#‎яНеБоюсьСказати. флешмоб проти замовчування насильства

[Soloviev]

 

на часі вже створювати ресурс, на якому анонімні жінки писатимуть про тих, хто їх згвалтував чи переслідував чи домагався -- і поститимуть їхні фото і за можливості імена і прізвища. 

 

 

Акция ‪#‎яНеБоюсьСказати‬ ‪#‎яНеБоюсьСказать‬ вызывает бурю эмоций. И особенно много - у мужчин, которые всячески хотят замылить насилие над женщинами. Разными путями - отрицанием насилия вообще, обвинением жертвы, подсчетами кто пострадал и не пострадали ли насильники сами, признанием изнасилованными только умерших при попытке защититься, попытки замылить тег всякой фигней, омерзительными шуточками и "глубокомысленными цитатами" самого себя. 

Потому что они боятся. 

Потому что если этот тренд пройдет, если пойдет массовое изменение отношения к насилию, если обвинять будут насильника, а жертву будут поддерживать, то пойдет фаза вторая. Жертвы насилия начнут называть имена насильников.

И вот это-то их и пугает до самых печенок.(с)

 

 

А вам что с того?

Скажите честно, вас изнасиловали? Если да, то называйте имена, что мешает?

Не плевать ли на отношение общества, если у вас такая кричащая проблема, и даже можно сказать, трагедия? Вор должен сидеть в тюрьме Злодей должен быть наказан.

А если это не ваша проблема, то признавайтесь, какие дивиденды хотите из этого извлечь. И пжлста, без отмазок. Не прокатит.

[Стиви Джи]

таке ось

кацапка чи то жалієтся на харасмент, чи то вихваляється, що 200 рублів заробила

 

я й не пойняв

 

Ольга Борисова

3 ч · Город Москва, Россия ·

 

‪#‎ЯнеБоюсьСказать‬ - инициатива, несомненно, правильная. Вот хорошая. Я прочитала достаточно леденящих душу историй. А люди, рассказавшие эти истории, несомненно стали сильнее.

Но, к сожалению, дабы вкатиться в тред и собрать лайков, лента плюется историями в стиле "Парень меня насиловал.. Ну, как насиловал? Мы занимались сексом, мне было больно, он сказал, что это нормально", или "Мой мужчина выгнал меня из дома... Не бил, конечно, но вот оскорбил." БЛЯДЬ. И как бы никто из них не задавал вопросов тогда, когда их собственный мужчина, близкий, любимый, делал им больно. Никто не боролся, не отстаивал себя. В таких историях человек сам решает стать жертвой. И выглядят так же жалко.

Ну, простите, а кого не выгоняли из дома?
Однажды я пришла в гости к приятелю, он попытался меня поцеловать, я отстранилась и, как мне казалось, продолжила нашу беседу. Он не угомонился, прижал меня к стене, крепко сжимал кисти моих рук, пытался зубами стянуть с меня одежду. Тогда я стала бить его ногами) После чего чувак сказал мне "Пошла нахуй отсюда", я, с улыбкой победителя, напомнила ему, что до дома мне добираться 20 минут, а сейчас ночь. Он кинул мне 200 рублей в лицо (на такси), а я с улыбкой и двумя сотками решила прогуляться до дома. Со стороны может показаться, что меня унизили. Да, со мной поступили некрасиво, но вас не могут унизить, сломать, сделать жертвой, если вы боретесь за себя. Если вы можете бороться. Если уважаете себя. (Это я про истории категории "он меня насиловал в сексе, на который я дала согласие")

Выбор есть не всегда. Но если он есть, выбирайте позицию силы.

[Стиви Джи]

А вам что с того?

Скажите честно, вас изнасиловали? Если да, то называйте имена, что мешает?

Не плевать ли на отношение общества, если у вас такая кричащая проблема, и даже можно сказать, трагедия? Вор должен сидеть в тюрьме Злодей должен быть наказан.

А если это не ваша проблема, то признавайтесь, какие дивиденды хотите из этого извлечь. И пжлста, без отмазок. Не прокатит.

 

 

а я ось уявляю собі- ось жертви насильства "перестали мовчати і почали називати імена насильників"

років через 10-15, ага

коли вже хуй що докажеш

але отак ось, "назвавши" публічно, розігнавши істерику в фейсбуках чи то спеціальних сайтах, організувавши подальшу травлю, можна так занєхуй дєлать портити життя людям, яків тобі чимось дошкулили в житті (але не гвалтували і навіть не намагалися)

гадаю, майже кожного з чоловіків на форумі намагалися шантажувати вагітністю, як правило- уявною

мабуть, непоодинокі були і випадки погроз "якщо ти мене покинеш і підеш до Вальки- я заяву накатаю до мєнтовкі, що ти мене згвалтутвав", еге ж?

чи, скажете, не бувало такого?

чи немає у кожного з чоловіків в минулому житті  хоча б однієї жінки- колеги, коханки, залицяльниці - з якою якось негарно щось вийшло - ну не одружився ти на ній, або до іншої пішов, по кар'єрі обйішов, тощо, і яка на тебе тепер жабу в пазусі тримає?

Ось який вона жирний та зручний спосіб помститися отримає, еге ж?

 

Так, мовчати не треба. Але не треба мовчати вчасно. Коли злочинця можна покарати.

Щодо решти випадків, якщо через багато років тобі щось муляє душу - є психотерапевт.

Так вважаю.

[coolzak]

В канаді слово жінки закон і всякі курви користуються

Бувшого боса жінка задзвонила в поліцію що побив і мужика закрили в відділку в суботу.Сидів там до понеділка поки суддя не випустив бо діти які були вдома посвідчили що то мама видумала.

Правда зробили заборону приближуватись на  х метрів і хлоп мусів зняти квартиру собі оплачуючи хату  бабі яка виявилось вже мала хахаля пару місяців і шукала варіантів щоб копійку лишню витягнути

[Стиви Джи]

В канаді слово жінки закон і всякі курви користуються

Бувшого боса жінка задзвонила в поліцію що побив і мужика закрили в відділку в суботу.Сидів там до понеділка поки суддя не випустив бо діти які були вдома посвідчили що то мама видумала.

Правда зробили заборону приближуватись на  х метрів і хлоп мусів зняти квартиру собі оплачуючи хату  бабі яка виявилось вже мала хахаля пару місяців і шукала варіантів щоб копійку лишню витягнути

 

це все хоча б в законний спосіб робиться- заява, виклик копів, документи там, що потім можна хоча б у відповідь влупити через суд

а тут будуть просто травити по фєйсбучіках, а що - відповіідальності за наклеп у нас немає, чого боятися?

безперечно, всі ці "телефони довіри", соціальні служби для жертв насильства потрібні, поліція має реагувати на такі випадки/виклики блискавично та дуже жорстко, починаючи з побутового насильства в сім'ях. Потрібна розгалужена інформаційна підтримка, щоб потерпілі дійсно не мовчали, для всього цього потрібна копітка серйозна робота, як держави, так і волонтерів. 

а ось всілякі двіжняки у фєйсбучіках користі не дадуть- ну розповів популярний радіоведучій/дєзігнєр/журналіст/хуйзнахто Орест Бздруль як п'яний сусіда дядя Сірьожа йому хуєм в мармизу тицяв і ледве глазіка не виколов- і що далі? що ця оповідь дала суспільству? 

можливо я вже застарий для розуміння двіжняків в усіх цих ваших молодіжних інторнетах, но я геть не розумію ани сенсу, ані користі від подібного заголяння на публіці

[coolzak]

А ти уяви що би було якби дітей не було?Зруйноване життя і тюрма

Бо жінка ж не бреше-в неї фуя нема

[Javded]

це все хоча б в законний спосіб робиться- заява, виклик копів, документи там, що потім можна хоча б у відповідь влупити через суд

а тут будуть просто травити по фєйсбучіках, а що - відповіідальності за наклеп у нас немає, чого боятися?

безперечно, всі ці "телефони довіри", соціальні служби для жертв насильства потрібні, поліція має реагувати на такі випадки/виклики блискавично та дуже жорстко, починаючи з побутового насильства в сім'ях. Потрібна розгалужена інформаційна підтримка, щоб потерпілі дійсно не мовчали, для всього цього потрібна копітка серйозна робота, як держави, так і волонтерів. 

а ось всілякі двіжняки у фєйсбучіках користі не дадуть- ну розповів популярний радіоведучій/дєзігнєр/журналіст/хуйзнахто Орест Бздруль як п'яний сусіда дядя Сірьожа йому хуєм в мармизу тицяв і ледве глазіка не виколов- і що далі? що ця оповідь дала суспільству? 

можливо я вже застарий для розуміння двіжняків в усіх цих ваших молодіжних інторнетах, но я геть не розумію ани сенсу, ані користі від подібного заголяння на публіці

Пользуясь случаем, хочу заметить, что юзеркиня Dilbert предлагает обвинять насильников анонимно.

Вот где раздолье.

[coolzak]

це все хоча б в законний спосіб робиться- заява, виклик копів, документи там, що потім можна хоча б у відповідь влупити через суд

а тут будуть просто травити по фєйсбучіках, а що - відповіідальності за наклеп у нас немає, чого боятися?

безперечно, всі ці "телефони довіри", соціальні служби для жертв насильства потрібні, поліція має реагувати на такі випадки/виклики блискавично та дуже жорстко, починаючи з побутового насильства в сім'ях. Потрібна розгалужена інформаційна підтримка, щоб потерпілі дійсно не мовчали, для всього цього потрібна копітка серйозна робота, як держави, так і волонтерів. 

а ось всілякі двіжняки у фєйсбучіках користі не дадуть- ну розповів популярний радіоведучій/дєзігнєр/журналіст/хуйзнахто Орест Бздруль як п'яний сусіда дядя Сірьожа йому хуєм в мармизу тицяв і ледве глазіка не виколов- і що далі? що ця оповідь дала суспільству? 

можливо я вже застарий для розуміння двіжняків в усіх цих ваших молодіжних інторнетах, но я геть не розумію ани сенсу, ані користі від подібного заголяння на публіці

цілком можливо що наступним буде те що внаслідок цих тицянь в нього розвинулось гейство чи педофільство і треба грошей боротьбу з дискримінацією меншин

[Dilbert]

А вам что с того?

Скажите честно, вас изнасиловали? Если да, то называйте имена, что мешает?

Не плевать ли на отношение общества, если у вас такая кричащая проблема, и даже можно сказать, трагедия? Вор должен сидеть в тюрьме Злодей должен быть наказан.

А если это не ваша проблема, то признавайтесь, какие дивиденды хотите из этого извлечь. И пжлста, без отмазок. Не прокатит.

ПНХ

[Стиви Джи]

цілком можливо що наступним буде те що внаслідок цих тицянь в нього розвинулось гейство чи педофільство і треба грошей боротьбу з дискримінацією меншин

 

а якщо він просто виріс мудаком- чи повинен в цьому дядя Сірьожа?

[coolzak]

а якщо він просто виріс мудаком- чи повинен в цьому дядя Сірьожа?

звичайно-тут в судах стандартна лінія захисту-тяжке дитинство.тато бив.сусід фуями тикав-через це я виріс таким.відпустіть будь ласка.Я не є поганий це суспільство винувате що не купило мені рожевого ведмедика коли мені було 6 років.Тому я вбив.згвалтував інше

[Soloviev]

ПНХ

 

В игнор.

[wtf]

Какой-то форум гендерных шовинистов и сексистов.

Хорошо, что я тут не в поисках.

А то бы пришлось выбирать из дремучих мужланов хоть кого-то потоньше и почеловечнее.

Фу такими быть.

А вдруг нас читают тонкие барышни в надежде. А тут вы.

 

 

Стиви, расскажите про несамовытый секс на ксероксе с использованием шредеров и дыроколов!!!!!!1111111

[snow_bird]

 

 

Наша слава кучерява Не вмре, не поляже. Або, може, і поляже. Як вже німець скаже.

 

пророк...як і Тарас...

[Dilbert]

Dmytro Potekhin

23 hrs · 

 

Віктор Фьодоровіч більше трьох років ґвалтував всю країну - і жінок, і чоловіків. І старих, і дітей. Але найбільше дивує інше. 

Майже вся країна при цьому вдавала, що він президент й має на це леґітимне право! Й зараз, коли країні вдалось не без крові вишкрябатись з-під нього, йому та його співучасникам, які теж взяли безпосередню участь в тому "святі", інкримінують лише крадіжку. Та й то - далеко не всім. 

А за світло ми продовжуємо платити основному спонсору зґвалтування, який як тримав при цьому не одну свічку, а низку обленерго, так і тримає. 

І головні редактори практично всіх видань й телеканалів, які при цьому втирали всій країні, що він президент, не звалили разом з ним в Ростов, не перепросили за співучасть й не залишили професію.

Тому пропоную не припиняти цей флешмоб, а розгорнути його ширше. Поїхали! 

 

Допоможу журналістам:

"‪#‎яНеБоюсьСказати‬, що мене ґвалтував головний редактор [головні редактори тут можуть спробувати звалити все на власника/олігарха] видання/каналу [тут можна зазначити назву, але й без неї - теж ок] і я, навіть попри усвідомлення узурпації влади в країні, щотижня/щодня/щогодинно [тут обираєте залежно від періодичності вашого ЗМІ] інформаційно ґвалтував сотні/тисячі/мільйони [обираєте залежно від кількості переглядів вашого ЗМІ] людей - всю аудиторію нашого видання/каналу й впарював їй узурпатора під виглядом кепського, але президента. На своє виправдання можу сказати, що я при цьому критикував/ла його й розкривав/ла форми ґвалтування, але продовжувати брехати країні мене змушувало моє хибне уявлення про роль журналістики, сенс євроінтеграції, загрозу альтернативного зґвалтування Путіним, потреба годувати сім'ю та участь в цьому багатьох інших авторитетних постатей. Я був/ла водночас жертвою та ґвалтівником/цею. Так, я зміг/змогла впізнати ґвалтівників у лідерах терористичних "республік", відповідним чином змінив/ла лексику й майже одразу у своїх матеріалах почав/ла називати їх "так званими". Втім, я не зміг/змогла вчасно сказати правду про режим Януковича й три роки леґітимізувала насилля його режиму над країною, яке призвело до масових вбивств. Вибачте мене, батьки Небесної сотні та багатьох інших! Вибач мене, країно!". 

Вперед, журікі! Досить втирати країні, що підкорятись ґвалтівникам, це нормально. Досить внормовувати узрпацію та насилля.

Розповісти свою історію насилля не завжди легко. Але інші ж змогли. Хоча самі інших не ґвалтували, людям не брехали, можливостями не зловживали й стандарти професії не порушували.

[snow_bird]

 

 

Так, мовчати не треба. Але не треба мовчати вчасно. Коли злочинця можна покарати.

 

+профілактика, приміром пояснювати дітям, кому вони мають стукати, куди жалітись, і що це не з ними "шото нє то"...

[convex]

 

Dmytro Potekhin

23 hrs · 

 

Тому пропоную не припиняти цей флешмоб, а розгорнути його ширше. Поїхали! 

 

Треба принаймні поширити флешмоб на депутанів, які терміново приймали особливі статуси під пильним оком нашого припиздента. Ми почуємо душераздірающіє подробності - як лякав, викручував руки, пропонував гроші і т.д.   

[Dilbert]

це корисно почитати, тим хто каже, що незалежність випадково отримано чи подаровано

 

Rostyslav Kramar

8 hrs · 

 

‪#‎янебоюсясказати‬ Переважної більшості цих жінок, а може й усіх, уже нема серед живих. Тому дозвольте мені побути їхнім голосом. 
Тема поверталася до мене роками, коли в пам’яті раптом зринали їхні обличчя, шматки розмов і пісень, коли перевозив свої речі на чергове нове місце мешкання і мусив переглянути старі папери, коли читав мемуарну літературу... Почуваюся перед цими людьми винним, бо багато з того, що записував на початку 90-х забулося, загубилося, або дотепер зберігається у мене в рукописах, чи на касетах, які ніяк не встигаю оцифрувати. 20-25 років тому доволі часто мені доводилося бути першою людиною, яка вислуховувала пережите колишніми українськими в’язнями ГУЛАГУ. Збирав тоді польові матеріли до дисертації про народну творчість 40-50 років, тобто часів молодості покоління моїх дідусів і бабусів. На той час таке поняття як oral history звучало екзотично, тож методологію доводилося «намацувати» інтуїтивно. Розгубленість перших місяців, коли не знав до кого, як підійти зі своїми питаннями поволі змінилася в інакшу розгубленість, коли не знав як упоратися з такою кількістю контактів та інформації. Люди з якими вдалося поговорити, записати їхні спогади, вірші, пісні вказували на своїх знайомих, а ті – знайомих знайомих... З касетним магнітофоном на плечі – три роки по західноукраїнських містечках та селах. Були короткі й довгі розмови – з загальними туманними місцями і макабричними подробицями, були сльози, які переходили в ридання, було здивування дітей колишніх репресованих, які майже нічого не знали про пережите батьками. Десь через пів року таких сповідань мені довелося звернутися до знайомого лікаря. Постійно боліла голова. Порадив ставитися до того, що чую так, як лікарі ставляться до тяжко хворих – з дистанцією, «не пропускати через себе».
Серед співрозмовників часто, а мабуть таки найчастіше, були жінки. Якщо говорити про їхній збірний образ, який живе в моїй пам’яті, то мабуть це буде невисока, може навіть низька , худенька охайна бабуся, сива, нефарбована, радше з непокритою головою, ніж у хустці. Обов’язково усміхнена, зрівноважена. На перший погляд нізащо не скажеш, що колишня «зечка»... 
Ах так, ви, мабуть, зачекалися на story #янебоюсясказати... А їх не буде. Так, так, розчарую... Жодна (жодна!) з цих жінок не розповіла мені про те, що десь у підвалі страшної тернопільської тюрмі МҐБ, в якій була «камера ґвалтувань», чи на пересилці, чи в дорозі до ГУЛАГУ, чи десь уже там за Уралом, принизили її жіноче достоїнство, розтоптали людську гідність... Втім, це не означає, що тема #янебоюсясказати не виникала в розмовах. Я навіть не знаю, яке адекватне слово вжити до цих почутих епізодів з життя покоління моїх бабусь. Учора до пізна читав дівчачі-жіночі розповіді в мережі. Страшно, гидко, соромно за нас чоловіків, братів, батьків... Та мабуть модне тепер словечко «треш» найбільш точно віддає суть того, що відчуваю згадуючи зустрічі початку 90-х. Словом, були вони – ці історії про пекучий сором у тюремних лазнях, коли чиїсь каламутні погляди влазять у кожну шпарину голого дівочого тіла, а спітнілі долоні ляскають по сідницях; про єдині трусики, які треба було берегти, мов зіницю ока, але хтось їх під дикий регіт забирає; про «маленькі щомісячні проблеми», які у в’язниці чи таборі виростають до мега-приниження, про блатних, які чекали на ешелон з «політичними» дівчатами, аби вдовольнити свою хіть, про таборові вагітності... Про спроби самогубства... Але завжди це були історії про когось – дівчину з Прикарпаття, зі Львова, звідкілясь із Волині, «пам’ятаю тільки, що мала на ім’я Маруся і мала гарне кучеряве волосся». Ніколи про себе. Мої бабусі-співрозмовниці були свідками, боронь Боже, не жертвами страшних епізодів про які розповідали...
Одного разу, була саме неділя, я запросив двох таких бабусів-подруг до свого тернопільського помешкання. Незадовго перед тим народилася наша перша доня. В хаті пахло дитинкою і варениками Пообідали, погомоніли, записали пісні. Поплакали, як завше згадуючи «Сибір, Сибір, далеки край». Одна бабуся була більш говірка. Казала, що в юности мала довжелезні коси. З ГУЛАГУ в Україну вона повернулася з дитиною. Хворою на синдром Дауна. Друга бабуня – більше мовчала, усміхалася. Гарно попрощалися, старенькі коліжанки заспівали «Многая літа» Даринці. Обіцяли прийти через тиждень і продовжити розмову. Наступної неділі прийшла тільки одна бабуня – та більш говірка. Запитую, чому нема її подруги. «Ну ви знаєте, - пояснює ніби винувато, - минулого разу вона так розхвилювалася, що захворіла, тиск піднявся. Вона не може». Що ж, не може, то не може. «Зрозумійте її, - продовжує пояснювати, - вона таке пережила, дуже важко повертатися в минуле. І... знаєте, у неї на грудях нема сосків...» На мить я онімів. 24-річний тоді «досвідчений» батько не знав, що маю відповісти на таке пояснення. «Тобто як?» - врешті витискаю з себе. «Ну, зрозумійте, це ж були садисти, нічого святого...», - стільки й почув. 
На фінішній прямій збирання матеріалів до дисертації одного весняного ранку я прокинувся в дивному стані. Права рука наче не моя. Сів до письмового столу. Не складаються пальці, аби взяти ручку. Лікарі, діагноз «мікроінсульт», потрібен спокій, тривале лікування, «інакше станете нашим постійним пацієнтом». Пів року рукопис моєї кандидатської під диктовку писала Руслана, аж поки я оклигав. Після захисту шість років не повертався до теми дослідження.
До чого уся ця історія в контексті заявленої теми? Просто мене завжди цікавило як складалися долі тих, хто нівечив жіночість матерів покоління моїх батьків... Як вони жили, які історії розповідали своїм синам, внукам? Іноді мені здається, що на теперішніх дівчат і жінок із кущів та темних ліфтів вистрибують нерозказані історії бабусів.

[Гість paraskaa-W]

Анна Амарго

9 ч · 

 

И ещё на всякий случай. Те, кому надоел флешмоб - идите к своей маме, к своей сестре и жене, поинтересуйтесь у дочки - пытались ли ее хоть раз облапать в набитом трамвае, было ли ей жутко от взгляда, которым её в лифте оглядывал старый сосед, приходилось ли ей хоть раз убегать с переулка на людную, освещенную улицу.

Гарантирую - если вы найдёте подход, если вы правильно спросите - вы такое узнаете, что волосы зашевелятся даже там, где их нет.

А когда отойдете от шока - подумайте хорошенько - почему никогда раньше мама с вами не делилась историей о начальнике цеха, хватавшем её за грудь и за жопу, почему жена не рассказывала вам о случае на картошке студенческой, почему ваша дочь не жаловалась вам на одноклассников, лезущих ей в сарафан. Может, потому, что вы - просто шутник и с вас столько же пользы, сколько с козла молока.

И поверьте - было у каждой. Не обольщайтесь тем, что вашу маму не лапали, а жену не пытались догнать. То, что вы не в курсе этого многообразия страшных женских секретов - означает одно - вашим женщинам стыдно. Они боятся сказать вам. Они берегут таким образом вашу тонкую матьее душевную организацию. Бо весь этот бэдээсэм ранит вас и утомляет.

 

 

 

[Донецька комашка))]

Странный немного флеш-моб. Из серии "ударим велопробегом по бездорожью".

Я не думаю, что этот психологический эксгибиционизм однозначно полезен тем, кто "небоитсясказать". Ну расскажете вы это, ну переживете еще раз мысленно неприятную ситуацию. Дальше что. Кому это рассказано. Интернету? Ну получите в ответ каких-нибудь три комментария, над которыми написавший думал секунд двадцать. Какое счастье.

Я не думаю, что это полезно кому-то, кто все эти письма счастья читает в ленте. 

Я определенно не считаю, что это как-то повлияет на отношение к таким ситуациям в обществе. Не знаю, почему кому-то кажется, будто это проблема отношения к насилию. Это, в основном, проблема отношения к чужим проблемам. Когда вы едете в автобусе, то всем плевать, что кто-то кому-то трется об платье пипиской. И всем так же плевать на то, что кто-то кому-то вырезает кошелек из сумки. Никому не нужны чужие проблемы. Хоть мужчина вы, хоть женщина.

Итого имеем банально очередной бесполезный всплеск сетевого негатива.

[Dilbert]

ну ви не вважаєте, а вони вважають, що це має терапевтичний ефект

 

вам що з того? не читайте як вам гидко

 

яке ви маєте право розказувати жертвам, що їм робити

[Dilbert]

Kateryna Kholod

22 hrs

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Відвертість бісить людей. Якщо жінка постраждала від насильства, вона має мовчати, не псувати вдавану гармонію цього світу. Сказати - визнати проблему, вивільнити своє хвилювання та біль. А це вже непристойно. Де та омріяна стриманість “справжньої жінки”, яку рекламує суспільство в статтях і розмовах? Мовчання жінок сприймають як дозвіл. Мовчиш - значить все добре, можна й далі порушувати приватний простір, переслідувати, ґвалтувати. Для багатьох чоловіків існує “гармонія” - брати силоміць те, що хочеться, бо так “природно”. 
Жіночі проблеми сприймаються як щось незначне, гидке і нав’язливе. Жінка - суцільна емоція, тому вона може вигадати все, що завгодно. Занадто емоційна, схильна до драматизації. Напоготові завжди є аргумент “в кожної людини є психологічні травми, але згадувати про них - жалюгідно”. Так знецінюють жіночий негативний досвід. Але це не привід стримувати біль та далі вдавати, що все гаразд. Бути відвертими - важливо. Саме цього бояться злочинці.

[Бацилла]

 

Kateryna Kholod

22 hrs

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Відвертість бісить людей. Якщо жінка постраждала від насильства, вона має мовчати, не псувати вдавану гармонію цього світу. Сказати - визнати проблему, вивільнити своє хвилювання та біль. А це вже непристойно.

 

"непристойным" это будут считать скорее другие женщины (вспомним классическое "бъёт, значит любит"), а не мужчины.

глубокое имхо.

[Донецька комашка))]

 

 

ну ви не вважаєте, а вони вважають, що це має терапевтичний ефект

Ну молодці. Але особисто я продовжу вважати, що терапевтичні ефекти краще отримувати від фахівців з того виду терапії. Й що це стосується як фізиологічних травм, так і психологічних.

 

 

вам що з того? не читайте як вам гидко

Мені з того нічого, бачу створили гілку для коментування - то й коментую.

 

 

яке ви маєте право розказувати жертвам, що їм робити

А яке ви маєте право кидати мені наїзди за висловлювання власної думки в створеній для того темі, й приписувати мені якийсь диктат якимось жертвам?

[Донецька комашка))]

 

 

"непристойным" это будут считать скорее другие женщины (вспомним классическое "бъёт, значит любит"), а не мужчины.

Да так и есть. А мужчины сконцентрируются на том, что они тоже от чего-то пострадали (ну а почему нет), и вся инфантильная часть соцсетей схлестнется в разбирательствах на тему того, кто самый бедный и кого надо больше всех жалеть.

[Dilbert]

деякі чоловіки як раз сконцентрувались на знеціненні жінок, всякі ірванці та інші покидько-митці та "класики! укрсучліт

[Стиви Джи]

дрочка теж дає терпаевтичний еффект, до речі

[Стиви Джи]

#ЯнеБоюсьСказати: фестиваль домашнего порно

#ЯнеБоюсьСказать, что секс между мужчиной и женщиной бывает и добровольным.

http://ic.pics.livejournal.com/dolboeb/53631/1128599/1128599_original.jpg

#ЯнеБоюсьСказать, что в наши эмансипированные времена у женщины есть не меньше рычагов для принуждения мужчины к отношениям, чем наоборот. Таким рычагом могут служить не только деньги и служебная зависимость, но и угроза написать заяву.

 

#ЯнеБоюсьСказать, что далеко не все воспоминания девушек о вынужденном сексе основаны на действительных событиях. Особенно — когда во всём мире флешмоб, и надо обязательно что-нибудь срочно такое про себя вспомнить. Именно сегодня, потому что завтра будет другой флэшмоб, про кошечек, отращивание усов или вёдра с ледяной водой.

 

#ЯнеБоюсьСказать, что в современном мире женщина может 20 лет деловито использовать свою репродуктивную систему в качестве карьерного инструмента, а потом рассказать в полиции, что её все эти годы насиловали злые люди — и ей поверят. Спросите Моше Кацава, как это бывает.

 

#ЯнеБоюсьСказать, что Джулиан Ассанж скрывается сейчас в эквадорском посольстве вовсе не из-за того, что изнасиловал двух шведок. Они обе мечтали с ним переспать, и приложили немало усилий к соблазнению. А скрываться он вынужден из-за того, что уровень критики к заявлениям об изнасиловании в современном мире практически нулевой. За WikiLeaks ЦРУ не могло бы объявить его в международный розыск, а за изнасилование — пожалуйста.

 

Я искренне сочувствую всякому человеку, ставшему жертвой сексуального насилия против своей воли — независимо от пола и возраста. Но ничуть не меньше я сочувствую человеку, которого сперва преднамеренно соблазняли в корыстных целях, а потом, получив с него сполна, написали заяву про изнасилование, и заработали в два конца.

 

Я совершенно убеждён, что преступления сексуального характера должны расследоваться и наказываться, и правоохранительным системам по обе стороны Атлантики очень много ещё нужно сделать, чтобы этот процесс не сопровождался дополнительными травмами для жертвы насилия.

 

Но общественный климат, при котором любое сексуальное приключение можно задним числом переоформить в изнасилование, я считаю таким лекарством, которое ничуть не лучше болезни.

 

Мир устроен так, как устроен. В нём есть не только мужчины-насильники и мужчины-садисты, но и женщины в поисках сексуальных приключений для личного удовольствия, и жрицы платной любви, и совершенно сознательные карьеристки, использующие постель в качестве социального лифта. Если вы никогда не слышали о таких случаях — значит, вы живёте на какой-то другой планете.

 

Флэшмоб — это хорошо и весело, это поднимает траффик и тиражи.

Флэшмоб #ЯнеБоюсьСказать кому-то помогает развить свои навыки creative writing, генерит мегабайты бесплатного домашнего порно, повышает аудиторию женского глянца и освобождает писателя, читателя, редакцию от лишнего стыда. Буквально как «50 оттенков серого».

 

Но ещё ни одна серьёзная проблема на свете не решалась с помощью флэшмобов.

 

Мужчины и женщины, которые находятся в сексуальном рабстве сегодня, не пишут про это колонки в Cosmo.

И эти колонки ни разу не помогут их освободить.

Нужен очень продуманный комплекс мер, в сфере юридической, лабораторной, правоприменительной, чтобы, с одной стороны, жаловаться стало не опасно, а с другой — заведомо ложный донос не принимался бы без доказательств. Потому что не только злые и жестокие мужчины мешают исправить ситуацию с сексуальным насилием. Циничные бляди, готовые использовать любой свой сексуальный успех для последующего шантажа, вымогательства или 15 минут славы, мешают этому ничуть не меньше.

 

Извините, ежели обидел чей-то благородный порыв, но коллективное лицемерие кажется мне слишком серьёзной проблемой, чтоб просто сделать вид, что всякого, кто сегодня написал яркий эротический мемуар, я согласен считать жертвой насилия и проливать слёзы над его трагедией.

 

http://dolboeb.livejournal.com/3001793.html#comments

 

Есть такой прекрасный американский писатель Майкл Крайтон, прославившийся «Парком Юрского периода».

http://ic.pics.livejournal.com/dolboeb/53631/1128794/1128794_original.jpg

Он создатель сериала ER и врач по образованию, то есть человек с очень формальным академическим подходом к любой актуальной теме, на которую он пишет роман. Он про эту тему сперва читает сто томов специальной литературы, а в конце любой книги у него огромный раздел ссылочного материала, чтобы читатель мог самостоятельно разобраться, где там фантазия автора, а где non-fiction, реальное положение дел. Как у Нестерова в «Небесном Иерусалиме».

 

Есть такой ссылочный раздел и в его романе про клонирование динозавров, и в романе Rising Sun, про Японию, которая беспощадно колонизирует США с помощью прямых инвестиций, подкупа и криминальных подстав. Вот буквально там в конце 20 страниц ссылок на научную литературу, где объясняется, что для японского бизнеса совершенно легитимно подсунуть в постель конкурента труп заранее убитой проститутки, чтобы завладеть его активами. Это не противоречит ни морали, ни законам Японии. А США к таким методам борьбы не готовы, поэтому проигрывают соревнование, констатирует Крайтон.

 

Разобравшись с клонированием и Японией, Крайтон обратился к теме sexual harrassment, и написал в 1994 году роман Disclosure. Который был потом экранизирован, с Деми Мур и Майклом Дугласом в главных ролях. Но в экранизацию не вошёл список использованной литературы, А жаль. Там очень много важного видно, из этой подборки фактов. Например, видно, как скосоёблена правоприменительная практика в США по вопросу о sexual harrassment. Вот такая тема как «принуждение к сексу с использованием служебной зависимости» в условиях эмансипации — это на 43% тема принуждения мужчины спать с начальницей. Но про это нет ни жалоб, ни уголовных дел. Мужчина просто не может пожаловаться, что его принудили к сексу с женщиной. Ему никто не поверит. Он будет по умолчанию осуждён. Потому что он мужчина, и сам отвечает за свой хуй. А женщина, велевшая мужчине раздеться в её кабинете под угрозой увольнения — ни в чём не виновата. И в 100 случаев из 100 ей верят.

 

Сегодняшний флэшмоб #ЯнеБоюсьСказать основан на той же презумпции права женщин на лжесвидетельство.

 

Я нисколько не сомневаюсь, что нежелательным сексуальным домогательствам в своё время подвергались практически все женщины, которых я знаю, включая мою жену и сестру. Я только не думаю, что желание некоторых гламурных журналов повысить свой траффик за счёт дармового user-generated content поможет им восстановить справедливость. Я думаю, что если кто-то решил сделать дешёвый пиар на модной теме, то мои читатели имеют право знать, в чём состояла исходная мотивация. Не в том, чтоб кого-нибудь привлекли к суду за преступления. Не в том, чтобы завтра не повторились такие преступления. А только в хэштегах, ретвитах и лайках, за которые кто-то получит квартальную премию.

 

Глянцевый журнал «Космополитен» в очередной раз поимел вас, девушки. Ваши исповеди измерены в терминах KPI, SMM, CTR и CTI. Ни один домашний насильник от этого флэшмоба даже не поморщился, не перестал делать то, что вчера сходило ему с рук, и завтра сойдёт. Вы просто подогрели кому-то поляну.

 

Но проблема от этого никуда не делась.

Вот, например, сидит 7 лет в концлагере девушка, пырнувшая ножом насильника. Она в момент «совершения преступления» была явно невменяема, насильник тащил её безжизненное тело на себе, про это есть видео.

Спросите себя, что лично вы сделали для её освобождения.

И имейте в виду, что никакой хэштег ей не поможет.

Ей нарисовали семь лет, и она их сидит.

Её можно оправдать и освободить, но не хэштегами, а осмысленным действием.

Ровно в этой точке расходятся интересы общества и тех глянцевых редакций, которые замутили флэшмоб.

Выйдите на площадь за Татьяну Андрееву, убившую своего насильника.

Сделайте так, чтобы её не просто освободили, но и оправдали.

Чтобы следующий насильник знал, чем рискует.

Понимаю, что проще и дешевле поставить хэштег в Фейсбученьке.

Но и вы понимайте, что есть разница между полезным действием и его имитацией.

 

http://dolboeb.livejournal.com/3001910.html#comments

 

сумарна вага популярності та впізнаваності Антона Носіка aka dolboeb в оцих ваших інторнетах важить десть втричі більше, ніж сумарна вага вих тих, хто вивертав білизну

[convex]

Шкода, що можна тільки раз плюсанути попередній комент.

[Dilbert]

психолог здорового человека!

 

Anna Stativka

 

Как и многие, два дня читаю в ленте посты с хештегом ‪#‎ЯНеБоюсьСказать‬.

Я психолог, травматерапевт. Истории о насилии я слушаю по несколько раз в неделю в течение 10 лет своей практики. Поэтому я хорошо понимаю, что насилие в нашем обществе - это, извините, норма жизни. 

И да, у меня тоже было, и не раз. Писать не буду, неинтересно, я давно это прожила и проработала, у нас, тыжпсихологов, личная терапия и все такое.

Я бы хотела о другом.

О последствиях. 

 

По статистике, насилие, и сексуальное, и психологическое, и экономическое, действительно чаще испытывают женщины. 

Ну потому что они просто слабее физически. И потому что девочке с детства рассказывают, что нужно быть "хорошей", что злиться - это плохо, что "самавиновата" и т.д. Это культурный фон, в котором девочка (особенно рожденная в СССР и в пост-СССР) растет. 

Это всем известно, я думаю, и я бы хотела о другом.

 

О последствиях насилия по отношению к женщинам. О его последствиях не для женщин, а для мужчин. 

 

Дорогие мужчины. 
Дело вот в чем.

Вот женщина испытала сексуальное или психологическое насилие - вот это все лапание в транспорте, хлопание по попе, комментарии про сиськи, пьяные попытки изнасилования, взрослых родственников, тыкающих *уем в одеяло и все остальное, про что мы с вами начитались за эти два дня.

Как после этого женщина (а часто вообще-то девочка, потому что первые такие случаи происходят в 8-15 лет) будет относиться к мужчинам?

Правильно, она перестанет им доверять.
Она не будет их уважать.
Она начнет их презирать. 
Она будет их бояться.
И скорее всего, она даже не будет осознавать, откуда в ней столько недоверия, презрения и страха.

И неважно, что это все когда-то делал какой-то другой мужчина, а не вы лично. Психике все равно. Она начнет защищаться от всего, что идентифицирует как "мужчину".

 

Поэтому. Когда женщина начинает делать то, что вас так возмущает - контролировать вас, бояться вас, выдвигать претензии на ровном месте, бороться с вами, манипулировать вами, устраивать истерики без повода, неожиданные перепады настроения... 

Поблагодарите за это тех мудаков, которые отбили у нее доверие и уважение к мужскому полу. 
Это благодаря им вам приходится долго, больно и непонятно почему заслуживать и доказывать, что вы нормальный, и вам можно доверять, несмотря на самые лучшие ваши намерения.

Так что лучше пи*дите таких мудаков сами. Это гораздо эффективнее, чем потом без конца лечить раны, нанесенные ими вашим любимым женщинам.