війна Мінськ-2

[лєса]

да кто бы сомневалсо... 

[Андрей_Одесса]

 

 

А как дысал, как дысал! (С)

 

Порошенко предатель и коллаборант, вы что этого до сих пор не поняли?

 

И таким и останется на века в украинской истории.

[Agh]

Американский политолог: Минские соглашения — это издевательство над Украиной
Сегодня, 08:10

Гобл отметил, что это надругательство, которое длится месяцами: печально, что Запад ищет пути сотрудничества с Россией.

Минские соглашения — это надругательство над Украиной. Безнаказанность Кремля на Донбассе может спровоцировать президента РФ Владимира Путина к наступлению на новые территории Украины.

Такое мнение высказал вашингтонский политолог, эксперт по вопросам России и экс-советник Джеймса Бейкера (1989-1992 годах) Пол Гобл, сообщает Голос Америки.

"Относительно минских соглашений. Россия их не выполнила. И весь ужас ситуации заключается в том, что страна, которая ворвалась на украинскую территорию, стала гарантом обеспечения этих договоренностей и даже давит на изменения Конституции оккупированной ею страны, в том направлении, в котором ей (стране-нападающему) хочется.

Это надругательство, которое длится месяцами, но что очень печально: так это то, что при этом западные игроки — Германия, Франция и США больше всего, отчаянно пытаются найти пути сотрудничества с Россией", — заявил Гобл.

По мнению эксперта, за последний год произошло сближение России и США ради сотрудничества в вопросе решения сирийского кризиса. А это может привести к снятию санкций, наложенных на Россию Евросоюзом и США, а следовательно, еще больше развяжет ей руки.

Более того, по мнению Гобла, под угрозой уже и Беларусь.

Ранее эксперты частной американской разведывательно-аналитической компании Stratfor отметили, что Вашингтон не намерен принимать российскую интерпретацию выполнения Минских соглашений.

http://glavred.info/politika/amerikanskiy-politolog-minskie-soglasheniya-eto-izdevatelstvo-nad-ukrainoy-349424.html

[Agh]

В Минске достигнуты договоренности о безоговорочном режиме тишины

Трехсторонняя контактная группа по урегулированию ситуации на Донбассе договорилась о введении безоговорочного режима тишины в зоне АТО с 00:00 23 декабря. Об этом на своей странице в Facebook сообщила пресс-секретарь представителя Украины на переговорах Леонида Кучмы Дарка Олифер.

 

Это что, ВСУ теперь и из стрелкового запретят отвечать?

[Citizen UA]

В Минске достигнуты договоренности о безоговорочном режиме тишины

 

Трехсторонняя контактная группа по урегулированию ситуации на Донбассе договорилась о введении безоговорочного режима тишины в зоне АТО с 00:00 23 декабря. Об этом на своей странице в Facebook сообщила пресс-секретарь представителя Украины на переговорах Леонида Кучмы Дарка Олифер.

 

Это что, ВСУ теперь и из стрелкового запретят отвечать?

 

Так сепары регулярно отгребают от ВСУ. Непорядок. А вдруг Хуйло обидится, или ОБСЕ критиковать начнут?

[Citizen UA]

"Безоговорочный режим тишины" действует по плану

 

 

Прес-центр штабу АТО

2 год. · 

Проросійські незаконні збройні формуванні продовжують грубо порушувати останні домовленості про режим «повної тиші» у зоні проведення АТО. Бойовики застосували РСЗВ «Град»

З початку доби, 23 грудня, бандформування російсько-терористичних військ вже сім разів відкривали вогонь в бік позицій українських військ. 
Окрім двох випадків застосування бойовиками зброї, які були зафіксовані одразу після опівночі, вони ще п’ять разів намагались спровокувати наших воїнів на відкриття вогню у відповідь.
Станом на 9.00 годину з 7.00 ранку вони тричі відкривали вогонь. Зокрема, з протитанкових ракетних комплексів в бік наших позицій у Гранітному, що на Маріупольському напрямку, зі стрілецької зброї - в районі Майорська, що біля Горлівки. Також по наших воїнах в районі Опитного вів вогонь снайпер загарбників.
За останньою інформацією, на Луганщині бойовики вдарили з РСЗВ «Град», ймовірно переносної версій, в бік наших позицій в районі Троїцького та Богуславського.
В свою чергу, підрозділи сил АТО суворо дотримуються досягнутих вчора у Мінську домовленостей про незастосування зброї та на провокації не піддаються.
Ці кричущі випадки порушення підконтрольними російській владі бандформуваннями умов припинення вогню свідчать про їхню неготовність до мирного діалогу з деескалації збройного конфлікту на Донбасі та неадекватну позицію ватажків НЗФ щодо дотримання Мінських домовленостей.

[sanykrimea]

 

Путин назначил Бориса Грызлова полпредом России в группе по Украине

 26.12.2015

 

МОСКВА, 26 дек — РИА Новости. Президент России Владимир Путин назначил Бориса Грызлова полномочным представителем РФ в контактной группе по Украине, соответствующее распоряжение опубликовано на официальном интернет-портале правовой информации в субботу.

 

"Возложить на постоянного члена Совета Безопасности Российской Федерации Грызлова Б.В. обязанности полномочного представителя Российской Федерации в Контактной группе по урегулированию ситуации на Украине", — говорится в тексте документа.

 

Сообщается, что распоряжение вступило в силу с момента его подписания 26 декабря 2015 года.

 

 

http://ria.ru/politics/20151226/1349492003.html

 

Хм. Оно ж тупое даже в масштабах России и малозначительное в Кремле. Мабуть конец Минским переговорам.
 

Змінено 26 грудня, 2015 користувачем sanykrimea

[Olegik]

Президент Петро Порошенко виступає за визначення конкретних термінів виконання пунктів Мінських угод.

 

Про це він заявив у понеділок в Тернополі, передає "Інтерфакс-Україна".

 

"Ми наголошуємо, що всі пункти Мінських угод мають бути виконані, та у зв'язку зі зривом РФ виконання своєї частини зобов'язань, ми твердо ставимо питання про те, щоб у 2016 році прив'язати всі кроки, які передбачені Мінськими угодами, до конкретної дати", - сказав Порошенко.

 

Він запевнив, що всі міжнародні переговори, у тому числі в "нормандському форматі", будуть присвячені саме цій вимозі.

http://www.pravda.com.ua/news/2016/01/11/7095045/

[Agh]

Это ж надо так Грызлова обломать, прилетел лично в Киев, построить бедных хохлов, а ему Кучму подсунули

 

11 січня у Києві Леонід Кучма зустрівся з представником Росії у Тристоронній контактній групі Борисом Гризловим, повідомила речниця пана Кучми Дарка Оліфер.

"У ході розмови Леонід Кучма та Борис Гризлов обговорили підготовку до засідання тристоронньої контактної групи у Мінську, яке пройде 13 січня", - написала у Facebook пані Оліфер.

Перед розмовою з російським представником Леонід Кучма провів зустріч з представником ОБСЄ у Тристоронній групі Мартином Сайдіком, де також йшла мова про порядок денний найближчого засідання.

Перше засідання групи 2016 року заплановане на 13 січня.

11 січня до Києва прибув спеціальний урядовий російський борт, дозвіл на посадку якому дали за зверненням МЗС України, адже пряме авіасполучення між Україною та Росією заборонене.

http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/01/160111_vc_kuchma_gryzlov

 

[Olegik]

пожалуй сюда

 

У контексті посилення ролі ООН у стабілізації ситуації на Донбасі на прохання української сторони з 23 січня 2016 р. в Україні розпочне роботу оціночна місія ООН.

 

До складу місії увійдуть представники Програми розвитку ООН, Дитячого фонду ООН та Служби ООН з питань розмінування. Планується, що місія проведе зустрічі з посадовцями центральних органів виконавчої влади в Києві, а також здійснить поїздку на Донбас для вивчення потреб на місцях, зокрема у сфері гуманітарного розмінування.

http://un.mfa.gov.ua/ua/press-center/statements/4902-pres-reliz-misiji-ukrajini-pri-oon-shhodo-rishennya-oon-nadislati-ocinochnu-misiju-v-ukrajinu

[Citizen UA]

Интересный поворот

 

 

Чубаров предлагает включить вопрос Крыма в минский процесс

 

Рассмотрение крымского вопроса в минском формате позволяет в едином контексте системно рассматривать все вопросы, связанные с восстановлением территориальной целостности Украины в ее международно признанных границах, считает Чубаров. 

 

По мнению лидера крымскотатарского народа, этот вариант труднее реализовать, потому что "западные партнеры хотят "быстрых" результатов по Донбассу". 

 

"Буквально неделю назад некоторые наши партнеры говорили: "Мы не можем уходить от наших обещаний". Я сказал, что это ни в коей мере не есть уход от обещаний. Мы берем минские договоренности, а там говорится о территориальной целостности Украины. Здесь вопрос интерпретации. Мы насытились за два года интерпретациями господина Путина! Давайте уже не будем никого обманывать. Мы считаем, что в вопросе восстановления территориальной целостности Украины, закрепленной минскими договоренностями, есть и деоккупация Крыма", - говорит Чубаров. 

[Citizen UA]

Лис-Кравчук, как барометр политической погоды в Киеве

 

 

Мінськ-2. Як працює пастка

 

«У мене немає ніяких сумнівів, що ми маємо ці 300 голосів», - сказав 23 січня Президент Петро Порошенко, маючи на увазі зміни до Конституції щодо децентралізації. Однак додав: «Ми не збираємося ані знімати, ані пересувати голосування. Місце голосування – у календарі, я сподіваюся, наступної сесії, у першому півріччі 2016 р. Я вдячний депутатам, які звернулися до КСУ, щоб уникнути інсинуацій щодо легітимності цього процесу».

Заява Глави держави фактично означає, що насправді 300 голосів немає (про це читайте в нашому матеріалі «Як збираються голоси»), тому і було ініційоване звернення народних депутатів до Конституційного суду з приводу роз’яснення слів в Основному законі – «на наступній черговій сесії Верховної Ради». Саме так влада різними способами намагається розширити собі поле для маневрів. Хоча позитивного виходу з Мінського дипломатичного і конституційного «котла» після його підписання, - апріорі немає. Для Петра Порошенка і делегованого ним в столицю Білорусі екс-президента Леоніда Кучми тут тільки два варіанти – поганий і дуже поганий. 

Саме цим скоріше і викликані нещодавні заяви представника України в Тристоронній контактній групі Кучми: «Я кілька разів пропонував нашому Президенту змінити мене на Леоніда Макаровича. На що Кравчук зазначив: «Ні, я туди не їду. Мені там нема з ким говорити». А мене не питали. Указ підпишуть – і все. Ви думаєте, що я з радістю туди їжджу? Я їду з одним тиском, а повертаюся з іншим».

У відповідь перший Президент України назвав пропозицію Кучми емоційною і додав, що ніколи б не пристав на таку пропозицію. «Чи можна Мінські домовленості подати на ратифікацію в Верховну Раду? Ні, тому що це не є документ, підписаний главами держав або міністрами закордонних справ, або прем’єр-міністрами. Крім того, вже більше року жоден пункт Мінських угод не виконується, жодне питання, яке є принциповим, стратегічно важливим для України, а саме територіальна цілісність, кордони, розповсюдження українського суверенітету на всю територію України. Обмін полоненими, розмінування, відведення важкого озброєння – це питання, які там піднімаються і обговорюються, але не вирішуються. Тому я поставився до пропозиції Кучми з сарказмом. Я сказав, що не маю ніяких прав, мені нема з ким говорити. Він (Кучма. – Ред.) каже, що указ буде виданий і ви будете їхати. Проте указ Президента розповсюджується тільки на посадових осіб, а я не посадова особа. І Леонід Данилович не посадова особа», – зазначив Леонід Кравчук.

 

 

 

«У мене немає ніяких сумнівів, що ми маємо ці 300 голосів», - сказав 23 січня Президент Петро Порошенко, маючи на увазі зміни до Конституції щодо децентралізації. Однак додав: «Ми не збираємося ані знімати, ані пересувати голосування. Місце голосування – у календарі, я сподіваюся, наступної сесії, у першому півріччі 2016 р. Я вдячний депутатам, які звернулися до КСУ, щоб уникнути інсинуацій щодо легітимності цього процесу».

Заява Глави держави фактично означає, що насправді 300 голосів немає (про це читайте в нашому матеріалі «Як збираються голоси»), тому і було ініційоване звернення народних депутатів до Конституційного суду з приводу роз’яснення слів в Основному законі – «на наступній черговій сесії Верховної Ради». Саме так влада різними способами намагається розширити собі поле для маневрів. Хоча позитивного виходу з Мінського дипломатичного і конституційного «котла» після його підписання, - апріорі немає. Для Петра Порошенка і делегованого ним в столицю Білорусі екс-президента Леоніда Кучми тут тільки два варіанти – поганий і дуже поганий.

Саме цим скоріше і викликані нещодавні заяви представника України в Тристоронній контактній групі Кучми: «Я кілька разів пропонував нашому Президенту змінити мене на Леоніда Макаровича. На що Кравчук зазначив: «Ні, я туди не їду. Мені там нема з ким говорити». А мене не питали. Указ підпишуть – і все. Ви думаєте, що я з радістю туди їжджу? Я їду з одним тиском, а повертаюся з іншим».

У відповідь перший Президент України назвав пропозицію Кучми емоційною і додав, що ніколи б не пристав на таку пропозицію. «Чи можна Мінські домовленості подати на ратифікацію в Верховну Раду? Ні, тому що це не є документ, підписаний главами держав або міністрами закордонних справ, або прем’єр-міністрами. Крім того, вже більше року жоден пункт Мінських угод не виконується, жодне питання, яке є принциповим, стратегічно важливим для України, а саме територіальна цілісність, кордони, розповсюдження українського суверенітету на всю територію України. Обмін полоненими, розмінування, відведення важкого озброєння – це питання, які там піднімаються і обговорюються, але не вирішуються. Тому я поставився до пропозиції Кучми з сарказмом. Я сказав, що не маю ніяких прав, мені нема з ким говорити. Він (Кучма. – Ред.) каже, що указ буде виданий і ви будете їхати. Проте указ Президента розповсюджується тільки на посадових осіб, а я не посадова особа. І Леонід Данилович не посадова особа», – зазначив Леонід Кравчук.

«Дискусія президентів Кравчука і Кучми говорить про серйозні проблеми за переговорним столом у Мінську, - коментує «Дню» політолог Михайло Басараб. - Пропозиція Кучми делегувати Кравчука – це навіть не сарказм, а знервованість. Тут не так важлива реакція Кравчука, як заява Кучми. Вона свідчить, що у Мінську нічого хорошого для України не намічається. Той сценарій, до реалізації якого ми підходимо, є згубним для України. Кучма не хоче ставити свій підпис під ним. Швидше за все, Путіну поки вдається «повісити» окупований Донбас Україні на своїх умовах. Західні посередники також «за», щоб все це якнайшвидше вирішити. Це означає, що у нашу спільну квартиру на наше утримання підселяють п'яного дебошира. Через вікно своєї кімнати він постійно буде впускати до нашого спільного помешкання своїх поплічників, які будуть умисно шкодити. Нам комфортно буде жити у такому помешканні?! Відповідь очевидна. Кучма не хоче вляпатися в історію, підписавши дуже небезпечний для держави документ. Найбільша проблема наших політиків у тому, що їм бракує духу сказати, що станом на 2016 рік Україна не здатна відновити контроль над Донбасом у прийнятному для себе форматі. Ми на невизначений час зупиняємо перемовини щодо повернення окупованих територій, дбаємо про лінію розмежування, зміцнюємо оборонний сектор і проводимо реформи. До повернення Донбасу і Криму повернемося тоді, коли світ поставить агресора на місце або Україна матиме достатньо потуги, щоб самотужки відновити суверенітет на цих територіях».

«Проблема Мінських домовленостей породжена не тільки Кучмою, а й Порошенком, - зазначив на нещодавньому круглому столі в «Дні» народний депутат України V—VII скликань, голова координаційної ради всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко (day.kiev.ua/uk/article/tema-dnya-podrobyci/yak-unyknuty-gibrydnoyi-kapitulyaciyi). - Цього разу Кучма виступає ширмою на вигідних для себе умовах – можливо, непереслідування у «справі Гонгадзе – Подольського». Сутність Мінських домовленостей – у поверненні України до орбіти Кремля, а фактично – до «лап» Путіна. І стримає Порошенка від реалізації цих домовленостей лише реакція українського суспільства. Тому дуже важливо, щоб ЗМІ пояснювали, в чому сутність цих домовленостей і чим загрожує для України їх реалізація. Не можна погоджуватися ні з «децентралізацією», а насправді – узурпацією влади, ні з умовами, пов’язаними зі зміною порядку місцевого самоврядування на Донбасі, а насправді – конституційним закріпленням контролю Кремля над політичними процесами в Україні».

Паралельно з подіями навколо Мінських домовленостей стало відомо про ще одну важливу новину. Зять підписанта угоди від України – український бізнесмен Віктор Пінчук домовився про врегулювання ділової суперечки з Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим, не розглядаючи її у Високому суді Лондона, повідомило BBC-Україна. Слухання справи по суті за позовом Пінчука проти його колишніх бізнес-партнерів Боголюбова і Коломойського мали початися 25 січня. Однак стало відомо, що позивач і відповідачі порозумілися і владнали суперечку. Подробиці домовленості наразі невідомі.

Пінчук звинувачував Коломойського та Боголюбова в порушенні контракту під час приватизації Криворізького залізорудного комбінату. Він вимагав від них відшкодування 2 млрд. доларів збитків та 90 млн. доларів його первинних інвестицій у підприємство. На попередніх слуханнях у грудні минулого року суд відмовився включити до справи свідчення українського адвоката Сергія Карпенка про погрози на його адресу з боку оточення Ігоря Коломойського. Суддя Мейлс відмовився підключити ті свідчення до справи як такі, що здатні упередити суддю на самому процесі проти пана Коломойського.

Не дивлячись на те, що подробиці домовленостей не оголошуються, сам факт, насамперед, говорить про те, що позивач хотів уникнути відкритого судового розгляду. Нагадаємо, що саме Пінчук був ініціатором позову і публічно заявляв – ні за яких обставин не відкликатиме свій позов. Але, як бачимо, в підсумку пішов на таємну мирову угоду, стрімке укладання якої відбулося буквально за кілька днів до дати початку судового процесу. Які можуть бути причини такого кроку?

Перше. Можна припустити, що це пов'язано з несприятливими для Віктора Пінчука обставинами, які стали публічними останнім часом. Так видання Reuters з посиланням на Fox News 11 січня повідомило, що Федеральне бюро розслідувань перевіряє використання приватної електронної пошти Гілларі Клінтон на посаді держсекретаря США на предмет порушення антикорупційного законодавства. «Агенти ФБР розслідують можливий зв’язок між Фундацією Клінтонів, контрактами, укладеними з Держдепартаментом, і чи виконувались при цьому необхідні норми», - цитує Fox News анонімного високопосадовця. Слідчі підозрюють, що деякі благодійники Фонду Клінтонів могли отримувати вигоду за рахунок знайомств і зв'язків у Державному департаменті. У травні 2015 року низка американських ЗМІ оприлюднили інформацію про можливу корупцію у Фонді Клінтонів із українським корінням. Так, за даними видань The Wall Street Journal та Newsweek, український бізнесмен Віктор Пінчук заплатив Клінтонам 8,6 мільйонів доларів. За інформацією американських журналістів, компанія Пінчука у 2011-2012 роках співпрацювала з Іраном, попри санкції Заходу, утім не потрапила у список міжнародних санкцій. Це пов’язують з тим, що Держдеп тоді очолювала Гілларі Клінтон.

Друге. В останні дні англійське правосуддя зробило гучні заяви про високу ймовірність причетності президента Росії Володимира Путіна і колишнього керівника ФСБ Миколи Патрушева до організації жорстокого вбивства в Лондоні Олександра Литвиненка. Не виключено, що Віктор Пінчук вирішив не оприлюднювати в суді зв'язки «сім'ї Кучми-Пінчука» з російським керівництвом. Особливо після публічної демонстрації особливих відносин до російського керівництва і його посланців, які всі побачили в Єкатеринбурзі на пропагандистському форумі «Бережіть Росію!» і в ході скандального візиту Бориса Гризлова до Києва.

Третє. Все це відбувалося на тлі процесу у «справі Гонгадзе – Подільського», на якому українська судова система зробила все, аби не запросити на засідання Леоніда Кучму навіть в якості свідка. Майбутній судовий процес напевно привернув би до цих подій підвищений інтерес міжнародного співтовариства.

Іван КАПСАМУН, «День»

 

[лєса]

 

 

Лис-Кравчук,

 

 

curve  и вот, казалосьбэ... 

[Citizen UA]

curve  и вот, казалосьбэ... 

Да, вот так вот. Даже старая прожженная шлюха, Кравчук, не желает участвовать в этом блядстве 

[novikov]

после высказываний Керри про отмену санкций против РФ как то резко в прессе всплыла тема такой возможности уже этим летом. типа почти не стреляют на востоке, россия не буянит, наоборот - ведет конструктивный диалог, а следующий ход в мирном урегулировании - за Украиной с принятием изменений в Конституцию.

интересно: это московская заказуха или правда союзники дозрели, чтобы «всё простить»?

[zig]

Bloomberg: На Заході кажуть про зняття санкцій з Росії

 

Через кризу в Сирії та Лівії, міжнародне співтовариство може переглянути санкції щодо РФ.

 

Про це пише Bloomberg.

 

Журналісти видання пишуть що "встановленням сцени" для припинення ізоляції Росії займаються Франція та Німеччина, у яких закінчується терпіння допомагати Україні досягти зобов'язань за мирною угодою.

 

"В Україні спостерігаються ознаки процесу "умиротворення". Це виглядає так, ніби всі сторони почали більш помітно просуватися до якогось рішення в поточному геополітичному безладі", - сказав Саймон Кихано-Еванс, головний стратег ринків в Commerzbank AG.

 

Держсекретар Джон Керрі заявив у Давосі про те, що США можуть розглянути питання про зняття санкцій в цьому році, в силу того, що умови Мінських угод реалізовані. Після цього з подібними заявами виступила низка політиків.

 

Так, міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле написав у газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung у понеділок, що ЄС необхідно встановити тісніші зв'язки з Росією, щоб допомогти припинити громадянську війну в Сирії і знизити напруженість на Близькому Сході між сунітами і шиїтами.

 

Ще раніше міністр економіки Франції Еммануель Макрон розповів що в його країні хотіли б скасування санкцій в літній час.

"Керрі говорить про можливість зняття санкцій, але Росія повинна співпрацювати з питань України та Сирії для того, щоб США скасувала деякі з них", - сказав Марк Кац, професор управління і політології в Університеті Джорджа Мейсона у Вірджинії.

 

За словами Каца, Керрі також прагнув заспокоїти тих європейських союзників, які незадоволені санкціями.

 

"Наразі криза в Україні більше не є основним міркуванням для політиків", - пише Bloomberg.

 

У статті йдеться про те, що Європа має давню залежність від поставок російського газу і зараз вимушена справлятися з натовпами мігрантів з Сирії. Мирні переговори по Сирії почнуться 29 січня, і Росія на них буде ключовим гравцем.

 

"Сигнали для поліпшення відносин з Росією показують вміння Путіна переконати західних політиків у тому, що він зацікавлений у вирішенні конфліктів навіть тоді, коли це необов'язково так є", - говорить Глава програми Росії та Євразії при Chatham House Джеймс Ніксі.

 

"Пріоритетом Заходу є Сирія, пріоритетом Росії є Україна; їхні інтереси суттєво відрізняються від наших", - сказав Ніксі в інтерв'ю.

 

За його словами, основна проблема Заходу це не Росія, а ісламський фундаменталізм.

 

Франція і Німеччина можуть провести переговори з Росією та Україною 8 лютого, щоб спробувати вийти з глухого кута по Україні, заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на прес-конференції в Москві у вівторок.

 

"Все більше і більше наших партнерів приходять до розуміння, що це не може тривати довше, і що це шкодить їхнім інтересам", - сказав Лавров.

 

http://www.pravda.com.ua/news/2016/01/26/7096832/

[zig]

ага типу ЄС і США (настільки слабкі що) без допомоги росії не можуть впоратися з ігілом,
але насправді їм просто невигідні санкції проти росії, от і придумують всякі відмазки...

Змінено 26 січня, 2016 користувачем zig

[Citizen UA]

Отличный анализ того блядства, что творит с Украиной педрокролешобла

 

 

Виступ на конференції, присвяченій Мінським домовленостям

 

Богдан Яременко

29 хв · Kyiv 

 

Для любителів довгого чтива і детальної аргументації - повний текст мого виступу на сьогоднішній конференції щодо Мінських домовленостей. Текст Відозви за результатами буде трохи пізніше.
Мінські домовленості – розв’язання конфлікту чи рецепт катастрофи?
На сьогодні дослідники та політичні оглядачі називають кілька можливих причин рішення, а також цілей, які переслідував Володимир Путін приймаючи рішення щодо загального початку збройної агресії проти України, та її другого етапу – інтервенції на Сході України.

 

Говорять, що це рішення могло бути поспішним, спровокованим Революцією гідності, і прискорило заплановану на значно пізніший період аналогічну операцію. Стверджується, що окупація Криму могла бути викликана страхом російської еліти і бажанням помсти за прагнення українців до свободи, до інтеграції в європейський та євроатлантичний простір. Відзначають, що збройна агресія проти України може бути, як окремою операцією, так і маленьким сюжетом у великій грі «повернення Росії статусу супердержави». Називаються також і внутрішньополітичні російські причини, які могли спонукати Володимира Путіна зробити те, що він зробив.

 

Також називають масу наслідків цього рішення. Від безпрецедентного, але не надто достовірного, підняття рейтингу особистої довіри до лідера Росії з боку росіян, до перегляду у формі анулювання результатів Ялтинської мирної конференції 1945 року та Другої світової війни, руйнування системи міжнародного права, нівелювання поняття міжнародних гарантій безпеки тощо. Очевидними наслідками є втрата тисяч людських життів, масові руйнування, зміна в силовий спосіб кордонів в Європі.
Водночас, якими б диверсифікованими не були б пояснення причин і наслідків російської агресії проти України, українське законодавство не залишає ніякого вибору у класифікації цієї події.

 

Дозвольте вдатися до великої за обсягом цитати статті 1 Закону України «Про оборону України»:
«Збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:
вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;
блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;
напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях…»

 

 

 

 

Отже, закони України не залишаються вибору, ніж класифікувати дії Росії, як збройну агресію.
Законодавство України також чітко регламентує дії держави в разі, коли проти неї розгортається збройна агресія. Відповідно до положення вже цитованої тут статті 1 закону «Про оборону України» «воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності». Звертає на себе імперативність формулювання – «вводиться», а не «може вводитися» чи щось на зразок цього.

 

Стаття 4 «Відсіч збройній агресії проти України» закону «Про оборону України» залишає ще менше сумніву і простору для маневрів представникам української влади, пропонує комплексний і вичерпний перелік заходів: «У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни».

 

Слід окремо відзначити, що законодавство України не передбачає не лише переговори, але навіть і антитерористичну операцію, як засіб відбиття збройної агресії іноземної держави. Логіка авторів закону «Про оборону України», як на мене чітка і неспростовна: для того, щоб зупинити силу, яку проти України застосовує, намагається і погрожує застосувати іноземна держава, потрібна сила усієї української держави. І закони лише регламентують порядок її застосування, але не дають підстави сумніватися у можливості чи доцільності цього. Ніхто в українській влади досі не поставив під сумнів цю логіку – не намагався і не намагається внести зміни до Закону України «Про оборону України».
Натомість українська влада намагається просто ігнорувати і самі закони, і закладену у них логіку ведення війни.

 

Загалом, аналіз дії правлячого класу до і після президентських виборів в Україні 2014 року підштовхує до висновку, що основними мотивами його діяльності був не пошук ефективних шляхів захисту суверенітету та територіальної цілісності України, відстоювання незалежності від зазіхань Росії, а намагання виграти час для вирішення проблеми зміцнення влади, провести спершу президентські, далі парламентські вибори, а також зберегти можливість продовжувати діалог з Росією (як політичний, так, головним чином, в сфері торгівлі та економіки). Проблему недостатньої легітимності українська влада вирішує не за рахунок доведення в судовому порядку невідворотності та відсутності інших можливостей, ніж змінити владу в Україні в лютому 2014 року революційним шляхом, а за рахунок фундаментальних національних інтересів. Це, природно, повністю відповідає інтересам правлячого політичного та економічного класу (олігархат, парламентські партії, бюрократичний державний апарат), але практично йде в розріз з довгостроковими інтересами держави та українського народу, а головне – найбільш активної частини суспільства, яка формує суспільний запит на зміни, цінності та виступила ініціатором й реалізувала зміну влади в революційний спосіб, а пізніше взяла на себе основний тягар ведення війни, мобілізації та забезпечення збройних сил.
Хочу заспокоїти присутніх: мої тези зовсім не є заявою до прокуратури про злочин. Мова йде про розкриття причин і мотивів в діях української влади, які за півтора роки призвели до суспільного розколу та зрештою, не дозволяють, і, хочеться сподіватися, не дозволять реалізувати задум Мінських домовленостей.

 

Отже, українська влада весною-літом 2014 року спробувала поза рамками закону та логіки витворити новий основний механізм відсічі збройній агресії – дипломатичні переговори.
Залишаємо наразі поза увагою доволі цікавий процес інформаційної підтримки цієї ідеї – поширення з середини весни 2014 року в медіа-просторі України думки про те, що «будь-яка війна закінчується миром», що, здається, було частиною інформаційної війни проти України, націленої на підрив готовності та здатності українців обороняти свою батьківщину.
Зупинимось на аналізі того, наскільки підходи України до переговорів були адекватними ситуації.

 

Фактично єдиною спробою реалізації дипломатії, як спроби зупинити збройну агресію, до президентських виборів, була зустріч 17 квітня 2014 року в Женеві міністрів закордонних справ США, ЄС, Росії та України. Основними результатами зустрічі були домовленості щодо звільнення захоплених споруд в Україні та амністії протестувальників. США, Європейський Союз і Росія зобов'язалися підтримати Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ, яка була покликана відігравати провідну роль у сприянні українській владі та місцевим громадам в негайній реалізації заходів, спрямованих на деескалацію ситуації. Країни Заходу призупиняли запровадження додаткових економічних санкцій проти Росії, ввести які вони готувалися в разі провалу женевських переговорів.

 

За рамками перегорів фактично залишилось питання ролі Російської Федерації, як держави агресора, та проблема окупації Криму. При чому однією з основних перешкод для правильного формулювання порядку денного переговорів, що зумовило їх безрезультатність, саме і була описана вище позиція української влади щодо юридичного невизнання дій Російської Федерації збройною агресією.
Те, що подібний підхід не був помилкою дипломатії, а цілеспрямованою політикою уряду свідчить той факт, що за кілька днів до Женевської зустрічі міністрів закордонних справ, а саме 14 квітня, виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов указом увів в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Як бачимо, загрозою територіальної цілісності України визначено тероризм, а не збройну агресію Російської Федерації.

 

Як наслідок Женевської зустрічі Росія виграла час для нарощування військової присутності та просування її диверсійних груп вглиб території України. Політика ЄС і США умиротворення Росії (відмова від санкцій в обмін на нечіткі лицемірні обіцянки) лише переконувала останню в тому, що Захід нездатний зупинити її, і була запрошенням до ескалації ситуації.
Іншим суттєвим здобутком Росії стало включення до підсумкових домовленостей положень про амністію учасникам протестів та анонсування конституційної реформи в Україні. Таким чином Росія документально закріпила положення, які ставили під сумнів справжні причини виникнення і поширення конфлікту.

 

Українська влада виявляла неабияку послідовність та наполегливість не лише в ігноруванні вимог законодавства, але і фактів життя. Ось наприклад в Указі Президента України від 6 травня 2014 року необхідність часткової мобілізації пояснюється «втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України».
Лише 3 червня українська влада зробила першу скромну спробу подивитися правді у вічі і Розпорядженням президента секретареві РНБОУ було доручено «невідкладно опрацювати за участю Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України питання необхідності введення воєнного стану в Донецькій та Луганській областях, де проводиться антитерористична операція, для запобігання дальшому розвитку та припинення збройного конфлікту на території України, недопущення масової загибелі мирного населення та військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, забезпечення стабілізації ситуації та відновлення нормальної життєдіяльності в названих регіонах держави».

 

Ця цитата і загалом це розпорядження є пам’ятником нездатності та непослідовності української влади, яка в офіційних документах примудряється поєднати непоєднуване – антитерористичну операцію і припинення збройного конфлікту. При тому, що обидва поняття є різними по суті, по правовій природі, вимагають різного роду реагування і так далі.
Але вибори Президента України зупинили і цю більш ніж скромну та непослідовну спробу української влади визначитися, що ж відбувається в державі – антитерористична кампанія, збройних конфлікт на території, втручання у внутрішні справи чи збройна агресія сусідньої держави.

 

20 червня 2014 року Указом президента Порошенка було схвалено рішення РНБОУ щодо схвалення Мирного плану президента Порошенка. Така складна юридична формула була застосована для розділення політичної і юридичної відповідальності за план, що складався з 15 пунктів:
1. Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів.
3. Звільнення заручників.
4. Створення 10 км буферної зони на українсько-російському державному кордоні. Вивід незаконних збройних формувань.
5. Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців.
6. Роззброєння.
7. Створення в структурі МВС підрозділів для здійснення спільного патрулювання.
8. Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель в Донецькій і Луганській областях.
9. Відновлення діяльності місцевих органів влади.
10. Поновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях.
11. Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови; проект змін до Конституції).
12. Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури, при розбіжностях - рішення приймає Президент).
13. Дострокові місцеві і парламентські вибори.
14. Програма створення робочих місць в регіоні.
15. Відновлення об'єктів промисловості і соціальної інфраструктури.

 

Як бачимо, легітимізація української влади внаслідок обрання на визнаних усім світом президентських виборах ніяк не вплинула на осмислення нею ситуації в державі. Жоден з пунктів мирного плану не передбачає можливість покладення відповідальності на Росію з тим, щоб визнати її учасником конфлікту і таким чином створити передумови для її залучення до переговорного процесу, а також уникнути її присутності при вирішенні низки практичних питань в рамках міжнародних організацій. Це, звичайно, зводить нанівець спроби правильно відповісти на питання з ким ми ведемо переговори, і про що?

 

Попри усю недосконалість Мирний план Порошенка на відміну від пізніших Мінських домовленостей більш коректно викладає послідовність кроків з врегулювання конфлікту, водночас він фактично інституалізує розуміння того, що основним елементом ситуації на Сході України є внутрішні проблеми, зокрема, недостатні повноваження місцевих органів влади. Такий підхід виключає можливість правильного обрання предмету переговорів. У перспективі (зокрема при реалізації цього підходу в ході імплементації Мінських домовленостей) це несе загрозу призвести до того, що ситуація на Сході України вже безповоротно буде характеризуватися як внутрішній конфлікт чи громадянська війна, а не зовнішня агресія.
Також зазначений підхід не передбачає ніякого проміжного періоду часу для врегулювання, ніяких тимчасових перехідних інституцій на період деескалації та стабілізації. Проблеми пропонується вирішити наскоком. Фактично суть його зводиться до обміну «мир і території на повноваження і розширення прав».

 

Але такий обмін є неможливий.
Перш за все, поняття миру і територій мають охоплювати і Донецьку з Луганською областями, і Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, бо мова йде не про якийсь незрозумілий «конфлікт в Україні», а збройну агресію Росії як цілісне явище, а під територіями слід розуміти не певні ділянки землі, а принцип територіальної цілісності.
По-друге, переговори з «елітами» Донбасу щодо повноважень позбавлені сенсу з огляду на їхню несамостійність. Щодо Росії, то очевидно, що її може влаштовувати лише той рівень повноважень чи додаткових прав для регіонів Сходу України, який забезпечить їй, Росії, достатній контроль і рівень впливу на них, а отже те, що в жодному разі не може влаштовувати Україну, і за будь-яких обставин загрожуватиме незалежності та суверенітету нашої країни.
Доводиться лише здогадуватися, чи ці помилки стали результатом відсутності належної підготовки українських дипломатів, чи наслідком реалізації політики «непровокування Росії на повномасштабний конфлікт» та збереження можливості підтримання з нею торгівельних та економічних взаємин?

 

Цілком зрозуміло, що цей же підхід було реалізовано і в Мінських домовленостях. З невеликими поправками – суттєвим звуженням частини щодо деескалації, припинення вогню, роззброєння та розширенням частини щодо політичного врегулювання.
Окрім цього, в тексті Мінських домовленостей питання амністії «учасників подій в окремих районах Донецької та Луганської областей» еволюціонувало від цілком здавалось би доречних формулювань про помилування осіб, які не скоїли серйозні кримінальні злочини, до «прийняти закон про недопущення переслідування осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України» у вересні 2014 року, а також аж до «забезпечення помилування і амністію шляхом введення в силу закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України» в лютому 2015 року. Погодьтесь, що формулювання, погоджене в лютому 2015 році не лише не відповідає одній з основоположних правових норм про невідворотність покарання, але і не має нічого спільного з пунктом 2 затвердженого в установленому порядку Мирного плану президента України Петра Порошенка «звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів». Відповідь на питання чому президент Порошенко погодився змінити на неправове одне з формулювань Мирного плану, на затвердженні якого рішенням РНБОУ сам же і наполягав, – особисто для мене незбагненна.

 

При цьому, окрім стратегічних помилок у визначенні контрагентів, ролі різних партнерів по переговорам та порядку денного українська дипломатія припустилась іншої прикрої помилки – погодилась на проведення переговорів у Мінську.
Тим самим було проігноровано очевидний факт, що Білорусь не є нейтральною державою, а країною військово-політичним союзником Росії, який має з нею спільне оборонне та безпекове планування. Знову ж таки українська дипломатія у неприпустимий спосіб проігнорувала в цій ситуації питання Криму, адже Білорусь голосувала проти Резолюції Генеральної асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України», чим фактично поставила під сумнів територіальну цілісність України та виступила на стороні держави-агресора.

 

Питання дотримання формальних норм та вимог українською стороною при організації переговорів та укладенні Мінських домовленостей має значно більше значення та потребує окремого аналізу.
Укладення міжнародних договорів регулюється Законом України «Про міжнародні договори України», який встановлює вичерпний та повний перелік обставин, заходів по ініціюванню укладення міжнародних договорів, проведення переговорів, їх підписання, ратифікації тощо. В історії України ніколи не виникали юридичні казуси, пов’язані з інтерпретацією, невірним розумінням чи невиконанням положень цього Закону.

 

Хоча в Законі відсутня згадка про таке найменування міжнародного договору, як «домовленості», там все ж таки містяться докладні роз’яснення щодо того, що за дорученням президента від імені України укладаються «політичні, мирні, територіальні і такі, що стосуються державних кордонів…» міжнародні договори. При цьому Закон чітко визначає, що міжнародні договори можуть укладатися винятково з суб’єктами міжнародного права, які регулюються міжнародним правом.

 

Мінські домовленості порушують цей принцип. Ні т.зв. ДНР чи ЛНР, ні навіть присутні на переговорах громадяни Плотніцький і Захарченко, які скріпили своїми підписами цей, з дозволу сказати, документ не є суб’єктами міжнародного права.
Викликає серйозні сумніви можливість укладення та підписання міжнародного договору від імені України приватною особою. Хоча Закон не містить прямої заборони президенту України уповноважувати на ведення переговорів та підписання міжнародних договорів приватних осіб, але Закон і не передбачає участі в процесі ініціювання переговорів, опрацювання тексту, укладення, підписання та ратифікації міжнародної угоди інших суб’єктів, окрім державних установ України.

 

Але парадокс ситуації полягає в тому, що в рамках опрацювання Мінських домовленостей Леоніда Кучма ніколи не був уповноважений ставити свій підпис під будь-чим від імені України. Повноваження Леоніда Кучми визначені Розпорядженням президента України № 953 від 8 липня 2014 року полягають лише у представленні України в рамках Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях за участю представника України, Спеціального представника Діючого Голови Організації з безпеки та співробітництва в Європі Хайді Тальявіні та представника Російської Федерації — Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні М.Ю.Зурабова.

 

Пункт 1 Статті 6 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає, що «ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного
договору, його прийняття, встановлення його автентичності або
підписання міжнародного договору України здійснюються лише
уповноваженими на те особами».

 

Пункт 4.а) тієї ж статті передбачає, що повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів від імені України надаються винятково президентом України. Звичайно ж мова йде про видання президентом України розпорядчого документу, а не «рукопокладення», «освячення», «благословення» чи інша церемонія.

 

Але ж президент України ніколи не надавав і, найвірогідніше, не мав права надавати громадянину Леоніду Кучмі повноваження на підписання від імені України міжнародного договору - Мінських домовленостей.
Доводить до повного абсурду ситуацію той факт, що Леонід Кучма насправді ніколи і не підписував ніякі міжнародні договори від імені України. У вересні 2014 року Леонід Кучма скріпив своїм підписом «Протокол про підсумки консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П.Порошенка і ініціатив Президента Росії В.Путіна». Ніщо інше, як робочий документ самої Тристоронньої контактної групи.
Інша справа, що чудесним чином зазначений Протокол від 5 вересня і додатковий Меморандум до нього 20 вересня перетворилися на «безальтернативні та обов’язкові для виконання Україною» Мінські домовленості. В результаті цього в лютому 2015 року Леонід Кучма і товариші скріпили своїми підписами «Комплекс заходів по виконанню Мінських домовленостей», хоча жоден дослідник не зможе знайти переконливих правових аргументів того, що потрібно, а що не слід вважати Мінськими домовленостями. Більше того, жоден дослідник не зможе знайти комплекс текстів цих «юридично зобов’язуючих для України міжнародних договорів» на жодному веб-сайті жодної української державної установи. Комічна ситуація – в інформаційному обігу в Україні офіційно документів немає, але вони є обов’язковими. Можна було б посміятися, аби лише ці юридичні трюки української влади не впливали на життя мільйонів громадян України.

 

Але якщо українська влада наполягає на тому, що Мінські домовленості є юридично зобов’язуючим для України документом, то підпис в якості приватної особи Леоніда Кучми під міжнародним договором викликає серйозні сумніви з точки зору права.
Власне, відкинувши недоречну в правовому контексті дипломатичність, можна сказати і більш категорично: документ, підписаний від імені України Леонідом Кучмою не є міжнародним договором України.
Не хочеться драматизувати, але перелік проблем, які ставлять під сумнів правовий характер Мінських домовленостей на цьому не вичерпується.
Відсутність будь-яких роз’яснень з боку президента Порошенка, його Адміністрації та МЗС України породжує вмотивовані сумніви чи було дотримано порядок ініціювання підписання міжнародного договору, чітко встановлений Законом «Міжнародні договори України»? Зокрема відсутня інформація
- хто вніс на розгляд президента України подання про укладення Мінських домовленостей,
- яким чином обґрунтовувалась доцільність укладення міжнародного договору, в тому числі за участі громадян Плотницького та Захарченка,
- чи подавався і в якому вигляді на розгляд президента Порошенка проект цього договору українською мовою,
- чи погоджувався текст договору усіма причетними міністерствами та відомствами,
- хто вносив і чи взагалі вносився проект рішення про утворення делегації чи доручення представникові України щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності, а також проект директив делегації чи представникові України?

 

Деякі з цих питань, а також інші питання, пов’язані з роллю певних посадових осіб в процесі укладення Мінських домовленостей, Майдан закордонних справ більше року тому адресував у вигляді офіційного запиту до Адміністрації Президента України. Звичайно, ніякої відповіді ми не отримали, що серйозно ускладнює правову ситуацію навколо Мінських домовленостей, адже примушує думати про те, що співробітники Адміністрації Президента України чи то з власної ініціативи, чи то у змові приховують суспільно значиму інформацію, яка не може бути віднесена до категорії державної таємниці.
Окрім постановки під сумнів обов’язковості для України будь-чого укладеного без врахування вимог Закону «Про міжнародні договори України», ця ситуація породжує проблему перевищення службових повноважень президентом України Петром Порошенком.

 

У подальшому це може мати серйозні правові наслідки як для громадян Петра Порошенка і Леоніда Кучми, так і для України в цілому, адже в разі успішної імплементації положень Мінських домовленостей завжди існуватиме хороша судова перспектива визнання їх недійсними як з точки зору внутрішнього українського законодавства, так і міжнародного права. Це підриває міжнародне становище України, довіру до неї, і як наслідок – підриває внутрішній український та регіональний мир і безпеку.
Відсутність правових відповідей на поставлені питання щодо порядку підготовки, укладення та підписання Мінських домовленостей очевидно є єдиною причиною, чому ці документи не передавались і не могли бути передані на ратифікацію до Верховної Ради України.

 

Для полегшення сприйняття цієї кричущої ситуації дозволю собі такий образний вислів – при укладенні Мінських домовленостей українська влада вийшла так далеко за межі законодавчого поля держави, що гіпотетично надісланий до Верховної Ради України пакет документів щодо ратифікації Мінських домовленостей матиме правову силу передовсім у якості доказів в кримінальному провадженні на цю тему.
Отже, що ми можемо очікувати від імплементації документа, при укладенні якого відповідальні посадові особи України діяли таким чином:
1. Ухилились або не змогли визначити у відповідності до законодавства України та здорового глузду характер ситуації, в яку потрапила Україна, як збройна агресія іноземної держави;
2. Свідомо чи несвідомо ухилились від виконання положень законодавства України щодо відсічі збройній агресії з боку іноземної держави;
3. Порушили порядок ініціювання, проведення переговорів, укладення, підписання та ратифікації міжнародного договору;
4. Не змогли правильно визначити суб’єкти та предмет переговорів, не сформулювали вичерпний порядок денний переговорів;
5. Вводили суспільну думку в Україні в оману щодо правового характеру та обов’язковості виконання нашою державою Мінських домовленостей;
6. Приховували мотиви і повну інформацію щодо своїх дій;
7. Допустили помилку при виборі місця проведення міжнародних мирних переговорів;
8. Не змогли відобразити в тексті домовленостей загальновизнану послідовність врегулювання збройних конфліктів – від припинення вогню, до деескалації, через тимчасові структури та перехідний період до політичного врегулювання;
9. Допустили включення до тексту домовленостей положень, що суперечать, як українському законодавству, так і загальним нормам права?

 

Висновки, на мою думку, очевидні:
- Мінські домовленості не здатні принести сталий мир в Україну
- Мінські домовленості не вирішують проблему територіальної цілісності України
- Мінські домовленості, в разі наполягання на їхньому виконанні в частині політичного врегулювання, матимуть непоправні внутрішні та зовнішні наслідки для України:
1. Розкол суспільства, поглиблення протиріч між суспільством та владою, політична дестабілізація
2. Створення умов для поглиблення протиріч між центром та регіонами, поширення сепаратизму та екстремізму, політична дестабілізація
3. Зміна модальності міжнародних переговорів з питань врегулювання з припинення агресії Росії на розв’язання внутрішнього конфлікту в Україні без будь-яких змін природи самого конфлікту
4. Втрата єдиного ефективного механізму впливу на Росію – міжнародних санкцій – до врегулювання усіх проблем пов’язаних з агресією РФ, як в Україні (Крим), так і в регіоні – Молдова (Придністров’я), Грузія (Абхазія та Осетія)
5. Відновлення Росією ресурсів для продовження агресивної зовнішньої політики, спрямованої на нейтралізацію Європейського Союзу в якості політичного та економічного конкурента, а також руйнування трансатлантичної єдності.

 

Змінено 28 січня, 2016 користувачем Citizen UA

[Citizen UA]

Интервью Безсмертного про минские терки http://censor.net.ua/resonance/373142/roman_bezsmertniyi_kojen_raund_peregovorv_u_mnsku_pochinatsya_z_yakogos_shpektaklyu

 

- Ви згадували про думки, які "опанували" Париж, Берлін та Вашингтон. Якими вони є?

- Для Берліна та Парижу цей конфлікт має бути якнайшвидше розв'язаним. Тактика в цьому процесі - це справа України. Ніхто нам ніколи її не диктував. Але проблема має бути вирішена.

Вашингтон знаходиться в дуже складній ситуації. Геополітика диктує, з одного боку, необхідність союзу з Росією, бо є проблема Сирії. З іншого - ситуація заводить США у конфлікт із Російською Федерацією, бо в Україні війна. Хтось думає, що це наша проблема. Неправда. Це проблема Вашингтону. Вони це дуже добре розуміють. Так само, як в Парижі та Берліні усвідомлюють, що "ключа" до швидкого розв'язання питання України немає.

Днями у Франції провідні аналітики написали звернення: "Європейці, прокиньтесь!" Це свідчить про те, що європейські інтелектуали дуже добре розуміють ситуацію і те, що вона носить регіональний та геополітичний характер. А вирішенням є адекватна реакція на дії Росії, а не копирсання у "мурашнику" - тобто в тому, що відбувається на Сході України.

 

Змінено 8 лютого, 2016 користувачем Citizen UA

[Citizen UA]

Как нам обустроить Лугандон и Крымнаш. Пара слов об "особом статусе" 

 

 

ТАРАС ВОЗНЯК

Меня всегда удивляло полное отсутствие политического воображения и, соответственно, политического планирования в мозгах украинских чиновников. Однако наиболее вопиюще это начало проявляться в условиях войны. Как правило, политическую повестку дня в Украине формируют или обстоятельства, или иностранцы – причем без разницы, союзники это или враги. Мы же прозябаем в безынициативности.

Я даже оформил тактику украинских властей в своеобразную украинскую политическую философскую доктрину, которой руководствовались все без исключения генерации наших властей. Она имеет три пункта:

1. Якось воно буде;
2. Якби ж то знав;
3. Що згорить, те не згниє.

Вот и теперь, когда мы находимся в состоянии войны с Россией, очень часто кажется, что эти три лозунга являются основой нашей политики и относительно самой России, и относительно регионов, охваченных войной.

Поэтому я пытаюсь периодически провоцировать украинское политаналитическое сообщество заняться хоть каким-нибудь политическим анализом и планированием.

У нас политический анализ, как правило, сводится к тому, чтобы оббежать кабинетики Верховной Рады, Кабинета министров и Администрации президента, собрать там грязное «исподнее» и устроить его публичный показ. Что мы и видим на всех без исключения телевизионных каналах и сайтах.

Есть ли футурологи, которые пытаются пробиться через это «исподнее»? Конечно, есть – Юрий Романенко & company, Валерий Пекар & company, Сергей Дацюк, Сергей Гайдай, Олег Покальчук, еще несколько человек & company. Маловато, конечно. Да и «исподнее» интереснее, чем планирование: главное — кто сколько украл и кто с кем спит.

Поэтому, чтобы пробиться к обществу, и они, и я должны часто шокировать и провоцировать то самое общество. Но и в этом есть больше политического планирования, чем в выше упомянутой политической прачечной.

Итак, к делу. К провокации.

У кого нет ни политического воображения, ни хорошего чувства юмора, советую не читать.

 

 

Что является основой российской оккупации Крыма и части Донбасса? Не так русская армия, как «рашистская» идеология, которой отравили большую часть населения этих регионов. Что такое «рашизм»? Это смесь российского национализма, русского религиозного фундаментализма и российского империализма.

Какие задачи мы должны выполнить на оккупированных территориях Донбасса и Крыма?

Очистить эти территории от оккупантов и их коллаборационистов;
Провести «дерашизацию» населения.
Эти задачи похожи на те, которые после Второй мировой войны ставили перед собой союзники в освобожденной от нацистов Германии. Им удалось это сделать, потому что они знали, чего хотят и с кем имеют дело.

Зато украинский политический класс уже два года не может сформулировать и открыто сказать, а чего он, да мы вместе с ним, собственно добиваемся на Донбассе и в Крыму. Как не может – возмутитесь вы – так ведь победы над агрессором! Восстановления украинского суверенитета на этих территориях! А в чем все это будет заключаться – спрошу я. Может, в восстановлении российской национальной автономии в Крыму под именем Республики Крым, как было при царе Януковиче и гетмане Ющенко? Или таких же мафиозных вотчин в Донецке и Луганске, как было при Ренате Великом?

Ответа нет. А если его не предложим мы, то предложат другие. Исходя из своих интересов, конечно.

На данный момент от нас наши западные союзники и наши восточные враги требуют фиксации «особого статуса» для Донбасса. О Крыме – вообще ни гу-гу. Хотя и об этом тоже пойдет речь в нужное для них время.

И, конечно, патриотическая украинская общественность совершенно справедливо стала на дыбы – как, дать патологическим убийцам и гэбэшным палачам не только амнистию, но и какие-то особые права? Никогда!

На что власть справедливо отвечает – и об этом даже речи быть не может. Это мы просто так хитрим. Авось прорвемся. Главное — не оттолкнуть от нас Меркель с Олландом. А в конце каждого очень закрученного спича наших поводырей обязательно присутствует фраза-косточка «минский процесс превыше всего!» А в Конституцию нужно вносить изменения и т. д. Нужно предоставить особый статус. Ну, вы знаете…

И я так считаю! Все же надо предоставить особый статус ОРДО, ОРЛО и в будущем Крыму! Мы должны спланировать не только то, как будем освобождать оккупированные районы Донбасса и Крым. При этом не выделять Крым как что-то особенное, о чем речь будет идти после нашей смерти, – оккупант тот же, и сама война та же – нет никакой разницы, как нам старается доказать Путин. Мы уже сейчас должны спланировать, как будем проводить «дерашизацию» на этих территориях. Мы обязаны знать, какой политический режим хотим создать на освобожденных территориях – точно ведь не тот, что привел к этой катастрофе!

Поэтому считаю, что оккупированным районам Донецкой и Луганской областей, а также Крыму обязательно должен быть предоставлен «особый статус»!

Ведь мы не можем вот так просто открыться этим зараженным ненавистью и террористами территориям. Поэтому территории, из которых в Украину может десятилетиями экспортироваться не просто ненависть, но и опасность, неизбежно должны получить этот «особый статус». О нем все очень боятся не только писать, но и думать. Я не боюсь. Не боюсь думать вообще. Потому что если ограничиваешь себя – об этом я думаю, а об этом я думать боюсь – значит, на самом деле ты не думаешь вообще.

Поэтому мы должны продумать, в какой форме интегрировать и территории, и людей из этих территорий, как проводить сепарацию преступников, какими правами наделять тех, кто так или иначе отказался от украинского гражданства.

А это можно сделать, только предоставив этим территориям «особый статус». В конце концов, они об этом сами все время просят…

Об особом статусе ОРДО, ОРЛО и Крыма.

Сначала об административном устройстве:

Материал по теме

Невидимые жертвы войны на Донбассе
Даже после освобождения ОРДО и ОРЛО от российских оккупантов и их коллаборационистов нужно сохранить жесткие границы с бывшими оккупированными территориями до их полной «дерашизации». Пересечение санитарной фильтрационной границы должно быть не только сохранено, но и усовершенствовано новейшими средствами поиска оружия, контрабанды, наркотических веществ, идентификации преступников и т. д.

Не вижу никакой возможности и потребности восстанавливать Донецкую и Луганскую области в тех пределах, в которых они существовали до войны. Зачем? Воссоздавать вотчину для Ахметовых–Ефремовых? Еще раз прыгать на те же грабли? Фамилии не важны – мы не можем позволить восстановления тех самых злокачественных процессов. Поэтому нужна хирургическая операция. Донецкая область и так была слишком большой, если говорить о численности населения – 4,2 млн. Сегодня она уже разделена. Мариуполь и Донецк по разные стороны фронта – и реально, и ментально. Очевидно, что ее нужно переформатировать. Так и просится создание Мариупольской области. Так же, как часть Донецкой и Луганской области могут составить Славянско-Старобельскую область. И Мариупольская область, и Славянско-Старобельская окажутся по одну сторону санитарного кордона, а то, что останется от Донецкой и Луганской, – по другую. Соответственно, и режим на долгие годы должен быть другим.

Что касается собственно оккупированных частей Донецкой и Луганской областей, то можно рассмотреть и возможность их объединения – для оптимизации управления – с перенесением областного центра. Зачем переносить областной центр? А для того, чтобы ликвидировать местные чиновничье-криминальные структуры, которые и организовали войну. На роль нового областного центра вполне может подойти, скажем, Алчевск – для новой администрации хватит и помещения райсовета. Алчевск может стать новой Канберрой между Сиднеем и Мельбурном. В Австралию тоже со всей Британской империи свозили преступников. Вот и общее прошлое. Дай бог, чтобы результат был таким же, как в Австралии. Да и развивать весь регион – особенно малые города – надо. Тогда и область будет Алчевская, а не дискредитированные Донецкая и Луганская.

Вместе с тем нельзя забывать, что на оккупированных территориях вполне возможна городская партизанская война. И не только городская. Россия постарается. Важно не допустить экспорта этой террористической диверсионной деятельности на остальную часть Украины. Поэтому эти территории должны еще долго иметь «особый статус» – ведь об этом они и мечтают! А как они будут функционировать в рамках старых Донецкой и Луганской областей? Тем более что их разделит санитарная фильтрационная граница, которая пройдет примерно по линии фронта!

С одной стороны фильтрационной границы надолго останется военно-гражданская, если не военная администрация, а с другой, надеюсь, только обычная гражданская администрация. И это в рамках одной области! Это нежизнеспособно.

Представьте: террористы осуществляют теракт на территории ОРЛДО. Наши действия? Немедленно закрываем санитарную фильтрационную границу! И разбираемся. Главное — не пустить террористов дальше. В пределах одной административной единицы это невозможно. Поэтому хирургическая операция неизбежна.

С Крымом сложнее. Было бы полным нонсенсом восстанавливать в Крыму русскую автономию – Республику Крым. Уже сейчас следует принять законодательное решение о создании на полуострове Крымскотатарской территориальной автономии. Не культурной автономии, а именно территориальной! А в Украине уже сейчас надо формировать органы власти Крымскотатарской территориальной автономии со всеми ее атрибутами где-то ближе к Перекопу.

Возникает, конечно, вопрос: в будущем эта автономия должна охватывать весь Крым, или, возможно, есть смысл выделить южный берег в отдельную административную единицу – Черноморскую область? Ну и, конечно, лишить Севастополь его особого статуса и включить его в эту область. Такое устройство Крыма увеличит шансы крымскотатарского народа на данном этапе (именно на данном этапе) полноценно восстановить свою автономию внутри Крыма.

И надо не забывать стимулировать возвращение представителей крымскотатарского народа на свою историческую родину.

Теперь о гражданстве, фильтрации, люстрации, амнистии и наказании

Все население оккупированных территорий должно пройти стопроцентную фильтрацию. Ее цель – обнаружить законопослушных украинских граждан, чтобы вернуть им гражданские права. Другая цель фильтрации – найти преступников, коллаборационистов и российскую агентуру разных уровней.

Именно поэтому на определенный законом переходный период обязательно должен сохраниться санитарный фильтрационный кордон с ОРДО, ОРЛО и Крымом. Длительность переходного периода и сохранения фильтрационного санитарного кордона должна быть поставлена в жесткое соответствие со скоростью «дерашизации» ОРДО, ОРЛО и Крыма.

После того как часть граждан Украины (не все) на оккупированных территориях активно или пассивно отказались от принадлежности к нашей стране, нужно запустить процесс верификации и получения (или нет) украинского гражданства. Лиц, которые смогут предъявить украинский паспорт, надо рассматривать в одном порядке, а лиц, которые не смогут этого сделать (сожгли, сдали оккупантам) или приняли российское гражданство – в другом. Поэтому на этих территориях мы должны быть готовы к появлению множества людей без гражданства. Лица без гражданства, конечно же, будут лишены права участвовать в политических процессах на равных с гражданами Украины – избирать и быть избранными, работать в государственных учреждениях, служить в армии, полиции и т. д., получать государственные дотации и т. д. Но лицам без гражданства государство Украина должно обеспечить соблюдение прав человека. Но не прав гражданина Украины.

Лица, которые сегодня работают в административных, судебных, прокурорских, силовых, военных и т. д. структурах сепаратистов, должны пройти жесткую и неуклонную люстрацию.

Амнистия части из них не может означать автоматического получения всех прав гражданина Украины.

Результатом люстрации уличенных в коллаборационизме прав гражданина Украины или даже гражданства Украины – права работать в государственных органах и органах самоуправления, служить в силовых структурах. Также должен быть запрет на работу в судах и прокуратурах навсегда или на определенный период. Почему мы не применяем инструмента лишения гражданства даже к самым злостным врагам государства Украина? А надо бы.

Ну а преступники, которые на службе в административных, судебных, прокурорских, силовых, военных и т. д. структурах сепаратистов совершили преступления, должны быть осуждены в соответствии с украинским законодательством.

Возвращение (или нет) украинского гражданства должно происходить в установленном порядке. Для некоторых это должно стать вообще невозможным.

Особо злостные преступники, которые привели к этой войне, даже если они иностранные (российские, сербские, и т. д.) граждане, должны быть привлечены к специально созданному Международному суду – и Украина должна инициировать процесс его создания. Этот суд можно создавать вместе с Молдовой, Грузией, Эстонией – всеми странами, которые пострадали от российского империализма. Международный уголовный суд в Гааге уже принял в производство иск Грузии по Южной Осетии.

Нужно будет продумать и то, что часть коллаборационистов и преступников уйдут с оккупированных территорий – в Россию. Относительно них тоже должно быть открыто следствие и судебное преследование. И в случае признания их виновными их имущество, несомненно, в соответствии с решениями судов, должно быть конфисковано, а они сами должны быть включены в списки лиц, разыскиваемых Интерполом.

Ну и мелочи

Материал по теме

Восстановление Донбасса или дань в обмен на мир
Конечно, все негосударственные предприятия оккупированных территорий должны быть проверены на предмет «отжатости».

Конечно, весь жилой фонд оккупированных территорий должен быть проверен на предмет «отжатости».

Конечно, весь транспортный парк оккупированных территорий должен быть проверен на предмет «отжатости».

Конечно, должна прекратиться выплата пенсий и других соцвыплат лицам, служившим в российской армии и российских государственных структурах до оккупации и во время оккупации.

Конечно, любой выезд за санитарный кордон, передвижение по территории Украины надо четко фиксировать и пребывание вне особых районов больше чем один день, особенно для лиц без гражданства и лиц, которые были признаны виновными, должно фиксироваться в установленном законом порядке.

Конечно, введенный сепаратистами комендантский час должен строго сохраняться как атрибут «особого статуса» и региональной особенности местного самоуправления.

Конечно, и определенные гражданские свободы, такие как право на свободные собрания, учитывая угрозу террористических актов, должны быть ограничены.

И т. д… Список можно продолжать.

Ну и позитив

Украинские граждане, которые во время оккупации проживали в Крыму, ОРДО, ОРЛО и принимали активное участие в освобождении оккупированных территорий, должны получить всю возможную поддержку государства Украина. Эта поддержка может быть индивидуализированная и системная.

Системным должно стать, даже до освобождения территории Крыма, формальное узаконивание занятых украинскими гражданами и неукраинскими гражданами крымскотатарской национальности земельных участков и выдача соответствующих документов.

Системным бонусом при устройстве на работу, учебу, службу должно стать участие в освобождении оккупированных территорий.

Системным бонусом при получении всех льгот, которые предоставляет украинское государство должно стать участие в освобождении оккупированных территорий.

Лица, которые потеряли здоровье, имущество, лишились работы и принимали активное участие в освобождении оккупированных территорий (а в случае их гибели – близкие родственники), обязательно должны получить государственную компенсацию.

Особый акцент следует делать на лицах, принимавших активное участие в освобождении оккупированных территорий – с оружием, пером в руках или каким-либо другим способом. Никто не должен быть забыт и ничто не должно быть забыто.

Это только несколько штрихов к общей картине процесса «дерашизации» и приобретения Донбассом и Крымом особого статуса в ближайшее время, исходя не из интересов России и сепаратистов, а из интересов народа Украины.

Список мероприятий можно продолжить и развить.

Одним словом, если статус, то статус – «получите с кисточкой».

И в завершение – вы все понимаете, что это шутка, так сказать. Такая глупая интеллектуальная провокация.

А на самом деле все чудесно. Правильной дорогой идем, товарищи

 

[kr1810bm86]

 

 

Конечно, любой выезд за санитарный кордон, передвижение по территории Украины надо четко фиксировать и пребывание вне особых районов больше чем один день, особенно для лиц без гражданства и лиц, которые были признаны виновными, должно фиксироваться в установленном законом порядке.

 

Конечно, введенный сепаратистами комендантский час должен строго сохраняться как атрибут «особого статуса» и региональной особенности местного самоуправления.

 

   

[Гість paraskaa-W]

Російська сторона відмовилася брати участь у засіданні Тристоронньої контактної групи 10 лютого в Мінську.

Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/politics/1260228-rosiya-vidmovilasya-vid-uchasti-u-zasidanni-kontaktnoji-grupi-v-minsku-zmi.html

[Прол]

Російська сторона відмовилася брати участь у засіданні Тристоронньої контактної групи 10 лютого в Мінську.

Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/politics/1260228-rosiya-vidmovilasya-vid-uchasti-u-zasidanni-kontaktnoji-grupi-v-minsku-zmi.html

 

Учитывая что в Крыму получили повестки в военкомат на 10-е, шота назревает.

[Citizen UA]

Новая статья Горбулина. Мощный старик

 

Есть ли жизнь после Минска?
 

Размышления о неизбежности необходимых изменений 

 

В политике (в частности внешней) отсутствие выбора является свидетельством глубокого кризиса.

Поэтому утверждение, что тот или иной переговорный процесс не имеет альтернатив, т.е. не может быть трансформированным, лишь озвучивает ситуацию безвыходности.  Безусловно, любые переговоры время от времени заходят в тупик, однако нельзя никогда в этом тупике оставаться, упрямо лишая себя права на внешнеполитический выбор. Сегодня в мировой политике произошло много важных изменений. Игнорировать влияние этих изменений на дальнейший ход переговоров по Донбассу и Крыму недопустимо. Кроме того, констатация отсутствия альтернатив существенно подрывает потенциал стратегического мышления, которое оперирует именно альтернативными сценариями — разрабатывает их и обосновывает. Выполнение Украиной своих обязательств по Минским договоренностям не должно мешать поискам путей усовершенствования собственно переговорного процесса относительно Донбасса и Крыма.

 

http://gazeta.zn.ua/internal/est-li-zhizn-posle-minska-razmyshleniya-o-neizbezhnosti-neobhodimyh-izmeneniy-_.html

[Darkwalker]

судя по новостям про снабжение кацапов топливом и боеприпасами намечается активизация минского мирного процесса - путем мирного убийства сотни украинцев и мирным захватом очередных населенных пунктов

[Olegik]

Президент Петро Порошенко проведе зустріч із міністрами закордонних справ Німеччини Франком-Вальтером Штайнмаєром і Франції Жаном-Марком Еро, які перебуватимуть в Україні 22-23 лютого зі спільним візитом.

 

Про це повідомляють на сайті Президента.

http://ukr.lb.ua/news/2016/02/19/328357_ukrainu_idut_golovi_mzs_nimechchini.html

[Abamenkov]

http://ukr.lb.ua/news/2016/02/19/328357_ukrainu_idut_golovi_mzs_nimechchini.html

В Марьинку пидарасов надо свозить без предупреждения.

[Darkwalker]

Украина не должна ставить прекращение огня выше принятия закона о выборах, подчеркнул глава МИД Германии.  Штайнмайер требует принятия закона о выборах

 

Министр иностранных дел Германии Франк-Вальтер Штайнмайер призвал не прикрываться ситуацией в Донбассе для оправдания отсутствия работы по подготовке закона о выборах. "Ситуация с безопасностью не должна быть оправданием тому, что мы не работаем над законом о выборах", - сказал он на совместной пресс-конференции с министрами иностранных дел Украины и Франции во вторник в Киеве.

Больше читайте здесь: http://zn.ua/POLITICS/shtaynmayer-forsiruet-prinyatie-ukrainoy-zakona-o-vyborah-v-donbasse-205196_.html

 

[On_]

Украина не должна ставить прекращение огня выше принятия закона о выборах, подчеркнул глава МИД Германии.  Штайнмайер требует принятия закона о выборах

 

Министр иностранных дел Германии Франк-Вальтер Штайнмайер призвал не прикрываться ситуацией в Донбассе для оправдания отсутствия работы по подготовке закона о выборах. "Ситуация с безопасностью не должна быть оправданием тому, что мы не работаем над законом о выборах", - сказал он на совместной пресс-конференции с министрами иностранных дел Украины и Франции во вторник в Киеве.

Больше читайте здесь: http://zn.ua/POLITICS/shtaynmayer-forsiruet-prinyatie-ukrainoy-zakona-o-vyborah-v-donbasse-205196_.html

 

 

молодец, що закликав.

а тепер хай йде нах 

[On_]

Украина не должна ставить прекращение огня выше принятия закона о выборах, подчеркнул глава МИД Германии.  Штайнмайер требует принятия закона о выборах

 

Министр иностранных дел Германии Франк-Вальтер Штайнмайер призвал не прикрываться ситуацией в Донбассе для оправдания отсутствия работы по подготовке закона о выборах. "Ситуация с безопасностью не должна быть оправданием тому, что мы не работаем над законом о выборах", - сказал он на совместной пресс-конференции с министрами иностранных дел Украины и Франции во вторник в Киеве.

Больше читайте здесь: http://zn.ua/POLITICS/shtaynmayer-forsiruet-prinyatie-ukrainoy-zakona-o-vyborah-v-donbasse-205196_.html

 

 

Київ не буде виконувати вимоги російської сторони, які ґрунтуються на її прочитанні тексту "мінських домовленостей".

 

Про це заявив міністр закордонних справ України Павло Клімкін в Києві, на спільній прес-конференції з главами МЗС Німеччини та Франції, передає кореспондент "Європейської правди".

 

Клімкін наголосив, що Україна лишається вірною своїм обіцянкам щодо проведення виборів на Донбасі, але не погодиться на їх проведення доти, доки не буде впевненості у їх чесному результаті.

 

"Тільки коли мешканці Донбасу зможуть під час вільних і чесних виборів висловитися і довірити свою долю мешканцям самого Донбасу, а не тим, хто за підтримки РФ та за наслідками фейкових виборів перебуває там при владі зараз – тільки тоді у нас є шанс на виконання Мінська", - наголосив міністр.

 

"Ми віддані Мінську, але не його російському баченню, коли Росія хоче інтегрувати до України той Донбас, який перебуває під російським квазіуправлінням", - заявив Павло Клімкін.

 

http://www.pravda.com.ua/news/2016/02/23/7099981/