Донецький Аеропорт

[DiM]

Для архива, видео от 17.01.2015 раньше вроде не было еще.

http://youtu.be/AkI_ytTgcdY

[Andreas]

Это пожарка.

Очень печальное видео - сепы оттуда нам кровь долго пили, что мешало ее с землей саушками сравнять

[DiM]

Это пожарка.

Очень печальное видео - сепы оттуда нам кровь долго пили, что мешало ее с землей саушками сравнять

Так ее же вроде мишками в упор ровняли еще в ноябре, не доровняли что ли?

 

UPD

нашел наши же посты

http://uapolitics.com/topic/12928-donetckij-aeroport/?p=425682

http://uapolitics.com/topic/12928-donetckij-aeroport/?p=425814

Змінено 1 березня, 2015 користувачем DiM

[Andreas]

При мне в декабре они там сидели.

[Гість paraskaa-W]

https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=wBTLce2BXAs

[Andreas]

https://www.youtube.com/watch?v=tIKOO3XQQuk

[хозяин]

Да уж... Не полететь теперь шахтерам в Тайланд....

[Гість Хома]

https://www.youtube.com/watch?t=252&v=fCPqTQuUfMc

[Agh]

Злітно-посадкова смуга Донецького аеропорту вціліла після запеклих боїв (ВІДЕОФАКТ)
Злітно-посадкова смуга Донецького аеропорту виявилася практично цілою після тривалих обстрілів об`єкта
Про це свідчить відео, зняте з квадрокоптера, яке виклав у своєму "Фейсбуці" один із власників видання Insider Олексій Тамразов, передає depo.ua.
На відео не видно величезних воронок на бетонному покритті смуги, однак їх можна розгледіти лише на боковій стернової доріжці і на майданчиках для стоянок літаків.
"30 квітня 2015 року ми облетіли донецький аеропорт і не знайшли "повністю виведену з ладу злітно-посадкову смугу ", - написав Тамразов.
Нагадаємо, у січні 2015 року у штабі АТО повідомляли, що в результаті тривалих боїв злітно-посадкова смуга летовища Донецького аеропорту повністю виведена з ладу.
http://dn.depo.ua/ukr/life/zlitno-posadkova-smuga-donetskogo-aeroportu-vtsilila-pislya-04052015084000

[Agh]

http://ruposters.ru/images/news/5551e1a87f8c0_donetsk-aeroport-kladbishe.jpg

[кноп]

хоть кто то приезжал на то кладбище в этом году на проводы.

[Agh]

Бывший российский подданный Илья Богданов, воюющий на востоке Украины против пророссийских боевиков рассказал, как украинские танкисты устроили рейд на позиции террористов в районе Донецкого аэропорта, откуда последние постоянно ведут обстрелы сил АТО.

«Сегодня в 24.00 наши танчики под личным командыванием Кощея, комбата танкового батальона 93 устроили акцию — ночной кошмар неосовкам в аэропорту. По нашим данным у «колорадов» много 300-х. Танчики остались неуловимы», — написал боец-добровоец на своей странице в Facebook.

[Dika]

Человек, который изменил ход боев за ДАП

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/11/3/202638/

 

Виталий Дейнега, волонтер, основатель фонда «Вернись живым»

Есть одна история, которую я давно хотел вам рассказать, но по разным причинам не мог. Она показала мне, куда мы должны развиваться, и какие из "не модных" направлений работы могут кардинально повлиять на ход боевых действий.

С Тёмой (имя вымышленное) мы познакомились полгода назад благодаря стечению обстоятельств. Это стечение было счастливым для меня, его и нашей армии в целом.

Скажу сразу - он профессионал высочайшего класса, помешанный на военной теме. В первую очередь - на инженерной: мины, взрыватели, детонаторы, пластид и тротил - его любимые игрушки.

Мне иногда кажется, что вместо машинок, родители дарили ему тротиловые шашки. Когда человек любит свое дело, знает его, и оно доставляет ему удовольствие - он фанат. Тёма настоящий фанат всего, что можно взорвать, хотя этим его военная квалификация не заканчивается.

Год назад в новом терминале ДАП был ад. В начале октября 95-я бригада зашла на оставленные позиции. Я вечером позвонил ребятам из второго батальона и договорился, что приеду. Пока я спал, их построили, посадили на броню и отправили в аэропорт.

На тот момент он практически был оставлен. Богема и Тарантино из ДУК ПС, и еще горстка таких же, были всем "контингентом" защищающим ДАП.

79-я бригада в отчаянных боях удерживала старый терминал. Каждая следующая волна сепаров была мощнее предыдущей. Новый терминал был на грани потери.

Если бы сепаратисты понимали реальное количество людей в новом терминале - он был бы взят в считанные дни. Кроме того, реальной военной ценности терминал не нес.

Сам Тёма говорил, что из всех позиций мы заняли самые бессмысленные. По факту позиции, которые мы контролируем сейчас являются достаточными для обороны района ДАП. И они позволяют не дать сепаратистам возможности использовать аэропорт по назначению. По большому счету именно идеологическая составляющая и миф про "киборгов" сделали бетонное здание принципиальной позицией для обеих сторон. На тот момент она была на грани потери.

http://life.img.pravda.com/images/doc/c/6/c6099f8-dap.jpg  Хол нового терминала ДАП прошлой осенью. Porche Cayene стоял там для какой-то акции. Его минировали обе стороны

Но туда зашла 95-я бригада и заняла на части нового терминала оборону. На тот момент мы не контролировали весь терминал. В частности, под сепами был третий этаж.

Десантники не владели тактикой боев в помещениях, но выбора не было и приходилось учиться. Прошлой осенью контроль над ДАП висел на волоске.

Практически каждую ночь он мог быть потерян. В итоге так и вышло. В первых числах декабря мы потеряли старый терминал и все, кто понимает в военном деле, сказали, что дни нового терминала были сочтены. И легенду про "киборгов" пора сворачивать. Но это было позже.

В октябре прошлого года мы пытались выкурить сепаратистов с третьего этажа, и героически удерживали периметр нового терминала.

Подвалы каждый день минировались нашими бойцами и каждую ночь разминировались той стороной.

Возле терминала находился так называемый "дом с крестом" - здание монастыря, с которого сепаратисты постоянно обстреливали новый терминал.

Работали крупнокалиберные пулеметы, АГС и самое страшное – противотанковые гранатомёты СПГ. Ответить им из того же СПГ мы не могли – применять его внутри помещения было невозможно.

Струя, которая вырывается во время выстрела из задней части гранатомета, отразилась бы от стен или балок на потолке и ранила бы самого стрелка. Ситуация была критической. Доходило до боев на дистанциях в 30-40 метров.

"Символ украинского сопротивления" мог быть потерян в любой момент. Но тут появился Тёма.

http://life.img.pravda.com/images/doc/0/d/0daa834-dap2.jpg  Вид из нового терминала на монастырь

История его попадания в терминал вызывает уважение уже сама по себе. Он нес службу в подразделении, которое не было задействовано в обороне ДАП.

Но ребята, с которыми он в свое время служил, его туда позвали и сказали, что у них жесть, и очень нужны его руки, мозги и навыки. Он взял отпуск по основному месту службы и отправился в аэропорт по сути как волонтер.

Не все в ДАП были киборгами. Кто-то старался отсидеться и избегал попадания в жесткие столкновения. Кто-то шел за командиром. Кто-то брал на себя полномочия и управление обороной этого объекта. Одним из таких был сержант Дима с позывным "Дерзкий".

Он не имел на то никаких полномочий, но на своем авторитете и отваге смог заставлять ребят в терминале идти вперед и давать сдачи превосходящему врагу. 

http://life.img.pravda.com/images/doc/4/9/49627d8-dap3.jpg  Дима "Дерзкий" и "Артем"

Тёма прибыл в аэропорт с очередной ротацией и начал работать. Первым делом он переминировал подвалы и рукава так, чтобы за одну ночь их уже не смогли разминировать. На тот момент минирование было проведено достаточно плохо. Для примера, скажу, что некоторые направленные мины были развернуты в нашу сторону и при подрыве могли нанести урон нам же.

На вопрос о карте минных полей на Тёму посмотрели квадратными глазами и больше он об этом не спрашивал. Десантники ему помогали. И начинали понимать кто он и какова его квалификация.

Следующим делом он решил помочь в освобождении третьего этажа.

Выкурить сепаратистов в лоб означало бы неизбежные потери. Тут нужна была хитрость и немного тротила. Тёма сделал отверстия в потолке третьего этажа, и ребята с четвертого их просто закидали гранатами. Сепаратисты начали терять контроль над своими позициями. Нужно было их добивать.

http://life.img.pravda.com/images/doc/f/9/f976056-dap4.jpg  "Тёма" за работой

Тёма с десантниками стал организовывать засады. Заранее готовились позиции, и проводилось планирование. Уходить с места проведения засадных действий бойцам разрешалось, только отстреляв три рожка, чтобы противник в этой ситуации точно понес серьезные потери. Он их нес, и это вдохновляло.

Это именно Тёма организовал подрыв части перекрытий и балок, который позволил десантникам отвечать сепаратистам в монастыре из СПГ.

Поскольку позиция, где проводились эти работы, была открытой, пришлось ее задымить. Тёма полез устанавливать взрывчатку, в задымленном помещении свистели пули, времени было в обрез. Там он был ранен.

Выстрел из СПГ попал в перекрытие под ним. Взрывной волной его отбросило назад и осколками бетона посекло. Сильная контузия, посеченная кожа и частичная потеря слуха, но… Перекрытие было взорвано и теперь десантники в терминале получили возможность "лупить" в ответ из больших "игрушек".

http://life.img.pravda.com/images/doc/6/a/6a5ed3c-dap5.jpg  Вид на "дом с крестом" после установки СПГ

За те события Тёма получил по голове, по основному месту службы. Но потом по личной просьбе Муженко был снова отправлен в ДАП и, впоследствии, награжден орденом.

Во второй поездке он устанавливал "глаза" - камеры видеонаблюдения, которыми засекались передвижения сепаратистов по периметру ДАП.

Если бы через пару дней после установки волонтеры не написали об этом – сепары бы еще долго не смогли понять, каким образом их так успешно накрывают на открытых участках местности.

ЧИТАЙ ТАКОЖ

Зачем мы запустили курсы саперов

• Цел остался только Коля
• Попасть в АТО вопреки всему
• Лимонный пирог с войною
• Как победить жлобов в армии?
• Государство против волонтерских "ОПГ"
• Внутри эпоса про киборгов

Уходя из аэропорта, Тёма предлагал его взорвать. По его, как и по моему мнению, на тот момент никакой стратегической ценности ДАП уже не нес. Мы тогда не смогли бы посадить на него самолет, как и сепаратисты не могут сейчас. Он просил завезти ему за пару дней взрывчатку, он бы ее установил и сложил терминал как карточный домик.

Достаточно было бы на следующий день объявить по телевизору, что ДАП утратил свою стратегическую ценность, и мы оттуда победоносно ушли.

Его рекомендации не услышали, наши десантники продолжали героически удерживать не имеющий военной ценности объект. И в итоге были побеждены. Снова же – саперами. Сепаратисты захватили старый терминал.

Огнем оттуда они загнали ребят вглубь нового, вследствие чего был утрачен контроль над периметром. Потом они зажали наших на небольшом участке и взорвали стены и перекрытия, которые их защищали. Под теми завалами осталось много героев этой войны, которые выполнили приказ, заплатив за это своей жизнью.

Их победила нерешительность нашего командования, которое не хотело мириться с неизбежностью потери здания нового терминала и профессионализм саперов с той стороны.

Я это пишу, чтобы вы понимали, насколько один профессионал может изменить ход войны. И насколько важна сейчас подготовка саперов.

Именно полгода назад, когда мы с Тёмой познакомились, я это понял. И именно с ним мы решили организовать курсы саперов, для наших солдат. Он помогал в подборе инструкторов и составлении программ и давал важные советы.

На этой фотографии Тёма курит сигару в донецком аэропорту. По его просьбе мы замылили лицо.

Почему я об этом пишу именно сейчас? По тому, что сегодня день инженерных войск.

День, когда мы поздравляем ребят, чья работа не овеяна таким романтизмом как, например, снайперская. Но, которая не менее важна. Инженеры делают переправы, роют окопы, устанавливают оборудование, минируют и разминируют. Они нужны как воздух сейчас и будут нужны после войны, поскольку никакой МЧСник не в состоянии обезвредить минное поле – а этого добра у нас на Донбассе очень много.

Последнее разминирование последствий Второй мировой состоялось в 1986-м году. Так, что работы у военных инженеров будет еще очень много.

Прямо сейчас на Житомирском полигоне наши инструктора занимаются подготовкой нового состава 90-го отдельного аэромобильного батальона.

После окончания курса нам нужно будет им купить:

- 20 щупов по 1000 грн. шт,

- 20 саперных кошек по 650 грн. шт.,

- 40 травяных кошек по 35 грн. шт.,

- 40 мультитулов Ganzo G201H 300 грн. шт.,

-  веревка 1 км за 4500 грн.,

- 2 км саперного провода по 1500 грн. км. 

Всего – 53 900 грн.

Я прошу вас помочь нам это сделать. Это бы стало лучшим подарком к празднику. Подарком для ребят, которые скоро попадут на войну и будут применять свои знания и навыки в реальном бою.

Вполне возможно в том же районе, в котором год назад работал Тёма. Еще, желательно, купить пару профессиональных миноискателей.

Это важнее любых показушных поздравлений.

На войне это оборудование и навыки часто означают жизнь или смерть. Навыки мы им дали.

Поможете нам с оборудованием?

Ну а всех ребят я поздравляю с праздником! Слава украинской армии! Слава инженерным войскам!

Виталий Дейнега

https://www.facebook.com/deynega(добавляйтесь в друзья)

Проект "Повернись живим"

https://www.facebook.com/backandalive(подписывайтесь)

Реквізити:

Приват: 

5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

5168 7423 5191 2419 Стократюк Вікторія 

PayPal: звертайтесь в особисті повідомлення групи Western Union / moneygram / etc (на приціли і прилади нічного бачення): Irina Turchak + 38 (068) 500 88 00

Картка Приватбанк в євро 4149 4978 3611 9455 Мікульський Дмитро Вікторович

Картка Приватбанк в доларі 4149 4978 3611 9059 Мікульський Дмитро Вікторович 

Гаряча лінія: (044)338-33-38 (068)500-88-00 

 

Заявки від військових: (068)796-85-57 

 

Графік прийому дзвінків: Пн-Пт з 09:00 до 20:00; Сб з 09:00 до 16:00 

 

Наш офіс: Київ, Жилянська, 12а (пн-пт 10:00-19:00, сб 11:30-16:00)

Безготівка: Отримувач: Благодійна Організація "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" ЄДРПОУ 39696398 Р/р №26007300905964 ТВБВ №10026/0162 філія-Головне управління по м. Києву та Київ. області АТ "Ощадбанк" МФО 322669 Призначення платежу: Благодійна допомога військовослужбовцям

 

 

[Andreas]

Человек, который изменил ход боев за ДАП

http://life.pravda.com.ua/columns/2015/11/3/202638/

 

Виталий Дейнега, волонтер, основатель фонда «Вернись живым»

Есть одна история, которую я давно хотел вам рассказать, но по разным причинам не мог. Она показала мне, куда мы должны развиваться, и какие из "не модных" направлений работы могут кардинально повлиять на ход боевых действий.

С Тёмой (имя вымышленное) мы познакомились полгода назад благодаря стечению обстоятельств. Это стечение было счастливым для меня, его и нашей армии в целом.

Скажу сразу - он профессионал высочайшего класса, помешанный на военной теме. В первую очередь - на инженерной: мины, взрыватели, детонаторы, пластид и тротил - его любимые игрушки.

Мне иногда кажется, что вместо машинок, родители дарили ему тротиловые шашки. Когда человек любит свое дело, знает его, и оно доставляет ему удовольствие - он фанат. Тёма настоящий фанат всего, что можно взорвать, хотя этим его военная квалификация не заканчивается.

Год назад в новом терминале ДАП был ад. В начале октября 95-я бригада зашла на оставленные позиции. Я вечером позвонил ребятам из второго батальона и договорился, что приеду. Пока я спал, их построили, посадили на броню и отправили в аэропорт.

На тот момент он практически был оставлен. Богема и Тарантино из ДУК ПС, и еще горстка таких же, были всем "контингентом" защищающим ДАП.

79-я бригада в отчаянных боях удерживала старый терминал. Каждая следующая волна сепаров была мощнее предыдущей. Новый терминал был на грани потери.

Если бы сепаратисты понимали реальное количество людей в новом терминале - он был бы взят в считанные дни. Кроме того, реальной военной ценности терминал не нес.

Сам Тёма говорил, что из всех позиций мы заняли самые бессмысленные. По факту позиции, которые мы контролируем сейчас являются достаточными для обороны района ДАП. И они позволяют не дать сепаратистам возможности использовать аэропорт по назначению. По большому счету именно идеологическая составляющая и миф про "киборгов" сделали бетонное здание принципиальной позицией для обеих сторон. На тот момент она была на грани потери.

http://life.img.pravda.com/images/doc/c/6/c6099f8-dap.jpg  Хол нового терминала ДАП прошлой осенью. Porche Cayene стоял там для какой-то акции. Его минировали обе стороны

Но туда зашла 95-я бригада и заняла на части нового терминала оборону. На тот момент мы не контролировали весь терминал. В частности, под сепами был третий этаж.

Десантники не владели тактикой боев в помещениях, но выбора не было и приходилось учиться. Прошлой осенью контроль над ДАП висел на волоске.

Практически каждую ночь он мог быть потерян. В итоге так и вышло. В первых числах декабря мы потеряли старый терминал и все, кто понимает в военном деле, сказали, что дни нового терминала были сочтены. И легенду про "киборгов" пора сворачивать. Но это было позже.

В октябре прошлого года мы пытались выкурить сепаратистов с третьего этажа, и героически удерживали периметр нового терминала.

Подвалы каждый день минировались нашими бойцами и каждую ночь разминировались той стороной.

Возле терминала находился так называемый "дом с крестом" - здание монастыря, с которого сепаратисты постоянно обстреливали новый терминал.

Работали крупнокалиберные пулеметы, АГС и самое страшное – противотанковые гранатомёты СПГ. Ответить им из того же СПГ мы не могли – применять его внутри помещения было невозможно.

Струя, которая вырывается во время выстрела из задней части гранатомета, отразилась бы от стен или балок на потолке и ранила бы самого стрелка. Ситуация была критической. Доходило до боев на дистанциях в 30-40 метров.

"Символ украинского сопротивления" мог быть потерян в любой момент. Но тут появился Тёма.

http://life.img.pravda.com/images/doc/0/d/0daa834-dap2.jpg  Вид из нового терминала на монастырь

История его попадания в терминал вызывает уважение уже сама по себе. Он нес службу в подразделении, которое не было задействовано в обороне ДАП.

Но ребята, с которыми он в свое время служил, его туда позвали и сказали, что у них жесть, и очень нужны его руки, мозги и навыки. Он взял отпуск по основному месту службы и отправился в аэропорт по сути как волонтер.

Не все в ДАП были киборгами. Кто-то старался отсидеться и избегал попадания в жесткие столкновения. Кто-то шел за командиром. Кто-то брал на себя полномочия и управление обороной этого объекта. Одним из таких был сержант Дима с позывным "Дерзкий".

Он не имел на то никаких полномочий, но на своем авторитете и отваге смог заставлять ребят в терминале идти вперед и давать сдачи превосходящему врагу. 

http://life.img.pravda.com/images/doc/4/9/49627d8-dap3.jpg  Дима "Дерзкий" и "Артем"

Тёма прибыл в аэропорт с очередной ротацией и начал работать. Первым делом он переминировал подвалы и рукава так, чтобы за одну ночь их уже не смогли разминировать. На тот момент минирование было проведено достаточно плохо. Для примера, скажу, что некоторые направленные мины были развернуты в нашу сторону и при подрыве могли нанести урон нам же.

На вопрос о карте минных полей на Тёму посмотрели квадратными глазами и больше он об этом не спрашивал. Десантники ему помогали. И начинали понимать кто он и какова его квалификация.

Следующим делом он решил помочь в освобождении третьего этажа.

Выкурить сепаратистов в лоб означало бы неизбежные потери. Тут нужна была хитрость и немного тротила. Тёма сделал отверстия в потолке третьего этажа, и ребята с четвертого их просто закидали гранатами. Сепаратисты начали терять контроль над своими позициями. Нужно было их добивать.

http://life.img.pravda.com/images/doc/f/9/f976056-dap4.jpg  "Тёма" за работой

Тёма с десантниками стал организовывать засады. Заранее готовились позиции, и проводилось планирование. Уходить с места проведения засадных действий бойцам разрешалось, только отстреляв три рожка, чтобы противник в этой ситуации точно понес серьезные потери. Он их нес, и это вдохновляло.

Это именно Тёма организовал подрыв части перекрытий и балок, который позволил десантникам отвечать сепаратистам в монастыре из СПГ.

Поскольку позиция, где проводились эти работы, была открытой, пришлось ее задымить. Тёма полез устанавливать взрывчатку, в задымленном помещении свистели пули, времени было в обрез. Там он был ранен.

Выстрел из СПГ попал в перекрытие под ним. Взрывной волной его отбросило назад и осколками бетона посекло. Сильная контузия, посеченная кожа и частичная потеря слуха, но… Перекрытие было взорвано и теперь десантники в терминале получили возможность "лупить" в ответ из больших "игрушек".

http://life.img.pravda.com/images/doc/6/a/6a5ed3c-dap5.jpg  Вид на "дом с крестом" после установки СПГ

За те события Тёма получил по голове, по основному месту службы. Но потом по личной просьбе Муженко был снова отправлен в ДАП и, впоследствии, награжден орденом.

Во второй поездке он устанавливал "глаза" - камеры видеонаблюдения, которыми засекались передвижения сепаратистов по периметру ДАП.

Если бы через пару дней после установки волонтеры не написали об этом – сепары бы еще долго не смогли понять, каким образом их так успешно накрывают на открытых участках местности.

ЧИТАЙ ТАКОЖ

Зачем мы запустили курсы саперов

• Цел остался только Коля
• Попасть в АТО вопреки всему
• Лимонный пирог с войною
• Как победить жлобов в армии?
• Государство против волонтерских "ОПГ"
• Внутри эпоса про киборгов

Уходя из аэропорта, Тёма предлагал его взорвать. По его, как и по моему мнению, на тот момент никакой стратегической ценности ДАП уже не нес. Мы тогда не смогли бы посадить на него самолет, как и сепаратисты не могут сейчас. Он просил завезти ему за пару дней взрывчатку, он бы ее установил и сложил терминал как карточный домик.

Достаточно было бы на следующий день объявить по телевизору, что ДАП утратил свою стратегическую ценность, и мы оттуда победоносно ушли.

Его рекомендации не услышали, наши десантники продолжали героически удерживать не имеющий военной ценности объект. И в итоге были побеждены. Снова же – саперами. Сепаратисты захватили старый терминал.

Огнем оттуда они загнали ребят вглубь нового, вследствие чего был утрачен контроль над периметром. Потом они зажали наших на небольшом участке и взорвали стены и перекрытия, которые их защищали. Под теми завалами осталось много героев этой войны, которые выполнили приказ, заплатив за это своей жизнью.

Их победила нерешительность нашего командования, которое не хотело мириться с неизбежностью потери здания нового терминала и профессионализм саперов с той стороны.

Я это пишу, чтобы вы понимали, насколько один профессионал может изменить ход войны. И насколько важна сейчас подготовка саперов.

Именно полгода назад, когда мы с Тёмой познакомились, я это понял. И именно с ним мы решили организовать курсы саперов, для наших солдат. Он помогал в подборе инструкторов и составлении программ и давал важные советы.

На этой фотографии Тёма курит сигару в донецком аэропорту. По его просьбе мы замылили лицо.

Почему я об этом пишу именно сейчас? По тому, что сегодня день инженерных войск.

День, когда мы поздравляем ребят, чья работа не овеяна таким романтизмом как, например, снайперская. Но, которая не менее важна. Инженеры делают переправы, роют окопы, устанавливают оборудование, минируют и разминируют. Они нужны как воздух сейчас и будут нужны после войны, поскольку никакой МЧСник не в состоянии обезвредить минное поле – а этого добра у нас на Донбассе очень много.

Последнее разминирование последствий Второй мировой состоялось в 1986-м году. Так, что работы у военных инженеров будет еще очень много.

Прямо сейчас на Житомирском полигоне наши инструктора занимаются подготовкой нового состава 90-го отдельного аэромобильного батальона.

После окончания курса нам нужно будет им купить:

- 20 щупов по 1000 грн. шт,

- 20 саперных кошек по 650 грн. шт.,

- 40 травяных кошек по 35 грн. шт.,

- 40 мультитулов Ganzo G201H 300 грн. шт.,

-  веревка 1 км за 4500 грн.,

- 2 км саперного провода по 1500 грн. км. 

Всего – 53 900 грн.

Я прошу вас помочь нам это сделать. Это бы стало лучшим подарком к празднику. Подарком для ребят, которые скоро попадут на войну и будут применять свои знания и навыки в реальном бою.

Вполне возможно в том же районе, в котором год назад работал Тёма. Еще, желательно, купить пару профессиональных миноискателей.

Это важнее любых показушных поздравлений.

На войне это оборудование и навыки часто означают жизнь или смерть. Навыки мы им дали.

Поможете нам с оборудованием?

Ну а всех ребят я поздравляю с праздником! Слава украинской армии! Слава инженерным войскам!

Виталий Дейнега

https://www.facebook.com/deynega(добавляйтесь в друзья)

Проект "Повернись живим"

https://www.facebook.com/backandalive(подписывайтесь)

Реквізити:

Приват: 

5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

5168 7423 5191 2419 Стократюк Вікторія 

PayPal: звертайтесь в особисті повідомлення групи Western Union / moneygram / etc (на приціли і прилади нічного бачення): Irina Turchak + 38 (068) 500 88 00

Картка Приватбанк в євро 4149 4978 3611 9455 Мікульський Дмитро Вікторович

Картка Приватбанк в доларі 4149 4978 3611 9059 Мікульський Дмитро Вікторович 

Гаряча лінія: (044)338-33-38 (068)500-88-00 

 

Заявки від військових: (068)796-85-57 

 

Графік прийому дзвінків: Пн-Пт з 09:00 до 20:00; Сб з 09:00 до 16:00 

 

Наш офіс: Київ, Жилянська, 12а (пн-пт 10:00-19:00, сб 11:30-16:00)

Безготівка: Отримувач: Благодійна Організація "Міжнародний благодійний фонд "Повернись живим" ЄДРПОУ 39696398 Р/р №26007300905964 ТВБВ №10026/0162 філія-Головне управління по м. Києву та Київ. області АТ "Ощадбанк" МФО 322669 Призначення платежу: Благодійна допомога військовослужбовцям

 

 

 

 

Наступило время охуительных историй.

Беллетристика, то есть сочинение на свободную тему.

 

Зачем это вранье?

[budulay]

Никто не расскажет что на самом деле произошло в донецком аэропорту лучше, чем участники боевых действий.

Воспоминания солдат по обе стороны баррикад – в нашем документальном фильме

[Andreas]

Говно. Хватит эту бибисишно-узбекскую мурзилку таскать.
Лучше интервью Рахмана посмотрите.

[budulay]

Действительно интересно.

Змінено 6 грудня, 2015 користувачем budulay

[Andreas]

А сепара зачем сюда притащил?

Доповидь, собственно.

Змінено 6 грудня, 2015 користувачем Andreas

[budulay]

А сепара зачем сюда притащил?

Доповидь, собственно.

Нужно скрыть это?

Если сепар видео - это наглая ложь так и скажите.

[budulay]

Видео убрал..наверное не нужно раскачивать лодку....я так понимаю.

[Andreas]

Да, сепар-видео - наглая ложь и пропаганда.

[Françoise]

сьогодні вечір пам'яті

 

http://i.piccy.info/i9/ec1a3347d7b87a12255dbbd8f0b87b96/1452966282/51596/917531/cybcandle_800.jpghttp://i.piccy.info/a3/2016-01-16-17-44/i9-9280708/566x755-r/i.gif

[Françoise]

Адольф Донецкий

12 hrs ·

 

вышел на балкон курить. В окнах горят свечи. Не во всех, но горят.

ЛЮДИ в Донецке остались. И это радует

[Гість paraskaa-W]

Wladyslaw Musiienko

 

Подписаться · 16 ч · 

 

 

 

2016-01-16. київ. вшанування родин Захисників Донецького аеропорту. не забудем. "братському" народу - братську могилу.

[Françoise]

https://www.facebook.com/beneshatko/videos/714891572000689/

Змінено 17 січня, 2017 користувачем Françoise

[Françoise]

Кіборг Стовбан: Під ногами були чеченці, над головою - сепари

Інтерв'ю ЛІГА.net із захисником донецького аеропорту, який повернувся в армію після полону бойовиків і ампутації ноги

 

http://news.liga.net/upload/resize_cache/iblock/700/380_230_2/700dd4c5c2a08ce4d00ae2241fb658a4.jpg

Станіслав Стовбан (фото - скріншот)

Вони були в донецькому аеропорту останніми. Кілька десятків українських кіборгів, які тримали оборону ДАП в найважчі дні і ночі, під майже безперервними обстрілами, поки обороняти вже стало нічого - російським військам залишилися тільки руїни. Тримали оборону 242 дня.

 

Кулеметник 80-ї бригади Станіслав Стовбан був одним з українських кіборгів. Напівзруйнований аеропорт він захищав більше тижня, потрапив під завали після підриву терміналу, втратив ногу, два тижні його утримували в полоні бойовиків. А через півроку після обміну, встановивши протез, підписав контракт з ЗСУ, щоб повернутися на передову.

 

В інтерв'ю ЛІГА.net, присвяченому другій річниці ДАП, легендарний кіборг розповів, які дні в донецькому аеропорту були найстрашнішими, хто протистояв українським військовим і як не діяло командування.

 

- Ви провели в аеропорту останні, найстрашніші дні. Як ви потрапили в ДАП?

 

- У зону АТО я був мобілізований. Завжди хотів в армію, служити за контрактом, зараз я так і роблю. А на той момент я в армію пішов добровільно, але по мобілізації. Потрапив в 80-у бригаду ВДВ, і в її складі в'їхав в аеропорт. Людей, які поїдуть в ДАП, набирали на добровільних засадах: хоче - не хоче. Там потрібні були люди мотивовані.

 

Це була крайня велика ротація в донецький аеропорт, в ніч з 12 на 13 січня. Може, ви знаєте, спочатку там були заїзди через сепарські блокпости, хлопців перевіряли і тому подібні речі. А я заїжджав вже після цього. Перша ротація з боєм.

 

- Як так виходило, що про ротації з бойовиками домовлялися?

 

- Не знаю, навіщо це робилося. Але факт залишається фактом. Пояснення були наступними: найсерйозніші втрати серед наших хлопців були, коли вони заходили в аеропорт, осколками з броні збивало буквально. А коли вони заходили без бою, то втрат не було.

 

- Це зрозуміло. Але якою була мотивація бойовиків?

 

- Для сепарів мотивація була наступною: вони нас запускали без бою, без обстрілів, але з їхнього боку вимога була - лімітований боєкомплект. Не заїжджати, скажімо, більше ніж з чотирма магазинами на одну людину. Для нас це по факту не було великим плюсом.

В аеропорту були чеченці, були російські кадровики. Як мінімум, спецпідрозділ ФСБ Вимпел  

 

- Що було з аеропортом, коли ви туди приїхали?

 

- Тоді ще термінал аеропорту тримався. Наші сили повністю контролювали новий термінал і вишку. Якраз коли я туди заїхав, вишка і впала. Її довбали вже довго. Заїжджали дві пари танків Т-90 (російський основний бойовий танк - ред), це точно, ми на власні очі бачили. Виїжджали попарно: пара відстрілялася, замість них - нова пара. Так кілька днів вони цю вишку розстрілювали, і вона не витримала.

 

- Кіборг Федір Місюра розповідав ЛІГА.net  восени, як в дірки між терміналами налізли бойовики і час від часу вигукували щось з кавказьким акцентом. З ким ви воювали: з місцевими сепаратистами, російськими кадровими військовими, з найманцями?

 

- Був момент, коли ми сиділи в терміналі, як в бутерброді. Під нами, в підвальному приміщенні, на цокольних поверхах були чеченці. Коли танки розбили стіну терміналу, зверху зайшли сепари через пробоїну в стіні. А ми посередині, перший-другий поверх.

 

Що в аеропорту були чеченці, ми знаємо точно. Це відчувалося і по манері, як вони працюють, і по голосу, коли вони з нами намагалися спілкуватися. З того, що я також знаю особисто, були російські кадровики: як мінімум, спецпідрозділ Вимпел (група спецпризначення ФСБ - ред). Аж до того, що ми знаходили їх двохсотих, зрізали шеврони. Ну, і самі сепар: батальйон Схід, вони нас потім в полон і взяли.

 

- Які дні в аеропорту були для вас найскладнішими?

 

- Я потрапив на такий період: з 13 січня почалися серйозні бої. Всі дні непросто було, ал ... Розумієте, людський організм - дуже цікава штука. Я б ніколи не повірив, що таке можливо, але насправді складно і страшно тільки в перші два дні. Потім звикаєш. Аж до того, що наші хлопці ходили собі чай заварювали буквально під обстрілами, під рикошет. Людина розслабляється, тому що організм не витримує такого інтенсивного навантаження в принципі. Було складно, але адаптувалися.

 

- Скільки бойовиків було проти вас в останні дні?

 

- У терміналі була збірна солянка: з 90-го батальйону були хлопці, і саперно-інженерної 91-ї бригади, і 80-ї бригади, 95-ї. Всі, коротше. В цілому в різні періоди наш контингент коливався в середньому від 65 до 40 осіб в самому кінці. Коли я заїхав, було 67 осіб. За сепарів я навіть не скажу. Це дуже складно оцінити. Єдине, коли я був в полоні, мені особисто сказав чоловік, що приходив нас допитувати, що в останні дні бою співвідношення їх двохсотих і наших було 20 до 1.

 

- 19-20 січня в аеропорту сталися два вибухи, і "бетон не витримав". Від ДАП практично нічого не залишилося, тільки руїни. Як це все відбувалося?

 

- Почалося все з того, що нас 18 січня не змогли розблокувати. Тоді була проведена операція з деблокади донецького аеропорту, в трьох різних напрямках були проведені штурми, але всі три - невдало. Це був штурм на Спартак, на путилівський міст, третій напрямок не пам'ятаю. Вони були відбиті, і ми зрозуміли, що нас так просто звідти не витягнути, евакуації не буде. Приготувалися до оборони. Це останнє, що нам залишалося.

Коли я був в полоні, мені особисто сказав чоловік, що приходив нас допитувати, що в останні дні бою співвідношення їх двохсотих і наших було 20 до 1  

І стався перший вибух. Це було 19 січня приблизно о четвертій вечора. Він був несильний. Я взагалі не знаю, для мене загадка, вони спеціально влаштували вибух або це вийшло випадково, тому що не весь заряд відразу здетонував. Під нами в загальному було закладено три тонни тротилу. Першими здетонували 700 кг, - так мені говорили в полоні на допиті, коли мізки промивали. Сили, звичайно, не вистачило. Просто провалилася підлога в північному залі терміналу. З нашого боку було без жертв. Кілька людей потрапили під завали, але ми їх відкопали. Не останню роль зіграв Ігор Зінич (легендарний медик з позивним Псих - загинув під завалами ДАП в останній день оборони - ред). Він першим після вибуху взяв все в руки, організував оборону. Ми насипали якісь барикадки, тому що там вже ніякого укриття не залишалося, по можливості витягали з завалу боєкомплект і приготувалися до подальшої оборони.

 

20 січня приблизно о шостій ранку, тільки почало світати, вони пішли на штурм. Вони думали, що нас після вибуху вже немає, але ми їх добре зустріли. Штурм тривав вісім годин, до другої дня. З нашого боку було майже без втрат. Тільки вони почали відступати, бій припинився, 20 хвилин тиші, - другий вибух. І все. Далі вже всі ці сумні події. Повністю обвалилися перекриття на всіх поверхах. Ми потрапили під завал.

 

- Вас теж придавило плитою, і в результаті ви втратили ногу.

 

- Так. Перше поранення я отримав 15 січня, але незначне: по дотичній куля в ногу зайшла. А серйозне поранення я отримав, коли потрапив під завали. Мені придавило обидві ноги. Я пролежав там всю ніч.

 

http://news.liga.net/upload/medialibrary/16c/16c43c93b23dcce7a5b689497dc390fc.jpg

Знову в строю (фото - особистий Facebook)

- Після цього ви потрапили в полон. Як ви думаєте, можна було цього уникнути, якби командування організувало для кіборгів зелений коридор?

 

- Знаєте, що за слово характеризує наше командування в ці останні дні? Бездіяльність. Недієздатність, я б навіть сказав. Але я думаю, вони не могли: операція з деблокади 8 січня була повністю провалена. Всі три штурми, які повинні були вирівняти лінію фронту і дати нам коридор для виведення, були відбиті. Напевно, нас звідти не можна було забрати ніяк. Звичайно, варіанти були: можна було підтягнути техніку з 93-ї бригади, яка там залишалася, багато зробити, але цього ніхто не робив.

 

Альтернативи полону, в який ми потрапили, не було ніякої. Я на той момент вже втрачав свідомість. Наскільки я знаю, Толя (Анатолій Свирид з позивним Спартанець, інтерв'ю з ним вийде на ЛІГА.net найближчим часом, - ред.) пішов з ними домовлятися. І у нього вийшло. Єдиною альтернативою цьому була тільки смерть всіх.

 

- Як з вами поводилися після того, як ви потрапили в полон?

 

- Я був у відносно непоганих умовах. Хлопців, які були на ногах, з легкими пораненнями, відправили в підвал СБУ (в окупованому Донецьку, - ред.). А нас, важких - це були я, Остап Гавриляк, Ваня Шостак і Макс Кривошапко, - винесли з терміналу, повантажили і доставили в донецьку травматологію. У мене не повернеться язик сказати, що я був в полоні. По-перше, мені надали медичну допомогу, мені зберегли одну ногу. Через два тижні нас звільнили.

Всі три штурму, які повинні були вирівняти лінію фронту і дати нам коридор для виведення, були відбиті. Напевно, нас звідти не можна було забрати ніяк

 

- Вас називають кіборгом-легендою: незважаючи на важке поранення і ампутацію ноги, вам вдалося не тільки відновитися, але і повернутися в строй, підписати контракт зі Збройними силами України.

 

- Після обміну я потрапив в київський шпиталь. Про це можна багато говорити. Ніколи не думав, що у нас в країні такі люди. Волонтери, медперсонал... Я в госпіталі повірив в людей. Потихеньку відновився. Поставили мені протез, другу ногу зібрали до кінця. І я повернувся на службу. В кінці липня 2015 року підписав контракт до кінця особливого періоду - схоже, це на все життя. Спочатку служив у своєму рідному третьому батальйоні 80-ї бригади, пізніше це був 122-й окремий аеромобільний батальйон. Потім по ряду обставин був змушений змінити місце служби. І зараз я служу в навчальному центрі ВДВ в Житомирі інструктором.

 

А реабілітацію ніяку я ніколи не проходив. Просто було величезне бажання ходити і служити в армії. От і все.

 

http://news.liga.net/ua/interview/politics/14674972-k_borg_stovban_p_d_nogami_buli_chechents_nad_golovoyu_separi.htm

[Гість paraskaa-W]

годовщина 

 

[Dilbert]

а падли, які все це організували та заначили досі не сидять 

[кноп]

[Françoise]

Спартанець: Ми заїжджали, коли від ДАП майже нічого не залишилося

21.01.2017 10:00

Про останні дні захисту донецького аеропорту, дуже складне рішення і позицію командування

 

http://news.liga.net/upload/resize_cache/iblock/7b8/380_230_2/7b84b96be43fdff9ce6093ba88ddf6df.jpg

Анатолій Свирид (фото - особистий Facebook)

У ці дні Україна згадує бої за донецький аеропорт. Раніше ЛІГА.net опублікувала інтерв'ю з одним з останніх його захисників - Стасом Стовбаном. Сьогодні ми публікуємо друге інтерв'ю з ще одним кіборгом.

 

Його позивний - Спартанець. В цивільному житті - Анатолій Свирид. Головний сержант першої аеромобільної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї бригади, колишній спецназівець. У донецький аеропорт він повернувся в найостанніші його дні, в ніч з 18 на 19 січня, ледь оговтавшись після першого поранення. Пояснює: вчинити інакше, "тягнути лямку" і кинути своїх товаришів не міг. І він не кидав їх аж до 21 січня, коли зрозумів, що обіцяного зеленого коридору з ДАП не буде, взяв білу ганчірку і пішов до бойовиків домовлятися про евакуацію поранених.

 

Про останні дні захисту аеропорту Спартанець розповів в інтерв'ю ЛІГА.net.

 

- До війни ви були професійним військовим, колишнім спецназівцем. Поїхати в зону АТО - це було ваше добровільне рішення, або вас призвали?

 

- Ще коли був Майдан, я тренував хлопців, яких побив Беркут. У минулому я служив у роті спеціального призначення, і тактику спеціальної підготовки проходив теж, - це стосується щитів і кийків. Зайшов в перший намет, це була друга сотня біля Будинку профспілок, і сказав, що готовий їх тренувати. В костюмі прийшов; вони посміялися і запитують: ти скільки грошей хочеш? Були випадки, що приходили такі ж хлопці і за гроші пропонували тренувати. Я кажу: ні, грошей не треба, завтра буду, чекайте. І несподівано для них - прийшов. Загнав в намет і муштрував. Знаєте, коли я робив це в армії, то там у людей такого натхнення не було. А ці хлопці вже побували під кийками і зрозуміли, що, можливо, мій урок врятує чиєсь життя.

 

Далі був Крим і набір в Національну гвардію. Я поїхав в Нові Петрівці, де проходив строкову службу, інструктором з спеціальної бойової підготовки. Там формувався перший батальйон Нацгвардії, який зараз носить ім'я загиблого генерала Сергія Кульчицького. Це унікальна людина: він зміг нівелювати ту ненависть, яка була спочатку між срочниками з Внутрішніх військ і хлопцями з Майдану. Йому це вдалося, і він мав беззаперечний авторитет у обох сторін. Його татом називали.

 

Термін підготовки пролетів швидко, активних бойових дій ще не було, і Кульчицький сказав мені: займайся, чим займаєшся, а потім видно буде. На жаль, не встиг я. Вони були в Павлограді, а 1 травня брав до них квиток, але їх зняли і кинули на Слов'янськ. І там він в кінці травня загинув. Побачилися ми вже на його похоронах на Личаківському кладовищі.

 

А потім ми домовилися з військкомом, що коли будуть запрошувати бійців в третій полк спецназу або 95-у бригаду ПДВ, то я піду в набір. У серпні мене запросили. Ми відбули в Житомир, де формувався 90-й окремий аеромобільний батальйон 95-ї бригади. І восени, в листопаді, ми в складі 90-го батальйону виїхали на схід.

Повне розуміння, що це війна, прийшло, тільки коли загинули дуже хороші молоді хлопці. Командир взводу Діма Ільницький загинув в свій день народження 29 листопада, і Іван Лесніков отримав важкі поранення і потім помер в Дніпрі 

- Коли особисто для вас, за внутрішнім відчуттям, почалася війна?

 

- Коли пішли перші загиблі в нашому підрозділі. Це було в кінці листопада 2014 року в Пісках. Я знаходився в зоні АТО вже майже місяць, часто під обстрілами, градами, мінами. За плечима був спецназівський досвід, підготовка Нацгвардії, на в'їзді АТО я не раз зустрічав вантаж 200, - але це так, чіпляє, але без повного розуміння. А повне розуміння прийшло, тільки коли загинули дуже хороші молоді хлопці. Командир взводу Діма Ільницький загинув в свій день народження 29 листопада, і Іван Лесніков отримав важкі поранення і потім помер в Дніпрі.

 

- Як ви потрапили в Донецький аеропорт?

 

- Наші підрозділи почали заходити на вишку аеропорту в кінці листопада. А з 2 грудня отримав осколкове поранення і контузію на "Зеніті", це наша позиція в районі ДАП. Міною накрило. Відбув на лікування. Через півтора місяці повернувся на схід. Достроково, на власному транспорті. Знав, що буде ротація нашого підрозділу в аеропорт. Якраз час такий був, дуже тривожний. Але ми повинні були там бути.

 

- Чи не було сумнівів, бажання - не йти? Особливо після першого поранення?

 

- Якби було таке бажання, я б тягнув лямку. Але я розумів, що потрібен там. Так, ситуація була надскладною, незрозумілою, але ж там були наші бійці, брати. Я не сумнівався ні секунди. Може, це буде пафосно звучатиме, але для мене є такі важливі речі, як честь, обов'язок, які ми як захисники повинні виконувати, і до кінця - теж.

 

- Ваша група була останньою, яка зайшла в аеропорт?

 

- Так. Всього в аеропорту в ті дні було 54, здається, людини. І близько 20-ти живими не повернулися.

 

- Ротація відбулася в ніч з 18 на 19 січня?

 

- Спочатку дві доби ми сиділи в бойовій готовності в Водяному. Часто змінювалися вступні, були дуже щільні обстріли з обох сторін: і САУ, і артилерія, і ствольна, і реактивна зброя. Земля гула. То ми заходимо пішки, то ми заїжджаємо. Було так, що ми вже сіли в машину, просиділи кілька годин, хоча там такого робити не можна, щось прилетіло б до нас - і все. А в ніч з 18 на 19 січня ми з Водяного все ж проскочили в аеропорт. Машину обстріляли дорогою, на під'їзді нас закидали гранатами Ф-1. Але ми зайшли без втрат. Наша крайня група. І крайня машина вивезла поранених.

20 січня стався ще один великий "бабах". Ми всі полетіли вниз. Від трьох поверхів залишилася одна величезна воронка. Тих, хто подавав ознаки життя, ми діставали з-під завалів. Важко поранених. Лікувати їх було вже нічим 

 

- Яким ви побачили аеропорт? Будівля була вже як решето?

 

- Ми заїжджали вночі, і непривабливої картини не бачили. Був туман, темно. Це вже потім ми зрозуміли, що від аеропорту майже нічого не залишилося. А після першого підриву ще і впала стіна, - єдина, яка захищала нас від обстрілів танками. Залишилася тільки підлога.

 

- Як ви там виживали?

 

- Як виживали? Низенько десь біля якогось укриття втискувалися в бетон. 19 вранці почалися нескінченні обстріли, гранати, групи бойовиків заходили, вони пустили дим і газ, потім був перший підрив, добовий штурм. Я отримав поранення і контузію.

 

А 20 січня стався ще один великий "бабах". Ми всі полетіли вниз. Від трьох поверхів залишилася одна величезна воронка. Тих, хто подавав ознаки життя, ми діставали з-під завалів. Важко поранених. Лікувати їх було вже нічим, всі медикаменти теж залишилися під завалами. Увечері до мене підійшла група бійців: треба виходити. Я відповів, що нікого не тримаю, але сам залишуся з пораненими. Як буде далі, я навіть не думав. Але залишати своїх бійців, яких тренував, від яких чогось вимагав, я не мав права.

 

Командування в цей час говорило, що веде переговори про зелений коридор для поранених.

 

- Ви ж під час другого вибуху теж отримали нове поранення.

 

- Два поранення за два дні. Перебито палець, більше 20 осколків в тілі, три контузії.

 

А потім я дізнався, що спалили машину евакуації, на якій до нас намагався прорватися Рахман (машини намагалися зайти з західної сторони рукава, але їх обстріляли з круч і кулеметів, - ред). До ранку 21 січня без евакуації половина важко поранених хлопців вже загинула. Тоді я взяв білу ганчірку і вийшов на ту сторону, щоб врятувати інших.

 

- Ви розуміли, що зі стовідсотковою ймовірністю потрапите в полон?

 

- Я розумів, що була велика можливість того, що вони мене просто підстрілять на підході. Розумів. Але якщо є хоч один шанс зі ста врятувати людей, то його треба було використовувати. Я його використовував. У мене вийшло. І я вважаю, що життя прожив недаремно.

 

Мене зустріла велика група сепарів. Частково якісь східні хлопці з бородами - чеченці. Росіяни, кілька білорусів. Така збірна солянка. І вони цього не приховували.

До ранку 21 січня без евакуації половина важко поранених хлопців вже загинула. Тоді я взяв білу ганчірку і вийшов на ту сторону, щоб врятувати інших 

- Що було потім?

 

- Важко поранених відвезли в донецьку травматологію. А мене - в донецьке СБУ. Там я провів місяць. Після чого був обмін, вкрай невеликий. І частину поранених кіборгів відпустили.

 

- Вас допитували?

 

- Фізичного впливу не було. Хоча я знаю, що коли там був інший начальник, полонених били і знущалися. При нас такого не було, - можливо, тому, що до нас періодично привозили російських журналістів: показувати кіборгів.

 

- Зараз вже всіх хлопців з полону звільнили?

 

- У полон потрапило 16 осіб. У грудні звільнили крайнього, Тараса Колодія (останні півроку кіборга утримували в Макіївській колонії - ред.). Майже два роки в полоні провів.

 

- Після обвалу терміналу ви дзвонили командуванню і просили про організацію зеленого коридору для поранених. Чому це не було зроблено, і йти до бойовиків довелося вам?

 

- Ну, героїзм окремих солдатів - це зроблена на двійку робота Генерального штабу. В цьому плані дуже кульгає таке поняття, як військове планування. А ми не маємо права так розкидатися життями мотивованих і підготовлених бійців.

 

- Як ви думаєте, можливість організації зеленого коридору була?

 

- Я думаю, треба було ще після втрати старого терміналу зрозуміти, що утримувати новий термінал вічно - неможливо. Там не було ніяких захисних споруд. І його обвалення було тільки справою часу.

- Тобто треба було не тримати ДАП до останнього, а виводити людей набагато раніше?

 

- Звичайно. Мінувати будівлю аеропорту - і виводити бійців.

 

- Чому це не було зроблено?

 

- Це питання - не до мене. А до начальника Генштабу Віктора  Муженка, як мінімум.

 

http://news.liga.net/ua/interview/politics/14675406-spartanets_mi_za_zhdzhali_koli_v_d_dap_mayzhe_n_chogo_ne_zalishilosya.htm