Перейти до змісту

Докази того,що опариш працює на росію


Ali(UA)

Recommended Posts

Кому шо не ясно? Зебаньки мародерять під час чуми. Інсайди з НВ

 

Верховная Рада на внеочередном заседании во вторник, 17 марта, назначит генеральным прокурором и. о директора Госбюро расследований Ирину Венедиктову.    :fp1:

Об этом НВ рассказали источники, знакомые с итогами заседания фракции Слуга народа, которое прошло вечером в понедельник, 16 марта.

Также парламент назначит министром экономики заместителя генерального директора агрохолдинга Ukrlandfarming Игоря Петрашко и примет закон о рынке земли 

Link to comment
Share on other sites

Опарьішьтм на ICTV несе пургу про максимум 20 пасажирів в тролейбусі. На питання - а куди дівати решту? не відповідає, вірніше, сподівається на допомогу братів олігархів.

Link to comment
Share on other sites

Опарьішьтм на ICTV несе пургу про максимум 20 пасажирів в тролейбусі. На питання - а куди дівати решту? не відповідає, вірніше, сподівається на допомогу братів олігархів.

 

Просто надо перестать ездить! :fp1:

Просто надо перестать кашлять! :fp1:

Просто надо перестать путатсья под ногами пока олигархат дожирает остатки страны... :(

Link to comment
Share on other sites

Просто надо перестать ездить! :fp1:

Просто надо перестать кашлять! :fp1:

Просто надо перестать путатсья под ногами пока олигархат дожирает остатки страны... :(

Понеділок, 16 березня 2020, 23:24 • Ілля Нежигай • 32025

Зеленський розповів, як людям добиратися в Києві на роботу, коли закриють метро

 

КИЇВ. 16 березня. УНН. Президент України Володимир Зеленський заявив, що окрім метро до роботи в Києві можна буде дістатися на трамваї, маршрутці, тролейбусі, або дійти пішки. Про це заявив Президент в ефірі ток-шоу “Свобода слова”

...я б хотів, щоб всі були вдома, це найліпший варіант боротьби з коронавірусом. Але, якщо ми їдемо й користуємося транспортом, то будь ласка: маршрутки, таксі, тролейбуси, трамваї. В маршрутках ми запровадили (рішення) :suicide2: їхати не більше 10 людей, не більше. У тролейбусах по 20 людей, і в трамваях по 20 людей в одному вагоні. Інших варіантів, як доїхати на роботу не має, ще можна пішки”, — розповів Зеленський

Змінено користувачем Euro
Link to comment
Share on other sites

Заметили? Даже Макрон на время карантина отложил пенсионную реформу, против которой протестовали французы,

эти же подонки включат турборежим для пропихивания своего псевдо-рехформаторского говна :fp1:

Link to comment
Share on other sites

Помітили. А ще вони пропонують створення ще більшого колапсу замість наявного. Як скоротити наповнення муніципального транспорту? Просто - призупиненням роботи підприємств і сидінням усіх по домах! Але бізнес проти, бо йому того ніхто не компенсує. Тому владою створюється рукотворний колапс для людей - їдьте, як хочете на чому залишилось, і не набивайтеся!  :X  Таких дебілів я ще не бачив.

Змінено користувачем Euro
Link to comment
Share on other sites

Кстате, вангую, первым регионом который, объявит в следтствие илиотизма урьяду и президента, об отделнеии от УКраины может стать Харьков... С интересом наблюдаю за фрондой старого иврея к молодому B-)

 

Если Зельцман не сможет сейчас задавить Кернеса с его отрицаловом карантинных мер Киева, то считай дело пошло...

 

А за ним ессно найдутся и другие...фрондеры...

Змінено користувачем Silentio
Link to comment
Share on other sites

Уляну за те, що вона зробила з медициною, треба піддати аутодофе. Надіюся, вона в групі ризику по короні і та її не мине. Хай відчує весь шарм своїх реформ.

Link to comment
Share on other sites

Уляну за те, що вона зробила з медициною, треба піддати аутодофе. Надіюся, вона в групі ризику по короні і та її не мине. Хай відчує весь шарм своїх реформ.

У Феофанії? :lol2:

Link to comment
Share on other sites

І так вже 29 років. Учора просто був вчергове підтверджений олігархічний консенсус.

Виявляється, усе було дуже предметно і з висловленням "батьками нації" недовіри слугам Зеленського.

Самий час починати знімати Слугу народу - 4. Вже і центральний кадр оприлюднено.

Вівторок, 17 березня 2020, 17:13 • Тетяна Юдіна • 3030

Олігархи під час зустрічі з Зеленським "поділили" Україну

 

0843c434f4c0b3f1e1c405a7e2a1a7e631b988a7

 

КИЇВ. 17 березня. УНН. Президент України Володимир Зеленський домовився з найбагатшими бізнесменами країни про допомогу українцям в рамках боротьби з пандемією коронавірусу. Про це УНН повідомило джерело в Офісі Президента.

Так, вчора, 16 березня, Володимир Зеленський зібрав на зустріч українських олігархів з проханням включитися в боротьбу держави з розповсюдженням і наслідками Covid-19. На зустрічі, зокрема, були присутні: Ігор Коломойський, Рінат Ахметов, Олександр Яровславський, Юрій Косюк, Андрій Веревський, Віталій Гайдук, Сергій Тігіпко, Андрій Ставінцер, Віталій Гайдук та інші крупні українські бізнесмени. Співрозмовник УНН передав частину розмови між Зеленським та олігархами.

За словами джерела УНН, спершу українським олігархам було запропоновано “скинутися” грошима на закупівлю медтехніки для лікування хворих і тест-системи для виявлення коронавірусу. Правда, бізнесмени таку ідею відкинули, висловивши недовіру щодо розприділення коштів і що вони не осядуть в кишенях недобросовісних чиновників. 

Зокрема, першим проти прямого виділення коштів виступив Ігор Коломойський, його підтримали інші учасники зустрічі.

Тоді ж один з українських бізнесменів запропонував, щоб за кожним з присутніх на зустрічі закріпилася одна-дві українські області, які цей бізнесмен куруватиме: від підтримки функціонування регіонального штабу з боротьби з вірусом до забезпечення медичними виробами і продуктами харчування найбільш соціально-вразливих верств населення в закріпленому регіоні.

За ким конкретно яку область закріпили — співрозмовник УНН не повідомив, але історія підтверджується заявою Ріната Ахметова про те, що він після зустрічі із Зеленським пропонує створити “мозковий центр” для пододання Україною економічних викликів (про таке Ахметов заявив в інтерв’ю видаюю lb.ua), а Олександр Ярославський очолив харківський антикризовий штаб. Залишається чекати на повідомлення від інших найбагатших українців про те, хто з них якою областю буде опікуватися. І стежити, чи будуть опікуватися справді. Очевидно одне — напряму свої гроші олігархи державним діячам не довірили.

Змінено користувачем Euro
Link to comment
Share on other sites

Виявляється, усе було дуже предметно і з висловленням "батьками нації" недовіри слугам Зеленського.

Самий час починати знімати Слугу народу - 4. Вже і центральний кадр оприлюднено.

 

Трошки не так. Нарешті, предметно проілюстровано, що центральна влада повністо втратила управляємість регіонами, які остаточно перетворилися у феодальні князівства під упралінням міцевого олігархату. І зебаньки у цьому публічно розписалися. За таку лояльність Зебаньку доведеться платити олігархату немалу ціну, ділитися владою і бюджетними преференціями за наш рахунок, само-собою. Про будь-яку деолігархізацію можна забути, принаймні, поки Зебанько добуде свій термін президентом-маріонеткою. Якщо добуде, в чому я маю великий сумнів

  • Upvote 1
Link to comment
Share on other sites

Бушанський, як завжди, конкретний і безжальний у своїй аналітиці

 

Про пріоритети прем'єр-міністра свідчать і його перші заяви. Вже 5 березня ошелешив Україну – воду в Крим треба подавати, бо там живуть українці. Наразився на жорстку критику й поділився планом – воду треба маркувати, подаючи тільки громадянам, але в жодному разі не на потреби підприємств і армії РФ. А 6 березня в Офісі президента пояснили: воду можна буде подавати лише після деокупації півострова. І Шмигаль урочисто повторив цю формулу.

 

І президент, і керівник його Офісу Андрій Єрмак запевнили, що в рамках офіційних переговорів із представниками РФ про постачання дніпровської води до Криму не йшлося. А в рамках неофіційних перемовин? Десь на пляжах Оману, приміром?

 

Те, що в першому ж публічному виступі Денис Шмигаль заговорив про воду в Крим, свідчить про одне: його призначення ставилось у пряму залежність від згоди поновити водопостачання. Бо за інших обставин він ніколи не наважився б порушувати цю тему в такому ключі. Тож питання не до прем'єр-міністра, а до президента, який лобіює заходи зі сприяння російським окупантам.

 

Чому постачання води до Криму є неприйнятним? Ні, не тому, що нам, українцям, подобається зливати дніпровську воду до Ягорлицької затоки. Подавати її на півострів можна лише, уклавши міждержавну угоду, що уможливлює правочини суб'єктів господарювання. Така угода і такі правочини можливі тільки на основі визнання юридичного статусу суб'єктів і їх рівності. А це означає, що, постачаючи воду до Криму на основі угоди, українська сторона визнає легітимність сторони, з якою цю угоду укладає. Відповідно, визнає закони й органи влади РФ у Криму. Тож це прямий крок до визнання легітим­ності російської анексії.

 

 

Навесні гадюки скидають шкіру, а президенти – уряди. Мімікрія задля виживання – базовий принцип дикої природи й політики.

Після зміни очільника уряду в Російській Федерації синхронні трансформації Кабінету міністрів відбулись і в Україні. 4 березня прем'єр-міністром став Денис Шмигаль. Українці ще не навчилися правильно ставити наголос, вимовляючи його прізвище, але наслідки урядових змін уже очевидні.

 

Чого очікувати від Дениса Шмигаля? Розіб'ємо це питання на дві частини. Перша: чим керувався Зеленський, подаючи кандидатуру нового прем'єр-міністра? І друга: як уся ця історія позначиться на житті українців?

Почнімо з мотивацій президента. Для зміни уряду були об'єктивні й суб'єктивні причини. Отримавши країну з незначними, та все ж позитивними показниками економічного зростання, Володимир Зеленський за неповний рік на посаді та прем'єр-­міністр Олексій Гончарук за свої шість місяців урядування завели Україну в піке.

 

На кінець осені 2019 року падіння промислового виробництва сягало 7,5 відсотка. Хоча навесні, до інавгурації президента, спостерігалося зростання промисловості. 4,5 відсотка – настільки здешевіла вироблена в Україні промислова продукція. 10 мільярдів доларів – це показник негативного торговельного сальдо країни. 38 мільярдів гривень недоотримав торік державний бюджет від фіскальних служб. І це при тому, що показники дохідної частини після внесення змін до Закону про держбюджет уже були знижені на 20 мільярдів. І частина підприємств та установ у грудні торік сплатила податки наперед – за перший квартал 2020-го. Й остання цифра – цвях у домовину уряду Гончарука й економічної політики президента – за минулий рік до України надійшло лише 2 мільярди доларів прямих іноземних інвестицій. Це найнижчий показник за всю історію незалежної України. Про що свідчить остання цифра? Що інвестори не довіряють новій політичній еліті. За їхніми оцінками, інвестувати в Україну занадто ризиковано.

 

Чим відзначився уряд Гончарука, працюючи в тісному тандемі з Національним банком, то це перетворенням України на рай для фінансових спекулянтів. Торік облікова ставка за гривневими облігаціями внутрішньої державної позики в середньому становила 8,2 відсотка. Це світовий рекорд. Продаючи ОВДП, Україна змогла обслуговувати державний борг й уникнути дефолту. Але якою ціною? Правильно, ціною зростання боргу. Маючи можливість виходити на ринок прибуткових ОВДП, українські банки не інвестували в реальний сектор економіки й не видавали кредитів малому та середньому бізнесу. Чому? Бо прибутковість за такими кредитами була нижча. Завдяки цим маніпуляціям з ОВДП уряду та Нацбанку вдалось утримати курс гривні: долари заходили в Україну, мінялися на гривні, гривні – на облігації. Бухгалтерські звіти збігались, але економіка згорталася.

 

Це і є об'єктивні причини, через які президент Зеленський вимушений був розпрощатися з урядом прем'єра Гончарука. Але були й суб'єктивні.

 

Міжнародний валютний фонд виступив категорично проти повернення Приватбанку його попереднім власникам – добродіям Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову. Логіка Гончарука була зрозуміла: співпраця з МВФ – пріоритет. Розрив співробітництва за наявних економічних показників – це дефолт. Але ця логіка неприйнятна для Коломойського, який невтомно повторює, що дефолт – це тільки на словах страшно, а насправді – навіть дуже приємно. Тож уперед – до державного банкрутства!

 

Не збіглись у Коломойського й Гончарука погляди і на долю Укртранснафти. Це державне підприємство, яке через ручний директорат перебувало під контролем олігарха. У період президентства Порошенка людей Коломойського видворили звідти. Саме в ніч розбірок біля прохідної Укртранснафти і народився відомий мем: "Идем пить кофе!" Коломойський марить поверненням колишньої вотчини. Однак знайти розуміння в Кабміні не зміг. Результат відомий – 353 народні депутати підтримали відставку уряду.

 

Гончарук був першим кандидатом на виліт. Річ не тільки у провалі економічної політики. Бо президент міркує не цифрами, а емоціями. Його основний інстинкт у відповіді на сакраментальне запитання: любить – не любить? Останні цифри соціологічних опитувань свідчать про значне збайдужіння фанів до його реаліті-шоу. Крах економіки Зеленський ще може пережити. А охолодження публіки – ніколи.

 

Нині за Володимира Зеленського проголосували б 40 відсотків респондентів, за даними Центру Разумкова. Ще й року не минуло, а падіння рейтингу, порівняно з результатами другого туру президентських виборів, становить 33 відсотки. Ще сумніші показники довіри/недовіри до президента. У вересні йому цілковито довіряли 30,5 процента, а в лютому цього року – 12. І навпаки, у вересні цілковито не довіряли 4,1 відсотка, у лютому – 17,9.

 

Вересневі показники цілковитої довіри – це і є ті 30 відсотків, які в першому турі проголосували за Зеленського. І нині понад половину з них розчарувались у президентові.

 

Звідки ж тоді 40 відсотків тих, хто нині готові проголосувати за нього? Річ у тім, що в опитувальнику з Володимиром Зеленським згадано Юрія Бойка, якого підтримують 15,3 процента. За Петра Порошенка – 13,5, Юлію Тимошенко – 10,2, Ігоря Смешка – 4,2, Анатолія Гриценка – 3,3 відсотка. Відповідаючи на запитання "За кого ви готові проголосувати на президентських виборах?", респонденти дають конкретну відповідь, вибираючи з переліку імен. Звідси і відсоток Зеленського, його перевага над іншими учасниками уявних перегонів.

Однак, відповідаючи на запитання про довіру, респонденти кажуть про своє ставлення. Тож, якщо підсумувати показники "повністю довіряю" та "скоріше довіряю", а також "зовсім не довіряю" та "скоріше не довіряю", ми отримаємо співвідношення 51,5 відсотка до 40,6. Так Володимир Зеленський іще має позитивний баланс довіри/недовіри. Але тенденція не на його користь.

 

Прийшовши на Банкову, Володимир Зеленський оточив себе лояльними людьми. Таких же слухняних і вдячних завів до парламенту. А далі почались аберації. Кожен вихід на публіку Зе-політиків обертається скандалом. Тож очільник країни починає позбуватися факторів ризику – осіб, які провокують суспільний негатив. Та немає жодних підстав вважати, що, позбуваючись токсичних політиків і чиновників, президент зуміє бодай зберегти рейтинг, який має.

 

Звернімо увагу на інші дані Центру Разумкова. У вересні минулого року Верховній Раді довіряли 57 відсотків респондентів, не довіряли – 25. У лютому 2020-го баланс довіри/недовіри різко змінився – 28 і 65 процентів. Уряду у вересні довіряли 57 відсотків респондентів, не довіряли – 22. У лютому – відповідно, 28 відсотків і 64,5.

 

В історії аналогічних опитувань показник довіри до президента завжди корелював із показниками довіри до парламенту та Кабінету міністрів. Але нині бачимо дисбаланс. У вересні 2019 року довіра до президента транслювалася і на Верховну Раду, і на уряд. Бо ніщо в діях ані парламентаріїв, ані урядовців не давало підстав для довіри. Та нині в оцінках респондентів переважає негативне ставлення, що контрастує з довірою до президента. Про що це свідчить? Харизми Володимира Зеленського вже вистачає тільки на Володимира Зеленського. Він більше не випромінює позитиву, який поширювався на інших чиновників і парламентаріїв.

 

Про загалом негативне сприйняття суспільно-політичної ситуації свідчить і недовіра громадськості до чиновників – 77 відсотків, судової системи – 76, партій – 70, прокуратури – 68 процентів, САП, НАБУ, НАЗК – 65, Верховного суду – 64, новоствореного Антикорупційного суду – 64 відсотка, Конституційного суду – 60,5 тощо. Якщо коротко, то в цій країні громадяни нікому не довіряють, окрім армії – 69 відсот­ків, добробатів – 51 відсоток, та президента – 51,5. Аби охарактеризувати ситуацію, є одне літературне слово – хохма. Де армія, яка пройшла окопи і кров, і де Володимир Зеленський?

 

А підсумок такий: Володимир Зеленський так і не зумів переломити ситуацію. Люди не бачать боротьби з корупцією і тому не довіряють прокуратурі, антикорупційним органам і судам. Не відчувають зростання добробуту, тому й не довіряють уряду й парламенту. Люди ніколи не мали довіри до чиновників і політиків. Але повірили Володимиру Зеленському. Були на те підстави чи ні – не має значення. Магія розвіялася. І люди знову почали бачити негаразди. Але й надій, які вони пов'язували з Володимиром Зеленським, у них уже нема. Вони за інерцією ще довіряють президенту, проте вже не надіються на нього.

 

А тепер про те, чого очікувати громадськості від Дениса Шмигаля. Одразу скажу, запасайтеся серветками, бо невдовзі доведеться шмигати.

 

Кандидат на посаду прем'єр-міністра зумів переконати парламентаріїв проголосувати за нього впродовж якихось 6 хвилин. Під час промови сказав, що послідовно втілюватиме курс президента. Ця стратегічна мета реалізовуватиметься завдяки: збільшенню соціальних видатків, зменшенню видатків на премії й зарплати топчиновників, девальвації гривні, децентралізації, великому будівництву, новій кредитній політиці, діджиталізації.

 

Єдине, про що не сказав Шмигаль, – де він візьме фінанси на соціальні видатки, велике будівництво і, даруйте, діджиталізацію? В держбюджеті діра, торговельний баланс негативний, інвестицій немає. Звідки гроші на покращення життя всіх і кожного? Пан Шмигаль, як і пан президент, не знають відповіді на це питання. Показово і те, що у складі нового уряду немає міністра економіки та міністра сільського господарства, тобто очільників відомств, які безпосередньо відповідають за наповнення держбюджету. Тож, як бачимо, формуючи новий Кабінет міністрів, президент розпочав із думки не про те, як країна має заробляти гроші, а з фантазій про витрати. Не певен, що це та послідовність міркувань, яка матиме позитивний ефект.

 

Про пріоритети прем'єр-міністра свідчать і його перші заяви. Вже 5 березня ошелешив Україну – воду в Крим треба подавати, бо там живуть українці. Наразився на жорстку критику й поділився планом – воду треба маркувати, подаючи тільки громадянам, але в жодному разі не на потреби підприємств і армії РФ. А 6 березня в Офісі президента пояснили: воду можна буде подавати лише після деокупації півострова. І Шмигаль урочисто повторив цю формулу.

 

І президент, і керівник його Офісу Андрій Єрмак запевнили, що в рамках офіційних переговорів із представниками РФ про постачання дніпровської води до Криму не йшлося. А в рамках неофіційних перемовин? Десь на пляжах Оману, приміром?

Те, що в першому ж публічному виступі Денис Шмигаль заговорив про воду в Крим, свідчить про одне: його призначення ставилось у пряму залежність від згоди поновити водопостачання. Бо за інших обставин він ніколи не наважився б порушувати цю тему в такому ключі. Тож питання не до прем'єр-міністра, а до президента, який лобіює заходи зі сприяння російським окупантам.

 

Чому постачання води до Криму є неприйнятним? Ні, не тому, що нам, українцям, подобається зливати дніпровську воду до Ягорлицької затоки. Подавати її на півострів можна лише, уклавши міждержавну угоду, що уможливлює правочини суб'єктів господарювання. Така угода і такі правочини можливі тільки на основі визнання юридичного статусу суб'єктів і їх рівності. А це означає, що, постачаючи воду до Криму на основі угоди, українська сторона визнає легітимність сторони, з якою цю угоду укладає. Відповідно, визнає закони й органи влади РФ у Криму. Тож це прямий крок до визнання легітим­ності російської анексії.

 

А тепер підсумок.

 

Перше. На зміну некомпетентному й безхребетному Олексію Гончаруку прийшов такий самий Денис Шмигаль, наділений до того ж і винятковою безпринципністю.

 

Друге. Позитивних змін в економіці не буде. Негативні тенденції занадто сильні, а елементарного плану дій уряду немає. Єдине, на що варто очікувати, це на девальвацію гривні, а отже, й зростання інфляції.

 

Третє. Закон про ринок землі сільськогосподарського призначення, створений в інтересах олігархату, не зазнає істотних змін. Заява Шмигаля про те, що питання продажу землі іноземцям має бути винесене на референдум, приголомшує цинічністю – категоричним небажанням обговорювати суть проблеми. Отже, країна вступає у складний конфлікт, компромісне вирішення якого неможливе.

 

Четверте. Володимир Зеленський і його Офіс діють у руслі інтересів Російської Федерації. Їхні кроки зустрічають жорсткий спротив громадянського суспільства. Тож президент почувається, ніби в обложеній фортеці. Тому на посаді міністра внутрішніх справ збережено Арсена Авакова, який запевняє президента, що здатен протидіяти громадянському суспільству. Під це ж таки завдання призначать і генерального прокурора.

 

П'яте. Кредит довіри до президента вичерпався. Зміна уряду не уможливить поліпшення соціально-економічної ситуації. Навпаки, вона тільки погіршуватиметься. І невдоволення діяльністю Володимира Зеленського зростатиме. Країну очікують масові акції протесту, а отже, цілком імовірно, й вуличні зіткнення з підрозділами МВС. Адже пану Авакову треба буде показати свою ефективність. Ситуацію ускладнює той факт, що опозиція не має лідера, який мав би позитивний баланс довіри. Так влада, яка стрімко втрачатиме підтримку, вступить у протистояння із громадянським суспільством, яке, одначе, матиме проблеми з координацією дій і публічною артикуляцією своїх вимог.

 

Прийшла весна, але, хто кого саджатиме, невідомо.

 

Link to comment
Share on other sites

Уляну за те, що вона зробила з медициною, треба піддати аутодофе. Надіюся, вона в групі ризику по короні і та її не мине. Хай відчує весь шарм своїх реформ.

Ленин жив?

Link to comment
Share on other sites

Трошки не так. Нарешті, предметно проілюстровано, що центральна влада повністо втратила управляємість регіонами, які остаточно перетворилися у феодальні князівства під упралінням міцевого олігархату. І зебаньки у цьому публічно розписалися. За таку лояльність Зебаньку доведеться платити олігархату немалу ціну, ділитися владою і бюджетними преференціями за наш рахунок, само-собою. Про будь-яку деолігархізацію можна забути, принаймні, поки Зебанько добуде свій термін президентом-маріонеткою. Якщо добуде, в чому я маю великий сумнів

где то так и я думаю, феодальные регионы

Змінено користувачем Ali(UA)
Link to comment
Share on other sites

Трошки не так. Нарешті, предметно проілюстровано, що центральна влада повністо втратила управляємість регіонами, які остаточно перетворилися у феодальні князівства під упралінням міцевого олігархату. І зебаньки у цьому публічно розписалися. За таку лояльність Зебаньку доведеться платити олігархату немалу ціну, ділитися владою і бюджетними преференціями за наш рахунок, само-собою. Про будь-яку деолігархізацію можна забути, принаймні, поки Зебанько добуде свій термін президентом-маріонеткою. Якщо добуде, в чому я маю великий сумнів

Та вони і не отримували тієї керованості, то ж не мають чого втрачати. А от заради можливості доєднатися до контролю над регіонами створюють там коаліції з ким завгодно. Наприклад, моя прифронтова область не зовсім типова. Тут ригоолігархи злилися тепер у значній мірі місцевому криміналу. Так от з цими шахівцями і колишніми порошенківцями тепер кооперується влада СН. А це ще гірше від контролю чистих ригів за результатами.

Link to comment
Share on other sites

×
×
  • Створити...