась. Поставил ее перед фактом — еду на фронт, и все. Наташа знает: если я что-то решил, отговаривать бесполезно. Сейчас многие говорят: мол, с такой травмой мог бы уже и не идти, никто тебя не осудил бы. Но если так разбираться, то я и в 2014 году мог никуда не идти. Когда 25 марта написал заявление с просьбой отправить меня как старшего сержанта запаса на восток, я фактически получил отказ. Тогда перезвонил на «горячую линию» Министерства обороны Украины и настоятельно попросил оперативного дежурного все-таки отправить меня на войну. «Вы призываете в армию 20-летних ребят, которые ничего не умеют, — сказал. — А у меня есть и силы, и навыки». Так рассуждаю и сейчас. Конечно, мне хочется побыть с женой и детьми. Дочка растет фактически без меня. Ярослав привык, что папа постоянно в разъездах. Но я делаю это для того, чтобы мои дети жили в мире. Надеюсь, они меня поймут.

Фото интернет-издания «Житомир.Info»

 

http://fakty.ua/211209-sergej-kozak-gipsa-na-prishitoj-noge-prakticheski-ne-ocshucshayu-on-ne-meshaet-vypolnyat-boevye-zadachi

[Françoise]

СРОЧНО! Под Марьинкой в очередной раз заблудились морские пехотинцы Тихоокеанского флота РФ (ВИДЕО)

 

На Донбассе всплыли «заблудшие» морские пехотинцы Тихоокеанского флота РФ, сменившие местных террористов на позициях в районе Марьинки.

 

Об этом «5 каналу» рассказали украинские бойцы, воюющие на фронте возле Марьинки.

 

По словам военнослужащих, усиление атак у Марьинки обусловлено недавно проведенной ротацией на позициях противника, а также получением им нового вооружения.

 

Как выяснили наши бойцы, позиции террористов около двух недель назад заняли профессиональные российские оккупанты – морские пехотинцы, прибывшие на Донбасс из Дальнего Востока. Другими словами, представители Тихоокеанского флота РФ.

Накануне Нового года под Марьинкой и Майорском состоялись бои сил АТО с оккупантами.

 

По информации украинской военной разведки, в результате этих боестолкновений ранены 12 военнослужащих ВС РФ, а семь их сослуживцев поступили в морги Донецка «грузом 200».

 

 

http://videochart.net/video/6h827.3932133851c86bb034fc37615d2a?i=86GEsXDwZpM&index=0&version=2&html5&bla&prevideo&ref=www.obzor24.in.ua

 

Geo !!!!

 

http://www.obzor24.in.ua/?p=3370

[DiM]

*убрал боян*

Змінено 16 січня, 2016 користувачем DiM

[sanykrimea]

[кноп]

тю!

армейские подраздиления пускай покормят...а также детские дома какието...

[DA']

США надали Україні життєво важливе медичне і зв'язкове обладнання на 23 мільйони доларів

Київ, Україна, 17 січня 2016 року

Минулої ночі у Міжнародному аеропорту "Бориспіль" Сполучені Штати надали Україні життєво важливе обладнання для військового зв'язку і медичного призначення вартістю 23 мільйони доларів. Це включає обладнання захищеного радіозв'язку на 21 мільйон доларів, що дозволить українським військовим ефективно обмінюватись інформацією, не наражаючи себе на небезпеку, а також медичне спорядження для порятунку життів на полі бою на 2 мільйони доларів.

Після проходження митних процедур, передане Сполученими Штатами обладнання буде доставлене до підрозділів української армії, що беруть участь у навчанні, яке провадиться американською стороною в Яворові та Хмельницькому. Американські інструктори зі складу Об'єднаної Багатонаціональної Підготовчої Групи (JMTG-U) навчать українських солдатів поводженню з цим обладнанням для використання на лінії фронту.

Ця партія допомоги на 23 мільйони доларів є частиною 75-мільйонної Європейської підбадьорюючої ініціативи США. Від початку конфлікту в Україні США призначили Україні допомогу на понад 260 мільйонів доларів, включаючи постачання бронежилетів, транспортних засобів, приладів нічного бачення і тепловізорів, медичного спорядження, важкого інженерного обладнання, портативних радіостанцій, патрульних катерів, наметів та протимінометних радарів.

http://ukrainian.ukraine.usembassy.gov/uk/statements/military-medical-equipm-17012016.html

[Сашко]

Оставлю тут

 

[Françoise]

Попіарю

 

Today I was notice from the Headquarters that I need to be in the President Palace January 23, in 14. 00, pm, Ukraine decide award me with some kind of medals, don't know exactly what kind.

 

Облишимо помилки в англійській, то не суттєво. Отже:

 

Сьогодні я отримав повідомлення зі штабу. Я маю бути у Президентському палаці 23.01 о 14:00, Україна вирішила мене нагородити медаллю, щоправда, не знаю якою.

 

Ну всі зрозуміли про кого це

Змінено 21 січня, 2016 користувачем Françoise

[кноп]

Попіарю

 

Today I was notice from the Headquarters that I need to be in the President Palace January 23, in 14. 00, pm, Ukraine decide award me with some kind of medals, don't know exactly what kind.

 

Облишимо помилки в англійській, то не суттєво. Отже:

 

Сьогодні я отримав повідомлення зі штабу. Я маю бути у Президентському палаці 23.01 о 14:00, Україна вирішила мене нагородити медаллю, щоправда, не знаю якою.

 

Ну всі зрозуміли про кого це

та ты шо....

наших хорватов наградят???

[Françoise]

ага

дай боже шоб только не "зажали" в лучших традициях жанра

Змінено 21 січня, 2016 користувачем Françoise

[Vyacheslav]

[кноп]

ага

дай боже шоб только не "зажали" в лучших традициях жанра

та ну 

навряд...

держи нас в курсе..

надо хорватов поздравить. всем чистным народом...

п.с

а какая награда?

[Françoise]

читай мою гілку про "задню"

[кноп]

 

закину сюда таки.

[Людоедка]

Селфі-палка від українських танкістів

https://www.youtube.com/watch?v=Dl-zBlx6N1s&feature=youtu.be

[кноп]

 

 

Селфі-палка від українських танкістів

классный видос. спасибо.

[Людоедка]

корочє. ну, ви зрозуміли

с фото

 http://glavnoe.ua/articles/a10583

Розвідника батальйону "Айдар" з позивним "Латиш" Батьківщина забула двічі. Перший раз ще тоді в Афганістані, коли його рідним прислали похоронку. Удома його поховали, насипали гробок, а він у 1993 році з’явився, вважай, з того світу.

- Мама була в шоці коли я ступив на поріг, й не знала чи плакати, чи радіти, – згадує Олександр Коляденко,– а от дружина не діждалася...

Їхня група спецназу морських піхотинців феодосійської бригади вважалася однією з кращих. Однак про неї забули, коли після путчу в Москві  нерушима імперія розвалилася. За якусь мить таджики перетворилися з друзів на ворогів, Кремлю вистачало клопотів і без них, а Україна лише народжувалася.

- Простіше було прислати рідним похоронку, аніж витягувати нас з Середньої Азії,– підводить резюме Латиш.

Четверо з шістнадцяти хлопців їхньої групи залишилися навічно в чужій кам’янистій землі, дванадцятеро українців повернулися додому. От вони стоять перед чиновниками жіві-живісінькі, а в документах значиться, що ні, полеглі. Це була найбільша проблема: довести, що ти живий. Для того, аби офіційні органи визнали, що ти це ти, потрібні свідчення трьох осіб, а свідчити нікому — добралося до України дванадцять «трупів». Довелося докласти неймовірних зусиль, аби повернутися у світ живих.

Удруге про нього забули вже на цій війні.

- Це моя вже четверта війна,– каже Латиш.– Між Афганістаном та Донбасом були ще Чечня та Югославія.

З України, точніше Луганська, його призвали на строкову до Афганістану, тут в рідних місцях через чверть століття він воює зараз. Подався на нинішню війну з Криму, коли Путін та його козачки з «зеленими» чоловічками туди вдерлися. Олександр тоді мешкав на півострові – у власному будинку, в дворі якого стояв броньовичок БРДМ. На ньому він  вирішив прорватися на велику землю. Стосовно нового режиму іллюзій не мав, бо знав, що його, котрий воював проти Росії в Чечні, нічого доброго не чекає. Отож завантажив машину сяким-таким скарбом, закріпив кілька бочок вина, виготовленого власними руками з власного винограду, й руший у бік Сиваша. Через протоку вдалося переправитися завдяки старій мапі. Німецька карта 1943 року випуску виявилася дуже точною. Їдучи по ній, всього двічі черпнув води з солоного болота й опинився у Великій Україні, а вже потім подався партизанити під Маріуполь.

Воювати, слава Богу, мав чим. Снайперською гвинтівкою Драгунова його ще під час тієї, афганської війни, в найпівденннішій точці СРСР Кушці нагородив сам міністр оборони Дмитро  Язов. Вручив Олександрові зброю з прикріпленим гравіюванням на прикладі.

Ні, не за те, що він проливав кров, а за інше. Сталося це після того, як маршал з віконця вертольота уздрів, як вони вирушають на завдання і наказав по рації повернути групу в табір. Потім покликав до себе снайпера, тобто Коляденка й повідомив, що йому потрібно залишитися тут днів на три. Сашко натяк зрозумів, зняв з плеча СВД і точним пострілом метрів з 70 вибив штифт із заднього гвинта машини. Поки ремонтували вертоліт, Язов затримався на сім днів, за що й нагородив винуватця снайперською гвинтівкою.

Звісно, якби маршал знав, проти кого Латиш через чверть століття поверне гвинтівку, то не бачити йому СВД як власних вух. Зате Коляденко не сумнівається за що його гвинтівка воює зараз — за справеливість та  Україну. Партизанила вона з ним під Маріуполем, виручала під Іловайськом, де Латиш воював у складі батальйону «Донбас».

Той, хто побував в іловайському пеклі, ніколи не забуде його. Розвідник Латиш п’ять разів пробирався в оточення, аби вивести людей з котла. Капітан, який командував російськими піхотинцями, прекрасно розумів проти кого він воює і не заважав розвідникам. На шостий раз росіянин показав пальцем на дорогу: мовляв, з’явилися «ваші», тобто сепаратисти, отож він змушений буде стріляти. Тепер Латишу довелося оминати засідки три дні, щоб вибратися з оточення. Без води та їжі вони йшли, повзли, бігли через поля, переліски та ярки і добралися до своїх. Після Іловайська Латиш побив горшки з командиром «Донбасу» Семеном Семенченком, бо вважав, що завели їх в той котел і полишили там навмисне.

...У батальйоні «Айдар» він опинився на початку осені 2014 року серед таких же відчайдух як і сам.

- Де ти їх таких береш?– запитував Сєдого, тобто «батю»-командира польовий хірург, зашиваючи рану Латишу.–  Чоловіка конкретно зачепило, йому чотири кубики обезболюючого вкололи, а він кричить: «Штопай скоріше, бо хлопці чекають...» І це вже другий такий, і він також ваш. Це тоді, коли часто-густо у людини подряпина, яку можна заліпити пластирем, а вона вимолює: «Відправляй мене скоріше до Харкова, в госпіталь».

Про їхній підрозділ, що складався з дев’яти добровольців мало хто знав, а вони відали про все, що відбувається у «сєпарів». Були тут не чужими: Латиша, скажімо, з Луганська колись забирали на строкову, він тут став чемпіоном СРСР зі спортивного  орієнтування. Може, тому й уникали ворожих засідок, водячи в тил підрозділи українського спецназу, що знали тут кожен горбик. Давали коордитнати ворожих цілей артилеристам, якось бронебійними з ДШК розвалили до катків і підпалили танк, який уздріли в гущавині.

Перед кожною операцією обов’язково збиралися за «круглим столом», аби обміркувати деталі. Прямо тобі король Артур Сєдой і його лицарі засідали. Щоправда, після зібрання Латиш перевтілювався до потреб війни: реп’яхами себе обчіпляє, одягнеться бомжем, обприскається чимось гидким аби вороги не чіплялися й не запідозрили в ньому українського Рембо – і туди, в лігво.

Саме герой американського бойовика Рембо спадає на думку тим, хто бачив, як Латиш косить з кулемета «зеленку», намотавши на руку стрічку з набоями. Сєдой пригадує, як темної ночі побачив Сашка: чоловіка не видно й не чути, лише якась риска миготить між дерев. Це навіть через пів години після бою світилося дуло кулемета, розжарене до малинового кольору.

Латиш не тільки може годинами лежати в траві непомітним, поки не наступиш, а й ходити по дну річки. Майже три тонни вибухівки переніс він на власних плечах по дну Сіверського Дінця, щоб замінувати ворожий берег під носом у ворога.  Тому й посміхається чоловік у бороду, коли запитую, чи  зможуть росіяни прорвати лінію оборони.

Їм тоді сильно везло. А починали воювати, вважай, з рогатками. Один автомат на кількох чоловік, один ствол на кулемет. Якщо він перегрівався, то це вже була не зброя, а розпечена палиця. Замінити ж нічим. Потім, після піднятого шуму Батьківщина видала їм боєкомплект, а спочатку вони воювали своєю зброєю й тією, що «віджали» у ворога. Коли ж наказали здати трофеї, хлопці відповіли: «А ви нам давали ту зброю?»

А, може, то було не лише везіння. Уникали вони ворожих обстрілів ще й тому, що рухалися скоріше ніж гонщики перегонів Париж – Даккар. Локатори, які мали на озброєнні росіяни, їх, звісно, засікали, але ворожі міни летіли в те місце, котре вони щойно полишили.

- На жаль, фортуна жінка зрадлива,–  каже Сєдой,- то у нас жодного пораненого майже за рік, а то 5 «трьохсотих» за сім днів.

Він пригадує, як рятували хлопців, котрих накрило міною важкого 120-го калібру, як Латиш, з якого потім витягнуть майже півсотні осколків, казатеме, що в нього все добре і потрібно спочатку подбати про товаришів.

Про них справді подбають. Але не Батьківщина, за яку він воював, нічого не просячи навзамін, а волонтери. Батьківщина про Латиша знову забула як тоді, в Афганістані. Поки вирішувала, хто має платити, армія чи нацгвардія, волонтери знайшли кошти на 21 операцію, 150 тисяч лише для того, аби врятувати йому око. Пластину, яку вставили в ногу він купив за власні кошти.

[coolzak]

Гарна байка але десь в класі 5-6 школи розповідати бо старші вже не повірять

[кноп]

https://www.youtube.com/watch?v=I_kQ769B51I