Польща А тим часом у поляків....

[Agh]

Все польские министры решили вернуть премии, полученные в 2017 году. Об этом в эфире TVN24 7 апреля заявил  председатель постоянного комитета совета министров Польши Яцек Сасин.
Он считает, что решение не вызовет "бунта" в правящей польской партии "Право и справедливость", поскольку министры решили вернуть премии добровольно и договорились, что деньги передадут благотворительной организации Caritas.
Как пишет PAP, глава партии "Право и справедливость" Ярослав Качиньский 5 апреля заявил о разработанном законопроекте, предусматривающем сокращение зарплат парламентариев и чиновников на 20%.
Спикер партии Беата Мазурек написала в Twitter 7 апреля, что для тех, кто не вернет премии, "будут последствия".
Агентство PAP отметило, что в 2017 году члены польского правительства получили премии в размере от 37 тыс. злотых до более 80 тыс. злотых ($10,8 тыс. – $23,3 тыс.), что вызвало возмущение оппозиции, потребовавшей вернуть вознаграждения.

[Françoise]

Забута трагедія. Особливо жорстоко поляки вбивали отця Володимира Лемця: кіньми волочили довкола церкви, обмотали колючим дротом і до смерті забили ланцюгами

Лютий 7, 2018 - by Avtor+

http://www.tochkazoru.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/456l.jpg

Однозначно не варто сьогодні роздмухувати якоїсь міжнаціональної ворожнечі. Тим більше ми маємо усвідомити як істину те, що Польща сьогодні є не ініціатором міжнародних скардалів з Україною на історичному поприщі, а скоріше кремлівським інструментом, що використовується в його геополітичних цілях.

Сьогодні ми розглянемо одну із трагедій, яку до цього часу замовчували з метою примирення. Але мабуть неварто нічого забувати, як нам так і полякам, бо це може спровокувати нові, ще більші жертви замість спільної боротьби із тими, хто століттями використовує наші народи у своїх цілях.

На світанку 3 березня 1945 року українське село Павлокома, що на захід від Перемишля, атакував відділ Армії Крайової на чолі з поручиком Юзефом Біссом (псевдо Вацлав). Польський напад, жертвою якого стали 366 українців, був мікросюжетом українсько-польської війни 1942–1947 років

Село Павлокома простяглося у долині Сяну за 40 км на захід від Перемишля (зараз це Жешувський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Перша письмова згадка про село датується 13 жовтня 1441 року, коли воно перейшло у власність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Документи свідчать, що вже 1595-го там діяла парафія східного обряду. Про це пише На скрижалях.

Нині Павлокома – село з етнічно однорідним населенням – польським. Проте ще напередодні Другої світової війни воно було переважно українським: тут діяли греко-католицька церква, українська школа, Народний дім і читальня товариства «Просвіта», молочний кооператив. У селі нараховувалось 1370 мешканців, серед яких було 1190 українців, 170 поляків (з них 100 колоністів) і 10 євреїв. Стосунки між українцями та поляками у міжвоєнний період складались нелегко. Перші часто перебували під впливом ОУН і симпатизували ідеї відновлення української незалежності, натомість другі вкрай неприхильно ставились до українських прагнень.

Під час війни цей населений пункт почергово перебував під німецькою та радянською окупацією. Нарешті на початку 1945-го Червона армія залишила Павлокому – і місцеве населення залишилося сам на сам із польським підпіллям, котре, як виявилось згодом, чекало саме цього.

Польські історики, зокрема Здзіслав Конєчний, вважають, що «акція» у Павлокомі мала виключно відплатний характер – 21 січня збройний відділ чисельністю близько 60 чоловік викрав сімох поляків і одну пропольськи налаштовану українку. Здзіслав Конєчний услід за польськими мешканцями села стверджує, що це був відділ УПА. Натомість Євген Місило, український історик у Польщі, у своїй книжці «Павлокома. 3.ІІІ.1945», спираючись на свідчення тих, хто вижив, доводить, що це була спецгрупа НКВС, про що свідчать однакове військове вбрання учасників групи, а також той факт, що на початку 1945-го у Березівському повіті (до якого входила Павлокома) не було відділів УПА,

позаяк більшість із них відійшли у гори або саморозпустилися з огляду на значну чисельну перевагу радянських військ у регіоні. Він так само наголошує, що в околицях Павлокоми діяли підрозділи НКВС і траплялося так, що відділи АК сприймали їх за УПА.У будь-якому разі, чи можна вважати криваву розправу над мешканцями села відплатною акцією за зникнення за нез’ясованих обставин кількох людей?

Завершення Другої світової і звільнення від німецьких окупантів не принесло українцям Надсяння довгоочікуваного миру і спокою, навпаки – лише горе, поневіряння і нерідко смерть. 27 липня 1944 року між урядами ПНР та СРСР було укладено таємну угоду про встановлення східного кордону Польщі, а вже 9 вересня – угоду про переселення поляків з України до Польщі й українців із Польщі на територію УРСР. Тож за лінією Керзона опинилися понад 700 тис. українців. І це лише за офіційними даними. Ніхто з цих людей добровільно не хотів залишати рідні землі й шукати долі у Країні Рад.

З відходом на початку лютого 1945-го Червоної армії розпочалися активні польські напади на українські села, метою яких було змусити людей виїхати з Польщі. Грабунки, вбивства і знущання над українцями тривали протягом березня – квітня і лише 29 квітня 1945 року було досягнуто порозуміння між українським і польським підпіллям: на зустрічі у Селиськах (Березівський повіт) підписано протокол про співпрацю та утримання від насильства проти мирного населення.

Місцеві польські чиновники, які займалися евакуацією українського населення неодноразово зверталися до уряду з листами, в яких описували насильницькі дії польського населення стосовно українців і просили «вжити якихось заходів». Такі листи надсилалися ледь не щодня протягом березня 1945-го. Щоразу до переліку додавалися нові села, однак очікуваної реакції не було. Отже, йшлося не лише про Павлокому.

Як зазначає Петро-Йосиф Потічний, професор Макмастерського університету й уродженець Павлокоми: «Це була, так би мовити, політика польського націоналістичного підпілля. Але не лише націоналістичного. Так же комуністичні власті робили подібні історії. Їм хотілося нарешті очистити ці землі від українців. І тому Павлокома – це тільки символ того всього. Навколишні села, такі як Костава, Бахів, Коровичі, Майковичі, Завадка Морохівська і так далі. Вони всі були знищені менш-більш в тому часі – березень – квітень 1945 року».

Знищення Павлокоми не було подією спонтанною. Термін й хід проведення акції польського підпілля були узгодженні на нараді наприкінці лютого 1945-го. Таємне зібрання було проведено в Динові за участю керівників місцевого підпілля, поляків із довколишніх сіл і поляків – жителів Павлокоми. Останні після наради залишили село. Цей дивний виїзд не викликав підозри в українців.

Подіям 3 березня передувала низка атак, метою яких було виявити рівень озброєності мешканців і переконатися у відсутності відділів УПА. Як і передбачалося, село було цілком безборонним.

О 4-й годині ранку 3 березня нападники пішли в атаку на Павлокому. Нажахані мешканці почали бігти до церкви, щоб урятуватися, дехто вже ночував тут з кінця лютого, побоюючись атак поляків. Чоловіки переховувались у підготовлених заздалегідь криївках, однак їх швидко знаходили, вбивали або гнали до церкви. Дорогою до центру села відділ АК розстрілював усіх, хто траплявся на шляху (за даними Євгена Місила, загинуло 50 осіб, зокрема, жінки і діти).

Попри сподівання людей на порятунок у святих стінах, храм став місцем селекції: одних тут допитували, інших катували, а декого вбивали. Особливо жорстоким тортурам піддали греко-католицького пароха Павлокоми отця Володимира Лемця: спочатку його кіньми волочили довкола церкви, обмотали колючим дротом і до смерті забили ланцюгами. Стіни і підлога храму були рясно залиті кров’ю.

У правій частині церкви перебували ті, кого відібрали на розстріл, у лівій – жінки з малими дітьми (не вбивали дівчаток до семи і хлопчиків до п’яти років), а також дівчата-підлітки, які тримали на руках немовлят. Відбір проводився плановано: перевіряли національність, конфесійну належність, свідоцтва про хрещення. Навіть одяг жертв підлягав сортуванню, не зробили винятку й для «помилуваних» – жінки з малюками опинилися голі й босі у негоду.

http://pozachasom.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/02-350x520.jpgЮзеф Бісс – “Вацлав”

На недіючому греко-католицькому цвинтарі убивці наказали кільканадцятьом чоловікам викопати глибоку яму, поблизу якої, власне, й відбувалася страта. Коли ця яма була заповнена, викопали другу. Загалом було три могили. Людей вели з церкви й розстрілювали групами, спочатку чоловіків, відтак жінок, наостанок дітей.

До тих, хто залишився у церкві, особисто звернувся «керівник акції» Вацлав. Він оголосив, що дарує їм життя, за що віднині Павлокому буде перейменовано у Вацлавівку, і наказав жінкам з дітьми йти «за Збруч, на Україну».

Коли з українцями було скінчено, до Павлокоми приїхали на возах поляки з довколишніх сіл, щоб грабувати покинуте майно. Не чіпали лише позначених будинків – з польськими прапорами чи написами dom polski. Тих, кому не пощастило і їхню криївку знаходили, вбивали на місці. Цього дня цивільні поляки з Павлокоми і близьких сіл брали активну участь у винищенні своїх сусідів.

Відпущених жінок із дітьми, кількість яких сягала приблизно 40 осіб, погнали під конвоєм через кілька сіл аж до Селиська, де також проживали українці. Звідси у вересні 1945 року більшість уцілілих виселили до Радянської України, зокрема на Тернопільщину. Проте й тут не був край їхнім поневірянням, люди мали починати все з нуля, жебрати й наймитувати.

У своїй книжці «Павлокома 1441–1945. Історія села» професор Петро Йосип Потічний наводить імена 366 убитих українців. Цей список був складений на основі спогадів Олени Потічної, яка подає відомості про 324 жертви 3 березня 1945 року. До цієї кількості було додано ще 22 людини, вбиті під час попередніх атак наприкінці лютого – початку березня, а також тих, хто загинув після 3 березня дорогою до Павлокоми. Здебільшого це була молодь, яка поверталася з примусових робіт у Німеччині і не підозрювала про небезпеку у рідному селі.

Здзіслав Конєчний піддає сумніву список професора Потічного і схиляється до версії про 150 убитих, саме таку кількість подавали у своїх свідченнях вояки АК, які брали участь у знищенні села.

Українська історія Павлокоми завершилася на початку жовтня 1945-го, коли об’єднані сотні УПА організували відплатну акцію. На той час до села вже повернулися місцеві поляки, а на колишніх українських обійстях оселилися нові. Павлокома була повністю спалена, залишилася лише греко-католицька церква, проте її 1963 року розібрали до фундаменту, щоб не нагадувала про українців.

Зосталася лише напівзруйнована дзвіниця і занедбаний цвинтар, який нові павлокомці перетворили на смітник. Жахлива трагедія була би приречена залишитися лише у спогадах уцілілих, якби не такі люди, як Діонізій Радонь – павлокомський поляк, який чимало зробив для збереження пам’яті про невинно знищених та поширення правди про злочин. Саме він доклав найбільше зусиль до впорядкування цвинтаря, попри атмосферу цілковитої ворожості з боку односельчан – пана Діонізія не раз били, погрожували, спалили стодолу.

http://pozachasom.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/04-341x520.jpg

Однак відновлений цвинтар 1998-го таки вдалося освятити. Протягом кількох років тривали суперечки щодо питання встановлення пам’ятника жертвам, а особливо, щодо напису на ньому. Рішення тривалий час блокували мешканці села. Нарешті 13 травня 2006 року у Павлокомі відбулося урочисте відкриття пам’ятника (його важко назвати меморіалом), у якому взяли участь президенти України та Польщі – Віктор Ющенко і Лех Качинський. На кам’яному хресті (за первісним задумом це мала бути фігура жінки з дитям на руках, але поляки не погодилися) написано: «Вічная пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1–3 березня 1945 року в селі Павлокома». На жаль, не вказано, що вбиті були українцями і від чиїх рук вони «трагічно загинули»…

Наталя Глотова

http://www.tochkazoru.pp.ua/zabuta-tragediya-osoblivo-zhorstoko-polyaki-vbivali-ottsya-volodimira-lemtsya-kinmi-volochili-dovkola-tserkvi-obmotali-kolyuchim-drotom-i-do-smerti-zabili-lantsyugami/

[Françoise]

 

Заборона на торгівлю у неділю в Польщі. Правила будуть змінені

http://shoppingpl.com/uploads/news-covers/Shelves-with-the-goods-in-the-store.jpgСтелажі з товаром в магазині. fotolia.com

 

 

Польський уряд розробляє зміни до закону про обмеження торгівлі у неділю. Нові правила мають на меті закрити лазівки в законі, якими користуються власники магазинів, щоб обійти заборону.

Про це повідомив Станіслав Швед, заступник міністра у справах сім'ї, праці та соціальної політики під час X Європейського економічного конгресу.

В уряді хочуть щоб під заборону попали всі об’єкти де торгівля є домінуючою сферою діяльності. Зміни будуть відповіддю на спроби обійти існуючі правила.

 

Як приклад можна навести ситуацію з магазинами Zabka. Деякі торгові точки цієї мережі почали надавати поштові та кур’єрські послуги і назвали себе «поштовими відділеннями». Відповідно до закону вони можуть бути відкритими у неділю. Національний оператор поштового зв'язку Poczta Polska повідомив, що власники магазинів не звертались до нього за узгодженням, а тому така діяльність є неприпустимою.

Ще один цікавий спосіб придумав власник невеличкої мережі магазинів під Варшавою. У кожному з своїх магазинів підприємець виставив картини місцевого художника. Завдяки цьому продуктові магазини стали своєрідними установами культури, а ці заклади можуть бути відкриті по неділях.

Нововведення планують затвердити вже на початку червня на черговому засіданні польського уряду.

 

http://shoppingpl.com/uk/news/357-zaborona-na-torhivlyu-u-nedilyu-v-polshchi-pravyla-budut-zmineni

 

p.s. "Пропал дом"(с)

[Гість shpylka]

В  голові  не  вкладається,  як можна  забороняти  в  неділю  діяльність,  яка  нікому  кривди  не  робить.  Можна  захищати  права  найманих  працівників,  які  не  хочуть  працювати  у  неділю,  але  власник  мусить  мати  право  захищати  свій бізнес  від  придуркуватих  чинуш.

[забанений]

В  голові  не  вкладається,  як можна  забороняти  в  неділю  діяльність,  яка  нікому  кривди  не  робить.  Можна  захищати  права  найманих  працівників,  які  не  хочуть  працювати  у  неділю,  але  власник  мусить  мати  право  захищати  свій бізнес  від  придуркуватих  чинуш.

Можна забороняти чи дозволяти будь-що  - якщо є запит на це у суспільстві, і якщо є суспільна ж доцільність. Саме для цього існують держави і їх політичне керівництво. Кажуть, "що гарне для "Боїнга", те добре й для Америки". Але якщо "Боїнг" щось зробить погане для громадян, йому гаплик. Там, де принцип виконання суспільних вимог ігнорується, де суспільством намагаються маніпулювати - там стаються заколоти, революції, війни, чи перманентна військова істерія - це аксіома.

[Гість shpylka]

Можна забороняти чи дозволяти будь-що  - якщо є запит на це у суспільстві, і якщо є суспільна ж доцільність. Саме для цього існують держави і їх політичне керівництво. Кажуть, "що гарне для "Боїнга", те добре й для Америки". Але якщо "Боїнг" щось зробить погане для громадян, йому гаплик. Там, де принцип виконання суспільних вимог ігнорується, де суспільством намагаються маніпулювати - там стаються заколоти, революції, війни, чи перманентна військова істерія - це аксіома.

Суспільна  вимога  може  стосуватися  лише  якихось  небезпечних  для  суспільства  речей.  Все  решта  має  бути  дозволеним.  Думаю,  що  поляки  самі  допруть,  що  їм  це  не  вигідно.

[Françoise]

Я не знаю чи допруть поляки а от що купа наших довбнів від цього зі штанів у захівті вистрибують, отут повна жерсть. Як не приведи боже таке в нас спробують змавпувати, отут таки на демонстрацію й вийду

[Гість shpylka]

Я не знаю чи допруть поляки а от що купа наших довбнів від цього зі штанів у захівті вистрибують, отут повна жерсть. Як не приведи боже таке в нас спробують змавпувати, отут таки на демонстрацію й вийду

Якщо  люди  в  неділю  не  несуть  гроші  в  магазин,  то  значить  принесуть  до  церкви.  Ото  вся  "суспільна  вимога".

Колись  ще  несли  до  Лейби  в  шинок.

Змінено 17 травня, 2018 користувачем shpylka

[Françoise]

 Спецслужбы Польши задержали россиянку, разжигавшую польско-украинскую вражду

Сотрудники Агентства внутренней безопасности задержали гражданку России, которая вела гибридную деятельность, направленную против Польши. По данным польских спецслужб, россиянка подпитывала польско-украинскую вражду, в том числе в исторических вопросах.

Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на Радио Польша.

Агентство внутренней безопасности задержало гражданку Российской Федерации Екатерину Ц., которая была участницей гибридных действий. Как сообщил пресс-секретарь министра-координатора спецслужб Станислав Жарин, задержанная россиянка находилась в Польше с 2013 года. В ближайшее время она должна быть выдворена из Польши.

Кроме Екатерины Ц., еще четырем лицам запрещен въезд на территорию Республики Польша. Всем пятерым лицам инкриминируют участие в разжигании польско-украинской вражды, подрыве польской точки зрения на историческую политику и замене ее на российскую точку зрения, в попытках "консолидировать пророссийскую среду в Республике Польша" вокруг этих сфер.

"Из материалов Агентства внутренней безопасности следует, что эти пять человек осуществляют на территории Польши враждебную деятельность. Отсюда решение о задержании и выдворении Екатерины Ц. и четыре дополнительные ходатайства по делу запрета въезда на территорию Республики Польша", - сказал Станислав Жарин. По его словам, действия Агентства внутренней безопасности происходят согласно закону об иностранцах, и на этой основе направлен документ о выдворении Екатерины Ц. из Польши.

https://censor.net.ua/news/3066596/spetsslujby_polshi_zaderjali_rossiyanku_razjigavshuyu_polskoukrainskuyu_vrajdu

[Françoise]

Пьяный украинец за рулем внедорожника совершил смертельное ДТП в Польше. ФОТОрепортаж

В Польше в селе Седлец-Дужи в Силезском воеводстве пьяный 42-летний гражданин Украины за рулем Mitsubishi Pajero выехал на встречную полосу и лоб в лоб столкнулся с Volvo.

Как информирует Цензор.НЕТ, об этом сообщает ТСНсо ссылкой на польские СМИ.

Как отмечается, само ДТП произошло еще поздним вечером 26 мая, однако известно о нем стало только сейчас.

По данным СМИ, в организме водителя-нарушителя обнаружили почти 5 промилле алкоголя.

В результате аварии 25-летнего водителя Volvo и трех пассажиров, а также водителя Mitsubishi, который почти не пострадал, госпитализировали, 47-летняя пассажирка скончалась в больнице. Другие пострадавшие из Volvo находятся в тяжелом состоянии.

Во время допроса прокуратурой украинец признался, что не помнит инцидента.

https://censor.net.ua/photo_news/3068655/pyanyyi_ukrainets_za_rulem_vnedorojnika_sovershil_smertelnoe_dtp_v_polshe_fotoreportaj

[Françoise]

"Сообщение с Украиной оказалось выстрелом в десятку": Польша запустит поезд из Перемышля в Берлин с расчетом на украинцев

Польская железнодорожная компания PKP Intercity намерена в текущем году наладить прямое железнодорожное сообщение между Перемышлем и Берлином. Это обусловлено растущим трафиком на восточной границе Польши и миграцией граждан Украины в страны ЕС.

Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на ЦТС.

В PKP Intercity хотят этим воспользоваться и добиться того, чтобы это движение осуществлялось именно по железной дороге. Для этого до конца года запустят состав из прицепных вагонов, который из Перемышля будет идти через Вроцлав и Зелену Гуру до столицы Германии.

"Сообщение с Украиной оказалось выстрелом в десятку. Поезда из Перемышля во Львов и Киев с каждым годом перевозят все больше пассажиров. За первые пять месяцев имеем уже столько пассажиров, сколько за весь минувший год, когда отмечался двукратный рост путешественников. Очевидно, что стоит ожидать следующего удвоения количества пассажиров на направлениях с Востока", - заявил глава PKP Intercity Марек Хранюк.

По словам топ-менеджера, компания намерена воспользоваться этим трендом и предложить новое ж/д сообщение еще в этом году. "Есть взаимопонимание с украинской и немецкой сторонами в вопросе сообщения из Перемышля через Зелену Гуру до Берлина. Поезд будет называться "Метрополь". Это будет состав вагонов, который во Вроцлаве будет прицепляться до состава, следующего в Берлин", - пояснил М. Хранюк.

Он также отметил, что рост трафика на восточном направлении требует пристального внимания к запуску поездов из Польши, которые могли бы двигаться по ж/д с колеей стандарта 1520 мм. Для этого нужны современные системы смены ширины колесных пар на подвижном составе. Как пример он привел поезда Talgo, следующие из Москвы, которые в Бресте подстраиваются под ширину европейской колеи за считанные минуты.

https://censor.net.ua/news/3074151/soobschenie_s_ukrainoyi_okazalos_vystrelom_v_desyatku_polsha_zapustit_poezd_iz_peremyshlya_v_berlin

[Гість shpylka]

 

 

Польская железнодорожная компания PKP Intercity намерена в текущем году наладить прямое железнодорожное сообщение между Перемышлем и Берлином.

А  за  скільки  часу  довезуть  до  Берліна  не  повідомили?  Чи  то  вартує  їхати  в  Берлін  з  пересадкою?  Хіба  що  по  дорозі  огядати  ще  й  Перемишль. 

Але  хай  роблять.  принаймні  можна  буде  мабуть  швидше  добратися  до  Кракова  чи  Вроцлава.

[Юрий с ФУП]

Вятрович и ФСБ  нагнетает тему тему   польских  репрессий в Украине. Только враги могут раскручивать тему  в отношении своих союзников и друзей ! Народу Украины   не нужна  провокация и вражда,за исключением  обрубков разных маргинальных партий и   "патриотов " получающих деньги от ПР . 

Змінено 1 липня, 2018 користувачем Юрий с ФУП

[Гість shpylka]

Вятрович и ФСБ  нагнетает тему тему   польских  репрессий в Украине. Только враги могут раскручивать тему  в отношении своих союзников и друзей ! Народу Украины   не нужна  провокация и вражда,за исключением  обрубков разных маргинальных партий и   "патриотов " получающих деньги от ПР . 

Тут Ви  зовсім  не  в  темі,  бо  нагнітають  поляки,  а не  ми.  За  їхнім  законом  ми  не  можемо  позитивно  говорити  про  Бандеру,  вивішувати  червоно-чорні  стяги.  На  нашій  території  і  всюди  у  світі.  Це  друзі?  Я  кліпаю  очима.

[Françoise]

Знов починається переаладання з хворої голови на здорову.

[Agh]

З 1 жовтня в Польщі набув чинності закон, який передбачає зниження пенсійного віку, з 67-ми до 65-ти для чоловіків і з 67-ми до 60-ти – для жінок.
Таким чином, сьогоднішній уряд скасував пенсійну реформу уряду Дональда Туска від 2012 року – пише InfoResist
«Польський уряд дає полякам право вибору. Якщо хтось захоче працювати довше, то може це зробити. Знижуючи пенсійний вік до 60 років для жінок і 65-ти для чоловіків, ми повертаємо нашим землякам гідний вибір », – заявила на прес-конференції глава уряду Польщі Беата Шидлов.
За її словами, в бюджеті країни є кошти на повернення пенсійного віку до колишнього рівня – фонду соціального страхування (ZUS) Польщі не загрожує банкрутство, в ньому є достатньо коштів для погашення зростаючих пенсійних виплат.
Шидлов підкреслила, що, знизивши пенсійний вік, партія «Право і Справедливість» (PiS) виконала свою передвиборчу обіцянку, дану в 2015 році.
За її словами, пенсійна реформа 2012 року сприймалася як приречення багатьох поляків на роботу «практично до смерті».
Віце-прем’єр-міністр, міністр розвитку Польщі Матеуш Моравецкій в свою чергу заявив, що в 2018 році на зниження пенсійного віку в бюджеті країни додатково заклали 10 млрд злотих (понад 2,7 млрд дол.).
За його словами, з урахуванням нинішнього зниження пенсійного віку в наступному році на пенсію в Польщі вийде приблизно 330 тис. Чоловік.
https://infofakt.com.ua/pokazhit-tse-hroismanu-poliakam-znyzyly-pensiinyi-vik-na-7-rokiv/

[Святослав_]

Для чоловіків всього на два роки, а для жінок на цілих сім, хоча живуть вони років на п`ятнадцять довше. 

Змінено 7 жовтня, 2018 користувачем Святослав_

[Françoise]

Украинцы на местных выборах в Польше получили 33 мандата

92 украинца были кандидатами на выборах в местные органы власти в Польше, из них 33 прошли в советы, коммуны и даже региональные собрания. Это означает, что каждый третий украинец получил мандат.

Об этом сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на УНИАН.

Два украинца вошли в список Гражданской коалиции в Варминско-Мазурский областной совет. Одним из них, Мирон Сич, получил 19,7 тыс. голосов. В Бялы-Боре Иван Боднар будет бороться за место мэра. В городе Свеце в Варминско-Мазурском воеводстве Славомир Ковальчук будет сражаться за пост главы коммуны. Стоит отметить, что в Варминско-Мазурском воеводстве украинцы совместно выиграли 17 мест.

В Поморском воеводстве представитель украинского меньшинства стал советником Штумского повята. Украинец получил мандат советника коммуны в Мазовии. В Подлясье двое стали городскими советниками Бялы Подляска, а одна украинка заняла место в совете Бельско-Подляского повята. Еще один украинец стал советником в коммуне.

В Подкарпатье два украинца стали советниками коммун, а в Малопольске - два советника повята. В Нижней Силезии украинцы заняли два места - одно в совете коммуны и одно в совете Повиа.

Напомним, в 2017 году 661,9 тыс. украинцев получили первое разрешение на проживание в Евросоюзе, 88 % из них выдала Польша.

https://censor.net.ua/news/3093779/ukraintsy_na_mestnyh_vyborah_v_polshe_poluchili_33_mandata

[Гість shpylka]

Нормально. Мені  це  подобається. 

[Гість shpylka]

Там  ще  сьогодні  в  галереї  у  Ряшеві  стеля  завалилася.  То  в  тій  найбільшій?

[Françoise]

Чесно кажучи не знаю

[Гість shpylka]

Чесно кажучи не знаю

УП  написала,  але  дуже  нерозбірливо.

[Françoise]

та я туди не хожу

[Юрий с ФУП]

Забута трагедія. Особливо жорстоко поляки вбивали отця Володимира Лемця: кіньми волочили довкола церкви, обмотали колючим дротом і до смерті забили ланцюгами

Лютий 7, 2018 - by Avtor+

http://www.tochkazoru.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/456l.jpg

Однозначно не варто сьогодні роздмухувати якоїсь міжнаціональної ворожнечі. Тим більше ми маємо усвідомити як істину те, що Польща сьогодні є не ініціатором міжнародних скардалів з Україною на історичному поприщі, а скоріше кремлівським інструментом, що використовується в його геополітичних цілях.

Сьогодні ми розглянемо одну із трагедій, яку до цього часу замовчували з метою примирення. Але мабуть неварто нічого забувати, як нам так і полякам, бо це може спровокувати нові, ще більші жертви замість спільної боротьби із тими, хто століттями використовує наші народи у своїх цілях.

На світанку 3 березня 1945 року українське село Павлокома, що на захід від Перемишля, атакував відділ Армії Крайової на чолі з поручиком Юзефом Біссом (псевдо Вацлав). Польський напад, жертвою якого стали 366 українців, був мікросюжетом українсько-польської війни 1942–1947 років

Село Павлокома простяглося у долині Сяну за 40 км на захід від Перемишля (зараз це Жешувський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Перша письмова згадка про село датується 13 жовтня 1441 року, коли воно перейшло у власність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Документи свідчать, що вже 1595-го там діяла парафія східного обряду. Про це пише На скрижалях.

Нині Павлокома – село з етнічно однорідним населенням – польським. Проте ще напередодні Другої світової війни воно було переважно українським: тут діяли греко-католицька церква, українська школа, Народний дім і читальня товариства «Просвіта», молочний кооператив. У селі нараховувалось 1370 мешканців, серед яких було 1190 українців, 170 поляків (з них 100 колоністів) і 10 євреїв. Стосунки між українцями та поляками у міжвоєнний період складались нелегко. Перші часто перебували під впливом ОУН і симпатизували ідеї відновлення української незалежності, натомість другі вкрай неприхильно ставились до українських прагнень.

Під час війни цей населений пункт почергово перебував під німецькою та радянською окупацією. Нарешті на початку 1945-го Червона армія залишила Павлокому – і місцеве населення залишилося сам на сам із польським підпіллям, котре, як виявилось згодом, чекало саме цього.

Польські історики, зокрема Здзіслав Конєчний, вважають, що «акція» у Павлокомі мала виключно відплатний характер – 21 січня збройний відділ чисельністю близько 60 чоловік викрав сімох поляків і одну пропольськи налаштовану українку. Здзіслав Конєчний услід за польськими мешканцями села стверджує, що це був відділ УПА. Натомість Євген Місило, український історик у Польщі, у своїй книжці «Павлокома. 3.ІІІ.1945», спираючись на свідчення тих, хто вижив, доводить, що це була спецгрупа НКВС, про що свідчать однакове військове вбрання учасників групи, а також той факт, що на початку 1945-го у Березівському повіті (до якого входила Павлокома) не було відділів УПА,

позаяк більшість із них відійшли у гори або саморозпустилися з огляду на значну чисельну перевагу радянських військ у регіоні. Він так само наголошує, що в околицях Павлокоми діяли підрозділи НКВС і траплялося так, що відділи АК сприймали їх за УПА.У будь-якому разі, чи можна вважати криваву розправу над мешканцями села відплатною акцією за зникнення за нез’ясованих обставин кількох людей?

Завершення Другої світової і звільнення від німецьких окупантів не принесло українцям Надсяння довгоочікуваного миру і спокою, навпаки – лише горе, поневіряння і нерідко смерть. 27 липня 1944 року між урядами ПНР та СРСР було укладено таємну угоду про встановлення східного кордону Польщі, а вже 9 вересня – угоду про переселення поляків з України до Польщі й українців із Польщі на територію УРСР. Тож за лінією Керзона опинилися понад 700 тис. українців. І це лише за офіційними даними. Ніхто з цих людей добровільно не хотів залишати рідні землі й шукати долі у Країні Рад.

З відходом на початку лютого 1945-го Червоної армії розпочалися активні польські напади на українські села, метою яких було змусити людей виїхати з Польщі. Грабунки, вбивства і знущання над українцями тривали протягом березня – квітня і лише 29 квітня 1945 року було досягнуто порозуміння між українським і польським підпіллям: на зустрічі у Селиськах (Березівський повіт) підписано протокол про співпрацю та утримання від насильства проти мирного населення.

Місцеві польські чиновники, які займалися евакуацією українського населення неодноразово зверталися до уряду з листами, в яких описували насильницькі дії польського населення стосовно українців і просили «вжити якихось заходів». Такі листи надсилалися ледь не щодня протягом березня 1945-го. Щоразу до переліку додавалися нові села, однак очікуваної реакції не було. Отже, йшлося не лише про Павлокому.

Як зазначає Петро-Йосиф Потічний, професор Макмастерського університету й уродженець Павлокоми: «Це була, так би мовити, політика польського націоналістичного підпілля. Але не лише націоналістичного. Так же комуністичні власті робили подібні історії. Їм хотілося нарешті очистити ці землі від українців. І тому Павлокома – це тільки символ того всього. Навколишні села, такі як Костава, Бахів, Коровичі, Майковичі, Завадка Морохівська і так далі. Вони всі були знищені менш-більш в тому часі – березень – квітень 1945 року».

Знищення Павлокоми не було подією спонтанною. Термін й хід проведення акції польського підпілля були узгодженні на нараді наприкінці лютого 1945-го. Таємне зібрання було проведено в Динові за участю керівників місцевого підпілля, поляків із довколишніх сіл і поляків – жителів Павлокоми. Останні після наради залишили село. Цей дивний виїзд не викликав підозри в українців.

Подіям 3 березня передувала низка атак, метою яких було виявити рівень озброєності мешканців і переконатися у відсутності відділів УПА. Як і передбачалося, село було цілком безборонним.

О 4-й годині ранку 3 березня нападники пішли в атаку на Павлокому. Нажахані мешканці почали бігти до церкви, щоб урятуватися, дехто вже ночував тут з кінця лютого, побоюючись атак поляків. Чоловіки переховувались у підготовлених заздалегідь криївках, однак їх швидко знаходили, вбивали або гнали до церкви. Дорогою до центру села відділ АК розстрілював усіх, хто траплявся на шляху (за даними Євгена Місила, загинуло 50 осіб, зокрема, жінки і діти).

Попри сподівання людей на порятунок у святих стінах, храм став місцем селекції: одних тут допитували, інших катували, а декого вбивали. Особливо жорстоким тортурам піддали греко-католицького пароха Павлокоми отця Володимира Лемця: спочатку його кіньми волочили довкола церкви, обмотали колючим дротом і до смерті забили ланцюгами. Стіни і підлога храму були рясно залиті кров’ю.

У правій частині церкви перебували ті, кого відібрали на розстріл, у лівій – жінки з малими дітьми (не вбивали дівчаток до семи і хлопчиків до п’яти років), а також дівчата-підлітки, які тримали на руках немовлят. Відбір проводився плановано: перевіряли національність, конфесійну належність, свідоцтва про хрещення. Навіть одяг жертв підлягав сортуванню, не зробили винятку й для «помилуваних» – жінки з малюками опинилися голі й босі у негоду.

http://pozachasom.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/02-350x520.jpgЮзеф Бісс – “Вацлав”

На недіючому греко-католицькому цвинтарі убивці наказали кільканадцятьом чоловікам викопати глибоку яму, поблизу якої, власне, й відбувалася страта. Коли ця яма була заповнена, викопали другу. Загалом було три могили. Людей вели з церкви й розстрілювали групами, спочатку чоловіків, відтак жінок, наостанок дітей.

До тих, хто залишився у церкві, особисто звернувся «керівник акції» Вацлав. Він оголосив, що дарує їм життя, за що віднині Павлокому буде перейменовано у Вацлавівку, і наказав жінкам з дітьми йти «за Збруч, на Україну».

Коли з українцями було скінчено, до Павлокоми приїхали на возах поляки з довколишніх сіл, щоб грабувати покинуте майно. Не чіпали лише позначених будинків – з польськими прапорами чи написами dom polski. Тих, кому не пощастило і їхню криївку знаходили, вбивали на місці. Цього дня цивільні поляки з Павлокоми і близьких сіл брали активну участь у винищенні своїх сусідів.

Відпущених жінок із дітьми, кількість яких сягала приблизно 40 осіб, погнали під конвоєм через кілька сіл аж до Селиська, де також проживали українці. Звідси у вересні 1945 року більшість уцілілих виселили до Радянської України, зокрема на Тернопільщину. Проте й тут не був край їхнім поневірянням, люди мали починати все з нуля, жебрати й наймитувати.

У своїй книжці «Павлокома 1441–1945. Історія села» професор Петро Йосип Потічний наводить імена 366 убитих українців. Цей список був складений на основі спогадів Олени Потічної, яка подає відомості про 324 жертви 3 березня 1945 року. До цієї кількості було додано ще 22 людини, вбиті під час попередніх атак наприкінці лютого – початку березня, а також тих, хто загинув після 3 березня дорогою до Павлокоми. Здебільшого це була молодь, яка поверталася з примусових робіт у Німеччині і не підозрювала про небезпеку у рідному селі.

Здзіслав Конєчний піддає сумніву список професора Потічного і схиляється до версії про 150 убитих, саме таку кількість подавали у своїх свідченнях вояки АК, які брали участь у знищенні села.

Українська історія Павлокоми завершилася на початку жовтня 1945-го, коли об’єднані сотні УПА організували відплатну акцію. На той час до села вже повернулися місцеві поляки, а на колишніх українських обійстях оселилися нові. Павлокома була повністю спалена, залишилася лише греко-католицька церква, проте її 1963 року розібрали до фундаменту, щоб не нагадувала про українців.

Зосталася лише напівзруйнована дзвіниця і занедбаний цвинтар, який нові павлокомці перетворили на смітник. Жахлива трагедія була би приречена залишитися лише у спогадах уцілілих, якби не такі люди, як Діонізій Радонь – павлокомський поляк, який чимало зробив для збереження пам’яті про невинно знищених та поширення правди про злочин. Саме він доклав найбільше зусиль до впорядкування цвинтаря, попри атмосферу цілковитої ворожості з боку односельчан – пана Діонізія не раз били, погрожували, спалили стодолу.

http://pozachasom.pp.ua/wp-content/uploads/2018/02/04-341x520.jpg

Однак відновлений цвинтар 1998-го таки вдалося освятити. Протягом кількох років тривали суперечки щодо питання встановлення пам’ятника жертвам, а особливо, щодо напису на ньому. Рішення тривалий час блокували мешканці села. Нарешті 13 травня 2006 року у Павлокомі відбулося урочисте відкриття пам’ятника (його важко назвати меморіалом), у якому взяли участь президенти України та Польщі – Віктор Ющенко і Лех Качинський. На кам’яному хресті (за первісним задумом це мала бути фігура жінки з дитям на руках, але поляки не погодилися) написано: «Вічная пам’ять 366 жертвам, трагічно загиблим 1–3 березня 1945 року в селі Павлокома». На жаль, не вказано, що вбиті були українцями і від чиїх рук вони «трагічно загинули»…

Наталя Глотова

http://www.tochkazoru.pp.ua/zabuta-tragediya-osoblivo-zhorstoko-polyaki-vbivali-ottsya-volodimira-lemtsya-kinmi-volochili-dovkola-tserkvi-obmotali-kolyuchim-drotom-i-do-smerti-zabili-lantsyugami/

 

Тема московских  провокаторов ,     именно им выгодно поднимать темы направленные на разжигание новых конфликтов  между соседскими странами и  друзьями .

[Вуйко_З_Онтарио]

Как сказал Невзоров, мертвых надо закапывать, инае висят на ногах общества и мешают идти вперед. Мнение конечно радикальное. Не все согласны с другим его мнением, что история - это величайший тормоз прогресса. Однако в некоторых аспектах таки следует прикопать. 

Польша, не смотря на свою специфическую антиукраинскую реторику, другой рукой просто настежь открывает двери для Украинцев. Университеты, легализация, работа. Заходи на здоровье. Вот такой вот дивный когнитив.

[Françoise]

господи хоча б на дату глянув....

 

Мокша, тут таке. Це не "відкриття дверей" а затикання дірок у уласному ринку праці перш за все. Польща тут не вийняток, просто дійсно дозволів на проживання надає якнайбільше. Риторика дуже різна. Як і ставлення. Надмірна довіра нас вже губила неодноразово

[Вуйко_З_Онтарио]

То есть, запустят, дадут осесть - а потом в концлагеря?

Из всех желающих ( а таких полно как оказывается) Польша открыла двери настолько сильно только УКраинцам. Я думаю, где-то они догадываются, что трындеть друг на друга по старым историческим конфликтам можно, но при этом не отрываясь от реальности. А реальность такова - ближе нас у поляков никого нет и никогда не будет. Потому надо сливаться в едином порыве хоть тушкой хоть чучелом иначе они имеют шанс однажды проснуться в сегодняшнем Париже, Гааге, Амстердаме или Лондоне. А этого нынче никому вменяемому не хочется.

[Françoise]

Не менше вони відкривають білорусам і - сильно здивуєтеся - кацапам. Їх тут повно.

Просто через візи їм важче виїхати.

 

Я не кажу про концтабори (що за ідея взагалі? ), просто робити з поляків "благодєтєлєй" не варто. Вони нами затикають дірки.

Про "сьогоднішній Париж чи Амстердам" я не зрозуміла. Поляків там достатньо, хоча у Британії набагато більше

[Юрий с ФУП]

  Françoise 

Ты обижен на поляков езжай обратно домой ,  зачем обсерать тех,  кто тебе дал работу и жилье ? 

[Françoise]

не кажіть мені що мені робити і я не скажу куди вам піти

Андерстенд, ватнік?