Françoise Опубліковано 16 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 16 вересня, 2015 (змінено) Viktoria KopieikoДопомога БІЙЦЯМ АТО. Італія -Україна Follow · Yesterday · Український солдат... загинув , але не випустив автомат із згорілих рук. Він бився до кінця, його магазин виявився порожній. Ніколи не друкувала таких фото, і більше не надрукую. Що хотіла цим сказати : " Щоб фото цього Героя висіло в кожному кабінеті, провладної суки, яка війну перетворює в кровавий бізнес, заморожуючи конфлікт! Муженко, Порох, Яйценюк - застреліться вже!" Вічна пам"ять, Герою! Я не знаю твого імені, вибач мені , що надрукувала твоє фото, вибач, що тебе не вберегли! І знай, я ніколи не пробачу винних в твоїй смерті. http://i.piccy.info/i9/936e8f79b6ef91c37a80d2f6bb5084ee/1442431713/77321/917531/sburnt.jpghttp://i.piccy.info/a3/2015-09-16-19-28/i9-8748352/604x403-r/i.gif Змінено 16 вересня, 2015 користувачем Françoise Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 17 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 17 вересня, 2015 Терористи завдали артудару по Красногорівці, є попадання в житловий будинокПостраждалих мирних жителів немає.Кілька хвилин тому бойовики завдали артудару по мікрорайону Сонячний – околиці Красногорівки Мар'їнського району. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив глава міліції Донецької області В'ячеслав Аброськін.«Є попадання в житловий дев'ятиповерховий будинок. Будова стоїть фактично на лінії розмежування. Постраждалих мирних жителів немає. За попередньою інформацією, терористи обстрілювали місто з танка», – йдеться у повідомленні. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 20 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 20 вересня, 2015 На линии огня наблюдается передислокация живой силы и техники террористов Эту информацию подтвердила специальная мониторинговая миссия ОБСЕ.С места постоянной дислокации - Калиново-Борщуватое - тяжелая бронетехника террористов двигалась в сторону Стаханова.Так, на временно оккупированной территории Луганщины под видом проведения плановых командно-штабных учений наблюдается передислокация живой силы и техники террористов к линии соприкосновения.Передислокация происходит исключительно в ночное время, малыми группами до пять единиц техники, отмечают активисты.Из Луганска тяжелая техника террристов передвигается в район новой окружной трассы, а дальше по грунтовым дорогам в двух направлениях– Первомайский (Алчевск, Стаханов, Кировск, Ирмино), и в направлении г. Красный Луч.Эту информацию подтвердила специальная мониторинговая миссия (СММ) ОБСЕ, которая зафиксировала передвижение вооружения и военной техники террористов в названных районах. Link to comment Share on other sites More sharing options...
D74 Опубліковано 20 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 20 вересня, 2015 Agh Передвижение от Калиново-Борщуватое (западная часть Первомаска) в сторону Стаханова, то это отвод техники от линии соприкосновения (см карту http://wikimapia.org/#lang=en&lat=48.621137&lon=38.498411&z=14&m=b). По "из Луганска" одни к линии соприкосновения вторые в сторону границы с Россией. Link to comment Share on other sites More sharing options...
snow_bird Опубліковано 24 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 24 вересня, 2015 БРИФИНГ КРИЗИСНОГО ЦЕНТРА «ОБОРОНА МАРИУПОЛЯ» 24.09.15 В населенном пункте Широкино обнаружены трупы неизвестных. На данный момент уточняется, кому они принадлежат. Есть информация о том, что трупы заминированы, поэтому, сегодня в Широкино выехала группа саперов. Также в Широкино найдены мины «Черная вдова», которые, по всей вероятности, противник использовал в войне с силами АТО. Данный тип мин является очень опасным для человека и запрещен к использованию всевозможными конвенциями еще со времен афганской войны.https://www.facebook.com/mariupol.oborona/posts/681754275294842?notif_t=notify_me_page Link to comment Share on other sites More sharing options...
Бондар Роман /Tracker/ Опубліковано 25 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 25 вересня, 2015 http://dnr-news.com/uploads/posts/2015-09/1443129907_1000-3.jpg Это за два года, так трасса заросла?Дорога с бордюром, вертикальной разметкой. если дорога высокого бюджета, и так заросла .... то как там вообще живут местные? Link to comment Share on other sites More sharing options...
honey flower Опубліковано 28 вересня, 2015 Report Share Опубліковано 28 вересня, 2015 від Ростислава Демчука Дуже тривожні новини у справі мого побратима Миколи Карпюка та інших громадян України, які проходять у так званій справі УНА-УНСО Від наших джерел надійшло повідомлення, що сьогодні розпочалось чергове закрите судове засідання у справі Миколи Карпюка (УНА-УНСО), Станіслава Клиха (історик, журналіст) та Олександра Малофеєва. Очікується, що завтра, 29 вересня їм буде винесений вирок за звинуваченнями в участі у бойових діях на території Росії.Нагадаю, 15 вересня у Чечні розпочалися попередні слухання стосовно українців Станіслава Клиха, Миколи Карпюка та Олександра Малофеєва, обвинувачених у боях в складі УНА-УНСО на боці чеченських повстанців проти Росії. Микола Карпюк, член проводу УНА-УНСО є одним із головних засновників "Правого сектору". Російські спецслужби його викрали під час його відрядження до Чернігова. В Чечні ніколи не воював.Історика і журналіста було арештовано в одному з готелей міста Орел, Російської Федерації. В Чечні ніколи не воював. Яким чином до хлопців приторочено Олександра Малофеєва і хто він такий - мені не відомо. По УНА-УНСО його не знаю і ніколи не чув. Схоже що підстава. Бо саме Олександр Малофеєв пішов на співпрацю з "слідством" і розповів, що був снайпером в групі УНА-УНСО, яка воювала проти росіяні і він особисто застрелив десятки російських військовослужбовців. Малофеєв під тортурами звів наклеп на Миколу Карпюка, Станіслава Клиха, братів Тягнибоків, Арсенія Яценюка, що вони також воювали в шеренгах УНА-УНСО в Чечні і на їх руках десятки вбитих російських військових.У зв'язку з цим "зізнанням" справу Малофеєва виділено в окреме провадження, а Карпюка й Клиха звинувачують у скоєнні злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 209 КК РФ (керівництво й участь у банді), п.п. "в, з, н" ст. 102 КК РСФСР (убивство двох і більш осіб), ч. 2 ст. 15, п.п. "в, з, н" ст. 102 КК РСФСР (замах на вбивство двох і більше осіб).Хлопцям загрожує 20-річне ув'язнення. Тяжкі справи. P.S. Членів УНА-УНСО, яких викрали російські спецслужби з території України і тепер судять в Чечні, катували! Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 21 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 21 жовтня, 2015 http://i.piccy.info/i9/1c3573585fb47075ed1aea3fafeb722a/1445456464/61650/917531/vkb.jpghttp://i.piccy.info/a3/2015-10-21-19-41/i9-8904487/498x577-r/i.gif Link to comment Share on other sites More sharing options...
кноп Опубліковано 23 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 23 жовтня, 2015 мда...а как он погиб не пишут?? Link to comment Share on other sites More sharing options...
honey flower Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 дуже сумні новини від Ростислава Демчука Ви про це знали? Президент України знає? Знаю я і хочу щоб і ви знали - вісім наших !!! двохсоті !Вранці, 26 жовтня, позиції сил АТО в Пісках бойовики обстріляли наші позиції з РСЗВ "Град". В результаті загинули 8 українських солдатів, безліч були поранені.На сторінці "Об'єднання патріотів" - білорусів-добровольців, які воюють в зоні АТО, - повідомили про потужні обстрілі в районі населеного пункту Піски."Сьогодні вранці сепарскіе гради накрили сел. Піски. Відпрацювали з району аеропорту по наших позиціях" механік "," нічник ". Як повідомляють з дев'яносто третього бригади у них 8-200х і безліч поранених. Перемир'я мля ...", - йдеться в повідомленні.Нагадаємо, за день до цього в штабі АТО повідомили про обстріл з боку російсько-терористичних сил позицій ВСУ в Пісках. Бойовики тоді відкрили вогонь з чотирьох видів зброї, серед яких були зенітні установки.Прес-центр АТО мовчить! Link to comment Share on other sites More sharing options...
neoosa Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 Официально двое трехсотых. Стреляли ЗУ, СПГ, гранатометы, АГС, ВКК и другое Link to comment Share on other sites More sharing options...
Citizen UA Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 дуже сумні новини від Ростислава Демчука Ви про це знали? Президент України знає? Знаю я і хочу щоб і ви знали - вісім наших !!! двохсоті !Вранці, 26 жовтня, позиції сил АТО в Пісках бойовики обстріляли наші позиції з РСЗВ "Град". В результаті загинули 8 українських солдатів, безліч були поранені.На сторінці "Об'єднання патріотів" - білорусів-добровольців, які воюють в зоні АТО, - повідомили про потужні обстрілі в районі населеного пункту Піски."Сьогодні вранці сепарскіе гради накрили сел. Піски. Відпрацювали з району аеропорту по наших позиціях" механік "," нічник ". Як повідомляють з дев'яносто третього бригади у них 8-200х і безліч поранених. Перемир'я мля ...", - йдеться в повідомленні.Нагадаємо, за день до цього в штабі АТО повідомили про обстріл з боку російсько-терористичних сил позицій ВСУ в Пісках. Бойовики тоді відкрили вогонь з чотирьох видів зброї, серед яких були зенітні установки.Прес-центр АТО мовчить! У порошков парад выборы. "Нэ бэспакоить" Link to comment Share on other sites More sharing options...
Reader Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 Официально двое трехсотых. Стреляли ЗУ, СПГ, гранатометы, АГС, ВКК и другоеА вы реально затролили Злого шо он забил голым совать....Ка бы это бля не звучало хуево, но чета я тоже все больше склоняются к тому что только кровь порешает все это блядство. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 "Я бы их резал" Ада Роговцева поделилась жуткой историей украинца, вырванного из плена Замечательная украинская актриса Ада Роговцева, которая стала невъездной в Россию после своих проукраинских высказываний, считает главной причиной войны на Донбассе конфликт современности и советского прошлого.«Война - это следствие советской страны! Это ведь не столкновение русскоязычных людей Донбасса с националистами, а конфликт кондового советского сознания с мыслящими современными людьми», - подчеркнула Роговцева в интервью "Апострофу".По мнению актрисы, "и в России есть очень хорошие люди". "Но и они, увы, сегодня все запрограммированы на это извращенное понимание, эту доктрину, согласно которой Украина - это какое-то условно созданное государство с каким-то недоразвитым языком, - делится звезда. - И хоть ты тресни, переубедить их не удается. Мне сегодня рассказали случай, очень показательный. В нашей делегации на какой-то конференции в России был мальчик, говоривший исключительно по-украински. Умница из умниц. И русские коллеги нам ним открыто смеялись. А выступает американец и тоже коверкает русские слова - они очарованы. А над нашим парнем в голос смеются". На вопрос, как она отнеслась к тому, что против нее в РФ открыто чуть ли не уголовное дело, актриса ответила так: "Не буду больше пересекать украино-российскую границу. А как иначе реагировать на предупреждение о том, что, если я появлюсь в России, меня арестуют? Значит, я туда не еду — и все. Формальная причина, по которой якобы открыто это уголовное дело, состоит в том, что мы сыграли благотворительный спектакль для военного госпиталя. Сейчас много такого делается, и мы после этого не раз подобные акции проводили. Но тогда это прозвучало очень громко, да еще на фоне моего обращения к Путину с просьбой остановить это кровопролитие на Донбассе. Мы собрали тогда всего-то 54 тысячи гривен. Они же решили, что я пожертвовала деньги, которые заработала в России на съемках, и раздули из этого криминальную историю. Дескать, российские деньги я отдаю «фашистам-бандеровцам». Ада Роговцева уверена, что в Украине есть опасность, о которой мы не говорим, связанная с воюющими ребятами. И рассказывает такую реальную историю: "Парень был месяц в плену, его там пытали, жгли, он весь в шрамах. Такой красивый человек, что можно сойти с ума. Спокойный, уравновешенный, добрый, мудрые глаза. Короче, замечательный человек. Я его спрашиваю: «А если бы снова туда?». Отвечает: «Я бы их резал». Говорит яростно, ожесточенно. В его природе этого зла нет. Но, пройдя эти издевательства и унижения, он меняется. Мы не можем даже постичь его психику, а судить это нельзя. А ведь сотни этих ребят вернутся с фронта домой. Между прочим, вернутся и с вопросом, ради чего они рисковали жизнью. И что мы им предложим?" http://donbass.ua/news/region/2015/10/25/ja-by-ih-rezal-ada-rogovceva-podelilas-zhutkoi-istoriei-ukrainca-vyrvannogo-iz-plena.html Link to comment Share on other sites More sharing options...
Reader Опубліковано 26 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 26 жовтня, 2015 "Я бы их резал" Ада Роговцева поделилась жуткой историей украинца, вырванного из плена Замечательная украинская актриса Ада Роговцева, которая стала невъездной в Россию после своих проукраинских высказываний, считает главной причиной войны на Донбассе конфликт современности и советского прошлого. «Война - это следствие советской страны! Это ведь не столкновение русскоязычных людей Донбасса с националистами, а конфликт кондового советского сознания с мыслящими современными людьми», - подчеркнула Роговцева в интервью "Апострофу".По мнению актрисы, "и в России есть очень хорошие люди". "Но и они, увы, сегодня все запрограммированы на это извращенное понимание, эту доктрину, согласно которой Украина - это какое-то условно созданное государство с каким-то недоразвитым языком, - делится звезда. - И хоть ты тресни, переубедить их не удается. Мне сегодня рассказали случай, очень показательный. В нашей делегации на какой-то конференции в России был мальчик, говоривший исключительно по-украински. Умница из умниц. И русские коллеги нам ним открыто смеялись. А выступает американец и тоже коверкает русские слова - они очарованы. А над нашим парнем в голос смеются". На вопрос, как она отнеслась к тому, что против нее в РФ открыто чуть ли не уголовное дело, актриса ответила так: "Не буду больше пересекать украино-российскую границу. А как иначе реагировать на предупреждение о том, что, если я появлюсь в России, меня арестуют? Значит, я туда не еду — и все. Формальная причина, по которой якобы открыто это уголовное дело, состоит в том, что мы сыграли благотворительный спектакль для военного госпиталя. Сейчас много такого делается, и мы после этого не раз подобные акции проводили. Но тогда это прозвучало очень громко, да еще на фоне моего обращения к Путину с просьбой остановить это кровопролитие на Донбассе. Мы собрали тогда всего-то 54 тысячи гривен. Они же решили, что я пожертвовала деньги, которые заработала в России на съемках, и раздули из этого криминальную историю. Дескать, российские деньги я отдаю «фашистам-бандеровцам». Ада Роговцева уверена, что в Украине есть опасность, о которой мы не говорим, связанная с воюющими ребятами. И рассказывает такую реальную историю: "Парень был месяц в плену, его там пытали, жгли, он весь в шрамах. Такой красивый человек, что можно сойти с ума. Спокойный, уравновешенный, добрый, мудрые глаза. Короче, замечательный человек. Я его спрашиваю: «А если бы снова туда?». Отвечает: «Я бы их резал». Говорит яростно, ожесточенно. В его природе этого зла нет. Но, пройдя эти издевательства и унижения, он меняется. Мы не можем даже постичь его психику, а судить это нельзя. А ведь сотни этих ребят вернутся с фронта домой. Между прочим, вернутся и с вопросом, ради чего они рисковали жизнью. И что мы им предложим?" http://donbass.ua/news/region/2015/10/25/ja-by-ih-rezal-ada-rogovceva-podelilas-zhutkoi-istoriei-ukrainca-vyrvannogo-iz-plena.htmlпусть режет если будет возможность. Это эволюция. 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Vyacheslav Опубліковано 27 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 27 жовтня, 2015 мда...а как он погиб не пишут?? Ніби хтось там в аварії загинув Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 29 жовтня, 2015 Report Share Опубліковано 29 жовтня, 2015 «Війна - це смерть» - розповідь про втрачене Широкине Широкине — населений пункт під Маріуполем. Колись елітне поселення з населенням в півтори тисячі людей. Із середини літа там не лишилося нікого окрім військових. Усі будинки зруйновані. Дівчинці Олені 9 років, мама її вивезла за два дні до обстрілу. Їхній будинок був розбитий прямим влученням снаряду, згоріло все, що за 15 років нажила ця родина. Будувати ж заново у сім'ї немає коштів. Нині вони живуть у Маріуполі. Але вже давно не тішать себе надією повернутися в рідний дім, живуть одним днем, бо будувати плани або мріяти - переселенці давно перестали. Це емоційна розповідь про те, що відчувають люди, які бачили війну. Це крик душі, який переживають нині понад 1 млн переселенців. А ще це короткий опис війни очима дев'ятирічної дитини. http://www.hromadske.tv/society/viina-tse-smert-rozpovid-pro-vtrachene-shirokine/ Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 4 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 4 листопада, 2015 Светлой памяти братьев близнецов Максима и Артёма Лащенка, десантников 25-ой десантной бригады отдавших жизни за свободу и независимость Украины!Сини...Мовчання тихе - свiчка на трунi горитьЖиття солдатiв, вража куля вiдiбралаШануймо пам'ять тих хто там лежитьСтаренька мати, двох синiв своїх вiддалаБо хто ж iще країну захистить...Той хто на вiрнiсть присягав народуI з того часу серце в матерi болитьПройдiть сини мої вогонь i водуБо я ж хотiла з вами ще пожитьI мудрiсть вам свою вiддати.. Негоже, синiв так хоронитьОдвiчний бiль вiйна ця може дати...АТО http://i.piccy.info/i9/5f268d9cae281e190593a92e43ebd8b9/1446672454/52242/917531/herotwins.jpghttp://i.piccy.info/a3/2015-11-04-21-27/i9-8966411/604x353-r/i.gif 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 6 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 6 листопада, 2015 Били руками, ногами, прикладами, касками – військовий медик зі Львову про 9 місяців полону Девʼять місяців пробув у полоні бойовиків львів’янин Орест Петришин. Днями він повернувся додому, де на нього чекали рідні. Військовослужбовець потрапив у полон в Дебальцевому, де разом із побратимами вскочив у засідку. Позаду – фізичний біль і психологічні випробування, попереду – життєві плани, лікування і намагання забути страшні пережиття. Патріоти України пропонують інтерв’ю з героєм, котре підготувало «Радіо свобода». Торік у серпні 41-річному зубному техніку Оресту Петришину працівник ЖЕКу сказала, що для нього прийшла повістка. Чоловік відразу прийшов по неї і зголосився у військкомат. Спершу пройшов вишкіл неподалік Львова, потім його скерували до Харкова у військову частину при Національній гвардії. Разом із побратимами Орест чергував у Луганській області на блокпостах. «Наше завдання було стояти на блокпостах, перевіряти документи, машини», – розповідає чоловік. Потім його та інших військових відправили на Луганщині в село Світличне, неподалік Кримського і Щастя, а там бої були щодня. Орест Петришин працював медиком: надавав першу медичну допомогу під час бою, витягував з-під куль бойових друзів, але й доводилось у руки брати зброю, щоб відстрілюватись і оборонятись. Жили військовослужбовці у селі в гуртожитку. «Там був просто жах. Ми зробили так все, що до нас приїжджали і були здивовані. Ми вивезли сміття, повирубували старі дерева, розчистили подвір’я, у нас була своя кухня, навіть мали телевізор, буржуйки, що волонтери привезли. Волонтери все везли, мали багато продуктів», – каже боєць. Везли у самісіньке пекло Цьогорічне Різдво провів із рідними, бо приїхав у 20-ти денну відпустку. Опісля повернувся у частину до Харкова, де бійцям повідомили, що їхня ротація відбудеться у березні. Втім у ніч на 14 лютого військовослужбовців підняли по команді і 120 осіб повезли у невідомому для них напрямку. «Ми запитали, куди ми їдемо (і як надовго), а нам відповіли, що на одну добу, – згадує він. – Потім уже сказали, що на дві, а у дорозі ми дізнались, що нас везуть у Дебальцеве». «Ми знали, що там котел. На крайньому блокпості військовий попередив, що там котел, що нас всіх вб’ють. Не хотів нас пропускати: мовляв, не хочу брати гріх на душу. На що командир відповів, що ми проїдемо полями, тихо, без увімкнених фар на машинах. Але це не послужило для військового аргументом, тоді цей командир постійно комусь телефонував – мабуть, якомусь генералові. Я не пригадую його прізвища, той командир, полковник, був із харківської частини. Таки ми поїхали», – розповідає Орест Петришин. Бійці їхали без увімкнених фар, під обстрілами, навпомацки. «Нічого нам не казав полковник конкретно, лише повідомив, що мета – Дебальцеве. Я донині не знаю, чому нас туди везли, – зазначає боєць. – Мені так здається, що у нього був наказ, можливо, від якогось генерала». «Я розумію, що ми мали втримати Дебальцеве до ранку 15 лютого, до перемир’я. Але там стільки було ворожої техніки. Нас кинули для зачистки Дебальцева, до 12 години 15 лютого, але там нас зачищали. Можливо, людині, яка дала наказ, за те, що ми втримаємо Дебальцеве до перемир’я, щось обіцяли, якісь бонуси», – припускає чоловік. У Дебальцеві 120 бійців поселили на залізничному вокзалі, їх постійно обстрілювали бойовики. «Коли я вже потрапив у полон, то мені бойовики сказали, що вони нас постійно бачили. Як ми їхали, що вони за нами спостерігали, дивились за нами постійно, стріляли з вогнеметів, знали, скільки нас поселилось на вокзалі», – розповідає Орест. Українські військовослужбовці відстрілювались, потім почали відходити. Командир наказав їм тримати оборону у час, коли всі звідти втікали. Бійці розділились на групи, по 20-30 осіб, розташувались у приміщенні колишнього автосервісу. Там був підвал, але його треба було розчистити від мішків, щоб поміститись і сховатись. Коли Орест зійшов у підвал, почався наступ, сепаратисти оточили територію і він потрапив у полон: «Так вийшло, що я сам себе загнав у пастку, бо не мав як вийти з підвалу. Міг або просто вибігти, щоб мене застрілили, або чекати». Били жорстоко Ореста Петришина забрали у полон у Макіївку. Утримували у великому будинку – нібито відпочинковому комплексі чи готелі, в якому на кожному поверсі був басейн і сауна. Бійця разом із іншими полоненими, які вже раніше потрапили до бойовиків у полон, тримали у сауні. Спершу прикули ланцюгом в наручниках до батареї, спати міг лише сидячи, з піднятою рукою, потім ланцюг розпустили і він міг уже лежати на підлозі. У перші дні сильно били. «Били руками, ногами, прикладами, касками, коли привезли, били аж до вечора. Потім покликали медсестру, вона вколола знеболюючі уколи, дала таблетки. Питали, хто, що, звідки. Там були бойовики – чеченці, абхазці, росіяни, менше місцевих з Донбасу. Тому коли почули, що я зі Львова, з Нацгвардії, кричали, що я «фашист», «бандерівець», «нацист», – розповідає боєць. Ореста Петришина утримувала інтернаціональна бригада «Пятнашка». На Великдень він був у полоні ще у Макіївці: «Там ще був такий молодий хлопець з Донецька, місцевий, поїхав додому, привіз паску і нам роздав – свячену паску і крашанки, бо у них немає так, як у нас». А після свят його з іншими полоненими перевезли у Донецьк, у колишню будівлю СБУ, де він зустрівся з багатьма іншими українськими військовослужбовцями, здебільшого «кіборгами». У кімнаті їх було 60 осіб. Бійці спали на вузьких стелажах, їсти і в туалет – все за розкладом. За весь час полону, 9 місяців, Оресту один раз вдалося ще у Макіївці випрати одяг, светр віддав хтось із бойовиків, бо він після побиття залишився в білизні. Вже у Донецьку, розповідає, полонених не били, але щодня забирали на роботу, як рабів: «Переважно прибирали приміщення, які були розбиті, щось розвантажували, працювали, як раби, як дешева робоча сила». Використовували як рабів Найважче у камері було переживати день за днем, які тягнулись і тягнулись. «Коли йшли на роботу, то хоч повітрям дихали, – розповідає чоловік. – Час у камері дуже довго йде, дивишся у вікно і нічого не робиш. Зранку поснідав і чекаєш, голодний, вечора. Коли на роботу брали, то нас там мусіли годувати, за нас повністю там відповідали. Вже було дуже строго в кінці з військовополоненими». З полону Орест Петришин час від часу телефонував рідним. Сепаратисти дозволяли у день дзвонити 5 полоненим, записували прізвища і номери телефонів, до кого телефонують. «А ще залежало від роботи: якщо вже знав тих людей, то могли дозволити дзвонити. Якось підійшов молодий хлопець із Донецька і запитав, чи я дзвонив додому, і дав свій телефон. Мої рідні віддзвонювали», – згадує львівʼянин. Найбільше Орест переживає за побратимів, які залишилися у полоні. Лише у його камері сидить 21 військовослужбовець. Розповідає, що сепаратисти не поспішають звільняти людей, бо полонених усе менше, а тому вигадують жорсткіші умови для обміну. Зараз Орест Петришин проходить медичне обстеження: у нього після побиття дуже крутиться голова, він потребує і психологічної допомоги. Йому пообіцяли не зволікати з документами і демобілізацією, адже боєць має отримати статус учасника бойових дій. А ще мріє створити власну родину, одружитись. Ще ніяк Орест не може звикнути до думки, що вже вдома, серед рідних: «Першу ніч заснув і зранку прокидаюся з думкою, що потрібно йти на роботу, прибирати, а так мені тепло, так не хочеться. Чую: дзвонить телефон і голос мами. Отак: я вдома, а думаю про прибирання території». Ореста Петришина бойовики не поспішали звільняти з полону. Хоча кілька разів вивозили, але безрезультатно. «Є свої причини, які я на цей момент не можу говорити, допоки хлопці в полоні», – каже він. Львів’янина звільнили з полону 30 жовтня, про що повідомив у соціальних мережах президент Петро Порошенко. За день до цього, 29 жовтня, бойовики угруповання «ДНР» звільнили дев’ятьох українських військових. Досі у заручниках залишається 139 українців, а 788 вважаються зниклими безвісти.Джерело: http://patrioty.org.ua/bili-rukami-nogami-prikladami-kaskami-viyskoviy-medik-zi-lvovu-pro-9-misyatsiv-polonu/ Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 15 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 15 листопада, 2015 Азов у повному складі повертається у Широкине Link to comment Share on other sites More sharing options...
лєса Опубліковано 15 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 15 листопада, 2015 Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 15 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 15 листопада, 2015 (змінено) Мама, даже если меня убьют на войне, я вас никогда не оставлю" Дария ГОРСКАЯ, «ФАКТЫ» (Ровно — Киев)14.11.2015 Родители 22-летнего «киборга» Петра Полыцяка, который после взрыва Донецкого аэропорта попал в плен к кадыровцам и был замучен ими до смерти, недавно получили положенные от государства 609 тысяч гривен и, выполняя волю сына, купили на эти деньги квартиру для его сестер О 22-летнем бойце 80-й аэромобильной бригады Пете Полыцяке в «Фейсбуке» написал его друг Александр:«Мій побратим, кіборг „Чорний“ закатований терористами. Викололи очі, руки зв’язані… Чому ніяке падло не вимагає довічного ув’язнення його вбивці?» На страничке в социальной сети Петя Полыцяк выглядит старшеклассником. Румяный, с ясными добрыми глазами и открытой улыбкой. Тем не менее он был отважным и опытным бойцом, который не раз рисковал своей жизнью, спасая побратимов. Когда прошлой зимой украинские солдаты, оборонявшие Донецкий аэропорт, остались без еды, воды и боеприпасов, они дважды прорывались через простреливаемую террористами территорию. Петр грузил раненых товарищей в БТРы, прикрывал их, а сам возвращался на боевые позиции. 20 января, после героической 242-дневной битвы, аэропорт был взорван. Террористы сделали это обманом: пообещали штабу АТО прекратить огонь и дать коридор для эвакуации раненых и убитых, а сами тем временем заминировали перекрытия первого этажа нового терминала и взорвали его. Под обломками остались украинские солдаты. И мертвые, и живые. Те, кого не смогли извлечь из-под завалов побратимы, попали в плен, где их ожидали еще большие мучения. Среди них был и Петр Полыцяк…На пороге небольшого домика в селе Борбин Ровенского района меня встречает отец Пети Полыцяка Петр Владимирович, крепкий седой мужчина. Знакомит меня с 78-летней матерью, бабой Галей, и женой — Верой Николаевной. От одного взгляда на мать, потерявшую своего сына, в горле у меня появляется комок, а на глаза наворачиваются слезы. Она, кажется, уже выплакала свое горе. Вера Николаевна не обращает внимания на сбившийся на голове черный платок и, словно в забытьи, покачивается взад-вперед на стуле, держа в руках фотографии Пети и вырезки статей о нем из местных газет. *Зимой 2015 года эта фотография облетела чуть ли не все западные СМИ. Никто не знал, что на ней изображен Петр Полыцяк, до последнего оборонявший Донецкий аэропорт — Для каждой матери свое дитя — самое лучшее, но Петя мой был особенным, — глухим, осипшим от слез голосом говорит Вера Николаевна. — Он со всеми дружил, каждому старался помочь. Бабке старой в нашем селе воды принес, так она аж прослезилась: говорит, за всю жизнь ей никто не помогал. Едем с Петей в автобусе, он всегда место старшим уступает, я, признаюсь, его иногда даже одергивала, чтобы не вскакивал. Но он так не мог…— Меня в детстве сиреной называли, потому что я был непоседой и хулиганом, — грустно улыбается Петр Владимирович. — А сын, хоть и похож на меня внешне, вырос спокойным: не пил, не курил, не дрался. С девушкой из соседнего села встречался, Марийкой… — Он хотел после войны на ней жениться, — объясняет мама. — Купил кольцо, привез ей швейную машинку. Очень хозяйственный был. И работяга. Сначала хотел стать полицейским, но потом передумал получать высшее образование. Ради четверых сестер. «Тебе мама, их поднять надо. Я пойду работать и буду тебе помогать», — говорил. Выучился в профтехучилище на тракториста, а потом пошел в армию, в десант. Сразу после срочной службы устроился в Киеве разнорабочим. Приезжал домой с деньгами и подарками для девчонок. Алине тогда был 21 год, Диане — 16, Наде — 15, а Славинке — семь.Помню, в сорок лет, когда у меня уже было четверо старших детей, я вдруг узнала, что беременна. Сын очень просил братика, а родилась сестричка. Слабенькая, болезненная, Славинка была вся обвита пуповиной. Ее забрали в Ровно в реанимацию. Я тогда в шутку сказала Пете: «Давай оставим ее в больнице. Зачем нам еще одна девка, да еще такая слабенькая?» Сын воспринял мои слова серьезно и перепугался: «Мама, ты что? Ни в коем случае! Это все мои девочки, я их никому не отдам». Отношения с сестрами у сына были очень теплые. Петя шутил с ними, баловался, все им покупал, ни в чем не мог отказать. Они тоже всегда радовались его приезду, пекли торты. Когда старшая дочь Алина родила малышку, Петя играл с племянницей, забавлялся, носил на руках. Души в ней не чаял. В августе 2014 года Петра Полыцяка мобилизовали. После прохождения учебки в Яворове Львовской области отправили на передовую. Сначала в Константиновку, потом — оборонять Донецкий аэропорт. — Мы очень переживали за сына, — вздыхает Петр Владимирович. — Когда пришла повестка, даже предлагали ему откупиться. Но Петя слышать об этом не хотел: «Нужен стране — пойду воевать». Правда, его хотели определить в другое подразделение, но он настоял, что будет служить в 80-й бригаде — той самой, в которой был в армии.— С того времени сын всего раз приезжал к нам, — говорит Вера Николаевна. — Еще когда был в учебке, отпустили домой на один день. Помню, сказал мне: «Мама, вы не волнуйтесь за меня. Я сделаю все, чтобы не пустить врага на мирную территорию, не дать ему грабить наши дома и насиловать наших девчат. А что со мной станется? Даже если пристрелят — не беда. Сестричкам достанется компенсация за меня. В любом случае, хоть живым, хоть мертвым, я вас не оставлю». — Сын каждый день старался звонить домой, — продолжает Петр Владимирович. — Всегда говорил, что все в порядке, ни разу не пожаловался. Когда мы пытались выяснить подробности, отвечал, что лучше бы нам их не знать. Правда, пару раз делился с нами новостями. Например, рассказывал, как они вдвоем с командиром под огнем боевиков выносили из аэропорта раненого товарища… — Петро «Черный» был моим заместителем, — рассказывает «ФАКТАМ» командир взвода 3-го батальона 80-й аэромобильной бригады Иван «Катана». — Компанейский парень, воспитанный, спокойный, но в бою всегда проявлял себя героически. Мы вместе в январе отстаивали Донецкий аэропорт. Обстрелы там велись постоянно. Седьмого января, на Рождество, кумулятивным зарядом тяжело ранило нашего товарища Игоря Рымаря. У него была оторвана рука, челюсть, разорвана гортань. Мы тут же сообщили об этом по рации в штаб, и все, кто находился в терминале, стали стрелять по вражеским позициям, чтобы отвлечь внимание боевиков и занести Игоря внутрь терминала. Наш док с позывным «Псих» остановил кровь, сделал перевязку, поставил в трахею трубку, чтобы он мог дышать. Положение было критическое: Игорю срочно требовалась помощь, но путь эвакуации из аэропорта контролировался силами «ДНР». Целый день штаб вел переговоры с сепаратистами. Пропустить автомобиль, который бы забрал Игоря, они не дали: боялись, что в машине нам подвезут боеприпасы, еду, дрова, которые были очень нужны. Наконец нам сообщили, что вечером мы должны отнести Рымаря за новый терминал по направлению Донецка, где нас встретит машина с представителями «ДНР». Они передадут Игоря украинской стороне. Петя вызвался мне помочь. Он всегда был первым, если нужно было выполнять боевые задачи под ливнем пуль и снарядов врагов. Участвовал во всех контратаках. Поэтому я не удивился, что он решил помочь мне вынести Игоря Рымаря из аэропорта… Мы шли полтора километра в 29-градусный мороз, снегопад и сильный ветер. Было трудно. Непогода, металлические ручки носилок, примерзающие к рукам, снег выше колен, а кое-где и по пояс… И кромешная тьма. Мы несколько раз падали. Один раз у Игоря из трахеи выскочила трубка. Пришлось подсвечивать и ставить ее на место. Мы шли без бронежилетов и касок (это лишний вес, а от выстрела в упор они все равно не спасли бы) по территории, со всех сторон простреливаемой боевиками. Когда поняли, что идем уже очень долго, а машины, которая нас должна была встретить, нет, нас с Петром охватило отчаяние. И физически, и морально мы были полностью истощены. Бросить Рымаря в поле не могли, идти дальше не было сил. Но все равно, превозмогая себя, двигались вперед. Наконец, увидели фары подъезжающей машины. Среди представителей «ДНР» главным был «Шаман» (командир «спецназа „ДНР“ Олег Фролов. — Авт.). К нам он отнесся уважительно — спросил, кто мы и откуда. „Шаман“ дал мне слово офицера, что передаст раненого нашим, и выполнил обещание. — Игорь Рымарь погиб в больнице от полученных ран, но наш сын и его командир сделали для него все, что было в их силах, — говорит Петр Владимирович. — На обратной дороге в аэропорт Ивану стало нехорошо, и Петя практически тащил его на себе. Позже я узнал, что в январе хлопцы несколько раз прорывались сквозь линию врага, вывозили раненых. Петя помогал ребятам грузить пострадавших в БТРы, а сам снова возвращался в аэропорт. Даже когда стало ясно, что им уже не спастись… — Шестнадцатого января после моего ранения Петя стал командовать взводом, — вспоминает Иван „Катана“. — А через два дня сам получил сквозное ранение ноги. Но от эвакуации отказался и снова вернулся на пост… — Ну почему, почему он не выехал с ранеными? — в отчаянии заламывает руки Вера Николаевна. И тут же сама себе отвечает. — Потому что там оставались его товарищи. Был ранен самый близкий его друг, Володя Бузенко „Итальянец“, он не мог его бросить. А второго своего друга, Сашу „Чечена“, контуженного после взрыва, погрузил в машину и отправил в госпиталь. Спас. А сам погиб. И Володька вместе с ним… *"Когда в аэропорту я был сильно контужен и потерял сознание, Петя под огнем вынес меня из-под обстрела. Спас мне жизнь», — говорит Саша «Чечен» (справа). На фото — с бойцами 80-й аэромобильной бригады Володей «Итальянцем» (слева) и Петей «Черным» — Я стоял на позиции «Ромео» — на самой горячей точке в новом терминале, — рассказывает «ФАКТАМ» тот самый «киборг» Александр с позывным «Чечен», которого успел спасти Петр Полыцяк. — Там велись жесточайшие бои, нас ежеминутно обстреливали. Прямо к нам прилетел снаряд, пост разлетелся на куски. Я не погиб чудом, но был очень сильно контужен. Потерял сознание. Петя «Черный» тогда отдыхал (мы несли вахту по очереди). Услышав взрыв, тут же подбежал, схватил меня и вынес из-под обстрела. Прямо под вражеским огнем. А потом приходил к нам, ухаживал. Разморозит лед, нагреет, принесет: «Сашка, бери, тебе нужно попить. Может, тебя в туалет сводить? Чем тебе еще помочь?» А себе отказывал во всем, даже в питье. Настоящий друг был. И когда аэропорт разбомбили до такого состояния, когда уже негде было даже прятаться, чтобы давать отпор, наши попытались прорваться. Мы не бросили боевые позиции, не дезертировали. Сражались до последнего. Но правительство, Генштаб нас просто «слили». Оставили погибать. Когда прорывались, я вместе с другими ранеными уехал, попал в госпиталь. А Петя и еще некоторые ребята остались.Двадцатого января, когда сепаратисты взорвали новый терминал, мы с ребятами — те, кто выехал в госпитали по ранению, — конечно, были в шоковом состоянии. Я до последнего надеялся, что они как-то выбрались, выжили. Особенно за Петю переживал. А потом мне знакомые прислали фотографию часов, снятых с погибшего в морге. Старинные часы, советские, «Луч». Ни у кого больше таких не было. Они Пете от деда достались. Увидел их и понял, что нашего «Черного» больше нет. — С каждым днем положение «киборгов» в аэропорту становилось все более критичным, — вспоминает Петр Владимирович. — Я боялся смотреть телевизор. А когда 20 января по новостям сказали, что террористы взорвали аэропорт, чуть не скончался на месте от ужаса. Шансов, что Петя выживет в этом аду, почти не было.— Сын перестал выходить на связь, — качает головой Вера Николаевна. — У нас была крохотная надежда, что Петя ранен, мы обзванивали госпитали, обращались во все инстанции, писали объявления, подавали в розыск… Все напрасно. Целый месяц о сыне не было вестей. А потом нашей дочери приснился сон, как будто брат ее успокаивает: «Два дня еще подожди, а на третий вы уже меня увидите». И вот на третий день, 18 февраля, нам позвонили и сообщили, что наш сын погиб.Сотрудники днепропетровского морга, в котором находилось тело Петра Полыцяка, а также начальство его части позвонили родителям «киборга» накануне того дня, когда его собирались хоронить, как неопознанного, в братской могиле вместе с еще двумястами неизвестными солдатами. При этом явно намекали, что ехать не стоит. — Очевидно, государству выгодно, чтобы как можно меньше погибших были опознанными, — предполагает женщина. — Ведь за таких ребят не надо платить компенсацию родственникам.Вера Николаевна попросила сотрудников морга прислать ей по mms фотографию погибшего, который предположительно был ее сыном, но ей выслали лишь фрагментарные снимки — его цепочку, часы и родинку на шее. Хотя узнать по таким особенностям Петю мать не смогла (тем более серебряную цепочку Петя купил себе, уже находясь в АТО), родители парня тут же сорвались и поехали в Днепропетровск. Зайдя в морг, они оцепенели от ужаса: худое, как на фотографиях о жертвах Бухенвальда, тело, израненные почерневшие ноги, опухшие руки, сломанный нос, выбитые глаза… Несмотря на явные следы пыток, сомнений быть не могло: перед Петром Владимировичем и Верой Николаевной лежал их сын. — Вы уверены, что подобные травмы, несовместимые с жизнью, были получены вашим сыном не во время взрыва нового терминала?— Однозначно, — говорит Вера Полыцяк. — Тело видел наш знакомый эксперт, профессор. Он утверждает, что на тот момент Петя был мертв не более шести дней. Взрыв был 20 января. Значит, три недели моего сыночка продержали в плену. И раны были такого характера, что даже я, человек в этом несведущий, явно видела, что это следы пыток. На лице у Пети были кровоподтеки от предмета, похожего на кастет, и еще острые, как от открытых наручников. Рука разрезана острым предметом и опухшая. — Простите за вопрос, но не могу его не задать. У меня есть информация, что вашего сына кастрировали заживо.— Очень может быть, — голос матери прерывается от нахлынувшего горя. — В морге я видела его раздетым до пояса. Он лежал, не прямо положив руки, а прикрывая пах ковшиком из ладошек. У меня тогда еще мелькнула мысль о том, что эти изверги его могли порезать и там. Но я, если честно, не осмелилась заглядывать, за что теперь себя очень виню. В одном из соседних поселков есть больница, там работает моя знакомая медсестра. Так вот, она в ужасе рассказывала о том, что к ним привезли двадцать украинских солдат, побывавших в плену. Все как один кастрированные! Рассказали, что это кадыровцы куражились. Предлагали альтернативу: или они отрезают украинским солдатам мужское достоинство и отпускают их или убивают долгой мучительной смертью. Многие не выдерживали пыток, соглашались. Один из двадцати этих ребят, не смог себе простить слабости и прямо в больнице повесился на капельнице. — По телу Пети было видно, что его долго морили голодом, — вздыхает Петр Владимирович. — Это если не считать, сколько он недоедал, пока в аэропорту стоял! А ведь когда звонил, никогда ни на что не жаловался. Говорил, что еда есть. На самом же деле (мы теперь узнали) ребята, чтобы не погибнуть от жажды, клали под язык сосульки, и они там таяли… О еде тогда вообще речь не шла. Сколько я спрашивал сына: «Чем тебе помочь, что прислать?» — он только смеялся: «Пришли, пап, танк или БТР. Кадыровцы рядом ходят, кричат: „Аллах акбар!“, а у нас техники нет и боеприпасы заканчиваются». — Мы забрали тело сына из морга и похоронили здесь, в его родном селе, — говорит Вера Николаевна. — Сколько на похоронах хлопцев было! Приехали и те, кого мой сын спас. Курили сигарету за сигаретой, их била дрожь. Просили прощения, что они живы, а наш сын погиб. Я утешала их, говорила, что каждому Бог свой век отмеряет. Но самое удивительное было то, что Петя, лежа в гробу… плакал. Из выбитого правого глаза у него все время текла слеза. Не просто какая-то жидкость струей, а именно слезы, капельками. Это не моя фантазия — все гости видели. Я вытирала сыну слезы, утешала его, говорила, что мы гордимся им и любим его. Петра Полыцяка посмертно наградили орденом «За мужество» III степени. Недавно его семье также выплатили положенную за погибшего воина компенсацию в размере 609 тысяч гривен. — Как сын и хотел, мы эти деньги потратили на сестер, — рассказывает Вера Полыцяк. — Купили девчонкам жилье в Луцке. Но квартира им брата не заменит. Надеюсь только, что ему там возле Бога хорошо. Не так, как нам здесь, без него. Он как-то приснился одной девушке из нашего села, больной раком. Будто бы идет Петя по красивому саду, а она, девушка эта, просит его дать ей яблоко. «Не надо, тебе рано еще туда, — отвечает Петя. — А я пойду, потому что там меня наши хлопцы ждут…» там фотки за лінком. http://fakty.ua/208618-mama-dazhe-esli-menya-ubyut-na-vojne-ya-vas-nikogda-ne-ostavlyu п.с. французи, йдіть нафік, ви мізинця його не варті, шмарклеїди Змінено 15 листопада, 2015 користувачем Françoise Link to comment Share on other sites More sharing options...
honey flower Опубліковано 15 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 15 листопада, 2015 Це все дуже страшно, що наші солдати витримують в боях...смерті друзів і побратимів, поранення...найстрашніше це полон. Дуже багато кастрованих ... правління мовчить і що найгірше --- спростовують це. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 15 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 15 листопада, 2015 ПОРОШЕНКО: НА ДОНБАСІ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЕСКАЛАЦІЯ СИТУАЦІЇ, ДНЯМИ БІЙЦІ АТО ЛІКВІДУВАЛИ 4 ДРГ ОКУПАНТІВ20:53 15 листопада 2015 | ПОЛІТИКА Президент України Петро Порошенко заявляє, що на сході країни відбувається ескалація ситуації, а українські війська готові стріляти у відповідь.В інтерв'ю українським телеканалам у неділю президент наголосив: "Ми бачимо тверду демонстрацію ескалації ситуації на сході, зросла кількість обстрілів, і наша реакція була блискавичною. Я віддав чіткий наказ: як тільки створюється загроза життю наших військових, наших воїнів, героїв, українські військові мають право відповідати вогнем". Заяви голови держави цитує "Інтерфакс-Україна".Президент зауважив, що українські воїни за останній час знищили чотири диверсійно-розвідувальні групи російських окупантів, одна з яких максимально близько підібралася до спостережного поста ЗСУ. За його даними, ДРГ були знищені, а в залишених речах знайшли, зокрема, документи, що підтверджують російське громадянство тих, хто здійснював ці атаки. Це чергове підтвердження участі представників РФ у терористичних акціях на сході України, підкреслив Петро Порошенко.Він запевнив: "Ми різко збільшили рівень бойової готовності та кроків, які здійснюватиме українська армія для захисту. Ми проводимо необхідні зустрічі просто зараз і в понеділок з керівництвом СММ ОБСЄ, ми чітко відзначаємо місця, де за даними нашої розвідки, зберігається відведена важка техніка та артилерія".Президент додав, що спостерігається збільшення кількості втрат серед українських військових, але наголосив: левова частка (90%) – це втрати від підриву на мінах та розтяжках. Петро Порошенко запевнив, що українська влада звертає особливу увагу на негайне розмінування на сході країни. Зокрема, зазначив він, досягнуто домовленості з Євросоюзом про надання фінансової допомоги для проведення розмінування. "Ми запускаємо під егідою ОБСЄ саперів і робимо максимум для того, щоб прибрати міни", - зазначив Петро Порошенко. Нагадаємо, лише протягом останніх двох днів Генштаб ЗСУ оприлюднив особисті дані двох убитих Донбасі російських диверсантів. Знищений днями на Луганщині найманець походив із Кіровської області РФ і був ветераном бойових дій, а на місці бою з терористами під Донецьком було знайдено тіло та особисті речі росіянина з Чукотки. http://www.5.ua/polityka/Poroshenko-Na-Donbasi-vidbuvaietsia-eskalatsiia-sytuatsii-dniamy-biitsi-ATO-likviduvaly-4-DRH-okupantiv-98665.html Link to comment Share on other sites More sharing options...
Spinoza Опубліковано 16 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 16 листопада, 2015 не повідомляють про реальні втрати наших.... Прес-центр АТО не повідомив про загибель 7 листопада 15 військових7 листопада цього року в результаті обстрілів бойовиками населених пунктів Піски, Авдіївка, Мар`їнка, Опитне та Станиця Луганська, загинуло 15 українських військовослужбовців.Цю інформацію підтвердив президент 1-го добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко в ефірі програми "На свіжу голову" , передає "Громадське радіо".Оскільки цієї інформації не було в офіційних повідомленнях із зони АТО, журналісти зв`язались із керівником поточної ротації 1-го добровольчого мобільного шпиталю. Олексій Пуха підтвердив загибель 15-ти силовиків і уточнив, що всі вони загинули в результаті обстрілів з боку бойовиків так званої "ДНР"."Подзвонили з сектора "Б", кажуть, що йде запеклий бій. Є дуже багато поранених, є загиблі. Потім передзвонили десь об 11-й, сказали, що десь приблизно 15 є 200-х. Коли я спитав, звідки, відповили, що з Опитного, Пісок, Водяного — 8 або 9, 4 — з іншого напрямку, та 1 — це людина сама подзвонила зі Станиці Луганської".На сторінці прес-центра АТО у Facebook 7 листопада інформація про загиблих або поранених відсутня. Журналісти намагались зв’язатись із речником АТО Леонідом Матюхіним, але він наразі не відповідає. Link to comment Share on other sites More sharing options...
ray Опубліковано 16 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 16 листопада, 2015 (змінено) не повідомляють про реальні втрати наших....Прес-центр АТО не повідомив про загибель 7 листопада 15 військових7 листопада цього року в результаті обстрілів бойовиками населених пунктів Піски, Авдіївка, Мар`їнка, Опитне та Станиця Луганська, загинуло 15 українських військовослужбовців.Цю інформацію підтвердив президент 1-го добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко У Генеральному штабі Збройних сил спростовують інформацію про начебто загибель 15 військовослужбовців у зоні АТО 7 листопада.Про це заявив голова прес-центру Генштабу Владислав Селезньов у коментарі "Інтерфакс-Україна" в понеділок. "Інформація про 15 загиблих за 7 листопада не відповідає дійсності: у нас за цей період один поранений - підірвався на розтяжці. Інших втрат немає, хоча були 23 обстріли", – заявив він.За його словами, за 14 листопада був один загиблий військовий і вісім дістали поранень. "Сапери вийшли ставити мінне поле між блокпостами, бойовики засікли їх із БПЛА і накрили мінами", - сказав Селезньов. За 15 листопада у Генштабі підтверджують загибель трьох військових: "у районі Золотого сапери підірвалися на фугасі". Окрім цього, з 12:00 15 листопада і до ранку понеділка було зафіксовано п’ять обстрілів, а втрат серед особового складу немає, розповів спікер Генштабу ЗСУ. Як відомо, у 1 добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова раніше заявили, що 7 листопада нібито загинули близько 15 українських військових у результаті бойових дій та обстрілів з боку бойовиків. У штабі АТО 8 листопада заявляли про відстутність втрат за минулу добу. http://www.pravda.com.ua/news/2015/11/16/7088925/ Змінено 16 листопада, 2015 користувачем ray 1 Link to comment Share on other sites More sharing options...
кноп Опубліковано 16 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 16 листопада, 2015 Гео пишет на ХФУПЕ Из 5 убитых...4 из нашей 14 ОМБр. Теперь официальная инфа. Докладываю. Военнослужащий расстрелял троих и потом убил себя. Сидели вместе, одного "клемануло" и...Причина? Передок, психика ни к черту ПЛЮС САМИ ЗНАЕТЕ,ЧТО.. Такие вот потери. Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 16 листопада, 2015 Report Share Опубліковано 16 листопада, 2015 Зло берет конечноНо где-то это звучит более (сорри за дикое сочетание) предпочтительно, чем откровенное размазывание кишок от кацапов. За такие вещи достаточно наверное пару раз командиров вздрючить и более активно психологическую помощь развивать Link to comment Share on other sites More sharing options...
Françoise Опубліковано 11 грудня, 2015 Report Share Опубліковано 11 грудня, 2015 http://atoheroes.org/heroes/kapaciy-roman-volodymyrovych Link to comment Share on other sites More sharing options...
Agh Опубліковано 11 грудня, 2015 Report Share Опубліковано 11 грудня, 2015 http://atoheroes.org/heroes/kapaciy-roman-volodymyrovychВ пятницу, 11 декабря в госпитале скончался боец 28-й бригады Роман Капаций, которого летом освободили из вражеского плена в тяжелом состоянии.Об этом сообщили в социальных сетях волонтеры, которые помогали солдату и его семье. Такую новость передает «Пресса Украины».Ранен украинский солдат находился в плену в российских террористов 32 дня. Освободить его из заложников по обмену удалось 2 июля этого года.Чтобы забрать воина домой, в Донецк ездила его мама.После освобождения из плена боец находился в очень тяжелом состоянии и впал в кому. Врачи делали все возможное для того, чтобы сохранить жизнь 38-летнему украинскому защитнику, однако сегодня он скончался в больнице.Роман был отцом шестерых детей – пятерых девочек и мальчика.Пусть земля ему будет пухом! Link to comment Share on other sites More sharing options...
Recommended Posts