Дивлюсь я на 25% vs 75%...

[GAMER]

... і думаю, що з такими чварами й путіна не треба. Самі все зробимо.

Змінено 2 травня, 2019 користувачем GAMER

[Миклован]

так завжди було, є і буде

ну поки ми будемо

[Elguider]

петя  з  порохоботами справляться,  у  хуйла  на них надія 

[Citizen UA]

25 відсоткові мнять себе елітою, сіллю землі Української, а по суті є зомбованим, переляканим і  агресивним лайном. Почитайте, лишень, оцього галичанського "хвілософа", Тараса Возняка, наприклад.

 

Чи є шанси сформувати український політичний народ?

 

Уклінно прошу 73,22% не перейматися читанням цих рефлексій щодо стану демократії у світі та Україні. Тут немає картинок і забагато не потрібних вам букв.

А решті хочу запропонувати кілька вкрай контраверсійних рефлексій на заявлену тему.

Останні вибори по цілому світі, а в тому числі і в Україні, показали, що запроваджена давніми греками та вдосконалена англо-саксами арифметична демократія, попри всі спроби її гуманізувати, остаточно сіла на риф емансипації некомпетентної більшості, яка замінила собою одноосібного тирана чи автократа.

Здається, що потрібно знову розібратися з тим, що ж таке δῆμοκράτία. Буквально це "народне управління" бо δῆμος – народ а χράτος – сила, влада. Отож, щоб була демократія, на початку має бути "народ", і цей народ має мати доступ до "влади". І тут починається ціла вервиця наших ілюзій та неправд на яких ми і спотикаємося.

Перша з ілюзій чи неправд є та, що мешканці території, яких у нашій Конституції помпатично назвали громадянами, не складають собою народ як спільноту, що поділяє певні цінності, стремить до однієї мети. Громадяни приналежать до громади, а до якої громади приналежать ватники і вишиватники чи підписанти Instagram'у чи Twitter'а? У нас навіть юридично народ (відповідно преамбули Конституції України) це "український народ – громадяни України всіх національностей" – тобто йдеться не про спільноту, яка поділяє певні цінності та стремить до однієї мети, а про мешканців на території чи власників українських паспортів. Ми не народ, що поділяє ті чи інші цінності.

 

 

 

І друга ілюзія, якою завжди годували простаків, це переконання, що завдяки демократичним процедурам ці ж мешканці мають доступ до "влади". Насправді ж практично всі "демократії" були не прямими, а опосередкованими – непрямими. І не лише тому, що не всі були громадянами і мали право голосу, а й тому, що навіть громадяни обирали представників (парламенти, президентів і т.д.), які і мали прямий доступ до "влади". Значною мірою це не лише інструмент узурпації влади, але й запобіжник від некомпетентності більшості.

При цьому, завдяки демократичним інституціям і процедурам, які, ще раз наголошую, передбачали наявність спільноти з єдиними цілями, не лише конституювалася воля цієї спільноти, але й відбувався і зворотний процес – спільні демократичні інституції формували цю спільноту, яку і можна було вже з повним правом називати народом, а не мешканцями на території. По-суті демократично обрані інститути, партії, які прагнули реалізувати якісь цінності, авторитети, які були медіаторами, що транслювали ці цінності, а ще релігійні організації, які теж виступали як колективні авторитети та медіатори, формували спільноти – політичні нації.

В цьому було певне менторство. Але менторство назагал компетентне – спрямоване до осмисленої мети. А осмислення це не сваволя і "сни наяву", на кшталт "я хочу, і хай станеться – а як, не знаю". Одним словом осмислення є "усвідомленою необхідністю"...

Та вернімося до "менторства". Так, донедавна простюхи ще прислухалися до тих, хто був компетентним – піфій, оракулів, священників, авторитетів, національних геніїв, професорів, правників, політиків. Канали комунікації йшли знизу вверх і зверху вниз. Компетентна провідна верства суспільства, якщо вона була, могла провадити нею ж сформовану завдяки виставленню цілей і визначенню шляхів їх досягнення спільноту – народ. Народ через вибори чи бунти подавав голос. Але голос спільноти формували компетентні – піфії, оракули, священники, авторитети, національні генії, професори, правники, політики і т.д. аж до Славка Вакарчука...

Однак так було до відкриття, завдяки соціальним мережам, можливості безпосереднього горизонтального спілкування у небачених досі масштабах. Голос отримав кожен. Але той "кожен" як правило не піфія, оракул, священник, авторитет, національний геній, професор, правник чи політик, а звичайний некомпетентний простюх – в доброму сенсі слова.

Тепер цей некомпетентний простюх безпосередньо формує суспільний порядок денний, причому формує так, як знає, на міру своєї некомпетентності. Причому, як у косяку риб, він, сам того не усвідомлюючи, підпорядковується вже не своїм міркуванням, а груповій психології, яка у стресових ситуаціях переростає у групову істерію. Ба, більше – косяком починають маніпулювати через соціальні мережі – що й відбулося на останніх виборах. Так косяк починає бути під інформаційним косячком.

Чи були інструменти такої масової маніпуляції до соціальних мереж? Так були, однак не такі ефективні – прокламації, переклад священних книг (і постало протестанство), масове тиражування світських книг та журналів (і постала буржуазія з її лібералізмом), поява масових газет (і постали сучасні політичні нації з їхнім націоналізмом), нав'язався односторонній зв'язок вождя і його спільноти з допомогою радіо та кіно (і постали різні відміни тоталітаризмів – сталінізм, нацизм, маоїзм). І все це все ще було одностороннім менторством. Інколи ці інструменти були ефективними, як у випадку Лютера, Леніна та Гітлера.

Соціальні мережі емансипували некомпетентного простюха – він отримав голос. І то по всьому світу. Комунікація стала горизонтальною і двосторонньою. Хтось скаже – народ отримав голос. Однак ще раз повторюся – народ це спільнота, яка поділяє певні цінності та стремить до однієї мети, а не мешканці на території, що мають доступ до соціальної мережі. Голос отримали розрізнені мешканці – буквально всі – а не цілеспрямована спільнота. Ми почули гул натовпу. Бо ж мешканців соціальних мереж чи телевізійних сіток важко назвати політичним народом. Їхні думки їм повідомляють.

Після того, як їм повідомили їхні думки, вони "приймають рішення" – подають свій голос на виборах чи плебісцитах. Демократія з представницької демократії на наших очах трансформується у демократію пряму – кухарка дійсно може стати президентом. Ура-ура, демократія з демократії компетентної, стала демократією некомпетентною – демократією кухарок. І тим самим розвиток демократії неначе сягнув апотеозу. І виродився... Бо це апотеоз некомпетентності. А те, що після цього "свята некомпетентності" неминуче буде розплата на разі нікого не обходить. Бо косяк під косячком...

Щоб остаточно відстрашити тих 73,22% пошлюсь на Арістотеля (Αριστοτέλης, 384-322 до н. е), для якого владою більшості, яка має на меті досягнення спільного блага є політея (πολιτεία), держава як спільний інструмент досягнення спільної мети (polity), а не демократія. Для нього демократія (пряма влада арифметичної, більшості) є спотворенням політеї, бо вона бере до уваги не суспільне благо, а лише вигоду невдатних, незарадних (спеціально пишу по-галицьки), а я б сказав некомпетентної більшості. Банальність – у кожному суспільстві більшість є некомпетентною. Компетентні лише одиниці. Арістотель називав їх воїнами. Я б пристав на цю думку, але вважаючи воїнами не військових, а тих, хто реально бореться за суспільне благо. А це і поети, і державні мужі, і подвижники, і просто військові – ті, що діють на користь суспільного блага, яким є держава.

Тепер, затягнувшись у ці загальні міркування з метою позбавитися цих 73,22%, можемо перейти і до української конкретики. Отож, нарешті ризикну запропонувати декілька вкрай контраверсійних тез, які, звісно, нікому не сподобаються. Однак я спробую мислити на міру своїх скромних можливостей чесно:

Президентські вибори показали, що цінності "мешканців території" і тих, що збилися в український політичний народ радикально не співпадають. В українському суспільстві демократія (в арістотелівському сенсі слова як деградація) подолала політею.

При цьому ми маємо абстрагуватися від прізвищ на кшталт Порошенко чи Зеленський – вони лише виопуклили процеси – замість них могли б бути Чорновіл і Кравчук чи Ющенко і Янукович. Вже тоді тренди намітилися. В даному випадку я б хотів хоча б для себе осмислити, що ж відбувається. Отож:

Завдяки глобальній зміні інструментів і рівня комунікації як у цілому світі, так і в Україні, відбувається повна емансипація всіх і вся – кожен стає не лише мешканцем території держави Україна, але й мешканцем соціальних мереж – радикально змінилися канали суспільної комунікації;

В Україні – можливо по інерції – все ще формується "українська політична спільнота" - українська політична нація. Однак, на 28 році її формування вона охопила близько 24,45% всього населення України. Це ті, для кого важливіші цілі і засади, яких, як вона розуміє, досягається з великим трудом, а не істеричні ексцеси арифметичної більшості, які не матимуть жодного результату. Сектор людей, що доростають до свободи як усвідомленої необхідності і обмежується тими 24,45%. Чи завершиться формування цієї спільноти -не знаю. Ми не у ХІХ чи ХХ сторіччі, коли формувалися політичні нації. В наші часи навіть старі політичні нації якщо не помирають, то стагнують – киньте неупередженим оком навсібіч і побачите.

Для 73,22% політея (πολιτεία), держава як спільний інструмент досягнення спільної мети, так і не стала цінністю. Так само, як не є цінністю супутні їй ціннісні складові – мова, етнічна ідентичність, культура у найширшому сенсі слова. Тому, якщо хтось хоче потрафити їх інтересам, не варто апелювати до мови-армії-віри – вони на них не реагуватимуть.

А тому варто констатувати, що українське суспільство у своїй масі є секулярним. Останні вибори показали, що Церкви в Україні відіграють дуже малу роль. Бо де ті десять мільйонів православних, до яких апелювали з томосом? І стосується це всіх Церков. Який їхній реальний вплив показали саме вибори, а не заміри соціологічних кампаній, яким просто брешуть – так як брешуть і собі, зрештою, називаючись православними чи ще ким-небудь. Отож, ми маємо дезавуацію впливу Церков;

З огляду на зміну шляхів комунікації, а, відповідно, і цінностей, які сповідуються, в українському суспільстві почало втрачати сенс і таке поняття, як суспільний чи моральний авторитет. Вже здається всі притомні в Україні люди, яких ми зазвичай називаємо авторитетами, висловилися щодо ситуації з виборами, однак це мало абсолютно нульовий результат. Знову ж наголошую – не йдеться про конкретних кандидатів, а про те, що ніякі авторитети попередньої архаїчної епохи не мають у тій Україні, яка постає перед нами, жодного впливу. І немає сенсу у це бавитися. Отож, ми вочевидь спостерігаємо падіння авторитетів;

Те саме стосується і колективних авторитетів – політичних партій чи рухів. Так, їх спрофанували всякі аферисти та шарлатани. Однак істотнішим є те, що вони насправді зараз і не такі потрібні – вони теж випали з кола комунікації з мешканцями соціальних мереж. Ну що дало Тимошенко те, що вона має чи не єдину в Україні розбудовану як Ltd політичну партію? Набагато ефективнішою є партія "Слуга народу", якої немає. І нехай не буде – тим ефективнішою вона буде. І бажано, щоб ніякої ідеології чи шляхів виходу з "зубожіння" вона не пропагувала – інакше політична смерть. Отож, ми спостерігаємо падіння політичних партій та рухів;

Тепер щодо мешканців – як і більшість європейських суспільств ми вже не лише старіюча, але й затухаюча/помираюча спільнота. У всіх сенсах – і в сенсі віковому чи демографічному, і у сенсі інноваційному – ну що ми такого створили за останні десятиріччя, що може конкурувати з тим, що шаленими темпами творять у Китаї чи Каліфорнії? А якщо ні, то тоді навіщо ми? Старіюче суспільство дитиніє – стає інфантильним у своїх реакціях – зокрема й у виборчих преференціях. Здитиніле суспільство потребує Великого Опікуна, Чарівника, Соцзабезу. Потребує до розпачу, до дитячої істерики. От і знайшло... Тепер – суцільні сни... Отож, спостерігаючи за виборами, ми мали змогу діагностувати прогресуючу старечу інфантильність;

Не тішить і реакція молодих за віком, однак не за духом, мешканців – вони не дорослішають і не доростають до свободи як усвідомленої необхідності – залишаються підлітками – тобто дітьми великого зросту. Інколи цим підліткам по 40-50 рочків. Їхня реакція на виклики не детермінована цінностями і є чисто інфантильною – "па пріколу". Причому цей "прікол" теж істеричний – на зло мамі/татові – Порошенку, Україні, українцям чи євреям. Отож, спостерігаючи за виборами, ми мали змогу діагностувати прогресуючу підліткову інфантильність;

Ці вибори показали і повну неадекватність суспільним вимогам та часу тієї суспільної групи, яка мала б бути провідною верствою чи "елітою", як вона себе любить називати. Вона показала свою неспроможність опанувати ситуацією, а, відповідно, когось кудись провадити. З кількох причин. Бо, не маючи внутрішніх, з крові і кості, цінностей, не знає, куди і не хоче нікого кудись провадити. Лише вдає, що кудись веде. Останнім часом вдавання сягнуло апогею – "самі придумайте, куди вас повести". Бо стара еліта давно втратила канали комунікації – ті справжні, що продирають до сліз. А опановані новітніми чарівниками телевізійні чи Instagram'ні канали радше нагадують шприц з морфієм – так, на якийсь час обезболює. Отож, попри весь успіх на виборах одних і поразку інших, ми спостерігаємо падіння політичних еліт;

І затухаючий/помираючий, і підлітковий сектори українського суспільства почали втікати від реальності не лише завдяки "фабриці снів" Зеленського, але і завдяки "теплій ванні" Порошенка, який зробив помилку розхолодивши суспільство перед лицем невідворотності війни з Росією. І не лише перед невідворотністю війни, але й самого життя... Спільними зусиллями всі вони заколисали українське суспільство – мовляв, війни немає, вона далеко, людей не вбивають, це лише картинка на екрані, яку з часом почали роздратовано перемикати на "Слугу народу" – бо там все просто і справедливо... А війна... Що війна – хай лохи служать. Українське суспільство почало перетворюватися на суспільство дезертирів. Дезертирство у всіх сенсах стало чеснотою. Отож, ми спостерігаємо агресивну і прогресуючу демобілізацію більшої частини українського суспільства – у всіх сенсах;

Таким чином відбулася фундаментальна реструктуризація українського суспільства.

Чи може хтось щось тут дуже змінити? Навряд чи. Суспільні тренди не підвладні окремим особистостям. То як реагувати? А це залежить від людини – чи ти людина політики як спільної дії, чи ні, може, ти політикан чи популіст – теж є рецепт, а, може, ти людина приватна – і тобі порадимо, якщо ж ти аферист і шарлатан – то й тобі мікрофончика підсунемо – викаблучуйся. Отож:

Можна адаптовуватися, відповідати трендам натовпу, охлосу (οχλος). Назвемо це "бовтанням на хвилі". Це стратегія ватників і вишиватників;

Можна "ловити хвилю", потрафляти все тому ж охлосу. Назвемо це "серфінгом на хвилі". Це стратегія практично всіх українських "політиків" які зазвичай є звичайними шарлатанами;

А можна робити спроби формувати суспільство – інколи всупереч його писку. Назвемо це "підніманням хвилі". Це стратегія державних мужів. Чи є такі в Україні – запитайте самі себе. Але не забудьте подивитися у дзеркало.

Як на мене, то маємо тільки дві перші стратегії – ватники і вишиватники бовтаються на хвилі, а політикани, шарлатани та популісти на ній серфінгують. От і все. А цунамі піднімає навіть не Путя, а саме життя. І воно жорстоке.

Україна повинна бути зруйнована!

І демократія нам допоможе.

 

Змінено 2 травня, 2019 користувачем Citizen UA

[shurken]

Это типа вброс?

[Миклован]

давно покинув читати тих вознюків

одна вонь

[хозяин]

Чё тут? Баталии не утихают? А по сабжу замечу, что в целом страна живёт обычной жизнью, в реале "ЛОМов" и проплаченных ботяр почти нету... 

[Euro]

Реквієм у виконанні попендикулярної иліти.

Усе Возняк розклав, забув лише згадати невеличку дрібничку - справжньою владою в Україні є купка покидьків - ахметових, фірташів і т.д. А їм нах не потрібні громадяни, що "складають собою народ як спільноту, що поділяє певні цінності, стремить до однієї мети". Їм потрібні олені, яких можна безкарно гнати з гривні по 8 до гривні по 27.

А ще цікаво, чому за 5 років ста сорока чотирьох Порошенкових реформ з 54%⁺ дотепер залишилося тільки 24,45% просвітленої иліти? Де цуко 30% подів?! 

Змінено 2 травня, 2019 користувачем Euro

[Гість shpylka]

 

 

А ще цікаво, чому за 5 років ста сорока чотирьох Порошенкових реформ з 54%+ дотепер залишилося тільки 24,45% просвітленої иліти? Де цуко 30% подів?!

Щось  ви  цього  разу  погано  попрацювали.  Ющенка  загнали  у 5%,  а  з  Порошенком  не  справилися.  Аж  25%.

[Citizen UA]

Щось  ви  цього  разу  погано  попрацювали.  Ющенка  загнали  у 5%,  а  з  Порошенком  не  справилися.  Аж  25%.

 

Ющ - лошара, бо не скористався досвідом Хуйла стосовно ботоферм і  сцяння в очі лохторату

[Euro]

Щось  ви  цього  разу  погано  попрацювали.  Ющенка  загнали  у 5%,  а  з  Порошенком  не  справилися.  Аж  25%.

Дрищара за порадами мафії загнав себе в 3-5 відсотків зрадою соратників по Майдану і воскресінням обдристаного зека.

[g_smit]

Дрищара за порадами мафії загнав себе в 3-5 відсотків зрадою соратників по Майдану і воскресінням обдристаного зека.

Той зек був справжній, обдристаного ви цього разу вибрали.

[g_smit]

Де цуко 30% подів?! 

Оце ті самі "обдристані соратники по майдану",  яким завжди "гірше, ніж при януковичу"

[Euro]

Той зек був справжній, обдристаного ви цього разу вибрали.

В цього 73%, а в того до осені 2005 року залишалося відсотків, як в дрища в 2010-му. Він був політично похований Помаранчевою революцією і судом про виборчі фальсифікації. Дрищ витяг його звідти проти Юльки за бажанням олігархічного консенсусу. Навзаєм перейняв відсотки дрища, але з гарантіями недоторканості і матеріальними ништяками.

 

Ющенко, етапи великої зради.

 http://img.narodna.pravda.com.ua/images/doc/4/e/4e9e5-0picture0file0path040674.jpg 

Змінено 3 травня, 2019 користувачем Euro

[Святослав_]

"...Или возьмем Америку. Эксцентричный телеведущий с помощью своего Twitter и телеканала Fox News за полгода создал альтернативную реальность для половины страны. И победил на выборах президента! Его имя – Дональд Трамп.

Да чего далеко ходить? Сам Зеленский – это комедийный актер, который стал политиком тоже благодаря виртуальному президенту Василию Голобородько. Никто до сих пор не знает, какой он руководитель! Многие уверены, что это очень плохо, что успешный политик должен быть мордатым, толстым и серьезным. 20 лет назад – да, но сейчас – ни в коем случае!

В наши дни для победы в конфликте нужен человек, который создаст свою сверкающую и прекрасную реальность, в которую все поверят...

...В мировой истории и литературе еще со времен Гомера то и дело повторяется один и тот же сюжет. Борьба непобедимой, неостановимой, сверхчеловеческой силы против плута, хитреца, трикстера. Самое ранее – это, пожалуй, противостояние огромного великана-циклопа Полифема и намного более щуплого и субтильного Одиссея.

Скандинавский Локи, библейский Давид, арабский Синдбад, Фигаро, Швейк, Гек Финн, Остап Бендер и множество других героев потом шли по той тропе, которую им протоптал Одиссей. При этом они неизменно выкручивались из лап самых могучих и жестоких противников, а порой обманывали саму смерть.

Они не всегда добрые и хорошие персонажи, а скорее жулики, шулеры, лентяи, обманщики и беспринципные гады. Но зато у них отлично получается побеждать огромных, несокрушимых, фантастически мощных, но ужасно неповоротливых противников."

https://charter97.org/ru/news/2019/5/3/332787/

Змінено 3 травня, 2019 користувачем Святослав_

[Йожин з бажин]

[g_smit]

Ющенко, етапи великої зради.

 

Тужиш юльок?

Ющенка народ визнав кращим на той час.

А Блядіміровна  гірша не тільки Яйцуковича, а й Блядіміра-клоуна. Хоч би не спилась бідося.

Змінено 3 травня, 2019 користувачем g_smit

[honey flower]

Тужиш юльок?

Ющенка народ визнав кращим на той час.

А Блядіміровна  гірша не тільки Яйцуковича, а й Блядіміра-клоуна. Хоч би не спилась бідося.

та то він злиться

бо  він тут перепощував навий курс по 40 разів на день

пророчив у першому турі канцлеркіню

 

розяснював на фб

його там так тролили

і тепер воно ніяк не вгамується

і рве на своїй лисині останні 3 волосини

 

бо вана так пролетіла

вірніше вану пролетіли

 

тепер це *мо буде слідуючі 5 років лити бруд на Пороха, а не на Коломоя. який вану так зі свистом прокатіл

[S.Brant]

тут проблема не в чварах між людьми. А в тому, що ці 73% є зомбі

[S.Brant]

25 відсоткові мнять себе елітою, сіллю землі Української, а по суті є зомбованим, переляканим і  агресивним лайном. Почитайте, лишень, оцього галичанського "хвілософа", Тараса Возняка, наприклад.

 

 

 

 

І друга ілюзія, якою завжди годували простаків, це переконання, що завдяки демократичним процедурам ці ж мешканці мають доступ до "влади". Насправді ж практично всі "демократії" були не прямими, а опосередкованими – непрямими. І не лише тому, що не всі були громадянами і мали право голосу, а й тому, що навіть громадяни обирали представників (парламенти, президентів і т.д.), які і мали прямий доступ до "влади". Значною мірою це не лише інструмент узурпації влади, але й запобіжник від некомпетентності більшості.

 

При цьому, завдяки демократичним інституціям і процедурам, які, ще раз наголошую, передбачали наявність спільноти з єдиними цілями, не лише конституювалася воля цієї спільноти, але й відбувався і зворотний процес – спільні демократичні інституції формували цю спільноту, яку і можна було вже з повним правом називати народом, а не мешканцями на території. По-суті демократично обрані інститути, партії, які прагнули реалізувати якісь цінності, авторитети, які були медіаторами, що транслювали ці цінності, а ще релігійні організації, які теж виступали як колективні авторитети та медіатори, формували спільноти – політичні нації.

 

В цьому було певне менторство. Але менторство назагал компетентне – спрямоване до осмисленої мети. А осмислення це не сваволя і "сни наяву", на кшталт "я хочу, і хай станеться – а як, не знаю". Одним словом осмислення є "усвідомленою необхідністю"...

 

Та вернімося до "менторства". Так, донедавна простюхи ще прислухалися до тих, хто був компетентним – піфій, оракулів, священників, авторитетів, національних геніїв, професорів, правників, політиків. Канали комунікації йшли знизу вверх і зверху вниз. Компетентна провідна верства суспільства, якщо вона була, могла провадити нею ж сформовану завдяки виставленню цілей і визначенню шляхів їх досягнення спільноту – народ. Народ через вибори чи бунти подавав голос. Але голос спільноти формували компетентні – піфії, оракули, священники, авторитети, національні генії, професори, правники, політики і т.д. аж до Славка Вакарчука...

 

Однак так було до відкриття, завдяки соціальним мережам, можливості безпосереднього горизонтального спілкування у небачених досі масштабах. Голос отримав кожен. Але той "кожен" як правило не піфія, оракул, священник, авторитет, національний геній, професор, правник чи політик, а звичайний некомпетентний простюх – в доброму сенсі слова.

 

Тепер цей некомпетентний простюх безпосередньо формує суспільний порядок денний, причому формує так, як знає, на міру своєї некомпетентності. Причому, як у косяку риб, він, сам того не усвідомлюючи, підпорядковується вже не своїм міркуванням, а груповій психології, яка у стресових ситуаціях переростає у групову істерію. Ба, більше – косяком починають маніпулювати через соціальні мережі – що й відбулося на останніх виборах. Так косяк починає бути під інформаційним косячком.

 

Чи були інструменти такої масової маніпуляції до соціальних мереж? Так були, однак не такі ефективні – прокламації, переклад священних книг (і постало протестанство), масове тиражування світських книг та журналів (і постала буржуазія з її лібералізмом), поява масових газет (і постали сучасні політичні нації з їхнім націоналізмом), нав'язався односторонній зв'язок вождя і його спільноти з допомогою радіо та кіно (і постали різні відміни тоталітаризмів – сталінізм, нацизм, маоїзм). І все це все ще було одностороннім менторством. Інколи ці інструменти були ефективними, як у випадку Лютера, Леніна та Гітлера.

 

Соціальні мережі емансипували некомпетентного простюха – він отримав голос. І то по всьому світу. Комунікація стала горизонтальною і двосторонньою. Хтось скаже – народ отримав голос. Однак ще раз повторюся – народ це спільнота, яка поділяє певні цінності та стремить до однієї мети, а не мешканці на території, що мають доступ до соціальної мережі. Голос отримали розрізнені мешканці – буквально всі – а не цілеспрямована спільнота. Ми почули гул натовпу. Бо ж мешканців соціальних мереж чи телевізійних сіток важко назвати політичним народом. Їхні думки їм повідомляють.

 

Після того, як їм повідомили їхні думки, вони "приймають рішення" – подають свій голос на виборах чи плебісцитах. Демократія з представницької демократії на наших очах трансформується у демократію пряму – кухарка дійсно може стати президентом. Ура-ура, демократія з демократії компетентної, стала демократією некомпетентною – демократією кухарок. І тим самим розвиток демократії неначе сягнув апотеозу. І виродився... Бо це апотеоз некомпетентності. А те, що після цього "свята некомпетентності" неминуче буде розплата на разі нікого не обходить. Бо косяк під косячком...

 

Щоб остаточно відстрашити тих 73,22% пошлюсь на Арістотеля (Αριστοτέλης, 384-322 до н. е), для якого владою більшості, яка має на меті досягнення спільного блага є політея (πολιτεία), держава як спільний інструмент досягнення спільної мети (polity), а не демократія. Для нього демократія (пряма влада арифметичної, більшості) є спотворенням політеї, бо вона бере до уваги не суспільне благо, а лише вигоду невдатних, незарадних (спеціально пишу по-галицьки), а я б сказав некомпетентної більшості. Банальність – у кожному суспільстві більшість є некомпетентною. Компетентні лише одиниці. Арістотель називав їх воїнами. Я б пристав на цю думку, але вважаючи воїнами не військових, а тих, хто реально бореться за суспільне благо. А це і поети, і державні мужі, і подвижники, і просто військові – ті, що діють на користь суспільного блага, яким є держава.

 

Тепер, затягнувшись у ці загальні міркування з метою позбавитися цих 73,22%, можемо перейти і до української конкретики. Отож, нарешті ризикну запропонувати декілька вкрай контраверсійних тез, які, звісно, нікому не сподобаються. Однак я спробую мислити на міру своїх скромних можливостей чесно:

 

Президентські вибори показали, що цінності "мешканців території" і тих, що збилися в український політичний народ радикально не співпадають. В українському суспільстві демократія (в арістотелівському сенсі слова як деградація) подолала політею.

 

При цьому ми маємо абстрагуватися від прізвищ на кшталт Порошенко чи Зеленський – вони лише виопуклили процеси – замість них могли б бути Чорновіл і Кравчук чи Ющенко і Янукович. Вже тоді тренди намітилися. В даному випадку я б хотів хоча б для себе осмислити, що ж відбувається. Отож:

 

Завдяки глобальній зміні інструментів і рівня комунікації як у цілому світі, так і в Україні, відбувається повна емансипація всіх і вся – кожен стає не лише мешканцем території держави Україна, але й мешканцем соціальних мереж – радикально змінилися канали суспільної комунікації;

 

В Україні – можливо по інерції – все ще формується "українська політична спільнота" - українська політична нація. Однак, на 28 році її формування вона охопила близько 24,45% всього населення України. Це ті, для кого важливіші цілі і засади, яких, як вона розуміє, досягається з великим трудом, а не істеричні ексцеси арифметичної більшості, які не матимуть жодного результату. Сектор людей, що доростають до свободи як усвідомленої необхідності і обмежується тими 24,45%. Чи завершиться формування цієї спільноти -не знаю. Ми не у ХІХ чи ХХ сторіччі, коли формувалися політичні нації. В наші часи навіть старі політичні нації якщо не помирають, то стагнують – киньте неупередженим оком навсібіч і побачите.

 

Для 73,22% політея (πολιτεία), держава як спільний інструмент досягнення спільної мети, так і не стала цінністю. Так само, як не є цінністю супутні їй ціннісні складові – мова, етнічна ідентичність, культура у найширшому сенсі слова. Тому, якщо хтось хоче потрафити їх інтересам, не варто апелювати до мови-армії-віри – вони на них не реагуватимуть.

 

А тому варто констатувати, що українське суспільство у своїй масі є секулярним. Останні вибори показали, що Церкви в Україні відіграють дуже малу роль. Бо де ті десять мільйонів православних, до яких апелювали з томосом? І стосується це всіх Церков. Який їхній реальний вплив показали саме вибори, а не заміри соціологічних кампаній, яким просто брешуть – так як брешуть і собі, зрештою, називаючись православними чи ще ким-небудь. Отож, ми маємо дезавуацію впливу Церков;

 

З огляду на зміну шляхів комунікації, а, відповідно, і цінностей, які сповідуються, в українському суспільстві почало втрачати сенс і таке поняття, як суспільний чи моральний авторитет. Вже здається всі притомні в Україні люди, яких ми зазвичай називаємо авторитетами, висловилися щодо ситуації з виборами, однак це мало абсолютно нульовий результат. Знову ж наголошую – не йдеться про конкретних кандидатів, а про те, що ніякі авторитети попередньої архаїчної епохи не мають у тій Україні, яка постає перед нами, жодного впливу. І немає сенсу у це бавитися. Отож, ми вочевидь спостерігаємо падіння авторитетів;

 

Те саме стосується і колективних авторитетів – політичних партій чи рухів. Так, їх спрофанували всякі аферисти та шарлатани. Однак істотнішим є те, що вони насправді зараз і не такі потрібні – вони теж випали з кола комунікації з мешканцями соціальних мереж. Ну що дало Тимошенко те, що вона має чи не єдину в Україні розбудовану як Ltd політичну партію? Набагато ефективнішою є партія "Слуга народу", якої немає. І нехай не буде – тим ефективнішою вона буде. І бажано, щоб ніякої ідеології чи шляхів виходу з "зубожіння" вона не пропагувала – інакше політична смерть. Отож, ми спостерігаємо падіння політичних партій та рухів;

 

Тепер щодо мешканців – як і більшість європейських суспільств ми вже не лише старіюча, але й затухаюча/помираюча спільнота. У всіх сенсах – і в сенсі віковому чи демографічному, і у сенсі інноваційному – ну що ми такого створили за останні десятиріччя, що може конкурувати з тим, що шаленими темпами творять у Китаї чи Каліфорнії? А якщо ні, то тоді навіщо ми? Старіюче суспільство дитиніє – стає інфантильним у своїх реакціях – зокрема й у виборчих преференціях. Здитиніле суспільство потребує Великого Опікуна, Чарівника, Соцзабезу. Потребує до розпачу, до дитячої істерики. От і знайшло... Тепер – суцільні сни... Отож, спостерігаючи за виборами, ми мали змогу діагностувати прогресуючу старечу інфантильність;

 

Не тішить і реакція молодих за віком, однак не за духом, мешканців – вони не дорослішають і не доростають до свободи як усвідомленої необхідності – залишаються підлітками – тобто дітьми великого зросту. Інколи цим підліткам по 40-50 рочків. Їхня реакція на виклики не детермінована цінностями і є чисто інфантильною – "па пріколу". Причому цей "прікол" теж істеричний – на зло мамі/татові – Порошенку, Україні, українцям чи євреям. Отож, спостерігаючи за виборами, ми мали змогу діагностувати прогресуючу підліткову інфантильність;

 

Ці вибори показали і повну неадекватність суспільним вимогам та часу тієї суспільної групи, яка мала б бути провідною верствою чи "елітою", як вона себе любить називати. Вона показала свою неспроможність опанувати ситуацією, а, відповідно, когось кудись провадити. З кількох причин. Бо, не маючи внутрішніх, з крові і кості, цінностей, не знає, куди і не хоче нікого кудись провадити. Лише вдає, що кудись веде. Останнім часом вдавання сягнуло апогею – "самі придумайте, куди вас повести". Бо стара еліта давно втратила канали комунікації – ті справжні, що продирають до сліз. А опановані новітніми чарівниками телевізійні чи Instagram'ні канали радше нагадують шприц з морфієм – так, на якийсь час обезболює. Отож, попри весь успіх на виборах одних і поразку інших, ми спостерігаємо падіння політичних еліт;

 

І затухаючий/помираючий, і підлітковий сектори українського суспільства почали втікати від реальності не лише завдяки "фабриці снів" Зеленського, але і завдяки "теплій ванні" Порошенка, який зробив помилку розхолодивши суспільство перед лицем невідворотності війни з Росією. І не лише перед невідворотністю війни, але й самого життя... Спільними зусиллями всі вони заколисали українське суспільство – мовляв, війни немає, вона далеко, людей не вбивають, це лише картинка на екрані, яку з часом почали роздратовано перемикати на "Слугу народу" – бо там все просто і справедливо... А війна... Що війна – хай лохи служать. Українське суспільство почало перетворюватися на суспільство дезертирів. Дезертирство у всіх сенсах стало чеснотою. Отож, ми спостерігаємо агресивну і прогресуючу демобілізацію більшої частини українського суспільства – у всіх сенсах;

 

Таким чином відбулася фундаментальна реструктуризація українського суспільства.

 

Чи може хтось щось тут дуже змінити? Навряд чи. Суспільні тренди не підвладні окремим особистостям. То як реагувати? А це залежить від людини – чи ти людина політики як спільної дії, чи ні, може, ти політикан чи популіст – теж є рецепт, а, може, ти людина приватна – і тобі порадимо, якщо ж ти аферист і шарлатан – то й тобі мікрофончика підсунемо – викаблучуйся. Отож:

 

Можна адаптовуватися, відповідати трендам натовпу, охлосу (οχλος). Назвемо це "бовтанням на хвилі". Це стратегія ватників і вишиватників;

 

Можна "ловити хвилю", потрафляти все тому ж охлосу. Назвемо це "серфінгом на хвилі". Це стратегія практично всіх українських "політиків" які зазвичай є звичайними шарлатанами;

 

А можна робити спроби формувати суспільство – інколи всупереч його писку. Назвемо це "підніманням хвилі". Це стратегія державних мужів. Чи є такі в Україні – запитайте самі себе. Але не забудьте подивитися у дзеркало.

 

Як на мене, то маємо тільки дві перші стратегії – ватники і вишиватники бовтаються на хвилі, а політикани, шарлатани та популісти на ній серфінгують. От і все. А цунамі піднімає навіть не Путя, а саме життя. І воно жорстоке.

 

Україна повинна бути зруйнована!

 

І демократія нам допоможе.

 

Молодець, добре працюєш. Якісна, правдива стаття

[S.Brant]

давно покинув читати тих вознюків

одна вонь

не бреши. У вас в Ольгино всі його мають читати, "щоб боротись" з "українським націоналізмом". І сам оцінка твоя "одна вонь" каже про те, що ти- кацап, що маскується під українця. По суті заперечити немає чого, тому треба обізвати та про- дерогативити 

[S.Brant]

Ющ - лошара, бо не скористався досвідом Хуйла стосовно ботоферм і  сцяння в очі лохторату

а от ви скористались

[Euro]

 

 

по 40 разів на день

пророчив у першому турі канцлеркіню   

розяснював на фб

його там так тролили

Чотири твердження і чотирижди спизділа. А от фотоправди про свого дрища смердючого, де нема чого заперечити, не виносиш.

[Йожин з бажин]

тут проблема не в чварах між людьми. А в тому, що ці 73% є зомбі

Это не зомби. Это одноклеточные. И им просто похуй на всё. У них мозговая деятельность происходит в желудочно-кишечном тракте.

 

Небольшая ремарка:

 

Випадкові зустрічі не випадкові.

Євген Кирилович, трохи відкрив завісу процессу мінських перемовин.

Виявляється ніхто з команди Зе не почав знайомитись з деталями теперішньої ситуації з обміном військовополоненими, від слова зовсім!!!!

 

 

Please wait.. Loading

[Agh]

Не льстите себе, вы тут:

 

http://i.piccy.info/i9/0abf5f53e5fa797488e82762c107d077/1556970360/53079/1292011/D5kD5_bX4AIbjJ5.jpg

Змінено 4 травня, 2019 користувачем Zzzz...

[g_smit]

та то він злиться

та то ясно

стільки років дрочить на таке уйопіще

а тепер треба  на Зе и Ко з удвоєнной щвидкістю   

[Euro]

Завжди аргументую аргументами та фактами, а не як ваша братія.

А ви дрочіть пані на барижну систему і надалі. Бажаю успіхів!    

Тільки вона може незабаром гавкнутися. Що ж тоді робитимете? 

Змінено 4 травня, 2019 користувачем Euro

[Гість shpylka]

 

 

ніхто з команди Зе не почав знайомитись з деталями теперішньої ситуації з обміном військовополоненими, від слова зовсім!!!

Одним  не  треба,  інші  отдихають...

[Вуйко_З_Онтарио]

Порошки, когда был последний успешный обмен? Кто этим занимается? Есть уполномоченные люди или президент лично это делал? Если лично то говно ваш президент. Если не лично - то говно те уполномоченные. Кем уполномоченные? Президентом. В обоих случаях говно как раз Порошенко. Зеленский ещё не президент. Станет президентом, будете его спрашивать за пленных и все остальное. А пока засуньте в думпы свои тупые проекции. Вы сами себя ими деклассируете.

[Гість shpylka]

Порошки, когда был последний успешный обмен? Кто этим занимается? Есть уполномоченные люди или президент лично это делал? Если лично то говно ваш президент. Если не лично - то говно те уполномоченные. Кем уполномоченные? Президентом. В обоих случаях говно как раз Порошенко. Зеленский ещё не президент. Станет президентом, будете его спрашивать за пленных и все остальное. А пока засуньте в думпы свои тупые проекции. Вы сами себя ими деклассируете.

 

Не  треба  нас  переконувати,  що  Бєня  усі  розуми  поїв  і  має  величезне  бажання  нас,  українців,  ощасливити.

Звісно,  серед  українців  багато  довірливих  олухів,  хто  і  близько  не  знає  власної  історії,  тому  прикрашається  Бєніною  локшиною  на  вухах  (на  зразок  пейсів)  Бєні  на  радість..  Але  на  щастя  нас ще  багато  і  ми  вміємо  розпізнавати  усіляких  хитро....х  бєнь  та  разумкових.